Щось на літературному

ДМИТРО ТАСЬ "ТАК ДЕНЬ ПРОЙШОВ..." Так день пройшов. Не треба каяття, Не треба дум палких, як перша рана… З золотолистям прийде забуття, Це перша осінь – голуба і тьмяна… Я так люблю твоїх очей глибінь, Я так люблю про першу зустріч згадку, Що вже не бачу болячіших змін… Хай буде путь через чарівні кладки! Поглянь, як молодо синіє даль, Поглянь, як соячник кохає сонце… Моя душа, мов гостреная сталь, Проб’є препони, – не запнеш віконця… Ти не сховаєшся ніде, ніде, Ти не втечеш, знайду тебе й в пустелі… Хоч боляче, а осінь все ж іде, Золотолистям стежку мою стеле.

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО "МОЖНА ВІРИТЬ ДРУГОВІ ЧИ МИЛІЙ..." Можна вірить другові чи милій, Марить наяву чи уві сні, Білизну червневих ніжних лілій Заплітать букетами в пісні. Можна жить, а можна існувати, Можна думать — можна повторять. Та не можуть душу зігрівати Ті що не палають, не горять! Люди всі по-своєму уперті: Народившись, помирає кожна, А живуть століття після смерті Ті, що роблять те, чого "не можна". 29.IX.1956, Біївці

😞 Пішов з життя письменник Леонід Горлач Він був автором близько 50 книжок поезії, прози, публіцистики та творів для дітей. У 2013 році письменник став лавреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка в номінації «Література» за книжку поезій «Знак розбитого ярма», що вийшла у видавництві «Ярославів Вал» 2012 року. #втрати_2026

30 серпня 1943 року Павло Тичина потрапив під німецький обстріл та зламав ногу😢 Як військовий кореспондент Тичина брав участь у звільненні Харкова та був поранений. Під час поїздки на мітинг з нагоди визволення Харкова 30 серпня 1943 року автомобіль, яким їхав Тичина, обстріляв німецький винищувач, машина перекинулась в результаті чого Павло отримав відкритий перелом який довелося оперувати, й під наркозом у лікарні поет несподівано почав віршувати. Хірург, знаючи, хто в нього на операційному столі, наказав медсестрі записати почуте. Так народилася одна з його поезій «Я утверждаюсь» (текст якого змінила радянська влада, оригінал опублікував Віктор Ющенко у своєму Facebook у 2022 році). Згодом його перевели до кремлівської лікарні у москві, де він написав листа Лідії Папарук:

«Це — трошки було здряпнуло ногу, як я їхав на мітинг. Зараз уже все гаразд.» -повний текст листа на 2 фото.

*На першому фото хрущов провідує Тичину після поранення в кремлівській лікарні.

МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО "РОЗСТАННЯ" Люблю, коли ми ображені І розходимось, як чужі, — Розходимось недоказані, З тривогою в душі. Розходимось і знову стрінемось — Це ж міф, що ми чужі! Ми обоє — подумай — де ми дінемось, Скажи! 03. IV. 1917.

Сьогодні в Україні День пам'яті захисників і захисниць, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність. У Києві вшанували загиблих під час загальнонаціональної хвилини мовчання. Також відбулася щорічна акція «Стіл пам'яті», передає кореспондент Суспільного.

Це наша така невеличка можливість побути всім разом в цьому горі, в цьому болі і усвідомити кількість втрат загалом», — каже координаторка та засновниця громадської організації «Вшануй» Катерина Даценко.

Фото: Суспільне Новини/Станіслав Свирид

ПАВЛО ТИЧИНА "ДЕСЬ НА ДНІ МОГО СЕРЦЯ..." Десь на дні мого серця Заплела дивну казку любов. Я ішов від озерця. Ти сказала мені: "Будь здоров! Будь здоров, ти мій любий юначе!.." Ах, а серце і досі ще плаче. Я ішов від озерця… Десь на дні мого серця Заплела дивну казку любов. Говори, говори, моя мила: Твоя мова — співучий струмок. Ніч зірки посвітила. Шепчуть вітру квітки: гей, в танок! Повінчайся з туманами ночі. Тихо так опівночі. Ніч зірки посвітила. Говори, говори, моя мила: Твоя мова — співучий струмок. 1914

Сцена з вистави Молодого театру «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» (автор тексту — Володимир Винниченко).

Мігулес – Валерій Васильєв, Блек- Володимир Калин, Сніжинка – Олімпія Добровольська, Корній – Лесь Курбас, Лемоньє – Фавст Лопатинський, Мімі – Олена Рокитянська, Рита – Поліна Самійленко



МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО "ЗАКЛИК" Не будьте, не будьте такими затурбованими — На Хрещатику ніччю немає хмар. Не робіть, не робіть обличчя зосередкованими, Викиньте кишеньковий словар. Засвітіть в чорну ніч електрику безжурну, Уявіть, що навколо — храм. Полюбіть, полюбіть зруйнованість мурну — Більше немає, немає драм. Увільніться обачно від похмурості банної, Здеріть голову до аеропланних препон. Не визнавайте мудрості і від туги безнастанної Заведіть грамофон. Я не люблю бачить вас зосередкованими, Вас зв’язує кишеньковий словар. Відчуйте душу душею незатурбованою, На Хрещатику ніччю немає хмар.

