СУМИ | SUMY FIX

Деякі журналісти зрозуміли, що це вже переходить межі та почали писати до Нацбанку. 📌 «Пізно пити «Боржомі», коли нирки відвалилися». Масове толерування порушення банківської таємниці та права на приватність і призвело до таких наслідків. Бо «простий народ» (читай — охлос) насправді цікавить не руйнування правової держави, а винятково відносно кого ці злочини здійснюються. Якщо, наприклад, ця дівчина справді мала на стіні прапор рф, то, на їхню думку, все зроблено правильно, якщо ж — ні, то, ну, помилилися, буває, треба думати, на тлі чого виходиш в ефір і до яких наслідків, це може призвести. А щодо розповсюдження приватних даних, то для більшості співгромадян, абстракція, бо для них дані «поганих» людей розповсюджувати можна, а «хороших» — ні. От тільки право визначати хто «хороший», а хто «поганий» вони цілком добровільно віддали навіть не суду, а самопроголошеним новим «комісарам» горохівським, і уявлення не мають, що й самі особисто у будь-який момент можуть опинитися у ролі «поганих».

Якщо ви гадаєте, що інші українські банки не поширюють безконтрольно персональні дані своїх клієнтів і що наша порада переходу на готівку всюди, де це можливо це занадто радикально, то ось вам і наступний випадок — криворукі, чи то менеджери, чи то програмісти ПУМБу не можуть нормально налаштувати розсилку електронною поштою, внаслідок чого фінансові звіти (РОКАМИ!) розсилаються замість їхніх клієнтів випадковим людям, які навіть не є клієнтами їхнього банку, а просто мають схожі адреси. На справедливе обурення цих людей банк, замість виправлення помилки, вимагає від них...змінити електронну адресу на якусь іншу. Друзі, ви погано собі уявляєте масштаби цифрового свавілля в країні, доки це не торкається вас особисто.

У мене в кімнаті є от такий девайс для плювків. І з ним на задньому тлі я часто записую відео і навіть верифікуюсь в тому ж "Монобанку". Не дай Боже, мене теж на цьому впіймає котрий співробітник банку і перекриє кисень з рахунком!)) Це в сенсі, що ситуація, м'яко кажучи, неоднозначна. Передусім з правового пункту зору: фото для верифікації не розраховане на публічність. Ну і Гороховський явно просто не хоче вибачатись за провтик, визнати як мінімум помилку (з тим же словенським прапором; добре, що таких триколорів тільки три на планеті - ще в Словаччини).

Сергій Гнезділов інформує щодо ставлення одного зі співзасновників «Монобанку» Олега Гороховського до своїх клієнтів, чиї персональні дані використовуються для хайпу та самопіару.

Поки місцеві медіа багато років дотримуються принципу: «про СумДУ нічого, окрім позитивчику», реальність абсолютна інша і про неї знову публічно говорять співробітники, щоправда говорити вони починають не раніше, ніж їх звільняють і з певною часткою лукавства, бо з ще з часів Васильєва і до сьогодні цей заклад жодного дня не був «волелюбним», а завжди винятково «приватною власністю». Тож нічого нового не відбувається. Що робилося, те й буде робитися.

Масово розганяють по медіа наратив, що рф не наступає на Суми та Харків, а просто створює собі буферну зону. Це погана історія бо люди будуть втрачати фокус, менше будуть донатити, менше вимагати активніших дій із захисту. Місцеві політики і топчиновники і так язики в дупах тримають, а відтепер тим більше на претензії будуть відповідати: заспокойтеся, то просто буферну зону роблять.

По сьогоднішній день у багатьох коментаторів Живицький керує областю і навіть містом. Оце суб'єктна людина була, прізвищ наступників і не знають незважаючи на купу фінансів у піар. 😂

Розумові здібності тих, хто сьогодні критикує Сергія Флеша під публікацією «Суспільного Суми», не дозволяють знайти оригінали його дописів на фейсбуці та робити це вже безпосередньо там. 🙃 Може воно і на краще. 😂

Сьогоднішнім зашкваром дня для нас стало те, що деякі місцеві політики за допомогою штучного інтелекту згенерували привітальні фото з 8 березня за своєї участі, але їхня аудиторія взагалі нічого не помітила. Цей явний треш не став ані предметом жартів, ні обговорень. Ми живемо у світі постправди, аудиторії можна «продати» все що завгодно, а факти цікавлять винятково спеціалістів.

