Нотатки орієнталіста. Orientalist notes

✍Син упорядника цього альбому - Крістофоро Мамука делла Торе (1681-1760) був відомим драгоманом (терджиманом, перекладачем) та фахівцем з османських справ. Як і покоління його предків, він народився у Стамбулі, в шанованій католицькій родині, яка щонайменше з кінця XVI ст. спеціалізувалась на дипломатичних і комерційних відносинах між Венецією, Габсбургами та Османською імперією (через кілька днів я остаточно загубився в їх родинному дереві та десятках відомих перекладачів з цієї сім’ї). Довгий час Крістофоро жив і працював між Стамбулом і Венецією, аж поки в середині XVIII ст. не осів в італійському Трієсті. Тут він одночасно представляв інтереси османських купців та намагався влаштуватись на службу до Марії Терезі (згодом успішно). Судячи з усього, саме останній фактор сприяв появі у Відні презенту від Крістофоро - знаменитого видання «294 різнокольорові фігури…». Подібні «книги костюмів» були популярним жанром, у якому само/репрезентували «османську цивілізацію». Вони були важливим джерелом знань про політичний устрій, культуру, релігію, господарство жителів цієї держави й довгий час вважались солідним презентом при дворі володарів. Альбом «294 різнокольорові фігури…» складається з кількох сотень османських мініатюр, створених найвірогідніше у ІІ пол. XVII ст. Намальовані вони на «східному» папері в характерному художньому стилі. Супроводжується видання текстами (підписами, коментарями, поясненнями до зображень) італійською мовою, які написані вже на європейському папері. Це свідчить про те, що видання зшивалось з різних частин: мініатюри могли малювати османські майстри у Стамбулі, а тексти додавались вже родиною делла Торе (у вигляді аналітичної довідки фахівця, що пояснював «контексти»). Цей альбом дуже цікавий, адже поєднує кілька виразно османських та італійських художньо-текстуальних жанрів в одному виданні. А отже, виражає два погляди на османів – «власний» та «іншого». Над його створенням працювала людина, яка добре розуміла особливості цих двох світів, жила в них, була «професійним медіатором» між ними. Роль подібних «драгоманів» (як сім’я делла Торе) виходила далеко за межі лише перекладу текстів з однієї мови на іншу. Вони пояснювали «інший світ», з його релігійними, світоглядними, суспільними особливостями, етикою та дипломатичним протоколом. До того ж, робили це як для європейців, так і для османів. Подарунок цього видання при дворі у Відні можна сприймати як «професійне резюме», яке ніби натякало – «моя сім’я зібрала багато відомостей про турків, але ми знаємо набагато більше корисних секретів…». #Османська_імперія #мистецво #Італія #Австрія #Габсбурги

Останні кілька днів "залип" у історію про один альбому та його творців, для яких переходити межу між різними світами було родинною професією. В кінці історії буде про «український дороги» автора альбому: 🖼«294 різнокольорові фігури, що представляють посади, професії… міста Константинополя й інших варварських народів з описом» («Figurae 294 colorite che rappresentano le cariche, le professioni ecc…»). Кількатомна праця, упорядкована й коментована Маркантоніо Мамука делла Торе (1636, Стамбул – 1712, Відень) на поч. XVIII ст. 📌Оригінал зберігається в колекції Австрійської національної бібліотеки: #Мистецтво #Османська_імперія #Австрія #Італія https://digital.onb.ac.at/RepViewer/viewer.faces?doc=DTL_7683538&order=1&view=SINGLE

📷 «Азовсталь: нові сенси». Виставка в #НМІУ, у річницю повномасштабного вторгнення. Про героїв і пам’ять.

🎥Дональд Річі (1924-2013) - американський журналіст та режисер, який першим відкрив для «західного світу» японське кіно. ✍Дональд Річі потрапив у Японію в 1947 р., після служби на торгівельному флоті. Не бажаючи повертатись до рідного Огайо, він заробляв журналістикою та робив огляди на японські кіно-новинки. Під час підготовки сюжетів він близько потоваришував з Ясудзіро Одзу, Касіко Кавакіта та іншими сценаристами, режисерами й майбутніми «класиками» цього жанру. Довгий час журналіст плідно працював у Токіо. Писав про індустрію кіно, культуру, повсякдення q подорожі Японією. У 1959 р. вийшла його книга «Японське кіно: мистецтво та індустрія» (у співавторстві з Джозефом Андерсоном), завдяки якій «західна» публіка вперше дізналась про історію й індустрію японського кіно (та й взагалі – що у цій країні існує кіно-мистецтво). «Внутрішнє море» (1971) – тревелог, який Дональд Річі написав під час мандрівок островами Внутрішнього моря Сето. Цю книгу автор писав орієнтуючись на популярний японський літературний метод збирання думок і спостережень у те, що лише на перший погляд здається випадковим набором слів і сюжетів (с). Річі називав цей метод «Слідуй за пензлем». Праця є чудовим прикладом суб’єктивного погляду. Романтичного осмислення власних вражень і емоцій на межі між художньою літературою й документалістикою. 📌В 1991 р. на основі цього популярного тревелогу режисерка Люсіль Карра зняла однойменний документальний фільм. Насолодитись його чудовою естетикою та "випадковими контекстами" можна за посиланням: #Японія #кіно #мистецтво #тревелог https://www.youtube.com/watch?v=vRR8yMTYv2A&ab_channel=ATYEOJimmy

