Сучукрлітр

Зрештою він обтер губи тим же рушником, що лежав на столі, кілька секунд потримав ліву долоню на животі, немовби фіксуючи момент ситості, відкрив пиво. Зробив один довгий, як гітарне соло, сьорб, повернувся до спальні, попиваючи решту пива. У спальні поставив банку на верхню кришку піаніно, відкрив клавіші і почав грати нічну мелодію. Дав соль, потім фа-дієз мінор, і далі ще мінорні ноти. “Люди люблять сумні пісні. Та я й сам я слухаю їх частіше”, – думав він. А зрештою перестав що-небудь обдумувати, повністю потонувши у мелодії. За якусь годину пісня звучала з-під клавіш настільки ж ідеально, як і в його голові. Але залишилися дві гризоти. Однією був текст. Не може така мелодія оспівувати “яєшню і всіляку фігню”. Другою турботою було відчуття, що не він написав цю пісню. Вона ж просто прийшла уві сні. Хто його знає, може, він випадково почув чиюсь мелодію, та сховалася в глибині підсвідомості, а потім виринула, нібито написана ним. Наступні кілька місяців він розбирався з другою проблемою, перепитуючи всіх своїх знайомих музикантів, журналістів і просто людей, які любили музику: “Ось я вам наспіваю (чи заграю, якщо поруч було піаніно), скажіть, що це за пісня?”. Він навіть переклав її на гітару, щоб показувати там, де не було піаніно. Ніхто ніколи не чув цієї пісні. Весна переходила в літо, коли він змирився: це його мелодія. Не так просто було із текстом. Із музикою, але без лірики він ніби мав пательню, на якій красиво тушкувалися перець, помідор і приправи, але не мав яєць. Так страву гостям не подаси. При цьому фраза про “яєшню, яка зовсім не фігня” засіла в його голові і не давала прийти іншим словам. Намагаючись підібрати інший текст, він грав свою мелодію щоразу, коли бачив піаніно: у спальні своєї дівчини, на вечірках у друзів, у пабах та ресторанах. І, звичайно, на зйомках музичного фільму. Коли його участь у процесі стала потрібною щодня, а в перервах між своїми епізодами він почав щоразу лізти на сцену до піаніно і грати “Яєчню”, режисер зрештою вибухнув гнівом. Якось він підійшов, червоний і кусючий, наче каєнський перець, і крикнув одним подихом: “Якщо ти не припиниш грати свою бісову пісню, я викину зі знімального майданчика або тебе, або піаніно! Заверши кляту пісню десь в іншому місці або забудь про неї!”. Зйомки завершилися на початку червня, а вже в середині місяця вони з коханою були в затишному будиночку на півдні Португалії. За кілька днів він так вигрівся під сонцем Албуфейри, так від’ївся креветок та великих англійських сніданків, котрі тут готували чомусь краще, ніж в Англії, що його майже перестала мучити пісня. До того ж, у хаті не було піаніно, була лише гітара. Якогось разу, дивлячись, як Джейн виходить на сонячну доріжку в напрямку океану, він уявив собі, що вона його залишила, і уявна ситуація відгукнулася цілком реальним млоском в області серця. Він узяв гітару у руки і почав співати про розставання. Яєчня розчинилася десь у солоному повітрі. *** Був лютий 1965-го. Цього разу зйомки були в Америці. Він стояв посеред сцени, насолоджуючись оплесками. Тим часом Джон відставив свою гітару і відійшов за куліси. Поклав свої палички Рінго. Джордж підійшов до мікрофона і сказав: “Зараз Пол зіграє нашу нову пісню”. Він взяв соль, далі взяв фа-дієз мінор, і тут до гітари приєднався струнний квартет. Немовби до простенької страви почали додавати шафран і куркуму. “Yesterday all my troubles seemed so faraway”, – співав він, і вже на цьому моменті люди у залі застогнали від захвату. * Історія базується на реальних подіях, але чимало фактів довигадані для драматизації ** Учора був день пам'яті "Бітлз", і вчора ж Видавництво Старого Лева анонсувало мою збірку оповідань "Коньяку для містера Черчилля!" Цього оповідання там не буде, адже всі історії збірки відбуваються у 1945-му році. Крім того, збірка вже опрацьована з редакторами, тоді як тут ви читаєте "сирий" текст просто з-під пера. Але стиль і подачу, думаю, можна відчути і з цього тексту.