Сьогодні був свідком “Маршу жінок” на Хрещатику. Він був вперше від початку повномасштабної війни. Головні вимоги — перегляд скандального законопроєкту про Цивільний кодекс, захист прав жінок-військовослужбовиць та підтримка українок, які перебувають у російському полоні. Було там і суто феміністична та ліберальна повєсточка, але в цілому марш про конкретні вимоги. І я їх підтримую. Зокрема проти змін до Трудового кодексу. Сам марш - це потужний сигнал про те, що навіть у час війни питання рівності та прав жінок залишаються на порядку денному. Інша подія, хоч і від «Української правди», але не менш символічна. 24 березня УП втретє вручатиме премію «УП 100: Сила жінок by LOVARE» під гаслом «Квітує одна – квітує вся країна». Цьогоріч проєкт об'єднав медіа, бізнес та громадянське суспільство, щоб розповісти історії жінок, які щодня тримають країну — на фронті, у тилу, в бізнесі, волонтерстві та громадах. Партнерами виступили компанія «Мономах» (бренд LOVARE), яка системно допомагає Силам оборони та цивільній обороні, Національна оперета України та спільнота ветеранок VETERANKA. Про “Мономах” окремо - у компанії постійно діє волонтерська програма «Чай для Героїв» – вже безоплатно передали на фронт понад 110 мільйонів порцій чаю; коли був холодомор на Троєщині саме “Мономах” привезли чай нашим волонтерам. А ми зверталися до багатьох компаній. Як правило я не пишу пафосно схвальні пости. В нас вистачає персонажів, які облизуватимуть УПшочку та рухатимуть чергову “незламність”. Але “Марш жінок” і «УП 100: Сила жінок by LOVARE» - це про силу духу, Любов та жіночність. І це мені подобається!

Якщо раніше на фразу: «а що ви, Суми, тягнете ковдру на себе, всі страждають, уся Україна!» сумчани пробували проводити якусь роз'яснювальну роботу, то зараз, здебільшого, одразу починають зосереджено і мовчки товкти пику.

Один із важливих прийомів при спілкуванні з місцевими чиновникам запитами, чи зверненнями полягає в тому, щоб не пхати всі свої питання в один документ, а на кожне питання створювати окремий. Бо коли ви отримаєте відповідь, то побачите, що відповідь надана лише на деякі з ваших питань, а не на всі. Щоправда, коли ви робите декілька запитів з одним питанням, то чиновники застосовують контрприйом — якісь з цим запитів реєструють, а деякі пропускають на тій підставі, що вони їх, нібито, «не помітили» в пошті. Тому завжди слід перетелефоновувати і брати реєстраційні номери на кожен свій відправлений запит. У притомних установах вам і так одразу напишуть, мовляв, ваші запити отримали та зареєстрували під такими-то номерами. Але ж ми тут не про притомні установи, а про наш багатий досвід листування і спілкування саме з Сумськими чиновниками, який може стати в нагоді і вам, якщо ви хочете отримати від них відповідь.

«Суспільне Суми» таки з третьої спроби не без допомоги громадськості нарешті повністю встановили хід подій в маршрутці і він саме такий, як ми і припускали раніше. Нагадуємо, що захисники брехливих перевізників стверджували, що ніякої жінки, яка надавала допомогу, взагалі ніколи не існувало, що це атака ботів і неприпустимі спекуляції. Але хлопець виявився не лише сміливою, але й порядною людиною, яка не стала комусь підігравати, а чесно розповіла як усе було, на відміну від інших учасників подій. Тож справедливість відновлена. Неприємно лише, що в цій історії активну участь брало участь лише «Суспільне», інші ж, так звані, прости Господи, Сумські медіа, просто розповсюджували проплачену брехню і категорично відмовлялися робити спростування, чи уточнення. Це добре показує на які помийки перетворилися деякі колись шановані Сумські видання. Якби не «Суспільне», то, звісно, ніхто б добровільно так і не відмовився від брехливої версії подій.

Маємо відгук від людини, яка собаку з'їла на подібних застосунках — Геннадія Мінаєва. Власне все стандартно нічого неочікуваного, зрозуміло, що не злетить і жодної, навіть теоретичної користі нема. Зрозуміло також і як ці застосунки проникають в громади — одним дуже хочеться заробити додаткову копієчку, а інших попіаритися у ролі таких собі цифровізаторів, причому другі традиційно уявлення зеленого не мають про те які взагалі вимоги та функціонал мають бути в подібних речах, вони просто відбувають номер. З тими, хто поширює оці наративи про світле цифрове сучасне ситуація ще простіша — одним помийкам платять, а інші медіа просто некомпетентні і їм треба написати якийсь оберемок новин бозна про що, це наслідок поганої редакторської політики.

