Храм поезії (🖤)

Донат на банку https://send.monobank.ua/jar/5EY7cy2uFH

*** Світ, здається, учора тонув у відтінках осінньо-строкатих, Та від віяння холоду згас листопад, як знесилений геній. Дід-скрипаль, що на вулицях грав, кілька діб не виходить із хати, Захлинається кашлем дедалі частіше, бо хворі легені. Смолоскип сподівань у морозних тенетах безсилля остигнув. Дід-скрипаль до смирення й молитви не звик, зауважує їдко: «‎Краще впасти без сил від мечів, що встромив супротивник у спину, Ніж терпіти недугу – звірюку, в якої загострені ікла»‎. Дід-скрипаль п'є домашнє червоне вино на вечерю та вранці. Часто палить, а часом грішить, наливаючи чарку горілки. Фтизіатри казали: «‎Як хочете жити, шановний, то варто Про спиртне й цигарки позабути, бо це вас ще більше калічить»‎. Від іронії кривляться губи старечі: «"‎Як хочете жити..." Є велика різниця між "жити" та "довше чекати на страту". Заборон не існує, коли доживанням по вінця вже ситий, Той, хто кров'ю стікає, гадаю, навряд чи спроможний на наступ»‎. Дід-скрипаль у депресію впав ще тоді, як не стало дружини, Та майстерно ховаючи відчай, за музику вперто тримався. Тож щодня на бульварі відверто дрижали в риданнях нестримних Струни скрипки, допоки смичок тріпотів і злітав, наче в танцях. Той, хто гідно на світі прожив, гордо йтиме й у "царство Аїда", Втім шкода: просто неба не можна вже грати, бо форма відкрита. Дід ледь чутно шепоче: «‎Стрімкий ураган ця хвороба огидна... Я ж слабкий, наче пил, що невдовзі розвіється вітром»‎. У старого музики немає дітей. Співчутлива сусідка Пообіді приходить: приносить тарілку гарячого супу. Хворий каже: «‎Спасибі... Колись із тобою подовгу базікав... Йди додому, рідненька. Ці стіни всотали заразу підступну»‎. Де ж тут кинеш палити... Маестро десь чув, що вино надихає, Та в похмурому мареві днів ні краплини, ні крихти натхнення. Скрипка змовкла відтоді, як грав музикант перехожим востаннє, У футлярі під ліжком сховавшися, думає, певно: «‎А дé я???»‎ Дід багатий, бо має з утрат і думок-хижаків бестіарій, За плечима – не крила легенькі, а хрест тягарем незавидним. Тільки сліз вже нема, наче зроблено серце зі справжньої сталі, І стискаються міцно вуста, щоб від низки "багатств" не завити. *** Залишúлася осінь позаду. Невдовзі сніжитиме довго. Притискаючи хустку до рота, кахикає кволий... Не дивно... Та здригається раптом, тамуючи подих: жахливий автограф Плями крові зоставили вперше, тому червоніє тканина. Дід шепоче: «Амінь» – і спустошує повний настоянки келих: «‎Кров, мов краплі вина, на підлогу стікає... Хворобі не здамся – Краще сам...»‎ Лиш сусідка заплаче, побачивши те, як померлий Скам'янів зі слідами порізів на майже прозорих зап'ястях. ©Марія Чекарьова 11–15 листопада 2023 року Вірш для марафону #винонадихає @poetry_ua за мотивами поетичного завдання від СУП.

отак ти стоятимеш посеред міста - розхристана і щаслива. і лягатиме ранок тонкою ліскою, і крізь тебе плистиме. кожен спогад, неначе мала намистина - нанизуєш невагомі. і радієш стоїш, як дитина. бо ти вдома, ти в себе вдома. хочеться все до грудей прислонити, кожен куток притиснути. сюдою ходила до універу, повз Агатангела Кримського. тудою колись ішла і ревіла, зневірена з папкою віршів. куди ті часи поділи ми? стоїш і щемко радієш. і пропливають кудись перехожі, несуть під одежею справи. стоїш і безслівно ділишся кожному: я щойно побачила маму, я щойно за довго побачила тата. і раптом хтось обернеться. і ти побачиш, як в нього так само під курткою тріпотить серце. вдома такі відчуття щоразу - зворушені всі клітини, як павутиння вузлиться радість і сум у одне єдине. до всього так хочеться прислонитись, завмерти отак на трішки. і укрити все теплим віршем. і забрати з собою у вірші. Олена Левченко #олена_левченко

