until august

«Убивче зілля» — це моє перше знайомство з книгами Володимира Саркісяна. Але, мабуть, не останнє :) Маю зазначити: я трохи небайдуже ставлюсь до отрут (в мене було 4 різних хімії, і найцікавішою стала токсикологічна), але я намагаюсь об'єктивно оцінювати цю книгу. Вона компактна, але змістовна; вдало поєднує наукові факти про отрути з історичними та літературними прикладами. Автор пояснює складні хімічні процеси доступною мовою, що робить книгу привабливою навіть для читачів без любові до хімії чи біології. Інформативність, поєднана з цікавими історичними фактами, створює захопливе читання. Коротше кажучи, фанатам true crime cподобається :) Трохи сумно, але життєво, що в кінці книги розміщені рекомендації стосовно поводження у разі хімічної атаки. З країною-терористом по сусідству зайвим не буде. Здається, «Убивче зілля» — це саме той тип науково-популярної літератури, який поєднує корисність із захопливістю, при цьому збагачуючи читачів новими знаннями. until august | #книгоогляди

Друзі, як ви? Тримаєтесь? ❤️‍🩹 Закиньте пару гривень на будь-який збір, морально хоч трохи допомагає.

Хейтери скажуть: «Прогнулася під мейнстрим» 😔 until august | #книги

Поговорімо про дружбу? Це чудове почуття, чи не так? У міфах дуже часто оспівується справжня щира дружба, і це круто й надихаюче! І є одна особливо гарна історія, у якій маємо два інгредієнти, які в поєднанні дають справжню чоловічу (™) дружбу. Звідси, цілком можливо, беруть початок усі пацанські цитати й меми зі Стейтемом. Але це не точно. Приблизно у 26 столітті до нашої ери жив-був дуже відомий герой шумерського народу Гільгамеш. Але історія не так про нього, а про його друга-суперника Енкіду. Річ у тім, що Енкіду й людиною в широкому сенсі цього слова не був. Він був звіролюдиною, і його суто для посміятись і в науку Гільгамешу замісила з глини богиня земних надр Нінмах. Енкіду наділили нелюдською силою, і був він рівним великому герою за витривалістю та міццю. Що, за задумом богів, мало гарненько так вдарити по самооцінці Гільгамеша, який був не лише найвідомішим героєм і мисливцем, але ще й царем, борцем, спортсменом і пластуном... Але щось пішло не так. Гільгамеш з Енкіду зустрілися і, ясна річ, почали боротися, як при зустрічі роблять справжні альфа-самці. Билися не день і не два, і жоден другого побороти не міг. Боги розраховували, що після цього вони якщо й не повбивають один одного, то хоча б покалічать або стануть заклятими ворогами. Замість цього Енкіду з Гільгамешем стали братюнями, потисли один одному руки й явили світу яскравий тандем трохи зсунутих, але дуже вірних друзів! Мораль цієї історії така: знайди собі друга, сильного настільки, щоб витримувати твій дурнуватий характер, як Гільгамеш — Енкіду і навпаки. Все, я в пошуки. until august | #міфи

Можливо ви засумували за постійною рубрикою порад від богів... Так от, сьогодні її не буде. Буде її заміна: відмазки від богів. until august | #міфи

Якщо вже ми сьогодні говоримо про дружбу...

Отже, сюжет ви вже знаєте. Історія розгортається навколо письменниці, яка несподівано успадковує величезного данського дога Аполлона після самогубства близького друга. Ця ситуація певною мірою є метафорою горя: воно велике, незручне, не запрошене. Але воно живе, важливе, і його не позбутися. Так у тісній нью-йоркській квартирі, де собак тримати не дозволяють, народжується дивовижний зв'язок між двома істотами, об'єднаними спільною втратою. Власне, ця книга — це потік свідомості, написаний від другої особи. Оповідачка часто звертається на «ти», але «ти» — це не читач, а померлий друг. У романі взагалі мало імен, але у пса воно є. Оповідь ведеться без чіткого сюжету чи хронології; це більше схоже на серію роздумів про втрату, самотність, сенс письменницької діяльності та зв'язки між людьми й тваринами. Як на мене, ця історія набагато більше про письменництво і письменницьке життя, ніж про зв'язок між жінкою та собакою. Навіть більше, ніж про трагедію, яка і стала каталізатором всього роману Проте мені сподобалось, як описана втрата. Горе часто замовчують або перетворюють на гучні ремствування, проте Нуньєс уникає сентиментальності та мелодраматизму. Вона не драматизує біль, а досліджує його обережно, на відстані. Особливістю роману є його інтелектуальна насиченість — текст рясніє цитатами, посиланнями на літературні твори та філософські концепції. Я нарахувала 37 письменників, потім збилась :) При цьому всьому — книга гарна, не зрозумійте мене неправильно — я не відчула себе занадто зворушеною чи прив'язаною до написаного, незважаючи на моє обожнювання собак і схильність до надмірних роздумів :) І я навіть здогадуюсь про причину цього. Паралельно я почала читати «Безчестя» Джона Максвелла Кутзее (рецензія тут), і цей роман настільки сильний, що потьмарив блиск «Друга» для мене. until august | #книгоогляди

