Храм поезії (🖤)

🌖 Пісня Томаса 🌔 Спочатку, говорять, земля ця була зеленішою, Колись менестрелі ходили стежинами в розквіті, Та нині залізні паркани хизуються тишею, А в Центрі новини уміють і тіні доносити. Крокує тринога, коліна давно заіржавіли, В динаміках скрегіт, побляклі екрани підморгують, У грудях сталевих мелодії кумкають жабами, Ритмічно поскрипують змазані нафтою органи. У сірих квадратах сьогодні бетонно та затишно, Та що це! Майнуло та зникло, червоним написано «Прокиньтеся, давні створіння!» на камені ратуші. Про подвиги їхні новини кодовані вісами.    Напевно, потрібно відправити меседж правителю, Поліції, дронам надати двоїчну петицію.  Та щось забагато історії з пам’яті витерто… В дітей тих, говорять, гітари посилені крицею. Крокує тринога. Нічого сьогодні не бачено, Та що це! Удар — ніби камінь вгатив у потилицю. Життя промайнуло невиконаними задачами, Нічне передмістя залізними іклами шкіриться. Прокинься, співаче, душа твоя плаче, Та золотокосі чекають покоси. Планета прадавня, сьогодні біда в ній, Мелодії можуть знести огорожі. О, Томасе, з нами концерти за планом, У серденько влучиш. Ти — Ші, а не штучний. Сьогодні динаміки Центру дрижать та ламаються, У сервер повстанців зливається код втаємничений, Лунає соната, говорять, вона чотирнадцята, За тим піаніно — іржавий музика та дівчина. Лунає упевнено давнє забуте адажіо, Смичок у замерзлій долоні похмурого підлітка. У Центрі незрушному хитко змістилися важелі, Говорять, правитель злякався та вже кудись вилетів.  Говорять, мелодії давні разять електроніку, Спіраль децибелів викручує атоми літію, У тріщинах паростки мріють розквітнути ґронами, А помилки в коді уже поступово розквітнули. Кохання, говорять, ще здатне ламати та нищити, У пальцях, здається, згинається арфа коханкою. Моя Королево! Мотиви кодуються віршами. Я ритми та риму дарую хоробрим цим хакерам. Невже переможе в двобої прадавня історія? Говорять, на пагорбах Ші танцюватимуть згодом тут, Луна відбивається хвилями, котиться горами. Музика мовчить. Переродження з небом погоджене.  Усе передбачив, прийшов на удачу, Співатиму пісню, допоки не трісне. Життя перемога, прадавні дороги, Небачений вірус, насіння у вирі.   Уже не збороти відновлення ноти, З мелодій та сили цей світ оживили. @worldscrossroads Написано на півфінал конкурсу "Зима близько" від Cобору Поезії *** #збірка_Казки_Тисячі_Світів #alldoroga

і ось вона пише, мовляв, відростила знову волосся, а ти будеш в ігнорі, до першої з ліній метро і щось там ще, про "було" і "після", каже, немов цідить по краплям ром жорстокий неофрейдизм не любить жінок. ввечері причепить цінник на космічно великий живіт гостріше, ніж гострі речі й несподіваний метч, простіше, ніж Павловський собачий звіт рефлексів на рівні чорного паперу друзі, хто з вас ворог нових порад? велком, як кажуть, в обидва боки двері — пострадянський синдром нанесення добра білий халат, милосердя з блідим обличчям голка проникливо-амніотично граючи а ми ж знаємо, як особистість вичленити з тіл засуджених ми знаємо... знаємо. героїзм знищених біла смерть вдихай же порох з долонь народжених в концтаборах шмат людини ахрєнєнний персонаж, якщо так, літературно, брате. @viknapoetry #верле

