829
Підписники
Немає даних24 години
Немає даних7 днів
-130 день
Триває завантаження даних...
Схожі канали
Хмара тегів
Вхідні та вихідні згадування
---
---
---
---
---
---
Залучення підписників
липень '26
липень '26
+5
в 1 каналах
червень '26
+12
в 2 каналах
Get PRO
травень '26
+6
в 2 каналах
Get PRO
квітень '26
+9
в 2 каналах
Get PRO
березень '26
+4
в 0 каналах
Get PRO
лютий '26
+10
в 0 каналах
Get PRO
січень '26
+9
в 4 каналах
Get PRO
грудень '25
+27
в 1 каналах
Get PRO
листопад '25
+8
в 2 каналах
Get PRO
жовтень '25
+18
в 3 каналах
Get PRO
вересень '25
+22
в 3 каналах
Get PRO
серпень '25
+12
в 0 каналах
Get PRO
липень '25
+18
в 1 каналах
Get PRO
червень '25
+31
в 7 каналах
Get PRO
травень '25
+8
в 4 каналах
Get PRO
квітень '25
+31
в 8 каналах
Get PRO
березень '25
+12
в 3 каналах
Get PRO
лютий '25
+14
в 4 каналах
Get PRO
січень '25
+19
в 1 каналах
Get PRO
грудень '24
+14
в 2 каналах
Get PRO
листопад '24
+42
в 2 каналах
Get PRO
жовтень '24
+9
в 2 каналах
Get PRO
вересень '24
+47
в 4 каналах
Get PRO
серпень '24
+11
в 2 каналах
Get PRO
липень '24
+32
в 2 каналах
Get PRO
червень '24
+31
в 2 каналах
Get PRO
травень '24
+28
в 2 каналах
Get PRO
квітень '24
+27
в 2 каналах
Get PRO
березень '24
+14
в 2 каналах
Get PRO
лютий '24
+78
в 1 каналах
Get PRO
січень '24
+42
в 3 каналах
Get PRO
грудень '23
+15
в 0 каналах
Get PRO
листопад '23
+8
в 0 каналах
Get PRO
жовтень '23
+4
в 0 каналах
Get PRO
вересень '23
+7
в 0 каналах
Get PRO
серпень '23
+9
в 0 каналах
Get PRO
липень '23
+26
в 0 каналах
Get PRO
червень '23
+25
в 0 каналах
Get PRO
травень '23
+23
в 0 каналах
Get PRO
квітень '23
+29
в 0 каналах
Get PRO
березень '23
+138
в 0 каналах
Get PRO
лютий '23
+9
в 0 каналах
Get PRO
січень '23
+347
в 0 каналах
| Дата | Залучення підписників | Згадування | Канали | |
| 30 липня | 0 | |||
| 29 липня | 0 | |||
| 28 липня | 0 | |||
| 27 липня | 0 | |||
| 26 липня | 0 | |||
| 25 липня | 0 | |||
| 24 липня | 0 | |||
| 23 липня | 0 | |||
| 22 липня | 0 | |||
| 21 липня | 0 | |||
| 20 липня | +1 | |||
| 19 липня | 0 | |||
| 18 липня | +1 | |||
| 17 липня | 0 | |||
| 16 липня | 0 | |||
| 15 липня | 0 | |||
| 14 липня | 0 | |||
| 13 липня | 0 | |||
| 12 липня | 0 | |||
| 11 липня | 0 | |||
| 10 липня | +1 | |||
| 09 липня | 0 | |||
| 08 липня | 0 | |||
| 07 липня | 0 | |||
| 06 липня | +1 | |||
| 05 липня | 0 | |||
| 04 липня | 0 | |||
| 03 липня | 0 | |||
| 02 липня | 0 | |||
| 01 липня | +1 |
Дописи каналу
Не так часто у дорослому віці моє знайомство з якимось літературним твором розпочинається з кіно.
У дитинстві такого було значно більше: спершу ти дивишся радянський міні-серіал про д'Артаньяна, а вже згодом читаєш "Три мушкетери" Александра Дюма. Але і читаєш вже включно з усіма сиквелами про двадцять і тридцять років потому. Це у дитинстві ти спершу бачиш по телеку широко відому у вузьких колах олдів екранізацію під назвою "У пошуках капітана Гранта", а пізніше береш у сільській бібліотеці романи Жюля Верна — і "Діти капітана Гранта", і "20 000 льє під водою", і "Таємничий острів", котрий аж до студентських років залишатиметься однією з улюблених книг, доки на межі тисячоліть її не посуне з цього трону "Дюна" Френка Герберта.
