Храм поезії (🖤)

Тисяча перша Гордіїв вузол відвертого погляду пов'яже міцніше обіймів. Дихаємо синхронно вже тисячі схожих ночей, проте і сьогодні так само взаємно гостро і голо, як у першу ніч, що стала початком для тисячі обсидіанових наступниць. Так природно дихати на твою шию, розкривати руки пелюстками лотосу, стебло якого піднімається вздовж центра живота, щоб потім винирнути над сонячним сплетінням бутоном, миттєво розквітнути і осипатися за тисячу терцій. Іляна Лисиця #лисичка

Ляскаю тебе в честь свята

🔥🍓🔥🍓🔥🍓🔥🍓🔥🍓🔥🍓🔥 Сьогодні день народження у колекціонера поетичних конкурсів, поціновувача душі у віршах та житті загадкового жартівника й вигадника Джессі Галлівела 😍 🔥🍓🔥🍓🔥🍓🔥🍓🔥🍓🔥🍓🔥 Бажаємо міцного здоров'я, наснаги на нові конкурси, вірші та жарти, справдження мрій, мирного неба 🙏🤗

Справжній Із попелу, крайнощів, крихт Збери мою долю, Господе... ...я - справжній, із плоті та крові, та важіль прокльонів колись переважив. І смертний, а стертих від скверни, воскреслих від смерті немає, аякже. Забуто-роззутий, давно безкоронний, та птахом на волю так проситься слово. Бо що для нащадків залишиться спадком, як не промінці оцих рим? Отже знову Беру відчайдушно вольфрамову нитку, хапаюсь за міну, Це шанс, щоб палати чи згаснуть навіки, каліку замінять. Ніхто не стрічає блукальця у танці, як важко почати, Коли вже сокира вітала від ката і партія патом. Коли кожен день видається останнім, "таблетки пив, Ваня?", Коли ясні зміни лупатимуть стіни, нехай і востаннє? Нехай роздеруть манускрипт на частинки для буднього вжитку, Слова вириваються з брану душі, їм немає спочинку. Не вистачить клею мій світ відновити, упавшим не стелять, Бо пазурі долі награлись зі мною, забутим плебеєм В свої "кішки-мишки". Без лишку вкладаю життя в писанину, Не ради пошани, я ж знов в споришах, як рослина. Для сина. Без щастя та стану, та не перестану корить лабіринти, Хай мазі не стане, образи застануть, та похапцем вийти Зуміють ці вірші, які ти розтопчеш чи викинеш, хлопче, Ці тексти - це хрест мій. В них вмру чи воскресну. Простіть мене, Отче. Простіть, читачі, не судіть, палачі, що буває, зникаю, А, може, цей твір - це мій попіл, й насправді мене вже немає? І хтось ненавмисне рядки ці розкислі відкриє незвикло І взнає: була тут маленька людина, коли я вже зникну. І зорі згасають, і люди вмирають, що лишиться після? Чутки та прольони, борги, забобони. І вірш або пісня. Щодня зустрічаю лещата болячки: відкрила знов пащу, Пропащий, та хай у цих віршах невтішних залишуся справжнім. Іван Добруцький (@real_dobrutskiy) #добруцький #поезія

присвята моєму Джессі Галлівелу Коли сестри Галлівел знайдуть свого брата Нехай тобі Пейдж начаклує зарплату. Здоров'я наварить Прю в чані побільше, А Фібі розкаже, що все буде втішно. В майбутньому, тут, в Соборі і в Храмі. Хай Нюся несе тобі радості хмару, А Жуля і Проня махають хвостами Від того, що конкурс судитимуть з нами. Натхнення, свободи, радості й слави Для Джессі сьогодні заваримо каву! баба Катря #катря_цимбал #по_цимбалах

Настоятель Храму. Чудовий організатор. Цікавий митець. Колекціонер ключиць. Поціновувач творчості. Уважний критик. Харизматичний своїм гумором чоловік і просто паштєтик з помідоркою святкує сьогодні Днюшку🔥 Приєднуйтеся до привітань. Підписуйтеся на його сторінки, бо там багато віршів, конкурсів і постів від Джессі, які завжди дивують і піднімають настрій) Люблю цю молоду мармизку, нехай буде щасливий ) Окрім Храму поезії ще є Собор поезії але ви і так всі знаєте )

Настоятель Храму сьогодні приймає вітання 🎉🎁

Двоє хранителів шиють м'які обійми Нова дитина візьме в долоні іній Дитина зіткана із імли і світла Сновида-батько святитиме ночі літа Веслує в гори велика і вічна Гра І цятки зірок розбрискані на губах Нова дитина візьме в долоні страх І пустить його клубок у далекі далі Долатиме покоління, які мовчали Долатиме покоління, які жахались А ти говори, мій янголе, не мовчи Нова дитина затисне в долонях ключі Відчине двері, що видимі тим, хто достиг І тане страх у синьому попелі криг Зашиті подерті люстерка іграми літа @zona_turbulentnosti #марія_косян

