Маркушин Олександр

Друзі, перепрошую, особливо перед військовими. Але є речі, які сьогодні вже важко називати іншими словами. Є**ти треба ворога, шановні. А всередині країни має бути відповідальність за державу. Корупціонери мають сидіти. Посадовці – відповідати. Закон має нарешті запрацювати для всіх. Бо поки хтось ділить вплив, хтось безкарно краде, а в Ірпені під кришуванням заступників Офісу президента та правоохоронців мародерить ціле місто – росіяни продовжують робити свою справу. Тому б'ємо ворога. Щодня. На військовій і державній службі. У справах, рішеннях і відповідальності за свої дії. Щоб він не прийшов до ваших королев, дружин, дітей і матерів. 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Зустріли на щиті 19-річного Артьома Сіневича, юного воїна, який не сховався за своїм віком. Особливо важко ховати таких молодих хлопців, у яких попереду мало бути ціле життя. Артьом виріс у Михайлівці-Рубежівці, закінчив місцеву школу. Школярем брав участь в олімпіадах, займався спортом, цікавився історією, а у 17 років розвивав місцевий осередок "Центурії". Після школи вступив до Державного податкового університету в Ірпені. У цьому році прийняв доросле рішення перейти на заочне навчання і стати солдатом Міжнародного легіону воєнної розвідки ГУР МО України. 28 серпня загинув на Сумському напрямку, коли його група поверталася після виконання бойового завдання. Побратими прощалися з Артьомом із обіцянкою відплатити ворогу за його загибель. Від усієї Ірпінської громади висловлюю щирі співчуття рідним, друзям і побратимам Артьома. Світла вічна пам’ять Артьому "Арту" Сіневичу. Честь Герою!🫡 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Ірпінську громаду сколихнула звістка про загибель 19-річного Артьома "Арта" Сіневича. Солдата Міжнародного легіону воєнної розвідки ГУР МО України. Коли мені розповіли про Артьома, я зрозумів: воїном він став задовго до того, як одягнув військову форму. Ще школярем він звик брати на себе відповідальність. Приймав участь в олімпіадах, займався спортом і виборював медалі. Серйозно цікавився історією. У 17 років почав розвивати осередок "Центурії". Вступив до Державного податкового університету в Ірпені на "Правоохоронну діяльність". Став старостою. Навчався, тренувався, вступив на військову кафедру і послідовно готував себе до служби. Цього року прийняв рішення перевестися на заочне навчання і піти служити. 28 серпня на Сумському напрямку Арт вийшов на свою першу бойову позицію. Повертаючись із завдання, його група потрапила на ворожу протипіхотну міну. Артьом загинув на місці. У свій перший бойовий вихід. В 19 років, коли твоє життя тільки починається.. Наскільки дорослим треба бути всередині, щоб у такому віці свідомо обрати цей шлях. Не говорити про любов до України, не чекати, що воювати піде хтось інший, а самому стати в стрій після школи. Завтра у селі Михайлівка-Рубежівка відбудеться прощання з Героєм: О 10:00 – живий коридор від Забуччя (вул. Житомирська, Київська та Шкільна). З 10:30 до 11:30 – прощання біля рідного дому Артьома на вул. Шкільній, 6/1. Об 11:45 – відспівування у храмі Михаїла Архістратига. О 12:30 – поховання на кладовищі по вул. Садовій. Прошу всіх приїхати на прощання із захисником. Підтримати родину і батьків, які виховали справжнього чоловіка та українського воїна. Вічна, світла пам’ять Герою – Артьому Сіневичу! 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Провели в останню путь Тараса Тарасовича Дідича. На прощання прийшли сотні людей, вся Дмитрівська громада була як одна велика родина. Тарас Тарасович загинув так само, як і жив – допомагаючи людям. У ніч з 28 на 29 серпня, після російської атаки, він одним із перших виїхав до села Мила біля Житомирської траси, щоб врятувати людей і організувати евакуацію. Під час детонації уламок влучив у його автомобіль. Безумовно, цю трагедію принесла Росія. Але це не знімає питань до наших чиновників. Слідство має встановити, хто ухвалював рішення, що коштували десятки життів. Бо таких голів, як Дідич, я знаю дуже мало в Україні. Він присвятив служінню людям половину свого життя. Мешканці розповідали, що він особисто турбувався про кожну проблему, всі мали його особистий номер, і він завжди був на зв'язку. І завдання його наступників та Дмитрівської сільської ради сьогодні – не дозволити, щоб те, що створювалося і береглося десятиліттями, розчинилося у приватних інтересах. Світла, вічна пам’ять Тарасу Дідичу!

