Маркушин Олександр

Друзі, хочу показати вам, як пройшов наш 15-кілометровий марш-кидок. Разом із добровольцями ДФТГ Ірпінь цей маршрут пройшли хлопці й дівчата з військово-патріотичного гуртка "ОПІР", яким ми опікуємося. 15 кілометрів лісосмугами та ще й у плитоносках, з рюкзаками і всім необхідним спорядженням. Такий марш-кидок тренує витривалість і дає змогу перевірити на практиці навички військової справи. Тут одразу видно, хто як тримає темп, реагує на втому, чи вміє чути інших і працювати в команді. Під час маршруту учасники відпрацьовували переміщення невеликими тактичними групами, орієнтування на місцевості, організацію розвідки та зв’язку, інженерну підготовку і мінну безпеку. Всі пройшли маршрут гідно. Не нили, не здавалися, підтримували одне одного і до кінця залишалися командою. Молодці!💪 Пишаємося вами та продовжуємо готувати сильну й відповідальну молодь Ірпінської громади. 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Попрощались з нашим побратимом, захисником Сергієм Кізюном "Албанцем". Знав Сергія багато років. Для нього Україна справді була понад усе. Добре пам’ятаю перші дні повномасштабного вторгнення. Ніхто не знав, що буде з Ірпенем, а Сергій уже був із нами. Він став до лав добровольців і як кулеметник тримав позиції біля Романівського мосту – захищав дорогу, якою з Ірпеня рятувалися тисячі людей. Після звільнення міста "Албанець" повернувся до строю в 2024 році. Служив у Національній гвардії України, виконував бойові завдання та прикривав артилерійські підрозділи. У жовтні 2025 року зазнав бойового поранення. Далі були довгі місяці лікування й реабілітації. 22 липня 2026 року його серце зупинилося. "Він ніколи не ховався за чужими спинами. Коли було важко, Сергій був поруч і без зайвих слів робив те, що мав робити", – згадують побратими. Ті, хто зустрічав Сергія в центрі міста, коли він гуляв із собакою, говорять, що навіть після короткої розмови з ним залишалося відчуття, що все буде добре. Таким я його і запам’ятаю: мужнім воїном, надійним побратимом і доброю людиною з незмінною посмішкою. Спочивай з миром. Вічна пам’ять Герою – Сергію Кізюну! 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Завтра, 24 липня, Ірпінь віддасть останню шану нашому побратиму Сергію Кізюну – "Албанцю". Прошу мешканців громади прийти та вшанувати Сергія: 10:20 – прощання біля будинку на вул. Шевченка, 4; 10:50 – живий коридор на вул. Університетській (біля повороту до кладовища); 11:00 – чин поховання на міському кладовищі. Сергій мав великий бойовий досвід і не раз ставав на захист України. Повномасштабне вторгнення він зустрів в Ірпені та вже в перші дні приєднався до нашого ДФТГ. Як кулеметник тримав позиції поблизу Романівського мосту, разом із побратимами захищав дорогу, якою рятувалися тисячі мирних людей. Після звільнення Ірпеня "Албанець" не залишив стрій. У 2024 році продовжив службу в Національній гвардії України: виконував бойові завдання, прикриваючи наші артилерійські підрозділи. У жовтні 2025 року Сергій зазнав бойового поранення. Попереду були довгі місяці лікування та реабілітації. 22 липня 2026 року його серце зупинилося. Він назавжди залишиться мужнім воїном, надійним товаришем і людиною, яка не відступала, коли було найважче. Спочивай з миром, Герою! 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Теж картонки, але інші – на підтримку наших полонених. Сьогодні в Ірпені на них були слова про військових і цивільних, яких утримує росія. Були рідні, які ділилися історіями своїх Героїв. Щодругої суботи ми виходимо на акцію "Не мовчи! Полон вбиває!" біля Центрального парку, щоб тема їхнього повернення не зникала з порядку денного. Щоб її постійно чули ті, від кого залежить порятунок наших полонених. 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Хто будує державу? Ми з вами, друзі. Кожен у війську. Наші громади. Наші бізнеси. Український народ. Бо держава — це не хтось там у кабінеті. Це ми з вами господарі на своїй землі. З Днем Державності!🇺🇦 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

