Чашка з блішками | Канал Аліси Корж

#рецензія на "Промені Аласі" ч.2 — Аліса Корж Уроборос🌟 🌸Безмежно люблю цю історію іще з першої частини, тому а) одразу кажу, що це #наполеглива_агітація і вона варта вашої уваги; б) попереджаю, що можливі спойлери до першої частини, відгук на яку отут; в) переймаюсь, що мені не вистачить слів, щоб описати, наскільки це чудові книжки, і краще б ви читали їх, а не цей відгук, але спробую. 🌸Якщо перша частина здебільшого знайомила нас зі світом, героями та конфліктами, то друга одразу кидає в епіцентр бурі, де ставки ростуть із кожним розділом — політичні інтриги стають жорстокішими, таємниці б'ють під дих, а старий світ буквально розмиває свої межі. Після подій у Торгоніумі Касі та Трей опиняються в ситуації, коли на кону стоїть буквально все, а діяти потрібно негайно і рішуче, тож вони маневрують між соціальними групами, укладають крихкі союзи (зокрема й між собою), об'єднуються з повстанцями і намагаються зрушити старий устрій. 🌸Касія як героїня дорослішає просто на очах — уже не просто дівчинка, змушена виживати в несправедливому світі, а жінка, здатна приймати доленосні рішення. Знову ж — однозначна перевага для мене, що події описані від першої особи і всі трансформації Касі ти переживаєш із нею (хоча саме тому іноді й хотілось підійти і силою розплющити їй очі🤭). Так, вона все ще іноді робить дурню, але бере за це відповідальність, балансує між "легко" і "правильно", між власними почуттями і добробутом інших, іноді дуже брудно грає (ооо, цей момент — я просто прифігіла, чесне слово). І все лише тому, що скрізь відчуває себе чужою.

"Це ж скільки я займаю місця, що мені його ніде нема"

🌸А ще мені сподобалось, що вона дозволяє собі, хоч іноді, бути слабкою і плакати. І вперто відмовляється вибачатись, коли накосячила — my girl😁. Головне, що свій урок з Уною вона засвоїла ще в першій частині. 🌸До речі, про Уну — боюсь, що скільки б її не було в тексті, мені б все було мало. Дуже сподобалось, що за її ідеальною зовнішністю — попри всю драматичність долі — ховається добре серце. Обожнюю історії, у яких добре прописана дружба, і ця — саме така.

"Насправді він геть не поганий, та якщо ти вирішиш інакше — я буду ненавидіти його разом із тобою"

🌸Ну і до вишневого варення вишеньки на торті — Трей. Не прогадала з першої частини, коли мені здавалось, що його поведінка не така однозначна. Авжеж, у нього своє бачення світу, за яке йому часто прилітає, але навіть через погляд ненадійного оповідача видно його власні мотиви і те, наскільки раніше він усе збагнув. Динаміка їхніх стосунків із Касі — це окремий вид мистецтва. Чи тортур. Іноді мені здавалось, що Аліса написала цей слоубьорн, щоб катувати мене особисто, але всі мої душевні муки були винагороджені, бо ця напруга, конфлікти і хімія — це все🤌🏽 🌸Світобудова в цій частині теж масштабувалась — нам показують більше політики та її прихованих механізмів, нові сторони конфлікту і неочевидних союзників, прикрі зради (про певні я здогадувалась, але "ту саму" не очікувала аж ніяк). Є дуже тригерні моменти і демонстрація того, що всі події мають свою ціну, а перемоги не є подарунками долі. 🌸Ну і фінал — звів до купи всі логічні кінці (меншого я й не очікувала!), дав пережити весь спектр емоцій, залишив по собі нотку щему і відчуття, що принаймні частина твого серця назавжди зостанеться серед пісків Сифізу. 🍒 Міністерство Читацьких Справ 📖

🥹 Можу скільки завгодно розповідати, як хочу багато читачів і віральності для дилогії, але ж свої читачі, які відчувають усе САМЕ ТАК, як ти і хотіла б — оце справжній скарб🫂❤️✨

🔸Хороші відгуки на книгу українського автра/авторки: meh, все проплачено і по знайомствах 🔸Відгук, де людина каже, що книга не зайшла: НАРЕШТІ чесний відгук, дякую-дякую, алілуя, я так і знала, що все куплено і 💩, добре, що не купила, от і довіряй тепер дебютантам!!! Ну обожнюю😌

Коли я писала відгук на "Зайчика", то відмітила, що залюбки подивилася б екранізацію цього рожевого абсурду. І ось ми тут🐰 Насправді чекатиму, що із цього вийде🤞

