Храм поезії (🖤)

місто стишене моститься на крилі, несе у собі слова: дай пережити цю ніч мені та моїм далеким не дай і дня без цієї нестерпно солодкої гравітації наше стишене серце настільки ж велике, наскільки й чудовне наше стишене серце б'ється настільки граційно рівно під небом, керованим авіабомбами, що створюваних вібрацій точно стане з лишком ще на один вечір а ти вже оформив підписку на незламність? будьте ласкаві, мені без решти — на весь кеш, на всі вірші, що кружляють тут поряд з рукою смерті, стиснені у обіймах, та вислизають у повний ахуй, в липкий делірій, в мою слабку голову, де без ладу, без виходу, без турбот відбувається найцікавіше Мар'я Терція

Намалюю дивосвіт по номерах, Напророчу, навіщую, навигадую. Блискавицею розтягнеться твій стяг І розчиниться у потаємних задумах. І розплавиться під сонячним кутом, Розіллється на молекули під шкірою, Муркотітиме замріяним котом, Усміхнеться кольоровою картиною. Напророчу купу різних перешкод, Розберу її на місячні камінчики, Віднайду тонкий напівпрозорий код, Ластівкою у твоїй кишені вишитий. Навигадую перлинної крупи, Пригощу потому кашею гречаною, як у казці. Тільки в застібках доби передбачення і вигадки мовчатимуть. @sarahwatsonrhymes #оксана_мовчан

не міряй силу своєю присутністю. не міряй правду аплодисментами. ти так довго репетирував велич, що забув, як звучить емпатія. кожен твій вирок — касовий чек за чужі поразки. кожне «я знаю» — бетон у гортані. кожне «я можу» — протяг у порожньому черепі. ти носиш корону, яку не заслуговуєш. здається, що світ обертається навколо тебе? ні. спустить на землю. це просто запаморочення від власного его. ти переплутав мовчання зі згодою. страх — з повагою. самотність — з висотою. а потім дивуєшся, чому навіть на Місяці відмовляється повторювати твоє ім'я. я не прийшла тебе рятувати. рятують тих, хто хоче дихати. я прийшла відкрити вікно. і якщо разом з протягом тебе винесе — не називай це жорстокістю. називай це природним відбором. @obiymimenee #ольга_ткачова

Маки та колосся *під замовлення

Деканонізація Якщо твоя віра у мене була би гріхом, То ти б вже давно був зачислений в лик найсвятіших. Черствий поводир, що направив тернистим шляхом, А я сподівалась наївно, що буде лиш ліпше. Ти зводив для себе величні пусті вівтарі, Поклав мою душу на них, ніби жертву Всевишнім. Молився старанно до того, хто там нагорі, Та его своєму молився у сотні раз більше. Тобі не потрібне кохання — лиши пієтет, Сліпе поклоніння твоїм "невичерпним стражданням". Ти виліпив ідола з власних потворних прикмет І тим, хто не слідує, — жорстко несеш покарання. Я вірила в казку про себе і втрачений рай, Про те, що я Єва і винна у гріхопадінні. Я вийшла із культу, сказавши останнє "прощай", Повірила в себе і це залишиться незмінним. 17.06.2026 © Валерія Кропівна #авторськийвірш #Валерія_Кропівна

дим від згарища ще лишається я ступаю у нього боязко, давши їсти приблуді-паніці, що затягнута чорним поясом частокіл із палиць у колесі ще зі мною, боюсь хтось вколеться, але в місті тривоги й галасу ти моя спокійна околиця я зриваюся першим поїздом чую стукіт між рейко-ребрами і думками про тебе розквітнуть ті сади, що давно занедбані ти питаєш мене, чи не страшно я боюся, що надто швидко я боюсь, не відпустить зашморг та ти рвеш його нитка за ниткою я боюся, що все це зникне, що зітреться, як сон на ранок я стою від дверей подалі — там реальність б’ється тараном я не знаю, куди тікати від старих та нових поранень та ти кажеш: “я знаю вихід” і проводиш мене дворами я вивчаю сліди та тіні забираю завжди з собою як і доторки, що на спині загорну у пам’ять сувоєм я згортаю всі зайві вкладки в твої вікна блакиті дивлюся потопаю у кожному русі та в глибинах твоєї правди поки дійсність не вносить правки відкидаю тривожні домисли в дим ступати не так вже й боязко, коли в ньому такі рідні обриси якщо ранок з тобою прожитий – світ існує у межах спальні і тепер це найбільш важливо і тепер це найбільш реально @virshok #карич

