Щось на літературному

Дирекція київського видавництва "Час", 1918 рік. Сидять: Віктор Петрушевський, Василь Королів, Максим Синицький. Стоять: Михайло Пасталак, Олександр Зайченко.

ІВАН ФРАНКО "ЩУКАЙ КРАСИ, ДОБРА ЩУКАЙ..." Шукай краси, добра шукай! Вони є все, вони є всюди. Не йди в чужий за ними край, Найперш найди їх в своїй груди. 14.01.1877 р. *На фото портрет Івана Франка пензля Михайла Жука, 1925 рік

17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці (нині Білоцерківський район) народився Іван Драч 🌞

ІВАН ДРАЧ "КАЛИНОВА БАЛЯДА" Я часто не знаю. Не знаю, де хвилі Стають золоті, де багряно-тривожні, Не знаю, де міра вготована силі Й нащо мої клекоти сині спроможні. Не знаю. Не відаю. І колінкую Перед відомим (відомим для кого?), Своєму коневі кую свою збрую І в губи цілую зорю дорогу. Крапчасті напасті, роковані роки, Чоласті незвідані вади “не знаю”. Не знаю, де блиснуть вогнем мої кроки І що принесе мені пам’ять з Дунаю. Та знаю: мене колисала калина В калиновім лузі тонкими руками, Й калинова кров, як і пісня єдина, Горить в моїм серці гіркими зірками. “Літературна Україна”, 16.XI.1962

*На фото портрет Івана Драча "Калинова балада" пензля Алли Горської, 1964-го року. Портрет було подаровано Національному музею літератури України Іваном Драчем у 1996 році.

Зі своєю співведучою дякуємо всім хто сьогодні відвідав наш книжковий клуб. Це було дуже тепле та камерне обговорення♥️ Також хочемо подякувати молодіжному центру Білої Церкви за чудовий простір для проведення книжкового клубу 😘

Вже чекаємо на вас♥️

Поки ми перебуваємо в передчуті нашого першого живого книжкового клубу. В цей холодний і дощовий день тримайте і ви порцію сонячного та морського настрою🌊

МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО Було біля моря весело, Цокотіли камінці. Так легко гнулись весла У міцній руці. Дратись на скелю струмлену У вогкий чагарн’ик. Вдивлятись у даль отруєну, Де острів зник. Почуватись маленьким хлопчиком, Бігать, радість, мов у сні. Жити б так і ночі і Дні!

* На фото актори театру "Березіль" на березі  Чорного моря. Одеса, 1926 рік. У воді – Олександр Романенко, П. Білокінь, Тамара Жевченко, Тетяна Станіславська, Євгенія Петрова; Федір Радчук – виходить із моря; на березі – Лідія Криницька, Надія Титаренко, Ірина Стешенко, Ярослава Косанівна (сидить).

МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО "МІСТО" Осте сте бі бо бу візники — люди трамваї — люди автомобілібілі бігорух рухобіги рухливобіги berceuse* кару селі елі лілі пути велетні диму сталь палять пах пахка пахітоска дим синій чорний ди м пускають бензин чаду благать кохать кахикать життєдать життєрух життєбе- нзин авто трам. 23. V. 1914 * Berceuse — колискова (фр.)

Також свою збірку поезій «Вéрхи» Михайло Яловий супроводив коротким але досить цікавим переднім словом:

"Автор мав нещастя жити, як усі: — од колиски аж до 20 з гаком літ. Бовтався в настроях. Низав їх на віршований спис. Нанизане, потасувавши, видає Ю. Шпол"

МИХАЙЛО ЯЛОВИЙ (Юліан Шпол) "НЕ ЧІПАЙТЕ..." Не чіпайте, Не чіпайте мене сьогодні. В моїй душі вогонь, В моїй душі Відблиски Тисячолітніх змагань, Загадані Міліонними поколіннями... Коли червонокрилі натовпи Захльобують виямки вулиць, Плачуть розколисані, наелектрені струни, Кудляться розбуджені омайданені звірі. Рвуться закляклі болі. З аговним посвистом Змітаються віки космічною мітлою, Висмикнутий з нетрів минулого, Я — засліплено голий. Не чіпайте мене, Оголеного. *Цей вірш увійшов до його єдиної збірки поезій «Верхи», виданої у 1923 році.

