game of stories
Відкрити в Telegram
канал про сторітелінг: як створювати історії, які запам’ятають. з усіх питань: @simonchuk42
Показати більше
Сітка:3 680
Підписники
-224 години
-107 днів
-5230 день
Триває завантаження даних...
Схожі канали
Хмара тегів
Вхідні та вихідні згадування
---
---
---
---
---
---
Залучення підписників
липень '26
липень '26
+26
в 0 каналах
червень '26
+27
в 2 каналах
Get PRO
травень '26
+60
в 1 каналах
Get PRO
квітень '26
+10
в 1 каналах
Get PRO
березень '26
+16
в 1 каналах
Get PRO
лютий '26
+11
в 0 каналах
Get PRO
січень '26
+12
в 2 каналах
Get PRO
грудень '25
+7
в 0 каналах
Get PRO
листопад '25
+4
в 2 каналах
Get PRO
жовтень '25
+13
в 0 каналах
Get PRO
вересень '25
+56
в 7 каналах
Get PRO
серпень '25
+37
в 6 каналах
Get PRO
липень '25
+12
в 0 каналах
Get PRO
червень '25
+8
в 0 каналах
Get PRO
травень '25
+11
в 0 каналах
Get PRO
квітень '25
+22
в 3 каналах
Get PRO
березень '25
+11
в 0 каналах
Get PRO
лютий '25
+27
в 2 каналах
Get PRO
січень '25
+64
в 2 каналах
Get PRO
грудень '24
+11
в 4 каналах
Get PRO
листопад '24
+58
в 3 каналах
Get PRO
жовтень '24
+205
в 1 каналах
Get PRO
вересень '24
+30
в 2 каналах
Get PRO
серпень '24
+135
в 4 каналах
Get PRO
липень '24
+77
в 4 каналах
Get PRO
червень '24
+27
в 1 каналах
Get PRO
травень '24
+243
в 2 каналах
Get PRO
квітень '24
+389
в 2 каналах
Get PRO
березень '24
+422
в 4 каналах
Get PRO
лютий '24
+834
в 24 каналах
Get PRO
січень '24
+182
в 44 каналах
Get PRO
грудень '23
+913
в 16 каналах
Get PRO
листопад '23
+153
в 5 каналах
Get PRO
жовтень '23
+205
в 3 каналах
Get PRO
вересень '23
+442
в 0 каналах
Get PRO
серпень '23
+637
в 0 каналах
Get PRO
липень '23
+167
в 0 каналах
Get PRO
червень '23
+264
в 0 каналах
Get PRO
травень '23
+342
в 0 каналах
Get PRO
квітень '23
+668
в 0 каналах
Get PRO
березень '23
+1 163
в 0 каналах
| Дата | Залучення підписників | Згадування | Канали | |
| 30 липня | +2 | |||
| 29 липня | 0 | |||
| 28 липня | 0 | |||
| 27 липня | +2 | |||
| 26 липня | +1 | |||
| 25 липня | +1 | |||
| 24 липня | +2 | |||
| 23 липня | +3 | |||
| 22 липня | +2 | |||
| 21 липня | 0 | |||
| 20 липня | +1 | |||
| 19 липня | +1 | |||
| 18 липня | +1 | |||
| 17 липня | 0 | |||
| 16 липня | 0 | |||
| 15 липня | 0 | |||
| 14 липня | 0 | |||
| 13 липня | 0 | |||
| 12 липня | +5 | |||
| 11 липня | +2 | |||
| 10 липня | 0 | |||
| 09 липня | +1 | |||
| 08 липня | +1 | |||
| 07 липня | 0 | |||
| 06 липня | 0 | |||
| 05 липня | 0 | |||
| 04 липня | +1 | |||
| 03 липня | 0 | |||
| 02 липня | 0 | |||
| 01 липня | 0 |
Дописи каналу
Чому одні історії лишаються з тобою на роки, а інші забуваються на виході з залу? Річ не в натхненні, а в структурі.
«Сторітелери» — 138 сторінок про те, як ця структура влаштована.
Забрати ґайд:
https://storytellers-guide.lovable.app/
| 2 | Загадкова структура «Малголленд драйв» — це наслідок фейлу. Як Девід Лінч перетворив поразку на шедевр
«Малголленд драйв» Девіда Лінча починається як звичайний нуар: жінкажінка потрапляє в автокатастрофу на нічній дорозі, втрачає пам'ять, ховається в чужій квартирі, а молода актриса, яка щойно приїхала до Голлівуду, допомагає їй з'ясувати, хто вона.
Але потім усе ламається. Все виявляється вивернутим навпаки. Щоб сильно не спойлерити, скажу лише, що в якийсь момент глядачі можуть застигнути з питанням: що? Або просто кричати в екран: ого, вау!
