Храм поезії (🖤)

вишневий пиріг румʼяною щічкою вабить, лежить на мереживі в серпанку тонких скатертин, про свóї бажання нікому ні слова, а значить, як схочеш — надкусиш у мʼякості теплих перин. вишневий пиріг — спокуса гурмана на зожі, очима зʼїдаєш, та прагнеш відчути на смак. давно не секрет на що ти, ласунчик, спроможний, зірвавшись з режиму — сам в цьому винен, дурак. вишневий пиріг — солодка гріховна пожива, як миро священне крихти зі столу збирай, та знай, що кожна вишня вродлива кістку лукаву у сóбі несе, зазвичай. 2024 Поліна Шишлевська #поліна_шишлевська

▸ 23 2:3 Програю життю рівно на один рахунок, що стало вже звичним. Ніби не супер критично, але... Ха Якщо сміється той, хто сміється останнім, я в ямі. Посмішка відкриє всі рани. Чому не обробила перекисом, щоб затягнулись до нормального стану? Вставай-но! Долай поле, аби забити гол у ворота. Благаю, хоча б не у власні. Біжи та спробуй не впасти. А нащо? Можливо, на краще забути буденні основи, палити мрії у вогнищі, що живиться міцним алкоголем. Такому не вчили у школі. Однак колишні ідоли давно у полоні страхів та невпевненості. Шкода, що не змогла стати стервою, і що лінії непокори стерлися швидше, ніж знайшла тих, хто міг бути мішенями. Не стрибати віднині пантерою в хащі можливостей, бо ж стала лінивою кішкою. Біжи! Забий гол! Лишилося трішки! Та знову підніжка. Суддя домовляється нишком про відсутність червоної картки. Можливо, не має жодної гадки, що кров також червона? Чекай. Давай ще раз по-новій. Були двійки, тож трійка – Крок вгору? Як на мінному полі. Рахуй: 1, 2, 3… От би знайти всі червоні прапорці раніше, ніж проблеми натиснуть на детонатор, і на вустах зародиться БАХ! Звинувачуй долю в усіх гріхах, однак це ти не навчилася грати в сапера. Замість кайданок — новенька дилема, рішення якої не наповнить кишені, бо «дякую» вийшло із ринку валюти. Страшенно хочеться кудись далеко гайнути, та що скажуть люди? Хотіла обманути систему, свідченнями пробрати до щему присяжних. Не вийшло? Напряжно брехати, серед тих, хто копає під тебе. Бо Ініціація завжди ламає, щоб стала до кола готова зрадити власним потребам. Лови м'яч, аби голосно заявити про себе, зрівняти рахунок, та далі пенальті, халепа. Не хочеш опинитися в центрі? Врешті будьмо відверті: Тобі цього більше не треба. — Мовчи! Який там рахунок? 2:3 Заб’єш нарешті гол Чи все ж ні? @liliums_swamp #ліля

Честь туарега – у синьому покривалі, Що батько вручив на день його повноліття. Удача туарега – у білому верблюді, Що єдиний скарб, якого не посміють позбавити Навіть ті, Хто мають дрібку крові Тін-Хінан Та право писати на тифінаг. Там, де вітер встає та лягає із сонцем, Там, де небо ніколи не плаче, А тінь феліджа священна, Там – доля туарега, Синього привиду пустелі, Вершника білого верблюда. Куди б не завів його караван, Він знатиме ціну своєї честі, Що більша за життя. Куди б не повели його зрадливі міражі, Він знатиме, Що може покластися на свою удачу. Бо він – туарег. І Азавад там, де ступає його верблюд. Де честь його, Де удача його, Там і край туарега, Що несе він у собі. Синьо-білий фаянс гідності, обпечений жаром Сахари, а не вогнем, міцніший за тисячі скріп безликих кордонів. Держава – не клаптик землі. Держава – твій внутрішній кодекс І обосічний меч, що слугує на його захист. Ти сам Азавад, Синій привиде пустелі, Вершнику білого верблюда. @zapyskyneofitky #неофітка

Просто пускати слова жабками спільним повітрям, і надсилати цілунки не смайлами, хіба це забагато? Просто бачити очі твої не через призму екрану, і щоб ти бачив всі мої зморшки і недосконалості наживо. Просто пестити пальцями не себе з думкою про тебе, а тебе присутнього, теплого і пульсуючого. Живого. Просто ділити запахи на двох, і щоб точно порівну. Просто обмінюватися смаками до однорідного. Просто зав'язатися ногами, руками і долями під однією ковдрою. Хіба це забагато? @lysychkazlisu #іляна_лисиця