Отаке вийшло і з романом Денніса Джонсона "Сни і поїзди", позаяк спершу я познайомився з його кіноадаптацією "Потяг у снах" на Netflix (яку помітив лише завдяки допису у блозі Сергія "Колоса" Мартинюка, дай йому Боже здоровля). Це атмосферне, поетичне і меланхолійне кіно вразило мене лаконічністю, емоційністю історії та красою природи. Зрештою, книга йому не поступається.
Роберт Ґрейньєр не знає своїх батьків, а найяскравіше пам'ятає з дитинства хіба довгу подорож потягом в Айдахо, де йому судилося жити життям простого роботяги — тисячі тисяч таких, як він, перетворюють велетенські праліси на залізничні колії, насипи та мости.
Роберт зустрів у церковній спільноті чарівну Ґледіс, закохався і невдовзі у них з'явилася донечка Кейт, побудував дім для родини, але змушений залишати їх самих, бо для життя потрібні гроші, а Америці потрібні робочі руки. Чоловік важко працює, навідується до родини, знову працює — і здається, що це така проста і дуже реалістична оповідь про суворе життя людей, які поступово переробляють дику глушину на цивілізацію. Але одного разу стається велика трагедія — наймасштабніша в історії США лісова пожежа і життя Роберта починає зміщатися у міфологічну площину...
Роберт ночує на місці дому, в якому жив з сім'єю, виє з вовками і койотами, продовжує працювати, доки сили та вік дозволяють, але щодалі більше згортається у свою самотність та горе, живе відлюдником, зустрічає привида, бачить потяги у снах і навіть натикається на дівчинку, яка, здається, виросла серед вовків...
Чоловік проживе довге та сповнене гіркотою від втрати життя, в втім більше ніколи не одружиться і не матиме спадкоємців.
Я прочитав цю історію, доки їхав у потязі, рекурсія сягнула сингулярності, тому все, що відбувається з нами зараз — не є гарантовано реальним чи правдоподібним. Прочитати книгу і потрапити під владу міфів — чи може бути щось краще для життя у такій дурацькій реальності, як наша?
| 2 |  «Він кохав лише одну жінку — свою дружину Гледіс — і володів однією ділянкою землі, двома кіньми та возом. Він ніколи не напивався. Він ніколи не купував вогнепальної зброї і не розмовляв по телефону. Він регулярно їздив поїздами й автомобілями багато разів та один раз літав. В останнє десятиліття свого життя він дивився телевізор щоразу, коли відвідував місто. Він і гадки не мав, ким могли бути його батьки, і не залишив спадкоємців».
Деніс Джонсон «Сни і поїзди» | 314 |
| 3 |  Я, звісно, знаю і дуже люблю історію про поневіряння Одіссея в подробицях з глибокого дитинства, хоч і читав та перечитував її тоді я не гекзаметром у класичному перекладі Бориса Тена, а в якомусь з прозових переказів для дітей.
"Енеїда" Івана Котляревського (ще одна знакова для мого дитинного читацького досвіду книга) розповідала про втікачів з Трої, перетвореної на купу гною за активної участі правителя Ітаки, але і в поемі Гомера всі пригоди, драйв, страждання та фатальна доля троянських ветеранів Ітаки завдячують тому ж хитромудрому зухвальцю — складному чоловікові Одіссею.
А вчора я із захватом прожив однойменну екранізацію Крістофера Нолана.
Можливо я сподівався на три години забути про всіх і про все, але цей фільм навпаки виявився страхітливо актуальним для нас тут і зараз.
Кіно шедевральне і цього враження не псує навіть зовсім не схожа на Афіну Зендая.
Ага, до речі, на фото Мет Деймон в серпні 1988 року, під час зйомок "Талановитого містера Ріплі" читає самі розумієте яку книжку... | 426 |
| 4 | “We hold the Wall. The Wall protects the realm … and you now. You know the foe we face. You know what’s coming down on us. Some of you have faced them before. Wights and white walkers, dead things with blue eyes and black hands. I’ve seen them too, fought them, sent one to hell. They kill, then they send your dead against you. The giants were not able to stand against them, nor you Thenns, the ice-river clans, the Hornfoots, the free folk … and as the days grow shorter and the nights colder, they are growing stronger. You left your homes and came south in your hundreds and your thousands … why, but to escape them? To be safe. Well, it’s the Wall that keeps you safe. It’s us that keeps you safe, the black crows you despise.”