І коли я дивився, я постійно думав про те, який же геній Девід Лінч, що все так придумав. І так, Девід Лінч геній, бо зрештою все це придумав і зробив. Але виявляється, що ця структура — це не початковий задум. Це наслідок фейлу.
«Малголленд драйв» починався як пілот телесеріалу для каналу ABC. Але канал його відхилив — надто темний, надто повільний, надто заплутаний. Проєкт фактично помер. Урятувала його французька студія Canal Plus, яка дала грошей, щоб Лінч дозняв новий фінал і перетворив мертвий пілот на повнометражний фільм.
І ось тут народилась ця культова структура. Приблизно там, де фільм ламається навпіл, — це і є шов між старим телепілотом і новим матеріалом, дознятим уже для кіно. Перша частина — те, що знімалося як початок серіалу. Друга — те, що Лінч додав потім, щоб усе завершити.
Лінч не став ховати цей шов. Він зробив його важливою частиною історії.
Замість того щоб згладити склейку між двома шматками, знятими для різних цілей, Лінч перетворив сам розлам на тему фільму. Перша частина — яскравий сон про успіх у Голлівуді, яким молода дівчина його уявляє. Друга — сіра реальність, у якій усе те саме, але зруйноване, гірке, справжнє. Розрив між двома половинами і є суттю: відстань між тим, ким ти мрієш бути, і тим, ким ти є насправді.
Девід Лінч був фанатом снів: вони для нього важливі. І як він казав (але ви це і без нього знаєте): коли ти спиш, ти не керуєш своїми снами. «Малголленд драйв» побудований не за законами сюжету, а за законами сновидіння. Сни не пояснюють себе. Вони не мають рівної хронології, у них люди перетікають одне в одного, а провали й поразки уві сні перетворюються на тріумфи. Саме тому фільм неможливо «розгадати» як головоломку — його треба відчути, бо головоломка має розв'язку, а сон — ні. Тут або плюс вайб, або мінус вайб.
Відхилений пілот і розірваний надвоє матеріал могли стати провалом, який заклеюють абияк. Лінч зробив протилежне: він не приховав ваду, а сперся на неї й перетворив на головну силу історії. Шов, який будь-хто інший маскував би, став тим самим місцем, де сон обертається на реальність. Іноді найоригінальніше рішення народжується не з чистого задуму, а з чесної відповіді на питання «що робити з тим, що зламалося».
📝Придбати ґайд «Сторітелери»
🎬Підпишись на game of stories | 234 |
| 3 | Ґайд для тих, хто розповідає історії — художні, бізнес чи у соцмережах.
18 сторітелерів, їхні методи й інструменти, які можна застосувати до власної роботи вже сьогодні.
https://storytellers-guide.lovable.app/ | 281 |
| 4 | Серіал про серійних убивць, у якому майже немає вбивст. Як «Мисливець за розумом» тримає напругу за допомогою розмов
«Мисливець за розумом» — серіал про полювання на серійних убивць, у якому майже немає ані вбивств, ані погонь, ані стрілянини. Замість цього — двоє агентів ФБР сидять у кімнаті навпроти вбивці й розмовляють. Годинами. По суті, увесь серіал Девіда Фінчера складається зі сцен, де люди просто говорять.
І саспенс в цій історії все одно виходить на найвищий рівень.
Сам Фінчер описав свій підхід за допомогою прикола. Він сказав, що стиль серіалу — це просто «не боятися розмов». Він назвав це «Вечерею з Андре» — тільки з велетнем. Тобто взяв формат, де двоє людей за столом ведуть довгу бесіду, і зробив із нього трилер.
Зробити розмову, за якою цікаво спостерігати — вкрай важко. Тому ті, у кого це виходить зробити, вважаються геніями. Адже тут немає руху, загрози в кадру чи будь-якого екшену, щоб швиденько зачепити увагу глядача. Дефолтна реакція глядача на двох чуваків, які просто сидять і патякають — нудьга. Фінчер свідомо туди йде й перетворює цю статичність на джерело напруги.
Механіка тримається на кількох речах.
Перша — це те, що напруга в кімнаті будується не на фізичній загрозі, а не владі. Оператор серіалу розповідав, що кімната для допитів — це місце, де відбувається вся дія. Фінчер додавав, що сцени з убивцями — це історія про контроль, домінування й те, хто кого веде. У кожній розмові йде невидима боротьба: хто ставить питання, хто ухиляється, хто раптом дізнається про співрозмовника більше, ніж той хотів розкрити. Глядач стежить не за руками, а за тим, у кого зараз влада — і вона переходить із рук у руки постійно під час цієї розмови.