Колись я любила печиво День і Ніч Не крутила його і не булькала в молоко. Просто відривала чорне від білого, Хоч і не знала слова Сегрегація. Колись я навчилась грати у шахи. Точніше не грати, а як хто ходить. Моїм улюбленим був кінь. Який вискакував, як Пилип з конопель І руйнував всі твої плани на перемогу. Він – троянський кінь Бо Джек. Спочатку я любила грати білими Бо білі це ми. Потім я боялась зробити перший хід і обирала чорних. Єдиним оплотом стабільності була дошка, яка давала мені рівні шанси. Яка нагадувала мені печиво. Колись я уже могла купити собі мілку. Білу з молочним. Ту, яка прямий шлях в діабет. Вона виглядала як корова, як моє життя, як шахи. Я не любила монохромні шматки. Лише змішані. Колись я вперше взяла тебе за руку І побачила: це ж як мілка, як шахова дошка, як день і ніч. Як все, що я люблю. Колись ми переможемо І поїдемо їсти День і Ніч Туди звідки вони родом, Туди звідки я родом, Туди звідки родом моя любов. © Тетяна Удод instagram.com/krylata_poezia #тетяна_удод

Привіт, ти так довго копаєш рови... Цей холод нам личить зустріти у парі, Подалі від натовпу й гамірних барів, Ось тут, де лисичка росте й боровик. Наш ліс захищаєш від злих ворогів, Лютіших за вовка й ведмедя у хащах. В кишені у тебе - камінчик і праща, У серці - нескореність, втома і гнів. А ще там для мене - шматочок тепла, Так схожий на скибочку жовтого сиру. Ти щастя сюди притягнув на буксирі, Мене загорнувши у латаний плащ. Та казка осіння тремтить у журбі - Бо в лісі рясніє могилами цвинтар, Щохвилі зникає чиясь половинка, І листя лягає, вкриваючи біль. Натхнення згасає всередині нас, Його можна тільки узяти від когось: Від сонця, від птаха, від вітру, від Бога, Від мене... Кохати даруй собі час! Замшілий, два роки не голений гном... Міняй на штани свої зношені шорти, Випльовуй в калюжу пожований жовтень І пий мене із гарбузовим вином.🧡 Наталія Меленишин переможний вірш 2 сезону марафону від @ola_poetry_ua #винонадихає

теплий кокон ілюзії віддзеркалює біль, все життя його юзати так хотілось тобі. тож медвяне плацебо із щоденних неправд ти береш без рецепта, бо інакше — програв: попрощаєшся з радістю, спопелиш всі дива, на твоїм винограднику розростається твань. дійсність справді лякає, мерехтить ув очах. удаєш з себе Кая чи лякливе курча: сам собі ти наточуєш повні вуха брехні — та росте червоточина, з неї скрапує гній... може, гнів? чи рішучість? та пусте! просто йди якнайдалі від штучності, в світ живої води, що гірчить. адаптуєшся. щось болить. пересидь. за забором між туями відшукай балансир, щоб не впасти із линви над проваллям життя, бо як спогад поглине, розгорнувши свій стяг, ще не раз розглядатимеш сновидіння цупкі. закарбується датами пам'яткий непокій. Таня З

пафосно присвячується тобі любити тебе - це як повертатись до києва виходити з інтерсіті на дарницькому вокзалі викликати таксі у додатку і пити найогиднішу каву це як гуляти біля кінотеатру «жовтень» потай називаючи його серпнем пиво нести під пальто, а квиток в «гегемон» попід серцем це як малювати плакат на мітинг десь посеред осінньої ночі чи як зустрічатися біля сковороди на контрактовій площі це як їхати метром на теремки притуляючись до дверей слухати слова машиніста про «не залишайте своїх речей» це як щоранку ходити в кав'ярні і дивуватися, де уся зарплатня це як стояти під дощем на пушкінській читаючи жадана це як купити в бабусі квіти, що вона продає в переході і о 23:30 спустити на них усі свої кишенькові це як ходити в мажорні бари зі стипендією 1200 купувати в сільпо після квартирника яблучний сік та віскі це як губити усі запальнички і курити не свій парламент лягати о 6 ранку коли в тебе на 8 екзамен казати, що позняки це не київ і жити взагалі десь у області збирати травневий пух на своєму чорному одязі любити тебе - це як повертитися в київ можливо, з закоханого амстердаму що там було - я не знаю і краще не знати мамі можливо, повертатися з харкова чи навіть з осіннього львова найкраще любити тебе і бути собою. вдома я захочу поїхати в прагу і їсти там празький торт а потім полетіти на балі і жити в будинку де навіть немає штор я вдома розповім тобі про міста, у яких ти завжди чужий бо як тебе не любити, Києве мій

