Храм поезії (🖤)

у цього хліба хрустка скоринка в яблука кругле тіло а вино бордового кольору звечора не скінчилось молоко це ще трохи тепле в кукурудзи парна кількість зернят полуниця пускає пагони картопля висаджена в рівномірно прокопаний ряд кава ця з плямами бензину цукор розсипався на столі печиво крихтами вʼїлось у вуса дим щільно й затхло стоїть щоки ці зсередини пошматовані губи покусані і сухі підборіддя із саднами знизу під очима синьо-зеленуваті синці плечі ці згорблені серпом руки вільно висять долоні шорсткі і зморщені пальці не зігнути в кулак вікна ці поплямовані скотчем сонце світить рівно в анфас кухня з напівтонами радости ранок — римований кіно-пейзаж 🥱🛌☀️ @nesvidomo #оля_духота

* * * на початку квітня біля метро масельського народилася жінка семидесяти шести років після народження погодувала вуличну кішку набрала доньку спитала ну як ви а я тримаюсь ні не поїду згодом в свої шістдесят вийшла робити на турбоатом а ще потому у двадцять три всміхнулась студенту хімфака десь у серпні на місці де був магазин продукти народився павло тридцяти двох років напередодні більше десятка новинних сайтів запостили ту світлину де він з джавеліном гарні дівчата репостнули ту ж світлину де він з джавеліном один проросійський канал теж запостив все ту ж світлину бо там джавелін написали найомник пабло за півроку він став фронтендером купив хату на оболоні заповнив анкету на тіндері мамі так і не пояснив коли в неї будуть онуки осінньої ночі народилося немовля а імʼя його не народилося акушери сказали хлопчик очі як той дніпро посередині грудня на пʼятому поверсі народився кіт більш половини наступних життів він проспав утім як і більш половини життів попередніх навесні народилося місто з сестер довгоногих сосен улітку народжено місто що водить охлялу ріку восени народини міст між слідів степового зайця за рік народилося місто мари поки не народилися не знала жодного уявляла барбі і кенів в будиночках без однієї стінки а потім вони народилися про них написали і показали в них косівські кухлики постер скорпіонз червоний гельлак борг в приватбанку непрочитані в телеграмі збір на мавік штучна ялинка запис до стоматолога кіло корму роял канін кролик із овочами пʼять зірок в застосунку таксі батін кітель на антресолях пляшка з-під хлібного дару у зйомній двушці сусід гітарист народилися, правда ?.. славімо їх Дар'я Зоріна #зоріна

* * * повір, Бітлз — це наша юність духмяна, як відчинене вікно в порожній кімнаті масового мистецтва і стерильно очищеної класичної музики, але чуєш — квартал живе, живуть люди, коти, дерева, живе над кварталом велике сонце, живуть пісні, і тому ти роздягаєшся — джинси і светер летять у куток, і без одягу ти стаєш така жіночна, що я починаю любити твої плавні несміливі рухи і стриману радість передчуття, що затуманила твої очі тому, повір, Бітлз — це наша юність, але про нашу любов ми напишемо самі Атилла Могильний #могильний

Дякую, мої любі, за підтримку, питання і донати💗💗💗

втрачай мене помалу отак, як вмієш з кожним не сказаним словом із кожною не надісланою посмішкою і «доброго ранку» із кожним «не сьогодні» втрачай мене мовчки втрачай, як океан відпускає своїх мешканців розкидає їх своїми хвилями на розпечений пісок і вони тануть або довго і спустошено палають під пекельним сонцем за крок до своєї солоної мрії і зневірливо отак вмирають а він споглядає мовчки втрачай, як непотріб, як річ брендову, хоч і не нову але доступну і наче таку бажану яку взяв і носиш на тремпелі з собою по залу в секонді, а в підсумку повертаєш на місце і йдеш мовчки втрачай всі миті зі мною, від яких відмовляєшся від погляду… голосу… доторків від оголеного силуету на твоєму ліжку… балконі… в телефоні… втрачай свідомо і зараз як вмієш мовчки © ольга ритик #вірш #текст #думки