🙈

parrhesia я кажу їм про чорношкірих дітей у Африці які помирають від спраги я кажу їм як спрагу намагалася вгамувати краплинами поту якими розсипом намистин вкрите нависле наді мною зловісне тіло первісне зло пий досхочу дорогенька я кажу їм як з кожним поштовхом підмурки моєї фортеці дають тріщину і коли вони врешті-решт осипаються він витоптує весь пісок я кажу їм що у темряві шукати одяг у ворожій оселі це як прямувати під кабами в укриття на зворотному боці повік море крови відірвані кінцівки мертві діти перерізані навпіл літні розпанахані тварини розплющувати очі і бачити лише оголене тіло своє чи ні у відображенні стелі бачити його порухи чи конвульсії виходити на вулицю щоб засліпитись сяйвом ракет чи нового дня якому нібито варто радіти завжди дивитись на трагедії збоку думати що хтось з Аль-Каїди вгатився у вежі після одного із повідомлень: нічого не значило усі ми не без гріха усе в тебе буде добре кицю вони кривляться сатаніють відводять очі ніби я порівняла невдалий трах з найчорнішими сторінками людства вони сортують сміття платять податки підписують петиції займаються просвітництвом читають лише в папері купують одяг у секонді їдять з переробленого пластику перероблену їжу пʼють лише найдорожчий улун слухають лише гарну музику дивляться тільки артгаус говорять говорять говорять аби цього більше не трапилось воюють останню війну з моєю правдою щоб розвʼязати геть усі війни і ніколи у жодному разі не скажуть відразливій непоетці я тебе розумію чи я з тобою @anna_navol

Отже... Розумію нетерплячих, яких дратує все "потрошку", тому тут буде список на цілий місяць. Беріть, пишіть, живіть 😘 7. Сенсорна поезія - передаємо відчуття через дотик, атмосферність, смак, опис звуків 8. Вірш натхненний музичним треком (музика будь яка на ваш вибір) 9. Ямб. Просто ямб. 10. Вчимося неймдропити красиво — максимально органічне вживання максимальної кількості неймдропів 11. "Синій" вірш - центральним образом має бути щось синє (окрім неба) 12. Пишемо рівненький логаед. Головний акцент - чіткість ритму, наповнення не має значення, будь яка дурня допустима, так навіть прикольніше 13. Словогра. От як хочте, так і розумійте 14. Просто римований вірш. Будь яка схема, будь які рими 15. Графічний вірш 16. Вірш-враження (за мотивами) від книги. 17. Вірш за рядком - вплітаємо чужий рядок у своє полотно так, щоб ніхто не помітив що то крадене (рядок дам) 18. Триптих 19. Верлібр 20. Присвята комусь. Має бути звернення ("ти, тобі") та певна названа людина 21. граємося алітераціями 22. Знову композиція — вірш має містити вступ, основну частину і неочікуваний фінал (плот твіст, пуант) який перевертає все догори ногами 23. Монорим 24. Вірш про казкову героїню - вітаються Аліси, Білосніжки, Герди і усі андерсeнята 25. Чоловіча поезія - вірші з ненормативною лексикою, емоційно насичені і максимально прямі (можете нарешті висказати все що вас заєбало, ніякого засудження) 26. Вчимося якорити - у вірші має бути прив'язка до конкретного місця (міста, вулиці, станції метро, географічного об'єкту) 27. Повністю беззайменниковий текст 28. Еротика. Вірш має бути таким, ніби щойно подивилися Медема 29. Вірш що починається словами "І тоді..." 30. Вірш насичений термінологічною лексикою. Так, щоб той хто читає, не вилазив з гуглу 31. Ліричний вірш про кохання

мереживо часу в плацкарті густе, аж скляне вагон поміж станцій як поміж планет у вікнах брудними мазками написане небо: вечірня заграва (ти ж дивишся? де би ти не…) маршрут в Севастополь, нас купа, нас двадцять в одному купе, і чотири гітари на варті заде́рикувато дуркуємо, хто б нас не сварив нам кожен за двадцять здається страшенно старим вагон нас ненавидить! (заздрять нам просто) …ми теж колись станем нудними дорослими?.. ні! потяг летить, розриваючи миті на клаптики десята космічна – тепер ми навіки-віків старшокласники це наш вагон, наша ніч, ми – повелителі Всесвіту ніколи нікого не слухаєм! (чуєш, нам все одно) теорію струн транформуємо гучно у практику ми стільки ще всього хочемо, стільки прагнемо а зараз – співати (бліін, знову порвали струну), тоді – крадькома цілуватись, коли всі заснуть заснуть астронавти на верхніх полицях, як діти в притулку – куди ми? коли це скінчиться? об’єднані Шляхом Молочним і все ще самотні смієшся: хіба я, по суті, хоч щось знати можу про самотність? дитина вербових сережок і серпня дитина любові в футболці ОЕ (знайшла серед ганчір’я у ятках місцевого ринку “Юність”) лишилась остання непройдена дещиця дюймів до себе; ми – сплячі галактики верхніх поличок хай потяг несе нас крізь зоряне море спекотного липня крізь темні поля порожнечі нехай мій вагон долетить туди, де чекаєш на мене доросла вражаюча ти 17.07.24 Святкую перше місце у конкурсі «Юність»🥹❤️

#Поезія Шви пам’яті Пагорб за вікном тінню лягає на гостролезо ножа, неначе погірдно глумиться вустами недосяжними, і тягнеться — тягнеться збіччям до зморшок- подряпин вічнопрозорого скла. На ньому блищать жовті лінії скотчу, наклеєні зі скреготом чорно-лютневого вечора, які досі лежать зашкарублим рубцем, ніби зраджені крихти минувшини. За темною тінню ллється зойк віддирання липкого паперу, зоставленого, мов гончак намертво-навічно плекати та боронити брунатні стійки-рамена, допоки вона у світлі кімнати, себейде, живе, не згасає. Коли сталь канцелярського ножа розрізає останню жовту смужку на крихітному тільці вікна, з дерева на пагорбі спадає пелюстка-лелітка, долонячи ароматом її тіло у крихітних обіймах подруги-кімнати. Тоді ж зринають думи і тіло німіє у зашморгу дотепер не забутих лютнево-чорних днів, що спадали вогнем, сухими краплями пилу, на голомозу долівку. А крізь оголену шибу неспішно проступають і клубочаться, відпокутуючи чужі гріхи, залізобетонні заводи — неначе пам’ятки звитяги, які потай моляться про неї. Їхні знівечені ребра — останні прихистки любови льотом ідуть гострити чергового ножа. 22.06.26 — 26.06.26 © Славко Баляндрасник, 2026

ти ще сочишся по вилицях уві сні: тепла живиця, ожинова кров і мед. стерплий у жнив’яну пору, я знавіснів. понад пологом байраку пливе печаль, втішена ніжність і кинуте «поспішай». бо на одного із нас полювала смерть. ліс розійшовся по шву, де брели удвох. тільки не стежка залишилась, а стібки. тіло, мережане листям, вросло у мох і обернулось на кисень і голоси. тісно у човнику рук, що тебе носив. тіне-приблудо, не кидайся навтіки. нам би прийти на початок цього шляху. скільки же зла я поглинув, забув, вчинив? білими латками глини стають – рахуй – згадки про днину, настигнуту долілиць. на павутинні шукати б її сліди, заки воно не застигло у бурштині. *** осінь навпочіпки мається по росі. просині – опіки хмар, наче знак: рушай. зронюю пошепки: «дякую, і прости». ось він – стібок, що я злякано пропустив. звузилась рана, розтанули голоси. вузол зав’язаний, човник долонь пустий, а по п’ятах шкутильгає моя душа. @alefandco #алеф

ця книга місця наче довга ніч перегортається гудінням телефонних відліків і на полях її проявлена сміливість чорнильними обіймами знаходить пристань причастям назови її — одним на двох. на листопадову підлогу вистелену кроками розплескується врозтіч сміх і ми змикаємося пелюстка‌ми вказівних вдихаючи оголену присутність от тут навзнак на дотик горілиць безпочаткові відстані здмухнувши — вдивляюсь у розтоплене вікно густого погляду тримаючи над головою небо повне крил твоїх / і небо поміж нас не мерхне @nlitvinovapoetry #літвінова

Осіння Вища ліга від LitSlam UA в Some People 🔥 Хто стане чемпіоном слему цієї осені? Дізнаємося 25 жовтня — на сцені зійдуться найкращі з найкращих харківських слемерів і слемерок, а також учасники й учасниці з Києва, Львова, Одеси та інших міст. На вас чекає той самий слем харківського гарту — де автори й авторки змагаються у влучності слова, майстерності подачі й вмінні працювати з публікою. Адже саме глядачі вирішують, хто пройде далі та зрештою переможе. На сцені: Естер Невінчаний (Бахмут / Львів / Київ) Оля Гонтар (Чортків / Львів) Ніла Ревчук (Неділище / Київ) Артем Сергієнко (Київ) Скалозубство (Феодосія / Чернівці / Київ) Катруся Харченко (Одеса) ю Стася Б. (Харків) Деметра Шепард (Харків) Слава Виноградов (Харків) Варя Тес (Харків) Марія Мишенька (Харків) Сашко Обрій (Південноукраїнськ / Південне) Дарина Стороженко (Златопіль / Харків) О.Ш. (Харків) згадати молодість (Кропивницький / Харків) Микита cunt (Харків) Ярослав Корнєв (Краматорськ / Харків) Микола "Поттер" Радужан (Дружківка / Харків) СД (Харків) Пані Уляна (Харків) Фрідріх Вільгельмович Швальбе (Харків) Ганна Фоміна (Харків) Колючий (Харків) Гола Правда (Харків) Приходьте! 🗓 25 жовтня, 17:00 📍 Some People, Харків, вул. Іванівська, 1 🎟 Вхід для глядачів — 300 грн, для учасників — 200 грн.

А про початок осені розкажуть стіни. В цій кухні ще зоріє наша юність. Нарізай моє чорне серце стилетом. Як тала вода в черевики, просочені спогади. Тут я і ти будували власну історію, а не руйнацію. Вони повбивали наших драконів, китів та ручних василісків. Я — Пітер Пен. Стріляй мені в скроні. Синьо-блакитні спортивні майданчики. Юність зотліла, як реп Паліндрома. Молодість — прокурена п'ятка, а час летить порожнім траком нічного міста. І вистигають спогади про найдорожчих, хто двері зачинив навічно, і більше не працюють лінії мереж до них. Географічні координати — не про них. І дзвін дзвенить ще не по тобі. Але годинник знавісніло вираховує пісок. І дерево твоє вже проросло корінням і розпустилось віттям. Так забагато тиші тут. Не знали, що наговоритися не вистачить хвилин. Тепер південний вітер бавиться розбитими дверима, а вишні у дворі завалені у чорнозем. Джессі Галлівел #плейлист

Людино моєї хвилі Катастрофічної легкості Не вір порогам без стелі Нам на березі схаменутись Людино Де б ми не виплили згодом Дякую за присутність Сподіваюсь Ніякий на сіль і на спогад Не будеш ходити Десь там Твердо знатимеш Що і як Людино моєї хвилі Людино не мого берега І нехай Як пізнаєш себе в цих рядках То станеться тільки лірика Де я Виснажена на бруківку За тобою не йшла Де хвилі випестили навспак мене І не торкались ніколи не хтіли Де хтось сказав У цьому байдужому морі Сам спробуй не збайдужій Де не пам'ятаю хто вона А тебе не забуду повік Не пам'ятаю хто вона Є рід немає спорідненості Не пам'ятаю хто вона Є тіло немає тілесності Хто вона проти рис твоїх Хвиль твого лиця Просто якась причинна Усе вештається без кінця. -- Дякую за те, що бачите цей вірш. А тепер я прошу побачили цей збір і закинути на мавік, хто шо здатен. Як велику вдячність за день життя тим, хто нас захищає, як маленьку прихильність до мого віршомазання. @fialkashostam

Гелловін вкотре приходить в робочий день, переховується церковним подвір'ям, у вірі своїй потойбічне поширює світло, тлом розливаючи фарби зі смітника позаду якогось обриганого й битоскляного бару. бартендер вглядається в розкришені в попіл вікна і станом на ранок нового дня розливає собі в кишені залишки віскаря і віскасу для примарних рудих котів. вітер перекочується між гранчаків на полицях, здіймає задавнений пил від часів відьмаків та привидів, вибуджує павуків-завсідників і навіть впершеприбулих. кулі не торкаються цього дня до стін та несучих конструкцій, інструкції захисту, щоправда, звечора пішли на розпал. Бартендер витримує павзу, заповнює вазу айстр і непевно поруч кладе насіння для чорнобривців і мексиканські магнітики після річної відпустки. Двері зняті з петель, і суперклеєм тримаються літери, які не складаються в назву. Власне, ніхто не пригадує ні адреси, ні реєстрації закладу, навіть власник і його постарілі діти: тільки чолов'яга за стійкою, шо видряпує час з надщерблених та пожовклих олд фешенів, з надкушеними пучками пальців та меншістю сивини. Гелловін рахується його днем та іменем для причин залишатись бартендером й годувати котів, розводити павуків-завсідників та збирати букети з айстр, щороку відчиняючи двері навстіж й виганяючи пияків, вимиваючи запах сечі та поту, крові та сліпоти, обирати місце в тіні свого битоскляного бару, аби до церковних подвір'їв долинало звучання келихів й (не)молитв, плескіт полум'я заіржавілих ліхтарів та хрипувате очікування заходу сонця. Вогняні саламандри розбігаються під столи вимащені у сальці та слідах від ножів, надщерблених кістяками. І коли завтра настане, попри старання бару, на Братів рогатинців чи на кривій і вигадливій липі, межі світів залишають розводи дійсності, якщо придивитись на світлі, і відбивають відлунням на стінах австрійських будинків, банально і просто, наче у текстах твоїх кавалєрок з тіндеру. І смертні довкола завмирають у недовірі, адже щойно під аркою на вірменській Бартендер і Гелловін цілували склянки зогнилого пива і гомоніли як до наступного року назбирають нових магнітиків на свіжих міських могилах #1_тур

