Нотатки орієнталіста. Orientalist notes

Власне сам набір "Jugokeramika" для "традиційної кави по-Балканські"

☕Знову поповнив власну колекцію «антикварних кавових девайсів». Цього разу Балкани: набір порцелянових кавових чашечок "фільджан", з мідними підстаканничками "зарф". Виробник «Jugokeramika». Югославія (Хорватія), 1970-80 рр. Все ж, скоро напишу окремий текст про кавову культуру на Балканах☺ ✍«Jugokeramika» - дуже відома югославська фірма, заснована у 1953 р. Виробничі потужності розташовані у Хорватії, в м. Запрешич. Довгий час це підприємство забезпечувало доступним і якісним посудом чимало ресторанів, кав’ярень, готелів та закладів громадського харчування в Югославії. Поставляли продукцію також за кордон, в тому числі в СРСР (тут вважалась престижним дефіцитом). З 1991 р. завод був приватизований, змінив назву на «Inker» (пізніше Inkerpor), але продовжив працювати (частково в Іспанії та Хорватії). Останні 10 років бренд знову став дуже популярним через естетичний, але простий дизайн – м’які пастельні кольори без зайвих деталей додають посуду вінтажного вигляду. На «Югокераміка» працювало чимало дизайнерів-новаторів, які багато експериментували та вивчали модернізм, тож посуд естетичний. Зараз «Інкер» працює більше на цільовий сегмент. Для хорватських кав’ярень цей посуд став своєрідним туристичним брендом в стилі «ретро Балкани». Мій набір виготовляли під традиційну кавову культуру - заварювання в джезві. #Балкани #кава #Хорватія #Запрешич

На правах реклами☺️ ☕Отримав в подарунок дуже смачну каву від «25 Coffee Roasters». Чудова арабіка дрібного помолу, з присмаком грейпфруту, яблука і білого винограду. Загалом, люблю класичні смаки кави, але цей також сподобався, тож тепер усім раджу. Восени саме те, що треба. 📌Ознайомитись з асортиментом і замовити каву можна на сайті: https://25coffeeroasters.ua/ ✍Для нашого каналу є знижка у 20%, за промокодом: Нотатки Бренд має сторінки й на інших платформах. Instagram: @25coffeeroasters.ua Telegram: https://t.me/+rCc9nf-5TWYxM2Qy YouTube: https://www.youtube.com/@25_coffee_roasters #кава #фото #реклама #текст

Осіннє🍁: 🖼️Яскраві барви імпресіонізму у поєднанні з традиційним китайським живописом, в творчості Ле Фо (1907-2001), в’єтнамсько-французького художника. ✍️Ле Фо народився у заможній в'єтнамській родині, яка мала тісні зв’язки з французькою владою Індокитаю. З дитинства він паралельно вивчав китайську літературу, пластику та живопис, разом з «європейськими» науками. Після Школи витончених мистецтв Ханою він переїхав у Париж, де вивчав досвід сучасних французьких художників. Його творчість багато в чому є поєднанням мистецької спадщини Східної Азії та Європи: картини виконані на китайському шовку, часто з використанням традиційних фарб; сюжети передають ностальгію за юністю і дитинством в Ханої; образи героїв картин також виражають досвід китайського (вужче – в’єтнамського) живопису. Але при цьому – автор «віддає данину» Гогену та Моне у багатьох деталях. #мистецтво #Вєтнам

