пригадай

#збережи

маленький апдейт: у Клави вийшов новий мерч і він зараз зі знижкою до 5 травня якщо давно хотіли - саме час✨ мерч ну дуже slayy 🤌🏼 ✨https://klavdiapetrivna.com/merch

/ як все встигати?🤓

*немає часу плакати ночами

#буденність

демки Клави які я обожнюю 🎧🌸✨

зробила для вас навігацію по каналу - щоб було легше знаходити те, що відгукується саме вам 👒 #рядки — цитати з пісень #буденність — щось моє #збережи — фото #новини — всі новини від KP

далі будемо поступово доповнювати 🪭

новини 💔 розбивають Київ , мої співчуття всім постраждалим 🥺

я тепер - не твоя фея і не твоя муза, ти мене нічим не вдариш, як у картах туза! твої кроки навпаки такі, такі невмілі. тоді почну я перша, як в шашках ходять білі

kp/osty - чорні білі

«я — вірш» залишився в мені але тут більше не тільки вірші -

тут про музику і мої відчуття

та поезія нікуди не зникне з мого життя ✨ дякую тим, хто був зі мною раніше і привіт тим, хто тільки прийшов

жовтаве світло астрономів місяця досліджує поверхню наших спин ми не спимо – ми дихаємо й світимось а ніч у червні – всього шість годин ми не спимо – ми лежимо без руху нас упокорив пульс на двох один а час кульгає аритмічно й глухо бо ніч у червні – тільки шість годин бо літо в червні пещене й примхливе причин і скутків каламутить плин одне за одним йдуть посухи й зливи як ніч за днем і все – за шість годин здавалося б – лови свою удачу тасуй колоду з наслідків й причин та наш протест недвижний і лежачий бо ніч у червні всього шість годин а за вікном – вільготність субтропічна пахтить бензин палахкотить жасмин ми безрухом затримуємо вічність: любов у червні – тільки шість годин Юрій Іздрик

Вже не вперше пишу й не вперше карбую рядки. Звикла ставити коми, писати слова й додавати їх в зміст до листів. Кожен лист починаю питанням одним «чи є десь ще ти?» Наче йду по шляхах колись спалених нами мостів. Тих листів вже забита шухляда моя у столі, Вже чорнила скінчились не раз, наче доля дає мені знак, Що не варто чекати, бо, звісно ж, ти не відповіси, Проте й надія моя не вмирає, однак, Вже не вперше я знаю й сама відмовляю собі, Їх дарма надсилати. Дарма і писати, авжеж. Адресат невідомий, зазначено просто «тобі», Листоноша не знає, куди надсилати — в повітря без меж? І лишаю тому при собі ці сумні мемуари, Наче пам'ять моя свій карбує в кімнаті музей: У рядках цих нема ані крихти жалю чи омани, Лишень правда гірка вся про те, як щосили біжу від жахливих ідей. Від себе я тікати не взмозі, пробач, Правду цю приховати навік аж ніяк я не зможу, А який по рахунках у нас вже триває тут матч? Хто програв з нас чи виграв ту кулю прокляту й ворожу? По рахунках сплатили в зневірі й брехні, Розбиваючи реальність на крихти й секунди, Я не вперше пишу, але вперше читатимеш ти, Якщо знайдеш колись серед мотлоху їх цілу купу. Якщо після прильоту лишиться бодай хоч один, Ти відкриєш. Побачиш нерівний й нервовий мій почерк, І обнявши, сидітимеш, може, ще кілька годин, Відчуваючи в венах текучості гіркий цей розпач. Кажуть, поки живий, ще є шанс повернути назад, Недописані миті спалити, відзняти на інший сценарій. Якби знати, що більш не зустрінемось в той листопад Я б відзняла наново усе до секунди останньої. Я б хоч хай не майстерно зібрала до купи сюжет, Перевтілила ролі життя, замінивши свій сум на надію, Вірогідно, той фільм міг отримать добро на бюджет, Бо у нім за весь час не лунало би фраз «я не зможу» й «не вірю». І, можливо, на його прем'єру все ж хтось би прийшов, Хтось дивився б в екран, розуміючи з перших секунд, Що весь сенс цих моментів й надії — аби ти колись увійшов, Прочитавши в листах про сердечний безжально триваючий бунт. 🌸Fire_Die #віршіпідписників

Ми ходили з тобою під дощем І були один одному теплим плащем А коли зима замітала дороги снігом, зігрівалися теплим сміхом Влітку потрапляли в дурні історії, втрачали зв’язок, і це було геть не Ок Я на пам’ять знала твій номер, ти завжди відповідав, хоча сам не набирав Нам нагадував вранішній спів птахів, що час розмов скінчився і телефон сів Я хотіла з тобою ходити в Гори, Хотіла сказати, що ти моє море Надіялась ти прочитаєш це Між рядків, знаю, ти теж цього хотів Нажаль цей світ нас підвів І твоє серце назавжди спинив Що лишається мені? Завжди Пам’ятати твої вії на моїй щоці. 🌸100%illuminated #віршіпідписників

❤️ «чи подобається мені моя робота/якщо так то що саме?» а якщо ні то чому ти досі там ? #запитайсебе