Храм поезії (🖤)

Кохана, де там обладунки? Сьогодні маю я турнір. Помщуся за усі грабунки, А потім — з друзями в трактир. Не переймайся, дамо серця. Мій меч заряджено на успіх. Ну що ти, милая, не сердься, І подаруй нарешті усміх. Де я, там завжди тільки слава, Зі мною — досвід, честь і фарт. В моєму серці — ти, держава... Але люблю я ще азарт. @creativemeetings #євген_волощенко

будь ласка, якщо надумаєш встромляти ножа у мою неприкриту сяйливу спину беззахисну й білошкіру без жодної родимки чисту, як полотно зроби його кістяним зроби його із серпика своєї ключиці як же добре мені помиратиметься, знаючи, що мене було вбито досконалістю (с) Іванка Світляр

Підкинута вгору монетка повернеться кулею під грудину. Подібне тягнеться до подібного: гроном до рук вино, мідна тарілка сонця скочується свинцево на саме дно глибоководних рік. Вибір без вибору — каменем у потік. Випливе чи не випливе? Їм уже все одно. Стоять понад берегом, щасливі та смертні. Гріють видихом руки, щоб остаточно стерти зайві відбитки пальців. Сміються, ластяться. Дрібно вібрує внутрішній метроном. Сонячний диск опускається на ребро. @snigpoetry #теплийсніг

Просили прихисток у снів, та впали в сутінкову просинь, де спомин щоку рясно росить і келих долі не змілів. Журливо тягнеться наспів, ріднí рідішають покоси. Просили прихисток у снів, та впали в сутінкову просинь. На скроні попелястий сніг зліта повітряною млостю. Ятріє милосердний досвіт, втішає смуту. Голоси просили прихисток у снів. @snigpoetry #мері

1. Восьмий сезон "Віршометрії". До 12 грудня включно написати й подати вірш на тему "Ініціація", зберігати анонімність. 🍒 Умови 2. Поетичний календар на 2026 рік із вашим віршем. Ви можете подати текст до 5 рядків з атмосферою обраного місяця до 28 листопада. 🦉 Умови 3. "Балади кривавого поля" – новий цикл тематичних поезій "OWL Collections". Крайчас: 5 грудня включно. ⚔️ Умови 4. "Вогні Марсу" – конкурс на тему війни, дедлайн включно до 30 листопада. 🔥Умови 5. Конкурс фентезі-поезії "Аль-Мор". Крайчас: до 28 грудня. 🧝‍♀️Умови #віршопліткарка_рекомендує

Попросила своїх подруг подарувати квітку, яка схожа вайбом на мене і гляньте яка краса вийшла ✨

про хтось пише верлібри в тисячний раз повторюючи кліше про дівчинка в боже-вільній квартирі ми не такі ти не така про це і професія також ті ж самі лавки з поетами-жебраками несправдженими надіями мистецтво виправдовуватись знову і знову розчахувати себе розпинати на площі серед таких самих невдах мовляв душа мовляв я не така ми не такі я обираю вірність дитячим окулярам не те що инші клішовані деревопереробники пошуки шляху як дерево капілярів ніколи не знаєш, який врешті з'єднаний із і який треба терміново обрізати щоб врятувати/сь щодня нове скло намагання роздивитись у збільшеній проекції одній і тій самій питання відповіді по колу мистецтво не береже невдах мистецтво обертається навколо своєї осі і якщо тобі постійно треба виправдовувати собі себе можливо врешті варто все таки подорослішати @viknapoetry #єва_верле

як стається шторм то мені не хочеться моря та все ж коли чорні хмари огортають зсередини шкіру і блискавки викрешуються між ребер а хвилі піднімаються до самого горла я йду до його забутих обіймів «прийшла?» питає мене море «згадала?» сміється я ж — тільки тихо киваю віддаю землі всі тканини що звʼязували, хай і тримали входжу в нього руки мої тоді розпадаються на мідії і сардини ноги мої розпливаються з мене тріскою груди стають морськими зірками і коли обличчя нарешті розчиняється у морській піні море бере кожну сардину і кожну мідію кожну тріску, кожну морську зірку як дітей своїх як дітей моря колисає у теплих долонях «відпочинь» каже «дозволь собі просто бути» я ж тисячами очей своїх вдивляюсь в його глибини кожною клітиною тіл своїх вбираю в себе його спокій і коли нарешті наповнююся по вінця море всміхається тільки виносить мене на берег і відпливає щоб я знову могла зібрати себе в тканини і йти далі @alinavvnk

Осінь — це не вирок Відчуваєш холод, зрізаєш зів'ялі квіти. Осінь — це не вирок, тому перестань хворіти. Твій піджак — мов панцир, буршти‌новий обладунок. Нехай стане краще, якщо вже його вдягнула. Не пали на нервах. Дивись, який світ широкий! Нічого‌ не пізно — і скільки б не бу‌ло років. Знову димний ранок розвіює сподівання. Ця токсична звичка — причина твого страждання. Напівстерті нігті, ламкого волосся пасма. Твої руки теплі — але твої очі гаснуть... Стрес, війна і осінь — набрякли в напрузі вени. Ти під кулеметом знеможеної системи... У твоєму светрі — поранений образ віри. Тож, скоріше виклич швидку, щоб зашили діри. Не ховай в кишені свої недорослі "хочу" — Ти ще та дитина, що плаче посеред ночі. Не губи‌ свій вогник, й навчися собі світити. Осінь — це не вирок, а квіти — всього лиш квіти. Запасись терпінням, горішками чи солодким. І пускай коріння там, де‌ відчуваєш спокій. У сезонній тиші існує цілюща віра, Якій лікар щойно зашив естетично діри. (с) Аделіс 27.09.2021 (ред. 2025) #Вірші_Аделіс

