Храм поезії (🖤)

Де твориться мова, якою тобі говорити про мертвих твоїх? Де знайти слово, якого достатньо, щоб взяти в обійми загиблих? @reflexref #марина_горбатюк

Дорогі The Ukrainians і Reporters. нагадують про мій текст для 13 числа Reporters, присвячений спротиву російській окупації в Донецьку. Пишучи цей текст, я почала хворіти у серпні 2025-го і не до кінця з цього вийшла аж по нині. Але все одно вдячна Марічці та Вірі за можливість скласти до купи багато речей, які, що довше триває окупація, розмиваються. Я не маю речей з тих днів (всі вони - під окупацією), я майже не маю світлин із тих днів (час не пожалів їх і стер), зате тепер я маю цей текст. А ще зрозуміла, що люди з неокупованої України переконали мене тоді, у 2014-му, що мені має бути соромно за те, що я з Донецька, хоч вони на протести не те що в окупації, а й взагалі ніколи нікуди не виходили. Це дуже боляче і дуже несправедливо. Дуже-дуже боляче і дуже-дуже несправедливо. https://theukrainians.org/buty-vseredyni-svitla/ Купити журнал вже можна онлайн на TU Shop — https://tum.li/shop-magazine

береги, наче люди, перекидуються камінцями голосів. плеса зрушуються хвилюваннями і гудуть про довгі відстані й куці години до заходу сонця, який завше настає несподівано. співані не переспівані обряди течій, надземні і підземні, як безперервний шум руху шумовиння у вухах, цих завитких вловлювачів важливого, цих приладдь уважності. слова перекочуються у посейдоновім роті бушменськими клацаннями - ігри на в(и)гадування імен. веди води ведуть за обгортку невпізнаного письма, невимовленого, непочутого. порожніми бульбашками зриваються й лускаються неутілені. бо коли кити втрачають свій голос - океани втрачають свою глибину. @snih_n_g #тата_пі

Книжкова лотерейка: Розіграємо книгу короткої прози — Гемінґвей нічого не знає, Артура Дроня Вартість одного лотерейного квитка - 30 грн. Всього 33 номерка, можна обрати на свій вибір, в дописі будуть оновлення. 1. Посилання на банку номер банки 4874 1000 2479 3732 (копіюється при натисканні) Кошти з лотерейки підуть на збір Веронічки на керовану систему під тепловізор та зарядну станцію для взводу розвідки спец.призначення, напрямок Часів Яр. * доставка Новою поштою безкоштовна

Камера взагалі не передає всієї краси🤩

Я малюю ґрунтові води — мохові схили на полотні.  Мастихін не прошкрябує  наскрізь, до глибини. Фарби: се‌на, охра і перламутр. Вод не видно, та вони тут.  Міцно затиснуті в бурий кулак землі, повні любові й матової імли. Глина у роті, голосу не розчути, не зазміїться прутко та сміючись з легкістю джерела — кореневища тримають пута. Я малюю над нею паростки белени і вони проростають в невидимі оку груди, жовтими нігтями пагонів догори. Підвестися б з прип'ятим тілом. Їм бо ж пити тільки. А ти?  Просочуєшся навпомацки в пошуках світла й виходу. Забиваються в очі  холодні ґрунтові крихти. Напуваєш окремі пагони, теплим видихом в кволу спину, не помітиш — доп'ють до дна. Я малюю дамбу на полотні,  це — твоя стіна.  Повноводною річкою, втіхою в море вилийся. Та стікаєш сріблом  в чужий колодязь, бризками осідаєш  на обличчі, руках і одязі. Крізь породу липку, крізь стиснуті зуби гравію та вузли коріння на гирлі, продираєшся вгору,  до теплих долонь осоння, відштовхнувшись від себе. Посікши прозору плоть. Зазираєш у очі сонцю краплею серед поля. Лазуровим малюю небо  над головою. Пара злітає хмарою і згодом стає тобою. @snigpoetry #мері

тліє білий світанок, мов саван витертий ти блідими вустами шепочеш:  «Пітере, ти нічого не мав і не втратив, а стільки витратив свого дихання/димного палива, милий, витерпи, опиратись дарма». кіловатова ніжність дотиків до судом/до кісток розплавлятиме тіло, доки ти днк заплітаєш у коми й літери і самими вустами шепочеш: «Пітере…» по кришталиках болю - дорога щирості нам у цьому двобої довік не вирости моя Венді, ти дивишся зблизька, як шрами шкіряться ти посіяла леза і блискавки попід шкірою ти посіяла сонця і місяці/попіл пам'яті моє тіло, мов тісто, заміситься з міддю/камеддю хочу стати стрілою чи полем вижатим  нам у цьому двобої ніяк не вижити бо тепер нам не стерти дорогу до ирію/неверленду бо обличчя у смерті таке ж, як у мене/у тебе, Венді

