Храм поезії (🖤)

Два тижні не сідаю за плетіння🥲 Тупо не маю часу Цими вихідними буду робити замовлення, принаймні планую Якщо хтось не поспішає і може почекати то можете замовляти модельки які я вже плела, виготовлю в будь-якому кольорі або що в наявності 🙌

...сміху. “I’m haunted by memories I can’t erase.” я колекціонував наліпки. щоби потім приклеїти в анкету друзів старанно клеєм-олівцем, ми розпалювали вогнище в лузі і забували який настане день. мама наливала суп в яндоли і просила не тікати, бо є робота. ввечері буде запечений кролик, але з часом я об'ївся блекоти. каламутна річка забрала брата, як він так довго не виринає? лежить без діла моя рідна сапа, мене до заходу сонця немає. момотливий мотив цієї втечі просто наслідок нонконформізму. ніхто не вчив філософських течій, головне — щоб було що їсти. я колекціоную наліпки. правда тепер в контр-страйку, витрачаючи кредитний ліміт. одні кросівки. одна попайка. також один маршрут на всіх. мама передала в передачці мівіну, це постіронічний рамен. на вечерю буде моя вермішель, але з часом я об'ївся кураре. каламутна країна забрала брата, як він так довго не воскресає? пишу на Бога черговий рапорт. хіба це ж є еволюція, Дарвін? хтось протиснув кнопочку пуск і більше не прийдеш в підмогу. ти тепер лише інтернет-ресурс, немає серед ватри лише твого...

Згусток хтиві демони тіло напнуть плащаницею огортайся ним       залишивши сліди відбитки акуратно згорни і постав під залізним злитком        і за ниткою смикай емоції нитку я ж ні виду ні звуку                     усе білолицею тихі ангели приймуть безкровну офірою заспокойся цим        утамуйся              втирай олію припадай до сакральної рани голодним змієм все зашиєш уміло                     повторення дії я ж ні слова ні духу                     усе чорношкірою @snih_n_g #тата_пі

Автор: Ольга Далабожак (Helga)❣️ Кличу тебе подумки, блукаючи посеред оголених стовбурів, що проколюють бліду вись, посеред недоторканих снігових покривів, посеред безлюддя, з ледве теплою надією на твої метаморфози, з непереборною жагою зомліти від укусів зеленоохристих очей. Шукаю тебе, коли день вбиває мене метушливістю; коли ніч спотикається об гору печалей, яку безкінечно сортую замість того, щоб дозволити спілкуватись нашим астральним тілам уві сні. Вичікую миті, щоб вдихати тебе — мій згусток весняного сонця з мазками депресії. Знаєш, туга за тобою настільки отруйна, що стіни моєї кімнати блюють, знемагають. Божеволію. Шепочу твоє ім'я, простягаючи руки на схід, де ти граєш у піжмурки з життям. Ріжу шматочок своєї душі — не шкода. Вітер занесе його на краєчок недомитої тарілки, залишеної на балконі. Згодом поласуєш ним, запивши дешевим пивом навіть не здогадуючись про те, що то була я... що то була любов. 12.02.26

Пташечко Літо надихалось лютим: снігом стає деревій. Місто, що стало безлюдним архівом розтрощених мрій, димом малює фігурки всіх, хто тут жив і кохав, співом приглушує гуркіт, зривом якоїсь з октав. — Пташечко, що тут забула? Бачиш, навколо хрести? — В домі, хоч страшно та брудно, хочеться гнізда плести, і зашивати розриви, і повертатись до всіх, я ж тут так рано спочила під плитами двох поверхів. Янголів завжди замало там, де жорстокі бої. Місто, що стомлено впало, встане від співу своїх, з нотами світлих мелодій збудиться давній тотем риком могутнього роду, захистом скрізь проросте. Пташечко, дай мені знати, чи ти ще тут, чи не тут? Знаєш, як стало багато вільних, що гнізда плетуть. Бачиш, і я вже не плачу, чую не гул, а пісні. Падаю з лютим в обіймах на сніг. Олена Галунець (@virshoplitkarka) #олена_галунець

