Храм поезії (🖤)

не міряй силу своєю присутністю. не міряй правду аплодисментами. ти так довго репетирував велич, що забув, як звучить емпатія. кожен твій вирок — касовий чек за чужі поразки. кожне «я знаю» — бетон у гортані. кожне «я можу» — протяг у порожньому черепі. ти носиш корону, яку не заслуговуєш. здається, що світ обертається навколо тебе? ні. спустить на землю. це просто запаморочення від власного его. ти переплутав мовчання зі згодою. страх — з повагою. самотність — з висотою. а потім дивуєшся, чому навіть на Місяці відмовляється повторювати твоє ім'я. я не прийшла тебе рятувати. рятують тих, хто хоче дихати. я прийшла відкрити вікно. і якщо разом з протягом тебе винесе — не називай це жорстокістю. називай це природним відбором. @obiymimenee #ольга_ткачова

4 дні до дедлайну

*** Хлопчики не плачуть, а накопичують у невидимий резервуар потічки з хлоридом натрію, чи мінеральне джерело біля Ботсаду, чи навіть гирло Південного Бугу (і як їм це вдається?). Інколи можна побачити крізь рогівку, як розпач і біль коливаються, та не виходять за межі, адже: — Тато не плаче, і ти не плач! — Але ти плачеш, мамо, я бачив! — Наче не знаєш: жінки слабкіші, тому нам можна плакати. — Але я зараз слабкий, мамо, горло стискає, не можу не знаю, як стримати цунамі емоцій. — Терпи, сину. Терпіння — сила, сповита болем. Чоловіки не плачуть, а поступово замінюють справжній кавун емоцій на жувальні гумки з кавуновим штучним смаком. Якщо додати трохи уяви й ковтнути, то штучність затикає горлечко резервуара, аж поки він не трісне, вивільнивши гірку безодню, у якій живе чудовисько — незнищенний левіафан стереотипів. Він клацає пащею, слинить ікла щоразу, як хочеш бути собою — людиною з правом на емоції. © Олена Галунець @virshoplitkarka #олена_галунець

"Пиріг" Коло З тонкого тіста, замішаного пальцями, що не вміють пам'ятати, Але впізнають із тисячі. За рецептом, якого ніхто не знає (Навіть той, хто створив.) З начинкою, яку ніхто не куштував, Але кожен будяк вважає ясмином. Після випікання часом Пиріг Виглядає як ідеальна помилка реальності. Заведено ставити на стіл гостям, Але їдять його завжди на самоті. Заварюють чай, Впевненим рухом ножа ділять навпіл. Це вже 2 чи 1? Далі — 4 Завеликі шматки для тарілки. І 4 стіни Цієї кухні, які замалі для пирога. І ще два надрізи — Вже ∞. З'їж.         З'їж.                  З'їж. Прикидатися, що не скуштував смаку Порожнечі. Деформація, яку звуть десертом. Що ви їли? Піцу? Печиво? Пиріг? Це все ще пиріг? Тепер Нарізати вже нічого, А він знову цілий. @zakohana_v_odesu

Я збирала мапи країн, як дехто збирає магнітики з подорожей: дзвінок зі Стокгольма, листи з Колорадо, голосове з Праги. Я спрагло шукала слова, загублені у перекладі, пояснювала вимову слова "паляниця", зміш(щ)увала акценти, знала прогноз погоди чужої країни, нагадуючи комусь одягтися тепліше — Штутгарт сьогодні дощить. Дошкуляла собі за те, що не маю навичок телепорту або бодай грошей на найдешевший рейс, вигравала новий часовий пояс у боротьбі за зустріч, отримувала листівки з хмарочосами Торонто і дивилася Тоторо разом з тобою в дискорді. Акорди мого імені складалися з голосів на різних континентах, поки рідне місто випльовувало мене, як чужорідну одиницю. Я ховалась в зображеннях літньої Ніцци, які бачила лише на екрані смартфона, що давно вже перетворився на глобус. Вісімдесяти днів було вдосталь, аби носити весь світ у кишені, допоки від мене не залишилась лише версія для перекладу. Помітка: мова оригіналу невідома.

Лише гляньте на цього красеня — і його вже можна замовити собі 🤩 Для тих, хто не знає або призабув, розкажемо й нагадаємо, чому цю імбу варто мати на своїй книжковій полиці. 🌶️ Це перший друкований альманах слем-поезії. І це не просто альманах, а ілюстрований журнал, у якому вміщено 29 найпотужніших харківських авторів та авторок 2019–2024 років, які виходили у фінали слемів і перемагали. 🌶️ Слем — це про тут і зараз, але ми зробили так, щоб він не помер на друкованих сторінках, а жив далі: в унікальному, спеціально підібраному для кожного митця дизайні, у QR-кодах, за якими можна подивитися виступи поетів і поеток, у живій історії слему, яку розповідають кожен автор і авторка та слем-майстри. 🌶️ Ви такого точно ще не мали, і такого сучасна українська література ще не знала. Та що тут балакати? Якщо любите Харків — замовляйте, бо цей альманах — це дуже по-харківськи. А ще, замовляючи його, ви задонатите, адже частину коштів ми передаємо на Сили оборони України. Замовити можна тут Вартість: 600 грн Фото: Іван Самойлов

Ще трохи фотоконтенту від Літературного слему в Кам'янському.

