канал мистецького призначення

Якщо ви бажаєте отримати насолоду від того, наскільки ідеї книги перегукуються з її оформленням та поданням матеріалу, беріться за «Благай, кради і позичай: Митці проти оригінальності» Роберта Шора «Всі слова були уже чиїмись» (Л. Костенко), чи не так? Тож, чи можна придумати щось нове, не спираючись на досвід пращурів, а головне, чи варто і якщо так, то які межі дозволеного? Ось, які питання ставить автор насамперед перед собою, а відтак і перед нами. Оповідь будується на постійній взаємодії з читачем. Подекуди складається враження, що між нами вибудовується уявний діалог, адже нас постійно до цього спонукають. В одному з розділів Шор стверджує, що історія мистецтва — історія копіювання. Таку заяву ми радше сприймемо негативно, через негативну конотацію слова «копіювати». Аби спробувати змінити це ставлення, скажу таке: якби не наслідування, до нас би не дійшли ті уявлення про твори античності, які ми маємо нині. Можливо, саме через запозичення і лежить шлях до оригінальності? Ба навіть, багато митців, котрих ми вважаємо геніями, також послуговувалися цією «ганебною» практикою: Мікеланджело, зробивши копію античної статуї, продав її як оригінал, а Дюрер, котрий виборов право заборонити копіювання своїх робіт з прото-автографом, власноруч повторював композиції інших митців. Звісно, говорячи про наслідування, не можливо оминути тему авторського права, адже митці, котрі створюють свої роботи на основі чиїхсь, здебільшого балансують на тонкому лезі. Шор підіймає питання доцільності використання авторського права у тій формі, яким воно є, а також наводить численні приклади, котрі підтверджують, що у контексті запозичень все дуже неоднозначно і оцінюється доволі суб'єктивно.

«Це не плагіат.... Вирізати і вставити, от що воно таке. Так твориться культура. Люди беруть щось старе і перетворюють, якби за все треба було б платити, нічого взагалі б не було б», — говорить Антоніо Робертс.

Підсумовуючи, книга покликана змінити наше ставлення до копіювання і показати, що без нього існування мистецтва, як такого — неможливе. Наведу кілька цитат:

«Сміливість новаторства неможливо оцінити сповна, якщо не знати про його відверто похідний характер»

«Недосвідчені наслідують, зрілі крадуть»

«Апропріація сьогодні є в кожного митця»

«Якщо ви не творите з наміром, щоб ваші роботи хтось скопіював, то ви не творите мистецтво 21 століття»

Піднята у праці тема — доволі багатогранна, та на відміну від автора, котрий виступає таким-собі пропагандистом копіювання, й попри те, що з багатьма аргументами, справді погоджуюсь, я не займаю таку позицію. Мені варто ще чимало над цим поміркувати, а якщо у вас з'явилися якісь думки з цього приводу, то радо почитаю їх у коментарях (зауважу, що для цього тепер потрібно додатися у групу чату, бо надто багато спамерів). #мистецька_бібліотека

СПЛАВ — складна речовина, що утворюється здебільшого при твердінні рідких систем з двох або кількох елементів (перев. металів). Нещодавно у Києві з'явився однойменний мистецький простір — SPLAV. Назва каже нам про те, що митці мають на меті показати: як розмаїтість, у сукупності, може стати перевагою, адже у тісній співпраці кожен проявить свої сильні сторони, що дозволить ставити та досягати нових, незнаних до того, цілей. Відкриття простору ознаменувалася дебютною виставкою — «Чому я тут?». Організатори проєкту переконані, що саме від нас залежить де ми перебуваємо, а також висувають гіпотезу, що на наше місцезнаходження найбільший вплив має культурне поле. Виставка підіймає важливі питання, а от чи знайдете ви на них відповіді — залежить винятково від ваших зусиль. Вже з нетерпінням чекаю майбутніх проєктів SPLAV. До експозиції увійшли твори Антона Саєнка, Сани Шахмурадової-Танської, Ярослава Футимського, Вольта Агапєєва, Каріни Синиці, Діми Толкачова, Олени Курзель, Вови Павлова та Марії Матяшової. Куратори: Вольт Агапєєв, Діма Толкачов. Фото надані галереєю. SPLAV (карти, вхід в арку (ліворуч), 1-й під'їзд, 3-й поверх) «Чому я тут?» Виставка діє до 25 липня Простір працює з чт по нд, з 15 до 19, Instagram (тиць) #безкоштовно #куди_сходити_у_липні

Завітавши на відкриття нової виставка в Portal 11 перед нами постали не лише полотна, а й сам автор — Орест Манецький Митець називає свої геометричні абстракції інтер'єрними, я б додала, що це інтр'єрні полотна з глибоким смислом. У творах цієї серії художник вбачає підсвідомість людини, з якої розгортається реальність, та взаємодію особи з соціумом, яка впливає на розвиток подальших подій. Створюючи ці роботи, митець записував свої сни і з часом трактував їх знаходячи у своїй свідомості деталі, які у них траплялися. Цікавим є захоплення митця філософським трактуваннями Юнга. У своїх творах він послуговується введеними ним поняттями жіночого та чоловічого начала — «аніма» та «анімус». Portal 11 (карти) «Точка розгорання» Вхід — вільний Виставка діє до 28 липня #безкоштовно #куди_сходити_у_липні

Сьогодні мені 21. Привітати можна донатом на збір двох Mavic 3/3 Pro загальною сумою 200 000 грн. Обирайте зручний для вас спосіб: монобанка — https://send.monobank.ua/jar/2dcRK9PBHj, карта збору — 5375 4112 1815 9874 !важлива кожна копійка, пам'ятаймо! Збір шерю від моєї знайомої, тож йому можна довіряти. Також додаю сторінку, на якій ви зможете побачити звіти попередніх зборів, а згодом і цього (тиць). Вже завтра повернимося до мистецьких проєктів