карамель скріпила вуста на очах рожеві зефірки звуки згубилися в солодкій ваті яка заліплює вуха а шкіру покрили глазур'ю що виблискує відлунням повні і ввижається всюди запах ванілі так ідеально та солодко...                але чи чуєш     чи бачиш          чи відчуваєш? відкушу шматок від зефірки звільняючи ніжні повіки від рожевої патоки взаємопроникні погляди як нитка пов'яжуть нас і намистина кохання як канатоходець ховзатиме між нами солодка вата розтане від чилі-слів що водоспадом виллю на тебе хочу щоб було чутно навіть найтихший стогін і те як ім'я твоє промовляю не всує а коли входиш у мене і спільне повітря стає гарячішим — концентрована пара між нами дзеркально торкаються кінчики пальців наче знімаємо взаємні відбитки інтимно і топиться                 топится                         та глазур що не давала відчути   всі замочки пазлів        які можуть поєднати                                            нас розчиниться карамель на  губах — невже після сотень минулих цілунків перший твій голий поцілунок                                            буде моїм? і впаде між нами стіна солодкої довершеності розіб'ється частокіл з сталактитів-льодяників і правда про нас проріже мармелад і все, що було       липким, солодким та приторним все, що виглядало апетитно       але не насичувало більше не завадить справжній соленій а подекуди і гіркий близькості         зі смаком справжніх людей близькості, якою можна втамувати                                            істинний голод все вже розтануло,                               ...кінчай. @lysychkazlisu #лисичка

📦 Онлайн-продаж весняного «Леготу» Не проґавте можливість замовити примірник нового випуску літературного журналу «Легіт»! ▫️Ціна одного примірника – будь-яка сума від 200 грн. Кожен наступний – будь-яка сума від 150 грн. ▫️Тим, хто задонатить суму на 20 грн більшу від стартової ціни, ми покладемо поштову листівку з ілюстрацією з випуску в подарунок! 40 грн і більше – дві листівки. 🖇️ Щоб замовити, заповніть форму, і ми надішлемо вам особисто реквізити для оплати. Ми не ставимо фіксованої ціни на журнал, адже працюємо на волонтерських засадах, і всі кошти спрямовуємо на розвиток журналу: друк випусків, організацію подій, просування. Ваш @lehit

поезія це не те про що ти подумав вона не голос знедолених і не забавка для еліт поезія це коли пальцем торкаєш зуба який болить це коли в розпачі від власної німоти вчишся писати як немовлята повзти це не те що ти подумав це не перформанс не жест це дим від пожеж які зчорнили тобі нутро це нотатки на телефоні написані у метро це вогні які ти бачиш у вікнах коли стоїш вночі на балконі поезія це ніщо це коридор між дзеркал це бозодня під крилом літака м'яка як кінчик котячого хвоста важка як ім'я покійника поезія це не заклик до бою і не хвалебний гімн це кімната де ми з тобою нагі і не знаю що робити з собою це не вікно в минуле і не путівка в майбутній час це імовірно все що залишиться від мене - від нас тому я гарячково записую все що ще не забула поезія це не прокляття не дар просто ти складаєшся з неї на дев'яносто відсотків так наче вона вода і ти сама не знаєш як на цій чорній воді розцвітає таке біле латаття поезія це коли діти точно знають що вміють літати навіть тоді коли дорослі наказують їм: ходіть поезія це коли ти кажеш: так, я кимвал, я мідь, не знаюсь на мовах ангОльських і заледве говорю людськими але я не вмію мовчати, тому прости мені що я маю робить коли мій язик підвішено в тілі як било у дзвоні торкнеш його - і дзвенить дмухнеш - і навіть тростина співає Ірина Шувалова #ІринаШувалова

ця зима нескінченна й занадто розкута: оголює всі потаємні бажання, старі рубці і шрами, дістає із шухляд спогади – живиться ними. мені вже не стати іншою, не бути іншою, не перетворитись в іншу… колишню… як з-під снігу в морози виглядає зелена забута осіння трава, наче нагадує нам, що холод не всемогутній, так і я виринаю з-під ковдри болю і суму щоранку, розуміючи, що ще жива і що ти ще живий, і вони всі живі. іще кілька тижнів залишилось отак воскресати щоразу й чекати першого променя в око, накопичуючи далі гнів, нещадно закидавшись колесами перекладати з шухляди в шухляду шмотки і почуття. щось діставати на «коли потеплішає», а щось сховати від усіх подалі, як колючий відразливий светр. але навіть у стані найбільшої безвиході – лишатись завжди собою, бути собою з тобою і тільки відвертою, іноді не дуже розумною, часом не розуміючою але бути. зелена трава під снігом та торішнім попелом все ще дрімає але дихає. перекладаю чорну сукню у колипотеплішню шухляду хммм… в ній колись я вперше тебе уявила але вже тоді ти знав, що хочеш тільки мене. © ольга ритик #вірш #текст

Друзі, усім привіт! Викладаємо лайн-ап заходу цієї суботи💚 Буде дуже круто! Де: м. Кам'янське, просп. Свободи 2/1, музичний простір Akimof (окрема подяка за безкоштовне надання приміщення!)🔥 Коли: 24.05, 17:00 Вартість входу: мінімальний донат 200 гривень. Увесь прибуток з проведення заходу буде розподілено у рівних частинах: між переможцем/переможцями змагальної частини та донатом на збір. Чекаємо на вас💚 Придбати квитки: @DefIrton_Unleashed @MaraJade_Sky

*** він учив її домовлятися із системою наче інструктував перед шлюбною ніччю з іншим показував як опускати погляд додолу як гратися голосом ніби розбійниця що напозір недбало грається незмінним своїм стилетом принагідно граючись із серцями канторських на черговому допиті щоб укласти найвигіднішу угоду зі слідством потім звісно доведеться здати кількох своїх: найпевніше того смішного підлітка що дивиться на неї закоханими очима і зле стріляє та ще пристаркуватого колишнього командира групи швидкого реагування із яким вона переспала щойно прийшовши в спільноту — обирала майже навпомацки зупинилась на ньому бо він безнайдійно поламаний а вона ще трохи дитина яка не награлася у конструктори шкода так але де вона бачила державний переворот без жертв? та зрештою він так і не зрозумів до кінця чому вона люблячись стала дивитись повз а потім припинила ковтати чому почала годинами зависати в кав'ярнях щоб тільки не йти на хату і читати художню літературу що її він потайці зневажав як і кожен письменник-аматор і чому вона пішла врешті-решт (в сенсі від нього — бо ж зі спільноти немає виходу крім як на першу шпальту в ролі нещасного неопізнаного) він зі злості почав писати ще гірші вірші та її виправдовував: звідки їй знати як працює цей світ із якою безжальною силою обертаються його колеса як гучно риплять ресори скільки їде у нього в кузові іржавих ножів скажених собак і несвіжої мертвичини і продовжував вчити її працювати із вибухівкою особисто вклав їй до рота гірку облатку тротилу і напоїв горілкою до блювоти вітаючи з першим успіхом а тоді всю ніч гладив її золоте волосся і відпоював чаєм чорним як кіптява від пожежі в адмінкварталі казав: коли ми перекинемо світ покладемо на лопатки режим внутрішньої окупації я впущу тебе до президентського кабінету першою ніби кішку сфотографую усміхнену та розпатлану з калашем у руках і покладу це фото в нагрудну кишеню перш ніж піти танцювати на твоєму весіллі з котримсь із моїх бійців якого ти обереш навмання немов програшний лоторейний квиток а вона відповідала не до ладу заледве справляючись із делірієм: подивися яка весна прислухайся — пошепки вибухають бруньки мовби розкушені капсули із отрутою що робити в такі часи як не розчаровуватись у духовних лідерах своїх революцій як не втікати з міста заховавши обличчя під каптуром — не зі страху а щоб ніхто не спитав чому плачу а за декілька років ти знайдеш мене в містечку приморському щоби там і вбити не одразу а коли я матиму що втрачати і потім напишеш про мене печальний вірш— найкращий у своєму доробку а він лише хитав головою: можеш так не старатися в мене вже є про тебе печальний вірш і вона так всміхнулась що він негайно вигадав ще один але чомусь не печальний він так до кінця і не зрозумів чому @sklad_stishochkiv