Друга — камера, яка робить вигляд, що нічого не робить. Щоб проста розмова тримала увагу, її знімали з маніакальною ретельністю: близькі плани, точні лінії погляду, десятки ракурсів однієї сцени. Оператор пояснював, що знімали навмисне набагато більше, ніж треба (але це загалом стиль Фінчера — по 100 дублів на одну сцену) — щоб потім на монтажі можна було ліпити ритм. Тобто напруга розмови народжується не на майданчику, а під час монтажу: коли саме різати, на чиєму обличчі затриматися, коли дати паузу.
Третя — простір, який навмисно не виглядає страшним. Художник-постановник розповідав, що для сцен із Едом Кемпером, одним із відомих убивць, кімнату зробили світлою, майже як читальний зал бібліотеки. Це рішення Фінчера — прибрати очевидну загрозу з декорацій. Логіка проста: страшний тут не інтер'єр. Страшний — сам чоловік, який спокійно й чемно розповідає жахливі речі у світлій приємній кімнаті. Контраст лякає більше за будь-які тіні.
Прийнято думати, що напругу створює небезпека — щось має вибухнути, хтось має бігти. «Мисливець за розумом» доводить протилежне: напруга — це не про те, що відбувається на екрані, а про те, що може відкритися наступної миті. Убивця, який спокійно сидить і говорить, страшніший за того, хто розмахує ножем, бо ти не знаєш, що він скаже далі.
Фінчер сам зізнавався, що обожнює допити. І весь серіал, по суті, доводить, що правильно поставлена розмова тримає міцніше за будь-яку погоню. Треба лише не боятися посадити двох людей у кімнату — і повірити, що для створення напруги достатньо лише слів.
📝Придбати ґайд «Сторітелери»
🎬Підпишись на game of stories | 332 |
| 5 | Талант тут ні до чого. Хороші історії тримаються на прийомах, які можна розібрати по деталях і повторити.
«Сторітелери» — 138 сторінок таких розборів на прикладі 18 топових авторів і авторок.
Забрати ґайд:
https://storytellers-guide.lovable.app/ | 326 |
| 6 |  Перед тим, як почати знімати «Інтерстеллар», Крістофер Нолан взагалі нічого не сказав композитору про фільм. Ганс Циммер отримав від нього листа, який був надрукований на батьковій друкарській машинці.
У листі — коротка притча про те, що означає бути татом: як ти назавжди перестаєш бачити себе власними очима. І далі Нолан додав одне прохання: провести день з думкою про це й написати музику, яка прийде в голову після цього.
Результат — композиція, яка по суті музичним освідченням власній дитині.
Ганс Циммер зіграв фрагмент Крістоферу Нолану.
Той трохи помовчав і сказав: «Ну що ж, тоді мені треба зняти цей фільм». Циммер досі не знав, про що цей фільм, але серце історії вже було записане, ще до першого кадру.
Я не знаю, як це зробив Ганс Циммер. Світ музики працює за іншими законами. А ось методи сторітелінгу Крістофера Нолана — зрозуміліші. Головне, що там завжди в основі людська історія. І тому я дуже не люблю, коли «Інтерстеллар» називають фільмом про космос. Це кіно про тата та його дітей. А космос лише декорація для оповіді.
Більше про методи сторітелінгу Нолана та інші авторів і авторок — в моєму ґайді «Сторітелери»:
https://storytellers-guide.lovable.app/ | 354 |
| 7 | Фільм майже одразу показує кінець стосунків. І це не спойлер, а прийом сторітелінгу. Як влаштований «500 днів літа»
«500 днів літа» починається майже з кінця. День 488-й: Том і Саммер сидять на лавці, вона спокійна, він розчавлений. А вже наступний кадр переносить нас на перший день — знайомство та початок стосунків. Далі фільм так і стрибає: 290-й день, 3-й, 456-й, 34-й. Кожна сцена має свій номер, і немає жодної хронології.
І це точна імітація того, як працює людська пам'ять. В цьому випадку на прикладі розставання.
Коли люди розстаються, вони потім не згадують стосунки чітко від першого до останнього дня. Пам’ять кидає тебе в різні дні: тут щасливий, тут жахливий. І вони можуть стояти поруч, один за одним, навіть якщо насправді між ними були місяці. І пам’ять змушує таким чином людину шукати той момент, коли все пішло не так. Саме так працює і структура цього фільму.
Автори не переказують історію — вони відтворюють процес перебирання спогадів. Сценаристи Скотт Нойштадтер і Майкл Вебер писали історію як розтин власного досвіду: Нойштадтер пережив схожий роман, який розбив йому серце, і зізнавався, що дуже сильно впізнавав себе в Томові.
