Нотатки орієнталіста. Orientalist notes

✍️"Коли везу поранених степом, молюся, щоб Аллах зробив наш екіпаж невидимим”. 📌Інтерв'ю з шейхом Саїдом Ісмагіловим, муфтієм духовного управління мусульман України "Умма", який з початку повномасштабного російського вторгнення склав з себе обов'язки муфтія та став водієм-стрільцем екіпажу парамедиків. #іслам #Україна

📷Як за століття після поїздки Стефана Пассета змінилась Монголія? Цим питанням задалась Люсіль Шомбарт де Лауве. У 2012 році вона здійснила дві експедиції до м. Улан-Батор (колишня Урга), відвідавши практично ті ж місця, що і її попередник у минулу епоху. У фото вона досить атмосферно передала те, як серед «степового океану» уживаються традиційне життя номадів у юртах зі стрімкою урбанізацією міста, а радянські хрущовки – із давньою буддійською спадщиною. #фото #Монголія

📷Монголія на зламі епох, у об’єктиві Стефана Пассета. З «Архіву планети» Альберта Кана. ✍️Альберт Кан (1860-1940) був французьким банкіром та меценатом, якого захоплювали й одночасно непокоїли стрімкі зміни у світі. Він започаткував проєкт «Архів планети», щоб зафіксувати для нащадків різноманітність людської цивілізації, з її неповторністю традицій, архітектурних пам’яток та ландшафтів, що змінювались на очах його покоління. Кан організував експедиції у різні куточки світу, в результаті яких у Парижі постала одна з найбільших колекцій - 72 тис. фото й 100 год. відео з 60 країн світу. 📌Стефан Пассет здійснив дві подорожі до Монголії (1912, 1913), майже невідомої на Заході країни, що переживала історичні зміни - часи між китайським правлінням, владою Богдо-гегена, російським впливом і радянським контролем у майбутньому. В епіцентрі уваги фотографа опинились м. Урга та буддійський монастир Гадан, важливий осередок осідлості, а також політичний, торгівельний і сакральний центр Середньої Азії.

🖼️«Сакральний Схід» британського художника Гарольда Коппінга (1863-1932), автора ілюстрацій до «Біблії Коппінга» (1910), одного з наймасовіших та найвідоміших британських видань Біблії. ✍️Гарольд Коппінг довгий час працював з британськими місіонерськими товариствами, які замовляли ілюстрації біблійних сцен та художніх матеріалів для своїх африканських і азійських місій. Прагнення реалістично відтворювати у картинах героїв Старого Заповіту спонукали художника до поїздок у Палестину та Єгипет, де він надихався атмосферою святих місць і уявляв, як могли жити й виглядати жителі цих земель тисячі років тому. Мільйони християн у різних куточках Британської імперії візуально осмислювали для себе Стародавній Схід саме через роботи Гарольда Коппінга, вибудовуючи власний сакральний зв’язок з простором та історією цього регіону. #Біблійний_Схід #орієнталізм

📷Повсякдення повоєнної Японії (1949-1951), в об'єктиві невідомого офіцера ВМС США. #фото #Японія

🎥Фронт очима японця. №2. Нове відео від Шіґєкі Міяджіми, японця, який прибув в Україну, щоб на власні очі побачити наслідки атаки російських військ на Київщину. Побачене так вразило його, що він повернувся та продовжив знімати в інших містах, аж поки не опинився на передовій, на позиціях українських аеророзвідників. #відео #Україна #Японія

🎙️Документальний радіо-фільм про життя й творчість Софії Яблонської, яка у своїх мандрівках відвідала Лаос, Камбоджу, Індокитай, Сіам, Таїті, Австралію, а також 15 років прожила в Китаї.