[якщо ми з тобою лишимося живі] ⠀ якщо ми з тобою лишимося живі я спробую вперше в житті посадити рослину у ще незаміноване поле руками людини з міста яка тільки з приходом війни побачила що ховається під асфальтом ⠀ якщо ми з тобою лишимося живі то житимемо на землі де з втратою кожного подиху перед очима відбувається пройдене ⠀ невидиме й гостре ⠀ місяць блакитнітиме та гудітиме нам у вухах ⠀ щозими мене буде розшивати крига по горах і степу кривими мапами і в цьому не буде ані скалки романтики вона зникла далеко в тилу разом з героїзмом лишивши мені твою раптову присутність... ⠀ посивілу та пристрасну ⠀ ми запрошуватимемо в гості Смерть, щоб вона грілася з нами біля дерев’яного вогнища Вона битиме нас своїми дерев’яними палками ми розтиратимемо їй задубілі руки ⠀ якщо ми з тобою лишимося живі я не так болісно переноситиму болісне світло весни яке мене ранить воно неодмінно приходитиме далі після зими що її не можу забути ⠀ у цій країні зими не забуваються Ярина Чорногуз #ярина_чорногуз

Привіт усім!! Я співорганізатор літературно-музичного фестивалю "Літерія", що відбудеться вже вдруге у Хмельницькому з 20 по 22 червня. Цього року провідна тема фестивалю — "Місток між Самвидавом та Видавництвами", тому ми робимо невеличкий опен-кол із зінами, які будуть представлені на окремому стенді під час книжкового ярмарку 21 червня. Також відбудеться панельна дискусія між авторами зінів. Якщо ви бажаєте, щоб ваш зін потрапив на наш фестиваль — заповнюйте цю невеличку форму та чекайте відповіді. Дедлайн до 31 травня. Сторінка фестивалю в інстаграмі

Цей світ триматиметься на дітях, що не знають російської і кажуть "мамо, я не розумію цієї мови". на дітях, що зростають у вибухах і не плачуть від звуку тривоги вже не плачуть, бо плакати втомлює. сирени витимуть завжди, але діти ростуть і зростають і дорослішають, коли інші виборюють для них час. час на дорослість, час на те щоб не знати й не чути хто такі достоєвський чи лєпс, не знати, як боляче помирати і як ніхто не воскрес хоч скільки говорили про пам'ять та про вічне життя - смерть незворотня, і вона торкається кожного, хто ще пам'ятає своє ім'я й імена людей яких називає своїми. світ буде триматись на дітях, які ходять до школи і знають, що Йогансен та Симоненко не пережиток і не старперство, знають, що Горську убито і що спадок дідів та сивочолих бабусь роздали московитам, знають, що хліб не викидають не тому що дурні, а тому що колись його відбирали, і що правда вартує серця, вартує биття у стіни. знають, що в світі існують вони не завдяки, а супроти усьому. незалежність також триматиметься на дітях, які пам'ятають усе до крихти і вірять лише у пам'ять 24.08.24 @in_gal_night #вірші

і раптом тікатимеш, немов палає вогонь поза спиною — гáряче, відчайдушно, вперто. і кров бринітиме гучно, вдаряючи в двері скронь так, ніби дивишся в очі смерті. випив трохи, навідчувався доста, тепер майже повний /як місяця темний бік/ і все, чим коли-небудь був — просто минуле, з якого тікав та не втік. всього багато — океан наповнює око, мартини зривають з неба останні краплі дощу... завжди знав, що світ безмірно широкий, та не знав, що він душить, як тобі не пишу. @viknapoetry #єва_верле

ти робиш з нічого салат, бриль і скандал, коли в душу з ноги ти фурія, девʼятий вал. для рідних ти - прихисток, ковдра і теплий тил, від бога для всесвіту дарунок без жодних причин. ти створюєш повінь із сотні придуманих драм і пишеш віршí, роздираючи щойно загоєний шрам. ти здатна на те, щоб спинити найгіршу війну і народити людину нову, не одну, не одну! ти мантра, ти істина, спогад на старості літ, тепле какао, вишня, що прикрашає бісквіт. ти краще на світі суцвіття, ти - жінка! будь ким завгодно в кожну життя хвилинку. 2025 @virshirumu #поліна_шишлевська

КАСАБЛАНКА у нас із тобою назавжди залишиться наш париж ми його були загубили а минулої ночі знову відшукали минулої ночі коли твої вулиці кисло пахли опалими яблуками тепер усі яблука падають як солдати на верденському полі навіть недостиглі навіть зав’язки лише одне надгризене висіло минулої ночі на прозорій гілці світило нам наче воля з уявленням і ми дивилися на нього воліючи та уявляючи яке воно на смак ти сказала що воно на смак як сніг з верхівки ай-петрі я сказав ні воно смакує караїмським чебуреком ти засміялася а потім заплакала настав холодний осінній помірно-континентальний ранок і якщо вночі ти була збуджена і пристрасно шепотіла мені на вухо українські пестливі слова то тепер стала суха ніби степовий вітер і російськомовна наче цинкова труна цей келих за тебе крихітко у нас назавжди залишиться наш сімферополь ти мусиш сісти на цей корабель Ігор Мітров #мітров