Наступна важлива штука — ми бачимо ці 500 днів не об'єктивно. Історію розповідає Том, а Том, сюрприз-сюрприз, ненадійний оповідач.
Це підтверджував і режисер стрічки Марк Вебб — історія однобока, вона повністю в голові цього персонажа. Це так само, якщо ваш друг розійшовся з дівчиною, ви з ним зустрічаєтесь і слухаєте його оповідь. Багато об’єктивної інформації там можна почути? Багато власних мінусів він зрозуміє?
Том ідеалізує Саммер, романтизує кожну випадковість, дофантазовує в уяві те, чого не було, — і вперто не чує того, що вона каже прямим текстом. А каже вона чесно, від самого початку: що не хоче нічого серйозного, що не вірить у кохання. Том це чує — і пропускає повз, бо в його версії історії вона просто ще не зрозуміла, що він — той самий.
І одна дуже промовиста сцена, коли Саммер починає розповідати Тому свій сон, який часто повторюється. Вона ділиться чимось особистим. І саме в цю мить закадровий голос оповідача починає говорити поверх неї — заглушає її слова своїм текстом. Глядач фізично не чує, що каже Саммер, бо її не чує Том. Таким прийомом нам показують егоїзм персонажа. Показують, що він любить ту Саммер, яку сам собі придумав. А якщо вона йде не за його сценарієм — він просто це пропустить і зверху вставить власну сцену, власну історію.
Форма в «500 днів літа» не прикраса, а саме зміст. Ненадійний оповідач — це не трюк заради повороту, як у детективі. Це спосіб показати ваду героя зсередини. Том не бреше нам навмисно — він щиро вірить у свою версію. І тому ми разом із ним потрапляє в ту саму пастку: теж ідеалізуємо Саммер, теж обурюємся, коли вона йде, і теж лише під кінець розуміємо, що він дивився на все крізь криве скло.
Автори від початку намагалися це підказати. На початку фільму нам кажуть: це не історія кохання. І ти можеш подумати, що це так нестандартно підходять до оповіді. Але це дороговказ. Це чесне попередження, яке ми не чуємо. Так само, як Том не чує Саммер.
І наостанок смішний момент: одного разу Нойштадтер показав готовий сценарій жінці, з якої він списав Саммер. А вона відповіла, що впізнала себе радше в Томові. Це спрацювало навіть в реальності: чоловік настільки накрутив собі в голові власне кіно, що навіть не розумів, яка його кохана насправді. Він був переконаний, що вона одна, а виявилось — інша. Навіть якщо вона про це говорила, він просто не слухав. Як Том.
📝Придбати ґайд «Сторітелери»
🎬Підпишись на game of stories | 317 |
| 8 | Чому одні історії чіпляють, а інші забуваються за хвилину?
Відповідь не в натхненні, а в структурі. «Сторітелери» — деконструкція методів 18 майстрів і майстринь сторітелінгу, яку можна застосувати до власних історій: кіно, тексту, бізнесу, соцмереж.
https://storytellers-guide.lovable.app/ | 319 |
| 9 | Аарон Соркін сформулював просто топове правило написання не дуже приємних людей.
За його словами, антигероя треба писати так, ніби той стоїть перед Богом і доводить, чому заслуговує потрапити в рай.
Ось як сам Соркін пояснює цю техніку: якщо він пише персонажа з рисами антигероя, якого нелегко полюбити, він не має права його судити. Не має права вирішувати, що цей персонаж поганий. Мусить знайти в ньому щось від себе — і писати саме з цієї точки зору.
Але тут відразу важлива штука: Соркін не каже, що негідників треба виправдовувати чи що вони насправді хороші. Він каже, що засудження — це робота глядача, а не автора. Глядач цілком може вважати персонажа лиходієм. Автор — не може.
Найкраще це видно на прикладі, який Соркін наводить сам.
У «Кількох хороших хлопцях» полковник Джессеп у виконанні Джека Ніколсона у фінальній сцені кричить культову фразу: «Ти не витримаєш правди». Далі йде монолог, у якому він пояснює, чому чинив так, як чинив. Це людина, винна у смерті молодого морпіха. І це водночас людина, яка не виправдовується, а вимагає визнання. Джессеп командує військовою базою на межі з ворожою територією. І весь його монолог — про те, що він стоїть на цьому рубежі й захищає тих, хто спокійно спить уночі, користуючись безпекою, яку він забезпечує. Він винен у смерті морпіха — але не виправдовується, а нападає у відповідь: ви живете за моєю спиною, а тоді засуджуєте методи, якими я вас захищаю.
Джессеп — той самий випадок «виправдання перед Богом» у чистому вигляді. Він не сумнівається у своїй правоті ні на секунду. Він переконаний, що заслужив рай.