Просили прихисток у снів, та впали в сутінкову просинь, де спомин щоку рясно росить і келих долі не змілів. Журливо тягнеться наспів, ріднí рідішають покоси. Просили прихисток у снів, та впали в сутінкову просинь. На скроні попелястий сніг зліта повітряною млостю. Ятріє милосердний досвіт, втішає смуту. Голоси просили прихисток у снів. @snigpoetry #мері

Завдання на перший тур - написати вірш на тему Ініціації. Є можливість використати будь-яку цікаву ретроспективу для написання роботи. Все залежить від власного бачення та уяви. Згодом ми опублікуємо декілька тематичних віршів як прикладів. Вірші приймаються в приватні повідомлення @jessihalliwell. Дедлайн: включно до 12 грудня о 23:59. P.S. Старі вірші, які вже десь публікувалися, не приймаються! Порушення правила веде до дискваліфікації.

відкритий набір на 8-й Сезон Віршометрії. УМОВИ КОНКУРСУ: 🦉На конкурс приймаються як римовані так і верлібри на загальних умовах. Ліміт символів — це стандартний допис для телеграму. За перевищення, знімаються бали. Подавати саме текст, без візуального доповнення у форматі відео чи картинки. 🍒Роботи здавати анонімно в приватне повідомлення мені, організатору @jessihalliwell і тримати анонімність аж до кінця третього туру. 🎒Обов'язковий внесок за участь - мінімум 25 грн. Далі на ваш розсуд. Якщо є бажання підтримати сучасну українську поезію та збільшити призовий фонд. Він формується з внесків учасників, тому донати вітаються. Внесок за номером картки - 4441111039661313 🦉Буде три відбіркових тури, трійка суддів, які оцінюватимуть вірші єдиною оцінкою за 10-бальною шкалою. Головне - відповідність темі, її розкриття та техніка! 🦉Після трьох турів буде визначена сума балів, яку кожен учасник набрав за всі три тури. 9 лідерів потраплять у півфінал, потім 3 - у фінал, де розподіляться призові місця і грошові призи. Всім бажаючим писати в особисті. Чекаємо на вас ❤️

*** Сніг із приску поривно спадає на стіни, що з мармуру, Вивергається лава нестримна – прокляття шлють ярі боги. Вчора сяйним був Форум, сьогодні ж став крицевим каменем, Поглинає невпинно стихія й охоплює все навкруги. Храм величний Іси‌ди вже не виглядає з-за обрію, Всі в оточенні смерті – від неї ніяк не втекти. Підібравши туніку, здіймаюся сходами вгору я, Стріха ломиться миттю усі перекривши шляхи. Намальовані предками фрески стають чорно-білими. В груди швидко вбирається сморід – я падаю ниць. Кволі рухи задуха спотворює й хвацько утримує, Замість смерті такої жахливої яду б напивсь. Аполлон не метатиме стріли – Діана не зловить їх, Настигає прокляття останніх, впритул, втікачів, Живі очі кричать ще, тіла ж, як відразливі статуї І величні колони скидають покрівлю на них. Ні, мене не ховатимуть – в коконі спатиму стиснений, Кисень свіжий ніяк не потрапить в рожеві легені, Так я диво останнє узрів у саду з кипарисами І такими назавжди зостануться вічні Помпеї. *** ©Ольга Ритик Вірш для 3 туру ВМ 4🤗

хто така Галунець?

ми звикли говорити про те що найгірші речі зʼявляються з відсутності любові насправді ж найгірші речі зʼявляються з любові, з якою ти не знаєш що робити з любові — а до якої рани її прикладати, як подорожник? з любові — а як приборкати цей атомний вибух всередині і не знести ним усе довкола? з любові — а як бути, коли її відставили в бік, наче чашку, з якої допили останній ковток кави? ми говоримо, що найгірше — так ніколи і не любити але наскільки гірше, за цією шкалою, прожити життя із любовʼю, яку боїшся відчути? навчене еволюцією і класичними американськими романами серце виробляє цю любов неустанно — а вона нікуди з тебе не дівається тліє і пожирає саму себе чи страшніший брак любові за надлишок того, до чого нікому немає діла? любов — як ніж в самозахисті краще мати при собі тільки в тих випадках коли точно зможеш ним скористатись

Бо що тобі, в біса, пам'ять? Мішок з кістками несеш до чужого міста - як горб - на спині. Ростиш поміж ребер птаху - і випускаєш посріблену кулю вранці у сад осінній. Майструєш сопілку - аж кров під ножем бродить. Сопілка голосить про того, хто вбив брата. І голови спіють на груші твого роду. І падають. І приходить їх смерть збирати в поділ фартуха, де тьмяні фамільні персні, де вирвані зуби, висушені троянди, хрести і серпи, хореї і анапести, снаряди, зерно, червоний хмільний диявол... Бо що тобі рід? Холодна, як зброя, пам'ять. Крихкі імена загиблих та незачатих... А птаха крилом посрібленим розсікає осінній туман, блакитне мовчання саду. 27.02.2025