Храм поезії (🖤)

«Спокій» Сакральний спокій відчуваю у душі, Немає гонору, ні гніту, ні гармоній… Знайти б ще музу, що витає у траві, Та лілію, яка талант новий народить. Крізь шепіт дум у неосяжному теплі, Що бурно спокій у гротеску проявляє, Розквітне мрія – та, яка була в мольбі, І манить спогади незримий плач без крапель. Крізь спогади у водоспад впадають дні, Їх омивають ночі, що ховають мрію, На неозорім небі, згорнуті в брехні, Гуляють хмари понад прірвою й леліють. Колись розвіється та мрія поміж хмар, Які зібралися у голові покірній, Колись проллється дощ з повік немов обман, Та сліз не буде, поки думи тонуть в річці. Проте, мінливі мрії – вічна суєта, Що огорнула спокій крізь сумні спокуси… Позбудусь я, на жаль, романтики в містах: Де жив й любив, де мандрував і довго мучивсь. Роман Лисенко @Rocker_Roman_Lysenko

мої найближчі, привіт! ви найперші, з ким розділю цю новину, як і обіцяла😍 цей день настав 🥹🧡 без зайвих слів - ловіть!!!! 📙 КУПИТИ ЗБІРКУ ВІРШІВ «ОБЛІПИХА» (встигніть придбати за найкращою ціною)👇🏻 https://www.poetryproject.com.ua/product/12 моя вимріяна і довгоочікувана! дякую кожному, хто допоміг її втілити, хто чекав і підтримував! нехай ця книга стане чимсь цілющим у ваших руках, нехай надихає і лікує! частину прибутку ми відправимо на все необхідне нашим воїнам, батальйону мого брата Діми - Дніпро 1. найперші 20 покупців отримають до книжки - ще і подарунок. тому поспішіть стати ними🎁☺️ а ще - усім, хто поширить збірку у сториз з відміткою мене - я подарую медитативний аудіоальбом 🎵🎧 так, Обліпиха буде у ваших навушниках! ледь вірю в це досі!! приймаю вітання! пишіть, хто вже купив! 🎊

Якби мала кринолін, не лишали б твої доторки пекучих фосфорних медуз, яких видно лиш у світлі твого ультрафіолету. Якби мала перуку, вона б захистила мої просякнуті дофаміном мізки від прилюдного протікання. Якби мала рукавички, не зміг би зняти відбитки з подушечок пальців, викриваючи мої почуття. Якби мала корсет, він закрив би серце, яке хочеться заховати під пахвою, і сказати йому: "Тссс, ну що ти маленьке?". Але захисту не було — тебе вже встромлено в мене й прокручено. @lysychkazlisu

Ти ж письменник. Видай собі книжку й живи в бідності. Увійди в історію взірцем патріотизму, стриманості і відданості, Заведи собі друзів таких же бідних і талановитих, З ними можна робити літературники, можна пити. Ти ж письменник, майстер міжрядкової комунікації, Знаєш, як слова пишуться, як вимовляються, Знаєш, на який склад наголошувати слово вірші, Ти точно не гірший За всіх її хахалів з тіндера, Ти теж можеш присилати дікпіки, Обіцяти стати серйозним чоловіком, Золотцем, котиком, шугадедді, Справжнім джентльменом для леді, Тільки не на одну ніч знайденим, Що любить подорожі, активний відпочинок і дарувати квіти, Без шкідливих звичок, боргів, кредитів, Щоб в голові не вітер, А знання з комп’ютерних технологій, Щоб розсмішив з першого ж діалогу, Не був жадібним, не жив з батьками, Не їздив громадським транспортом, Власне, не був другом із привілеями. Та ти ж письменник, І нехай не увійдеш у неї (у її серце — про всяк уточнюю), Зате увійдеш в підручники Тридцятирічним мучеником, Ти головне рими не сильно закручуй, Щоб потім між собою перемовлялись: Оце він влучно. А ти поруч стоятимеш невимушено і тихо, Ти ж письменник — інтелігентний, вихований, Усе як в анотації та інструкції, Від зайвих очей ховаючи додаткові налаштування, Дрібним шрифтом написані застереження, Що в цій країні літературна продукція Належної якості Обміну та поверненню не підлягає, І якщо ви вже вирішили сперечатися Зі всіма своїми колишніми, теперішніми й майбутніми, То принаймні сперечайтеся на законодавчому рівні. @seredovyshche