Соркін описує бажаний ефект таким чином: глядач має подумати щось на кшталт «капець, а він має рацію!» — і відчути дискомфорт від того, що погоджується. Не «який жах, це монстр». А неприємне відчуття, що аргумент чомусь працює.
Так вибудовується різниця між страшним і хорошим лиходієм. Персонаж, побудований лише на злі, — плаский. Глядач дивиться на нього ззовні, як на явище природи. Персонаж, у якого є переконлива логіка, затягує глядача всередину — і змушує на мить стати з ним по один бік.
У «Соціальній мережі» Соркін застосував той самий принцип до Марка Цукерберга. Він казав, що люди не бувають ані повністю хорошими, ані повністю поганими — і Марк точно не є ані тим, ані іншим. Соркін описував його як людину з утопічним соціальним баченням і величезним технічним хистом, яка страшенно хоче зробити те, що робить. Бачення і мізки в наявності — але по дорозі руйнуються люди й зв'язки.
І писати він хотів саме про цей провал утопії. Ідея, що успіх вирішить усі проблеми — а він не вирішує. Ідея, що соцмережа зблизить людей — а сталося радше протилежне. Соркін казав, що суперечності в цьому матеріалі сильно його захопили.
Тобто прийом працює на двох рівнях одночасно. На рівні сцени він дає персонажу переконливий аргумент, з яким глядач мимоволі погоджується. На рівні всього фільму — робить із «поганого хлопця» людину, чия правота і є найбільшою проблемою.
А ще Соркін наполягає, що мусить знайти в антигероєві щось від себе. Не схожість біографій, а точку, з якої можна щиро писати. Бо персонаж, якого автор зневажає, завжди виходить картонним — читач/глядач відчуває цю зневагу крізь історію. А персонаж, у якому автор упізнав хоч частинку себе, звучить як жива людина, навіть коли робить огидні речі.
📝Придбати ґайд «Сторітелери»
🎬Підпишись на game of stories | 346 |
| 10 | «Сторітелери» — це 138 сторінок конкретності. Найкращі автори та авторки.
Їхні методи, розібрані до інструментів, які можна взяти і використати для власної історії (художньої, бізнес чи соцмереж):
https://storytellers-guide.lovable.app/ | 313 |
| 11 | Громадянська війна триває весь фільм — і жодного разу не потрапляє в кадр. Навіщо Мартін Макдона додав в «Банші Інішерина» війну, якщо не показує її
Коли Мартін Макдона сідав писати фільм «Банші Інішерина» у нього нічого не було. Лише якесь розпливчасте уявлення про двох персонажів і одна фраза, яка мала прозвучати на початку історії: «ти мені більше не подобаєшся».
А що далі? Хз.
Але, за словами Мартіна, насправді це перевага. Бо набагато цікавіше писати, не знаючи, що в біса буде далі.
І це вже звучить як авторський метод. Тому що тут я писав пост про інший його культовий фільм — «Три білборди за межами Еббінга, Міссурі». Там у нього теж не було плану, лише образ бордів і вперта мати. Він запускає ситуацію і йде за нею, а не веде її за собою.
В «Банші Інішерина» це теж прекрасно спрацювало.
Погроза Колма відрізати собі пальці, якщо Падрайк не дасть йому спокою, не була запланована. Макдона розповідав, що її просто не існувало до моменту поки він не дописав історію до цієї сцени. Вона з'явилася на місці — і одразу перевернула фільм. За його словами, коли виникає така річ, вона дає купу інформації та драматичних можливостей, й подальший шлях стає ясним. Макдона розповідав, що щойно Колм вимовив ту погрозу, стало зрозуміло, що ці пальці вже не вціліють.
І цей момент вкрай важливий. Бо якщо б Мартін планував би створити таку погрозу, то, скоріше за все, вона б виявилась логічною. А ось тут все вийшло абсурдно та по-дикому. Скрипаль погрожує знищити власні руки, щоб позбутися друга, який йому набрид і з яким не можна поговорити про високе. Ніхто не вигадав би цього, складаючи поетапний план: таке народжується тільки в русі, коли персонаж уже живий і поводиться так, як може лише він.
А тепер перейдемо до іншої штуки, яку Макдона вже додав абсолютно свідомо.
Дія фільму відбувається у 1923 році, під час громадянської війни в Ірландії. Війна триває весь фільм. Але жодного разу не потрапляє в кадр. Глядач іноді бачить якісь спалахи й чує далекі вибухи десь за протокою — і все. Ніхто не пояснює, хто воює, з ким, і в чому взагалі тут заруба.
Макдона пояснював це просто: глядачеві взагалі не потрібно нічого знати про ту війну. Достатньо самої ідеї, що вона десь там відбувається.