«Друг» Сіґрід Нуньєс балансує на межі одразу кількох жанрів. На нього важко поставити позначку чи покласти в коробку: це і мемуари, і епістолярна проза, і трохи філософське есе. Сюжет книги можна помістити в одному реченні: письменниця отримує в спадок собаку, і вони разом намагаються пережити втрату. Не зважаючи на таку просту, здавалося б, ідею, роман насправді не про це. Чи, скоріш, не тільки про це. until august | #книгоогляди

Ііі діліться в коментарях, що вам випало і чи читали ви ці книги 👀 until august | #книги

А тепер розбирайте рекомендації книг, засновані на вашому попередньому виборі 📚 until august | #книги

По-перше, зі святом усіх, хто святкує 🕊 По-друге, зараз буде дуже важливе опитування... не перемикайтесь!

Розкажу вам сумну і смішну історію в одну дію. Я: «Мені не подобаються характер і вчинки Лідії; я дуже обережно ставлюся до ретелінгів Остін; я навіть не знаю, як пише Мелінда Тауб». Ще одну сторінку анонсує розкішне видання роману «Скандальні зізнання міс Лідії Беннет, відьми». Також я: «Мені це треба» 👁 👄 👁 until august | #книги

Отже, мова, якою ми говоримо, формує наше сприйняття світу. Витоки цієї ідеї сягають епохи Просвітництва, коли з'явилося поняття "le génie de la langue" (геній мови) — унікальний характер кожної мови, що віддзеркалює національний менталітет її носіїв. Фольклорист Йоганн Готфрід Гердер у 1772 році сформулював це положення так: кожна мова відображає унікальну перспективу світу, оскільки різні народи виділяють різні властивості речей під час створення слів. З часом ці відмінності накопичуються, роблячи мови та світогляди все більш відмінними. Німецький філолог Вільгельм фон Гумбольдт розвинув цю ідею, стверджуючи, що мова є "органом формування думки", а між мовою та мисленням існує постійний діалектичний зв'язок: наші думки формують слова, а слова формують думки. Гумбольдт увів поняття "внутрішньої форми" мови — її глибинної структури, на противагу "зовнішній формі" (словам, граматиці, звукам). Філолог Гейман Штейнталь навіть використовував поняття "внутрішньої форми" для класифікації мов і вивчення "психології народів". Однак поступово в лінгвістиці почав домінувати порівняльно-історичний підхід, який зосереджувався на "зовнішніх формах" мов і уникав питань про їхні концептуальні основи. Американський антрополог та етнограф Франц Боас продовжував розглядати зв'язки між мовою та мисленням, але відкидав ієрархічний погляд на мови та культури. Він вважав, що всі люди мають однакові розумові здібності, а відмінності в мовах відображають лише різні потреби. Едвард Сепір та Бенджамін Лі Уорф продовжили традицію Гумбольдта. Сепір писав: «Мова і наші мисленнєві канали нерозривно переплетені, і в певному сенсі вони одне й те саме». Проте він наполягав на відсутності значущих расових відмінностей у мисленні та на частковій автономності мовної форми. Сепір і Уорф вважали, що мова впливає на сприйняття "реального світу": «Світи, в яких живуть різні суспільства, є різними світами, а не просто одним світом з різними етикетками». Сучасні дослідження повертають лінгвістичну відносність до академічного поля. Наприклад, у мові гуріндьї (Північна Австралія) використовуються кардинальні напрямки (північ, південь, схід, захід) навіть для опису частин тіла, тоді як англійська використовує егоцентричні терміни (правий, лівий). При цьому деякі носії гуріндьї можуть свідомо відчувати магнітне поле Землі — здатність, нерозвинена у більшості носіїв англійської. Гіпотези та експерименти новітніх лінгвістів і психологів пропонують новий погляд — сформований науковим світоглядом нашої епохи — на ці (майже вічні) питання про зв'язок між розумом і мовою. until august | #статті

Лінгвістична теорія відносності стверджує, що наш світогляд структурується мовою, якою ми розмовляємо.

Кожен, хто вивчав другу мову, робив для себе хвилююче (і водночас дещо тривожне) відкриття: ніколи не існує точної відповідності між словами та фразами однієї мови та іншої. Навіть найбанальніші вирази мають дещо інший сенс, що випливає з мережі поглядів та ідей, унікальних для кожної мови. Перемикаючись між мовами, ми можемо відчувати себе так, ніби переходимо з одного світу в інший. Здається, що кожна мова змушує нас говорити певним чином і бачити речі під певним кутом зору. Але чи це лише ілюзія? Чи справді кожна мова втілює інший світогляд, або навіть диктує певний спосіб мислення її носіям?