Суспільне, щоправда, слід зауважити, якось таки спробувало відбалансувати цю локшину на вуха, хоча б запитом у межах свого розуміння (хоча він і слабенький, бо складаючи такі запити треба добре консультуватися з профільними фахівцями, які одразу бачать слабкі місця та складають їх так, щоб чиновникам було складно відписатися), але бодай не як всі інші — в стилі «баришня вже лягли і просють» — «початок цифрової трансформації», «взірець цифровізації». Тьху ти, де вони таку забористу траву беруть, фантазії штучного інтелекту для підсумкового абзацу?! 🙃

Учора ми, побачивши як ботоферми раптом почали розганяти окремі дописи в фейсбуку, в своєму колі зробили припущення, що сьогодні Сумські медіа від проплачених до умовно прогресивних знову побіжать піарити «дубайську чиновницю». Усі її попередні провали будуть миттєво забуті, ніхто вже не вимагатиме, ані результатів закордонних вояжів, ані підстав для виплат космічних зарплат, просто знову бездумно переповідатимуть чергові прожекти з присмаком комерційної зацікавленості. І так воно й сталося. Бо як влучно казав свого часу Олександр Такул — журналісти тупі та ліниві.

Як ми й пояснювали, у «Суспільного Суми» величезна проблема з визначенням пріоритетів і тем для висвітлення, які не стосуються безпосередньо війни. Тут вони готові розповідати про будь-що, (особливо ж коли їх запрошують знайомі грантоотримувачі), витрачаючи на це робочий час журналістів. Для висвітлення подібних тем навіть під час мирного часу слід тричі подумати, а сьогодні це виглядає повним знущанням над платниками податків за чий кошт вони існують. Це як наче на дворі літо, нічого не відбувається, тем для висвітлення нема.

Очевидно, що ця історія таки ще досі не завершена, бо після того як «Суспільне Суми» подало в тексті пряму мову потерпілої, то виявилося, що вона жодної жінки, яка зняла ремінь з сумочки та почала надавати допомогу і до якої приєднався хлопець, який і зміг все зробити, у своїх свідченнях журналістці не згадує. Невідомо, втім, уточнювала журналістка конкретно цей момент, чи ні. Тому радимо все ж адекватним журналістам, які безумовно наявні в нашому місті, остаточно розставити всі крапки над «і». Бо в тому, що потерпіла в стані стресу могла щось і не пригадати, нічого надзвичайного нема. Це може дивувати лише тих, хто сам ніколи не був пораненим. Ми ж маємо досвід отримання поранень і те, як потім досить повільно пригадували обличчя тих, хто надав нам допомогу, тому для нас це зовсім не виглядає дивним. Куди гірше буде залишити цю історію для громади в такому напівз'ясованому стані, бо ми вже бачили одну, де ледь не нормалізували стрільбу по дітям.

Дякуємо місцевим енергетикам, які справді докладають чимало зусиль, щоб споживачам було краще. Ми казали про незручний графічний формат представлення графіку у вигляді «будиночка» — його змінили; Ми зауважували щодо компенсації електрики тим лініям де вона зникає внаслідок локальних аварій — це також, за можливості, здійснюється; Ми звертали увагу, що погодинні вимкнення на перетині доби по 6-8 годин, особливо під час морозів неприпустимі. Графіки були змінені, і зараз буває лише 6 годин, 8 уже не зустрічається. Ми наголошували, що деякі черги не отримували електрику ввечері, а переважно вночі. Зараз також враховується і час доби — іноді більше вдень, іноді вночі, іноді ввечері, нема різких перекосів для окремих черг.

От і мозаїка склалася в цілком цілісну реалістичну картину. Як казав один із лідерів українських революцій Михайло Свистович: «брехати негарно». Шкода лише, що засоби масової інформації та місцеві узурпатори починають говорити правду лише під громадським і медійним тиском. Знову ж таки все це стосується лише деяких медіа, які прагнуть розібратися, інші ж отримали свої «тридцять срібняків», виставили брехливий відосік, а далі жодних виправлень і вибачень, так ніби далі нічого і не відбувалося.