Коляд-коляд-коляда, є дівчина молода? А-ха-ха-ха-ха! Збираю цукерки. Ховаюсь люстерок. Побачить цукерка, що тінь моя стерта, А відблиски тіло охилять неначе Нічого між мною і ними немає, То прийдеться бігти й ловити цукерку. А нащо мені оці стреси? Нарешті, Відчиняться двері. Запросять до хати, Їй-богу, як гарно колядувати! Вчеплю найсолодше, втечу якнайдалі, Люблю попоїсти у тиші підвалу! Коляд-коляд-колядин, Є удома хоч один? А-ха-ха-ха-ха! Ні, я не забув пакета. Все своє ношу з собою. Дякую, солодка... Леле! То я щось не те говорю. Так, голодний. Ні, не треба. Я поїм того сердегу. Ой, жартую! Ну, бувайте. Я прийду ще засівати. Коляд-коляд-колядир Вам колядував вампір! А-ха-ха-ха-ха! P.S. Вірш-жарт, не сприймайте серйозно, будь ласка. 06.01.24 ©️Неофітка📿

Читаю погодили раком, думаю чому саме раком, певно треба лягати вже спати

Оце так! Рада вітати 12 учасників Грандбатлу!🕺 Їх обрали судді + організаторка шляхом виставлення балів від 1 до 5. Хто не потрапив в основну програму змагання, пам’ятайте, що це не означає що ви гірше, просто в конкурсах завжди є конкуренція, завжди потрібно когось обирати, і цей вибір складний. Що далі? Далі відбудеться аукціон за право розподілити учасників на пари. Кожна пара суперників отримає вірш для декламації і дедлайн. ✅Хто хоче послухати декламації учасників відбору та детально дізнатися оцінки від суддів, потрібно задонатити 20 грн у призовий фонд конкурсу, скинути скрин, я надішлю вам файл. 🫙Поповнити призовий фонд Грандбатлу: https://send.monobank.ua/jar/4Zk2SauUdx Номер карти банки: 5375411219138554 50 % буде перераховано на актуальний збір, 50 % — приз переможцеві змагання. #грандбатл @virshoplitkarka

Із циклу «Місто» Етюд №2 В колисці звук її чула Гадала то сни А потім бачила як співали труби на моєму шляху повз ТЕЦ На шляху відбитків пальців Що це? Відгомін сліз і очікувань? Ранковий привид? Невгасиме вітання із марень і сталі Пронизує підʼїзди та ріки вулиць Лементом старих і малих Магнетична як ніч Внутрішня і позбавлена гучності Мережа джерел Де моє? Бігла по реверсу колій Розплутуючи тендітні пальці міста Гнався час за мною Проникав у тіло Хвилював іменем Мов звабливий дим цигарок Із вуст у вуста Крізь шум електронного дощу Безпомилково вириваю шнур Але ж чую, чую Намагалась підспівувати Страждаючи від розсіяності Поза чуттями й підказками Характер шукала Як промінь Крізь пагорби і рекурсію облич Вночі через ліс Я вийшла на твою гру Анґа Зелена

класні діди)

це дуже гарно

Неоліт шлях із липня до Любліна починається натщесерце, коли серед вулиць людяно до зойку колін здертих, коли з рядянских часів із теплого - тільки шкарпетки і дід - найсвятіший за всіх Іоаннів та інших предків. шлях із липи до злиднів починається невагомістю металів, які звик носити, набитих вщент вагонів, доторків нитковидних до різних уламків неба. і байдуже, що не вийде з вагону дзвінка монета липневого сонця в склянку. дзвеніла колись кав’ярнями, тепер - з дідусем заклякла у лютому, містом-примарою. Єва Верле @viknapoetry

По вуха у липні, Блукаю у кавових зернах Поблизу моря і пелюсток рожі. Ні, самій не зимно. Прогнози всі хибні — Гостя у заміських тавернах, Проте твереза, завжди насторожі, Як дме вітер східний. Медальйон той срібний На згадку, та згадка химерна, Нам пам'ять ставить метри огорожі, А ти — досі рідний. Крізь буревій тіней Покину прихисток печерний, Мене не спинять погляди ворожі, І зірки не винні. Лиш нині у липні, Я долаю останні терни. Рвуться з грудей серця, що надто схожі. Самій, мабуть, зимно. @the_poemed_one

Життя не розквітає у горілому житі, То скільки ще чорних полів цілувати сонцю, доки сама земля не продере свої очі зашиті? Мов поранена крига, тріщить моя попільна постіль. Буйні вітри, знайдіть серед руїн мою долю, Ніби хворий щур, ріжу ясна залишками призначень, Виразки ростуть швидше за новини прильотів, Тут ніхто вже не знає,   як далеко запливе        та кача. Я рахую дні вугіллям по стінах, Шукаючи кінець чи заблукалу істину. Серед чорних днів я прошу хоча б один сірий, Серед отрути будення подайте бодай плісняви. До побачення, море... Ковтай чергову зірку, ковтай моє бажання знов. Нехай хвиля ріже мій берег під корінь, Наостанок зариюся носом                    у розквітлий бузок... @kildun4ikchanel

Місто без метафор На лівому березі цього міста, якщо виглянути з балкону, видно ріку, обрамлену кам’янистими берегами. Вона тече ген за горизонт і я там ніколи не була, лише дуже хотіла. Ріка як ріка: кам’яниста, чиста, неглибока, але човном можна. На її берегах височіють замки й інші міста. Мені потрібно саме туди. Там моя мрія і джерело повітря, нове життя і, звісно, везіння. Я маю щось доробити, з кимось договорити, звільнитись і тоді зможу плисти її течією, і то буде лише для мене, і у тому човні, на тій річці, відкриваючи нові береги, я неодмінно буду щаслива. Між моїм районом і Дарницькою площею, де колись була промзона й доісторичними скелетами стирчали арматури і покинуті панцері цехів, побудовано нові мікрорайони з назвами східних й південних міст, з гладеньким асфальтом, невисокими парканами і вологими газонами. Там навіть басейн був, де раділи життю компанії підлітків, і я була підлітком, і раділа б життю у тих басейнах разом з іншими, але йшла з мамою по справах далі. А між моїм ДВРЗ і Биківнею зробили безпечну зручну дорогу, по ній ходили люди, їздили машини і я там була. Господи, що то була за прогулянка: з незабутньо зеленою травою і з тобою, мій друже. Я досі відчуваю зв’язок наших долонь. А з іншої сторони пролягали річки, озера, затоки і пляжі. І в ноги нічого не кололо, і людей було повно радісних та мокрих, і ніхто не лежав на піску – всі гралися, і ми там були і робили, що хотіли. Набережна Дніпра тут повністю піщана і верби ростуть вздовж берега. Десь височіє початок мосту і виблискують вікна метро. Вода прозорими мікрохвилями заповнює ніжний пісок, у нього приємно провалюються ступні, над нами свіжа тінь гори. Вчителька проводить екскурсію, за нею йдуть діти, а я за ними лечу. Вони йдуть, а я лечу поки на мене ніхто не дивиться. А гори, від яких тінь, такі височенні, що спіралі трамвайних ліній роблять декілька витків навколо, щоб дістатись омріяних вершин. І вони не лисі, там ростуть великі красиві дерева, там парки й інколи теплі хмари. Я стою на першому чи другому витку і ось-ось, може завтра, чи ще якось скоро, сяду у трамвай і дістанусь вершини, бо бачу як високо вони їздять і в них так весело, коли сідаєш, що неясно чи там музика грає, чи то спів колій і пантографа, чи пташок на великих вічнозелених деревах, чи всередині у мене той спів, який я обов’язково ось-ось почую, може завтра чи ще якось скоро, адже все для того в цьому місті є. #лібротелінг @ankolesan

нагадую що тут ще триває набір, раптом хтось бажає долучитись

ДРАКОН Його ноги з дитинства не вміли триматись землі. Він, як інші, не міг опиратися силі тяжіння. …що манила до неба — ним марив, і рвався, й хворів… Але стеля тримала. Пручався, просився: “Я ж інший!” До землі людське тіло насильно прип'ято, хоча полетіти так легко, здавалося – скинути б лиш черевики! Невагомою кулькою в хмари! І більше не буде нещасть… Із вікна на балконі захоплено вгору дивився. Його ноги з дитинства не вміли триматись землі — він руками крутив-пряв дороги діаметром в бедра. Ще в утробі злий випадок м'язи в колосся заплів. Кожна клята сходина — стіна. Але він — хлопець впертий… ~~~ Затиснуте серце в моторі між вимірів. Спліт. Іммельманн. Розірване небо, мов сітку, над містом щосили тримав — аж руки знекровились, стали залізними. Масло і піт. Секунди свистіли над вухами, простір довкола кипів. Над мирними нісся будинками. Часто збивалося дихання. Вліво — і бочкою вниз. Випльовував в цілі бурштиново — тільки аби не пустити цю смерть гострочолу до них. Він вільний син вільного неба. В бою віддавався цілком. Підсмажував шкіру чужих — позивний відповідний: Дракон. А ноги землі не тримались. Ховатись не вмів по кутах. Зірвав-таки з тіла канати, тепер його тіло — літак. Покотилися покручі покриком спокій покрили покривдили в пошуках слави й “пригод”. Покрутилися трохи в погоні погонами фарсу по горю у голоді та обіця‌нках… Вогонь! В думках нема часу топитись. Прокашлявся… Є! Мінус два. Горять черепи черепиць — смертокрили почали жнива. Від люті захлюпало в венах, під одягом черви повзуть. Він — меч для нищителів зверху і щит для всіх тих, хто внизу. Покосити неситих несила… В хвості тріпотять три оси, розсікають по синусу синь. Посилений полум'ям подих — поскиглять покинуті покидьки, поки не струться із мап.  Стратегія: спліт-іммельманн. Здригається небо, у вухах фантомно фонить (за сьогодні, до речі, не вперше). Безглуздо від вбивць сподіватись терзання вини- щувач їх запакує до Пекла. ✈️🛩️✈️🛩️✈️🛩️✈️ @ld_poems_virshi 💥🛩️✈️💥🛩️✈️💥