Сьогодні, у День пам’яті захисників і захисниць України, згадаємо всіх, хто своїм життям виборов наше право жити у вільній державі. Найкраща пам’ять про них – те, як ми живемо сьогодні. Чи робимо свій внесок у країну, за яку вони загинули, чи пам’ятаємо про ціну, яку вони заплатили не лише в пам’ятні дати. Мені приємно бачити, що заклади Ірпеня сьогодні долучилися до ініціативи "Стіл пам’яті" та накрили місця для захисників, яких більше немає з нами. Такий жест у відносно мирному місті нагадує просту річ: ми пам’ятаємо наших воїнів, пам’ятаємо, що відбувалося з нашим містом, коли сюди прийшов ворог. Ми бачили на власні очі, що могло статися з Україною, якби не наші захисники і захисниці. Росія не перше століття намагається забрати в нас право бути собою, і не одне покоління українців ставало проти неї. І кожен день у своїх вчинках, роботі, думках маємо боротись за нашу країну, яку вони захистили. 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Друзі, маємо тяжкі наслідки російської атаки біля Житомирської траси. Станом на зараз вже 37 загиблих. Серед них — голова Дмитрівської громади Тарас Дідич. Тараса Тарасовича я знав багато років. Він очолював Дмитрівську громаду з 1994 року – майже 32 роки. У 2022-му не залишив своїх людей під час російської окупації, а після звільнення активно займався відбудовою. Часто казав: "Ми більше живемо і працюємо для громади, ніж для себе". І він справді так жив. Два роки тому в Ірпінській громаді горіли торф’яники. Нам тоді дуже потрібна була техніка для підвозу води. Я звернувся до Тараса Тарасовича – і він одразу дав нам велику машину. Без довгих розмов і зайвих питань. Пам’ятаю і його мрію зберегти в Дмитрівці частину розбитої російської колони танків. Він хотів, щоб після війни люди бачили, що пережили наші громади. Щоб ніхто цього не забув. Тарас Тарасович завжди був на зв’язку. Якщо десь траплялася біда – він їхав туди особисто. Так сталося і цього разу. Після масованої російської атаки вночі він одним із перших поїхав на місце прильоту, щоб допомагати людям. На жаль, під час ліквідації наслідків Тарас Тарасович загинув. Співчуття рідним, близьким та всій Дмитрівській громаді від Ірпеня. Світла і вічна пам’ять Вам, колего! 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Ми пам'ятаєм тих, хто став за Україну. Ціною життя виборювали стяг… І вірю я, що ми народ єдиний. У наших мріях, діях і журбах. Ми пам'ятаєм тих, хто часу не жалія, Ставав на захист рідної землі. Велика шана нашим воїнам загиблим. Мовчáзна їх дорога на щиті. Ці слова на прощанні із Богданом Степанюком прочитав його тренер і наставник Михайло Лакей. Богдан виріс в нашому місті. Тут навчався, працював, тренувався, будував плани на життя. Він був із тих, хто завжди вимагав від себе більшого. Якщо ставив перед собою мету – ішов до неї вперто, до кінця. Цей характер був у всьому. З 13 років захоплювався спортом, тренувався в ірпінському клубі "Бойова Жаба". У 2022 році Богдан встановив рекорд України – 50 віджимань на одній руці за 30 секунд. До рекорду його готував Михайло Лакей, який добре знав силу, характер і впертість свого вихованця. Рекорд для Богдана принципово було встановити саме в Ірпені. Він казав, що це його рідне місто і символ нескореності. Результат присвятив нашим захисникам. Через кілька років сам став одним із них. Після проходження бойової підготовки Богдан вступив до морської піхоти. Служив стрільцем-помічником гранатометника у 5-му батальйоні морської піхоти. 7 жовтня 2025 року захисник загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Йому було всього 24 роки. Вчора Богдан повернувся додому. Вічна, світла пам’ять Герою – Богдану Степанюку! 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