Як додати спецій у яєчню * Він зайшов у кухню, протираючи очі. Упершись у дзеркальну поверхню бірюзового холодильника, спробував повернути чорного дикобраза на голові у звичайну для нього зачіску, схожу на мокру швабру. Його живіт бурчав, вимагаючи після вчорашнього віскі яєшні з шинкою та овочами, і щоб якомога жирніша. Але голова була зайнята іншим: він намагався не забути мелодію, яку, написав уві сні. Він був не першим, кому уві сні прийшла в голову мелодія, чи вірш, чи картина. Та й ця мелодія була не першою, яка снилася саме йому. Але вперше він міг так чітко намугикати її, коли прокинувся. До того ж, це не була одна з його стандартних пісеньок, тих “для дітей і підлітків”, як жартували його знайомі, що мали музичну освіту. Це була справжня мелодія, з тих, які брали джинглами для програм національного радіо. З тих, які не соромно було показати хлопцям з Манчестерського міського оркестру, – з ними він часом виступав на одній сцені. Володарі класики, вони дивилися на нього дещо згори вниз на перекурах. “Да-да-да…”, – постійно крутив він у голові. Утім ці всі спроби підуть намарно, якщо він не поїсть і його розвезе похмілля. Хлопець зробив велетенський ковток води, так що на якийсь час його тонка шия стала схожа на хобот слона під час водопою, і відкрив великий холодильник, схожий на Каділлак 1963 року. То була квартира дівчини, а не його, тому він не був до кінця певен, що там побачить. На його радість, там ще було кілька кавалків шинки, уже навіть нарізаних розміром по пів пальця, ідеально до яєшні. Також там був один помідор і до кольору, до вибору перців. Пузаті болгарські перці, один темно зелений і два червоні. Зеленувато-жовтий халапеньо. Маленький яскраво-жовтий гострий хабанеро. І ще кілька перців різних форм і кольорів, яким він і назви не знав. Ох уже ця Джейн і її любов до гострих відчуттів та гострої їжі! У коробці для спецій на дерев’яній стільниці біля холодильника також було купа перців, тільки вже сушених, у баночках та паперових пакетиках. Також тут була гаряче помаранчева куркума, блідо жовтий імбир, гострі зірочки бадьяну і ще багато кольорів та назв на етикетках. Біда у тому, що ні в холодильнику, ні будь-де в кухні не знайшлося яєць. Не забуваючи мугикати мелодію, яку треба було не забути, він ще тричі випив по склянці води, перевернув усі коробочки і контейнери в холодильнику, у трьох тумбочках, у дванадцяти шухлядах, подивився під квітчастий рушник на столі і навіть зазирнув у духовку. У кухні, крім шинки, перців та інших спецій, були залишки віскі, горілка, джин, вишневий лікер і якась домашня бормотуха. Яєць не було. “Я-єч-няаааа…”, – якось само собою почало співатися йому. Здається, голова помирилася з тілом, і пошуки їжі та місія зі збереження мелодії злилися в одну задачу. Він дуже швидко почистив зуби, випив ще склянку води, вдягнув пальто і вибіг на вулицю. Уже на ганку січневий вітер повернув його назад, по кепку. Та зрештою він дістався до продуктової крамниці, взяв дюжину яєць і банку пива, насипав непривітній леді за прилавком купу монет і побіг назад, навіть не зауваживши, як несхвально кривилася та жінка через його перегар. “Яєчня… Окрім тебе все така фігня…”, – наспівував він, доки пательня шкварчала, підігріваючи олію, потім випаровуючи рідину із помідора, злегка припалюючи різнокольорові шкірки перців, і зрештою, перетворюючи прозору субстанцію довкола жовтків у сніжно-білі острівці під трьома гарячими сонцями. Коли ця ілюстрація до Кларка або Бредбері опинилася на тарілці, і далі на столі, він навіть не подумав брати ножа. Відколупував шматочок за шматочком виделкою, швидко закидав до рота, жував і знову відколупував, ніби грав у поїдання сніданку на швидкість. Лише кілька разів зупинявся і робив різкий вдих заокругленими губами – коли натрапляв на шматки хабанеро, найгострішого з перців.

