Лабораторна миша

Зоя вперше мені зателефонувала в квітні. Одна з десятків дружин бійців, які воюють на [підставити назву найгарячішого напрямку на фронті]. Тоді це був Бахмут. Знаєте… У дружин бійців різні голоси, різні інтонації, різні вітання. Навіть шепіт і крик, на які вони інколи переходять - теж різні. Але суть завжди одна: чоловік з побратимами втратили транспорт, вгризаються в землю, б’ються як леви і “я ладна зробити все, щоб у чоловіка була машина”. Ми вели листування з Зоєю всі ці місяці і вона терпляче чекала. Бо ж черга. Черга з таких само дружин інших таких само чоловіків. Черга з таких само сестер, з доньок, з подруг. У яких такі само брати, тата і хлопці. Я ніколи не мріяв бути олігархом, але ним варто було б стати, щоб таких черг не існувало. Це якісь несправедливі черги на фоні маєтків в іспаніях, рядків новеньких ламборгіні у київських елітних ресторанів і традиційних жлобських ремонтів доріг за бюджетні гроші з нізвідки в нікуди. Зоя чекала. Раз на два тижні з надією в голосі максимально тактовно перепитувала “ну, як там?” і я ввічливо пояснював, що “ще не зібрали гроші”, “шукаємо”, “передивлись чотири машини і все є металобрухтом”. А потім ми знайшли її чоловіку пікап. Хороший, потужний, живенький. І навіть вже придбали. Ви ж молодці. Не ми. Ви. За одну ніч надонатили, пам’ятаєте? А тут, знаєте, настає дуже важливий момент: коли машина придбана, то бійці з військової частини дуже оперативно - протягом 1-2 днів - мусять (саме мусять) надати лист-звернення на митницю, щоб ми ту машину завезли. Бо ж перегонщик на кордоні теж тижнями не може ночувати. Це, насправді, складно, бо деякі командири частин мають звичку підписувати документи лише по п’ятницях, тож якщо зараз субота - шансів нуль. Чекай тиждень. От серйозно, є такі. Деякі ж командири сидять за сотні кілометрів на іншому напрямі і логістично то дуже непросто, хоча вони б і раді все зробити швидше. А інколи бійці на завданні і по парі діб не виходять на зв’язок. Ключовий момент, загалом. І, уявіть, саме в такий я дізнаюся - не від Зої - що її чоловік тяжко поранений. Дуже тяжко. Був бій пекучий і кровопролитний. Воїна сильно зачепило, побратими кілька годин витягали його на стабпункт. Він втратив багато крові, йому відтяли ногу. Все дуже і дуже кепсько. Сиджу я в абсолютній прострації - з телефоном, з придбаною машиною, з перегонщиком, що чекає, з формою звернення і розумію, що не складається. Що ні чоловікові, ні Зої, ні побратимам не до машини і, що вона зараз стрімголов несеться в Краматорськ, а може вже й в госпіталь десь в Дніпро чи взагалі кудись на Західну. Що вона торує кола в коридорі лікарні, очікуючи на вихід хірурга з операційної. Чи спить на приставлених стільцях поруч з чоловіком, з якого стирчать дроти і трубки. Я таке вже бачив. Я бачив таке. І все завжди однаково. З дружинами, сестрами і доньками. Але. Без надії сподіваючись я написав Зої, що машина її чоловікові є. Написав, вдаючи, що нічого не знаю. І Зоя мене набрала. Абсолютно змученим - знаєте, таким, наче людина тримає весь світ на плечах - голосом пояснила ситуацію, що трапилася з чоловіком. Чомусь вибачалася. Я щиро і недолуго співчував, однак з якимось тремтінням очікував на вирішальну фразу з її боку. - Антоне, я зроблю все, щоб Ви отримали того листа. Чоловік вже не зможе воювати, але його побратими… Його побратими мають отримати хорошу машину. Я все зроблю. І вона ж зробила. Всі листи, папери, печатки, підпис здав-прийняв, вхідний-вихідний номер, звернення і всю решту того паперового мотлоху, який не допомагає воювати, але надає сенс існуванню всіх тих контролюючих органів. Дяка командуванню частини - всюди сприяли. Бо воюють. Машина 15/42 сьогодні рушила побратимам пораненого чоловіка. Зої, на жаль, не було, але завдяки її непохитному прагненню забезпечити підрозділ пікапом, вона точно є хресною мамою цього пєпєлаца. Ford Ranger, на шикарних колесах, з перебраним двигуном і відремонтованою Вебастою.

