канал мистецького призначення

«Дивлячись у розриви»

Ця виставка — про обумовлені страшними веселими обставинами українського життя способи дивитись на мистецтво. Вона про те, як дивитись на мистецтво крізь призму "згорів сарай, гори і хата". Її, цю виставку, можливо прочитати як проєкт музею, в якому бажання утвердити владу через написання історії вже зазнало поразки. Чи як нестабільну систему, в якій "класичні", "сучасні", "маргінальні", "актуальні" автор_ки, опиняються за межами своїх pвичних ніш та місць у класифікації. Як рухомий ландшафт мистецтва, який миттєво робить будь-яку мапу застарілою. Або як оповідь про вкрадене минуле, відтворена за його тінями та відлуннями, —із повною готовністю до того, що ці тіні та відлуння ошукають тебе й заведуть на манівці, — з кураторського тексту Нікіти Кадана.

Voloshyn Gallery (карти) «Дивлячись у розриви» Вхід — вільний Виставка діє до 3 липня #безкоштовно #куди_сходити_у_червні #куди_сходити_у_липні Пробачте, за сьогоднішній куций текст) біжу здавати диплом!

«Архіпелаг» — виставка про жіночу дружбу У своєму персональному проєкті Аглая Ногіна поєднала авторські тексти з графічною технікою високого друку — ксеролітографією. Обираючи назву проєкту художниця провела паралель між архіпелагом та своїми близькими подругами. «За останні 2 роки війна (повномасштабне втогрнення), подібно до тектонічних рухів, розлучила їх і розкидала на різні частини світу, але внутрішня єдність подруг залишилася непорушною» , — доповнює кураторка Анна Перова. Можна сказати, що це був командний проєкт, адже усім вісім жінок, чиї зображення розміщені в експозиції, не лише стали натхненням для створення цих робіт, а й безпосередньо долучилися до процесу. За проханням, кожна з подруг надіслала Аглаї оголені селфі, які стали прототипом для творів, а також написала про мисткиню, уособлюючи її з островом, кілька пасажів. Цікавою заувагою є процес втілення задуму. Як вже було зазначено вище, авторка послуговувалася технікою ксеролітографії, що за своїм принципом подібна до літографії, тобто відбитку з пласкої форми, першопочатково — каменю. Натомість, для створення ксеролітографії, використовується ксерокопія: чорні ділянки заповнюються чорнилом, а білі лишаються лакунами. Уважний глядач помітить стики: насправді кожна робота складається з 12 окремих прямокутників, котрі лише потім складаються в одне, цілісне забраження. Це пояснюється значним розміром робіт. Проєкт вийшов надзвичайно чуттєвим, по правді, одразу захотілося і собі таку подругу) Усім раджу завітати! Portal 11 (карти) «Архіпелаг» Вхід — вільний Виставка діє до 30 червня #безкоштовно #куди_сходити_у_червні

«Земля під нігтями нагадує мені запечену кров» Безліч буденних речей тепер мають відголоски війни. Грім, чи звуки сміттєвоза часом не дають мені спати, а кураторці проєкту — Алі Сєгал, земля під її нігтями, вбачається кров'ю. Попри те, що наш мозок усвідомлює абсурдність примари, все ж важко відасоціюватися та сприймати все, як раніше. Кожен твір мистецтва, створений під час війни, так чи інакше про неї, та роботи цієї виставки особливо: «Лінія фронту нестабільна. Деякі міста пропускають через себе цю лінію кілька разів. Інші поступово наближаються до неї, хоча, здавалося, що населені пункти не вміють ходити. Земля, чий образ в багатьох культурах є символом матері, з якої народжується життя, врешті приймає в свій грунт і тіла вбитих людей. З чорнозему не лише проростає пшениця — якщо прислухатися, ми почуємо, як крізь шари землі до нас промовляють історії. Чи готові ми слухати історії мертвих? Чи готові ми чути історії живих?». Експозиція об'єднала твори шести мисткинь: Kinder Album, Анна Звягінцева, Ольга Кузюра, Дар'я Молокоєдова, Маргарита Половінко, Даша Чечушко. Художниць об'єднує те, що вони всі є учасницями проєку Secondary Archive, який має на меті роботи жінок зі сфери мистецтв більш «видимими». На думку кураторки, жіночі голоси під час війни можуть ставати тихішими за чоловічі, і саме тому, потрібні проєкти, де їх реперезентували б. The Naked Room (карти) «Земля під нігтями нагадує мені запечену кров» Вхід — вільний Виставка діє до 29 червня #безкоштовно #куди_сходити_у_червні