🗓13 липня 2026 року Ремонт підземного пішохідного переходу на залізничній станції "Ірпінь" виходить на етап часткового відкриття у тестовому режимі. Як і домовлялися під час наради з головою правління АТ "Укрзалізниця" Олександром Перцовським, підрядник готується відкрити частину переходу вже в цієї середи – 15 липня. Водночас ремонтні роботи ще триватимуть, тому окремі ділянки переходу будівельники можуть ненадовго закривати. Прошу всіх поставитися до цього з розумінням, бути уважними й обережними, дотримуватися правил безпеки та не заходити за встановлені огородження. 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Хочу подякувати голові КОВА Миколі Калашнику, заступниці Міністра розвитку громад та територій України Наталії Козловській, народній депутатці України Ользі Василевській-Смаглюк, голові Бучанської РДА Ігорю Полозуну і всім, хто сьогодні, у свій вихідний день, приїхав до Ірпеня. Разом із мешканцями демонтованих будинків на вулиці Северинівській ми визначили план дій щодо будівництва багатоквартирного дому для сотні родин, які проживали тут до приходу росіян і вже кілька років чекають на повернення додому. Протягом двох місяців буде розроблено архітектурний проєкт. Після цього проведуть тендер і розпочнуть будівництво. Дякую Ользі Василевській-Смаглюк за те, що ініціювала цю зустріч, та всім, хто сьогодні долучився до пошуку цього довгоочікуваного рішення. 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Щойно мав розмову з головою правління АТ "Укрзалізниця" Олександром Перцовським. Після вчорашньої трагедії в Ірпені керівництво Укрзалізниці взяло ремонт підземного переходу під особистий контроль. На жаль, 26-річна дівчина, яку збив потяг, від отриманих травм загинула на місці. Вже наступного тижня, 15 липня підрядник пообіцяв відкрити частину переходу, щоб люди могли безпечно ним користуватися. Але вважаю, що цієї трагедії можна було не допустити. Вже півтора роки ті, хто називають себе владою в Ірпені не можуть завершити ремонт єдиного підземного переходу, який з’єднує дві частини міста. І тисячі людей у 2026 році щодня змушені лізти через дірку в паркані й переходити колії у невстановленому місці і ризикувати життям. Ремонт, який мали зробити за кілька місяців, затягнули на півтора роки. В той же час, ви самі бачите, скільки видано містобудівних умов і як швидко росте забудова, навіть у приватному секторі. Всі, хто знає, що відбувається в Ірпені, добре розуміють – в Ірпінській міській раді сьогодні сидять ставленики забудовника. Їх цікавить не розвиток Ірпінської громади і не наші мешканці, а власне збагачення на захоплених ресурсах Ірпеня. Наради проводяться для фотографій, і всі давно зрозуміли, що ні Макеєва, ні Пащинський нічого в місті не вирішують. Бігають за вказівками хазяїна. Це ганьбище прикривається зверху посадовцями, керівництвом політичних партій і правоохоронними органами, оскільки без їхнього лоббі протягнути ті чи інші незаконні рішення на сесіях, замовити кримінальні справи та вплинути на суддів неможливо. Шановні, не втомлююся вам нагадувати: ви складали присягу українському народу, а не забудовнику, який купує вашу лояльність обіцянками квадратних метрів. Пам’ятайте про це. Рано чи пізно кожному доведеться відповідати за свої рішення – і перед законом, і перед людьми. 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Щойно мав розмову з головою правління АТ "Укрзалізниця" Олександром Перцовським. Після вчорашньої трагедії в Ірпені керівництво Укрзалізниці взяло ремонт підземного переходу під особистий контроль. На жаль, 26-річна дівчина, яку збив потяг, від отриманих травм загинула на місці. Вже наступного тижня, 15 липня підрядник пообіцяв відкрити частину переходу, щоб люди могли безпечно ним користуватися. Але вважаю, що цієї трагедії можна було не допустити. Вже півтора роки ті, хто називають себе владою в Ірпені не можуть завершити ремонт єдиного підземного переходу, який з’єднує дві частини міста. І тисячі людей у 2026 році щодня змушені лізти через дірку в паркані й переходити колії у невстановленому місці і ризикувати життям. Ремонт, який мали зробити за кілька місяців, затягнули на півтора роки. В той же час, ви самі бачите, скільки видано містобудівних умов і як швидко росте забудова, навіть у приватному секторі. Всі, хто знає, що відбувається в Ірпені, добре розуміють – в Ірпінській міській раді сьогодні сидять ставленики забудовника. Їх цікавить не розвиток Ірпінської громади і не наші мешканці, а власне збагачення на захоплених ресурсах Ірпеня. Наради проводяться для фотографій, і всі давно зрозуміли, що ні Макеєва, ні Пащинський нічого в місті не вирішують. Бігають за вказівками хазяїна. Це ганьбище прикривається зверху посадовцями, керівництвом політичних партій і правоохоронними органами, оскільки без їхнього лоббі протягнути ті чи інші незаконні рішення на сесіях, замовити кримінальні справи та вплинути на суддів неможливо. Шановні, не втомлююся вам нагадувати: ви складали присягу українському народу, а не забудовнику, який купує вашу лояльність обіцянками квадратних метрів. Пам’ятайте про це. Рано чи пізно кожному доведеться відповідати за свої рішення – і перед законом, і перед людьми. 