Храм поезії (🖤)

[надихнулась віршем М. Вінграновського «Романс»] слово з 5 літер, що змусить відчути на тілі найгірші з медичних призначень. хто ти сьогодні у цій з плюсиком книзі? чи заклеяти оклюзійкою із моєю любовʼю сліди від усіх картеч, щоб він зміг спокійно спати та не чути фантомний крик? а лиш, вибухи вінграновських хмар… лиш світанкові прощання яр, що бродять тепер у щасті, як не плутай слова між собою класика не переписати. і, навіть, слово з 5 літер, що означає «війна», його римами не злікувати, як не читай віршів… ти не відчуєш, що добре знає танкіст, штурмовик чи снайпер. їм залізничні колії міст у кожному куточку країни, пахнуть однаково сумом доріг. хтось помирає, тебе повертають ти залишаєшся до останнього дзвону, бо хто сьогодні буде за всіх, хто понесу ту варту? хто, як не ти, натискав на гачок, хто, як не ти, відчував цю віддачу. вона, мов акорди, лягала рядком, аплікатурами грала вдачу. і це слово з 5 літер не заліпити тепер оклюзійкою, тільки вкладати у кожну рану трішки рим та любові, чути вибухи вінграновських хмар… де слово з 5 літер не означає «війна». @poetrypozharska #роніка

Я була нещасливою у великих містах і у маленьких містах, я через всі ці вулиці несла свій біль. Ходила довгою дорогою, записувала лінією друкованою у телефоні все, що зі мною ставалося. Я бувала в інстаграмі радісною і в житті радісною. А бувала в інстаграмі радісною, а в житті пригніченою. Я мала звичку звинувачувати. Я зичила у знайомих книги та не читала їх роками, але зрештою читала. Я була чутлива до чужої думки, хоча здебільшого робила вигляд, що не чутлива. Я чинила опір там, де було потрібно, і там, де було не потрібно. Я відмовлялася від солодкого, але булки з повидлом і заварний крем займають надто багато місця у моєму серці — відмовитися не вдається. Я жила вдома і далеко від дому, колись я навіть жила біля моря. Я дослідила, що час лікує, нехай не повністю, та лікує. Я хочу вміти писати тексти і говорити в них не про себе, але приходить чергове слово, я придивляюсь — це знову «я». @gromovayapoetry #громова

Чернетка: * гніздо бузьки в гнізді на стовпі що повис похилившись на своїх проводах де дорога минає вирву від кабу що мов слід від метафори у розповідному верлібрі я вітався з ними кожного разу тато лелечий мама лелечиха потім лелеченята літа вистачило щоб познайомитись перезмінок хвилинних поки після першого вносять коригування вистачало аби запитати в своїх чи бузьки на місці бо лягало туди регулярно насіння квітів вогненних яких лише забобонів піхота собі не понавигадує їм із гнізда добре видно було і погризену кістку вулиці і брудні недопалки хат і жаскі зіниці підвалів де місцеві таки досиділись до перехоплення по радєйці всєх гражданскіх в расход їм із гнізда добре спостерігалось як згідно із та відповідно до міняється колір скотчу як сохне бур'ян на полях як багряниться листя в посадках чесно черпаючи вологу із грунту хто ж винен що відтінок такий їм із гнізда добре передчувалось як врешті вдарять у найслабше місце у найнезручніший час а я ж сука казав тато лелчий читає на патчику того хто кожного разу махає рукаю з пікапа але лелеченятам не перекладає бо все ж таки діти а натомість їм каже: родино моя лелеча кістку вулиці зламано не зцілити недопалки хат не куріють вже навіть по зіницях підвалів лиш ситі собаки хоч комусь нині радісно від села не залишилось вже навіть назви і останній пікап ледь проскочив під стовпом що повис на дротах мов бджола що летить поміж квітів яких рясно так було засіяно що й пилку назбиралось наприлипало жінко ой лелечихо малі мої ой лелченята летімо звідси подалі шукати місця собі а жінка лелечиха відповідає: давно вже пора але ж ти все одно сюди повернешся контужений наглухо клацаєш дзьобом на кожен помах руки незрозуміло кого милуєшся квітами не пригинаючись кигичеш матюччя не переводячись у теплі гнізда наче й сам вже повірив у всі ті забобони яких тільки піхота собі не понавигадує @gromovayapoetry #громова