✍«Тепер ми не боялись учителя – ми любили його. Охоче і з радістю вчили його уроки: математику, історію, географію. З історії пізнавали своїх предків, свої корені. З географії ми дізнавалися про широкі степи, де ми гуляли, про землю, де жили. Пізнавали швидкі струмки, що дзюркотіли серед гір, безкрає море із шумливими хвилями, гірські шпилі у синюватому серпанку. Ми пізнавали глибину морів, висоту гір, велич Творця». Номан Челебіджіхан. «Молитва ластівок», 1913. 📌23 лютого в рамках виставки MIRAS. Спадщина проводимо публічний діалог, присвячений пам’яті Номана Челебіджіхана (1885-1918), знакового громадського й політичного діяча, письменника, поета та духовного лідера кримськотатарського народу. Поговоримо про внесок цієї особистості у формування суспільно-політичного, інтелектуального й культурного середовища епохи, а також спробуємо осмислити значення кримськотатарської не\матеріальної спадщини у формуванні ідентичності корінного народу Криму. Запрошую, буде цікаво. #анонс #Крим #кримські_татари

⚡«Агатангел Кримський і історія Стародавнього Сходу». У вівторок, 21 лютого о 16.00 має бути цікава онлайн розмова про результати дослідження рукописної наукової спадщини Агатангела Кримського. 📌Детальніше за посиланням: #анонс #семінар #онлайн https://www.facebook.com/events/720953559683507/?acontext=%7B%22event_action_history%22%3A[%7B%22mechanism%22%3A%22your_upcoming_events_unit%22%2C%22surface%22%3A%22bookmark%22%7D]%2C%22ref_notif_type%22%3Anull%7D

Паризький цикл робіт Домото Іншьо (1891-1975), відомого японського художника, що після Другої світової війни змінив стиль «ніхонга» на європейський експресіонізм. Домото Іншьо став відомий у міжвоєнній Японії завдяки роботам у традиційному стилі «ніхонга», а також численним розписам інтер’єрів буддійських святинь (здійснив більше 600 розписів буддійських храмів, монастирів та інших святинь). З часом, він створив власну школу і все більше поринув у вивчення історії, естетики й західного мистецтва. Після війни відчувається сильна зміна у творчості художника, в якій все сильніше домінує експресіонізм. Домото Іншьо все частіше організовує міжнародні виставки за кордоном та підтримує контакти з європейськими художниками. У 1966 р. він заснував Музей образотворчого мистецтва «Dōmoto», дизайн та концепція якого й досі відображають його художнє бачення мистецтва. Сайт музею: https://insho-domoto.com/ #мистецтво #Японія #Париж

Раптом захочете приготувати, тримайте рецепт пудингу «Імперія»: 📌«1 фунт кишмишу й коринфських родзинок (Австралія); 1 фунт родзинок без кісточок та 6 унцій цукатів (Південна Африка); 6 унцій нарізаних яблук (Канада); 1 фунт панірувальних сухарів та 8 унцій борошна (Англія); 1 фунт яловичого сала (Нова Зеландія); 1 фунт тростинового цукру (Вест-Індія); 4 яйця (Ірландія); 0.5 унції меленої гвоздики (Занзібар); 0.5 унції меленого мускатного горіха (Стрейт-Сеттлментс); 1 дрібка прянощів (Індія); Столова ложка бренді (Кіпр); Столова ложка рому (Ямайка); 1 пінта старого пива (Англія)». #рецепт #колоніалізм #кухня #Британія