Не знаю, як таке трапляється, але як вже є. Був у нас запит від 124 бригади - дуже дивний і нестандартний - на «позашляховик» для річки Дніпро. Наш проєкт 42 тачки на ЗСУ вже неодноразово передавав від донаторів човни на Херсонщину, але ж ми ніколи не включали їх в загальний рахунок проєкту. Інша справа - тут. Вартість - як у повноцінного пікапа: човен Powerboat (з американського люмінія, а не як я сказав на відео - зі сталі, двигун Сузукі на 30 кінських сил (нагадаю, минолого разу передали на 3 к.с.), лафет, ехолот та все такелажне приладдя. Плюс акумулятор, мастило, розхідники. Тому зустрічайте повноцінного учасника проєкту - тачку 24/42. Левову частку вартості (58%) за цей річковий комплекс сплатила родина дуже відомої людини - пана Романа. Щоб Ви не сумнівалися, пан Роман побажав лишитися непублічним і, таким чином, продовжив традицію таємних київських родин, які купують пікапи і шини для Сил оборони. 42% суми - надали Ви, шановні. Продавець, дізнавшись, що човен пливе форсувати Дніпро на Півдні, провів двигуну і човну повне технічне обслуговування та добряче скинув в ціні. Човен цілком готовий до виконання задач. Дякуємо Вам за підтримку. Скоро отримаєте звіт про передачу. Майте тихий вечір. P.S. З приводу таємних київських родин - єдине, що я вигадав: почав знайомити їх між собою. Підступно, зненацька, за кавою.

Найбільш поширеним питанням до мене стосовно нашого волонтерського двіжу є, було і буде питання "А чого саме 42 тачки на ЗСУ?" Чо не 50 і не 100? Чому не 40? І це попри те, що в одному з постів я детально пояснював - чому так. То ж ми виходимо на новий рівень. Ви в курсі, що наші машини системно комплектуються тросом, вогнегасником, компресором, лялькою-мотанкою, зубатою лопатою і пачкою кави. А віднині всі машини до самісінького фінішу проєкту споряджатимуться й класикою Дугласа Адамса "Путівником по Галактиці для космотуристів" ("Автостопом по Галактиці", якщо кому знайомий такий переклад). Я навіть і пальцем не ворушив, щоб це сталося. А от Олексій Ігнатенко замовив купу цих книжок, відправив новою поштою і, власне, вже сьогодні при передачі машини 15/42 у 119 бригаду (про що буде окремий пост) бійці отримали примірник номер один, з якого між боями зможуть знайти відповідь на питання "Чому 42?" Олексію, дякую! Майте гарний день!

Якщо б Крістоферу Нолану треба було зняти найкоротшу трагікомедію з елементами сюрреалізму, він міг би винайняти консультантами нашу команду проєкту 42 тачки на ЗСУ. Сценарій називався б «Повстання Патрола», 18+, та й то під наглядом батьків, дідусів і бабусь. Приємного перегляду. Обережно, матюки. І домовимось з Вами так: останню фразу мого діалогу з Мартин Брест Ви не чули. То на десер… на завтра. Дякуємо, що підтримуєте. Майте гарний вечір. P.S. Насправді, патрол вже поїхав, робимо електрику.