📚«Американська війна в Афганістані», від Картера Малкасяна, американського історика, аналітика й колишнього радника військового командувача США в Афганістані. Загалом, враження від книги позитивні: 📌Картер Малкасян є одним з ключових "західних" дослідників Афганістану. У тексті відчувається глибоке розуміння культури, звичаїв, мотивації афганців, які постають не гомогенною абстрактною спільнотою, а пуштунами, таджиками, узбеками, хазарейцями та ін. етнічними групами й племенами. Аналізується також вплив географії, релігійних, суспільних\культурних особливостей на ідентичність цих спільнот. Хоча іноді автор і звертається до узагальнень (як же без цього), але принаймні немає дратуючих орієнтальних пасажів про «таємничих і гордих жителів пустелі, у яких на роду написано так чинити\жити\воювати…», тощо. Цим «грішать» більшість авторів та аналітиків на подібні теми. Але не він; 📌Картер Малкасян знає мову пушту. Окрім іншого - використовує "місцеві" джерела, інтерв’ю. Під час роботи радником він багато спілкувався з афганськими лідерами, командирами, посередниками, союзниками та противниками, був присутній на переговорах. Тому, це частково "польовий матеріал" та власний досвід, який дозволяє краще розуміти внутрішній контекст, структури, процеси. Багато біографічних деталей окремих діячів, що теж радує; 📌Автор описує й тверезо оцінює дипломатичні\військові успіхи та ключові прорахунки на різних етапах вторгнення. Тактичні та стратегічні; 📌Звертає увагу на важливу деталь - Афганська війна (2001-2020) стала можливо найдовшою війною для США, й водночас головним болем одразу 4-х президентів цієї країни (Буша, Обами, Трампа, Байдена). Але, в той же час ця війна довго залишалась малопомітною. Або принаймні не так виразно осмисленою в американському суспільстві, масовій культурі, історії, політиці - на відміну від всеосяжного досвіду Другої світової чи Громадянської війни, "національної травми" В’єтнаму чи "сорому" Іраку; 📌Мілітарний досвід Афганістану сильно змінив американську армію: її тактику, методи, технології й саму концепцію ведення війни, а також ставлення до місцевого населення. Вперше з часів Холодної війни настільки кардинально; 📌Значна увага у книзі приділена наслідкам війни для афганців. Для місцевого населення ці 19 років були лише найдовшою фазою 40-літньої війни, маятник якої коливався кілька разів від інтервенції великої держави (СРСР, а потім США) до внутрішньої війни. Це сильно змінило економіку, суспільне, релігійне життя та світогляд людей. І в кінці-кінців створило передумови для утвердження влади Талібану, соціальною базою якого стало великою мірою молодше покоління афганців, що виросли й здобули освіту переважно у пакистанських таборах для біженців. Останній фактор часто недооцінюють при аналізі цієї теми. Добре, що книга вийшла українською. Раджу до прочитання. #текст #чтиво #книга #Афганістан

📷Завітав до Національного Військово-історичного музею України. У них є невелика, але цікава колекція предметів, листівок, газетних вирізок, фото, журналів та мап, що висвітлюють події Корейської війни 1950-1953 рр. І зокрема – участі українців у цих подіях. Більшість цих речей передав музею Павло Лимаренко (1929-2015) – громадсько-політичний діяч, представник української діаспори та син полковника армії УНР Дмитра Лимаренка. У 1944 р. його родина потрапила у табір в Німеччині. По завершенні Другої світової була звільнена армією союзників. З 1950 р. П. Лимаренко з родиною переїхав до Філадельфії, де став одним з ініціаторів Товариства Нащадків Української Національної Революції. Був мобілізований до армії США та проходив службу під час війни в Кореї. У 1990-х роках передав частину своїх колекцій до кількох українських музеїв. Детальніше його біографія за посиланням у коментарях (на сайті Музею Гетьманства): #Україна #Корея #музей #діаспора

Ілюстрації до попереднього повідомлення: 1. Естонський акробат Jaan Roose переходить по канату через Босфор. Стамбул, 2024; 2. Акробати проходять по мотузці й наливають гарячу каву під час виконання трюків у бухті Золотого Рогу. Фрагмент мініатюри з «Surname-i Vehbi», роботи Левіні (1680-1732), палацового художника "Доби тюльпанів". #мистецтво #фото #Стамбул