Хустка стримить на вітрі, мов стяг трикутний. В мене для тебе нічого нема, хіба що яблука у подолі старої куртки, висохлі чайні троянди в надпитій пляшці. Я відпускаю хустку - летить голубка. Пальців торкнешся - струною живою скрикну. В мене нема нічого, що ти-бо любиш. Я відпускаю голубку - злітає скрипка. Бачу твоє обличчя в тривожних віщих, наче у річці з черленими берегами. Не принесла нічого тобі, крім віршів. Та й ті - погані. @aliahuliieva

Неоновим лоском у місті дощить синтетично, Отрута із ядер випалює залишки мозку. І трагічно зірницю реклами міняє тепер дефіцит Здавлює людей у форми із матриці воску. Кістяна коробка, то склеп для мертвих слів. Глибинний чіп наш ламає хірургія дощу, З непотрібних думок кує з нас слухняних умів А думати — розкіш. Навіщо? Простіше піти під копірку. Послухати музику "гідну", рознести фан-зони і дірку В кишені лишати, а ввечері нити, що скурвився гурт... Ми споживачі, у яких відібрали не іграшку — пульт. І натовп жує цей фастфуд, що зациклений був на гордині, як зомбі, з айфонами втрачені в місті, що тоне в рутині. Це ж розкіш невідома - бути усередині чистим, Коли твій мозок не залитий брудом плямистим! Яке безумство в деталях світанок зустрічати, Без пророків цифрових, що кодують кожен нам ранок. Дивитись на цей симулякр сприйняттям іще дитини, Допоки залізо навколо штампує машини. Нектар мов радість пити із кожної хвилини І юрба хай бездумно бреде у пітьму чужини - Свій я всесвіт маю. Мені і не страшно, і не болить Тим паче тоді... коли в місті N. без кінця дощить.

ВИДИХНИ каже голос у вухо: видихни. чую: вибухи. я свій слух наче ногу вивихнув. знову вибухи. пес війни прагнув здохнути та не виздихав сльози з кров’ю змішалися і не висохли. що ти скажеш мені мій великий скорботний Києве? хто любитиме сокровенно тебе, той не виживе. хто дитячими скриками дзвони церковні витіснив? хто журбу розтягнув від Дніпра широкого до Десни? йшла весна запашна. закосичена і спустошена. та не встигла бідна дійти від солом‘янки до святошина. йшла весна запашна. закосичена і розчавлена. не шукайте вишневого цвіту тепер під завалами. буде плакати місто подолами, дарницями, оболонями. затулятиме очі свої церквами високими як долонями. протягніть мені руку мамо моя. розрадьте тишею. каже голос у вухо: вибухи. чую: вижили. Igor Astapenko

Портупеї тримають тіло в міцних обіймах, а біль не приходить без насолоди. Любов у повітрі вже зовсім на іншому рівні, бо дорослі дівчатка шлють нахуй емоційні гойдалки, натомість невпинно гойдаючись на еротичних. Незвично сприймати обмеження рухів, як вияв найвищої свободи, тандему влади та покірністі. Як ти покинеш це? Якщо в його силі більше турботи, ніж у ванільних діях без взаємної згоди. Та згодом тобі вже бракує кисню, удари стають сильнішими, нашийник занадто тисне і ти з ним не зможеш вирватись. Ти віриш в це? Бо він закарбовує історію твого задоволення густим флогером на твоїй рожевій розпеклій шкірі. Фіксація стала ідеєю фікс, домінування — особливим стилем комунікації. Рахуй вголос кожен сміливий дотик і дякуй, допоки не зірветься стогін. — Червоний! Через секунду ти бачиш, що справжній контроль завжди був у тебе. І на заміну палким ударам приходить тремтяча ніжність. @sadlovawrites #садлова

комфортний будинок з басейном телевізійного снігу на шкіру сідають різноколірні метелики що ніби зійшли із мультфільмів намальованих у п'ятдесятих усамітненість монастиря загубленого між пагорбів на французькому півдні сент-марі-де-ла-будинок саме так я б це описав якби колись побував на французькому півдні читати листи від тебе найзручніше вночі при блакитному світлі екранів коли вуличні пси поснули шум моря чується десь далеко всередині тіла (c) Олександр Мимрук