Наодинці Щодня борюся із собою в путах зваби, Неначе вершник прагну перетнути річку див, Щораз стараюсь пропустити час розваги, Коли у душу стукає підступний злий порив. Щосил благаю в молитвах відчути щастя, Бо пронесе на крилах над пітьмою вічних снів, Щокрок прямую в кайданах у різних масках, В яких радію в дзеркало допоки дні сумні. Щодня тримаю оборону планом зради, Неначе прагну вдарити себе в підступну мить, Щораз придумую ідеї дивних правил, Коли слова безумства затискають волю крил.  Щосил прохаю попід небом кращу долю, Бо перейшов шляхом де перемога нищить дух, Щокрок спускаюсь у незримий світ мелодій, В яких страждаю з мріями як відчай давить слух.

щиро дякую @sashakhopta за декламацію мого вірша🤗 це чуттєво та болісно водночас ❣️

Небо згортає докупи осяйні нитки, Серед сумливих клубків калатає гроза. Вітер і дощ залишилися на самоті, Вицвіт химерних ромашок похмуро тремтить, Від танцю заливи утомлений світ замовчав. Захисток сповіді чахне побіля хатин, Невід гризот огортає смагляві хрести. Гінко ступає, узявши барвінок пахкий. Парох чекає…Та тіло істотно дрижить. «Тихо, Явдохо, не вдасться святому втекти!». Хвиля жаги обіймає незайману плоть. Розум зникає від погляду темної зʼяви, Магія відьми схопила руїни думок. Всесвіт одразу спинився і шпарко замовк. Вирвала серце раба і з собою забрала. Лячне житло похилилося біля пітьми, Морок гріхів окуповує врунистий ліс. Гарпія прагне довічне життя зберегти, Суще чаклунки, насправді, не має ціни. Маска красуні не зникне багато століть.

Вітаємо! Є історії, які звучали фоном у пізні ночі, чи ставали прихистком у важкі моменти й залишалися з нами навіть після фінальних титрів. Саме для них ми розпочинаємо «Fiction хроніки» – цикл віршів про улюблені фільми, серіали, аніме, мультфільми та книжки, що стали нам як рідні. У третьому розділі OWL Collections ми збираємо тексти про сцени, які запам’яталися, персонажів, що стали близькими, і світи, до яких хочеться повертатися знову. 💋ЧИТАТИ УМОВИ💋 #OWL_Collections

Ох наші котячі й лисячі, любі й милі мандрувальнички різними світами у світі дитячої поезії! П'ЯТИЙ ЗАВЕРШАЛЬНИЙ ВІДБІРКОВИЙ ТУР ВІДКРИТО! І цього разу далеко ходити не будемо, бо щастя всередині нас! Так-так, тема туру — наш внутрішній світ! 😭😊😍😳😌🤨😒😏😞🤭😬😲🙀🤧🫣😓🤯🤔🫨🫩🥴😵‍💫😨🙂‍↔️😧😑☹️😖😫🙂‍↕️🤪😝🤣😡🥹🙄😑🫠🫢😥🤠😶‍🌫😱🥰 хто знайде тут котика, той сам котик Жанри на вибір Завдання: написати римований чи/та неримований текст на тему почуттів, емоцій, рис характеру, емоційних станів Можливі меседжі, для прикладу При здачі роботи вказуйте: - жанр вірша, - вік читачів (дошкільний, молодший шкільний, старший шкільний) Римоване здавати в ПП @catania13_11, неримоване — @e_foks ⏳ ДЕДЛАЙН — 23:59 15.02.2026 Конкурс анонімний! Деанон=дискваліфікація Участь безкоштовна, але за бажання ви можете поповнити наш призовий фонд на будь-яку комфортну для вас суму 🙂 50% фонду піде на благодійний збір, 50% — переможцям фіналу Банка для добровільних внесків👇 https://send.monobank.ua/jar/35bZtF4LWf З ЛЮБОВ'Ю — ВАШІ КОТОЛИСИ!