Трохи гумору, сучасного і не дуже: 📚У книзі «Стамбул: спогади та місто» Орхан Памук в теплій ностальгічній манері згадує про «Стамбульску енциклопедію» - популярне в роки його дитинства видання цікавих фактів про улюблене місто, які з різних історичних джерел чи новин виписував письменник Решат Екрем Кочу (1905-1975). Памук зазначає, що на відміну від шкільних підручників, енциклопедія переповідала купу цікавинок, дивовижних пригод, байок, таємничих чи дивних випадків, які зафіксували писемні джерела у Стамбулі від Мехмеда Фатіха до Ататюрка: ✍️«Саме у тій книзі я… прочитав про канатоходьця, який натягнувши канат між корабельними щоглами, перетнув затоку Золотого Рогу на знак святкування обрізання принца Мустафи, сина Агмеда ІІІ». Цей вражаючий епізод з акробатами в енциклопедії скоріше за все взятий з «Surname-i Vehbi», від Левіні (1680-1732), знаменитого палацового художника "Доби тюльпанів". Він зобразив святкові заходи й аудієнції при дворі султана Агмеда ІІІ, організовані з нагоди святкування сюннету (обрізання) його синів у 1720 р. Цікаво, що ці акробати не лише пройшли по мотузці в бухті Золотого Рогу, але й під час виконання трюків наливали собі гарячу каву з ібрика, насолоджуючись напоєм на висоті майже 120 метрів. Про цей епізод з кавою я вже писав. І він згадався мені не просто так. Вчора побачив новину, що естонський акробат Jaan Roose перейшов по канату через Босфор, подолавши дистанцію в 1 км. на висоті 165 м. Хоча це вагоміше досягнення, ніж у його попередників 300 років тому, але зробив він це без кави чи чаю. Тож, в енциклопедію цікавих фактів про Стамбул він навряд потрапить… #текст #гумор #новини #Стамбул #кава

📚Орієнтальні образи бахчисарайських майстрів з твору "Під мінаретами", Михайла Коцюбинського. До 160 річниці з народження письменника: ✍️«...Коли ж Абібула дійшов до базау, його оглушив такий клекіт життя, що після тиші став нестерпучим… Вузьку покручену вулицю, глибоку й каменисту, як дно висохлої річки, тіснили крамниці, маленькі, темні, немов закопчені димом печери… Тут все робилось на вулиці. Гладкі «фурунджі» по пекарнях, в високих фезах, з закачаними по лікоть рукавами, місили прилюдно тісто, а у великих печах палав такий вогонь, що аж на вулиці ставало душно. Шевці, підобгавши ноги під себе, ледве помітні з-за купи товару, гаптували капці сріблом та золотом. Низки червоних капців, як стигла перчиця, висіли на дверях, а постоли, мов свіжі пиріжки, сушились рядками вздовж тротуарів. Блищав мідний посуд, як золотий вівтар і тремтіли під молотом майстра нові мідниці. Прискав вогонь у горні й грала вогняна мідь…». 🖼️Бахчисарайська вулиця. Листівка поч. ХХ ст. #Крим #кримські_татари #текст #Бахчисарай

🌅Вечірня естетика, від Хірокадзу (Хіроші) Фукуди (1944-2004), японського художника й майстра деревориту, який завжди мав власне відчуття часу. З дитинства Хіроші любив спостерігати за природою, часто гуляв в сільській місцевості, роздивляючись рослини, ландшафти й місцеві шінтоїські храми. Його мистецтво атмосферне, щире й проявляє любов до миттєвостей повсякденного життя. #мистецтво #Японія #настрій

«Східний пейзаж», від Сергія Світославського (1857-1931), українського художника та майстра поетичного пейзажу. Сумський художній музей. Сергій Світославський більше відомий українськими сюжетами. Але він має й орієнтальний доробок. Вперше він відвідав Центральну Азію у 1890-х рр., створивши серію робіт з характерними орієнтальними образами живописних руїн, караванів, східних базарів та безкраїх степів. Яскраві сонячні кольори захоплювали його найбільше. Він вважав, що сонце треба малювати тут, під відкритим небом. Другу мандрівку до Центральної Азії художник здійснив вже на поч. ХХ ст. Кошти на поїздку роздобув з продажу частини свого маєтку. Цікаво, що з собою він привіз також живих тварин, яких передав до нещодавно відкритого Київського зоопарку. 1917 р. змінив життя Світославського. Окрім перипетій революційних років, він майже втратив зір через хворобу. Останні роки художник жив в Києві у великій скруті, заробляючи з городу, фарбування парканів та ремонту відер. #мистецтво #Україна #Центральна_Азія