1. лисиця дивиться лисячою усмішкою з поглядом на двох молодих рудих-рудих крилатих лисенят заглядає у очі твої руде богодитя щось хоче сказати над мохом @sathoil

Місто тобі не кориться, хоч ти у ньому пливеш і пливеш писком дельфінів у морі цін і брязком монеток на решту. Скелями стелиться рідний район, а хворі панельки чхають. 57 і 5  — код її домофона, 57 і 5 — схема хайку. Ти розчинився у буднях цукром, спогади випив із чаєм. Кажуть тобі: та забудь ту суку, нащо у снах обіймаєш? Небо облизує бруд із труб. А пам'ять, мов сонце, не згасла: ти пам’ятаєш, як батько грубо вдарив у шостому класі, друг перевтілився раптом в Брута, страх — у панічну атаку. Виє у заростях вітер маршруту, що ти відклав, на згадку. Ти пам’ятаєш, як вмерла віра (в себе, в людей) остаточно. Ножики спогадів ріжуть нерви, нащо вкотре заточуєш? Леза залізли й дістали жили. Човен Тесея не тоне. Як позбуватись химерних напливів, що випускають стогін? Можеш трухляві до‌шки міняти, та без химер — ти вже інший. Може, той самий, але затятий. Викинув зайве — вже ліпше. Місто тобі покориться, бо, якщо довго пливеш і пливеш, часто звикаєш до моря цін і мнеш орігамі із решти. Світ забивається між цвяхів, а спогади туляться в стадо. Лиш забажай те, чого хотів, — і Джин вилітає з Багдаду. Олена Галунець @virshoplitkarka 🧞‍♂️ #олена_галунець

У світі ідей здіймається вітер і одна з них потрапляє до тебе, вона починає розростатися, наповнює капіляри, кристалізується ретельним планом, ти бачиш її з усіх сторін і в часі, розум перебуває в надприродному стані, а тіло втілює. Зі мною так було після народження дитини, я постійно роздумувала над сутністю таємниці природного резервуару. Гіперфіксація? Та байдуже. Пензликів не було, тому намалювала пальцями, і відчула, що мені добре. «Матка» 2009 30х37см картон, олія Матка — рожева безодня і людства колиска Матка — незаймана квітка і cмерть ворогам Матко, чи згадуєш ти про мене? О, Matka Boża, прости нам гріхи Матко, ти сила, і слава, і воля моя Матка — Chicago Bulls і золота пектораль Матка — амфора з медом і сонячне сяйво Матка моя українська, космічна печера моя

багато хто пробував траву, а чи курили ви лаванду? після неї відлітаєш на стілець із штучного ротангу банда тебе прийме в сім'ю і нагодує тебе пловом з м'ясом але від нього ти не відчуєш сильного екстазу поки ти живеш та віриш, що життя стане кіберпанком ти після роботи накачаєш себе жостким транком сільверхенд дасть тобі ляпаса, щоб щось робив рухався, мутив з дівчатами, ламав хрести шмальгаузен це жахлива пародія на соціум у сучасної культури відсутні додаткові опції зато є богема, яка тебе готова вгостить вином після якого твоє життя стане яскравим сном @carpathian_ninja

Зчистив сонячну цедру світанок. Стік апельсиновий сік. Скільки у тижні днів? Я не знаю, точно не сім. Холодно пальцям. Дням — антарктично. Теплі —  дзвінки. Щастю розлука дико не личить. Поглядом вкрий. Хай через відстань, простір екранний — кригу топи. Нас від падіння у відчай тримають віри стовпи. «Все буде добре!» —   цвітом високим в клумбах сердець. Вечір напивсь досхочу сонцесоку, в темряву йде. Скинув із крил журавель холоднечу. «Курли!» Вибрала прихистком серце і плечі. Болить. @tettios #віршеняв