Навіщо тоді вона взагалі потрібна? За його словами, присутність війни надає ваги простій історії про розрив стосунків. Це тінь, яка падає на камерний сюжет і робить його більшим, ніж він є. Цікаво було поставити поруч велику війну — і маленьку війну між двома чоловіками.
Зазвичай автори пояснюють контекст, щоб глядач розумів, що поставлено на кін. Макдона робить навпаки: він забирає пояснення, лишаючи саму присутність. війна за обрієм не відволікає на себе увагу, не просить стежити за нею — але вона створює постійний тривожний фон, в якому будь-яка сварка починає відлунювати чимось більшим.
Багато критиків намагались прив’язати розборки двох чоловіків до війни. Наче їхній конфлікт — це алегорія ірландської громадянської війни. Але сам Макдона це заперечує. Але наголошує на іншому — як маленька війна між двома людьми теж стає дедалі гіршою, і як із крихітних непорозумінь виростають непрощенні речі.
У фільмі є промовистий епізод. Падрайк дивиться в бік материка, звідки долинають вибухи, і каже — щасти вам, хоч би за що ви там воювали. Він не знає причини тієї війни. Скоро він не зможе пояснити й причини власного конфлікту з колишнім другом.
І це врешті зв'язує обидва рішення в одне. Фільм, написаний без плану, і війна, показана без пояснення, працюють на ту саму думку: причина конфлікту важить менше, ніж сам конфлікт. Щойно він почався, він уже живе власним життям — і в житті, і на сторінці. | 346 |
| 12 |  +9Ось моя статистика лише кількох каруселей в інстаграмі.
Для чого я це показую? Відкриваю рекламні місця в каруселях: логотип або назва на першому слайді та окремий слайд про ваш бренд/послугу/блог/пропозицію усередині каруселі.
Зроблено буде максимально нативно. Головна цінність посту — корисний матеріал про сторітелінг і хороші історії, який хочеться дочитати й зберегти. Згадка бренду не займає це місце, а додається до нього.
Кому цікаво — пишіть @simonchuk42, надішлю повну пропозицію з умовами й цінами.
А мій інстаграм ось: https://www.instagram.com/storytelling.guy | 424 |
| 13 |  Що таке ґайд «Сторітелери»?
Забрати собі: https://storytellers-guide.lovable.app/ | 334 |
| 14 | «Будь садистом». Правило Курта Воннеґута, яке пояснює, чому ми любмо історії про чужі страждання
Культовий письменник Курт Воннеґут вивів 8 правил письменницької майстерності. Більшість з них звучать зрозуміло та знайомо. Наприклад, зробити героя, за якого хочеться вболівати або зробити так, щоб персонаж чогось хотів. Навіть якщо це просто склянка води.
А є одне правило, на якому хочу трохи детальніше зупинитися. Якщо коротко воно звучить просто: «Будь садистом». Більш детальна версія: хоч би якими милими й невинними були твої герої, влаштовуй їм жахливі речі — щоб читач побачив, з чого вони зроблені.
І в цій пораді захована важлива механіка будь-якої історії.
Персонаж існує не тоді, коли живе спокійно, а тоді, коли потрапляє в біду. Поки все добре, ми не знаємо про людину нічого важливого. Хто вона така — видно лише в мить, коли її притисло: злякається чи піде вперед, брехатиме чи витримає, зрадить чи пожертвує собою. Ось що каже Воннеґут: жахливі речі потрібні не заради жорстокості, а щоб проявити суть героя. Адже комфорт нічого не проявляє.
Читаю поринає в історію не для того, щоб насолоджуватися чужим щастям. Щаслива людина, у якої все гаразд, — нудна. Ми прив'язуємося до персонажа саме тоді, коли переживаємо разом із ним найгірше. Маленький Гаррі Поттер залишився без батьків, його виховала жахливі люди, а коли нарешті він потрапляє у світ чарівників і чарівниць, його постійно хочуть вбити. Автор, який жаліє героя й береже його від катастроф, позбавляє читача причини вболівати за такого героя.
І тут як раз варто згадати інше правило Воннеґута — «дай читачеві героя, за якого можна вболівати». Ці два правила добре працюють разом. Як Карім Бензема і Кріштіану Роналду. Спершу ти закохуєш читача в персонажа, а потім кидаєш цього персонажа в біду. Одне без іншого не діє: якщо нам байдуже на персонажа, то і його проблеми нас не цікавлять. Але той, кого ми любимо, але який нічим не ризикує, швидко набридає. І ось саме на цьому перетині сила: ми любимо героя і бачимо, як йому боляче.
Але важливий момент: «будь садистом» — не закон, а інструмент. Історія без випробувань не тримає, тому що характер видно під тиском. А самі по собі страждання не цінні.