🪙 ▸ Монетка Три звірятка поміж днини спір вели завзято, Рішень купа, та єдине треба їм обрати. "Хай монетка нам підкаже", — так зійшлись малята. Вмить знайшли сріблясте коло — чим були багаті. Вечір. Всі спішать додому. "Стій, а де ж монетка?" Стали разом скарб шукати, сум в очах з'явився. Тільки лисик поміж справи видав усміх злéгка: Спільний грошик вглиб кишені вклав зі справжнім хистом. Радість зникла перед домом — випав десь срібляник, Дірка сяє, тож звернувся хутко лис до мами. Нитка й голка танець водять: "Сину, ти ж слухняний?" "Звісно, ненько!" — вперто бреше, хоч його спіймали. "Все, готово", — мовить врешті. — "Як тобі робота?" Лапка миттю шурх по штанях: "Мам, кишеня зникла!" — Тож бо, сину! Чар жадоби ти не зміг збороти. Взяв чуже, сорока каже, тож накликав лиха. Гроші — плинне в цьому світі. Друзі — це опора. Знаєш, все воздасться вдвічі. Нащо злочин скоїв? Слухай, сину, перед Богом правда більш вагома. Статки зникнуть, вчинки — зважать. В них лишиться спомин. — Добре, мамо, я вже певен — не в багатстві сила! Шов на штанях - буде пам'ять, як мене навчили. @liliums_swamp #yrboo_вірші

краса від Олі Ритик

проводжу маленький літературний вечір, доєднуйтесь

Нагадуємо, що рівно за дві години ми з вами зустрінемося в прямому ефірі🫶🏻

А зараз я розповім тобі, як зустрічався з дияволом. Диявол, Маріє, керується єдиним правилом — він вводить тобі під шкіру мед і олово, він пришиває тобі до тіла своє серце й голову. Ходи тепер з його головою, дивися його очима, Лови тепер сонце в небі, думай, у чому причина. Все одно нічого не зрозумієш, нічого не упіймаєш. Залишишся з тим, у що віриш, себто, із тим, що маєш. Диявол, Маріє, — чорний кравець із Бронкса, в легені йому залито вогонь, в очах йому тане бронза, шиє святкові костюми, виміряє коштовну тканину, влаштовує перестрілки й вуличну різанину. Приводить до себе вночі золотих китаянок, топить в затоці їхні тіла на ранок, вкладає тобі до рук пакунки й ранкову пресу, просить віднести, записує на шпалерах адресу. І я, Маріє, розносив спраглим ці передачі, ці невагомі згортки, ці конверти гарячі, зношував серце під улюбленою футболкою, пробивав собі шкіру його циганською голкою.   Але мене завжди рятувала твоя увага, тримала твоєї любові липнева спрага, боронили твої дерева, що снігом покрилися, наповнювала теплом родимок твоїх кирилиця. Диявол, Маріє, не знає, що має робити з нами, з нашими голосами, з нашими снами. Він має справу з шовком, він тримається суші. Що йому наші біди, що йому наші душі? Йому ніколи не знати, як ламається голос від розмов із тобою, як висихає горло від того, що ти мовчиш, як виростають рослини й гояться шрами від твоєї світлої слини. Що він може знати в своїй майстерні? Наші співи для нього — такі нестерпні. Наша запеклість для нього — така противна. Відсутність віри для нього особливо дивна. Сергій Жадан #жадан

життя в стилі урбан велика подорож маленької людини сповнена подарунків під ялинкою в торговому центрі — таких же блискучих і привабливих але наповнених порожнечею тримай мене за руку, крихітко як завжди мій Цахес росте вдвічі швидше за неперевершений досвід і я росту разом з ним — сніговик під вікном дитинства, тану разом із танками /так, Матісс але/ червоний в них не тримається за руки, а скрапує з гусениць липко повільно невідворотно наступає на п'яти фарбуючи рожевим ранок не лагідне сонце, а сніг, змішаний з кров'ю let it snow летить знову навалою бліх сніг із перцем та сіллю сніг перетрушений холодом сніг чорний від горя сніг       сніг              сніг                     сніг.... місто ще спало, коли я пересипав у торбу міста розтрощену урбаністику і попрямував за скур(вл)еною травою на захід @maLvaaaaaaaaa #мальва

пісні Сирен вітаю, наші переможці: 1 місце - Саша Хопта 2 місце - Оксана Мовчан 2 місце - Олеся Репа 2 місце - Лана д'Арк 2 місце - Ліля результати судила баба Катря #конкурс #поезія #вірші #храм

Привіт, вітер стих, як мої сподівання. У мороці пальці застрягли так липко, так сліпо, що хочу знайти зорі Брайля, читати майбутнє чи вірші Калитко. Хрестами папіруси скотчу на вікнах приємно б зірвати безслідно й навіки. Шляхи не до Риму ведуть — у вітальню, засіяну фразами з культових фільмів, освячену спогадом — першим, останнім — і вірою в те, що думки — світловільні. Вони нас дістануть з холодного льоху побитих емоцій, повільно, потроху. «Химерні двадцяті», — колись про нас скажуть нові світлоносці в цій самій вітальні. Привіт, ми розтали, як масло у каші, та в пам’яті вашій ми наче зі сталі. Минуле читайте за зорями Брайля: ми дім збудували — ви стіни тримайте. Олена Галунець (@virshoplitkarka) #олена_галунець