🩸🩸🩸Ірпінь і Буча! 4-5 вересня запрошуємо всіх на День донора "Кровні побратими". Одна донація – це небагато часу для вас, але для когось вона може стати шансом на життя, одужання, операцію чи просто на ще один день поруч із рідними. 📍 Буча, вул. Антонія Михайловського, 54 🕘 09:00–14:00, 4-5 вересня (п'ятниця і субота) 📞 Попередній запис: +38 098 865 65 90 Донором може стати людина від 18 років і вагою понад 50 кг. Із собою потрібно мати паспорт. Приходьте самі, кличте друзів, колег і знайомих. Давайте знову покажемо, як багато ми можемо, коли разом.🩸 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Ірпінчанин Богдан Степанюк на щиті. "Барбер", "Блекаут". Назавжди 24. Він не любив зупинятися на досягнутому. Ставив собі цілі, які іншим могли здаватися занадто складними, і вперто йшов до них. Після школи Богдан почав працювати. Спочатку вантажником, а потім на підприємстві, яке виробляло дерев'яні карти – Enjoy The Wood. До повномашстабної війни Богдан опанував професію барбера. Працював у Києві, любив свою справу по-справжньому. Саме звідси з’явився його перший позивний – "Барбер". Згодом побратими почали називати його "Блекаут". З 13 років він захоплювався спортом. Тренувався в ірпінському клубі "Бойова Жаба", займався єдиноборствами, багато працював над собою і зрештою зробив те, до чого довго йшов. У 2022 році Богдан Степанюк встановив національний рекорд України – 50 віджимань на одній руці за 30 секунд. Важливою людиною на цьому шляху був ірпінський тренер, інструктор нашого ДФТГ Ірпінь – Михайло Лакей. Коли Богдан вирішив іти на рекорд, Михайло безкоштовно взявся його готувати. Три місяці юнак щовихідних їздив із Києва до Ірпеня на тренування о сьомій ранку. За словами самого Богдана, тренер "виховував його, як батько". Рекорд він принципово хотів встановити саме в Ірпені. Казав, що це його рідне місто і символ нескореності, а свій результат присвятив нашим захисникам. Через кілька років сам став одним із них. Після бойової підготовки Богдан вступив до морської піхоти. Служив стрільцем-помічником гранатометника у 5-му батальйоні морської піхоти. 7 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині захисник загинув. У цьому віці життя зазвичай тільки починається. Попереду мали бути нові професійні вершини, нові спортивні цілі, нові рекорди, робота, друзі, родина. 27 серпня Ірпінь проведе Богдана в останню путь. О 10:00 – живий коридор біля повороту на кладовище (на вул. Університетській); О 10:10 – поховання на Алеї пам’яті захисників України. Щирі співчуття мамі Богдана, його бабусі, рідним, друзям і побратимам від усієї Ірпінської громади. Вічна, світла пам’ять Герою! 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Незалежність України — це незалежність наших міст і селищ, наших родин, нашої землі. Незалежність – коли ти можеш говорити українською. Коли можеш повернутися додому. Коли твоя вулиця – твоя. Коли ти сам вирішуєш, яким буде твоє майбутнє, і готовий стояти за нього зі зброєю в руках. Друзі, сьогодні згадаймо всіх, завдяки кому ми маємо можливість жити у вільній Україні. Усіх, хто віддав за нашу незалежність все, що мав. Усіх, хто сьогодні продовжує за неї боротися. І окремо сьогодні я хочу побажати незалежності нашому Ірпеню. Місту, яке відстояло своє право бути українським перед російськими окупантами. Бо у нашому випадку незалежність – це не лише відстояти свою землю. Це не дозволити вирішувати її долю нікому, крім нас. З Днем Незалежності, Україно! 