Храм поезії (🖤)

Нарешті доробила цю обʼємну роботу ♥️🤍🖤 яка навіть не влізла на мою фотозону) Довжина 38 см Ширина 13 см

Опік ❤️‍🔥 вже незабаром з'явиться у вигляді відеоісторії на моєму каналі Чекатимете? А якщо хочете прискорити вихід відео — задонатьте хоча б 10 грн на мій конверт для тварин (https://www.privat24.ua/send/33i08) або будь-який інший збір 🐾

▸ ❤️‍🔥 Опік Моє вино вийшло з-за берегів тої склянки, Бо від жалю вмістила в неї, мабуть, повну пляшку, Мені так сумно зустрічати без тебе світанки, Я нагадую собі загублену в просторі пташку. Так дивно щодня не відчувати поряд присутності, Навіть обійми тепер не твоїх рук, а буденності, Скільки б не шукала, не можу знайти тої чуйності, Яка вражала мене, поки не з'явилися ревнощі. Самотність рве мені душу й закриває свідомість, Твій образ у дзеркалі, на жаль, лишився навічно, Думки в голові поволі самі складаються в повість, Та краще вже так, ніж повертатись до тебе циклічно. Увімкну старе радіо, яке відтворить твій шепіт, Скажи, навіщо залишив так багато деталей? Час йде, але навіть літніх цикад тихий стрекіт, Не розвіє мій сум, що зіткався із сотні печалей. Годинника ритм нагадує твої кроки в вітальні, Ти смиренно чекав, доки підбирала я сукні, Нині хвилини пусті, хоча є проблеми нагальні, Скажи, чи повернуться часи, що були незабутні? Торкаюсь до столу, що зроблений твоїми руками, І мені так хочеться знову відчувати твій дотик, Я б справді змогла жити разом з тобою, роками, Але моє кохання лише тебе пропалило, мов опік... ─ ────────── ↷#yrboo_вірші

🎉 Нам 1 рік! 29 вересня о 19:00 у Львівській копальні кави ми святкуємо день народження творчого об’єднання «Є що сказати» 💫 Це буде вечір зустрічей, теплих розмов, презентації нашої нової збірки та фотовиставки. Вхід вільний, але кількість місць обмежена. 📍 Львівська копальня кави 🕖 29.09 о 19:00 👉 Пиши у приватні повідомлення, щоб забронювати місце. Приходь святкувати разом із нами! 🥂✨

роздягатися кажеш? добре дивись як знімаю одяг ні ні не ховайся не відходь у іншу кімнату чи на балкон курити поклади свій їбучий айкос і не біси мене дивись надумав мене до стіни притиснути заради бога як то кажуть заради бога заради тебе самого - єдиного і найкращого - несвята небогиня ніяка тобі не наставниця розстібає застібки на сорочці я не граюся не морочу тобі юному і здуріти якому красивому голову залишається у білизні напівоголена продовжувати? дати води? горілки? чи заспокійливих? виїбати мене на кухні? та виїби вже хоч де! тільки виїби врешті най очі твої лукаві не бігають най руки твої не тремтять най тверднуть усі твої ...кгм... таланти і всі неприйняті рішення махає рукою - добре прикурюй тут люблю коли дим твій навколо стегон ну то що притиснешся упритул? ти питаєш як це роблю? дуже просто - не думаю не вийобуюсь не шукаю образів просто я вмирала вже бісову купу разів! бісову купу разів морозилась і студила усе довкола поснутим полум'ям вулкани мої дзвенять і розходяться і якось похуй на все      хто втоне              хто виживе ти тільки от по лаві цій ходиш як по воді годуєш мене із рук хлібом і рибою знаєш на тисячу кроків вперед що візьму що віддамся і що ти мене виїбеш      єдина планета яку ти крутиш - моя планета             моя одна додаєш до хліба вина запалюєш німб вінок терновий ми ділимо на обох і так ти граєш мене неперевершено ти граєш мене як бог! ти граєш і груди твої диханням ходять оголені збуджені піт твій - солодкий мед я сидітиму в першому з величезним букетом квітів ти дивитимешся уперед понад голови глядачів софітами сонце твоє освічене і освячене моїм розхвильовано-теплим освідченням пошепки під ніс собі          це немає ніякого значення ти стався         не дивися в глядацьку залу богиня своє зіграла -        крісло її пусте

пайка от не пощастило хто вже дістався цій літературі молоде покоління лауреатів та фіналістів голоси самобутні вічні стипендіати та алкоголіки силаботонічні сноби прозаїчні верлібристи піджаданники поголовно юні паростки сучукрліту а тепер ще й до них агресивні петеесерники без яких антологія не антологія і захід не захід отримали пайку власного голосу як нагороду посмертно а у ньому бруд та пісок скрипить неприємно іржавим затвором ні відчистити ні відбілити як ним користуватися голосом прокуреним до жовтизни подертим на вітрі стягом над зруйнованою бібліотекою як ним тепер вимовляти ніжність голосом привченим до команд сухих і холодних мов армійський пайок як тепер проповідувати любов голосом що просякнув ненавистю аж до кісток аж до сьомих колін як ним тепер читати поезію коли слова ніби патрони в патроннику клинять і затинаються клинять і затинаються Сергій Рубнікович

... Я помітно втрачаю всю віру в людей, Та нікому нічого не винен! Друзів наче багато: "той, та і оцей!" Тільки в кожного з них свої види. Я нестерпно втрачаю живий інтерес До самого себе і до світу. Може годі вже сіпатись?! Стрічці кінець. Все відзнято і зйомки закрито! Я зачахнув, змарнів і не ладен уже Нести хрест свій - ні сил ні терпіння. Мов спустошений іншими винний фужер, Годний лиш для гіркого полину. © Андрій Буремний

Моя перша прочитана збірка цієї осені. Це поезія молодого чернівецького поета Ігоря Веркіна. Рядки збірки наповнені чуттєвістю та невловимою красою. Відчувається близькість та зв'язок від прочитаного з автором, є емоційний зв'язок. Збірка видана у вінницькій друкарні-видавництві «Твори», вони роблять якісну роботу над своїми книгами: тверда та зручна палітурка; ілюстрації які стають невіддільною та органічною частиною збірки. Також маю збірку цього видавництва за авторством Олесі Репи, яка просто чудова. «Ехо глибин безодні» — є гарним проявом сучасної української поезії. Дякую, авторові, за гарні вірші та поезії.

Вересень накочується ніби приплив. Незручне взуття, заживають коліна збиті, і всі подряпини – сліди неймовірних див, затираються, сходять, залишаються в літі. Велосипеди в дощ ніби кораблі, припнуті на рейді без вітрил і без пасажирів. Шкіра просить піску і світла. Усюди, де ми були - проголошено зараз неосяжний і недосяжний вирій. Літні тераси згортаються, ніби фронт. Загортатися в пледи, здаватися пізно, пізно. І якщо дихати – то тепер тільки рот у рот, до останнього не пускати між себе чужих, випадкових, різних. Літаки не затримуються, ніби розклад страт. Голі плечі в натовпі безпомічні, недоречні. Безвідмовний час, найдосконаліший апарат врешті витисне з кого завгодно безнадійне прощання у кілька речень. Катерина Бабкіна #бабкіна

У цьому літі є все. Гарячий пісок, Сонячні діаманти, Цей чоловік, якого хочеться собі мати, Усе, що було і буде. Усе, що сталося і не сталося. Усі, з ким ти ще не повністю попрощалася. Усе нове у ньому присутнє, усе старе, Усе, що так треба тобі, і те, що давно не треба. Холодні ночі, П’янке вино і Розлогі липи. Місто нове, до якого ти вкотре липнеш, Місто, що пахне каштаном, Місто зі смаком малини, Місто, в якому ніколи не дивишся на годинник, Місто, що з кожним днем стає більше твоє, Місто, в якому навчишся називати усе, як є. Місто літніх гарячих ночей, Місто сподіваних злив. Навчить бути в цьому літі собою - Вперше за будь-коли.

жінки мені кажуть: «яка ти гарна» я кажу жінкам, що вони прекрасні й дарую квіти у моїй соціалізації так легко скотитися до краси так хочеться потрапити до цього райського саду бути незрівнянною квіткою — єдиний капітал, що в нас є Ти ж дівчинка Сядь рівненько Усміхнись гарненько І буде тобі щастя у моєму світі я потребую краси вона ж врятує нас так вчили мама і конкурси де відповідали про мир у всьому світі вродливі тьоті в купальниках тато ні разу не говорив що я гарна від того я ніколи собі не подобалась Ти ж дівчинка Віями хлоп Ніжкою топ А губки бантиком у цьому світі важливіша зовнішність ніж що ти говориш, коли відкриваєш рота якщо не фарбуєшся питають чи раптом не захворіла не голиш ноги — феміністка ти така красива — це комплімент така розумна — пасивна агресія Ти ж дівчинка Будь красивою Будь жіночною Не просто будь це марафон, який ніколи не пробіжиш бо фінішна лінія завжди позаду краса не вʼяне, коли тобі 20 проте в 40 розглядаєш свої фото і з ностальгією дивишся на молодшу себе хапаєшся за уколи краси і не зізнаєшся нікому, що соломинка давно під поверхнею соціальних очікувань у моєму світі я заглядаю в дзеркало і розбиваю його також красиво

«Жінки не завжди візьмуть слово, вийдуть на трибуну. Вони звикли століттями залишатися в тіні, робити невидиму роботу. Над цим треба працювати». П’ятдесят як відомих, так й андеграундних авторок та сто поезій — поетка Оля Новак та письменниця й художниця Олена Павлова презентували альманах феміністичної поезії «Другий вінок». Упорядниці визначають феміністичну поезію, як тексти про досвід жінок у сучасному суспільстві. Тому тематична рамка «Другого вінка» охоплює війну, втрати, материнство у різних його проявах, боротьбу за кордони — особисті та державні. Більше про процес створення видання — у розмові з Олею та Оленою за лінком. Шукайте нас тут: Інстаграм | Сайт | Монобаза

Бо ти програв, програв своєму серцю. Крізь сотні терцій, стертих до нестями. У вальсі чергової порожнечі, В субтитрах до розіграної драми. В нерівній битві виправлених ліній З відрізками знеструмлених зізнань, Програв моїй відвертості недільній, Програв моєму погляду навзАєм. В півоберта окреслюючи зустріч, В півнахилі схилившись до орбіт, Не в голосі, а в дотику відчув ти Руйнуюче відтінками: «Привіт». І світ, крихкий без тебе і кульгавий, Ув’язнений за грати вечорів, Звільнився від почутого: «Як справи?», У посмішці прихованій тремтів. А далі птиця Фенікс мала крила, І крила розправляв живий Атлант. Я виграла, але себе згубила, Так, як і ти, коли мені програв. Оксана Мовчан @sarahwatsonrhymes #оксана_мовчан

<вир> ⠀ якщо людина складається з води, чого шукаєш у землі з висохлого болота? тремтяче море вібрує дитячі прихистки кордонів, засмальцьовані любов'ю римські імперії, що виринають зеленим вибухом для тих, хто не боїться води (проростайте водоростями із шипами — світ не любить прісність). кам'яні серця із кобальту показують версифікацію покоління: привілейовані медузи обернено пропорційні білим акулам — всі з одного дна. невизначеного. ⠀ якщо людина складається з води, чому її прах ділить ґрунт у спадок? цементуючи історичні кордони від гирл заяложених зсувів — рожевий спадень сміється з них червоно-чорними бликами (білі ж вицвіли з каламутного річища народження). забинтовані мурами водоспади псуються на гравітаційній близькості від печер, які пробирає людське жало. ніби фугу стало їжаком на кістках тих, хто заповнює кривдою дно. невизначене. ⠀ якщо людина складається з води, чому створюють стіни на безстихійній терпимості? розваляться же при перших сльозах з ока грозами — ніби з них задубілий в емоціях скат (зовні білуга) закип'ятив фонтан електризованості, овації —  й море чисте. так обачний роумінг розділив навпіл перекритий піском мул вседозволеності. кожній рибці в душі надано (не записано в морському рєєстрі!) дістатися дна. невизначеного. * ⠀ скільки б не робили досліджень, мов танці важливого, чи прокрустове ложе — глибинна людська матерія невпинна й нетлінна. тільки твій храм-водяник знає визначення глибини.

Почула думку: "в українському ютубі нема що дивитися, одні скандали зірок і палітіка". "Кхем", - подумала я, - "а як же тоді я не встигаю дивитися усе класне, що виходить на українському ютубі?" Останніми роками розповідаю про важливість підтримки українських виробників, зараз готую пост на цю тему. Так, потрібно купувати українські товари. Але і так само важливо підтримувати українських контент-мейкерів. До того ж, ця підтримка не "жест доброї волі", а вияв захоплення, бо український контент прекрасний. Тому. По-перше, лишаю тут посилання на найважливіші відео останнього місяця, які формують українську ідентичність: Фільм про Стуса: https://youtu.be/e_VnMWZ83lk?si=2DWOsSyqT4wKL4ZY Про формування національної пам'яті та хвилину мовчання: https://www.youtube.com/live/YobwMhDZbDs?si=CqrHgu2Hq_I4njUQ Інтерв'ю Оксани Забужко про майбутнє України: https://youtu.be/qUJXdxnP_3U?si=2igbZxc6twRCsBTW https://youtu.be/wLPHAgS_j1c?si=VvEVDOuei_RNEq5B Про боротьбу Андрія Парубія: https://www.youtube.com/live/S3sMZks0L2Y?si=suOexuaGGnpgFseN Далі буде список моїх улюблених каналів. Автори щонайменше трьох із них зараз у війську. Це Geek Journal, Клятий Раціоналіст і ось вчора побачила, що і Влад Сторітеллер приєднався. Так от. Підтримувати потрібно і ЗСУ, і український контент. Бо інакше дійсно не буде, що дивитися. Наука: https://www.youtube.com/@inscience_io https://www.youtube.com/@K.Rationalist Незалежні медіа: https://www.youtube.com/@SuspilneKultura https://www.youtube.com/@hromadske_ua Фемінізм: https://www.youtube.com/@ne_smishno Космос: https://www.youtube.com/@vsesvit_ua https://www.youtube.com/@theACentauri Кіно: https://www.youtube.com/@zagin_kinomaniv https://www.youtube.com/@GeekJournal Література: https://www.youtube.com/@shaleniavtorky https://www.youtube.com/@mychytanka Сторітелінг: https://www.youtube.com/@vladstoryteller Історія: https://www.youtube.com/@imtgsh https://www.youtube.com/@WAS_UA Поезія: https://www.youtube.com/@%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0%D0%93%D0%B0%D0%BB%D1%83%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C https://www.youtube.com/@yulish8465 Гумор: https://www.youtube.com/@UndergroundStandUp https://www.youtube.com/@freeonis Медитації українською: https://www.youtube.com/channel/UCqgXyaibYax-tSPqY1rn2AA Нехай квітне український ютуб🌸 В коментарях можна лишати ваші улюблені канали.

Тільки ті серця, що самі палатимуть, не згорять. Ніби пес, скалить вересень зуби на литки літа. Розсипай уже це каміння, зламайся, зламай печать, в нас немає часу чекати. Своїх ягнят так чи так не спішить господь на безпечні поля гонити. Тільки кров за кров і вічність за вічність, такий закон. В оці шторму птах впустить зерня, а зійдуть рими. Ми малі й вразливі, та наших вірностей легіон. І можливо ті, що самі ітимуть у цей вогонь З нього таки матимуть щастя вийти неопалимими. Катерина Бабкіна #бабкіна