Pan Rasta Satan

Я вас ще не заїбав "Тетраморфеусом"? Але це така цікава літературна забавка. От наприклад, в алюзії до "Епосу про Гільгамеша" я побачив (навіть почув у себе в голові) відсилку на канадський гурт Cryptopsy. Не дарма сам автор називає його "книгою надміру", адже надмір відсилок в залежності від ерудованості (в моєму випадку невігластва), уваги та уяви, комбінує і породжує геть неочікувані, цікаві асоціяції. От наприклад, такий шмат

Якби він зміг промацати вервицю минувших подій, що привели його до гордині і гористості, то неодмінно повернувся б до Ніневії. Місця великих задоволень, «скиту молодого левчука», як казав його друг, кудлатий Енкіду. Ось і його голова в дредлоках з золотими перснями, важкі волосяні канати, борода заплетена в косицю, і цівка слини повільно витікає з екстатично скривленої пащі. Нащадок Камбіса і Кіра, доісторичний тур. У скількох снах він бачив цю саму голову, але вже відокремлену, sectio di torso, на мідяній мисці, літаючу балакучу поторочу. Щось вона говорила тією древньою гортанною мовою, апелювала до персів і вавилонян, вторились закони царя, постулати могутності.

безумовно відсилає нас до шумерських легенд, та я того спершу не знав, то ж доки не заґуґлів за Ніневію та Енкіду, перша моя асоціяція була про Івана Хрестителя. А все тому, шо око в першу чергу зачепилося за ту тацю з головою і одразу ж нагадалася картина з декапітацією: хтось подумає за Караваджо, хтось за Гюстава Моро, та я, як і більшість шанувальників музичного стилю death metal, одразу згадую сеньйору Елізабетту Сірані, адже саме її зображення цього кривавого, популярного серед художників біблійного сюжета було використано в оформленні шикарного (і, мабуть, мого улюбленого) альбому гурту Cryptopsy - "None so vile". Шо ж, саме час вкотре переслухати цей шедевральний реліз! Отака от хуйня з тими головами, шумерами і дезметалом... І до речі, я так і не пойнєв, до чого там голова на тарелі до Енкіду... https://youtu.be/j_vF1Wptvbw?si=0lhiTsGyNRkZ6Esn

В центрі композиції дужий оголений юнак, його засмагла міцна шкіра - основне джерело світла, вже тут проявляється його юпітеріанська сутність, він присів на сірий, трикутної форми валун, однією рукою зіперся на незмінну довбню - легендарну зброю, атрибут, за яким його згодом впізнаватимуть на амфорах і теракотах. За його спиною пальмове дерево і густий кущ, брови хлопця насуплені, він дивиться кудись вперед, ні, не на нас, глядачів, а радше у себе, у власний мисленнєвий схрон. Праворуч від нього жінка, задрапірована в синю й червону одіж, яка вкриває її подвійним покровом, волосся зібране в просту зачіску, голова її схилена набік, вона щось говорить Гераклові, водночас вказуючи правою рукою в правий верхній кут картини - там важкий звивистий шлях вгору, пень від ще живого, могутньою силою вирваного дерева (натяк на вбивство синів? викорчувані порочні помисли?), але ця важка дорога причинно в'ється до вершини, де вже очікує священний кінь, слава і ласки буревісничого Борея. Біля ніг Сапієції сидяча фігура автора, майже тінь, бородатий протоєвангеліст, прикрашений лавровим вінком, з досі могутніми, але мертвотно посірілими м'язами і розкритою книгою в руці. Він дивиться на Геркулеса, прагне запам'ятати його, щоб найдостовірніше передати у своєму творі. Ким тут є Ксенофонт? Напевно одним з атрибутів Любові Небесної безсмертною славою для майбутніх поколінь. І ще, останнє і найголовніше - в лівій руці Чеснота дбайливо тримає сувій, схований у золоту шкатулку, ще й прикритий складками багряниці. Зліва від Геркулеса білява пишна красуня, і тоді, як Любов Небесна обернена до глядача передом, Любов Земна безсоромно красується майже оголеними, задрапірованими в прозору шаль сідницями. Вона нічого не говорить, просто сміється, її краса промовляє замість неї і коли босі ноги Мінерви стоять на кам'янистій холодній землі, рожеві стопи Венери лоскоче м'який моріжок трави й польових квітів. З її боку розкинувся сад, в'ється виноградна лоза, і замість тіні поета там колекція театральних масок, скрипка і маленька книжечка. Атрибути Пруденції прості і від того не менш бажані, вона готова віддатись юнакові тут і зараз, серед щебету птахів, млосних ароматів кущових троянд, своїм грайливим пальчиком вона показує вліво і вниз, туди на теплу траву, вже і зараз, ходімо, я хочу тебе. Ось дві пристрасті, між якими товчеться рід людський, його рід. І ще не бувало такого, щоби хтось пізнав ці два блага водночас. До недавнього часу.