“You have to pick,” Jon Snow repeated. “All of you. No one is asking you to take our vows, and I do not care what gods you worship. My own gods are the old gods, the gods of the North, but you can keep the red god, or the Seven, or any other god who hears your prayers. It’s spears we need. Bows. Eyes along the Wall.
“I will take any boy above the age of twelve who knows how to hold a spear or string a bow. I will take your old men, your wounded, and your cripples, even those who can no longer fight. There are other tasks they may be able to perform. Fletching arrows, milking goats, gathering firewood, mucking out our stables … the work is endless. And yes, I will take your women too. I have no need of blushing maidens looking to be protected, but I will take as many spearwives as will come.”
George R.R. Martin "A Dance with Dragons" | 441 |
| 5 | “I never saw Joffrey’s corpse, nor Robert’s,” growled the Eel’s proprietor. “Maybe they’re all alive as well. Maybe Baelor the Blessed’s just been having him a little nap all these years.”
The old fellow made a face.
“Prince Viserys weren’t the only dragon, were he? Are we sure they killed Prince Rhaegar’s son? A babe, he was.”
“Wasn’t there some princess too?” asked a whore. She was the same one who’d said the meat was grey.
“Two,” said the old fellow. “One was Rhaegar’s daughter, t’other was his sister.”
“Daena,” said the riverman. “That was the sister. Daena of Dragonstone. Or was it Daera?”
“Daena was old King Baelor’s wife,” said the oarsman. “I rowed on a ship named for her once. The Princess Daena.”
“If she was a king’s wife, she’d be a queen.”
“Baelor never had a queen. He was holy.”
“Don’t mean he never wed his sister,” said the whore. “He just never bedded her, is all. When they made him king, he locked her up in a tower. His other sisters too. There was three.”
“Daenela,” the proprietor said loudly. “That was her name. The Mad King’s daughter, I mean, not Baelor’s bloody wife.”
“Daenerys,” Davos said. “She was named for the Daenerys who wed the Prince of Dorne during the reign of Daeron the Second. I don’t know what became of her.”
George R.R. Martin "A Dance with Dragons" | 422 |
| 6 |  +6Каналу "Книга на фронт" в телеграмі немає, а крута історія, пов'язана з книгами є.
Серед життєво необхідних на позиціях речей знаходиться місце і для книг — це водночас розчулює і надихає.
Я намагався підібрати бійцям справді класні книги і дуже сподіваюся, що вони принесуть комусь задоволення.
Так випадково співпало, що саме сьогодні мені 43 роки і якщо комусь раптом захочеться купити класних книжок військовим — не стримуйтеся, будь ласка.
"Книга на фронт" направду постійно потребує нових і цікавих книжок.
Це можна зробити фізично у багатьох книгарнях або в цю саму мить — через сервіс "книжкомрії" на сайті Readeat.
Дякую всім, хто допомагає мені штовхати цей камінь на гору 💚 | 656 |
| 7 | Іноді я можу прочитати електронну книгу просто тому, що вона вчасно опинилася під рукою. Саме так "Непрохані поради для вбивць від Віри Вон" Джессі Сутанто привернула мою увагу: яскравою обкладинкою та цікавою назвою, завдяки яким була принагідно куплена і єпабом осіла в додатку для читання.
Рано або пізно для кожної електронної книжки, котра роками чекає своєї черги, настає та знаменита мить, коли у мене зайняті руки щоб читати аналоговий примірник. Почасти такими обставинами стають поїздки в громадському транспорті, бажання читати на ходу в яскравий сонячний день (тоді паперові сторінки мене сліплять), але найчастіше таки обіди. Агій, я саме той екземпляр людини, яка обідає не під відоси Стерненка або Портникова, їсть не з подкастами чи серіалами, а з книжкою.
Іронічний детектив Джессі Сутанто дуже пасує саме обідами, адже його героїня, шістдесятирічна власниця чайної (чайовні, ге?) Віра Вон знається не лише на приготуванні різноманітних чаїв, котрі загострюють розум, покращують самопочуття і фіксять настрій, але й славетно куховарить і прагне нагодувати всіх навколо, включно із підозрюваними у вбивстві незнайомця, тіло якого вона знаходить на підлозі чайної одного ранку...
Відтак читати цю книжку на порожній шлунок я рішуче не раджу, позаяк на її сторінках їдять достатньо часто і напозір смачненько.