Залягти би на дно в "Наутілусі", Чорну смугу змінивши на хвилю. Просуватись, ламаючи зовнішню тишу, Та взамін будувати всередині. І нестися із часом навзаводи. Потім скажуть, що все вже описано. Дорікатимуть казці за вплетену істину, Та нападки сприйматимеш байдуже. Попід тиском проблем розплескатися Раптом схочеш, та надто занурений, Поверхневий шар-тугу тримає щось. Додаткова печаль проллє течії. Дехто їх під циліндром ховатиме, Щоби тіні щільніше змішались Із потоками, солі розбавивши. Чи циліндровий пристрій налагодить, А ключі у безодню закине. Хтось у блискіт розкішної сукні Одягне невсидючу вологість. І не зможе зіскочити з гойдалок, Що хитають з осоння до темряви. Коли сили врізнобіч роз'ятрюють І нема з ким годинники звірити, То тоді механічними діями Намагаються нерви порепані Заживити. Чи вийде, Як глибини пройду до камінчика? @literospletinnia #вм8 #приходченко

*** танцюй, моя пташко, просто посеред села. саме для цього його спалили дотла. красива у своїй силі, сильна у своїй красі — танцюй, моя люба, покажи їм усім. посеред цього згарища, залишеного ворогами, танцюй так, як завжди уміла — гордо і гарно. танцюй за тих, хто тут народився і тут поліг. танцюй за тих, у кого більше немає ніг. танцюй за померлих дітей, чоловіків і жінок.  танцюй, моя рідна, ти заслужила на цей танок. ті, хто палить тут села, вже прокляті і роздерті — це танець твого життя, а значить танець їхньої смерті. тож хай під твоїми ногами виростає нова трава. хай тут будуть нові посіви і нові жнива. хай там, куди ти вкажеш рукою, будуть нові хати. хай тут буде чим дихати. буде чим дихати. хтось мусить тут танцювати, інакше все це не має ваги. хай ворогів багато, але хай ляжуть тут вороги. танцюй для них, пташко, вперто, без жалю і каяття. бо це танець їхньої смерті, бо це танець твого життя. @tania_vlasova_virshi #таняпише

Маршрутка Все ще любиш людей? Коли хочеться вмерти в маршрутці. Ти для них Прометей — Несеш світло один у цій дурці. Якось все його злить, І гнівить Прометея водночас: Дзвін монент мимохідь, За спиною хтось ніжно лоскоче. Хтось облаяти звик. Гострі стріли летять від «Тимура» (водія маршрутки) Гнів вдихаєш мов пил, Тут усюди шалена напруга. Ти кричиш на усіх, Роздаєш чи то дулі, чи факи. Увійшовши в цей ритм Ти шукаєш легкої розваги: «Боже, як я люблю Переповнену зранку маршрутку. Пох*й хто, що, кому — Оболонська, така самобутня!» Оболонь 23.02.2026

що можна сказати? стільки промовлено звуків часом порожніх стільки історій описано що закінчилися любов – це спокій у який огортаюся до якого горнуся після заходу сонця чи справді слова такі вартісні аби порушувати ними тишу? хіба ця поетика здатна збагнути те що маємо ми? і навіть зараз літери здаються зайвими та непотрібними тому моя мова любові – не писати про неї @crescent_poetry #онофріюк

Сліпуче проміння впивається в скибочки тюлі. Смакує, усміхається й дражнить суворі морози. Ти – малеча. Сидиш на припічку, слухаєш пестливі язики вогню. Руки – вигріті скоринки хліба сьогодні випікають літнє сонце. – Я ніколи нікому не розкажу про життя старого ясену чи дички з ярку. Їх липкі історії стікали по пудрових пальцях, ховались в рукав і обіймали биту спину. Горнули до грубих грудей, спрагло дихали в шию. А потім як різко завиють. Раненим звіром вирвали вицвілу блакить. Минули десятки років, а воно так само болить. – Тікай, скоро злива закриє старі шляхи. – Я навряд чи встигну. Так хочеться лишитись твоїм. Медяник покотився горизонтом, сховавши притомлений день. Геть безбожно. — Невже це кінець? Тіло страшенно нило. Мовчання пекло туди, де майже ніколи не болить. І тоді розлився сльозами дощ, перший осінньо‐степовий. Місяць – ледянка* сховався в чорних дощах. Фатум наздогнав. *ледянка – сіль 16.01.2026. М.Ю.