Шановні, чи грає хтось із Вас у настільно-рольові ігри? Ви знаєте... Чого тільки люди не роблять, щоб допомогти нашому проєкту 42 тачки на ЗСУ придбати чергову машину для Сил оборони. І науково-популярні лекції проводять, і вишиванки вишивають, і гільзи-брелоки продають, і футболки принтують, і тубуси від гранатометів розписують. Аж тут раптом пише мені мій добрий друг Дмитро Дехтяр, що 21 серпня о 19.00 відбудеться подія, де організатори за донат на наш з Мартин Брест проєкт нададуть відповіді на такі питання: Що таке настільно-рольові ігри? Як зібрати рюкзак Майстра? Який досвід може знадобитись у проведенні ігор? Як підготуватись до першої гри? Я от гадки не маю, що таке рюкзак Майстра і що в ньому має бути. І які скіли треба мати, щоб вперше сісти за настолку :) Але, якщо Вам цікаво - майте на увазі. Пост Дмитра з усіма деталями тут Адреса: Київ, вул. Верхній Вал, 2а, 2 поверх. Для участі в події потрібна буде реєстрація. Майте тихий сонячний день з працюючим кондиціонером.

Коли мене запитують, як я стільки всього встигаю - сміюся і віджартовуюсь, що я на наркотіках. Бо правда, насправді, дуже прозаїчна і взагалі невесела - моя родина дуже далеко. У мене немає сімейних сніданків, вечірніх прогулянок, вікендних пікніків. Мені нікуди дівати свій вільний час і нині це є абсолютна норма. Тому від моменту відкривання очей і до засинання у холодній постілі я витрачаю свої хвилини лиш на дві речі: роботу в Інституті і волонтерство. Вдома я тільки ночую та їм печиво з маслом, яке дуже люблю. Це я до того, що якщо когось теж плавить від непозбувного дня бабака... чи, радше, тижня бабака, коли починається понеділок і .... оп, вже п'ятниця, причому особливо нового згадати нічого - ходіть обійму. Наче ж був щойно червень, а вже скоро жовтітиме листя. Наче відпускав Марка з руць і йому було 1,5 рочки, а тут за кілька днів йому вже стане три. І він вже уміє рахувати. У мене це в голові не вкладається. Тим не менш... Попри такий режим, вільного часу все одно не вистачає. Доводиться чітко регламентувати обсяги і напрямки допомоги, які я з колегами по цеху можу надати. Концентруватися лише на машинах і вибачатися перед тими, кому потрібні фільтри для води чи рації, тепловізори чи дрони, капці у госпіталь чи турнікети. І, знаєте, воно дає результат. Лиш вчора ми із Вами передали тачку 14/42 у бригаду, а сьогодні я отримую це фото. Машина працює. Повірте, під жовто-синіми смужками усміхнені щасливі обличчя. Дякую Вам. Дякую Вам, що допомагаєте заповнювати мої вільні години сенсом. Дякую Збройним силам, що спрямовуєте той сенс концентрованим струменем на росіян. Майте тиху ніч.

Спершу кошти на її придбання для проєкту надала таємна родина Наталі та Ярослава. Потім переганяла її в Україну Berleva Daryna (щаслива дівчина. Як машина не стала - я не знаю). СТО Автокомп Сервис взяв на себе всі роботи зі зварювання і нам вони не стали ні копійки. Їхній механік Віталій - то, я Вам скажу, огого. Сергей Третьяк та Светлана Третьяк доклали руку до фарбування. Оксана Бондарь лагідно обкатала свіжовідремонтоване авто 400 кілометрів, а я дошліфував процес ще на 700. Всі ремонтні роботи до останньої копійки покрили Ви. І шо я можу сказать? Двигун - шепче. Вийшла дуже хороша машина. Але от у мене на неї сил більше не лишилося, щоб зробити якесь веселе відео. Тому тримайте просто підбірку фото. Так, було геть не смішно. Однак дещо я Вам відверто скажу. Ні разу такого не було, щоб у мене, чи у Мартин Брест, чи у Костянтин Бакуемський опустилися руки. Бо ми відчуваємо Вашу підтримку і кожну нову проблему, що вилазила по цій тачці, ми сприймали зі спокійною упевненістю, що вивезем. Вивезли. Дякуємо Вам. Також дякуємо Алексей Макаренко за маскувальну сітку до тачки, Лисенко Віталій за Lopata Zubata в комплект, Інституту фізики НАН України - за кілька пакунків кави (так, кожна наша тачка віднині пакуватиметься кавою). За прогресом проєкту можна стежити тут https://42trucks.vercel.app/ Дякуємо, що рухаєте світ. Дякуємо, що даруєте свободу гнучко, оперативно та якісно допомагати Силам оборони. Якщо хочете підтримати проєкт, реквізити тут: Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко) PayPal - senenkoanton@gmail.com Детальні реквізити: Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299 Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906 Рахунок отримувача - 26201691360906 Валюта картки - UAH РНОКПП отримувача - 3136215494 Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ) Принагідно лишаю реквізити Мартин Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт: Моно: 4441114443028624 PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com Приват: 4149499371016518 Майте гарний вечір.