ВСЛ анонсували вихід моєї книжки просто в момент, коли біг на презентацію до Катерини Зінов'євої. ВСЛ обіцяє, що книжка буде цікавою (я не сперечатимуся 😎), більше можна почитати в них у дописі https://www.facebook.com/share/1JLdjSNoxG/

Поліна Кулакова і Катерина Зінов'єва ділять між собою Карпати як сетинг для трилерів. Дівчата доволі бойові, так що найближчим часом трилери про Карпати і Дрогобич (там буде відбуватися нова книжка Кулакової) найближчим часом не пишіть 😁

Давненько не бив себе по руках за те, що купую більше книжок, ніж можу прочитати, і саме в цей момент слабкості мені під руки потрапив допис від ВСЛ про знижку на 50 електронних книжок. І оце сам не зрозумів, як, а вже в мене на пошті Хороші передчуття Богдана Коломійчука та Дивокровці Катерини Корнієнко. І це лише тому, що ще кілька книжок з бажанок уже купив раніше 🤷 Колись, як стану дуже відомим письменником, оголошу майстер-клас на тему "Як навчитися не купувати нові книжки", збереться купа людей, я ввімкнуся, скажу: НІЯК І вимкнуся 🙈

Офигіти, оце ніби щойно відкрив трилер "Зубри" Катерини Зинов'євої, бо є теоретична можливість потрапити до неї на презентацію. Гоп — 17 сторінок як і не було (Богів мого краю я стільки ж прочитав за два вечори, так там повільно все). Ну а остаточно продала мені книжку назва письменницької школи "Літераріум", особливо зважаючи на те, що я трохи вчився на тих же курсах, що й авторка 🙈 Більше того, сюжет цієї книжки дещо нагадує одну з моїх ідей, виписаних на семінарі в цій школі, тільки в мене там помирали усі студенти, а з ними й куратор, вижити принципово міг тільки пан ректор 😁 Але звісно, то просто збіг, бо ми були в різних групах і відповіді одне одного бачити не могли 🤷 Поки що дуже цікаво, сподіваюся, вийде познайомитися з автіркою 🤞

Книжкова країна оголосила дати і тему осіннього фесту. 17-20 вересня, тема "Загадкова". ...присвячена літературі, яка пробуджує уяву, відкриває простір для мрій і дозволяє бодай на мить відволіктися від реальності. У центрі уваги будуть історії про магію, неймовірні збіги, кохання та внутрішню силу людини. "Література як про простір, у якому можливо все". 💥 Ну що ж, схоже на ідеальний простір для мого роману "Орден Лева та Ключа: путівник Львовом для тих, хто не боїться темряви". Саме вийде у вересні в видавництві Віхола 🤟

Київ, привіт! Перевірив Книголенд на Жилянській. Книгарня готова до епічної зустрічі: тут сьогодні о 19:00 культового Поліщука, автора легендарної книжки Фантастична історія української кухні, прилюдно допитуватиме космічна, астрономічна, міжгалактична Євгенія Кузнецова. Зважаючи на те, що Євгенія читає книжку зараз, а я востаннє перечитував пів року тому, боюся, що така досвідчена письменниця порве мене, як Тузік грєлку. Тож усіх, хто мене недолюблює, запрошую особливо 😁 То вам не буде "спитайте Мієчку", вівці не лишаться цілі 😁

Зазирнув я через допис у Книжковому токсику на збірку "Брунатні історії", і побачив, що там серед авторів — мої улюбленці: Лілія Кухарець (постапок Звичайна), Олег Краюхін (велотрилер Вітер в голові), Антон Ейне (одне з двох найкращих оповідань у збірці Безмежний космос), Галіція Мідвест (філософське фентезі Несподівані перетворення). О, думаю, має бути файне, треба брати і вам розповісти. "Брунатні історії" — збірник оповідань про осінь, затишних і магічних. Бвльше інфо: На сайті збірки На сторінці видавництва Пан Коцький

Хотів до Дня батька учора зробити список українських книжок про батьківство і роль тата, але довелося синові через зум, що від нього хочуть в завданнях українських підсумкових робіт за 7 клас. Цікаво, що з контрольними в британській школі у Ярка жодних проблем, наскільки там все логічно... Добре, то окрема розмова. Але така от вийшла сумна іронія. Сумна, але не іронія — це те, що коли я таки взявся шукати, то виявив, що книжок українських авторів та авторок, побудованих довкола відсутності батька чи його неучасті у житті дитини знайшлося більше, ніж власне про активне батьківство. Згадав Артема Чапая "Тато в декреті", дуже мила, якщо так можна сказати про книжку, річ. Згадав "Листи до сина" Стуса та "Книгу про батька" Софії Яблонської, протилежні за настроєм, але глибокі тексти. Із тих, які не читав, дізнався про "З любов'ю – тато", книжку Валерія Пузіка, та "Моїй донечці. Записки тата з війни" Гліба Бітюкова. Обидві книжки про батьків на фронті, тепер дуже хочу прочитати. Ще одна нечитана — "Книга Бубаяк. Книжка для батька" Сергія Цвєткова, який називає себе засновником Міжнародного центру батьківства. Але оце знайшов кілька коментарів автора для медіа, заперечення, що буває "токсична маскулінність" і натяки на нормалізацію побутового насильства, тому навряд чи шукатиму цю книжку. А ви які книжки про батьківство рекомендуєте? Додасте українських до списку?