Сюди треба ваші гроші https://send.monobank.ua/jar/5auza5a5Jk Мій вірш №2 😏

Косач чи Квітка? Якою була Леся Українка у повсякденному житті? Що любила, кого поважала та кохала? Якою вона була поза офіційними портретами з підручників? Чи є різниця між іпостатями Леся Українка та Лариса Косач-Квітка? На ці питання ми, «Театр з Абзацу», спробуємо відповісти виставою «Я-Квітка» 🕒Час дії: 18.30 (door opening — 18.00) 📍Місце дії: Будинок Кіно, зал «Вавілон» (м.Київ, вул. Саксаганського, 6) 🤎Подія матиме благодійний характер — збираємо кошти на потреби ЗСУ З любов'ю і повагою до глядача, Театр з Абзацу Квитки: https://secure.wayforpay.com/payment/sa5ba13219795

"ентропія любові" найчесніше було б не ділити на "до" і "після" ні місто ні вірші ні будь-що інше ви спитаєте а як же "під час"? беремо в дужки бо я досі не знаю як винести все це за не знаю як винести найчесніше було б більше не сподіватися не шукати кому б і як найщиріше виговоритися чи дати якесь інтерв'ю отут і отут було для отут просто було а о[тут біль]ше немає полюбилося на виході із метро "площа українських героїв" власне спостерігати за площею – як перехрещуються дороги і люди одні у підземку а інші якраз піднімаються все відбувається одночасно нелінійність часу його багатошарове нагромадження три тисячі моїх теперішніх я на дві з половиною наших важить лише співвідношення спільного до самотності тож в принципі все на своїх місцях @malskamira #міра_мальська

набуті втрати піддай-но пари, напарнику! металеві опариші вовтузяться в череві летючої риби - дирижаби кумкають поруч - кумедні, як мідні ведмеді на біциклах. "кісткотрясинг"- весела розвага для кожного на цій трасі життя. шкода, що згубив на полях кілька кісток - не цвяшки, а не знайдуться. гей, напарнику, додай пару цій одинокій нозі на шарнірах. бач, і в кожній нірці по олов'яному хвостику, і в котика очка виблискують кулями з пістоля. небо_ляче: "притягнеш блискавок кульових, з майбутніх нульових - технологій". благо, опій змащує гвинтики мозку і не вірю захмарному звіру, бо я_дірка. напарнику, не впарюй мені про життя після ампутації. на таці – не голова – весь я. кручуся, звиваюся і нема танців. розцентрований у центрофузі, без циліндрів і бантиків, невагомо ста_левий*, помішаний на БМП* і БТ-ЛБ*, відірваний від землі (підірваний), у повітряній вирві-вирію шукаю грузило, щоб приземлитися, поки іридієві Ластівки* сплять на дні моря, а Лелеки* іржавіють на північному боці Місяця. *від "Сталеві леви" - 63 ОМБр *бойова машина піхоти *багатоцільовий тягач легкий броньований *Ластівка сталева - символ Сил безпілотних систем *"Лелека" - український розвідувальний БпЛА ВМ_3 стімпанк

❕ЛІТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС❕ Друзі, ми довго готували дещо для вас. Настав час анонсу! ✍️ Запрошуємо вас до масштабного літературного змагання, де зустрінуться найкращі автори зі сучасних літературних спільнот. Нехай почнеться битва талантів, де кожен вірш має значення! 📖 ФОРМАТ

16 авторів зі спільнот. 16 віршів. Формат сітки на вибування. Парні протистояння, де тільки один проходить далі - і так аж до фіналу. Допускається поезія будь-якого жанру та стилю (українською або англійською).