📝Придбати ґайд «Сторітелери»
🎬Підпишись на game of stories | 406 |
| 15 |  «Сторітелери» — це ґайд, який прокачає ваш сторітелінг і покращить навичку розповідати історії. А вона необхідна кожному та кожній з нас:
https://storytellers-guide.lovable.app/ | 375 |
| 16 | У Pixar перша версія історії ніколи не буває тією, що виходить у прокат. Це не виняток, а нормальний хід роботи — перший варіант існує, щоб його переписати.
У них навіть є рекомендація як вийти на шлях чогось дійсно унікального. Треба позбутися першої думки, яка прийшла вам у голову. Потім позбудьтесь другої, третьої, четвертої та п’ятої. Змусьте себе копати якомога глибше й тоді прийде дійсно дивовижна та несподівана історія.
19 листопада 1993-го студія показала Disney драфт «Історії іграшок». Вуді там намвисно й без жодного каяття викидав Базза з вікна — Том Генкс під час роботи сам сказав, що з його героя зробили справжнього мудака. Роботу над мультфільмом мало не закрили того ж дня.
Команда випросила два тижні, щоб все виправити. Вуді переписали так, щоб глядач йому співчував — і саме та версія стала класикою. Те, що здається геніальним задумом, зазвичай виявляється двадцятою спробою. Просто назовні цього не видно.
Вони знали, що їм треба напруга для історії й ось як вона народилась:
«Світ Вуді похитнувся, коли на сцені з’явився новий блискучий суперник — космічний рейнджер Базз Лайтер, який став новим улюбленцем Енді».
Більше методів, які допоможуть створювати власні історії, — у ґайді «Сторітелери». 18 топових авторів і авторок, 138 сторінок розборів:
https://storytellers-guide.lovable.app/ | 447 |
| 17 | Усі учать пітчити ідею за тридцять секунд. У Pixar вважають, що це тест на вторинність
Ви це точно чули. Ось це правило: сформулюй ідею так, щоб вона вклалася в тридцять секунд. Чому? Бо це стара американська історія: стільки триває поїздка ліфтом до кабінету керівника — звідси й назва, «тест ліфтом». Логіка залізна: люди зайняті, увага коротка, не вмієш пояснити просто — значить, сам не розумієш, про що твоя історія.
Едвін Кетмелл, співзасновник Pixar, каже, що цей тест варто провалювати.
Тут він каже ось так: якщо твоя ідея проходить тест ліфтом, вона, скоріше за все, вторинна — тобто відтворює те, що вже було зроблено раніше. Не «недостатньо відшліфована». Саме вторинна. Легкість, з якою ідея вкладається в одне речення, для нього — ознака того, що глядач уже десь її бачив, а отже, розпізнає з півслова.
Приклади він наводить власні. Щур, який хоче готувати. Дідусь, що відлітає з дому на повітряних кульках, а з ним у причепі — хлопчик-безбілетник. За тридцять секунд це не пояснити так, щоб звучало переконливо. Обидві ідеї стали мультфільмами з «Оскаром» — «Рататуй» і «Вгору».
Ось у чому суть заперечення. Тест ліфтом перевіряє не якість історії, а її впізнаваність. Ідея, яку легко переказати, легка тому, що спирається на конструкцію, вже знайому слухачеві: він добудовує решту сам, зі свого досвіду. А по-справжньому нова ідея не має до чого причепитися в чужій голові. Її доводиться будувати з нуля — і тому вона звучить незграбно, дивно, іноді просто по-дурному.
Кетмелл узагалі не вірить у те, що хороша ідея одразу виглядає хорошою. Ось як він описує роботу студії: завдання — провести фільм зі стану «погано» до стану «непогано». Він прямо каже, що мультфільми Pixar спершу не хороші, і що це нормальний стан речей. Ризиковані задуми — почати «ВОЛЛ-І» з майже сорока хвилин без діалогів, зняти фільм про щурів на кухні — не могли за визначенням виглядати переконливо на старті.
Але тут є пастка. Провалений тест ліфта не дає права бути незрозумілим. Просто пояснювати доводиться не словами, а самим фільмом.
Візьмемо, наприклад, «Рататуй». Ніхто не намагається переконати глядача, що щур на кухні — це нормально. Замість аргументів — сцена, де Ремі відчуває запахи так, як не вміє жодна людина. І цього досить: глядач приймає все решту без пояснень.
У цьому й обмін. Просте речення економить час на пітчі, але складна ідея вимагає, щоб перші хвилини фільму зробили за нього всю роботу. Вигадати влучну фразу набагато легше.
Тобто провалити тест ліфтом — не самоціль і не виправдання для незрозумілості. Це радше сигнал: ти взявся за щось, що доведеться пояснювати не словами, а самою історією.