Віра Вон, як і кожна китайська мама, коли має забагато вільного часу, то займається не лише готуванням їжі мало не для всіх, кого вона знає (окрім власниці "французької пекарні" навпроти, з якою перебуває в "контрах"), але й прокидається дуже рано, щоби зробити руханку та енергійно прогулятися околицями, написати декілька непроханих порад своєму синові, знічев'я намагаючись дистанційно посватати йому якусь з його співробітниць, і тому залюбки хапається за нагоду розслідувати вбивство, котре сталося на її території. Поліція ж, як відомо, очікувано некомпетентна і поводиться зовсім не так, як вона бачила в серіалах...
Попри те, що у книзі йдеться про вбивство, факти і обставини його розслідування складаються таким чином, що цей роман виявляється дивовижно світлим, добрим, часто зворушливим і тотально відпочинковим.
Попри те, що поліція називає інцидент нещасним випадком, Віра розпочинає власне розслідування, покладаючись на досвід перегляду кримінальних серіалів. Вона виділяє аж чотирьох підозрюваних, до кожного (кожної) з них знаходить підхід, сперечається з полісвуменкою, приховує від слідства докази і прагне дошукатися істини, попутно влаштовуючи особисте і робоче життя своїх підозрюваних.
Мило, кумедно, ненапряжно, але цікаво. Можна буде і продовження почитати.
Ну і переклад Ярослави Стріхи, звісно, — досконалість і окрема насолода. | 338 |
| 8 | Колись у ВСЛ була така книжка Гюнтера Грасса "Моє сторіччя" — у ній про кожен рік ХХ ст. була невеличка історія. Така собі симфонія з різних голосів, інтонацій та акцентів, спроба перебігтися через цілу сотню років, як Коза-дереза — там ухопивши травичку, а тут — листочок.
"1913: Літо століття" Флоріана Іллієса — це також дещо схожа спроба охопити какафонію 1913-го року — останнього нормального перед падінням людської цивілізації у прірву світових воєн, геноцидів та цілковитого божевілля.
Акцентуючись на різних відомих людях — поетах, письменниках, художниках, композиторах, політиках тощо — автор описує те, що і де вони робили кожного місяця 1913 року. Книга поділена на дванадцять розділів по місяцях — від січня по грудень. У кожному з розділів відбувається що завгодно: Адольф Гітлер малює церкви і уникає призову у австрійське військо — його розшукують, як ухилянта, Йосип Сталін гуляє віденськими парками, Франц Кафка пише нестерпно занудеі листи жінці, яку кохає, в у Райнера Марії Рільке нежить.
Ці факти — лише маленька дещиця величезної кількості подій, розмов, листів та інших миттєвостей у житті десятків митців, мисткинь, в також військових та політичних лідерів, здебільшого німецького та австрійського походження, які пишуть, малюють, закохуються, роблять дурниці — одним словом жиють свої найкращі жеття, доки не стало пізно.
Як, наприклад, неповнолітній Ернст Юнгер, який мріє про Африку і вступає до Іноземного легіону, але від безперестанної муштри та спеки йому там швидко забігає язик в сраку, відтак добре, що батько повертає його додому якраз перед Різдвом. Вдома юний романтик продовжує мріяти про Африку, але вже читаючи про неї в книжках.
Книга буде цікава усім, кому нудно в своєму приватному житті, і хочеться підглядати, як Оскар Кокошка, знемагаючи від кохання до Альми Малер, малює шедевр на полотні розміром, як двоспальне ліжко, набираючи і розквецюючи фарби пальцями...
Не всі постаті, яких Флоріан Іллієс згадує у цьому історично-мистецькому попурі, мені відомі, але навряд чи таким зізнанням варто пишатися. "1913: Літо століття" із тих книжок, які розширюють межі та горизонти, пропонують досліджувати невидимі ниточки подібностей, ділиться мрією про вічний мир, яка не збулися ні тоді, ні через сто років, мрії, що досі не збулись, але, можливо, збудеться колись...
Такі книги збільшують крихітний особистий світ людини до розмірів європейського континенту, і показують, що якими б різними ми не були — нікого ближчого за іншу людину в людини немає. | 491 |
| 9 | Можливо це було трохи дивно — читати біографію письменника, з численних творів якого я колись прочитав лише "Соляріс", та і той — аж два десятиліття тому.
Або ж навпаки — вже давно треба було щось таке про Станіслава Лема почитати. Адже тепер, після книги Войчеха Орлінського "Лем. Життя не з цієї землі", до мене вишикувалася уявна черга — як на той Кримський міст влітку 2026-го року — з його книжок: "Казки роботів", "Кіберіада", "Маска", "Непереможний", "Едем", "Повернення з зірок", "Катар", "Щоденник, знайдений у ванній"... Треба спинитися, бо так до кінця року мені доведеться читати лише "Шестикнижжя Лемове", жодної частини з якого у мене наразі немає...
