Храм поезії (🖤)

Іноді так буває, що запити змінюються просто «на ходу». Ми планували закрити кардіомонітор для медиків з Нацгвардії, але сьогодні зʼявився терміновий і критичний запит — авто для евакуації. Тому робимо так: 🔋 закриваємо два акумулятори для КрАЗа 40-ї ОАБр ім. Князя Вітовта, 🚙 закриваємо ремонт Jeep Grand Cherokee, 🚑 решта коштів із мого збору йдуть на автівку для Нацгвардії. Рібята докладуть своє — і разом купимо їм чортольот. Так буває: іноді потрібно міняти пріоритети просто тут і зараз. Головне — врятувати життя. Банка — send.monobank.ua/jar/3TU4iyA9eq ❤️ Репост — теж допомога 🙌

водою від скроні линуть ріки крові. – не бійся, зимні руки вкриють знову в терновім домі, падь лісів агоній. та знай: ім'я не стерти морем солі. – не бийся лобом, латво честь не згоїш, посохнуть пальці в дні клятьби жертовній. не здерти бруд з долонь під літній ливень. – не сплутай стежку й віття сплячих ліній, бо ж смерть блукає в сітях вен і стигне. – І брате, кров не стане враз водою. не гряне чистим струмом в жарку пору, тож йди туди, де плоть й вино христове. 16.06.2024. М.Ю. #вірші #фото

вдягати на себе твій запах, футболку і спокій, не відкладати любов і щастя взаємне на потім, зливатись, тремтіти, тепло відчувати у грудях до крихт, до молекул вбирати усе, що даровано лютим. ловити сніжинки, зірки і погляди сіро-зелених, пити вино, до біса послати буденні проблеми, читати дотиком рук тебе, мов азбуку брайля і в світле майбутнє ввійти без краплі лихого вагання. тримати й триматись за слово, за вчинок, за мрію, плекати спільне разом, бо порізно вже не зумію… все це і ще сотню всього, що завгодно хочу щоденно робити з тобою безперешкодно. @virshirumu #поліна_шишлевська #шишлевська

дороги світу звелися в сітку із шрамів-рисок, що ведуть відлік часу в зворотній від плину бік, де син і батько стають початком; де ти — за(на)ступник того,          що буде(ло); де ти — за(на)місник того,          хто буде(в); де ти —          ні(хто). тебе згадають за йменням батька й гріхами сина, ти цар, та не бог, і хай що ти волієш лишити іншим, твої цілунки із лазуриту піски забудуть — Іштар сміється з твого дарунку! і брама пам'яті стане(ла) брамою забуття. НА ВУлиці ХОдять сірруші: збирають душі минувших днів. як тільки сонце забрало золото з їхніх тіл — зійшли із мурів. ДО тебе їм не дістатися, бо тебе вже нема(є), царю: вНОчі іСтОРія ввібрала твій дух під покровом пам'яті. дороги світу звелися в сітку із шрамів-рисок, що ведуть відлік часу в зворотній від плину бік, де син і батько стають початком, де ти... ні(хто)? @zapyskyneofitky #неофітка