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Друзі, відкриваємо набір на 7-й безкоштовний курс підготовки до національного спротиву в Ірпінській громаді. Навчання проводять інструктори ДФТГ Ірпінь та викладачі Національного університету оборони України. 108 годин практичних занять, під час яких ви здобудете базові військові знання та навички, які можуть одного дня врятувати життя. Курс підготовлений за програмою, затвердженою Командуванням Сил територіальної оборони ЗСУ. На вас чекають: – практичні стрільби та безпечне поводження зі зброєю; – домедична допомога й алгоритми порятунку постраждалих; – мінна безпека та інженерна підготовка; – основи роботи з безпілотними системами й сучасними військовими технологіями. З 2023 року цей курс уже пройшли шість груп курсантів. Серед них були люди різного віку та професій. Для зручності курсантів навчання проводимо у вихідні. Якщо вам від 18 до 60 років і ви хочете бути готовими діяти у надзвичайних ситуаціях – долучайтеся! Реєстрація на курс за посиланням: https://forms.gle/UCUMYP3CESieHNBD9 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

"Стоп пошук. Повертається на щиті", – цими словами рідні захисника Дмитра Романова повідомили про завершення дворічних пошуків. З 2024 року родина жила надією, не припиняла боротись за будь яку звістку і вірила, що чоловік живий. 🕯Завтра, 8 липня, Ірпінь проведе його в останню путь. 10:00 – живий коридор на вулиці Університетській (біля повороту на кладовище); 10:10 – чин поховання на Ірпінському міському кладовищі. Дмитро родом із Запорізької області. Народився 24 жовтня 1979 року. Працював на Запорізькій АЕС, а згодом – на підприємстві "Мотор Січ". У 2019 році прийняв рішення стати на захист України. У липні 2024 року під час виконання бойового завдання на Луганщині зв'язок із Дмитром обірвався. Відтоді його ім'я було серед тих, кого безперервно шукали рідні, друзі та небайдужі українці. На превеликий жаль, ДНК-експертиза підтвердила, що в день зникнення командир мінометного розрахунку Дмитро Романов загинув у бою. Щирі співчуття рідним, близьким, побратимам і всім, хто знав Дмитра від усієї Ірпінської громади. Вічна пам'ять і слава Герою! 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

🕯Ірпінь зустрів на щиті свого захисника – мужнього Героя Даніїла Могилянця, позивний "Могила-Короткий". Йому було лише 20 років. Повномасштабне вторгнення Даніїл зустрів із родиною в Ірпені у 16 років. Після евакуації до Німеччини мріяв лише про одне – повернутися додому і захищати Україну. У вересні 2025 року став стрільцем роти снайперів спеціального призначення НГУ, де вже служив його старший брат. Снайпером Даніїл став не випадково. Він сам казав, що завжди мріяв про цю військову спеціальність, а стрільба була тим, що йому дійсно подобалось. Побратими згадують, що він ніколи не шукав легких шляхів, був сміливим, рішучим і завжди готовим виконати найскладніше завдання. Свій перший серйозний бойовий досвід отримав дуже швидко. Разом із побратимами брав участь у штурмових операціях, зачищав будівлі, де переховувалися російські окупанти. Для нього найважливішим було виконати бойове завдання і повернутися до своїх. Він відверто говорив, за що воює: за Україну, свій народ і свої переконання. Щиро вірив у те, що робить. 24 червня 2026 року Даніїл загинув під час виконання бойового завдання. Вся Ірпінська громада схилила коліна перед мамою Героя, розділяючи її невимовний біль. Щирі співчуття великій родині мужнього воїна, а також друзям, однокласникам і побратимам від усієї Ірпінської громади. Вічна пам'ять і слава Герою – Даніїлу Могилянцю! 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