🇺🇦 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Бажаю нашому Ірпеню та всім громадам України завжди жити, розвиватися й процвітати під синьо-жовтим прапором – прапором вільного та незалежного народу. 🇺🇦 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Сьогодні 103 українські воїни повертаються додому з російського полону. Це захисники зі Збройних Сил, Державної прикордонної служби та Національної гвардії. Серед звільнених – воїни, які захищали Україну в Маріуполі, на Донецькому, Луганському, Харківському, Запорізькому, Херсонському, Дніпровському та Сумському напрямках. Дякую всім нашим воїнам, які поповнюють обмінний фонд для України й своєю сміливістю забезпечують можливість повертати українців та українок додому. Вдячний команді, яка щодня працює над звільненням наших людей. Пам’ятаємо про кожного й кожну, хто досі залишається в неволі. Робимо все можливе, щоб забрати всіх наших людей додому.

Сьогодні Руслан Михайлов нарешті повернувся додому – до Ірпеня. Громада провела в останню путь захисника України, якого рідні шукали і чекали понад два роки. Руслан Михайлов народився 13 квітня 1969 року на Вінниччині. Закінчив Вінницький педагогічний інститут, викладав фізику та інформатику. У 2015 році разом із родиною переїхав до Ірпеня. Тут жив, працював, виховував разом із дружиною двох доньок. Коли почалося повномасштабне вторгнення, добровільно став на захист України. Сліжив у 93-й окремій механізованій бригаді "Холодний Яр", був командиром стрілецького відділення. За службу був відзначений нагородами командування та почесним нагрудним знаком "Золотий Хрест". 17 червня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині Руслан загинув. Через інтенсивні бойові дії забрати його з поля бою тоді не було можливості. Довгий час він вважався зниклим безвісти. Лише під час обміну тіло захисника вдалося повернути. Після проведення ДНК-експертизи родина отримала трагічну звістку і сьогодні разом із громадою востаннє зустріла свого мужнього воїна. Щирі співчуття дружині, донькам, усій родині, друзям, побратимам та учням Руслана від усієї Ірпінської громади. Вічна пам’ять і шана Герою – Руслану Михайлову. 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Зупинилася відбудова будинку на Шевченка, 4 в Ірпені, яку ми починали за кошти державної субвенції у 2023 році. У 2025 році проєкт потребував переекспертизи. Ірпінська міська рада мала актуалізувати кошторис і залучити фінансування для завершення робіт. Звісно, цього ніхто не збирався робити, бо люди забудовника Карплюка обслуговують виключно інтереси будівельної мафії. У результаті роботи зупинилися, договір із підрядником розірвали, а будинок залишили з розритим фундаментом без водовідведення, з недоробленим фасадом та горами зіпсованих будівельних матеріалів. У цьому будинку жив наш побратим – Герой Сергій Кізюн (Албанець). Кулеметник, який захищав Ірпінь біля Романівського мосту. Три тижні тому ми провели його в останню путь. Родина та сусіди Албанця живуть у зруйнованому домі біля стихійного смітника, а їхні неодноразові звернення до Ірпінської міської ради рейдери ігнорують. Домовилися рухатися далі юридично. Юристи готують звернення до КОВА та Бучанської РВА. Також готуємо заяву про кримінальне правопорушення за ознаками службової недбалості посадових осіб ІМР. Правоохоронці мають встановити розмір шкоди державному бюджету, яка, з огляду на обсяг зіпсованих матеріалів, може сягати сотень тисяч гривень. Вже другий рік ми боремося за життя міста напряму через міністерства, обласні та центральні органи влади. Тому запрошуємо нового очільника Київської обласної військової адміністрації Тимура Ткаченка приїхати до Ірпеня з виїзною нарадою та особисто зустрітися з мешканцями покинутих будинків і побачити те, з чим сьогодні залишили людей. 