поки нарід у Формулі-1 та інших перегонах змагається за кубки й доводить, хто кращий, я приєднуюся та збору «Formula-ДШВ», щоб якнайшвидше закрити потреби тих, хто і  так завжди перші - наших чудових десантників!🤌🏼🏎 отже… кому збираєм + на що? - 79 ОДШБр(цим позашляховик) та 46 ОАеМБр(цим ремонтуємо пікап) напрямок? - Донецький загальна мета? - 400 000грн моя ціль? - 5 000 грн реквізити? here they are: Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/45xXvBtNmN 4441 1111 2539 5750) Приват: 5168 7451 6947 2955 АвальБанк: 4149 5001 3136 8485 звітність за попередні збори організаторів є у тгк «deshovikopat»🫡 Мої звіти можна знайти в актуальних в інстаграм (w_wanghtf) якщо хочете відкрити допоміжну або менторську банку, то пишіть в особисті @zorzorchik🫙 ваша підтримка збору = збережені життя захисників та захисниць! Слава Україні!🇺🇦 ❗p.s. тре ще десь ~40 людей по 100 грн, щоб закрити збір 🔥 Ще можна поширити збір в інст. https://www.instagram.com/p/DL2fB1tIBB7/?igsh=dXhkZWU5c2gxYmx0

🏖️ Відпустка 🏖️ Небо, відпустка, зелені хвилі, гриб парасольки, сонця ласо, До горизонту хмари застиглі, полудень в землю ронить висок. Нас пам’ятають чужі світлини, зроблені кимось із-за спини, Світ – твоя справа, любов, провина, радість, надія, ковток війни. Світ – білі чайки та бруд на пляжі, літніх панамок опукла в’язь, Місто в долоні, вітрило в пляшці, вулиць гарячих трамвайний брязк, Тістечка, піца та чебуреки, сльози, утоплені у вині, Світ – це і пам'ять, і сотня треків, сотня історій про те, що ні. Тільки з десяток, а може, двадцять – казка про те, що збулось колись, Звірилось, вижило, мало рацію, вдало скрутило життєву вісь. Цих навіжених історій досить, аби по маківку в них зайти, Кожен на світі вродився гостем, вміє палити часи й мости. В синій бандані, дзвінкий, кумедний, будеш на себе як завше злий, Що забагато у діжці меду, що надто пізно все почали. Вітру стакато над естакадою тягнеться хвилями навкруги: Не досміятися, не доплакати до замурованих берегів. Море, відпустка, засмаглі руки. Стежка закручена в голові. Треба перчити, коли не цукор, спеції в тему завжди, повір. Сип безсумнівно ризик та вдачу, жарти, прогулянки у дощі. Небо прозоре, живе, тремтяче – сповнений сміху високий щит. Друже, агов, підіймайся вище, доля вставатиме на крило, Де та відпустка, була та вийшла, щось там траплялось, кудись пішло. Замість відпустки – шляхи та небо, люди, історії, сотні справ. Нумо плекати життєвий ребус дихотомії добра й добра. Червень 2025 р. #збірка_Слово_Скриптора ***

Цієї неділі (30.07) капібарний літник відбудеться в Art Village 🤩 На вас чекає: - неймовірна творча атмосфера - виступи молодих поетів та музикантів - наймиліша капібара Року - фото та відеозйомка - інтерактив Регламент: Поети ‒ 3 твори Музиканти ‒ 2 композиції Прозаїки ‒ 1 твір Мова виконання: солов'їною 🕊 Запис артистів та слухачів: Андрій Буремний (ведучий) ✍️✍️ Коли? Неділя (20.07) о 17:30 Де? галерея-бар Art Village вул. Набережно-Хрещатицька, 39 Скільки? 150 грн – по передплаті 200 грн – в день заходу! Оплата при вході або на банку: https://send.monobank.ua/jar/3fgW6FaTxY Арт: grameo.s