А ось і дофамін підвезли🙌✨

✨ Письменництво – це пастка. Принаймні так трапилося в мене.✨ Коли клікбейтний заголовок привернув вашу увагу, час пояснити, що я маю на увазі. І тут важливий момент, що рефлексії базуються суто на моєму власному досвіді. Та й після усього – я все одно свідомо ступила б у цей капкан. ➡️Отже, все починається з бажання писати. У кожного це стається по-різному. Я ніколи не хотіла бути письменницею, проте завжди мала справу із текстами і володіла багатою уявою. Якось прочитала кілька популярних книг і вирішила, що зможу не гірше. Чому б ні? Я щодня пишу тексти по роботі. Та й це для себе. Спойлер – я була занадто самовпевненою, тож довелося дуже багато вчитися. Але історія прийшла до мене і я писала її лише задля власного задоволення, не більше. ➡️Коли зусиль і грошей на навчання було вкладено достатньо, виникло бажання певної сатисфакції у вигляді читачів та їхніх емоцій. Я почала шукати альф та бет, і на якийсь час мені цього було достатньо, бо історія їм переважно подобалась. Так я підсіла на дофамінову голку відгуків. Як і з будь-якою залежністю, в якийсь момент стає мало і треба більше. ➡️Згодом виникло бажання бути виданою. Я принципово розглядала тільки видавництво, бо мені було важливо отримати визнання гравця ринку. Письменництво стало не просто хобі – воно займало увесь вільний час, "їло" гроші та здоров'я. Зріс рівень відповідальності, адже тепер я не просто "щось пишу", а хочу створити книжковий продукт і присвятити його сестрі. Отже, він має бути гідним. Емоційні гойдалки, бажання усе кинути – і врешті омріяне "так". Думка на цьому етапі: "Хочу просто бути виданою. Якщо хтось прочитає – це вже добре. Цього достатньо." ➡️Як я помилялась! Цього ніколи б не було достатньо, бо дофамінова залежність уже виникла. Я хотіла емоцій, відгуків, вражень читачів. Бачити, як моя історія захоплює, як персонажі стають рідними. Це як наркотик – постійно треба ще і ще. "Просто хочу мати своїх читачів, хай і небагато. Цього все точно достатньо". ➡️... і знову самообман. Коли я зрозуміла, що історія дійсно вийшла нівроку (а відгуки й нагороди це підтвердили💅) – захотілося, аби про неї почули усі. Виникло бажання не просто мати своїх читачів, а мати БАГАТО своїх читачів. Аби книгу читали, обговорювали, радили. Не забували, не ігнорували. Аби вона жила своє власне життя в уяві інших, а персонажі продовжували шлях силою чиєїсь фантазії. Захотілося заполонити своєю історією та сенсами серця, багато сердець. Це бажання зудить, як укус комахи. Знаю, бо зараз я десь тут. 🌸А що далі? Одного разу ступивши на цей шлях, важко зійти із нього. Вкусивши того, як геть незнайомі люди розділяють створений тобою світ, живуть у ньому, захоплюються ним, хіба можна зупинитись? Шпетиш себе, аби писати далі, створювати більше. Усе, щоби відчути це знову. Бо підточує страх, що якщо не будеш продовжувати – тебе забудуть. Все було марним. Сяйво, яке всотуєш з емоціями читачів, зникне, і ти знову залишишся у суцільній темряві. Тому пишеш, в надії колись повторити. Так і живем ❤️

русня не люди, лють в донати. Наприклад, на допоміжну банку Олени Кузьміної для Любарта : https://send.monobank.ua/jar/3ULWSUvUnS

👄 Щойно додивилась останню серію серіалу "Інтерв'ю з вампіром" – і в якій я любові! Довго тягнула з переглядом, бо, мушу визнати, мені не сподобався фільм. Потім прочитала "Поховай наші кості в опівнічній землі" Шваб, побачила трейлер третього сезону про Лестата. Зірки склалися, тож я вирішила give it a try. Як же я помилялась! Це було настільки неймовірно, наскільки взагалі може бути. Я доволі перебірлива в історіях про вампірів – мене оминула сутінково-щоденникова лихоманка, а готична душа потребує трушності. Я отримала неймовірне задоволення і, здається, зловила нову обсесію. У першу чергу хочеться відмітити каст. Коли бачиш на екрані Сема Ріда в ролі Лестата, то в мить розумієш, наскільки ж недолугим був у цій ролі Круз. Як він грає, матінко рідна! Не можу собі уявити кращого кандидата на цю роль, він був створений для неї. Манери, голос, вимова, походка – усе! Інші мені також дуже сподобались. З першоджерелом знайома побіжно, не повністю, але історії усе пасувало чудово, а фінал... ну, я ридала. Як я люблю повільні, готичні, меланхолійні історії. Як я люблю історії про сильне, руйнівне, токсичне, залежне, проте таке красиве кохання. Я точно буду передивлятися його, а попереду мене чекає третій сезон про Лестата, до якого, на секундочку, є альбом на музичних стримінгах і навіть відбувся справжнісінький концерт у Нью-Йорку, де вампір Лестат (aka Сем Рід) запалював сцену і крав серця. Просто подивіться едітси з ним, він же діва 💅💅💅 До речі, мою любов до вампірських історій можна прослідкувати в певному сюжетному повороті щодо одного з персонажів десь на початку другої книги. Хто читав, той зрозуміє 🤫