🍽️Сливовий пудинг «Імперія» - різдв'яна страва, що стала гастрономічним брендом колоніальної могутності Британії. Історія про те, як найбільш англійську страву почали робити з найменш англійських інгредієнтів: ✍️Першочергово, англійський пудинг був пряною стравою з м’яса. Згодом, щедре додавання сухофруктів і сливи зробило з нього калорійний десерт, який став символом справжнього англійського Різдва. В 1924 р., під час підготовки до знаменитої Колоніальної виставки на стадіоні «Вемблі», у організаторів виникла маркетингова ідея – обрати страву, яка б найкраще демонструвала єдність та успіхи Британської імперії. На основі англійського пудингу кухарі Букінгемського палацу розробили рецепт, до якого мали входити інгредієнти з різних куточків імперії. За першочерговим задумом, пудинг «Імперія» мав посилити відчуття єдності, ближче познайомити британців з особливостями господарства й культури різних домініонів країни, а також стимулювати внутрішній попит на окремі колоніальні товари. А ще, давав зрозуміти – поки існує імперія, існуватиме добробут на столі та різноманіття на полицях крамниць. Масштабною піар-кампанією пудингу займалась «Імперська торгівельна рада», яка ініціювала проведення «Тижнів імперських закупок» у більш ніж 60-и містах держави. Королівська родина також долучилась. У 1930 р. був навіть випущений фільм «One Family», який розповідав милу історію про хлопчика, що мріє приготувати пудинг єдності у Букінгемському палаці. Спойлер: у фіналі йому це вдасться. #Британія #кухня #колоніалізм

🖼️Ранкова картина без назви, від Хале Асаф (1905-1938), талановитої турецької художниці імпресіоністки. Вона була племінницею знаменитої Міхрі Мюшфік Ханим. Не зважаючи на слабке здоров’я, досить плідно працювала й вивчала «західний стиль» у крупних мистецьких центрах Європи: Римі, Парижі, Берліні. Навчалась живопису у Артура Кампфа, Ловіса Корінта, Андре Лота та інших відомих митців свого часу. Сьогодні збереглось дуже мало картин художниці (лише кілька десятків) - нажаль, вони були втрачені під час Другої світової. #мистецтво #Туреччина #кава

⚡️«Юрти незламності» стали в пригоді українцям. Цей позитивний досвід тепер використають і в Туреччині. ЗМІ Казахстану повідомляють, що близько 100 юрт (які обладнають як пункти допомоги) вже відправили для підтримки постраждалих від землетрусу: #Туреччина #Казахстан https://www.inform.kz/kz/kazakstandyktar-turkiya-halkyna-100-ge-zhuyk-kiiz-uy-zhiberedi_a4033763?fbclid=IwAR1WiAkUrcrtMj6wSvibHzb3OC3cz9PDEjAzhbxT1AKOCFGvYYOS-0hFz8w

У суботній день трохи українського комедійного кіно з верблюдами: 🎥"Шкурник" (1929) - стрічка режисера Миколи Шпиковського (1897-1977), яка розповідає про пригоди підприємливого киянина Аполлона Шмигуєва, який у спробах перечекати "негоду громадянської війни" вирушає на Південь України. На Андріївському узвозі він збирає "нічийний крам" та відправляється у подорож на верблюді, що невідомо звідки приблудився до його дому. У дорозі головний герой постійно стикається з халепами, до яких часто призводить жага до наживи. ✍Стрічка створена на основі повісті відомого в 1920-х роках українського письменника Вадима Охріменка. Її заборонили до показу майже одразу після виходу. Детальніше про кіно за посиланням: https://dovzhenkocentre.org/top-100/shkurnyk-tsybala-znayome-oblychchya/

Коли насправді любиш свою роботу: 📷Італійська реставраторка Алессія д’Алессандро працює з настінними розписами у гробниці Нефертарі, першої дружини фараона Рамсеса ІІ. #Єгипет #мистецтво #фото #погляд

⚡Цієї неділі запрошую на цікавий інтерактивний захід, який відбудеться в рамках виставки "MIRAS. Спадщина". Маєте нагоду поринути у яскравий світ кримськотатарського весілля, з усіма його символізмами й сенсами, оглянути колекцію кримськотатарських артефактів ХІХ - поч. ХХ ст., та просто випити кави з печивом "кураб'є" у чудовій компанії. #анонс #виставка #MIRAS #Крим #кримські_татари https://www.facebook.com/events/1404890570285265?ref=newsfeed