Чекаємо на наступному книжковому клубі ♥️

Семенко на Одеській кінофабриці. Хто був на книжковому клубі зрозуміє 🤣

Дякую усім хто відвідав наш книжковий клуб. Дякую за активне обговорення. Були неймовірно раді вас бачити♥️♥️♥️

"Однією з наймогутніших причин популярності Сосюри був безперечно жіночий образ в його поезії. Адже вся поезія Сосюри сповнена високого опоетизування жінки й кохання, а без жіночого образу і без кохання поезії нема. Радість кохання, сум кохання, тугу за коханням читач знаходить чи не в кожнісінькому рядку Сосюриної поезії. Сосюра був простий для сприймання не лише змістом своїх творів, але й в їх формі. І зміст, і форма його творів приступні сприйманию зовсім неспокушених у поезії людей. Адже Сосюра людяний, добросердний й доброзичливий навіть тоді, коли гнів сповнює рядки його поезії. Гнів Сосюри то гнів проти ворогів людяності. Він виступає тільки як ворог ворогів."

-Юрій Смолич "Розповіді про неспокій немає кінця" (1972 р.) *На фото портрет Володимира Сосюри авторства Василя Касіяна, 1959 рік.

"Плужник найбільше й запам'ятався мені на тому столі у квартирі Вражливого: лежав він на ньому часто і днями, бо настигало його в дорозі загострення тяжкої недуги - тоц. Отак лежить Євген на столі, під пахвою термометр, у приголов'ї склянка з водою та слоїк із ліками, в руці рукопис, і він читає. Читає вголос, запально й пристрасно, з доброю артистичною артику-ляцією. Це - новий, щойно закінчений вірш. Ми — хто нагодиться під ту хвилину, як Євгенові приспічувало зачитати новий вірш, сидимо, де хто знайшов місце: на стільцях, на підвіконні, просто на підлозі, і схвильовано слухаємо."

-Юрій Смолич "Розповіді про неспокій немає кінця" (1972 р.)

"Квартира Вражливого - надто після того, як він розійшовся з дружиною, взагалі перетворилась на щось середнє між невеличким домашнім клубом та маленькою нічліжкою. Збиралися в нього чимало товаришів - Йогансен, Слісаренко, Павло Іванов, Сухомлин, Ковтун (Вухналь), інші — адже й мешкав він надзвичайно зручно: на першому поверсі; з'являлись та зникали і знову з'являлись постійні «нічліжники»: на письмовому столі переночовував, наїздивши із своєї рідної Охтирки, Багряний, на довгому столі в їдальні - Плужник, коли прибував із Києва до Харкова"

-Юрій Смолич "Розповіді про неспокій немає кінця" (1972 р.) *На фото зліва направо: Петро Панч, Майк Йогансен , Василь Вражливий, Григорій Епік. Харків, 1926 р.

Портрет Василя Симоненка авторства Алли Горської, 1964 рік.

МАЙК ЙОГАНСЕН Як покину тебе, цигарко? Коли серце вщерть переповниться, Огортаєш легкою хмаркою, Вірна, солодка любовнице. Чи біла й пахуча лебідь, Чи закурена груба одарка — Кращої нема від тебе! Як покину тебе, цигарко? Удень у дзвінкім заводі, У вечірній вохкій авдиторії — Ти втіха душі голодній, Єднання гарячий шворінь.

137 років тому народився поет, літературознавець і перекладач Михайло Драй-Хмара! Разом із Миколою Зеровим, Максимом Рильським, Павлом Филиповичем та Юрієм Кленом він належав до неокласиків — «гроно п’ятірне нездоланих співців», як назвав їх сам Драй-Хмара в сонеті «Лебеді». У «Симфонії», яку поет написав 1934 року, є рядки: «Серце молодече п’є медові роси, / Хоче жить, творити на своїй землі…». 1935 року радянська влада заарештувала письменника, а 1939-го він помер у таборі. Про Драй-Хмару та інших (не)знаних класиків можна прочитати в есеях Івана Дзюби. А про те, як неокласики творили українську перекладацьку школу, розповідала Віра Агеєва. 🔖Підписатися | 👉Стати частиною Клубу Читомо