🕯Даніїл Могилянець, позивний "Могила-Короткий" на щиті. 20 років. Завтра, 3 липня, Ірпінь проведе Даніїла в останню путь. 📍Прощання у місті Київ: 12:00 – відспівування у Михайлівському Золотоверхому монастирі (м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 8); 13:00 – хвилина мовчання на Майдані Незалежності; 📍Прощання в місті-герої Ірпені: 13:30 – біля дому Героя (м. Ірпінь, вул. Західна, 4); 14:00 – живий коридор на вул. Університетській (біля повороту на кладовище); 14:30 – чин поховання на Алеї пам'яті захисників України. Повномасштабне вторгнення Даніїл зустрів в Ірпені у віці 16 років. Після евакуації родини до Німеччини мріяв лише про одне – повернутися додому й стати на захист України. Щойно Даніїлу виповнилося 18 років, повернувся в Україну. Після кількох невдалих спроб вступити до війська через вік, він досяг своєї мети. 23 вересня 2025 року став бійцем роти снайперів спеціального призначення НГУ, де служив його старший брат. Він не любив пафосу й гучних слів – усе доводив справою. Обирав найважчий шлях, брав на себе найважчу роботу, щоб уберегти інших, умів підтримати й розрядити навіть найважчу ситуацію жартами. "Він завжди йшов уперед і досягав бажаного, не забуваючи про тих, хто поруч і допомагаючи кожному з нас. Даня не пішов, він залишився з нами: у своїх вчинках, словах, у своєму образі та цінностях. Він навчив нас ніколи не здаватись і триматись гідно", – так говорять про Даніїла його побратими. Мама згадує сина з безмежною любов'ю: "Не знаходжу пояснення в постійному позитиві цієї дитини. Завжди, незважаючи на важкі обставини, він був таким. Я люблю тебе, мій зайчик, мій козак, моє серце і душа". 24 червня 2026 року Даніїл загинув під час виконання бойового завдання. Щирі співчуття батькам, брату, великій родині мужнього воїна, а також друзям, однокласникам і побратимам від усієї Ірпінської громади. Вічна пам'ять і слава Герою – Даніїлу Могилянцю! 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Сьогодні Ірпінь провів в останню путь свого захисника Олексія Падалку. Йому назавжди 37 років. Олексій народився і виріс в Ірпені. З дитинства любив майструвати, мав чудове почуття гумору і добре серце. Навесні 2022 року він не виїхав з міста й допомагав землякам, які залишалися в окупованих районах та під обстрілами. У грудні 2025 року став на захист України. Служив хіміком у відділенні аерозольного маскування військової частини А5068. Після місяців служби вперше приїхав у відпустку. За кілька днів до повернення до свого підрозділу його серце раптово зупинилося. "Ми знайомі з Олексієм були з самого дитинства. Дуже розумний хлопець, добре розбирався у хімії, радіотехніці, техніці загалом. У нього були золоті руки – міг відремонтувати практично все. За що б не взявся, завжди старався зробити якнайкраще. Таким я його і запам'ятаю", – згадує його однокласник. Щирі співчуття мамі, сестрам, племінникам, друзям і побратимам Олексія. Вічна пам'ять і слава Герою! 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Шановна Ірпінська громадо! Станом на 09:00 не зафіксовано влучань чи падіння уламків. Ніч масованої ракетної атаки минула для нашої громади без постраждалих. Дякуємо силам ППО та всім, хто цієї ночі захищав Україну! 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

27 червня перестало битися серце захисника з Ірпеня – Олексія Падалки. Всі, хто знав Олексія, хто пам'ятає його допомогу під час бойових дій в Ірпені у 2022 році, прийдіть завтра, 2 липня, провести його в останню путь. 10:00 – прощання біля дому (вул. Варшавська, 4); 10:30 – живий коридор по вул. Університетській (біля повороту на кладовище); 10:45 – чин поховання на Ірпінському міському кладовищі. Олексій народився 23 серпня 1988 року в Ірпені. З дитинства був допитливим і творчим. Любив паяти, вирізати, майструвати власними руками. Мав чудове почуття гумору, грав у команді КВК школи №3. Не міг пройти повз безпритульних тварин: приносив додому кошенят і казав мамі: "Я знаю, що ти їх спасеш". У грудні 2025 року за власним бажанням пішов служити хіміком у відділення аерозольного маскування в/ч А5068 Збройних Сил України. Проходив службу у Дніпропетровській області. 17 червня він уперше приїхав у відпустку. Сьогодні, 1 липня, мав повернутися до побратимів, але 4 дні тому раптово зупинилося його серце. Олексію назавжди 37 років. Щирі співчуття мамі, сестрам, племінникам, друзям та побратимам Олексія від усієї Ірпінської громади. Світла та вічна пам'ять Герою! 