🖼️«Прийом послів у Дамаску» (1511?), від анонімного венеційського художника з майстерні Джентілле Белліні. Полотно потрапило з Туреччини у Францію за Людовіка XIV. Належить колекції Лувру. Картина зображує аудієнцію дипломатів з Венеції у мамлюкського намісника (наїба) в Дамаску поч. XVI ст. На ній помітна «Мечеть Омейядів». На передньому фоні – укріплення й будівлі, прикрашені гербами султана Кайтбея (1468-1498). Картина має дуже багато символічних деталей та учасників (наїб, кадії різних правових шкіл, драгоман, воїни, тощо), статус яких допомагає зрозуміти їх вбрання. Венеція мала тісні звʼязки з мамлюками Єгипту та Сирії, зокрема - поставляючи до них багато металів (золото, срібло, мідь, олово, свинець, ртуть), важливі для життєдіяльності держави. Комерційні й дипломатичні взаємини супроводжувались культурним взаємовпливом, а в кожну подібну місію долучали й письменників/інтелектуалів, художників, перекладачів, які допомагали фіксувати й відтворювати культуру «іншого». #мистецтво #Сирія #Дамаск #Мамлюки

Ідеальний стамбульський стрітфуд: 🖼«Східний вуличний торговець» (1901?), від Даніеля Ісраеля (1859-1901), австрійського художника, що мандрував Балканами, Туреччиною, Єгиптом та Палестиною у пошуках натхнення й сюжетів. Бублик «сіміт» з кунжутом відомий своєю хрусткою скоринкою. Його назва походить від арабського слова, яким османи називали якісне біле борошно дрібного помолу (або ж буквально – «білий хліб»), про що зазначають турецькі словники. Свій варіант подібного бублика можна зустріти сьогодні у різних регіонах Балкан, Середземномор’я, Кавказу, Близького Сходу та Східної Європи, де ця страва має власну назву, історичний та культурний контекст. А також технологію приготування. Сіміт подають зазвичай з вуличних лавок і лотків. Згадки про таких торговців у Стамбулі є навіть у Евлія Челебі. #їжа #мистецтво #Стамбул #Туреччина

Минулого місяця, до Дня корінних народів (9 серпня), в #Скарбниця_НМІУ пройшов партнерський захід, присвячений різним аспектам дослідження, осмислення та репрезентації спадщини корінних народів України: кримських татар, караїмів та кримчаків. Говорили про історичний та правовий аспекти поняття «корінний народ» (Андрій Іванець); як матеріали про Голокост допомагають у дослідженні історії караїмів і кримчаків? (Юрій Радченко); чим унікальна Песахальна Агада кримчаків? (Бін’ямін Мініч). Мій виступ стосувався спадщини корінних народів в музеях, де я ділився досвідом втілення виставки «Miras.Спадщина», присвяченій культурі кримських татар. Спробував проговорити такі категорії, як «есенціалізація», «дематеріалізація», «естетизація» при висвітлені спадщини кримських татар. А також - права на саморепрезентацію корінних спільнот. Детальніше про ці аспекти читайте у «конспекті» заходу, який підготували мої колеги: #музей #Крим #кримські_татари #караїми #кримчаки https://nmiu.org/posts/270

Цікавий факт: 📚Син знаменитого дослідника півдня України й Нової Січі Аполона Скальковського (1808-1899), Костянтин Скальковський (1843-1906), був не лише театральний критиком, але й геологом та інженером. За дорученням російського уряду він досліджував поклади корисних копалин і виробничі можливості на Уралі, Кавказі, в Казахстані, а також вивчав комерційні перспективи використання Суецького каналу для російської торгівлі в Єгипті (Порт-Саїд, Каїр). Зокрема, він був присутній при відкритті Суецького каналу у 1886 р., про помпезність якого написав детальний звіт, сповнений орієнтальними типажами та туземною екзотикою, що ніби зійшла з картин Делакруа: ✍«О третій годині після обіду для розваги високих гостей була призначена арабська фантазія. Імператриця, імператор і принци (французькі – авт.) поїхали оглядати шале хедіва. Я відправився з компанією в екіпажі, щоб зустріти кортеж… Фантазія (арабська – авт.) полягала в тому, що весь табір арабів горлав у все горло під звуки численних барабанів та верескливих сопілок. На піщаному полі зліва від дороги було організовано кінне ристалище бедуїнів. Вершники скакали на своїх легких конях, між якими були прекрасні зразки чистої арабської крові, стріляючи з рушниць та махаючи списами. У всьому цьому не було ніякого сенсу, але загальна картина тисячі народу в строкатих костюмах, верхи на конях, віслюках та верблюдах, виглядала цікаво… Для доповнення картини, єгипетський хедив розтягнув шпалерами війська. Вперше я побачив тут єгипетську кавалерію. Туземні улани сиділи тут на старих дряних конях, вочевидь куплених в Одесі з нашого кавалерійського барака. Шум і всілякі веселощі продовжувались до пізнього вечора. Деякі пасажири з нашого пароплаву відвідали табір і знайшли там гостинний прийом у багатого арабського шейха, який показав їм дуже цікаві дервішів, що крутились і завивали. #текст #чтиво #тревелог #Україна #Єгипет