Чи може існувати нездоланна прірва в мисленні та сприйнятті між групами людей, які розмовляють різними мовами? При цьому, якщо ми допускаємо фундаментальні відмінності між мовами, то стикаємося з важким питанням неможливості утворити повністю цільне суспільство. until august | #статті

Не те щоб хизуюсь... проте ви лише погляньте, яку красу вихопила на недавньому розпродажі в Стилета і Стилоса 😎 Давно заглядала на ці книги, хехе. 〰️ «Поза межами болю» Осипа Турянського Автобіографічна повість; один з найважливіших творів української літератури про Першу світову війну, який здобув визнання передусім на заході. Передмова та ілюстрації — авторства ветеранів сучасної Великої війни. Вже прочитала, болю тут дійсно багато 💔 〰️ «Саламбо» Ґюстава Флобера Фантазійне воскресіння античного Карфагену, де на тлі кривавих заворушень розгортається містичне кохання між жрицею Саламбо та ватажком повстанців Мато. Війна, релігійні культи, дикунська мораль. 〰️ «Людина біжить над прірвою» Івана Багряного Один з найсильніших і найреалістичніших творів української літератури про Другу світову війну. Справжній гімн життю серед бомбардувань і таборів, приклад стоїцизму й віри в людину. 〰️ «Роман про Трістана та Ізольду» Жозе Бедьє Писала про неї ось тут :) until august | #книги

Ви, мабуть, вже чули, що декілька днів тому помер відомий перуанський письменник Маріо Варгас Льйоса, лауреат Нобелівської премії з літератури 2010 року. За своє життя Льйоса написав понад 60 романів, п'єс та есеїв, у яких вивчав тему військових диктатур, влади, соціальних конфліктів, корупції та опору. У 2014 році він приїздив до України та висловлював нам свою підтримку. Ось деякі цитати з його виступу:

Одна з причин, чому я приїхав в Україну, це саме рух громадянського суспільства, яке хоче покінчити з авторитарними традиціями, корупцією, політикою як засобом збагачення. Ми побачили, як люди мобілізуються для досягнення свободи.

Література – це тінь цивілізації, яка йде поруч людини, примушує її дивитися на світ більш критично. Критичне бачення — це рушійна сила для реформ всього людства.

Україна останнім часом перетворилася на центр уваги світу. Зараз в Україні — тяжкі часи, але це часи боротьби за свободу. Я підтримую всіх людей, які борються за демократію і законність.

until august | #цікаве

Обкладинки різних видань «Деміана», бо чому б і не порозглядати їх?.. Усі такі цікаві! until august | #книги

«Деміан» був вперше опублікований у 1919 році. Час має велике значення: твір був написаний після Першої світової війни та психологічної кризи самого Гессе. Роман насичений юнгіанськими концепціями, що не дивно, адже письменник на той момент проходив сеанси психоаналізу у послідовника Юнга. (Також важко не помітити присутність концепцій буддизму та індуїзму, що переплітаються з західними філософськими традиціями). У центрі роману — історія Еміля Сінклера, хлопця, який переживає болісний процес самопізнання. Його шлях починається у дитинстві з розуміння дуальності світу, який він розділяє на дві частини — "світлу" (безпечне, впорядковане, моралістичне) і "темну" (заборонене, небезпечне, але відкрите). Зустріч з харизматичним однокласником Максом Деміаном стає поворотним моментом для Сінклера. Деміан спонукає його переосмислити традиційні релігійні догми, критично поставитися до загальноприйнятих істин і розпочати пошук власного шляху. Роман написаний майстерно: завдяки Гессе мені вдалося буквально зануритись у розум дитини на шляху до з'ясування того, ким вона є. Давно такого не відчувала. Так легко забути, що всі ми проходимо через фазу перетворення: крихкий час, коли ми втрачаємо свої іллюзії (і отримуємо нові), відкриваємо сенс релігій та філософій, намагаємося знайти сенс життя. Що найцінніше я винесла з прочитання «Деміана» цього разу?.. Мабуть, відчуття полегшення від розуміння, що відстороненість і самотність — це не прокляття, а необхідний етап шляху. У світі, де від нас вимагають постійної присутності і продуктивності, таке розуміння надзвичайно важливе. Що найцінніше винесете ви? Хтозна, але цей роман точно не залишить вас байдужими 📖 until august | #книгоогляди

Моя історія не є приємною, вона не є ані солодкою, ані гармонійною, як вигадані історії, вона має присмак нісенітниці і хаосу, божевілля і сновидінь — як і життя всіх людей, які перестають себе обманювати. Життя кожної людини — це дорога до себе, спроба такої подорожі, натяк на шлях. Жодна людина ніколи не була цілком і повністю собою. Проте кожен прагне стати таким — хтось незграбно, хтось мудріше, кожен у міру своїх можливостей.

«Деміан» Германа Гессе — така цікава книга. Я її щиро полюбила і хотіла б, щоб ви теж її полюбили. Але про неї так тяжко писати: все, що я хочу сказати, звучить банально 😔 В «Деміані» немає багатого на події сюжету (тут вони радше внутрішні, ніж зовнішні), немає критики суспільства чи яскравих описів. Але ця простота насправді геть не проста. Мені цікаво, як би я сприйняла цю книгу, прочитавши її у підлітковому віці. Скоріш за все, ще гостріше :) until august | #книгоогляди