📷Китай напередодні падіння Гоміндану (1949), від Анрі Картьє-Брессона (1908-2004), впливового французького фотографа, який у своїх роботах найбільше цінував щирість. У 1947 р. Анрі Картьє-Брессон став співзасновником «Magnum Photos» - фотокооперативу фотографів-акціонерів, яких об’єднувало прагнення висвітлювати повсякденне життя в різних куточках світу, а також вміння «залишатись максимально непомітними у кадрі»(с). Фотограф вперше відвідав Китай у 1949 р. Тут він шукав не кадрів з жахами громадянської війни, а знімав повсякденні клопоти на фоні глобальних змін у житті людей. Найвідомішим кадром серії стала черга до державного банку у Шанхаї, в якій вкладники прагнули обміняти знецінені гроші на золото. Щоб зробити цей знімок, Картьє-Брессон більше тижня чатував у сусідньому будинку, адже видачу вкладів постійно відкладали. Згодом, отримати золото змогли лише 50 осіб (з кількатисячної черги), які підкупили співробітників банку. Інші ще довго тримали чергу перед порожнім приміщенням. #фото #Китай

⚡️7 лютого День Північних територій Японії. З цього приводу коментар Хірано Такаші про те, чому Північні території - це не Курили: ✍️«Японія не вважає свої Північні території (чотири острови: Еторофу, Кунаширі, Шикотан і Хабомаї) частиною Курильських островів, що є основним обгрунтуванням, чому Японія може претендувати на ці чотири острови. Для Японії Північні території та Курильські острови (ми називаємо їх Чишимські острови) – різні…». 📌Детальніше тут: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3589517-zurnalist-poasniv-comu-nepravilno-kazati-kurili-ce-aponia.html?fbclid=IwAR2Fsg7iJQHrQ5rdZl4kPSHN6SohOUQ764ugeWyDeIiHxAKRuqPAgkjQj-8

​​Кость Котко. Сонце поза мінаретами У наших 20-х у Туреччині бували часто: їздили туди у відрядження, як Микола Любченко, Павло Тичина чи Леонід Первомайський, або зупинялися в стамбульському порту, вирушаючи в далеку морську подорож або, навпаки, повертаючись із океанських мандрів, як Олександр Мар’ямов чи Леонід Чернов (Малошийченко). Нариси Костя Котка (Миколи Любченка) «Сонце поза мінаретами» — здається, перший репортаж із Туреччини. Поки вони вийдуть в антології «східних» репортажів у серії «Наші 20-ті», читайте уривки — що побачив «радянський громадянин і український гуморист», як він себе рекомендував, у Туреччині сто років тому. Собака Ми їхали автом наниз, до Галати. Їхали швидко. Раптом шофер майже спинив машину. Серед вулиці лежав собака й байдуже дивився на авто. Шофер обережно об’їхав — це дуже важко було на такій вузькій вулиці. Шофер був турок. Турки ще й досі дуже люблять собак і котів. Образити таку тварину колись вважалося за гріх. Тому й у прислів’я ввійшла безліч константинопольских собак. Коли їдеш шіркетом на Пренкіпо або купаєшся в Мармуровому морі, бачиш серед моря два маленькі острови. Один зрізаний, ледве визирає з води, другий гострий. Це — Платі й Оксія. Там нічого не росте й там ніхто не живе. Ці дві темні плями якимсь дисонансом порушують яскравість рожевих островів. Років окупації Антанта вивезла всіх собак із Константинополю на острів Оксію й потруїла там. Сучасні стамбульські собаки молоді. Але ви чули, що таке атавізм? Молодий собака, що виріс уже після окупантів, якимсь інстинктом розуміє, що в турецькому народі живе зворушлива любов до кожної тварини. Чашка кави Традиційну чашку кави вам і тепер можуть запропонувати в кожній крамниці, куди ви зайдете купити краватку чи папетрі. Іноді замість кави можете мати пляшку газосу. Але пропонують не дуже охоче. Звичайно, ви можете навести на думку запропонувати якимсь жестом чи рухом. Вам принесуть кави з найближчої кав’ярні і грошей ні в якому разі не візьмуть. Але цей звичай гостинности серед крамарів починає зникати. Кажуть, що спричинилися до ліквідації цього східного забобону російські емігранти. Вони перші роки блукали з крамниці до крамниці і попивали каву на дурничку. Обкладинка Льва Каплана. Фото — ЦДАМЛМ. #наші20

Вечірнє: 🎶"Ey, güzel Qırım" ("Мій прекрасний Крим") кримськотатарська тужлива народна пісняу виконанні музиканта й майстра Гордія Старуха. #музика #кримські_татари https://www.youtube.com/watch?v=z65ANUbO85A&ab_channel=GordiyStarukh

🗺️ «Orient» vs «Occident». Карти, які наочно демонструють різницю між уявним та географічним «Сходом». #карта