▪️імла▪️ Вогнища куряться, ночі не коряться, темно і холодно вкупці. Боже мій, хоч би не вкурвитись, поки імла свої пазурі горне стурбовано під звуки туманного горну. Це все тиск, регоче залізом округа, смертю повітря фурчить, скрапує скрегіт у вуха, як хлющ у яругу, впивається в душу рвучкий. Навколо мене вже не люди, заломлені склом, минають мене силуетами, позбавлені люті в безсилому фокусі та в силу етики. Хоч сліпить криве відображення, любить його інстабільність, у морі кікімор маскуєшся ким? Вогнища в урвищах кри́влять свої язики, за ними вода, мідні труби, чорт би зомлів, драконові зуби, Крим і лінія каторжних рим. Не дим із трубів на чайні зорі, не диск із міді зникають в горні. Аж ось він, шал, і ярий грім! Надія ховається там, де межа пролягає, між чеською стінкою книг і четвертим пристíнком нон-фікшну на підвіконні. Стилус веде на планшеті лінію ходу стилетів на карті планшетки. Віру не зміряє радіус зброї нової поставки, віру тримають на покуті або на підставці. Шумлять бетони, і світ мій тане. Усе, що самі нажили́, поховали в коморі: торішні газети, поламані лижі, стоптані черевики, вже непридатні для вжитку (а колись такі свіжі!) слова — усе той вогонь обіймає! Недавно, здалося, торкалися пальці холодних фарбованих часом, побілених нами несучих стін, А тепер ні з дому, ні додому, бо й там, і там огонь давно згорів. Стіну закарбовують вугілля і гар, біжить каламутна вода; в забої дзвенить і меле, поки промені світла у дартс вицíлюють те, що приб’ють до небесної тверді. Смерть безпорадна, бо входить у вибиті двері, і стукається не об дерево луток, а пустку, заносячи лезо в бетон, немов долото; прополює цілий під’їзд у міжрядді, закидує в лунку насіння на двадцять один грам. А скільки вікон у кожному домі! Скільки ховають квадратні очі віконних рам. У вогники дому падальник цілиться, в пожирача промінь теж цілиться, мить… на цей раз не збили. І зуби аж сяють білі на спаленій масці лиця нової багатоповерхівки. Нескорена імла зголодніла: відкриваючи вікна удень, розкриваєш насправді їх в ніч, у незміряну зиму, де спадень леткий припав до подолу її сутінкової сукні, світився і вив, виводячи з ладу радари, датчики і дозиметри, аж червонів багульник у ногах, коли вона наступала. О хмари, хмари вишнево-темні, мов біля серця огонь нагана! В розколі днів куди й де мені? Вузьким хребтом, куди веде віднога? Скажи мені, чому так рано? Я сам тобі, моя дорого: так іржа підступає ножеві до ока, що бачило все. І коли усе — в тумані життєвому, коли долі сплітаються у вузол, що клубком стає у горлі, я дістану рукопис на дотик, а ногою зчитаю дорогу додому. Хмари клубляться, вогнища маряться, вогнища смертю пашать. Я знаю, коли люди стають поетами. Біля димлячих багать. 11.09.2025 Copyright: Чурков Максим #віршневий_сад * У порядку появи фрагментів: Олесь Гончар — Атака (1942) Kvazartsevam — п'ять стадій відображення дійсності (2023) Володимир Сосюра — «О губи, губи вишнево-темні…» (1923) Василь Стус — «Я марно вчив граматику кохання…» (1962-65) Грицько Чубай — Березень Максим Рильський — «Коли усе в тумані життєвому...» (1911-18) Василь Симоненко — Чари ночі (1956) Олесь Гончар — Танкіст (1945) Грицько Чубай — Чути (1969)

🍃 ▸ Серпень Серпень ніжно бере за руку, не обпікаючи шкіру, та веде звивистою доріжкою у дитинство де сонячні зайчики стрибають по хвилях — і ти за ними де розпечений асфальт розколюється на землянисті доріжки — дивись, не загуби свою. А якщо таки зійдеш, зависока трава весело залоскоче голі п'яти, струшуючи з них пил втоми. Куди йтимеш далі? До дому! І поміж тим хапатимеш стиглі плоди, що визирають понад кольоровими парканами. Зарано? Серпень зашелестить: вчасно! бо стиглі плоди вже перестають чіплятися за гілки і, щойно віднайшовши сміливість, розбиваються. Не бери з них приклад. Краще згадай сусідського котика, що завжди приземлявся на лапи. *шурх* Обертаєшся, аби побачити його, а тим часом серпень змійкою втікає в кущі. І скільки не наздоганяй, потрапиш лише у чергову петлю заплутаного серпантину Що межею постав між тобою і дитинством. Та поволі веде до наступної зупинки: Осінь Дорослість ─ ────────── ↷ #yrboo_вірш

* Блаженно квітне акація, овації сипле пелюстками. Стискає в обіймах Су́тиски, червневими стежками грації. Мрійливі орлики-дзьобики апокрифом літа писані, молитвами заколисані схилили додолу лобики. Рівець накрився дельфінієм, ясніє м’якою м’ятою. Я тут звіробій збиратиму, я почуваюся вільною. Шепочуться трави притчами, причалює сонце берегом. Причастям підсилить бережно – мене Бог по-новому витче. -------------------------------------------------- Су́тиски та Рівець – села у Вінницькій області. Оксана Лихогляд 02.06.25