розкриєш людину – а з неї виходить сніг такого не пишуть у жодній із мудрих книг про це шамотять старі, часом марять хворі про те, що розкриєш людину – а звідти море і хвиля раптово збиває з ніг я знала когось, хто розпався на сто доріг такий собі хлопчик з зіницями із чорнила якого велика залізна рука ловила і зрештою він таки себе не встеріг але не помер, а розпався на сто доріг одною із них я колись уві сні ходила якщо розгорнути мене – ти побачиш біг солодкої крові, почуєш ротаті флейти і радісні бубни. лишуся в руках твоїх манкА й небезпечна, як повний дивами міх що репнув по шву, і життя невдержимо тече, й ти намарно розпачливо ловиш цей танець цей сміх дива неодмінно потрібно ділити на всіх Ірина Шувалова #шувалова

червень червень їж похапцем, ти ж бо голодна до полуничних заграв солоних стікає по тілу бог прохолоди лягає на груди і лиже долоні місяць для милості й меду на тіло тоншає шкіра, зриваєш руками струпи кривавлять, море міліє ось тобі дівчино, на тобі камінь на тобі ночі для першого відліку повні трави надії на тобі літа черговий відтинок тільки збережи З книги «Риби і птахи» Фото Анастасії Куберт @novakain_poetry #новакаїн #оля_новак

*** Забери мене в рай – той, де хвилі цілують пісок, Де на березі пальми, а море, мов скельце прозоре. Не питай, чи люблю. Зайве "сяють" казати про зорі. Я ж очима про ніжність щоразу кажу тобі знов. Запроси мене – мовчки, лиш поглядом ніжним поклич – У краї, де хіба що з чуток про морози відомо. Я з тобою одним відчуваю себе, ніби вдома, Навіть там, де байдужість, де люди мізерні – богú. Заховай мене: палко в обіймах від лиха прикрий. Захисти від образ, від пліток, що вирують запекло. Ти ж вогонь, без якого тужитиме серце за пеклом Навіть десь у раю, бо ж і Вічність без тебе – лиш пил. @virshimashi #чекарьова

я мріяв стати космонавтом але тепер це не професія — а позиція в черзі на бюджетне місце в імітаційному модулі де ти з VR-шоломом облітаєш макет дитячої мрії, яка колись летіла до зірок, а тепер — до каршерингу. я мріяв стати айтішніком — в компанії, з великою зарплатою, а став консультантом з PowerPoint і тепер мої єдині навички — це ctrl+c vs ctrl+v. я мріяв про щастя — але згодом зʼясувалося, що воно або в Індії, або в рекламі пробіотиків а в реальності лише підписка на «плюс-спокій-акаунт» з обмеженою кількістю можливостей. я мріяв про домашнього робота який подаватиме мені каву а отримав тостер, який двічі видає хліб і один раз — екзистенційне питання я мріяв написати велику книгу — тепер prompt: "напиши роман, схожий на мій улюбленого, без суму, але з надією, щоб трохи про війну, але щоб без війни". і він пише. краще, ніж я коли-небудь уявляв, і на обкладинці моє ім’я — але піксельне, із зірочкою, і зноскою: написано за підтримки штучного інтелекту і глибокого саморозчарування. я мріяв бути собою — але виявилось, що я вже зайнятий іншим користувачем із вищим рейтингом і кращим фото профілю. @deadpoetr

Мабуть, тиждень розділений, в хутро вдягаються промені, Перекручують сутінки, як перехрестя шляхи. Понеділками втілені ранки пробуджені – втомлені, Поневолені розкладом і від повітря легкі. Вибухають у посмішці, кроєні наче по розміру, Вибігають босоніж, стерню огорнувши у плед. Все каміння тверде розпадається й сиплеться в озеро, І звучить, і хвилює, хвилюється, й хвилями плеск. Перебіжчиком чемним – порушником руху і простору – В лабіринтах садів і каміння ховається час, Що багато віків до сьогодні придуманий – створений – І цвяхами до серця прикріплений – саме для нас. І не силою треба кришити розгублені камені, Тільки ззовні вони незворушні та ніби цупкі, Мінерали й породи гірські між піщинами ранені, І у кожного каменя в серці – забиті цвяхи. Оксана Мовчан @sarahwatsonrhymes #мовчан

вирви ніби веснянки що ними чорнозем зрошений рими неначе костур підпирають людей та слова наші життя вздовж вічності ніби листкові жилки шрамом обабіч планети креслять свої імена відбитки моєї чесної сітківка мого глибокого стрічка, що відтинається з єдиної площі сукна усе, що по нам залишиться окрім дефіса між датами думки, що накриті шкірою підніжки майбутнім «я» під ніжним покровом сховані ми зшиті та перешиті поверх і уздовж, і впоперек шари тимчасових тіл колись останній притулок всіяний цвітом магнолії тим, хто прийде опісля розкаже, що ми були коли ми дійдем до краю де траву уже перетоптано і втома торкнеться спраги не зважаючи на протест я залишу світло увімкненим обмию обличчя та руки а після заплющу очі і реінкарнуюся в текст @crescent_poetry #онофріюк