Але тепер, коли я дочитав книжку Орлінського, либонь вже очевидно, що буде. Принаймні, доведеться з чогось почати.
На мій хлопський розум, біографічна книга (або може фільм чи літературний подкаст) про письменника має бути такою, щоб після неї виникло бажання читати його твори. Щоб було як з фільмом "F1" (2025) з Бредом Піттом, опісля виходу якого купа пересічних глядачів у всьому світі, а зокрема й в Україні, захопилися переглядом справжніх перегонів Формула-1.
Лише прочитавши книгу "Лем. Життя не з цієї землі" я побачив цю велетенську лакуну і прогалину в моїй самоосвіті у контексті науково-фантастичної літератури.
Зрештою, ця книга просто страшенно цікава. Автор розповів чимало такого, про що зазвичай не згадують у Вікіпедії. Наприклад, як Лем ховав за шафою в гаражі пакування від солодощів, з'їдених впотай від дружини, котра намагалася допомогти йому схуднути. Або про те, як він переписувався з Фліпом Діком, схиляючи того приїхати в "радянську" Польщу по гонорар (за права на видання роману "Убік") у злотих (який можна було потратити лише в ПНР). Чи про те, як доволі успішний і відомий вже вдома і за кордоном письменник залишався глибоко песимістичним у баченні майбутнього Польщі та світу, як обурювався, що німці в ФРН живуть на порядок краще за поляків, як через своїх літературних агентів на Заході замовляв товари, які неможливо було купити у країні "соцтабору" — від "мерседеса" та механічних іграшок для себе — до сукенок для дружини Барбари.
Є декілька моментів у цій книзі, які складно буде прийняти сучасному читачеві в Україні. Перш за все, це згадки про русню: толстоєвські, висоцькі, стругацькі. Після 2022 року в Україні глибоко гріховно не кинути каменем в того, хто зізнається в любові до росіян, але хіба я сам не читав Єфремова, чи Буличова, чи Стругацьких, не слухав Висоцького у дитинстві. Читав і слухав, тож нехай все це каміння летить і у мене теж.
Інший складний акцент стосується дитинства Лема у Львові, яке він сам трохи описав у автобіографічному романі "Високий замок". Маючи єврейське коріння, родина Лемів опинилася під загрозою страшної фізичної розправи з боку німців, але Войчех Орлінський також звинувачує в смертях (і євреїв, і поляків) у Львові українських бойовиків, прихильників Степана Бандери та Андрія Мельника. Мені складно коментувати це зараз, але сподіваюся, що історія колись нас з поляками ще розсудить, а спільна біда помирить.
У 2026 році в мені оптимізму ще менше, ніж було в Лема тоді, коли в 1981 році у ПНР оголосили військовий стан. Це була та соломинка, котра зламала спину верблюду терпіння і письменник вирішив звалювати з "соцтабору" в Європу.
У цій біографічній книзі Станіслав Лем виглядає дуже живим та людяним, не лише письменником, але й філософом. Візіонером і пророком, який утім часто сумує, сердиться, дратується, заздрить, скаржиться, постійно сумнівається в тому, що пише, але — водночас — створює геніальні історії і передбачає майбутнє:
"Лем вважав, що homo sapiens є таким різновидом мавполюда, який хоч би що винайшов — байдуже, кам'яне рубило чи космічний корабель, — першим ділом використає це, щоб завдати кривди ближньому.
Якщо так було з усіма винаходами в історії — порохом, паровою машиною, автомобілем, літаком, — то чому винятком мав би стати інтернет?" | 377 |
| 10 | Це було достатньо рівномірно добре упродовж всіх трьох книг — веселі і розумні Боби рятували мені менталку, доки у нашому дивному Всесвіті божевільні діди намагалися знищити Україну і цивілізацію...
Але ось і третя книжка Денніса Е. Тейлора "Усі ці світи" закінчилися, а сумна реальність триває. І немає жодних гарантій того, що Земля існуватиме через 200 років. Іноді повернення з вигаданого світу у реальний виглядає достоту травматично...
Позаяк я не маю особливих амбіцій щодо заселення цієї планети нащадками та носіями моїх генів, але не відмовився б полетіти у безвість на пошуки пригод, планет, галактик і невідомих, але розумних (бодай на йоту, на малесеньку щопту розумніших за людей) видів, то у Бобіверсі мені було максимально комфортно перебувати.