🌸 Бузковий триптих 🌸 Справа в тому, що в мене немає дому (с) Один в каное Справи. Втома. Так, звісно, немає дому. Ні, не горе. Його не було ніколи. Гори, вітер, красиві безкраї доли. Дивна доля... Крайнебо зірками солить, Соло тиші, акомпанементи грому, Та по кому той подзвін у синіх кронах? *** ...Люди, а квітне бузок у наступній країні? Нині звичайне – вже привілей, нагорода. Квітне, дивлюся, знецінений, любий, безцінний, В тихих подвір'ях усміхненого народу. В дивних подвір'ях невивченого народу Важко побачити звичних сусідів та друзів. Настрій на ребрах – про вроду та чисту воду, Хмара на небі – прозора сорочка безглуздя... *** Шлях та книги. Звук серця лунає тихо. Птаха часу звиває спіралі чорні, Щось далеке покличе, візьме, пригорне. Вічне горно, В якому ми неповторні, Ми – потвори, шукаємо знову вихід. Віх поезій солодкий. Усе тут – віха. *** Непримітка: сучасні циніки від поезії рималюють цінники, плавлять слово на золото золотарів, окремі самітники на смітниках романтики вишуковують квантові семи, форми, семафори сенсів, з яких (їм це знано) чиниться шлях у вічне, чи то метафоричний, чи ні. Чини. @worldscrossroads #alldoroga

✉️ Сповіщення від Леготу: Набір творів у осінній випуск подовжено до 21 вересня включно. Маєте ще цілих шість днів, щоби надіслати нам тексти через нашого телеграм-бота або гугл-форму. Нагадаємо, що ми приймаємо: • тексти про звуки, музику; • тексти з виразним ритмом, асонансами, алітераціями; • тексти на вільну тематику, проте з посиланням на запис звуку, пісню, яка доповнює текст; • тексти на вільну тематику з посиланням на запис вашої декламації твору. Також не забудьте перед поданням оформити твори відповідно до наших вимог!) З нетерпінням чекаємо на ваші роботи! 🤍 Ваш @lehit

Казка про дощик Грім в очеретах відлуннями ходить, Хвилі збивають перину із ряски. Сіли шукати прогнози погоди Гуска Петрівна та жаба Параска. Листячко вéрби праворуч полощуть, Лілії в танці закручені зліва. — Низько комахи літають — на дощик. — Каже Параска. І дéкількох з'їла. Плямкав макухою в затишку короп, Качур жовтенький ховався під неню. — В ґуґлі написано: литиме скоро. — Гуска Петрівна ґелґоче до неї. — Ниють коліна, у лобі мігрені, Хмари над нами — темніші і товщі. Точно намоче, ходімо до греблі! — Квакнула жаба Параска на дощик. Дощик за хмарами бульку приплюснув — Мав би вже вилити опади з відер. — Буду-не буду... — зриває пелюстку. Випало йти. І пустився. Деíнде. Вітер у розпачі хмари розносив, З нього сміялась веселка хвиляста. — Брешуть усі: від прикмет до прогнозів. — Згодні Петрівна і жаба Параска. 01.08.2025 #вірші

Подовжити дедлайн опен-коллу, як викликати виконавців на біс, — вже добра традиція. Для всіх, хто хотів, але не встиг дописати, надіслати, долучитись, анкета https://docs.google.com/forms/d/1mtyyMC2qGXgW2UZpBaNCqfyU3-6lXZ0B6QfAZRKe3ko/edit

Повесні білі простирадла сходять Ріками Квітами Голосять тільки трембіти Грають цілий рік богам Луною Проводять Замолюють Гріхи Первородний та останній /"Ой, на кого ти нас лишив..."/. Час летить Покоління збігають Залишають тільки імена Та хто їх завтра згадає? /"Господи, сохрани і заступи сина мого..., пом'яни душі дітей моїх..."/. А ці голоси не сплутати ні з чим Ніхто не зможе їх повторити Ні люди Ні мольфари Ні боги. А коней все женуть і женуть Зав'язують очі Не бійтеся Попереду не прірва — переправа /"Ой, за гіллям місяченько, За гіллям, Ой, ти собі молоденька, Засілля. Ой, сідлали сиві коні, Сідлали...."/. Брехня. Собаки брешуть Неможливо слухати цей гавкіт Намисто падає Червоні коралі по всій обóрі по всім плаям Всі гори багряні /"Ой пішов я в полонинку, В полонинці чічка. Ой що робиш, поробляєш..."/. І раптом Тиша тииишшшааа тшшшшшшш Ти чуєш? Зараз вони грають тільки для тебе Вони кличуть Біжи скоріше Біжи що є сил Не обертайся – за спиною ти все вже бачив Не зупиняйся /...../ Вона чекає.... Юрій Іванов, листопад 2023