Швидка лотерейка Розігрується чорний комірець, виготовлений мамою Лисички💕💕💕 краса неймовірна Умови: - всього 100 номерів. 1 номер=50 грн - пишете в коменти до цього допису номери, які забираєте, я підтверджую і після цього робите донат - розіграш проведу, коли розберуть всі номери Пігнали! https://send.monobank.ua/jar/95AL8k4Rv5 1 Джессі 2 Оксана Приходченко 3 Оксана Приходченко 4 Саша Хопта 5 Оксана Лихогляд 6 Марія Беззада 7 Вероніка Мовчан 8 Микола 13 Оксана Лихогляд 14 Микола 15 Марія Беззада 17 Микола 21 Джессі 22 Оля Ритик 23 Микола 24 Саша Хопта 25 Марія Беззада 27, 31, 38, 42, 44, 50, 63, 67, 75, 77, 80, 84, 89, 93, 97 Микола 98 Марія Беззада 100 Микола

Ходіть грати в Мафію через бот в чат: https://t.me/mfvrdl 🙂

▸ Пляма Я ніхто в твоєму житті, як би ми не намагались це виправити, Я ніхто, і такою точно залишусь навіки, назавжди, без сумнівів, Я лиш пляма у просторі повному криками тихими, Я лиш пляма, спотворена тінь емоційної куряви. Я - система, що згубила власні паролі - не підлягаю ремонту, Я - система, де щирі думки замінили найагресивніші віруси, Я лиш дурість, що має подобу неправдиву, аморфну, Я лиш дурість, бо все ніяк з навчання суті не винесу. Я - рана, що багрянцем розпливається по тілу невпинно, лякаю, Я - рана, згусток крові, атомна зброя, що спричинює вибух у серці. Я лиш мотлох, зачинений непотріб в старому сараї, Я лиш мотлох, що крутим чомусь на перший погляд здається. Ні, я гірше. Я - компас, що давно втратив всі орієнтири, гублюся, Я - стара гілка, що хапає одяг, бо власні квіти давно вже зів'яли, Я - рвана штора, а зоряна ніч - нездоланна спокуса, Я - паралельна реальність, в якій              ніколи                        тебе не буває.. @liliums_swamp #yrboo_вірші

Мені 32. Друзі, найкращий подарунок для мене — це приємність для когось, тому мій віш-ліст: 😽 Донат на благодійний збір Веронічки: 7, 27, 32 або 1994 грн 👇  https://send.monobank.ua/jar/95AL8k4Rv5 😽 Замовити для себе/близьких прикрасу в прекрасної майстрині Олечки Ритик https://t.me/inspiration_style_ua та надіслати фотозвіт, як вона вам личить ❤️ 😽 Замовити фольклорний мерч в Олі Лавриченко для дорогої вам людини А також задонатити на оцей її важливий збір для військових  👇 https://send.monobank.ua/jar/5uVph92VMK 😽 Замовити відеодекламацію в Оленки Галунець  @helen_halu на ваш чи на один із ваших найулюбленіших віршів сучасного автора/авторки чи класика - Попідписуватися на ці канали, якщо ще не підписані, бо тут живе моя найулюбленіша сучасна Поезія 😻 вибрати звідси по улюбленому віршу і зробити до них щось красиве: ілюстрацію/декламацію/щось ще, чарівне й дивовижне ✨ https://t.me/yelagina_poetry ✨ https://t.me/talankavirshuje ✨ https://t.me/lysychkazlisu ✨ https://t.me/stav_ozero ✨ https://t.me/novakain_poetry ✨ https://t.me/buryanpoetry ✨ https://t.me/nikolasson ✨ https://t.me/reflexref ✨ https://t.me/bozhkoistyping ✨ https://t.me/aliahuliieva ✨ https://t.me/nlitvinovapoetry 😽 Задонатити в призовий фонд дуже знакового для мене конкурсу: https://send.monobank.ua/jar/5ccBWJPznm 😽 Замовити в Немаксима @cherry_fellow детальний розбір будь-якого вірша, свого чи не свого, перед цим задонативши за це від 500 грн, куди він скаже, бо скільки можна писати такі цінні коменти скрізь безкоштовно 😏 Виконати можна всі пункти, деякі чи один або хоча б зробити репост 😊 Усім дякую, усіх обіймаю! 🤗