За задумом вчених (але швидше політиків, які їхніми винаходами безсовісно користуються), які навчилися переносити пам'ять і свідомість людини у комп'ютерну пам'ять космічного корабля, Боби мали б просто виконувати всіляку нудну, рутинну та необхідну роботу, а людини б чілили та займалися улюбленими чварами.
Але Всесвіт виявився таким великим, небезпечним і вкрай цікавим місцем, і важливих справ у ньому виявилося так багато, що Бобам доводиться себе реплікувати, аби охопити все, що потребувало їхньої уваги і врятувати всіх, кому загрожує катастрофічно небезпечний ворог.
Чим далі розліталися ці розумні кораблі, тим більше зустрічали місць, придатних для переселення людей, які треба було дослідити, терраформувати і забезпечити їх заселення земними колоністами.
Якщо пам'ятати, що Всесвіт безмежний, а час безкінечний, що можна було б і не помирати, а знайти собі достатньо причин, щоби займатися чимось цікавим вічно, то для мене цей цикл — про ідеальний сценарій для людства.
Якщо тільки воно одного дня стане достатньо допитливим, добрим і відповідальним, щоби — за необхідності — врятувати всенький Всесвіт.
Тішуся, що невибагливий літературний смак дозволяє мені безсоромно отримувати задоволення від читання головокрутних романів Пітера Уотса і веселої колотнечі Бобів Денніса Е. Тейлора — в одному і тому ж вимірі, просторі та часі. | 344 |
| 11 | Якщо маєте можливість поспіль прочитати всі три книги Денніса І. Тейлора про пригоди Бобів у космосі, то краще так і зробіть. Адже коли другу частину "Бо нас безліч" читати через півроку після першої, як ото я, можна трошки йобу дати.
Я, звісно ж, не забув, що і Біл, і Райкер, і Маріо, і Говард, і ще бозна-хто в осяжності неосяжного космосу (крім землян, в особливо — бразильців, Інших та всіляких іншопланетних видів на кшталт дельтанів або павів) — всі є реплікантами, котрі з'явилися від пам'яті однієї і тієї ж людини — Боба, але хто від кого походить і чим займався у Бобіверсі першої книги — позабував і трохи плутався.
Для таких унікумів, хто погано пам'ятає прочитане, наприкінці книги є генеалогія всіх Бобів і це допомагає більш-менш утримати ситуацію під контролем.
Хоча після першої частини я думав про те, що безсмертя може стати непоганим варіантом, коли ти спілкуєшся лише з власними безмертними копіями та можеш насолоджуватися всім культурним надбанням людства без поспіху, в другій частині автор змушує читачів пригадати, що є ті, кому таки судилося померти. А коли помиратимуть ті, кого ти любиш, то і безсмертя поступово перетвориться на нескінченність скорботу.
Роки у Всесвіті Бобів пролітають швидко, тридепринтери постійно не встигають виготовляти все необхідне, адже на кожній планеті, де Боби взяли під опіку якийсь розумний вид істот (включно з землянами, хточа багато їхніх вчинків змушують сумніватися в цій розумності) постійно виникають нові проблеми і загрози, для подолання яких потрібно перерозподіляти ресурси та виробництво.
А ще оті Інші — цивілізація істот набагато більш давня і розвинена, яка висмоктує ресурси з планет і цілих систем на своєму шляху, а живих істот просто пожирає.
Бобів стало так багато, і всі вони настільки розходяться в своїх бажаннях та світоглядах, що коли надходить час домовитися про спільнодію задля порятунку Бобіверсу — суперечки тривають годинами.
Добре, що вирушаючи на битву, кожен із реплікантів завжди може зберегтися, але чи є шанси відновитися після такого збереження тією ж самою істотою? Саме існування спільноти безлічі різних Бобів доводить — навряд чи. | 389 |
| 12 | "...влітку 1939 року всі говорять про війну, але хто б цим у Львові переймався? Німці далеко, перш ніж вони сюди потраплять, наші союзники відкриють другий фронт на Райні. Та й, зрештою, Лем пройшов військову підготовку, поляки сильні, згуртовані й готові до війни, а їхню безпеку гарантують міжнародні угоди."
Войчех Орлінський "Лем. Життя не з цієї землі" | 359 |
| 13 | Історія, яка розпочалася з дитячої витівки — кидка сніжкою в романі "П'ята фігура" — хоч і закінчується у "Світі див" відповідями на деякі запитання, але робить це без каяття. Всі рушниці, заряджені і дбайливо розвішані автором по стінах двох перших книг, вистрілюють у відповідних до розвитку сюжету місцях, а читачі нарешті почують розшифровану відповідь на сакраментальне "Хто вбив Боя Стонтона?" Але це не точно, позаяк третя книга "Депфордської трилогії" Робертсона Девіса так довго провадиться монологом Маґнуса Айзеґріма, що ця розповідь починає здаватися безкінечною. Відомий фокусник та маг нагромаджує таку кількість подробиць зі свого життя, щоб ніхто з слухачів (та і читачів, зрештою) навіть не пробував засумніватися в його версії власної біографії.