📷В продовження до дня корінних народів. Трохи сучасної караїмської спадщини у м. Тракай, з моїх мандрівок "татарськими шляхами" Литви. ✍️Як і литовські татари, караїми проживають у Тракаї (Троках) з 14 ст. Князь Вітовт запросив кілька сотень їхніх родин з Криму оселитись біля власної резиденції на окремій вулиці - пізніше Караїмській. Сьогодні цю вулицю легко упізнати за характерними будиночками з чотирма вікнами. Затишний район з Караїмським сквером та етнографічним музеєм, який раджу відвідати. Традиційний караїмський пиріжок "кібінай" (з тіста та рубленого м'яса) давно є гастрономічним брендом Литви. Його можна скуштувати у місцевих закладах та у вигляді литовського "стріт-фуду", до якого він ідеально інтегрований - кібінай дуже зручно їсти на ходу й брати з собою в дорогу (підозрюю, що саме з цією метою страву й придумали сотні років тому). Сьогодні в Литві проживає бл. 250 караїмів. Щоб привернути увагу до багатої культури й історії цього корінного народу, 2022 рік було оголошено Роком караїмів Литви.

📷Написав кілька слів про кримськотатарську гостинність, а також дуже важливий предмет у побуті кримських татар - мідний таз "ель-леген" 19 століття, який використовували для умивання та ритуального омовіння. #текст #кримські_татари #Крим #МІСТ #експонат #музей

✍️9 серпня міжнародний День корінних народів. Зробив для вас невелику підбірку кримськотатарських народних прислів’їв, сповнених мудрості, любові до сім’ї та своєї батьківщини: 📌Один батько годує дев’ять синів, але всі вони не прогодують його; 📌У матері вчяться шубу шити, у батька стріли метати; 📌Якщо жінка розсердиться, то й на снігу змусить казан закипіти; 📌Не лякай зайця – зробиш левом; 📌В дім, де немає саду, соловей не сяде; 📌Прийде весна – вершини гір стануть садом; 📌Кава – чорна, але обличчя відбілює; 📌Зайця і очерет вбиває, а достойного – ганьба; 📌Йди тією дорогою, якою народ ходив; 📌Немає друга краще матері, немає землі, кращої за Батьківщину; 📌Рідна земля – золота колиска; #текст #прислівя #кримські_татари #Крим

🖼️Що мандрівка до Лівану робить зколекціонером та меценатом? На обох зображеннях - граф Едмунд Зічі (1811-1894), угорський дворянин, колекціонер і фундатор східної колекції Музею прикладного мистецтва у Відні. ✍️Портрет графа у східному вбранні більше відомий як «Емір Лівану» (1843). Написав його угорський художник Жозеф Борсос у Відні, після повернення графа з мандрівок Близьким Сходом. Екзотичний костюм граф вдягав у Лівані, під час зустрічі зі знаменитим Соліман-пашею аль-Фарансаві, колишнім французьким ветераном на службі у правителя Єгипту Мухаммеда Алі (1769-1849). Портрет помилково ототожнюють з «єгипетським намісником Леванту», хоча скоріше це умовний образ «східного вельможі», для якого позував епатажний граф Зічі. Але, цей портрет чудово ілюструє хвилю романтичного захопленням «Сходом» серед угорської еліти 19 ст., яка у пошуках коренів ідентичності переосмислювала власне минуле й "азійські корені". #текст #мистецтво #орієнталізм #Угорщина #Ліван

📷І трохи фото тарікату Мевлеві у Стамбулі, з моїх минулорічних мандрівок Туреччиною. Сьогодні це дуже затишний музей, у якому мало туристів. Більшість з них стоять у черзі до Галатської вежі, що розташована буквально поруч. Камерні затемнені експозиції з хорошою поліграфією, реконструкціями кавової кімнати, майстерні каліграфа й кімнати шейха, яку так яскраво описав Олекса Грищенко. Ну і простора відреставрована зала, де зазвичай проходили знамениті дійства... #Туреччина #Стамбул #фото #Україна #мевлеві