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Ірпінь провів в останню путь воїна Національної гвардії України Олександра Бутенка. Олександр родом із Запоріжжя. На початку повномасштабного вторгнення жив і працював у Києві, але після зустрічі з коханою переїхав до Ірпеня. Лише місяць тому вони одружилися. Разом із дружиною мріяли про дітей, власний дім і щасливе майбутнє в нашому місті. У грудні 2024 року Олександр став до лав Національної гвардії України. Служив у військовій частині 3018 у взводі протитанкових керованих ракет. 28 липня під час виконання бойового завдання поблизу Добропілля Донецької області отримав смертельне поранення. Щирі співчуття дружині, рідним, близьким і побратимам Олександра. Вічна пам’ять і слава Герою! 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Завтра, 5 серпня, Ірпінь віддасть останню шану воїну НГУ Олександру Бутенко. Прощання відбудеться: 10:00 – біля будинку на вул. Полтавській, 27-В; 10:45 – відспівування у храмі Св. Миколая Чудотворця (вул. Садова, 59); 11:30 – живий коридор на вул. Університетській (біля повороту на кладовище); 11:45 – чин поховання на Алеї пам’яті захисників України. Олександру було 40 років. Народився він у Запоріжжі. У 2016 році переїхав до Києва, а згодом – до Ірпеня. У грудні 2024 року став до лав Національної гвардії України. Боронив Незалежність у військовій частині 3018 у взводі протитанкових керованих ракет. Місяць тому, у червні, Олександр одружився. Разом із дружиною вони мріяли про дітей, власний дім і щасливе майбутнє в Ірпені. 28 липня під час виконання бойового завдання поблизу Добропілля Донецької області отримав смертельне поранення. Щирі співчуття дружині, рідним, близьким і побратимам від усієї Ірпінської громади. Вічна пам’ять і слава Герою – Олександру Бутенку! 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

У ДФТГ Ірпінь №1 ми намагаємося якомога частіше проводити спільні тренування та злагодження з підрозділами ЗСУ. На вихідних відпрацьовували ведення вогню з великокаліберного кулемета Browning та інших типів кулеметів, роботу розрахунків, зміну вогневих позицій і взаємодію між підрозділами. В котре провели такмед в польових умовах: надання першої допомоги при пораненні, стабілізація та евакуація. Війна зараз змінюється дуже швидко. З’являються нові сучасні зразки озброєння, засоби розвідки, зв’язку та протидії. Разом із ними змінюються тактика й алгоритми роботи підрозділів. Кожне злагодження з бойовими підрозділами – це можливість перейняти актуальний досвід. У військовій справі неможливо навчитися один раз і назавжди. Щоб бути готовими діяти, потрібно постійно тренуватися, вчитися й адаптуватися до змін. 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Рік тому в Ірпені відбулося політичне рейдерське захоплення влади. 29 липня 2025 року відбулася сесія, на якій громаду відтіснили поліцією і тітушками, які чомусь діяли спільно. Натомість через чорний вхід завели депутатів і масовку, і протягнути голосування за недовіру. Того дня забудовницько-політичне угруповання Карплюка під прикриттям посадовців, від місцевого й обласного рівня і аж до рівня Офісу Президента України, фактично наказало нам, ірпінцям, змиритися з тим, що ми більше не маємо права голосу у власному місті. У 2025 році для захоплення Ірпеня вже не потрібні були танки, як у 2022-му. Вистачило замовної кримінальної справи в ДБР проти міського голови для мого відсторонення, корумпованих державних реєстраторів, щоб внести в реєстр