«спа́день рожевий нагонить думки про все те перебуте. далекі скитання пропахли вишневим суцвіттям. розвівся буремний вогонь – насолоджуюсь миттю: звільняю усе, що так довго тримав аби знову відчути. хмарини помірно сповзають – крильми́ то махають фламінго пухкі, наче губи і хочуть з‘єднатись скоріше. дивлюся на них, розуміючи: бісова тиша! скорила й пришвидшила сум – де собака заритий. поблід я. той оболок-птиця потроху просякне багряно-червоним і так поступово стемніє під натиском ночі. палка ностальгія звільнилась – римується стовпчик, тепер вже не тільки ігристим розсудок нарешті наповнено. розгладились стомлені хмари і зшились в одне простирадло, лиш присмерки скрізь тут засіли, а схід неминучий… отак, зазирнувши в минуле й згадав, як світами мандруючи, не бачив подібного неба – нестерпно ж, та, трясця, як гарно.» 💗🦩🍷 ©Ольга Ритик #вірш

Саржин Яр Омела оминає Харків, Нема кому насіння збирати Може тому, що птахи Тут майже не літають? Спритний мисливець Зловив її незадовго  Перед грозою. "Не чіпай мого міста, " - Попросив. Затих Саржин Яр, Омела застигла Бетонною спорудою На трьох опорах. Розквітли дерева Згадкою про весну. Стріла за стрілою летить Тремтять звірі та камені, Відчувають розлом З того боку на світло Тіні втікають. Боюсь що згодом Замість омели Блискавка відповість: "Обіцянка нетривка". @lit_spalah #віршохват

за три хвилини в Олі етер, нічого гарячого, але буде багато віршів

активні поетичні конкурси: Зима близько — конкурс парних дуелей на виліт, тема 1 туру — написати вірш на тему фентезі Вогні Іліону — конкурс на тему Війни пісні Сирен — конкурс відеодекламацій

знову в кінці літа дзвенить лічильник голосом рідних вулиць питає хто ти чий ти звідки прийшов та який тебе рід привів голосом сотень вагань я зітхаю у відповідь десь загубився поміж степами та лісосмугами в перших себе знайшов а у других ні вічність боровся з бажанням піти чи зостатися врешті лишився і втратив все ручка дверей у дитинство як шанс не зійти з розуму хапаю її за хвоста а вона висковзує беруся сильніше вона обпікає напившись сонця голосом рідного дому питає хто це темна кімната застелена павутиною час зупинився але лічильник не спинено крапки в кінці дожидається вірш недоношений виром дитячих фантазій мене запрошує стати в фіналі його головним героєм голосом себе малого питаю хто я @karina_antonenko #антоненко

тепле дихання пізнього жовтня — знімаю берет тепле дихання — вохриста ніч у ліхтарного бога перехожого схилена свічечка шелест і лет завивається листя — безвітряний рух із нічого на кирилівській жовто і прірва над жовтим зорить і виструнчує небо усіх хто погляне на нього подивися я хмара у гриву ввібрався — і звір з мене стежкою рук і вихристим волоссям виходить і усе до межі і всього наче вдосталь — аж ні наболіле нутро розпирає і хочеться зриву і кресати свій танець наосліп в куті золотім і гатити у кола хисткого й недовгого світла розпікайся пияч доки жевріє радости мед доки схиба моя ще не знає ні форми ні ліку наче це і не я свій на тебе приміряв берет наче це і не я вчора в нього лице своє виплакав @yelagina_poetry #єлагіна

Таємни(ч/ц)ий світ «Дармовис» Опале листя лоскотало стріху... Пізня осінь. Обпалені кропом жорстоких слів вуха вже білі — чекають зиму, щоби зігріла. Щоби сиве небо затуляло погляд сонця. Я би спав у снігу, ніби пташеня, огорнуте пухким пір'ям, і мріяв, і міряв коанами кожну мертвонароджену розмову... Сконалими спробами ходжу і досі — але ти не знайдеш мій сховок! Я говоритиму тільки з собою, під ніс, аби більше не знати, чого від мене хочуть. Не знати, котру годину нині прокляв маятник. Будь-яка усмішка, чи вкраплення світла зітруться начисто, ніби поле лущильником. Ти мариш моєю слабкістю, вищипуєш нерви, бо без них я не зможу втекти! Не зможу знайти вихід із лабіринту, що став нагадувати сир із пліснявою. Де від розуміння до компромісу, що защемить легені — один твій байдужий погляд. Ніякої надії, хоч у вірі на краще я псалтиря з'їв! Від розпачу хитаюся у кімнаті із боку в бік, ніби щасливий собачий хвіст. «Щаслива жабка» Ковток свіжого повір'я кине в оману лють... "Пристосуйся до пекла" — сказав би мамелюк. Намалюй мені, доле, мапу, де в людині скарб за хрестиком, понеси-но вітром людинці тій квітку польову, як руцями не зловить — добіжу і сам зловлю. Покотися, моє сонце, до кишені, коли вона казатиме про улюблену зірку. Коли стежка додому заведе на берег комишевий, де я, поруч із жабеням, колись плакав гірко. Місяць тоді простелить по воді до себе доріжку, таку білу, таку прохолодно-ніжну, що їй услід поллється райдуга із вуст: Ла-щить-ся ні-і-і-ченька, Сер-день-ко щі-і-і-плеться! Чи ти долі ві-і-і-сниця? Не вкривай усе, за- лиш хоч трошки сві-і-і-тла нам. @kildun4ikchanel #ставицький