Важливо, що Кетмелл говорить про амбітні оригінальні задуми, а не про будь-яку роботу. Якщо ти пітчиш поліпшену версію швабри чи однокімнатну квартиру — стисле речення все ще найкращий інструмент. Парадокс працює саме там, де ставка на новизну.
📝Придбати ґайд «Сторітелери»
🎬Підпишись на game of stories | 409 |
| 18 | Найвідоміший поворот в історії кіно почався з жарту за вечерею. І придумали його вже після першого фільму
У фільмі «Зоряні війни. Нова надія» Обі-Ван Кенобі спокійно розповідає Люку, що знав його батька, що той був хорошим пілотом і що Дарт Вейдер його зрадив і вбив. Це не натяк, не двозначність і не хитра гра слів. Це пряме твердження, після якого в глядача не лишається питань: батько загинув, убивця — Вейдер, історія зрозуміла.
Через три роки той самий Вейдер скаже Люкові, що він його батько. І ця репліка стане, ймовірно, найвідомішим поворотом в історії кіно.
Найцікавіше тут не сам поворот, а те, звідки він узявся. Коли перший фільм вистрілив, Джордж Лукас вирішив фінансувати продовження власним коштом, щоб студія не втручалася, — і водночас відійшов від сценарію та режисури. Писати покликали Лі Бракетт, легенду космоопери. Вона здала перший драфт — і невдовзі померла від раку.
У тому її варіанті ніякого «я твій батько» немає. Навпаки: батько Люка з'являється на Дагобі як дух Сили поруч із Обі-Ваном, розмовляє з сином і пишається ним. А Вейдер в одній зі сцен глузує з Люка, кажучи, що той має проти нього не більше шансів, ніж мав його батько. Тобто в цій версії Обі-Ван у першому фільмі казав чисту правду.
Далі Лукас сам узявся за другий драфт. За коментарем в анотованому сценарії, ідея, що Вейдер — батько Люка, вперше з'являється саме там. Потім текст полірував Лоуренс Кездан.
А от звідки взялася сама ідея — окрема історія, і вона несподівана.
Лукас тоді ніяк не міг вигадати, чим здивувати глядача в третьому акті. Про те, як він урешті знайшов розв'язок, розповіла Марша Лукас — його тодішня дружина й монтажерка перших «Зоряних воєн», людина, яка була поруч із проєктом від самого початку. За її словами, все почалося з жарту, кинутого за вечерею: хтось у компанії пожартував, що Вейдер міг би виявитися батьком Люка. Ідея, яка прозвучала як несерйозна, зачепилася — і Лукас взявся за неї всерйоз.
Ця історія випливла лише 2022 року, у документальному серіалі «Icons Unearthed». Продюсер серіалу зізнавався, що сам почув таке вперше — версія настільки суперечить офіційній міфології франшизи, що про неї просто ніхто не знав.
Ось у чому механіка. Поворот заднім числом вважається слабким рішенням — і зазвичай так і є. Але тут він працює, і цьому є кілька причин.
Перша: він не спростовує сюжет, а переосмислює його. Усе, що глядач бачив у першому фільмі, лишається на місці — змінюється тільки те, як він це читає. Обі-Ван не помилився: він сказав напівправду, яку сам собі пробачив. І це навіть зробило його персонажа складнішим, а не зіпсувало.
Друга: поворот б'є не в сюжет, а в героя. Він не пояснює, як влаштований світ, і не розгадує загадку. Він руйнує Люка особисто — саме тому глядач переживає його разом із ним, а не оцінює як логічну конструкцію.
Третя, і найпрактичніша: Лукас захистив поворот від витоку так, як сьогодні майже неможливо. На майданчику Девід Прауз, який грав Вейдера, промовляв зовсім іншу репліку — про те, що Обі-Ван убив батька Люка. Справжній текст знали лише троє: Лукас, режисер Ірвін Кершнер і Марк Гемілл. Решта команди підписала угоди про нерозголошення. Глядач у залі 1980 року почув цей твіст уперше — і без жодної підготовки.
📝Придбати ґайд «Сторітелери»
🎬Підпишись на game of stories | 421 |
| 19 |  Якщо ви сьогодні за Іспанію — вам варто придбати ґайд «Сторітелери». Якщо ви за Аргентину — тим паче.
Ґайд ось тут: https://storytellers-guide.lovable.app/ | 426 |
| 20 | 18 авторів і авторок. Один принцип, який їх об'єднує: складно всередині — просто назовні.
Як він працює й як зібрати його у власній історії — у ґайді «Сторітелери», 138 сторінок розборів.
Забрати ґайд: https://storytellers-guide.lovable.app/ | 190 |