🧐 Вчора Альона почала читати другу книгу "Променів" на клуб і скористалась унікальною можливістю кричати авторці в особисті. In real time, так би мовити🤌 Почала писати власні емоції, враження, скидати фото діалогів з емоджі. Іноді просто номери сторінок з коментарями. Довелося сісти, дістати власний примірник і перевіряти, що ж там на тих сторінках. Не зчулася, як і сама стала читати паралельно, опритомніла вже десь на початку четвертого розділу. І от дивина – першу книгу я й досі не можу перечитувати, якийсь блок. Проте другу – запросто. Маю там улюблені моменти, сцени і діалоги. Обожнюю таке, ніби повертається ота жага до історії, що була колись💜

Великий книжковий розіграш! Буде 11 переможців😳 Нарешті я зібрала для вас багацько неймовірних призів і запускаю розіграш книжок українських авторок та авторів з автографами! Отже, у моєї мами є притулок для котів, де вже живе понад 200 котанів (частина евакуйована з прифронтових міст) і 8 собак. Щомісяця на них утримання притулку йде понад 60к грн. Тому я організовую збір з доволі амбітною як для мене метою — 30к грн (якщо вдасться зібрати більше — це буде просто чудово ✨). 🧡За донат кратний 100 грн ви зможете виграти одну з наступних книжок: Батьковбивця, Земля молодих, Таємний спадок. Братство, Сонцекрес, Найкраще «найгірше», що могло статися, Грімзнащо, Дея та всі її прокляття. 💚За донат кратний 200 грн ви зможете виграти один з комплектів книжок: Блакить та Мерехт, Хранителі корони та Ціна могутності, Неріздвяна історія та Убивство на поромі. ❤️А за найбільший донат ви отримаєте одразу 3 книжки від Юлії Нагорнюк з її автографами та автографами співавторки. Донатить можна сюди✨ Буду дуже вдячна за допомогу та репости🤍 Ну і чим більше донатів, тим більше шансів перемогти✨

👆Інформація для тих, хто подумує замінити першу книгу дилогії "Промені Аласі" на нову з нового накладу (який буде на початку липня), аби книжки були однакового розміру 🙄 Видавництво "Уроборос" пропонує знижку 30% на нове видання тим, хто передасть старе видання до бібліотеки. Для цього достатньо вислати їм фото книги в бібліотеці або ж накладної з відправленням. Усі деталі у відео, туди ж можна і задавати питання 💜

👩 Зрозуміла, що маю особистий критерій хорошої young adult історії будь-якого жанру – вона має бути цікавою і дорослому. Якщо доросла людина дивиться чи читає подібну історію і в неї виникають думки, що персонажі якісь тупенькі, все занадто примітивно і відчуття, що тебе тримають за дурня – це погана підліткова історія. Ненавиджу, коли фраза "ну історія ж підліткова" стає синонімом чи виправданням примітивного сюжету чи нелогічності персонажів. Роздуми навіяні другим сезоном "Посібника з убивства для хорошої дівчинки", який я продивилася з покерфейсом. При цьому я обожнюю young adult детективи (Локвуд, Вероніка Марс, Ненсі Дрю), як і взагалі історії з персонажами-підлітками. У мене не було відчуття примітивності, коли читала "Дивокровців" Катерини Корнієнко, хоча персонажці там п'ятнадцять, бо це хороша історія. Тут ніби якісь дорослі теми, але ну так примітивно й награно:( Сподіваюся, книга краща за екранізацію.

Так сміюся з коментаря до відгуку🤣 А ще переживаю, чи сподобається фіолетовому пуку дилогія, якщо Аберкромбі "не фонтан" 🤔