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Друзі, під час останнього обміну повернувся штаб-сержант Анатолій Коляда, якого у березні 2022 року росіяни взяли у полон під час несення служби в Ірпінському шпиталі. Анатолію Івановичу зараз 42 роки. Він народився 27 липня 1983 року на Кіровоградщині. На початку повномасштабного вторгнення проходив службу в Ірпені. 11 березня 2022 року зв'язок із ним обірвався. За словами рідних, Анатолій був викрадений зі шпиталю, у якому жив і працював начальником складу навчального медичного майна. Відтоді понад чотири роки його мама, сестра Ольга та близькі шукали його й не втрачали надії на зустріч. Щиро вітаємо Анатолія з поверненням на рідну землю. Нехай якнайшвидше настане день, коли додому повернуться всі полонені українці. Наступна акція "Не мовчи! Полон вбиває!" в Ірпені відбудеться через тиждень, 4 липня, об 11:00, біля Центрального парку. 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Продовжуємо повертати додому українців із російської неволі. Сьогодні з полону звільнено 160 військових. Усі були в полоні ще з 2022 року. Серед звільнених сьогодні – військовослужбовці Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, нацгвардійці та прикордонники. Вони захищали Україну в Маріуполі та на «Азовсталі», на Донецькому, Луганському, Харківському, Запорізькому, Київському, Чернігівському та Сумському напрямках. Дякую всій нашій команді, яка щодня працює над поверненням наших людей. Особлива вдячність усім нашим підрозділам, які на передовій поповнюють обмінний фонд для України та своєю сміливістю забезпечують нам можливість повертати людей. Памʼятаємо про всіх, хто в неволі. Перевіряємо по кожному прізвищу. Усіх маємо повернути – і військових, і цивільних.

Яка доля мешканців будинків на вул. Северинівській, 158, 160 та 162 в Ірпені, які були зруйновані під час бойових дій? У 2024 році Київська обласна військова адміністрація розробила проєкт будівництва трьох багатоквартирних будинків для постраждалих людей. Однак будівництво не розпочалося через брак коштів і відмову урядовців дозволити використання житлових сертифікатів на відбудову. За цей час частина мешканців уже скористалася сертифікатами та придбала житло на вторинному ринку. Але багато родин не захотіли залишати Ірпінь і продовжують відстоювати своє право повернутися на місце, де вони жили до повномасштабного вторгнення. Сьогодні таких родин близько 100. І хоч ці люди дуже заважають будівельній мафії забрати землю під їхніми демонтованими будинками, ми боремось за новий проєкт відбудови і маємо важливу новину. Під час зустрічі з керівництвом Бучанського району ми отримали підтвердження, що за погодженням голови Київської ОВА Миколи Калашніка буде розроблено новий проєкт одного будинку, в якому зможуть отримати квартири всі мешканці, які залишилися без житла. Вже завтра має бути визначений проєктувальник, який розпочне роботу. Сподіваюся, цього разу справа нарешті зрушить з місця і людей, які роками чекають на власне житло, почують. 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Сьогодні Михайлівка-Рубежівка провела в останню путь свого захисника Максима Костюченка. Максиму було 28 років. Він народився і виріс у Михайлівці-Рубежівці, навчався у місцевій школі. Під час бойових дій на Київщині навесні 2022 року допомагав людям у гуманітарних питаннях. У березні 2023 року долучився до лав Збройних Сил України. Служив головним сержантом артилерійської розвідки 44-ї окремої механізованої бригади, мав позивний "Малиш". За час служби на важких ділянках фронту він неодноразово отримував поранення. Після лікування та реабілітації щоразу повертався до свого підрозділу і побратимів. "Максим був справжнім товаришем, надійним командиром, помічником для своїх побратимів. Ніколи не відмовлявся від виконання найважчих завдань. Завжди передавав свій досвід і знання. Був прикладом у службі", – згадували на прощанні побратими Максима. Під час останнього бойового завдання Максим отримав важке осколкове поранення. Лікарі в Харкові, а потім у Києві кілька тижнів боролися за його життя, провели не одну операцію, але врятувати захисника не вдалося. Світла пам’ять Герою – Максиму Костюченку! 🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube