Літературний Тигр

​​Сходив я на «Відблиск», новий фільм Васяновича. Почнемо з поганого. Актори все ще дуже погано грають. Мені не сильно сподобалась «Атлантида» з тієї ж причини: слабкі діалоги від сценаристів та відверто слабка гра акторів. Я поважаю вибір режисера, брати на ролі військових/ветеранів здебільшого справжніх учасників бойових дій, але ж у цьому фільмі велику кількість ролей відіграють професійні актори/акторки. Проте, відчуття, що у другій половині фільму виконавці нащупали правильний нерв та динаміку, то стало краще. Тепер перейдемо до хорошого. Фільм значно цікавіший за «Атлантиду». Це відчутний крок уперед: це і про динаміку фільму, і про сенсове наповнення сцен, і про роботу зі сценарієм. Так, на деякий моментах фільму я відверто позіхав, бо панорамні кадри на 4 хвилини – це не зовсім моє, але це була мізерна частина фільму. Від багатьох сцен фільму я гмикав, посміхався й думав "Ось це зараз потужно й вигадливо було". Більшість сцен, звісно, були потужні, але посміхатись не виходило, бо вони були відверто неприємні та важкі. Особливо сцена, де головний герой намагається перерізати собі горлянку. Якщо у «Атлантиді» всім запам'яталася фінальна сцена у пересувному морзі, то тут подібних сцен з десяток за весь фільм. Чого тільки вартує відкриваюча сцена дитячого пейнтболу чи лінія голуба та сліду на вікні. Ще трохи про погане: Сором, піздєц. На вечірні сеанси приходить 2-6 людей. На деякі сеанси квитки взагалі не куплені. Я розумію, що піар-компанія у фільму не найяскравіша, але це зовсім несерйозно. Такими темпами фільм виведуть з прокату вже за тиждень-два. Будь ласка, сходіть на цю стрічку. Це дійсно важливо. У нас не так багато митців, які можуть стабільно видавати якісне кіно на важливі теми.

Сходив я на <Відблиск», новий фільм Васяновича. Почнемо з поганого. Актори все ще дуже погано грають. Мені не сильно сподобалась «Атлантида» з тієї ж причини: слабкі діалоги від сценаристів та відверто слабка гра акторів. Я поважаю вибір режисера, брати на ролі військових/ветеранів здебільшого справжніх учасників бойових дій, але ж у цьому фільмі велику кількість ролей відіграють професійні актори/акторки. Проте, відчуття, що у другій половині фільму виконавці нащупали правильний нерв та динаміку, то стало краще. Тепер перейдемо до хорошого. Фільм значно цікавіший за «Атлантиду». Це відчутний крок уперед: це і про динаміку фільму, і про сенсове наповнення сцен, і про роботу зі сценарієм. Так, на деякий моментах фільму я відверто позіхав, бо панорамні кадри на 4 хвилини – це не зовсім моє, але це була мізерна частина фільму. Від багатьох сцен фільму я гмикав, посміхався й думав "Ось це зараз потужно й вигадливо було". Більшість сцен, звісно, були потужні, але посміхатись не виходило, бо вони були відверто неприємні та важкі. Особливо сцена, де головний герой намагається перерізати собі горлянку. Якщо у «Атлантиді» всім запам'яталася фінальна сцена у пересувному морзі, то тут подібних сцен з десяток за весь фільм. Чого тільки вартує відкриваюча сцена дитячого пейнтболу чи лінія голуба та сліду на вікні. Ще трохи про погане: Сором, піздєц. На вечірні сеанси приходить 2-6 людей. На деякі сеанси квитки взагалі не куплені. Я розумію, що піар-компанія у фільму не найяскравіша, але це зовсім несерйозно. Такими темпами фільм виведуть з прокату вже за тиждень-два. Будь ласка, сходіть на цю стрічку. Це дійсно важливо. У нас не так багато митців, які можуть стабільно видавати якісне кіно на важливі теми.

Рецензія на Те, що видно звідси Коли тільки збирався прочитати цю книгу, був на 100% впевнений, що авторка латиноамериканка, яка пише про умовну Аргентину. Відповідно думав, що зараз побачу дрібку магічного реалізму, колоритних персонажів та сюреалістичних сюжетних ходів. Лише через кілька десятків сторінок усвідомив, що події відбуваються у Німеччині, але мої очікування абсолютно справдились, а латиноамериканський вайб не відпускав мене до самого кінця. Книга дуже нагадала «Толлака Інґеборґи» чи Жадана, чи «Паштета» Белянського і водночас Бакмана. Коли читаю подібні книги — відчуття, ніби мені показують нашу реальність, але трохи спотворену, саму дрібочку. Ця зміна у реальності настільки маленька, що просто неможливо зрозуміти, що ж тут не так. Але ж який колорит створюють ці незначні позаземні деталі. Прочитав книгу за два дні, поридав поплакав у кінцівці і дуже радію, що мені підвернулась саме ця книга: залишила дуже позитивний та оптимістичний післясмак.

Так вийшло, що право обрати першу книгу челенджу перепало саме мені. Довго думав, яку книгу обрати, бо ж треба щось дійсно цікаве та неординарне. Зупинився на Станіславові Вишенському і його останній роботі «Силует катастрофи». В Інтернеті критично мало статей та матеріалів про витіснене покоління. Ціла плеяда неймовірно талановитих (на мою думку ЗНАЧНО цікавіших за шістдесятників) письменників залишилась поза увагою читачів. Сподіваюсь, що цією читанкою хоч трохи зацікавимо вас познайомитись з творами автора та його сучасників.

Також ви можете долучитись до іншого збору-розіграшу. За донат від 55 гривень Марина розігрує збірку Іздрика та «Кохання в мозку». для участі — донатьте грошики на банку і надсилайте скріншот в особисті повідомлення @marynakrvchk Осьо банка: https://send.monobank.ua/jar/9R1v72Jiws

Принагідно нагадую про наш збір на БПЛА для БПАК Щедрик. Збір йде ДУЖЕ ТУГО. Донатів дійсно мало, відчуття, що той збір вже ніколи не закриється. Не засмучуйте нас, задонатьте копієчку (а краще 1 000 гривень). Дуже хочеться закрити збір найближчими днями. Залишається зібрати лише 30 000 гривень.

Історія така: приходить до мене у особисті повідомлення Богдан із Книжкового Бункеру і говорить «Хочеш наступні півроку тебе будуть змушувати читати книжки, які тебе зовсім не цікавлять?». На що я, звісно, відповів «Ще питаєш?». Ось так і зародилась рубрика #читаємо_страждаємо. 🗓 Щомісяця 20 числа хтось буде називати, яку книгу читають всі блогери. Книга має бути максимально специфічною, під вподобання блогера. На публікацію відгуку є місяць (навіть, якщо книга — цеглинка). Кинути книгу не можна, попросити обрати іншу книгу теж не можна. Тобто рубрика обіцяє піт, сльози, кров, гімно та страждання. Бо ж під рубрику і контингент обрали відповідний: 🙂 Яна про Літературу 🙂 Книжковий бункер 🙂 Книжкові історії 🙂 Як сказав Гаролд Блум П'ять блогерів із абсолютно різними смаками. Цікаво, що із цього вийде.

​​Ви теж це чуєте? Щось гудить у вухах. А, то це ж я збираюсь розповісти вам про крутий канал чули дзвін: книжкове. Сподіваюсь, що вам не хапає серце від вигляду помальованої маркером книжки, бо Наталка (саме так звуть авторку каналу) обожнює підкреслювати найцікавіші моменти у своїх книгах. Але ж як естетично то виглядає. А ще я у захваті від купи дописів із добірками акційних книжок з розпродажів різних видавництв. Просто уявіть: вам не треба лазити й вишукувати найвигідніші пропозиції, бо це вже зробили за вас. Загалом на каналі багато дописів у форматі дайджесту (короткої добірки із нагальною інформацією): про акції від видавництв, про книги, які можна прочитати за вихідні чи просто новини книжкової галузі. Ну ви зрозуміли, канал дійсно має не мало унікальних родзинок, то вважаю, що треба підписуватись.

Нагадую про нашу шикарну теку — ТУТ Тикайте, бо чого ж не тикнути?

Такої репрезентації українців у книжках я ще не бачив 😁