«У дервішів вертунів», або як український митець Олекса Грищенко відвідав тарікат Мевлеві в роки своїх поневірянь у Стамбулі (1919-1921): ✍️«В теке – будинку дервішів – йдемо коридором, вистеленим жовтими, дуже чистими матами, до шейха… Вітаємось. Ібрагім і шейх з багаторазовими церемоніями підносять руку до серця, губ, згинаються до землі і широким рухом віднімають руку від чола… Шейх курить цибух з золотим кінцем. Гідний, гордовитий. Сидить під стіною на шкурі з білою шерстю, з схрещеними по-східному ногами, обутими в сап’янці… Біла шапка з верблюжої шерсти насунена міцно на голову… Рухи в шейха пластичні, експресивні. Він говорить повільно скандуючи слова, які всі слухають з пильною увагою. Підносять каву в малесеньких чашках, втиснутих у ебенові підставочки. В кімнату заходить старий ходжа в незвичайному білому тюрбані, одягнений у рожевий плащ. Він сідає біля стільця шейха і цілує йому руку з піднесеною пошаною. З кольорів, жестів, рухів можна сказати – перська мініятюра… Говорим спершу про макет сирійської мечеті, яка стоїть в одному кутку. Потім – про гарного каліграфа, який прикрасив леґву химерними арабськими літерами на синьому й білому тлі… Шейх зауважує з здивуванням: - Слов’яни поводяться інакше ніж німці, французи чи англійці. У вас рухи й спосіб сидіти – східні. - Природно, ми азіяти, хоч наші обличчя і одяг європейські. Усі сміються… Час молитви, яку в четвер відмовляють о першій годині, прийшов… Йдемо до ораторії. Панує півтемінь. Шейх говорить довго, чарує своїм співучим голосом… Незапримічений, рисую на коліні дервішів. Вони стоять затоплені в думки. Високі ковпаки колишуться, похмурі голови схиляються на груди. Їхні постаті, лиця й рухи прекрасні! Усі дервіші разом зводяться на ноги, стають колом вздовж балюстради і йдуть повільною ходою один за одним… Раптом долоні їхніх рук вдаряють об долівку. Заля раптово розбуджується. Всі нагинаються вперед. Потім живо зводяться, розпинають ряси й кидають їх на землю. Заля прояснюється, наповнюється білими фантомами. Вони кладуть навхрест на плечі загорілі руки. Молодший дервіш першим підходить до шейха. Він церемоніально цілує його пальці і віддалюється, піднісши високо праву руку в повітря, з долонею витягнутою наперед, що означає прохання милостині. Друга опущена рука символізує покору. За ним другий, третій, усі обертаються. Молоді й старі підносять довгі рамена, обертаться, спритно зберігаючи при тому коло на залі. Короткі білі спіднички видуваються у дзвін. Літають у повітрі. Флейти й барабани грають одночасно. І під час, коли мелодійні звуки переносять нас у Нірвану мрій, приглушені удари вибивають такт східної мелодії, по-дитячому наївної… А в півсумерку крутяться білі постаті в дивному вируванні, немов примари. Старші повільніше, а молодші з більшою бравурою… Видовище танку глибоко вражає. Іслям, суфійські ідеї, Схід – але в усій цій церемонії стільки речей, узятих з Візантії, з її законів музики, з її ритму, екстази й таємничого перетворення, з ї поклонами, в якій розпізнається її пошана до людини, до її божеської істоти…». 📕Олекса Грищенко, «Мої роки в Царгороді. 1919-1920-1921». #Україна #Стамбул #Туреччина #мевлеві #текст

🖼️"Танок дервіша", від українського художника Олекси Грищенка. Стамбул, 1920. Історія про те, як був створений цей малюнок, а також про враження художника від візиту до тарікату Мевлеві, читайте далі👇 #мистецтво #Туреччина #Стамбул #Україна

📷Два легендарних епідеміологи - український лікар Данило Заболотний (1856-1929) та китайський лікар У Ляньде (1879-1960). Експедиція з вивчення степових ховрахів та їх ролі у поширенні чуми. Забайкалля, 1911. ✍️Заболотний рік тому був у епіцентрі пекла - керував протичумними заходами в Маньчжурії. Він вперше довів джерела походження чуми та шляхи її передачі, що змінило уявлення про методи боротьби з хворобою. Вже скоро, віце-король Маньчжурії вручить йому золоту медаль з подвійним драконом, а президент Франції нагородить знаком Ордену почесного легіону. В село Чоботарка на Поділлі вчений привезе з Китаю хлопчика Яна Гуя, якого разом з дружиною виховуватиме як власного сина. А поки Заболотний насолоджується польовою роботою з геніальним колегою У Ляньде - героєм протичумної служби Маньчжурії, який скоро стане лауреатом Нобелівської премії з медицини, а також зруйнує у своїх колег уявлення про «темну й неосвічену Азію». 📌Запрошую 7 серпня на мою лекцію «Пригоди українського епідеміолога в Азії».