секретарку Анжелу, куплених депутатів у Бондарева в БЮТ та Георгія в ЄС. Громада пам’ятає кожного депутата, який голосував на цій ганебній сесії. Станом на зараз більшість із них уже зрозуміла, що їх використали і забудовна мафія не збирається ділитися награбованим. Частина кнопкодавів вже вийшла з депутатства. Частина мовчить, бо їх тримають посадами, підозрами, фіктивним бронюванням. І тільки одиницям, наближеним до олігарха-забудовника, закривають їхні бізнес-інтереси (вже навіть Фунт Пашинський нарешті зрозумів, що він фунт, а ніякий не “майбутній мер"). І найцікавіше, що прозріння до них почало приходити не тоді, коли я відкрито всім про це казав, не тоді, коли вони допомагали здавати Ірпінь. А тільки тоді, коли вони зрозуміли, що нічого обіцяного з цього не отримають. Тільки після цього вони почали бачити очевидне: Карплюк — ніякий не великий бізнесмен, а, схоже, звичайний аферист із села під Вінницею. На сьогоднішній день з міста-героя пішли донори, меценати й фонди, які допомагали відновлюватись після бойових дій. А міська рада сьогодні обслуговує вузьке коло людей Карплюка, які знищують Ірпінь незаконним будівництвом. Друзі, хочете змін – не мовчіть! Ірпінь належить мешканцям Ірпінської громади – людям, які його захищали, відбудовували, волонтерили, ховали своїх Героїв, поверталися в розбиті домівки і знаходити в ньому прихисток. Разом до перемоги і Слава Україні! 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Друзі, хочу показати вам, як пройшов наш 15-кілометровий марш-кидок. Разом із добровольцями ДФТГ Ірпінь цей маршрут пройшли хлопці й дівчата з військово-патріотичного гуртка "ОПІР", яким ми опікуємося. 15 кілометрів лісосмугами та ще й у плитоносках, з рюкзаками і всім необхідним спорядженням. Такий марш-кидок тренує витривалість і дає змогу перевірити на практиці навички військової справи. Тут одразу видно, хто як тримає темп, реагує на втому, чи вміє чути інших і працювати в команді. Під час маршруту учасники відпрацьовували переміщення невеликими тактичними групами, орієнтування на місцевості, організацію розвідки та зв’язку, інженерну підготовку і мінну безпеку. Всі пройшли маршрут гідно. Не нили, не здавалися, підтримували одне одного і до кінця залишалися командою. Молодці!💪 Пишаємося вами та продовжуємо готувати сильну й відповідальну молодь Ірпінської громади. 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Попрощались з нашим побратимом, захисником Сергієм Кізюном "Албанцем". Знав Сергія багато років. Для нього Україна справді була понад усе. Добре пам’ятаю перші дні повномасштабного вторгнення. Ніхто не знав, що буде з Ірпенем, а Сергій уже був із нами. Він став до лав добровольців і як кулеметник тримав позиції біля Романівського мосту – захищав дорогу, якою з Ірпеня рятувалися тисячі людей. Після звільнення міста "Албанець" повернувся до строю в 2024 році. Служив у Національній гвардії України, виконував бойові завдання та прикривав артилерійські підрозділи. У жовтні 2025 року зазнав бойового поранення. Далі були довгі місяці лікування й реабілітації. 22 липня 2026 року його серце зупинилося. "Він ніколи не ховався за чужими спинами. Коли було важко, Сергій був поруч і без зайвих слів робив те, що мав робити", – згадують побратими. Ті, хто зустрічав Сергія в центрі міста, коли він гуляв із собакою, говорять, що навіть після короткої розмови з ним залишалося відчуття, що все буде добре. Таким я його і запам’ятаю: мужнім воїном, надійним побратимом і доброю людиною з незмінною посмішкою. Спочивай з миром. Вічна пам’ять Герою – Сергію Кізюну! 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube