Lovu dzen

Вдих — новий початок. Видих — відпускаєш зайве.

дай всьому "устаканитись"

Ти і є любов всього свого життя

Ти стаєш тим, що ти споживаєш

Не ускладнюй стосунки сам з собою

З чиїх очей ти на себе дивишся? З того, хто принижував? Чи з того, хто любив?

якщо хтось стає центром вашого всесвіту, то це перетворюється з кохання на релігію

Якщо ви досі чекаєте на важливу подію, що має змінити ваше життя, то, можливо, так і не зрозуміли, що найважливіше, що будь-коли могло з вами статися, вже сталося.

ти надто сповнена життям, щоб тебе любили на половину

Чому ти в це віриш?

Все що є в тобі появляється назовні

Завжди йди далі

Навіть, якщо ви будете рухатись повільно, то ви все одно кожного дня, на крок ближче до своєї мрії

Прийми свій масштаб та не бійся розвитку

Люди завжди недооцінюють себе і переоцінюють труднощі на шляху

Не приховуй свою біль. Виражай її.

Наскільки б люди не розвинулися, вони все одно мають у собі інстинкти, хворобливі погляди, грішні душі, божевільні ідеї, жагу до влади, купу злості, насильство та море травм. Тому дуже дивно у 2024 році розмірковувати над тим, що, якщо ти дожив до 50 і твоє життя триває, ти — везунчик. Адже сьогодні ти можеш пересадити собі будь-який орган, полежати під крапельницями молодості, народити дитину шляхом ЕКЗ, поїхати в будь-який куточок світу на ретрит, отримати інформацію про цілющі трави та замовити їх в один клік, зробити голковколювання, масаж чи вколотися ботоксом до несхочу. Коли я говорила зі своєю бабусею, яка померла у 69, вона сказала, що життя пролетіло, наче один день, і ще вчора вона була молодою. Так виходить, що скільки б тобі не було, цього все одно мало. Час у кістках та плоті — дуже швидкоплинний. Практично одна мить. Вже декілька днів мене не полишає ця думка. Не полишає через розмову з одним хлопцем, який прислужував у церкві й от-от став би священником. Він розповідав мені про православ’я. Будучи православною, я практично нічого про це не знала, натомість займалася самопрограмуванням, медитаціями та чайними церемоніями, вірила в реінкарнацію та симпатизувала буддизму. Він сказав мені, що за православними канонами у людини всього лише одне життя. Одне життя. Одна мить, яку, здається, неможливо розсмакувати. Я настільки довго вірила в реінкарнацію душі, що зовсім забула цю умовність у християнстві. І це ще більше вибило мене з колії. — А потім що? — спитала я. — А потім рай або пекло. — Рай і пекло — це стан свідомості. — Рай і пекло — це не лише стан свідомості, а й конкретне місце, куди потрапляє душа після смерті. — А в чому тоді суть одного життя? — Йти до Бога. Це такий мізер і водночас такий малий-великий шанс. Дійти до Бога за одне життя. Враховуючи рівень розвитку, сімейні цінності, спокуси, стан у країні, внутрішні характеристики, традиції, національність… Чи не стає життя ще більшою цінністю, коли перестаєш вірити в подорож душі й віриш у православні канони, де можливість дійти до Бога є лише одна? Можливо, й так. Але часу тоді вже менше…

Не згадуй минуле з соромом

Нічого не змінюється поки ти нічого не зміниш

Відпочинок — це не ледарство, або ж егоїзм