На прóстих брудних манжетах застояні плями. Тонко натягнута нитка дерми. Удари стинають. Довго хитається куля темна у товщі води. Повторна полуда наївних знаків приходить у дім зі сходу, стискає у кігтях серце, вкриває усе-світ, сонце, моє мертвородно-тепле, зрізає багрянородно. Стеблом огортає руки – і вʼяже так терпко й стигло обличчя і очі – рухи наївні й пусті. Незримі відлуння торкають шкіру, мережать її повздовжно зсередини – точно й тихо подроблений камінь. Ношу, мов майстер, що точить твердість, збиваючи пальці в мʼякоть, і мітить собою скелі – на вістрях кутів. І тягне сліди тютюнових марень в обличчя німого Бога, що мусить зʼявитись з нього ж, за образом майстра. Довга ця сповнена втрат дорога – у сірих прозорих спальнях заховані чорні тіні між плямами вікон, темні, із ранами крил на спинах. Приходять у сни вітально, нашіптують поле мріянь, вливаються в очі краплі, наповнюють аж по вінця – і тонеш у морі ночі, у світлі прийдешніх сходів небесного тіла-сонця, що спалює простір, трощить вугільні обвалля в ребрах і низки ниток у скронях. Та гра ще триває. Терпнеш, чекаючи свого ходу. 22.03–07.04.24 @reflexref #марина_горбатюк

*Вогні святого Ельму* там, де тихіше, панує вогонь і вода — тепле сузір'я дощів на твоєму зап'ястку. той, хто за погляд у вічність останнє віддав, диво тримає в руці, і тремтить його шкіра бліда, гостро напружена в спробі шаленій не впасти. море ковтає його незліченні гріхи, так, наче просить пощади від чорного ката. вбивство не робить месію таким вже й лихим; світиться ціль, не тримаючи місця для хиб, і в шию впивається шарф, наче полоз строкатий. лиш придивись — на блакитних голках світ висить, все, що живе, лиш заплутане в хлам павутиння, збите зі страху та розпачу. зріж та насип, щоб не забракло ні духу ні згорблених сил струм електричний пускати крізь серце невпинно. він розкриває долоні, й тече в них вогонь так, як тікають від болю в гарячі обійми. бісики блискають в шпилях, і очі його ближче, ніж в'їдливий стогін активних незгод, — хто вам сказав, що наука добріша за війни? губи твої мерехтять перемінною гри, часткою тейлора в функції голоморфній. діло коханки — тримати інтригу та грим, навіть якщо її тіло під струмом горить, — він поцілує. колись. як відверне усі катастрофи.

До речі, я тут подумала... Осінь, прохолода, дощі, кава текіла та какаво, надихаюча депресія і охрове листя... Чи не влаштувати поетичний inktober? Кожного дня, з 1 по 31 жовтня, я буду постити одне завдання на прокачування якогось поетичного скілу та одну вправу на прес (звичайний, не поетичний, кажуть, для здоров'я добре), і пишемо віршик (попередньо зробивши вправу на прес) Постити сюди в коментарі не обов'язково, чи писати на всі дні чи скіпати якісь що не подобаються, чи писати лише на один - опціонально, все на ваше бажання. Просто, я хочу таке зробити сама, нарешті виробити в собі щось схоже на дисципліну а разом приємніше, правда ж? 🌸 Що скажете, цікаво було б таке?