У продовження теми нещодавньої лекції «Польсько-литовські татари в історії України» записали розмову про соціальний, мілітарний, культурний вплив польсько-литовських та кримських татар. Підняли багато цікавих тем: про феномен «татарського осадництва» на українських землях Великого князівства Литовського й Речі Посполитої (як «півночі», так і степових рубежів»), «Татарські вулиці» в українських містах, татарських воїнів, дипломатів і тлумачів на службі у князів і шляхти; Ну і звісно – про долю татарських осадників на Київщині, Волині, Поділлі, Галичині; Обговорили й більш ширші теми про дипломатичні взаємини, фронтирні спільноти, комунікації\взаємини на Степовому кордоні Європи. А також стереотипи про те, що активні контакти зі «Сходом» мала лише «південна периферія»; Трохи переживав за те, щоб висвітлити таку багатогранну та цікаву тему лаконічно, але вийшло ніби добре. Дякую Євгену Мочалову та команді проєкту за професіоналізм і змістовну розмову. Далі буде🙂 #Україна #Крим #кримські_татари #татари_липки #відео #інтервю https://www.youtube.com/watch?v=tTY5XKgKX0M&t=2643s

📚Кавказ, черкеси, понтійські греки у пост/колоніальному прочитанні роману «Андрій Лаговський», від Агатангела Кримського: ✍«Отак естетично розмовляючи, кінчали партію в шашки оті двоє людей у східній грецько-турецькиій кофейні, в маленькому кавказькому містечку Туапсе, що має колись стати великим портовим містом і окрасою новітньої «руської Рів’єри» - се так звуть тепер у Росії колишню прибережну Черкещину, та Абхазію, та Мінгрельщину – незвичайно гарний край з підтропічною флорою, що розкинувся вузькою смугою уздовж кавказького берега Чорного моря од Кубанщини до Малої Азії, трохи чи не до Трапезунда… він допіру залюднюється та й, може бути, стане з часом такою самою українською губернією, як і Херсонщина чи Таврія…». Останніми роками «перевідкиваю» для себе літературний та поетичний спадок Кримського, і власне його художні орієнтальні сюжети. В цьому контексті дуже цікавий роман «Андрій Лаговський», основні події якого розгортаються на чорноморському узбережжі Кавказу. «Сценою» для цих подій є історична Черкесія, підкорений зовсім нещодавно Російською імперією край, з колись чисельним народом й давніми політичними та мілітаними традиціями. Хоча роман скоріше про душевні переживання героя, читаючи його постійно натрапляєш на глибший колоніальний контекст: згадка перейменувань місцевих назв; грецькі поселенці з Трабзону та українські з Одеси, Херсонщини; земельні наділи для російських дворян; місцеві орієнтальні типажі, тощо. Багато згадок у «випадкових розмовах» героїв про історичну спадщину регіону та долю черкесів. Автор ніби й озвучує через слова деяких героїв відомі «кліше» про «Черкещину, як піратське гніздо работорговців», але ж одразу і спростовує це у тексті: ✍«…ще тоді, як жили тут черкеси-шапсуги, тоді були тут славні сади, та городи, виноградники; бо Черкещина вела жваву торгівлю з Туреччиною, що присилала в черкеські порти безліч торгових кораблів… але тепер, за чверть століття, відколи Кавказьке узбережжя спустіло, воно геть позаростало…; тепер важко навіть хоч трохи розпізнати які небуть сліди од колишньої дуже високої хліборобської культури…» #текст #книга #чтиво #колоніалізм #Кавказ

29 серпня в Україні щороку згадуємо тих, хто віддав життя за нашу незалежність. 🌻«Соняшники» (2010), від Секіно Юсаку; 🌻«Соняшник», від Ямашіти Кійоші; 🌻«Соняшник» (1974, 1981), від Кацуди Юкіо; 🌻«Букет соняшників» у японській вазі (1881), від Клода Моне; 🌻«Соняшники» (1888), від Вінсента Ван Гога. #мистецтво #Японія #Україна