Місто спить. Його накриває ковдрою кольору попелу сиза пітьма. Його огортає спокоєм, сповненим стишених сполохів. Скроні посивіли мереживом споминів: солодко пахло з пекарні за рогом, коли спозаранку бредеш іще сонний, за кави зчорнілим шовком і дрібкою сходу – кунжутом посипаний коржик... плотом розкроєний парк, а кронами – просинь небес, на мурах міських залишає спотворену творчість непевна юнацька рука – когось з перехожих проймає незрілий стріт-арт... потиском рук одне одному вітаються постарілі сусіди по двору, порпаючись у новинах, неспішно плетуть розмову, обурені на погоду та влади похибки... сонце околицю пестило променем, ввечері крадучись гілками сосен, що проросли крізь узбіччя, а в душу пустили корені... хтось невдоволений школою, де вчаться діти, й своєю розмовою по телефону про це сповістив півмаршрутки – не шутки ж: попкорнові пристрасті, чи буде з дітей там толк... пара іде коридорами: молодість і закохані погляди, скоро вже стануть дорослими, в спільносімейному просторі роститимуть нових людей... озеро гладь затамовану стелить в одному з районів, щоб омивати холодом в спеку, а поночі зоряне борошно вмішувати до гомону, що розчиняється у його водах повністю, бо час додому... Повзають спогади містом, що спить. Його накриває попелом пітьма і війна. Місто, якого на мапі більше нема... 16.07.2025 @olesya13r Для конкурсу "Птахи летять додому" від @uapoets

«Є люди, які ніколи б не закохалися, якби не почули, що таке буває». — Франсуа де Ларошфуко * ніби шукаю себе – не знаходжу ні форми, ні місця: місця́ позаймали, а форма хіба що робоча. ніби шукаю шляхи… не знаходяться, звісно, лінія долі зухвало підморгує з мапи, скидається на неохайно окреслену низку із прочерків. стежкою вʼється гора знов, що жодного разу /ніким!/ не бувала підкорена. я ж цього разу не здамся, руками слабкими, руками слабкими, виведу кілька рядків, щоб залити у скло. запечатаю короком. крок за пороги /хіба на папері/ — до скорого! якості добропорядних: себе протиставити кату; стояти за всіх, навіть черствих на вид. наша логістика – «cherchez la vie» — піддалася накалу, розплавилась вщент. ляканим долею вже не звикати, вони суджені бути сім'єю, де той хто волав би — щез. звуки мішають з картеччю, пускають у вуха цей шал недоречний. тільки вчергóве доводять: значення мають слова, але сенс залишається реченню. що за мисливець смиренно чатує, як з лісу робота виходить до вовка… і вéрне назад: поза лісом лиш токс і понти, дим в кружечках чужих нафарбованих /блюрених?/ писків, скандали і ницість. і не приміришся жертву в собі чи у жертві себе віднайти: леопардову шкуру вдягає не вовк, так, типова совєцька левиця. тут ховай-не ховай/ся — від себе куди б втекти? …лінія доль оперізує руки, ланцюг із барвистих прочерків… кут, під яким споглядаєш колиску життя, він незмінний. міняєшся ти. як не гостри язика, огризнутись не вийде, всі ляси колись та й сточаться. * текст на третій раунд мтб-2, семпл чужих віршів. автори у порядку використання цитат у тексті: Немаксим, Качмар, Кілдунчик, Ніколассон, Мур Каметов.

Дім - це там, Де можна сховатись, коли сльота Де валяється шерсть твого кота І всіх попередніх твоїх котів Це - дім Дім - це щось, Що для тебе саме обжилось І на старому килимі лось Дивиться так, наче з ікон святі Це - дім Дім - це те, Що бере і просто росте Проростає у річку, в гори, у степ Проростає у час, у "тепер" і в "тоді" Це - дім Це дім Це мій дім Він дістався мені від бабів і дідів Разом з умінням ходити в походи й шинки Різати по живому і зшивати шматки Стріляти з рушниць, вишивать рушники Вішати рушники між ікон і картин Рвати ці рушники на бинти Влаштовувати вечірки й бунти Знаходити істину у вині Лишатись холодними у вогні Вбивати ворога на війні - І тоді Встигати до холодів Відбудувати дім Цей дім мій У найглибшій пітьмі У найхолоднішій зимі Стіни його теплі й тверді Це мій дім. Марина Пономаренко #пономаренко