🔥 Спільно з поетичною спільнотою Owl Hub розігруємо 4 календаря з віршами сучасних українських поетів за донат на військо. Всі кошти підуть на керовану систему під тепловізор та ecoflow.п 👉 Умови: - Донат від 40 грн на розіграшну банку (в коментарі до донату вказати свій нік в інстаграмі, або надіслати скрін оплати в пп) - Кожен донат отримує свій номер, який і братиме участь в розіграші - Донатити можна безліч разів. Скільки разів по 40 грн задонатите, стільки шансів отримаєте! - Переможців буде 4 - Доставка за ваш рахунок ⏰️ Розіграш триває до наповнення банки 📲 Донатити сюди: https://send.monobank.ua/jar/66vqz4vvm6 4874 1000 2447 6742 💪 Чекаємо на ваші донати!

Коли мене спитають, що для мене війna, без роздуму відповім - імена... Максим Кривцов #кривцов

Передпродаж моєї збірки відкрито🥹🥳 https://vidkryttia.com.ua/product/%d0%bf%d1%82%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d1%96%d0%bc/

Ти ще такий живий, ніби теплий звір. Не переходь межу, не здавай, не вір – світ не лише множина із безглуздих втрат або осмислених, тож безнадійних, дій. Ні, ти нікуди не зникнеш у двадцять п’ять. Не засинай так швидко, а краще сядь і дослухайся в ніч, поки інші сплять: може ти втратиш теперішній фокус часу й подій, та залишишся той самий. В світі і правда нема недоречних зим, і якщо схоче, то кожен матиме дім, рибу злапає в ставку і фею в нічному лісі – якщо ти тут, то ти вже його заслужив - світ пароплавів, оленів та орлів, світ, у якому тобі завжди добре і завжди сім, чи принаймні вісім. Ти ще такий цілий, як горіх чи плід. Що тебе надіб’є, чим відгородить від краю, де ти король, чарівник і воїн? Знаєш, якщо приходиш туди один, обов’язково чекає на тебе невтомний кінь, а якщо не сам, то буде у тебе син, або, може, двоє. Поки ти ще не взнав нездоланний страх, поки ніхто не помер в тебе на руках, поки дихання не спинялось від передозу – запам’ятай ці сутінки голубі, подушку м’яту, заїду на губі: все що в тобі – залишиться у тобі, Інше – поза. Я там була і я знаю, про що кажу – чуєш, не вір, не пускай, не здавай межу. Катерина Бабкіна #катерина_бабкіна

Записав у ЗСУ свій перший влог про те, що русня цією війною досягає своїх збочених цілей, серед яких знищення загальноукраїнського мистецького процесу. Що наразі маємо нову генерацію вбитих росіянами митців, нові наші 20, нове розстріляне відродження та кризу видимості живих митців, особливо незалежних. Прошу підтримати це відео на зручній для вас платформі Інстаграм, Ютюб, ТікТок, та буду вдячний за репост цього допису. Скоро буде друга частина про те як ми можемо підтримувати живих митців у цій реальності повномасштабної війни.

Сідай під замерзлим деревом, Амазонко, Відпускай коня, вішай на гілку свій лук і щит Ти полювала довго, але не вполювала нічого Крім місячного сяйва над змерзлою землею Здичавілої зорі, що пʼє з брудних калюж На околицях зруйнованого міста, Тремтіння гілок у відлунні весняної лихоманки. Тепер ти бачила, Амазонко, Атлант допалив цигарку, закинув тримати небо і стрій Його підхопив хтось інший, бо завжди є хтось інший, не ти Тож для тебе нічого не змінилось. Тепер ти знаєш, Амазонко, Те, що живить артерії цієї планети Не має витоку, джерела і гирла І точно ніяк не поєднане з ритмом твого серця Попри те, що ви з рікою маєте одне імʼя на двох. Ти не виборола це знання мечем на краю світу Не спускалась у пекло, велетень не забрав за це твого ока Ніхто не вимагав у жертву твого первістка. Тому про тебе не буде жодної згадки в легендах. Хай це зробить тебе прозорою, Амазонко, Як колишня шибка в чиємусь колишньому домі Як ранкове повітря перед ракетним обстрілом. Хай це зробить тебе тихою, Амазонко, Як вулиця тилового міста о другій ночі Як відсутність відповіді «я тебе теж» на східному кінці слухавки. Хай твоїми обладунками граються діти у лицарів Поки їх не покликали батьки вечеряти І коли вітер розвіє тебе на частинки, не впаде жодна краплина крові, не виросте жодна квітка І по тобі не лишиться нічого. Ні памʼяті Ні імені Ні гордості Ні безіменного прапорця на центральній площі. @Ma_ri_ua #марися

💕