цієї осені така любов надсадна така терпка як присмак ялівцю над лагідно призолотілим садом із неба — по найтоншім промінцю і все тобі під вії трохи світла хоча воно осіннє і скупе а завтра збори сутінь переквітла немита шиба теплого купе на столику дві перестиглі дині гарячий чай зіжмакані квитки …люблю тебе ці дні дитинні дивні то тихі то нестямно навпаки і все летить за вікнами надвечір птахи і сосни, люди і церкви лишаються найважливіші речі твоя рука твій нахил голови осіннє світло і тепло у тілі коли мене торкаєшся плечем …собі візьмемо хризантеми білі а від усього решти — утечем Мар’яна Савка

Палкий, спокусливий, пристрасний. Саме таким буде 69й випуск ПЕС. Принаймні ми так плануємо з Веронічкою тримати вас «у передчутті кульмінації» цілий вечір, тому долучайтеся до етеру у цей четвер 7.11 о 20:00 Ми будемо дуже вас чекати🍓 Цей стрім, як і усі інші – благодійний. Збираємо кошти на повнопривідний позашляховик для роти розвідки 21 ОМБр (Сумський напрямок). Авто необхідне для виконання бойових завдань, підвозу технічного приладдя, пересування особового складу тощо. Ви чудово знаєте, що автівки і досі залишаються нагальною потребою на фронті. Долучіться донатом – подякуйте нам за етер! Також вітаються репости та коментарі 🙌 Донатити сюди: Банка https://send.monobank.ua/jar/3CUoAr9Bsf Картка банки: 4441 1111 2953 1913 Paypal: veronikamovchann@gmai.com В коментарях: «на авто для 21 ОМБр» https://t.me/veronda_djokonda/2455 допис про збір.

Наш календар, де вписали ми love-вихідні, став вже прокурений димом сигар та ракети. Вкрий мої плечі – найкращий з інтимних плодів. Всім перекажемо: губи – палкий антисептик. Сотня подій, що ховає притаєний шлейф, Є подарунком без шарму, кориці та демок. Сій поцілунками, нібито знаками крейд. Тих ще здивує: уява – хороше це его. І потаємність, яку так ховали на дні, стала мостом задля зàпалу душ наших, ігрищ. Я Клеопатра. Від імені ти ще зомлів, з придихом мовлячи: «Сонце, ти так тепер світиш... блискітками у нейтральних, білявих тонах. Чи то прикрасою, що так пасує спідниці. Щоб симбіоз наш нізащо ніяк не розтав, Пристрастю дикою, котра в тобі є, я змився» @soniachnateminpoems #інтимнірядки #темінь #мальви #коханка

осінні підтоплення перша хвилина мовчання – стекла по щоці вода. прісна скупа. і стерильна, як стіни пекла. листя нахабне – достоту квитки чи білети на гробове чорнотишшя, в якому ти сам стояв і роздавав себе іншим – всього, по краплині на решту. дріб'язком дзенькнув і втік у кишені дірявих пальт, без сподівання і плану колись знайтися, щоби нарешті згубитись в торішнім листі. третя хвилина мовчання розмила іржавий пласт лику твого й затопила міста аж по вінця. ось ти! здеру з тебе шмаття-непам'ять, немов траву; вмию до білого сяйва, святого бліку. сонце у пам'ять про тебе відростить ікла, чола похмурі розоре і випалить сіль стару... сота хвилина мовчання – найдовша – триватиме вічно. @snih_n_g #сніг_на_голову