Абрахам Ян Хосебр - "Тетраморфеус Liber T"

Annibale Carracci Hercules at the Crossroads (1596)

...загадку Смерті кожен з нас колись відкриє, одного разу віддавши дух, згаснувши, заплющаться очі до звичного світу і інші очі - потойбічні, спалахнуть, як двоє палаючих смолоскипів, жеби промацати примарний шлях в недовідкритий край, з чиїх вакацій жаден мандрівець ще не вернувсь.

Мій Бог заблукав в пустелі власних невгавних роздумів. Мій бог втратив цілість, щоб здобути четвертинну самість. Я в твоїх руках просто один з багатьох, плід, за яким ти хочеш пізнати дерево. Ти навіть не бог, ти сліпий напівбог, я твоє дзеркало, в якім, як у чарівній головоломці, ти дошукуєшся власної цілісності.

Абрахам Ян Хосебр - "Тетраморфеус Liber T"

Один з базових гуртів бристольського тріп-хопу, Tricky, видав свіжий сингл. Чекаємо на альбом, який вийде невдовзі, 17-го липня. Якщо в квітні Massive Attack випустили сингл з Томом Вейтсом, а тепер Tricky, то шо, мо є якесь сподівання, шо й Portishead за прикладом своїх колєг роздупляться і шос файне запишуть? https://youtu.be/Api8tCZu5rs?si=nonFiCSRcx0T_uz-

Секретер з мармуровими вставками, ілюстрація якогось класичного сюжету, шеренги воїв, а також важкі стегна биків і коней, бородата рать, хорунжі, гуслярі і трубадури. Двоє героїв і міста також два, літаюча голова (відрізана, чи чарівна?), пара птахів, павичі і світло свічі, знову списи, списи, списи, сапсани ловчі на рукавицях сокольничих, вервольфи кошлаті з лісів, нижче багаття і святкування, лучники на буланих, дики з лісів, а за ними тлумища псів, за володіння шкурою дивне триває змагання, никає там Еринія, щоб заронити до натовпу розбрату бритву, дике є це полювання, мукає вражена жалом свята олениця остання, кожен бенкет зрештою обернеться згарищем темних віків, де батько всіх батьків невтішно бродитиме між трупами оленів і королів.

 Абрахам Ян Хосебр - "Тетрамоофеус"