⚡Запрошую на «Історичний пікнік» до Національного музею історії України. Буду розповідати про знаменитого українського епідеміолога Данила Заболотного, який з 1896 по 1917 роки взяв участь у десятках протичумних експедицій до Індії, Аравії, Китаю, Монголії, Персії, Забайкалля та Астрахані. Він подорожував караванними шляхами через пустелю Гобі, плавав з мусульманськими паломниками до Джидди, шукав «каравани мертвих» у Персії та чаював з буддійськими ламами в монастирі Гадан. ✍️Обговоримо багато цікавого: 📌Як колоніальні імперії змагались за першість у галузі епідеміології, та який внесок у ці змагання зробили українські лікарі?; 📌Що побачив Д. Заболотний у своїх подорожах, та за що віце-король Маньчжурії нагородив його золотою медаллю?; 📌Звідки лікар привіз колекцію буддійських статуеток, та чому вони були не просто орієнтальним сувеніром?; Можна буде побачити маловідомі фотографії з подорожей лікаря та його учнів, а також реконструювати маршрут їх експедицій. #анонс #МІСТ #музей #лекція

📚Сьогодні побачив статтю російського письменника М. Шишкіна (живе у Швейцарії) на сторінках солідного видання The Atlantics: «Не звинувачуйте Достоєвського». Це досить емоційне обурення про нелюбов до російських класиків у світі та в Україні останнім часом (а що трапилось?). Не бачу сенсу коментувати твердження автора про те, що «саме російський народ страждав найбільше від внутрішньої окупації» (с), а лише актуалізую одну з відомих тез, які вже давно обговорюються у пост- та деколоніальних студіях: ✍️Якщо письменник чи поет був в опозиції до діючого режиму, це не значить, що його твори не були інструментом здійснення імперського впливу. Не залежно від «травми», нанесеної діячу культури власною державою (репресій, цензури, заслання, тощо), він залишається представником «титульної імперської нації», з відповідним соціальним статусом, етикою, освітою, вихованням, походженням та світосприйняттям. А отже, він так само сприймає і відтворює орієнтальні кліше у своїх творах, сприймаючи колонізовані народи через призму інших імперських класиків, в середовищі яких сформувалось його світосприйняття. 📌Цей образ усвідомлення себе (колонізатора) як «жертви» у російській колоніальності вже детально розбирала відома дослідниця Ева Томпсон. На прикладі того ж «Ракового корпусу» Солженіцина, основні події якого відбуваються в Узбекистані. Дослідниця звертає увагу, що автор тут свідомо розмиває географію так, що країна з давніми державними традиціями, мовою і культурою стає лише «порожньою сценою, де російські діячі грають роль у трагедії про людські долі» (с). Місцеве населення тут повністю безпорадне, позбавлене власної глибокої мотивації, національної гідності чи політичної традиції, в той час як етнічні росіяни беруть на себе цивілізаторські ролі. Дуже природньо у героїв Солженіцина звучать фрази «наша країна», «наша земля» по відношенню до Узбекистану, який знаходиться за тисячі кілометрів від москви чи петербургу. Таким шляхом у класичній російській літературі корінні народи «обезличуються», позбавляються суб’єктності, що згодом використовується імперією для їх колонізації. Детальніше про це раджу читати у праці Еви Томпсон «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм» (Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism), у якій проаналізовані колоніальні конструкції тих російських класиків, за яких так переживає письменник М. Шишкін. #текст #колоніалізм #література #орієнталізм #постколоніалізм

Трохи актуальної погоди. 🖼️«Біла чапля під дощем», від японського художника Гакусуї Іде (1899-1978). #мистецтво #Японія #погода

🖼️Боснійський базар у Сараєво, від австрійського жанрового художника Алоїза Шенна (1826-1897). #мистецтво #орієнталізм