* гніздо бузьки в гнізді на стовпі що повис похилившись на своїх проводах де дорога минає вирву від кабу що мов слід від метафори у розповідному верлібрі я вітався з ними кожного разу тато лелечий мама лелечиха потім лелеченята літа вистачило щоб познайомитись перезмінок хвилинних поки після першого вносять коригування вистачало аби запитати в своїх чи бузьки на місці бо лягало туди регулярно насіння квітів вогненних яких лише забобонів піхота собі не понавигадує їм із гнізда добре видно було і погризену кістку вулиці і брудні недопалки хат і жаскі зіниці підвалів де місцеві таки досиділись до перехоплення по радєйці всєх гражданскіх в расход їм із гнізда добре спостерігалось як згідно із та відповідно до міняється колір скотчу як сохне бур'ян на полях як багряниться листя в посадках чесно черпаючи вологу із грунту хто ж винен що відтінок такий їм із гнізда добре передчувалось як врешті вдарять у найслабше місце у найнезручніший час а я ж сука казав тато лелчий читає на патчику того хто кожного разу махає рукаю з пікапа але лелеченятам не перекладає бо все ж таки діти а натомість їм каже: родино моя лелеча кістку вулиці зламано не зцілити недопалки хат не куріють вже навіть по зіницях підвалів лиш ситі собаки хоч комусь нині радісно від села не залишилось вже навіть назви і останній пікап ледь проскочив під стовпом що повис на дротах мов бджола що летить поміж квітів яких рясно так було засіяно що й пилку назбиралось наприлипало жінко ой лелечихо малі мої ой лелченята летімо звідси подалі шукати місця собі а жінка лелечиха відповідає: давно вже пора але ж ти все одно сюди повернешся контужений наглухо клацаєш дзьобом на кожен помах руки незрозуміло кого милуєшся квітами не пригинаючись кигичеш матюччя не переводячись у теплі гнізда наче й сам вже повірив у всі ті забобони яких тільки піхота собі не понавигадує @gromovayapoetry #громова

Філологічна сповідь Прошу мені пробачити і зрозуміти: Я цілувалась із неграмотним. Часом його повідомлення викликали тіки. І всі мої нерви до чортової матері! А ще він не ставив кому перед "що", І тим більше не бачила хоча б раз двокрапки. Якби мені запропонували заново хреститись, Не знаю чи ті секунди гаяла би... У його руках слова втрачали і набували нової форми, А моє серце не знаходило їх в словниках. Я би йому подарувала тлумачний та орфоепічний... Якби ж він знав бодай один синонім коханню! А ще я з ним ніжилась у травневому полі, Слухала всі нісенітниці про молоді ще ромашки. Навмисне читала йому Коцюбинського: Думала, що знатиме ще одну назву мавки... Катедро милостива, будь мені грішній. Я ж думала, що ненадовго можна забути Всі правопису норми і правила стилю, Доки він мене та-а-ак нестримно любить. Проте я щоразу жаліла, що легені маленькі Чи навпаки – що я досі жваво дихаю, Коли бачила як плутає [е] та [и], А у вибаченнях пунктуаційних невимірно. Мабуть уся справа була в його "чипсах" І те, як твердо звучали фонеми приголосні... Особливо ті, що не мають пом'якшення. Особливо ті, що у слові "ґречність". Без числа нагрішила я, катедро. Без числа і жодного символа. Я певно укладу новий правопис, Щоб слухати про ромашки літом. @aridnevakrapka #аріднева