Сьогодні тачка 14/42 для 112 бригади поїхала у війська. Знаєте, інколи кажуть, що автоволонтерство - один з найскладніших напрямків в середовищі тих, хто намагається допомагати фронту. Не моя фраза і я відверто не знаю, чи це правда, бо, зрештою, я свідомо уникав і продовжую уникати теми дронів, генераторів, боєприпасів, масксіток, турнікетів, ліків і такого всякого. Всюди є нюанси, проблеми, свої маленькі хитрощі і величезна мережа однодумців, що готові підставити плече. А в автосправі... Воно ж як: всі зазвичай бачать заклик про збір коштів, фото придбаної машини і фото пізніше переданої машини у війська. Такий дуже неправильний автоінстаграм з рожевими поні, що їдять веселку. За кадром дуже часто лишається подекуди багатомісячна кропітка робота механіків, тонни нервів і гори замінених деталей. Все заради того, щоби нарешті цей корч [який, будьмо чесними, європейці скинули в Україну, щоб він тут і вмер] силами місцевих волонтерів отримав друге життя і поїхав. Хто тільки починає тягати машини в Україну і не має досвіду в цій темі, проходить усі етапи: гнилі чи переламані/замасковані рами; коробки передач та роздатки на останньому подиху; двигуни з несправною системою охолодження чи вбитою поршневою. Мертва підвіска - то взагалі не рахується. В Європі в принципі, таке враження, ніхто і ніколи на підвіски не звертає уваги. Їздять поки не відпа... поки не перепродадуть в Україну. Ні, оці історії про "беріть цю машину на Армію, вона 100% справна, бо ми ж розуміємо" закінчилися ще минулого року разом із більш-менш живими авто. Нині святом керують перекупи різного ступеня нахабності і мізерна частка дійсно ідейних людей, що намагаються в горах автошроту віднайти щось живе не за всі гроші світу. Будь-які тези в автооголошеннях про "цілком справна машина" я сприймаю з посмішкою. Люди або пишуть неправду, або ж реально не уявляють, що таке дороги на фронті, які умови експлуатації і що у бійців немає часу лагодити машини в перервах між боями. Так чому це все лишається за кадром? Біс його знає. Може волонтери соромляться того, що у їх корчів є проблеми і не хочуть здатися некомпетентними/що їх кинули на неякісне авто/що вони не розрахували, що в ремонт подекуди треба ввалити половину вартості машини... Не знаю. Але цим дописом я хочу показати, що купити корча з Європи у війська і мучитися з ним - це нормально. Це, звісно, ненормально в нормальних умовах, але у нас нормальність геть інакша. Ми намагаємось показувати, як воно є. Щоб інші хороші люди точно знали, що проблеми бувають у всіх, а яскраві фото - то просто фініш процесу. Так от. 14/42 - це була відверто морочлива машина. Не така, як 9/42, де ми повністю переварювали раму, і не така, як 1/42, яка досі висить на підйомнику (5-й місяць, на секундочку), але з нюансами. Машина заїхала в Україну своїм ходом і, теоретично, могла б доїхати до фронту без жодних зупинок. Але ж ми недарма заганяємо авто на діагностику і не закриваємо очі на мастило, що десь запотіває, антифриз, якого чомусь не вистачає або він має дивний колір та інші цікаві принади вживаної машини. У Mitsubishi L200 виявилися наглухо згнилі опори двигуна та кріплення передньої підвіски, опори радіатора і, закономірно, ушкоджена система охолодження. Всі вади були сховані під агрегаткою, захистом, самими радіаторами тощо. Найгірше - тести показали, що була пробита прокладка головки блоку циліндрів. Тож... машина спершу поїхала на виймання двигуна і знімання головки з її подальшою діагностикою і шліфовкою. Кузов - на переварювання опор і кріплень, а також "телевізора" під радіатори. А завершилося все капіталкою двигуна. Так, ми оцінили стан поршневої групи і виявили, що всьо - паровозік приїхав. Що було б з машиною на фронті - уявити не складно. В кращому випадку двигун би заклинило десь на під'їзді до Запоріжжя. В гіршому - під час евакуації чи бойової роботи. Так от, все порішали золоті люди. Без них ця б тачка не отримала друге життя.