Наше спільне тіло аморфно атрофоване. Багатостатеве і безістотне. Коли твої очі пожирають мене – я бачу ними і мені шкода себе, як тебе голодного. Шерхне в моєму роті і даю тобі пити. Відчуваю в горлі тиск адамового яблука, як заковтуєш м'якість моєї слини. Важка долоня на шиї стишує моє (твоє друге) серцебиття. Пальці на вологих губах – мовби вилізли з рота і витягують зойки з нутрощами назовні. Вени зростаються і формують нові закінчення. Серця з'єднуються в один могутній м'яз. Усі твої / мої скорочення подовжуються. Ми б'ємося рибою на пласкому камені, хапаємо наше повітря, якого стає щораз менше. Аж доки не почнемо підозрювати, що хтось з нас краде. Судини рвуться з тріском напнутих линв, нутрощі поспіхом вкладаються на старі місця, в очах іскриться подив. Кажеш: "Я закінчив". Розтин покаже: наше тіло билося до останнього. На ліжку розкидані дві кволі його половини, спина до спини. t.me/snih_n_g

Всім привіт! Я Оля, створюю прикраси та організовую благодійні лотереї для зборів на ЗСУ та на інші добрі справи🤗 Всіх запрошую на свій канал та на сторінку в інстаграмі https://www.instagram.com/inspiration_style_ua?igsh=cTVwc2kzNmpqYW8w де проводитиму розіграші, а також там або тут можна буде замовити прикраси для себе чи на подарунок або ж придбати те, що вже є в наявності 🥰

хіба сум на жаристому тілі блідих витинанок вирізати загостренням слова скупого /не відштовхуй бо щастя крихке/ оборонні споруди залому між пальцями не пручаються докорам захоронені туляться тиші ти більше ніж те що тебе роздирає зсередини тим більше що зостанеться справжнього як навішає галасу спіднього вклавши голос під ноги зірване стремінце? / Бог існує якщо й не в твоїй голові то в ампулі яку ти приймаєш щовечора натще @nlitvinovapoetry #літвінова

Мистецький самвидав О.Шакірова їде на фестиваль імені Зіни Самвидавко 19.07.2026 з 14:00 місто Харків в укритті КГЦ Druk прозорі вірші, 60, Кастет Свідомості Хто теж бажає долучитися до фестивалю зі своїм самвидавом заповнюйте форму за посиланням. Реченець 15 липня включно

Терміново! Міні-брейк на 2к від основного збору, треба допомогти одній неймовірній дівчині закрити запит ⚡️Збір на 2 потреби ⚡️ ✅ Всесезонні шини LASSA MULTIWAYS 225/65 R17 106H XL (4шт) — 19 088₴ (UPD 19 044₴ сплачено 9.07) 📍Сухопутні війська, Покровський напрямок. 2. Система протидії БПЛА Сіткомет Пташка на FPV — 13 643₴ 📍160 ОМБр, Дніпропетровщина Дякуємо за підтримку 🤝 🎯 Ціль: 2 000 ₴ 🔗Посилання на збір https://send.monobank.ua/jar/4s6L8pQP3V

Коли ми питали його про релігію, він усміхався і гнув свою лінію: «Моя релігія - це трамвайні маршрути, це погляд жінки, яку не можу забути. Це намоклі вночі переходи, місто, втомлене від негоди, думки про безсмертя і пʼяні пісні, сумний світлофор і нічні ліхтарі» Тоді ми спитали про поклоніння. «Я завжди поклоняюсь її терпінню. Поклоняюся сміху, який чую досі. Поклоняюсь псалмам у її волоссі. А ще поклоняюся сигаретам, відкритим кіоскам і мертвим поетам, першому снігу й останній грозі, її татуюванню на лівій нозі.» Ми врешті спитали його про віру. «У справах віри головне знати міру. Я вірю, можливо, не так, як усі. Я вірю в маршрутки, метро і таксі. Я вірю, що смерть - вона як субота. Легкий відпочинок після роботи. Я вірю у бідність. Багатство - це дим. Я вірю також, що помру молодим. І є те, в що я вірю найбільше, що знаю: наше дивне життя є одним із різновидів раю, просторим і пʼяним, в якому не тісно. І я вірю в цей світ. І я вірю в це місто. Артур Дронь

Презентація моєї збірки "Птаходім" у Києві буде наступної пʼятниці, 10 липня о 18:30 у книгарні Readeat вул. Антоновича, 50 (метро «Олімпійська»).

Відкрила банку "Квіти" для презентації у Києві. На вінницькій презентації я була як у квітковому саду, і дуже вдячна за це. Разом з тим, на київську презентацію маю прохання: будь-ласка, не купуйте мені квіти та інші подарунки! Якщо у вас є бажання привітати мене з виходом збірки, прошу зробити це одним із двох способів: 1. Донатом на банку "Квіти". Усі зібрані кошти я перерахую на збір Вероніки Мовчан на чуйку, старлінк, зарядну станцію, намет та ремонт авто для бійців НГУ, Харківський напрямок. 2. Купити на презентації або на сайті збірку "Птаходім", можна більше одної, подаруєте комусь) Без квітів і донатів я буду рада бачити прекрасних вас також, вхід вільний!☺️ До зустрічі у пʼятницю🩵 Банка: https://send.monobank.ua/jar/82Sm8Ab5s9 Карта банки: 4874100030249562 Оригінальний пост Вероніки: https://t.me/verondadjokonda/4382 Збірка: https://vidkryttia.com.ua/product/%d0%bf%d1%82%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d1%96%d0%bc/