присвята до однієї рудої Лисиці згідно з теорією, найпривабливіше поєдання кольорів — це orange & teal, помаранчевий і ціан згідно із практикою, найважче поєднання ролей — це поетка, лікарка і (тричі) (добра) мама (сумлінна) мама (завжди) мама ролі переливаються одна в одну відтінками бірюзи в очах від норвезьких фйордів до ісландських айсбергів скільки помаранчевого тепла вміщається у серці поміж пелюсток календули і гарячих уламків бурштину? сонячні іскри в рудому хутрі не буває чужих дітей не буває чужих дорослих от би зігріти усіх згідно з теорією, найперша кіцуне завела сім‘ю і щовечора перекидалася на жінку згідно із практикою, у лисиць ціанові очі і вогняні серця Саша Хопта #хопта #лисичка

Запрошуємо на благодійний музично-поетичний вечір! 🎶📖 Приєднуйтесь до нас 26 січня о 17:30 у просторі КультМотив для незабутнього вечора, сповненого музики, поезії та мистецтва. У програмі вечора: 🎵 Музичні виступи: • BAH.ROMA • STASYA • NANA • VLADA BUCHKO 📜 Поетичні читання: Наші автори Тетяна Власова, Яна Фіщенко та Вікторія Медлярська ділитимуться своїми поезіями, а одна з поеток підготувала особливу добірку улюблених творів сучасних поетів, які вразять вас глибиною та чуттєвістю 🤫 🎨 Виставка картин: • Sambo Sandra Вхід за донат – кожен ваш внесок наближає нас до спільної мети: збору 1 мільйона гривень для ГУР МО. Поповнити банку: https://send.monobank.ua/jar/9S4iMZHCT Захід відбудеться за підтримки Reels Music UA, платформи, що сприяє розвитку української музики та об’єднує таланти задля благодійності. Не пропустіть можливість насолодитися живою музикою та поезією, підтримуючи важливу справу. До зустрічі в КультМотив 26.01 о 17:30 ☺️

Раді відомити, що в наш темний провулок графоманії вливається світло: ми починаємо функціонувати!) Нині час, коли українське мистецтво має можливості вибухнути новою епохою, оновитися. Зловили ідею на пергамент? Ми створюємо для вас платформу, на якій ви зможете її обговорити та отримати розголос. Шукаємо своє в минулому, створюєм себе для майбутнього. t.me/grafomalley

ЕМПАТИЧНІ МЕРИДІАНИ Кожен фотограф знає: очі моделі повинні співпадати з перетином (лей)-ліній сітки (так гострий погляд із композиції глибше пробирає спостерігача). Фотографія повинна передавати настрій. Мистецтво має говорити. Це один зі станів статики, прикликаний боротися з кліповим мисленням. Крик без крику. Я поки лише недосвідчений юнга, що заблукав у цьому образотворчому морі сенсів й емоцій… Ламаю золоті спіралі у пошуках орієнтирів, на скільки градусів фотографічної довготи/широти посунути об'єкт у кадрі… Та, що говорить з тишею #тиша

С М Е - Р Т Ь Вже по обіді, сонце в своєму піку. Місячний серп теж наді мною висить. Я споглядаю осінь, ловлю листопадову втіху і поміж дерев я бачу тебе.. Я ніде не втечу, хоч би як не старалась. Не встигну дібратись додому до настання темноти. Насічки на дереві кажуть, що я заблукала.. Знову по колу. Знову шукати вихід. Знов ти!.. Ти ж знаєш, що я не здаюсь, тож навряд мене налякає вовче виття чи шурхотіння чудовиськ в кущах. Мені все одно, що ти там такого іще зготувала! Я при зброї, жадаю помсти й лють у очах горить! Небо чорніє - налетіли крикливі круки. Я позвала їх з міст, яких більше немає.. Вітер дужий здійнявся. Я прикликала його з полів. Ми чинитимем опір, доки ти нас не дістала. Непроглядне попереду, я із посмішкою рухаюсь у невідоме. Останній завжди є той, хто сміється. Мій ранок почнеться зі - с м е і на - р т ь він колись обірвЕться. Ія Ко