🧡 Мій відгук на другу частину дилогії «Промені Аласі» Аліси Корж зараз на межі з "вам треба ця книжка" та "це настільки моя тепла затишна гавань, що ділитись нею не хочу". Але оскільки жадоба є одним зі смертних гріхів, та й до смерті я не готова як мінімум доки не прочитаю все куплене, записуйте книжку в бажанки/підтягуйте ближче в списку tbr і не дякуйте. 📎Це той унікальний кейс, коли книга була ну дуже часто на слуху в моєму оточенні. Один з найкращих дебютів, який довів, що перша книжка — не привід бути поблажливими в оцінюванні. І от друга вривається з "а я можу ще краще", i bet you like it. 📎Взагалі, ідеально читати всю дилогію за раз — це цільна історія без таймскіпів, деталізований продуманий світ зі своїми правилами, де від пустельного повітря, насиченого смертельним нейротоксином, країни відділяє захисний купол, а люди діляться на елітних панівних артіїв та бруднонароджених свартіїв. Якщо в першій частині персонажі були в доволі безпечній та зручній ситуації, останні події перекреслюють все і вимагають непростих рішень. До Касі, як головної героїні доєднується Трей, який захоплює етерний час своїм грінфлежним вайбом. Ріст персонажів тут прекрасний — Трей в моїх очах змужнів майже одразу, взяв на себе відповідальність та з непохитним терпінням чекав, поки Касі навчиться жити зі своїми травмами, а оскільки вони ще й вимушені були стати командними гравцями, без іскор в діалогах тут не обійшлось. 🦋Особливе місце в серці займає, звісно ж, Уна — приклад теплої щирої та дорослої дружби, де не обов’язково бути поруч з людиною щосекунди, достатньо факту її існування та віри в те, що є хтось, хто завжди стане тобі опорою. 📖 Швидкий темп забезпечує чудова редактура і стиль авторки, тож я насолоджувалася історією сповна: бісилась, коли хтось тупив проявляв характер, злилась на зради та невдачі, загалом — хвилювалась, як за рідних, долала з ними як зовнішні труднощі, так і внутрішні переживання. 💕 Любовна лінія — "slow burn" здорової людини, (королева якого не покидає свій трон), настільки органічно прописана, зважені всі плюси та мінуси, аргументовані переживання та сумніви, зрозуміла мотивація персонажів. Завоювати довіру цих двох — задачка з зірочкою, з якою кожен намагався впоратись по-різному. 🐈‍⬛ Не відходить на задній план і політична лінія. Незважаючи на досить юні роки та недосвідченість персонажів, вони вимушені вирішувати питання, від яких залежить не одне життя. Адже замахнулись на велику ціль, перешкодами до якої стає жорстокий світоустрій, зверхність еліти та оточення, повне зрадників. Соціум готується до змін, на які так давно чекав. Шалені емоційні гойдалки та кращого фіналу і не придумати. *зітхнула з полегшенням, витерла мокрі очі* 🍒 Так сумно через те, що останні сторінки пригоди, яку я буквально прожила, завершуються, залишаючи за собою солодкий післясмак вишневого варення і надію на продовження. #Owlsbookwhispers

Дождалась🥹🫂

Дождалась🥹🫂

Ну нарешті хтось створив перший фентезі-всесвіт на основі нашої історії, теології і міфології! Нарешті!

🎆Маю перші 10К слів у рукописі під кодовою назвою "Гомункул"🎆 Прийняла стратегічне рішення добити до кінця першого акту (це ще десь 2 епізоди по +- 1000 слів) і відкласти його в шухлядку полежати. Тим часом візьмуся за секретний проєктик, який маю закінчити до кінця літа (тримаю пальці, дуже excited🤞). Iдея є, треба сісти і написати. Всього-навсього🙄

💁‍♀️ Нещодавно натрапила на цікавий сюжетний прийом – цугцванг. Взагалі, цей термін означає становище у шашках та шахах, у якому будь-який хід гравця веде до погіршення його позиції. В сюжеті – це коли автор(ка) ставить персонажа у ситуацію, в якій буквально не існує правильного вибору, адже будь-який варіант тільки погіршує ситуацію. Це може бути класичний моральний вибір (врятувати брата, врятувати коханого чи бездіяти, що призведе до смерті обох), чи щось більш вигадливе. Наприклад: ▫️ Персонаж може зізнатися в брехні й зруйнувати стосунки/шлюб, або продовжувати брехати й стати співучасником злочину? ▫️ Вбивця заганяє детектива в кут, де арешт підозрюваного розкриє таємницю самого детектива. ▫️Єдиний шанс врятувати мати – це віддати ворогові артефакт, з якого той здатен зробити ліки, проте потім ворог може використати його, аби знищити ціле місто. 🤭 Чому це завжди класно працює для читача? Бо ми ЛЮБИМО страждання персонажів, бо це щось погане стається із ними, а не з нами. Також це створює класну напругу і додає реалістичності, адже в житті, на жаль, подібне трапляється часто. До того ж це класно розкриває персонажів, бо саме в подібних ситуаціях вони позбавляються масок і показують свій справжній характер.

Сьогодні знову почала вести тікток після певної паузи. І знаєте, знаєте, як я покращила якісь відео, через що сильно переймалась і навіть хотіла міняти телефон? Відрізала шматок захисної плівки, що весь цей час закривав пів камерки. Не дякуйте.