коли ми були дітьми ми не боялися падати падало листя з дерев падала злива із неба ми любили дощі сонце спілі черешні ми бігали по паркету ми лазили по деревах коли ми були дітьми світ не здавався скінченним світ тягнувся парканом, а потім вилазив у поле світ тягнувся дорогами світ був дуже маленьким а потім, бувало, ми їхали аж до моря коли ми були дітьми усе здавалось яскравим кожні щасливі миті, кожні удари болю ми вбирали їх в себе, вбирали мов фарби, і тепер всі ті фарби вирішують нашу долю @k2920pm

🌊🐚 Водний Тур офіційно починається! Пірнаємо у хвилі уяви — вперед до підводних історій, мокрих рим і глибоких сенсів 🐠✨ 🧜‍♂️ Теорія жанрів: Терапевтична казка Легенда Деталі завдання КОНКУРС АНОНІМНИЙ! ДЕАНОН=ДИСКВАЛІФІКАЦІЯ Судді також можуть брати участь у конкурсі, але не у своїй категорії. Якщо ви вже написали вірш, але хочете ще один, то можна здавати поза конкурсом. Ці вірші не будуть судити судді, але учасники чату можуть прокоментувати. 🕰️ Крайчас — 1 серпня, 23:59 📚 Основні критерії для оцінювання робіт — зміст та враження, бо дитяча поезія — це не тільки рими, а ще й повчальність, наочність, щирість і магія 🧸💭 Про техніку теж не забувайте, але проста техніка не є помилкою, а надскладні тексти можуть бути важкими для сприйняття. Попереду — глибина. Хапай ласти і віршуй! ✍️🌊

Допоміжні баночки для збору Вероніки https://t.me/c/1718515598/3050 на реб які потребують донатів: https://send.monobank.ua/jar/4ehrTucqdq Тані Осіпенко😽 https://send.monobank.ua/jar/YiYTD25CU Яни Мороз 🎤

​Кажеш рано... (remastered) Кажеш рано... А я вже встиг купити банку огірків і втратити віру в людство біля прилавку з акційними бичками. Кажеш — рано любити, а я вже тричі зробив пропозицію пластиковому манекену з секонд-хенду (він мовчить краще за тебе). Кажеш — рано думати про смерть, але баба Галя з третього поверху вже третій рік кличе мене на сороковини її кота. Він, до речі, живий, але дико сумний. Кажеш — рано каятись? А я вже сповідався перед касиром в "Близенько", зізнався, що їв паштет пальцями, і купував «Мівіну» за останні 12 гривень, бо любов’ю не наситишся. Кажеш — рано… а я вже написав тобі листа на туалетному папері, і вкинув його в поштову скриньку твого гуртожитка. Кажеш — рано кохати а я вже двічі мив підлогу під твій плейлист. Сусідка знизу подякувала — каже, давно вже не чула, як хтось плакав під «Тартак». Кажеш — рано думати про майбутнє а я вже прикинув, скільки коштує квиток до Франківська і чи варто починати знову дихати, якщо на вулиці пахне твоїм шампунем. Кохати — це не романтика. Це коли тримаєшся за пластикову ручку в маршрутці наче за останню нитку до нормального життя. Кажеш — рано А я вже вкотре хапаюсь за теплі речі, що пахнуть тобою, і ніяк не викину твою валентинку, хоча вона ще з безтурботних, доковідних часів. Любити, мила, ніколи не рано Навіть коли в кишені порожньо, і лиш любов залишається без здачі. Кудлатий #кудлатий

Андрієві К., "Журналіст" Я пишу братові – він десь з побратимами Тримає небо над східним кордоном і над всією країною. В мене немає рідних братів, але є він, Наразі це неважливо, аби лише відповів. Питаю: "Як ти? Холодно?", але ж надворі лютий, Як і три роки тому. Треба діждатись "плюсика". Пишу якісь дурниці: щось із новин, погоду... Це все так неважливо, розмова якась порожня. Він мав би писати статті, шукати до них ілюстрації, Натомість він чистить зброю і з фото мені посміхається. Отримую: "Привіт, все добре, просто зв'язок "лежав", Читаю твої повідомлення, добре, що десь є сестра". Обмінюємося смайлами, стає спокійнішим день, Бо брат мій тримає небо над тисячами людей. 28.02.2025 @olesya13r #репа