Пташко, Твій голос вкриває росистою ковдрою, Твій тембр відчутний в печерах нудьги, Він серце пронизує звісткою гострою, Він лагідно стримує все навкруги. Співом П'янким трав'янистим, як чай із куплетами, Яким пригощала в квартирі своїй Привітлива вчителька, співом розплетеним За вікнами зойкав тривожний відбій. Раптом Обірвана пісня. Від захисту Божого Сильніші ракети та бомби брудні. Так важко дається скалічена розповідь Про щем в Епіцентрі у пеклі війни. Місто Скалічене лункістю вибухів-смертників. Не випили чай, всох лимонний пиріг. Там попіл та дим з'їли в згарища нетрищах Пташине серденько та лагідний спів. Харків! Щодня потерпає від болю та обстрілів, Там в урвищах і під завалами час Спинився. Лиш з неба загиблі помоляться: "Закрийте зруйноване небо над Ха..." 02.06.2024 Оксана Мовчан 👩‍❤‍💋‍👩 Олеся Репа #мовчан #репа

краса від Олі Ритик

В цю суботу 18-го січня читатиму свої лібротеленги та розповідатиму дотичні до них історії. Приходьте всі, хто хоче побачитись, хто ще не забрав примірник «Ліброзорію» або не зміг бути на минулій презентації. Всі кошти з проданих збірок на події підуть на донат https://send.monobank.ua/jar/8WoYpzqw8y Розклад вечора: 18:00 一 знайомимось, теревенимо, замовляємо смаколики 18:15 一 презентація, читання текстів, питання, розмови 19:30 一 ворожіння по текстах 19:55 一 перерва на фотосет та обійми, автограф сесія 20:00 一 вільний мікрофон: читаємо вірші/прозу, співаємо, граємо, а часом і танцюємо. *можливі незначні відхилення в часі Місце зустрічі 一 Drip coffee buffet (Велика Васильківська, 122). Умови входу 一 100 грн та замовлення на барі від 100 грн. Організатор 一 Щотижневий мистецький проєкт «Літературні забави». Ведучі 一 Ingigerda та Андрій Рассказов-Ковалевський.

Кажуть, дочки України синьокосі і золотоокі; кажуть, вони вмиваються снігом уранці і до нестерпності щирі. Кажуть, сини України народжуються у вишиванці; кажуть, у них й під сорочкою візерунки на шкірі. Кажуть, синів і дочок України ніхто не приймає, і ті ховають волосся кольору неба і очі кольору пшениці, здирають візерунки зі шкіри і не співають. Тільки говорять. Тільки мовами чужинців. Що би не говорили, але де б ти не був, всюди будеш чужим, крім землі, що живила корені; крім тієї землі, де під ноги Ісусу стелять вербу замість пальмових гілок; де всі вільні і зморені. Неважливо, як далеко тебе зане‌сло на цей раз. Всі шукають, де глибше, а тобі уже дуже глибо‌ко. Попливем проти течії, туди, до витоків і подивимось, скільки нас, синьокосих, золотооких. @buryanpoetry

вітаю, наші переможці: 1 місце - 1 місце - 1 місце - 1 місце - 1 місце - 1 місце - результати вірші судив Джессі Галлівелл