Читаю паралельно кілька книжок. Думаю про те, наскільки недооцінена письменниця Ганна Городецька. Не подумайте, решта книжок теж варті уваги, і загалом я вважаю, що дуже багато українських письменників та письменниць недооцінені. Але Ганна, як на мене, особлива. Ще з "Господь не любить веганів" про це міркую. І в новій книжці "На захід від міста" вона теж вражає. От читаю поміж тим авторку, яка значно більш обговорювана і про книжку якої часто кажуть, що вона красиво написана. І направду, там дуже красиво складені слова в речення, речення в абзаци і так далі. Добре відміряні прийоми. Але мені треба щоразу спочатку вчитатися, 3-4 сторінки, поки текст сприйматиметься картинкою в голові. А до того це літери на сторінках, хоя як гарно складені А в Ганни — бцквально абзац, ти дочитуєш до важких монет, які покласти на очі і не відкриєш (потім, звісно, я собі пригадаю, що монети на очах то ще й символ, але тут не про це) , і все, ти буквально відчуваєш вагу монет, холодний дотик, ти бачиш як уживу зелені клапті полів між живоплотами, дивний набір речей ну вітрині Мкзею спогадів, риб'ячі очі мігрантів, які щойно приїхали і бачать усе одночасно таким і взагалі не таким,як собі уявляли. Це якесь диво: бачити картинки не в жанровому тексті, а в потоковому, де зрештою важать рефлексії, а не сцени. Зміна в динаміці внутрішніх сумнівів, а не сюжет. Я не знаю, яке враження в мене буде в кінці, але поки що це мені відбивається Вірджинією Вульф, але з абсолютно українським голосом і контекстом, навіть десь на далекому острові.

На Євгенію Кузнєцову я наштовхнувся просто серед Подолу. Виходжу я з відеостудії, куди приїжджав (лише на день у Києві) записувати серію лекцій про ресторанний бізнес на Prometheus, нікого не чіпаю, і просто з виходу на вулицю влітаю в компанію з кількох людей. Дивлюся, одна дівчинка ну просто капець схожа на Євгенію. А тут треба сказати, що я фанат, читаю Женю років з дев'ять чи десять, ще відколи вона писала свої чудові етюди в ФБ, які далі склалися в "Готуємо в журбі". І далі читав усе, крім Мови-меч, яку просто бачив раніше всю у блозі. І на бестселер-фест ходив із плакатом "Кузнєцова — зе бест". І оце значить я дивлюся на цю дівчинку, схожу на Кузнєцову, на Іллінській у Києві, а вона мені голосом Кузнєцової: "Привіт, Всеволоде". Ну і далі як справи, туди-сюди, якраз перший день Книжкового Арсеналу, ну і тут вона каже: "То що, робимо цього літа спільну подію?" Ну і я такий: ну ясно, що робимо, про фантастичну українську кухню, про журбу, про мальопис із борщем. Сміюся, бо ж думаю, що приколюється з мене. Ну одне слово, пройшлися до Поштової, сів у метро, відкриваю сповіщення на телефоні, а там лист від Валерії з маркетингу Віхоли: — Ми тут домовляємося з Євгенією Кузнецовою про спільну подію, ви не проти, які дати вільні. Євгенія може після 23. Ну і я такий, капслоком і з червоними знаками оклику: з 24 червня я вільний!!!!!! 😎 Отож, велкам 24 червня, о 19.00 у Книголенд на Жилянській.

Сьогодні не про книжки, а про класику української пісні 🤣

День народження — той момент, коли можна й повимахуватися. Наприклад, ось Фантастичною історією української кухні в букпейрингу від моїх улюблених шоколатьєрок Sisters A, поруч із Іларіоном Павлюком, Танею Малярчук та іншими. Більше про букпейринг тут: https://www.instagram.com/p/DZk6lX_DciO/?igsh=MWN4Ynlia2F3czN1ZQ== А якщо часом ви читали мою книжку і хотіли б зробити подарунок, то можна залишити відгук на Goodreads: https://www.goodreads.com/book/show/243524886 А якщо ви не читали мою книжку і хочете зробити подарунок собі, то... Книжка є на сайті Віхоли та в більшості друкарень 🤣