Оголошуємо набір творів у четвертий випуск! Кожен охочий має змогу надіслати нашій редакції свої тексти, скориставшись цією формою. Тема випуску – подорож, під «подорожжю» ми маємо на увазі не лише переміщення у просторі, тож ви маєте простір для особистої інтерпретації теми. Вимоги до текстів в описі форми (вони лишаються стандартними). Дедлайн подачі творів: 23 вересня. Слідкувати за результатами відбору можна в нашому каналі в Телеграм. Ми хочемо продовжити практику оголошення списку автор_ок, які пройшли відбір, тому 28 вересня ви дізнаєтесь про результати тут. Бажаємо успіху!

Тут на зупинці, ми сперечались про плани на літо, як помістити вступні та як протоптати брудні піски Азовського моря. На цьому асфальті з потрісканим швом, біля гідранту, на перехресті, обригані світлою роганню, віддавалася плинові юності. Зграя топтала газони, займала під'їзди, полірувала лавки, розрізаючи тишу сміхом дівочим. Просто у небо на стріхи радянських новобудов. Губилася молодість небом, зірками, стоптані трави китайськими кедами, на скалки розбиті пляшки, наші легені наповнені димом. Леготом юності молодість наша спливала, так непомітно, пісок із клепсидри, добіг до зернинки. Часто не має нічого: ні звіра, ні тиші ламкої, Тим паче дороги до власного додому. Джессі Галлівел #джессі_галлівел #ліга_поетів

Я спиняюсь і слухаю землю, вбираю її тихі секрети, оплакую рани, обіймаю мов подругу любу і давню. Знов спішу. Та вернусь гомоніти з дощами. *** Наше грішне поріддя, що родиться з глини, і так гордо себе називає людьми. Все лаштує мурашники в світі з живими, щоб по смерті лишити на суші сліди. Воно творить, будує, майструє і ліпить, відчайдушно наповнює землю своїм непомітно-помітним відбитком, щоб вітер забуття не розвіяв їх в сонній імлі. Все маються в буднях, не бачать пестливих поцілунків стихій. Всі сліпі та німі. Забувають людці — всі ми родимось з глини, аби потім спочити навік у землі. *** Знов спиняюсь, вглядаюсь у велич природи: у безмежжя ґрунтів, що початок дають на цім світі всьому. Я ж мізерне отроддя, тьмяний натяк на їхню пречисту могуть. ©Ірен Нокс #вірші

Нарешті доробила цю обʼємну роботу ♥️🤍🖤 яка навіть не влізла на мою фотозону) Довжина 38 см Ширина 13 см

Кіт у чоботях Це мої поля і мої сади. Це мої фортеці у далині. Мої пасовиська біля води, і мої рибини на мілині. При дорозі яблуні і айва, зеленіє хміль, зріє виноград – все моє: трава, у траві мишва, а над нею мат польових бригад. Мій Чумацький шлях, і в могилах прах, сорок сім чудес, всі АЕС і ГЕС, дим вогнів в лісах і кадил в церквах, і туман увесь із озер і плес. Це мої комбайни і трактори, І заводів дим, й лихоманка жнив. Сутінки зійдуть на мої двори, і мої жінки заведуть там спів. Це мої кордони і наркота, це мої наливки і самогон, це мої сини в теплих животах достигають в мріях про закордон. Мої божевільні від дня до дня восхваляють Господове ім’я. Це моя країна. І вся хуйня в цій країні також лише моя. То ж чого ти хочеш, безжальний світ? Що ж мене висмоктуєш у журбі? Я і певний брід, і смачний обід, і жінок, і рибу віддав тобі. Розтисни кулак, напрямок чи знак поміняй на все неземне й земне – де ховаєш ту, котра просто так, без мого усього прийме мене. Катерина Бабкіна #катерина_бабкіна

Останній день для голосування: https://www.instagram.com/p/DOWEGkTiMtB/?igsh=c3FkMWhqZm4xbTNs

*ранкове кавове) великоока муза в краплині рідини подібна до тієї що містить у собі прозоре тіло божевілля і жаги. та це все потім, після невипадковості призначень хто кому і ким / бо зараз я б не віддав тебе нікому

сьогодні дедлайн подачі