Автобіографічна історія від Пола Демпстера, який передчасно покинув раювання в утробі матері через те, що його майбутній друг і наставник Данстан Рамзі спритно ухилився від сніжки із заліплений у неї каменем, кинутої вже згадуваним тут Боєм Стонтоном. Цей монолог викладається на тлі зйомок фільму про творця театральної магії — французького ілюзіоніста Жана-Ежена Робера-Удена. Щовечора після зйомок Маґнус Айзенґрім ділиться подробицями про свою блискучу кар'єру з учасниками знімальної групи та своїми друзями — Данстаном Рамзі та Лізл Віцліпуцлі. Ці люди зацікавлено слухають розповіді про те, як всесвітньо відомий ілюзіоніст розпочинав сходження до вершини з найтемніших і найспекотніших куточків пекла, в потім обговорюють це, порівнюючи жахи з біографії Маґнуса з тепличною і солодкою автобіографією француза.
Після ґвалтовної появи у світі юний Пол зазнає булінгу від дітей, через божевілля своєї матінки, яку автор іншої його — цілковито вигаданої біографії — Данстан Рамзі все життя вважатиме "святою". Батько Пола, який підсвідомо вважає його винним у божевіллі дружини, змушує його читати Біблію. В той же час Рамзі навчає Пола кільком найпростішим фокусам з картами, а це вже навіть могло стати причиною наступного лиха, що спіткає майбутню знаменитість за лаштунками мандрівного цирку, який саме гастролює в Депфорді. Там зачарованого фокусами хлопчика спершу ґвалтує, в потім і викрадає штатний ілюзіоніст цієї групи заброд. Це ж яким мало бути світовідчуття Пола в рідному домі, якщо в розповіді Маґнуса Айзеґріма життя в трупі мандрівних артистів відчувається ним, як "світ див"?
З одного боку "світ див", в з іншого — безкінечний жах. Адже кошмарна мить, пережита Полом у вбиральні депфордського театру, стає жахом без кінця, коли ґвалтівник — аби не потрапити до лап правосуддя — забирає хлопчика з собою.
Після мандрівного цирку, де Пол Демпстер роками просиджує в автоматоні, єдине призначення якого — видурювати з Бевзів гроші, він поїде в Європу, де буде вуличним музикантом в Лондоні, поки йому не запропонують стати дублером сера Джона Тресайза в театрі старої романтичної школи...
Розповідь Маґнуса триває довго, але історія його життя стає найцікавішою тоді, коли деякі слухачі починають викладати свої версії подій, в яких вони брали безпосередню участь. Саме тоді починають розряджатися всі заряджені раніше рушниці сюжету, а отриманню катарсису від досконало розказаної Робертсоном Девісом історії може завадити хіба одне з головних лих нашої постінформаційної епохи — кліпове мислення і поступова втрата навички достатньо довгого утримувати увагу на неквапливому перебігу подій. | 327 |
| 14 | Кажуть, книжки самі нас обирають. Здається, це справді так.
5 років тому одна людина з нашої команди зайшла в книгарню-кав’ярню Старого Лева на вулиці Сковороди в Києві, і попросила книгаря Андрія порадити щось із Пратчетта. Той порадив «Поштову лихоманку» (Going Postal) у прекрасному перекладі Олександра Михельсона.
Як то буває з книжками, покупка потрапила на полицю, де й чекала свого часу...
Я прочитав це і аж розчулився...💛 | 411 |
| 15 |  +1Видавництво «Смолоскип» затопило
П’ять годин приміщення заливало окропом, відповідно й підвал, де зберігались книжки.
Сьогодні з 13:00 небайдужих просять допомогти: підняти все, що можна врятувати — на вищі поверхи.
Місце збору: вул. Межигірська, 21. З собою мати рукавиці, взуття, яке не промокне, і налобний ліхтарик.