Шановні, пам‘ятаєте Ви брали участь у розіграші пам‘ятних призів від нашого проєкту? Завдяки Вам щойно загнали на ремонт тачку 22/42 на 120 бригаду - Nissan Navara. Дякуємо усім художникам, донаторам, небайдужим, хто втілив цей пєпєлац в життя. Далі буде.

В такі вечори мене охоплюють амбівалентні почуття. З одного боку, я нервую до сивини у волоссі. Роблю собі такі нєрви, ніби рідні діти йдуть до школи. Або одружуються. Або ж встромляють у мене на очах пальці в розетку і стрибають у прірву одночасно. З іншого - радію. Бо, нарешті, чергові три машини вийшли з ремонту і заїхали на полігон для випробувань. Ніхто не знає, що відмовить чи поламається, але тільки такий підхід дарує упевненість, що все, що зможе найближчим часом навернутися на фронті - зламається тут. Вдвічі приємніше, що на наші традиційні післяремонтні випробування завітали наші друзі-волонтери - Колеса Свободи (Солом'янські котики) та Олексій Макаренко. Було дуже пилючно, гамірно, але сутнісно. Усього обкатали 6 автівок. Три наші і три колег по волонтерському цеху. Втричі приємніше, що конкретно тут в польових умовах ми фактично передавали від Вас машину 14/42 для 112 бригади: потужну Mitsubishi L200, за кермом якої сидів боєць сил оборони. Плюс обкатали 15/42 Ford Ranger для 119 бригади - зауважень немає і машина після контрольного огляду рушуть у війська; 19/42 Nissan Navara для 116 бригади - є зауваження, машина повернеться на СТО. Дякую усім друзям та волонтерам. Мліє серце від того, як шириться і міцніє культура підготовки авто для фронту і передачі їх у справному стані. Дякую усім Вам, що допомагаєте постачати якісні машини у війська.

даруєте свободу гнучко, оперативно та якісно допомагати Силам оборони. Якщо хочете підтримати проєкт, реквізити тут: Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко) PayPal - senenkoanton@gmail.com Детальні реквізити: Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299 Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906 Рахунок отримувача - 26201691360906 Валюта картки - UAH РНОКПП отримувача - 3136215494 Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ) Принагідно лишаю реквізити Мартин Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт: Моно: 4441114443028624 PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com Приват: 4149499371016518 Майте гарний вечір.