👥 ЖУРІ

Ваші твори оцінюватимуть: ✨КатеРина - поетеса, співзасновниця LGT (Live Galery Taste). Проєкт популяризує українське слово, митців, культуру. ✨Остап Кудлатий - лауреат 4-го ступеня конкурсу видавництва «Смолоскип» (2025); ✨Максим Чурков (Немаксим) - лауреат премії Олеся Гончара 2025 року; ✨Ніколассон - лауреат міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова»;

Обов’язково підписку на ➡ цю теку! 🔗 Кожен член журі оцінює твір за 15-бальною шкалою та пише коротку рецензію. А глядацьке голосування може додати ще до 10 балів фавориту! 🎁ПРИЗИ:

🥇1 місце: Кіновірш від LGT! Професійна зйомка відеоролика для вашого вірша та його публікація! 🥈2 місце: будь-який онлайн-інтенсив від ЛітОсвіти на вибір переможця. 🥉3 місце: збірка віршів Сергія Жадана з автографом (!) 🎁Бонус: Усі призери отримають можливість потрапити в літературний проєкт з публікацією творів.

⏰ТЕРМІНИ

🔗 Відбір учасників: 2 тижні з моменту публікації цього анонсу. 18.02. 🔗 Конкурс: по 2 пари щодня + окремо матч за 3 місце та фінал.

😹 ЯК ВЗЯТИ УЧАСТЬ? Перш за все, пройти відбір в одній з спільнот нижче! Кожна спільнота обирає двох своїх найкращих авторів. ⚔️ Спільноти-учасники:

✨САД ✨ЛітКіт ✨ЛОМУ ✨Провулок Графоманії ✨Підвал Поетів ✨Літкафе ✨Світанок ✨КМТ

Обов’язково додайте ➡ цю теку! Стежте за анонсами у спільнотах - там ви дізнаєтесь про формат відбору та зможете подати свій твір! ❗️ВАЖЛИВО Голосування буде неанонімне. Обов’язковий критерій для допуску до нього – підписка на канал РіСТ. Ми слідкуватимемо за чистотою голосування. 🔗 Конкурс проходитиме на каналі РіСТ задля забезпечення повної прозорості. Бажаємо всім успіху. І нехай переможе найсильніший! 🔥 ~ · ✧ · ~ 🇺🇦РіСТ, творимо разом! | Чатик РіСТ

без назви (імпровізація) вплітаю в тишу твоє ім’я маленькими знаками оклику, вшиваю циганською голкою стібок за стібком під ребра. в тенета сонця мене спіймай, аби розчинити у дотиках есенцію зоряну потайки, а більшого і не треба. коротка близькість – і знову яв, і знову самотня й закохана. присутність твоя – наче опіки погожого дня у січні. а нині ми поряд лиш подумки. не знаю сама, навіщо я вшила в пам’ять твоє ім’я, під ребра – циганською голкою. @alefandco #алеф

другий сніг лягає на голі плечі спокоєм не зимним і не гарячим стікає на груди приємною прохолодою твого дотику опускається обіймами до живота "живи!" "так!" "живи". "так." "живи..." "так..." так ніби не розтанеш ніколи околиці мого світу навік засніжені заніжені твоїм другим снігом перший згорів швидко випарувався між парами теплих ніг і рук ми зворушені і втомлені як після гри в сніжки дивилися на диво зникнення пристрасті триста зимових мурах-спартанців що штрикали нашу шкіру зміліли на ніт лиш міт про звитяги залишиться "жити?" "так!" "жити." "так." "жити..." "так..." мовби між першим і другим снігом немає тисячі морозяних опіків і взаємних танень

Привіт! У нас залишається не так багато часу до визначення переможця. Тим часом проміжні результати наступні: Вірш 1: 354 грн Вірш 2: 636 грн Вірш 3: 704 грн Нагадую, що всі зібрані кошти підуть на поточні збори. А вірш переможця я продекламую. https://send.monobank.ua/jar/5auza5a5Jk

білим кордом стеляться витоки міст біловані хати який тепер сенс у вбранні? некрополі-вулиці деінде із назвами когось великого як власного склепу. який тепер сенс у церквах – коли падають дзвони на зруйноване тло сподівань? наче прожиті вокзали де тільки гудуть самотні вітри. вікна без шибок як порожні очні западини які наливаються слізьми від танення замріяного снігу на знівечених мурах апофеозом звершення / дочасна листопадова крига взялася жилавою стелею і стискає і приховує  і глушить ці німотні крики чи може це примарне дзвеніння й відторгнення ворушити минуле вбираючи новий перкаль інакших витоків перехресть. #13 грудень 2025, ЮІ #віршометрія8тур2