/Я би врятувався, якби мене закрили на Тральфамадорі, десь так...на годинку. Тут можна знову стати дитиною/ Часто чуєш: – Вище своєї голови не стрибнеш. Але хто ж заважає спробувати? Може, слабкі коліна? Проблеми з хребтом? Може спогади? Може, ти просто зламався під чужим натиском? Чужим проводом? Ну ж бо, давай Спробуй. Я не спробував, було важко про це навіть думати, навіть дихати. Важче зважитись на перший крок, ніж потім радіти виходу. Можна стати водою і витекти під порогом. Можна стати собою, а можна повірити в Бога. Дякувати йому щоразу, як робитимеш новий крок. Тільки спазми у ногах не знімуть навіть тисячі ікон. Тільки зв'язаний кулак і пил у ніздрях. Тільки... Гул у вухах... І я в дитинстві... Хотів стати корабликом І звали б мене "Пілігримом". За бортами гриміла б вода, набились вітром вітрила. І наді мною зірка світила. Казала: – Пора додому! Бо буде злива! Життя красиве. Коли ходити маєш сили. /Колись ми мали, були малими Казав мій батько: – Послухай, сину, літай і плавай у теплім морі./ Пустились сльози, І крик звіриний. Хоч я на Тральфамадорі Хоч я – дитина. @maLvaaaaaaaaa #мальва

Перший сезон Ліги Поетів нарешті закінчився! І з результатом 43:36 (за перевагою суддів — 5:0) переможницею фіналу і Ліги Поетів стає 🥇🥇🥇 N.Litvinova 🥇🥇🥇 Срібною призеркою стає 🥈🥈🥈 Вувузела 🥈🥈🥈 Щиро вітаємо фіналісток із цими досягненнями! І заодно дякуємо їм за участь та круті вірші, написані протягом Ліги Поетів! Повна таблиця з коментарями — отут. #ЛігаПоетів

Нам потім перевинайти слова. Ще цей кілок у грудях безіменний. Та поки я лишаюся жива – вичерпуй чорну силу просто з мене. Каміння міст. Нічні тіла ракет. І лють сурмить у кості серед хаосу. І – смак води. І світло ще таке, в якому притулявся і всміхався. І помста вже дозріла до сівби. Господь із дому виніс дві валізи. Любити, бути, вистояти, вбити. Ми трохи поле. Трохи ближній ліс, оця земля, з якої все росте, уперта кров, що з рани зірве пластир і потече рікою через степ – у море впасти. Ми пам'ять. Але тут, де стоїмо, нічого не лишається позаду. Дивися – це любов. Я ще жива. Це час, де все насправді називається. Ось укриття в самому серці мови, в яке ти зáйдеш. Катерина Калитко #калитко

Відвертатись від світла, тримати його позаду. Це як спосіб нарешті втекти в нічних жахіть. Це як завжди боятись зустріти стару примару, Що завжди за спиною, впродовж десяти століть. Не чекати весну, а любити холодну зиму. Сніжна ковдра - можливість почати усе з нуля. З першим квітом лютневих троянд я усе покину І тоді вже нарешті спаде і моя броня. Не боятися йти. Залишатись на місці - злочин. Час іде і приносить з собою чимало втрат. Не боятися йти, не тікаючи світ за очі, Бо для кожного в цьому світі є свій маяк. @dariiach #лісіч

Говорять, що жінка - найкраще Господнє створіння, На тебе дивлюсь і завжди розумію чого. Ти - квітка тендітна. Мадонна в своїм поколінні, До рук твоїх прагну припасти губами й чолом. У дні, коли тучі крадуть собі сонце в кишеню, І сірим туманом спадає на голови пил. То наші усмішки. Яскраві й такі навіжені, Врятують любого. І навіть, якщо не просив. Коли наше місто відкриє обійми вітрам, Холодні цілунки збентежать і душу, і тіло.  Збери із уламків комфорту новенький вітраж, Ти будеш натхненням моїм. Таємничо-вцілілим. Танцюй, ніби вперше. Так ніби весь світ - то мара, Принось наше літо у днину холодну і сіру. На стомлено-ніжних. Маленьких, тендітних крилах, Коли буде важко, згадай, що в тебе завжди вірю. @dmYmast #дим