Війна вириває з мене спогади паленькі пазли, з яких складаєтся пам'ять мозаїка сиплеться з мокрих очей більше її не складеш, не намагайся Малий товстощокий Ярик з дитсадочку "Будеш ковбаску? В мене ще є" Його тато валютчик, тому він при грошах За двадцять п'ять років я пам'ятаю його М'який помаранчевий светр із цифрою 59 Сім'я його виїхала десь у четвертому класі Ми зустрілись через дванадцять років І я злякалась його татуйованих рук Хто ж знав, що скоро я теж вся заллюся чорнилом Мама дзвонила, каже — пам'ятаєш Ярика, який тебе годував ковбасою? Кажуть, вернувся із-за кордону, коли почалася війна Кажуть сказав "а шо про мене подумають пацани?" Кажуть, загинув Круглощокий Сашко був закоханий в мою подругу Аню Смішний і вертлявий, ми у восьмому класі Пили втіхушку пиво після школи на Танковому мосту Мама дзвонила, каже — а пам'ятаєш Сашу? Кажуть загинув. Мама дзвонила, каже — а ти знаєш...? І в мене холоне усе всередині, Бо кажуть загинув той, з ким ходили гуляти і одне одного недолюблювали зараз би так не було зараз би сиділи за цигаркою в барі ділились би болем і розуміли б одне одного але вже не будемо Війна вирвала в мене дитинство, коли загинули ті, кого я знала Війна вирвала в мене юність коли загинули ті, кого я любила Війна назавжди забрала мою щасливу старість Покуримо? Оленямка

всі щось знаходять в тобі, але гадки не мають що пофігу: вдягнута в майку чи сукню, штани, світшот повагом ти розділяєш життя згідно «до» і «без» знають: зламаєш їм дах, та кого, власне, це їбе. все, що лишаєш по собі — це пахощі і біду та все одно за тобою, мов цуцики, всі ідуть слину пускають пропащі і скімлять тобі у слід відьма ж все грається, бавиться, стелить на них муслін. стелиться марево, видно, що краще від хтивих снів парубок-забавка ковена, розумом геть змарнів бірка на шиї, мов вироком, чутно: сичить кажан нерви лоскочуться кігтиком, станув всілякий жах краще сьогодні і зараз вгатити в новий обряд краще скінчатись в обіймах, де нутрощі всі горять краще у відьминій пастці торкатись жаданих ніг ніж зрозуміти: не відьму кохати б не зміг anastasiiith

https://next.privat24.ua/send/2rbk0 закиньте на допомогу хто скільки може 🙏🏻

спочатку було коло фантазій і плям над принадами реальності, перші — малювали корони, другі — вікна у Шлях до істинного дому. . — я бачу граційного, величного богомола... — ти не розумієш, це не він. його тут більше нема. лише сухий залишок. — богомол, більше ні слова. . я почав уявляти себе незрячим, товаришував із палітрою повік, бачив бога, можливо того, чийому я син, зовсім скоро він зник. потім була пам'ять — чудовий наркотик, закільцьовано діє, як Lego: набір один, канон один, а збираєш якось по настрою. навчився торкатися спогадів. комашки-ліхтарики змінять світло, змінять ракурс, якщо захочу, якщо потреба. сила духу! думкам малюю руки! усіх бридких — пожре ропуха. усім близьким — зробив портрети. і найголовніше — побачив богомола. справжнього лицаря! хітинладунки, погляд убивці! на нього павук! він йому спиці! лізь до мене, друже, домалюю листочок і квітку! лізь до мене, друже, в душу, домалюю бамбук, зроблю сопілку. я навчився бачити реальність потрібним чином. богомол — завжди богомол. ніщо не завадить ним бути. згадайте тих, кого нема, вони теж — не трупи. Кілдунчик #ставицький

життя дивна штука кохає нещадно: політика, гроші, війна та скандали, мова, інфляція, кризиси, курси, ігри голодні, вузи і бурси. у всіх у нас трабли, проблеми, недóтрахи, дивні думки, в голові - стоси мотлоху. поржати, поплакати, випити кави, випити рому, таблетку цікаву. від болю у грудях, в суглобах, у серці і щоб голова не тріщала, мов скельце. турбот аж за гланди, по вінця, по яйця. до біса, до бога кричу: забираааайтесь! дайте пожити, послухати тишу, співи пташок, хорошії вірші, жарти, підкасти, стендапи, розмови, і пісню старезну ,,be happy, don’t worry’’. щоб замість новин - приємні думки, про море, про гори, ,,як жилося в Covid’’, про дружбу, родину, мрії та плани, про всіх, кого любимо і тих, хто не з нами. Поліна Шишлевська #поезія