28 серпня 1921 року був розстріляний поет Григорій (Грицько) Чупринка 🕯️ Григорій Чупринка належав до складу Всеукраїнського центрального повстанського комітету та у 1921 році вони змогли налагодити зв’язок із урядом УНР, який перебував на території Польщі та готував Другий зимовий похід. Але чекісти викрили їх через своїх інформаторів і заарештували ще до того, як члени комітету змогли розпочати повстання в Україні. Григорія ув’язнили, разом із ним – ще 132 людини. Це був уже третій його арешт: перший — за організацію бунту на Чернігівщині (тоді вирок «розстріл» замінили на рік у московському концтаборі після клопотання письменників до голови Всеукраїнського ЧК Лаціса); другий — за «антирадянську агітацію» (його засудили до висилки в Москву, але через брак коштів він туди не виїхав). Був реабілітований рішенням Київської обласної прокуратури у 1996 році.

ДМИТРО ПАВЛИЧКО "ЛЬВІВСЬКІ СОНЕТИ" Не бійсь нічого, доки я з тобою, Іди і правду людям говори! Не жди ніколи слушної пори — Твоя мовчанка може стать ганьбою! Усе, що я тобі даю, бери І певен будь — твій дух не вб'ють злобою, Мене ніхто не пом'янув клятьбою, Хоч я водила в тюрми й на костри. Лиш забували боягузи кволі, Що в сто раз гірший від вогню мій гнів, Що мій проклін — страшніший від неволі. Я — мати всіх, що згибли за свободу, Я маю тисячі живих синів, Я єсть Любов до рідного народу. 1955 р. *На фото Василь Грінчак, Дмитро Павличко та Ліна Костенко.

Микола Бажан та Юрій Яновський, різниця між фото більше двадцяти років😍

ВАСИЛЬ СТУС "ЩОСЬ СТАЛОСЯ МЕНІ — ГЕТЬ ОБЛЯГЛО ЗНЕСИЛЛЯ" Щось сталося мені — геть облягло знесилля і сни мене біжать, і щемна ніч гнітить. На ліктях підвелась зоря, мов породілля, і дух мій скорчився — і корчами кричить. Ступай-но в дивен день, як дивен див кошлатий, блукай межи дерев, де погорою рев. Так серцю хороше, що гріх не напитати дороги потерчат, лісовиків і мев. Щось сталося мені — зайшов бузковий безум, бо зацвіли братки по цих сумних грядках. Будь за сестру мені, косичена березо, за брата, клене, будь, за серце, все в сльозах. Скажений, стій і стій! Не піддавайся кличам. О не стенайсь, душе! Уходь у береги. Нехай живлом весни ми очі возвеличим І вступляться в серця нам зайдами боги.

27 серпня 1985 року Василь Стус читаючи книжку поклав її на верхні нари, спершись об них ліктем за, що отримав 15 днів карцеру з якого живим він більше не повернувся. У вічко дверей до камери зазирнув прапорщик Руденко: «Стус, ви нарушаєтє форму заправкі постєлі!». Стус забрав книгу і стоячи продовжив читати. Попри це черговий офіцер старший лейтенант Сабуров, наглядач Руденко і ще хтось із наглядачів склали рапорт, що він у денний час лежав на нарах у верхньому одязі і не реагував на зауваження контролера. 28 серпня Стус був направлений до карцеру. Виходячи він встиг попередити Леоніда Бородіна (співкамерника), що оголошує голодівку "до кінця"💔

Нагадуємо за книжковий клуб на повість Івана Франка 😉

27 серпня 1902 року в селі Майєрове народився Юрій Яновський🥳

"До безуму люблю степ. Кожен свій день устаю з бажанням їхати за море і за сині обрії. Лягаю теж із цим. Люблю багато ходити. Всі мої бажання скеровані на: як би побачити побільше світу! Мандри мене тягнуть"

-із автобіографії від 2 грудня 1925 року.

"Хотів бути морським інженіром. Будувати кораблі й пароплави. Та будую тепер пароплави лекші. Люблю море. Заздрю всім, хто інженір. Не вважаю себе письменником. Не люблю писати. Сідаю до столу, як до каторги. Плекаю надію оце довчитися і вираховувати поверхню надводну й підводну пароплавів... "

-із автобіографії від 13 грудня 1927 року.

27 серпня 1856 року  в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту народився Іван Франко 🥳

"Все, що йде поза рами нації, це або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації."

З всесвітнім днем песиків 🐶🐶🐶

МАЙК ЙОГАНСЕН РОМАНС Серце, — ти мій ліхтарик (Заглядаю в заплакані дверця), Ти — мій злиденний дзиґарик: Так…       Так…             Так…                 Так, каже серце. Утішся,             Серце моє ти хоре, Не плач, будь ласка, Заспівай вечірньої пісні, Зазирни, як зоряна люстра, Глибоко в заснулеє море, У темне дно козацької казки. Так…      Так…           Так…                Так, кажуть губи. І знову сльози невпинні По заплаканій люстерці… Мій бідний годинник Так…       Так…               Так…                     Так, каже серце. 1923 р.

Валер’ян Підмогильний, Панаїт Істраті, невідомий, Іван Лакиза в редакції журналу «Життя й революція». Київ, грудень 1927 року