Колись я вперше побачив вже легендарне фото записки, вкладеної волонтерами в вантаж для військових. На клаптику жованого паперу було криво, але чітко написано: "Фотозвіт обо'язково одразу, будь ласка, бо мене кончать". Не знаю, хто автор, але він лаконічно і в повній мірі змалював альфу і омегу волонтерської діяльності. Тоді я дуже сміявся. Ходіння по оцьому "лезу" - не надокучати військовим, але наполегливо випросити назад звіт для донаторів про отриману допомогу, бо ми ж лише посередники - це квест знайомий будь-кому, хто пише пости з проханням про "дайте грошей", а потім забезпечує підрозділи. Мільйон і одне нагадування. Мільйон і одна обіцянка той звіт надіслати, але ж "Ви розумієте - бої, немає зв'язку, ще не встигли перевзути (це коли шини надсилаєш), так-так, осьо записуємо відеозвіт... а підкажіть ще раз, кому дякувати?" Але це все пусте. Аби були живі, цілі і продовжували тримати небо. А не так, як сталося на фото номер два. Ми ж із Вами придбали шини на бус для 130 ОРБ за 9841 гривню. Власне, ні шин, ні буса вже немає. Найстрашніше, що живі теж не всі. Але ті, хто живі - продовжують виконувати задачі. Коли у них буде новий бус - ми ж знову придбаємо для них шини, правда? Anastasiia Zvyagintceva, маякнеш. Інколи ж буває дуже весело, як на відео номер три від цих хлопців, яким ми із Вами за 33932 гривні придбали шини разом із дисками на евакомобіль. Коли вони зрозуміли свою помилку, озвучену на відео, то сказали, що перезнімуть, але я попросив лишити, як є. Бо ніде правди подіти. Ви ж теж вже здогадуєтесь... Я не знаю, як вони дізналися наші з Мартин Брест плани, але най буде 🙂 А так... Я ж казав, що ми з Мартіном палко підтримуємо ініціативи бійців з підйому "з-під парканів" трохи поламаних машин. Так, наш проєкт просуватиметься трішечки повільніше, але ж наша спільна задача, щоб на фронті їздила максимальна кількість справних коліс. Тому, за останні місяць-півтора окрім двох вищезазначених пунктів, ми із Вами зробили таке: 3. На 23520 грн придбали шини для 10 Армійського корпуса. Фотозвіту досі нема, але ж ми віримо, що колись він доїде. (Дмитро, пришли фотку, бо мене ж кончать). 4. Зробили ТО і дрібний ремонт (підвіска) на машину 8/42 Кіа Соренто для ГУР на 11841 гривні. Так, за такий короткий період машина наїздила своє. Ціла, всі живі. Такі ж злі і завзяті. Тому ж підрозділу ГУР відремонтували на 32220 грн (в основному підвіска) машину, яку я не можу показувати. 5. Іншому підрозділу ГУР закрили ремонт Мітсубіші Паджеро (підвіска, агрегати двигуна) на 20780 грн. Результати роботи цих хлопців Ви всі бачите в звітах МО. 6. Відремонтували 3 машини підрозділу ППО з Північного напряму, які збивають і шахеди, і крилаті ракети: Jeep Grand Cherokee - на 58762 (в основному двигун і його система охолодження) Вантажівка Iveco - 3685 грн (тільки проблеми з гальмівною системою) Мітсубіші Л200 - 19630 грн (підвіска, гальма). Фотозвітів вони не надсилали, але зате передали Вам на розіграші цілий снарядний кейс з відстріляними гільзами 23 і 30 мм. Гільзи вже поїхали в руки художників на обробку. 7. Ремонт Мітсубіші Паджеро підрозділу поліції, що воює на сході - 120786 грн (легше перерахувати, що в машині не робилося, але з основного - вся паливна система, включно з баком і паливним насосом високого тиску. Паджеро 3,2 - це біль. Дикий біль). Як бачите, за суму цих ремонтів ми могли б спокійно придбати наступний пікап в черзі проєкту 42 тачки на ЗСУ, але, натомість, маємо 10 справних машин, які вже виконують задачі. Вже - це коли кожен день присутності справної техніки на фронті є на вагу золота. Нині ж, нагадаю, на ремонт заїхали дві тачки госпітальєрів від Bogdan Bondarenko. Дякую Вам. Від себе, від Мартіна, від хлопців і дівчат. Не знаю, коли Армія отримає змогу самостійно ремонтувати машини, але якщо Вам стане трошечки легше - на росії ще гірше - так само, волонтери ремонтують всі машини, але це УАЗіки та імпортна вживана техніка з курсом фубля 100 дерев'яних за долар. Скиглять. Божечки, як вони скиглять. Тому стоїмо і працюємо далі. Дякуємо, що рухаєте світ. Дякуємо, що