Також видавництво можна підтримати фінансово:
https://send.monobank.ua/jar/2CMkYtnAcz
Номер картки банки:
4874100039325983
Або переказом за реквізитами:
Міжнародний Благодійний фонд «Смолоскип»
IBAN: UA403003350000000026008105121 UAH
в АТ «Райффайзен банк»
Призначення: БЛАГОДІЙНИЙ ВНЕСОК НА ДІЯЛЬНІСТЬ ФОНДУ
in book we trust | 359 |
| 16 | Я маю лише утеплені гумові чоботи, але їду зараз із ними в Смолоскип | 330 |
| 17 | Я не надто встигав перемикатися між таймлайнами у цій історії і, мабуть, тому й виникло трошки таке відчуття, наче знічев'я підглядаю за кимось, хто гортає тік-ток.
Вжух! і якісь доісторичні часи, вжух! і ХІХ століття в Англії, вжух! і радянські 70-ті на Донбасі, вжух! і початок 90-х, вжух! і Помаранчева Революція, вжух! і початки окупації Донецька. Буквально пару секунд, здебільшого візуальні, вайбові образи — і зміна декорацій.
Древній валлійський бог-коваль, про якого забули всі, крім одного-єдиного затятого грішника, якого Джон Г'юз бере з собою на корабель, коли вирушає цивілізувати багатий на вугілля і залізну руду Донбас. Так чужий бог опиняється там, де колись постане Україна, в місцях, де виявиться більш, ніж достатньо, гріхів для пожирання...
Цікаво, як він там зараз поживає? Жирує, мабуть, і з того жиру біситься. | 334 |
| 18 | "Так влаштована людська природа: машина з нібито надлюдськими силами водночас відштовхує нас і заворожує. Люди обожнюють себе лякати. Ви тільки гляньте, як усі нині носяться з обчислювальними машинами, так званими комп'ютерами: так, вони вправні, але здатні лише на те, що вже може робити людина, яка їх ви користовує, — утім, усі навколо тільки й раді уявляти страшну картину, як комп'ютери керуватимуть світом."
Робертсон Девіс "Світ див" | 377 |
| 19 |  Fancon несеться, фантастичні історії для військових несуть теж :) | 514 |
| 20 | Космічні подорожі та пригоди глибоко хвилювали мене з дитинства.
Завдяки оповіданням, які друкувалися в совєцькому журналі "Юний тєхнік", я ще на початку 90-х років познайомився з Стівеном Кінгом, Гаррі Гарісоном, Робертом Шеклі, Едмонтом Гемілтоном та іншими класиками Sci-Fi. Згодом сільська бібліотека відкрила мені доступ до ширшого кола вигаданих світів, створених Айзеком Азімовим та Реєм Бредбері, Кліффордом Сімаком та Робертом Гайнлайном. Тридцять років тому я також читав книги Кіра Буличова та братів Стругацьких, але за це вже вибачте-пробачте.
На гроші з першої стипендії (1999 рік, в касі університету мені видали приблизно 9 грн) я купив на базарі в Кам'янці-Подільському "Дюну" Френка Герберта і так захопився цією космічною оперою, що навіть зробив по ній доповідь для одногрупників на парі з філософії. Це був єдиний предмет за п'ять років студентства, іспит за який я отримав майже автоматом. Майже, бо встиг ще побалакати з викладачкою про Декарта та Сковороду, перш ніж мене зливалися і відправили оддихати.
Є лише дві манґи, які мені подобаються найбільше — Vinland Saga і "Блукальці". Цікаво, що обидві вигадані і намальовані Макото Юкімурою. Мабуть мені просто подобається стиль малюнків цього автора, його спосіб розказувати історії, те, як тонко йому вдається показувати переживання персонажів, ну і вибір тем, звісно. Обидві — з моїх улюблених: космос та вікінги. Чи відгукнеться у мені щось тоді, коли одного разу хтось напише про вікінгів у космосі? Побачимо :)
Макото Юкімура робить для мене у "Блукальцях" так само, Крістофер Нолан зробив у "Інтерстелларі", або як Павло Остріков у "Ти - космос" — дає відчути самотність і загубленість людини (і всього людства) у безкінечному просторі Всесвіту — але не страшним, а направду романтичним.
Космічні баталії "Зоряних війн" це, звісно, добре, але ви спробуйте просто чесно та совісно виконувати свою роботу, збираючи космічні уламки на орбіті Землі, переводячи міжзоряної фурою радіоактивні відходи або несучись крізь вакуум до Юпітера з дослідницькою місією...
Макото Юкімура показує людині людину дуже зблизька — в обмеженому просторі космічних кораблів і безмежному — під час виходів у відкритий космос, де торкається зокрема і питання відповідальності, в широкому сенсі — за дітей, коханих, власне майбутнє і долю цілого світу...
Дивовижна, чудова манґа, а мо' й взагалі — улюблена 🖤 | 5 031 |