Як "Сучукрлітр", я не писатиму про екранізацію "Зайчика" Мони Авад чи Айсбрейкера (І зійде крига) Ганни Ґрейс, зате розкажу, що українська письменниця Олена Скуловатова закриває свій сайт, а на сайті вона виклала частину своїх книжок та оповідань. Здебільшого дитяче та підліткове, але є й кілька поза віком. Олена пише казки, а також душевні життєві історії (з того, що я читав). Можливо комусь щось зайде: Олена Скуловатова - письменниця

Терористи болотяні поцілили у книгозбірню Мистецького Арсеналу — читаю в На запах книги. Українці цілять на території орків у те, що допомагає вести війну і вбивати. Орки цілять у те, що допомагає жити і розвиватися. Чисте хтонічне зло. Знищувати зло допомагають донати. Наприклад, на допоміжну банку Олени Кузьміної для Любарта : https://send.monobank.ua/jar/3ULWSUvUnS

Ну якщо вже цей мій допис із Тредсу залетів навіть у Книжкове життя, то гріх його й тут не подати. Направду, мене шокував уривок інтерв'ю з Мартиновською. Як людина з двох світів (гастрономії та літератури) я стежу давно за нею, і не чекав такого неадеквату. І пояснення постфактум мені здалося дуже нещирим, як відмазка, а не реальне розуміння проблеми. З іншого боку, як бути з "Мій прапор запісяв котик"? У мене це одна лише з двох книжок українських авторів, які я вирішив не купувати, прочитавши демонстраційний уривок та відгуки. Бо в демонстраційному уривку були жарти на кшталт "це ж тепер нада циган ромами називати", а в відгуках цитати з тексту, де героїня топить за те, щоб топити котів. Чесно кажучи, я так і не зрозумів, чи то судді премії ВВС не читали книжку, чи то не читали перед тим купу цитат, де авторка каже, що книжка на її власному досвіді. І відповідно пояснення представника видавництва, мовляв, це не позиція авторки, а лише героїні, якось важко прийняти. Тим більше, коли бачиш, як кенселять за МУР Андрія Любку (наприклід, ось знову в коментарях у каналі На запах книги), хоча якраз він ніколи не казав, що це його власний досвід, а якраз навпаки, наголошував, що персонажі вигадані.

Друзі, будинку «Смолоскипа» потрібна допомога. Нас затопило П'ять годин нас заливало окропом, поки нарешті Київтеплоенерго перекрило теплотрасу і ми змогли бодай почати відкачувати воду. Біда в тому, що в підвалі ми зберігаємо всі наші книги. Велика частина з них просто знищена. Інші ми спробуємо врятувати і просимо допомогти нам в цьому - книги треба підняти на вищі поверхи. Завтра, в середу 10 червня, на 13:00 ми просимо прийти на Межигірську, 21 на толоку. Візьміть рукавиці, взуття, яке не промокне, і налобний ліхтарик. Фінансово підтримати можна коштами на банку: https://send.monobank.ua/jar/2CMkYtnAcz Номер картки банки: 4874100039325983 … або переказом за реквізитами Міжнародний Благодійний фонд «Смолоскип» IBAN UA403003350000000026008105121 UAH в АТ «Райффайзен банк », Призначення: БЛАГОДІЙНИЙ ВНЕСОК НА ДІЯЛЬНІСТЬ ФОНДУ

Гра за Літописом сірого ордену Павла Дерев'янка. Щойно Старий Лев підтвердив офіційно, що вона буде. Ось що пишуть розробники гри:

Сюжет гри заповнить часові проміжки між частинами трилогії, які залишилися невідомими для читачів. Нові епізоди життя героїв... ...таємниці, які лишилися між рядками книг.

 Цікаво, як реалізують. А ще круто було б побачити настільні ігри Лазарус чи Фаренго, про полювання на Інакших чи про сім'ю українців в Іспанії під кодовою назвою Драбина.

Я фанат слова "дупа". І це вперше знайшов авторку, яка любить слово "дупа" навіть більше, ніж я. Читаю "Інакшу" — продовження постапокаліптичної дилогії Лілії Кухарець Загалом мені дуже подобається і сама історія, і побудова світу, і настрій, і ще багато в цих книжках. Оце дочитаю — й обов'язково розпишу в новому огляді українських самвидавів (знову набралося трохи). Але йой, тут майже не буває, щоб когось побили, перемогли, здолали, надавали людів, насипали повну торбу, дали на горіхи. Тут усі всім "надирають дупи". І до того ж часом почуваються, наче в дупі. Ніколи не думав, що мене почне бентежити це слово 🤯 Будемо сподіватися, що в кінці в цьому виявиться якийсь прихований сенс. Поки читаємо далі: цікаво ж, кому і як надиратиме дупи мисливиця Лета.