Тексти Андруховича - це завжди не "про шо", а "як". Нє, звісно, сюжети в нього присутні,  але зазвичай вони всі формальні, доволі схожі й одразу відходять на другий план, поступаючись головному талантам пана Юрія: прекрасному експериментальному стилю, в якому він унікально поєднує витонченого, ерудованого аристократа з тонким гумором та торхи підхмеленого літературного хулігана, який задля провокації, куражу та епатажу готовий на будь-який вибрик зі словом. Такий собі інтелєгентний панк-естет, шо жартує стилем, мислить музикою і римою та живе екзистенційним карнавалом. Взагалі весь цей карнавальний двіж - вічний супутник книг Андруховича, і "Перверзія" не вийняток. В цьому плані сюжетно історія нагадує "Рекреації", тільки фестиваль відбувається не в Чортополі, а в Венеції. Карнавальна барвистість тут у всьому: як і в міксі жанрів, так і стилів, де кожен розділ - це окремий голос, геть не схожий на попередні. Це може бути інтерв'ю, п'єса, некролог, кілька потоків свідомості одночасно. При чому, автор не раз з ноги виносить четверту стіну, наприклад, завяляючи перед початком одного з розділів, шо він не має ні сенсу, ні цінності та ніяк не впливає на сюжет, й читач може з чистим серцем його прогортати. Шо ж, пан Юрій як завжди майстер, але після прочитання лишились доволі карнавальні відчуття, типу, п'яно, весело, кольорово, проймануло калейдоскопом картинок і всьо... Не вистачило (чи мо' я не помітив?) якоїсь глибини, наче автор занадто загрався в словесні експерименти і через це десь згаяв частку свого фірмового вайбу, притаманного всім його книгам. Хоч моїми улюбленими лишаються "Рекреації" та "Радіо ніч", "Перверзія" чудовий твір одного з найоригінальніших та найекстравагантніших українських авторів.

Юрій Андрухович - "Перверзія"

Перше, що я завжди роблю, опинившись у не знаному досі приміщенні - це шукаю музичний інструмент.

Юрій Андрухович - "Перверзія"

Трохи незапланованих книжкових поповнень Роальда Дала більшість знає як автора дитячих книжок, та цей валлієць не гребував різними жанрами. "Коняку Фокслі" мені не раз рекомендували, як збірку дуже майстерних, оригінальних оповідань, які об'єднує чорний гумор. До того ж, підкупає, шо переклад Віктора Морозова. За Джона Максвелла Кутзее мало шо чув, хіба то шо він південноафриканський письменник і лавреат нобелівської і букерівської премії. "В очікуванні варварів" має бути (як я собі думаю, судячи з порад) шось філософсько-психологічне, з роздумами про цивілізацію, імперіалізм, колоніальність, ксенофобію і всьо таке.

Йооой, сьогодні ж виповнюється 54 роки одному з самих пізнаваних гроулових тембрів, віртуозному гітаристу, шо поєднує в своїх партіях ультратехнічні дезові ріфи і щільний хардкоровий кач, незмінному фронтмену одного з моїх найулюбленіших гуртів Dying Fetus - містеру Джону Ґаллахеру! Славімо його! https://youtu.be/cK8dbiyGydc?si=nstt_Op1k0xeiqOK

Ну й моє улюблене відзеркалення: Кортасар з коцуром і коцур з Кортасаром.

Відчуття, коли тільки відкриваєш чергову збірку оповідань Кортасара, схожі на солодке очікування від танучої картинки хофманівського ровера під язиком. От-от, зараз, нарешті, ваааууу. І довжелезний шлейф чудового післясмаку, шо триватиме не один день. Цей тріп складається з восьми унікальних місцин. Вибравшись з багатоденного затору на трасі, ви потрапите під гіперопіку та ілюзію блаженної невіданості в затишній на перший погляд сім'ї; двічі побуваєте на різних островах по різним причинам; побачите поліфонічну драму в лікарні, яку вам одночасно оповідатимуть декілька голосів; станете випадковим актором химерного театру, де від вашої гри залежить життя іншої; заблукаєте в пасажах і галерея чи то Парижу, чи то Буенос-Айресу після того, як гладіаторський бій та телефонна розмова зіллються в суцільний фінал. Це все той же віртуоз слова і алюзії, вигадливий оповідач унікальних, непередбачуваних історій, хіба в його новелах поменшало магічного реалізму, та локації здебільшого переїхали з Аргентини в Європу. Кожна новела містить в собі декілька нашарувань сенсів, в яких при бажанні можна порпатись вічно й недаремно, можна розуміти кожну історію як одну окрему метафору, або просто сприймати їх буквально, не занурюючись в глибини значень та відсилок. І в будь якому разі ви отримаєте величезне задоволення від цих дивних текстів. Це вже моя третя збірка оповідань сеньйора Кортасара (перед цим були "Бестіарій" та "Восьмигранник") і я не знаю, яка з них краща. Вони всі чудові, жодного прохідного оповідання. Вкотре шанобливо скидаю картуза перед досконалими текстами майстра.