I love you Персональна виставка фотографій Каті Лесів має однойменну назву з її артбуком, що був надрукований видавництвом istpublishing у 2021-му році. Лесів навмисне вирішила співставити два медіа в одному просторі, аби простежити їх вплив одне на одного: знецінення та превалювання. Про історію цієї серії авторка розповідає так: «Одного дня я купила у бабусі на ринку білий бутон півонії. Він розкрив свої пелюстки та став пишним і красивим. Пізніше, 24 травня, я купила ще один бутон у тієї ж бабусі і поставила їх поряд у склянки з водою. З кожною наступною годиною перший бутон розкривався все більше, тоді як другий лише починав відкривати свої пелюстки. Через день вони були однаково пишні і красиві, а через два — перша півонія зів'яла, а друга все ще залишалась пишною і красивою». Світлини доповнює діалог уявних героїв, котрий спонукає до власної інтерперетації. Моє трактування таке: якщо чиясь любов досягла свого піку, а твої почуття лише розквітають, то буде лиш мить, коли ви кохатимете однаково. Підсумовуючи, Катя Лесів фіксувала метаморфози станів, котрі у сукупності складаються у цілісну концепцію. Обравши для свого проєкту такий доволі простий об'єкт, як квітка, мисткиня змогла зачепити чимало одвічних тем: циклічність, життя та смерть, взаємність почуттів, причетність та вплив оточення, невідворотність. thesteinstudio (карти, в арку та направо) «I love you» Вхід — вільний, працюють з четверга по неділю з 11:00 до 19:00 Виставка діє до 28 червня #безкоштовно #куди_сходити_у_червні

Коли у вирії людей на Книжковому Арсеналі, я знайшла видавництво ist publishing, мене одразу засмутили фразою: «Цієї книги вже нема й не буде» Як добре, що це стосувалося лише присутності «Спостереження за болем інших» на події, адже книгу досі можна придбати на сайті видаництва (тиць), та кількох книгарнях. Мій примірник зі Збірки (тиць). Тож чим це видання заслужило увагу скількох поціновувачів? Розпочнемо з того, що авторка, Сʼюзен Зонтаґ — відома американська письменниця, що здобула славу завдяки своїм роботам про фотографію, літературу, кіноматограф та театр. «Спостереження за болем інших» було видане у 2003 і стало останньою книжкою знаної есеїстки. У цій праці Зонтаґ постійно апелює до однієї з своїх найвідоміших книг — «Про фотографію» (1977), а самому виданню передували її лекції в Оксфордському університеті (2001). Окрім того, «Спостереження за болем інших» є однією з трьох книжок серії warning books, що була започаткована видавництвом ist publishing для представлення міждисциплінарних досліджень про війну і культуру. Тепер про мої враження Сʼюзен Зонтаґ пише надзвичайно сміливо й правдиво, вона чітко висловлює свою позицію, змушує критику звучати круто [с. 20] й водночас пробуджує почуття. Такого поєднання я ще не зустрічала. Українське видання символічно починається з передмови сина письменниці — Девіда Ріффа, котрому власне і присвячена ця книга. Його слова продовжує редактор, Борис Філоненко, і вже на цьому етапі ми розуміємо, що нас чекає ґрунтовна праця. Це оповідь — певно мірою про фотографію, та не лише про неї. Авторка більше розповідає про бачення війни та способи її транслювання. Світлини виокремлюються лише тому, що на думку Зонтаґ, вони є прямим доказом, а не бачення автора, як в інших медіа. Та й тут не все так просто, зі «Спостереження...» ми дізнаємося, що воєнна фотографія пройшла чималий шлях від постановки, до фіксування реальності. Так, перші спроби закарбувати збройні конфлікти, часто цензурувалися через жорстокість, або недостатню драматичність моменту. У той же час, занадто гарні фотокартки, часто вважають недостатньо автентичними. Вибудовуючи свою оповідь на протиріччях і постійних запитаннях, С'юзен змушує свого читача осмислювати та приходити до власних висновків, хоча поступово підбиває їх сама: «Війна стає "реальною", коли з'являються зображення» [с. 117] , тобто свідчення про неї. Книга, що написана два десятиліття тому, книга, що є моєю одноліткою, видається надзвичайно сучасною. Певно тому, що ми живемо в умовах війни, а війни якось мірою схожі. Мене пронизали наступні слова: «До шоку можна призвичаїтись. Шок вивітрюється. А навіть коли не вивітрюється, можна просто не дивитися» [с. 99]. Чи не така нині ситуація у нашому суспільстві? Чи не звикли ті, хто перебувають у тилу, в умовній безпеці, до війни? Та нам не можна забувати, інакше ми перестанемо діяти. Раджу до прочитання! #про_важливе #мистецька_бібліотека

«Між прощанням і поверненням» — виставка про місця, повернутися до яких вже неможливо За допомогою представлених в експозиції витворів мистецтва художники прагнуть доторкнутися до тих місць, що тепер існують лише в їх уяві. Ці практики дозволяють віднайти у пам'яті загублені спогади та простежити ланцюжок їх взаємодії.

Саме досвід втрати дав нам ключ до повідомлень, залишених у таборах Ді-Пі, під час Голокосту, на примусових роботах, у депортації, а також протягом російсько-української війни у 2014 і 2022 роках. Тому час між прощанням і поверненням стає моментом для пошуку слів, віднайдення заборонених стертих історій та усвідомлення власного місця в кожній з них. Це час вибирати, що пам’ятатимуть покинуті нами місця в майбутньому. Майбутньому, де ми стаємо історіями, які про себе розповідаємо, — розповідають про бачення проєкту організатори.

Мистецький Арсенал (карти) «Між прощанням і поверненням» Вхід — 120/60 грн Виставка діє до 4 серпня #куди_сходити_у_червні #куди_сходити_у_липні #куди_сходити_у_серпні