Хуліо Кортасар - "Усі вогні - вогонь"

Сьогодні могло би виповнитись 85 років геніальному буковинцю, актору, режисеру і сценаристу Івану Васильовичу Миколайчуку. Вже у 23 роки, навчаючись на другому курсі театрального університету, він зіграв головну роль в одному з кращіх фільмів за всю історію не лише українського, а й світового кінематографу, шедеврі Параджанова та Іллєнка - "Тіні забутих предків". А ще ж є прекрасно-іронічна "Пропала грамота", сюрреалістичний режисерський дебют "Вавилон ХХ", "Білий птах з чорною ознакою", який я тільки збираюсь дивитись... А шо у вас улюблене? До речі, мій батько мав честь не лише побувати вдома в пана Івана (верніш, то було в його рідного брата, пана Михайла, де на той час гостював і сам Іван Васильович), але й навіть хильнуть з ним кілька келішків самогону.

Converge особливо унікальні тим, шо гурту вже більш ніж 20 років, купа релізів за спиною, а вони все ще не розучилися писати цікаві й різноманітні пісні, от як ця, з однойменного альбому, шо вийшов десь тиждень назад. І ще прикол: це вже їх другий альбом за рік, попередній вийшов в лютому. Й обидва моцні. https://youtu.be/gHDx0phnOm8?si=IbEGRiyFv8AOiEYd

Converge особливо унікальні тим, шо гурту вже більш ніж 20 років, купа релізів за спиною, а вони все ще не розучилися писати цікаві й різноманітні пісні, от як ця, з однойменного альбому, шо вийшов десь тиждень назад. І ще прикол: це вже їх другий альбом за рік, попередній вийшов в лютому. Й обидва моцні. https://youtu.be/gHDx0phnOm8?si=ItwpUR2Yob4uBzeh

Трохи класичного, позитивного британського ска у живому виконанні https://youtu.be/P149VEaUmeI?si=iaXrEOswsdJhiBI1

Нарешті мені попалась книга, де до позначки "18+" не виникає жодних питань. То таки дійсно жестяк... Історія оповідає про нелегку працю китобоїв (можливо, тут є ремінісценції на "Мобі Дік" Мелвіла, та я його не читав, то ж не в курсі) у фентезійному світі, шо нагадує наше XVI-XVII століття, де людяність вважається непотрібним рудиментом, слабкістю і баластом для виживання, а мораль було згвалтовано, вбито, ще раз згвалтовано й викинуто за борт, на корм акулам, чи більш небезпечним підводним почварам. Тут немає добра й зла, людство балансує на хиткій линві між перманентними стражданнями та безглуздим насиллям. Персонажі тут відповідні цьому світові. Навряд чи ви знайдете тут хоч когось, гідного співчуття, хоча, по суті й нема антогоністів. Бездумне існування на рівні брудної худоби, з неконтрольованою жорстокістю, примітивними бажаннями і розвагами та відсутністю будь-яких моральних орієнтирів є єдиним способом прожити ще хоча б день свого жалюгідного життя в цьому божевільному світі. Ближче до фіналу я почав помічати деякі біблійні відсилки, які, якщо їх потім приміряти на текст, надають всій книзі трохи іншого забарвлення та глибших контекстів, але, все ж підозрюю, шо автор їх не закладав, мабуть я сам їх навигадував і натягнув на історію. Можливо, автор просто задумував цю книгу як тріумф тотального, збоченого жестяку, на контрасті помережаного прекрасними морськими пейзажами. Якщо ви полюбляєте морські пригоди і не гидуєте детальними та вигадливими описам насилля, збочень і хвороб - обов'язково читайте Октопаду. А якщо ви любите більш лайтові тексти, але бажаєте відкрити для себе шось нове, вийти з зони комфорту і охуїти від хворої фантазії автора - тим більш читайте. Ця книга зможе здивувати (а мо' навіть й шокувати) будь-кого. Рекомендую!

Лев Старий - "Октопада їсть гнилі зуби"