Повномасштабне вторгнення природньо спровокувало відторгнення від будь-чого пов'язаного з ворогом, а заразом — від старих звичок та уявлень У свою чергу, на місці того, що зникає, має прорости щось нове. Саме тому, відмовившись від іконопису, що займав провідне місце у творчості Данила Мовчана, митець взявся за акварель. Роботу з цим матеріалом художник розпочав ще у 2018-му, однак по справжньому провідну роль у творчості він посів під час великої війни. Звісно, так просто порвати усі зв'язки зі справою життя — неможливо, тому сучасні роботи митця також містять у собі елементи сакрального живопису. Мовчан ніби веде щоденник війни, документуючи її жахи у власний спосіб. Окрім того, автор осмислює й трансформує у творчість значно давніші злочини ворога, простежуючи у такий спосіб історію боротьби української нації. Воєнна серія митця вперше постала перед київським глядачем, однак ім'я художника, чи то пак його роботи, можуть бути вам знайомі: Данило Мовчан ілюстрував «Свідчення» Вікторії Амеліної. В експозиції ви знайдете лише одну роботу, що є у книзі — «Любов» (фото 6), а свій примірник можна придбати одразу в галереї. Як завжди, у галереї Сергія Войтока велику роль грає розміщення робіт та їх діалог, та я навмисно не відкриватиму вам завісу, аби, відвідавши проєкт, ви самостійно спробували простежити цю взаємодію і неодмінно поспілкувались з галеристом. Світлини позичені з гайду виставкою (тиць). Тримайте телефони подалі від води, аби вас не спіткала моя доля!) Voitok Gallery (карти) «вторгнення — відтогрнення» Вхід — вільний Виставка діє до 28 липня #безкоштовно #куди_сходити_у_липні

Плекаючи свою культуру, ми вистоїмо. Щиро співчуваю усім постраждалим від вчорашніх обстрілів та їх близьким, однак ми маємо продовжувати жити і підтримувати не лише одне одного, а й важливі ініціативи та проєкти, тож сьогодні про обіцяну закарпатську школу Нещодавно у Національному музеї «Київська картинна галерея» відкрилася масштабна виставка — «Закарпатська школа живопису». Експозиція поєднала більше ста творів з приватних колекцій, серед авторів — засновники школи, середнє та молодше покоління митців, окремий простір також виділено для художників у чиїх роботах простежуються нонконформістські засади. Виставка стала ще однією подією у рамках музейного проєкту — «Мистецькі школи України» та частиною програми «Музей і колекціонери» й, особисто для мене, — дуже цінним відкриттям. Живучи у контексті столиці часом навіть забуваєш, що у межах країни мистецтво й життя доволі різниться. Побачені полотна вразили мене своїм колоритом й надихнули розширювати діапазони досліджень, тож у наступних пасажах я посилатимуся на уривки з чудових статей, на які неодмінно надам посилання. Під терміном «закарпатська школа живопису» мається на увазі живописна традиція, що сформувалася на Закарпатті у 1920-50-х рр. на засадах західноєвропейського малярства початку ХХ ст. з одного боку та естетики народного мистецтва регіону – з іншого. У більш широкому розумінні теґ «закарпатська школа живопису» об’єднує проєкти та роботи (не обов’язково живописні), що рефлексують на специфічні ландшафтні умови регіону чи живописну традицію попередників (тиць).

Один з засновників школи Йосип Бокшай писав: «Виникненню образотворчого мистецтва Закарпаття сприяв цілий ряд передумов, завдяки яким пишним цвітом розквітла народна, національна за духом й формою художня культура. Це, насамперед, такі фактори, як прекрасна мальовнича природа закарпатського краю, й не менш прекрасне народне мистецтво в усіх своїх найбагатших жанрах, починаючи від писанок, вишивки, ткацтва й закінчуючи різьбленням по дереву, що прославило себе не тільки в предметах побуту й декоративних прикрасах, але й в диві нашого краю — древньому дерев’яному зодчестві» (тиць).

«Світ художньої мови закарпатців нагадує заповідник реалізму з елементами постімпресіонізму та експресіонізму, модерну та символізму, які були законсервовані протягом усього ХХ століття: радянська влада не толерувала нічого окрім соцреалізму. З іншого боку модерне безпредметне мистецтво йшло врозріз із принципами закладеними “батьками” цієї школи....Проте, із кожним поколінням, художники на Закарпатті все більше відходили від заданих еталонів — мазок ширшав, декоративні плями та кольорові “вібрації” ставали більш характерними для митців. Не в останню чергу цьому сприяли і художні освітні заклади, які плекали декоративізм. Примружений та розмитий погляд прийшов на зміну гострому зору основоположників школи», — підрезюмовує в кількох реченнях особливість митців, що належать до школи та її сучасні тенденції Богдан Ворон (тиць).

Щиро раджу завітати вам на цю виставку, вона того варта! Київська картинна галерея (карти) «Закарапатська живописна школа» Вхід — 150/300 грн Виставка діє до 21 серпня #куди_сходити_у_липні #куди_сходити_у_серпні

Сьогодні я мала розповісти вам про закарпатську школу... Натомість, попрошу задонатити на фонд «Охматдиту» 😔 https://www.ohmatdytfund.org/donate Біль...

Ви знали, що за сприяння ГО «Справжній Київ» відкрився новий однойменний простір в історичній садибі? ГО «Справжній Київ» була заснована Сергієм Мироновим. Він був дослідником Києва, власником Instagram-блогу vanishing_kiev (тиць), колекціонером, реставратором та військовим. Будинок, котрий був приведений до ладу вже згаданою громадською організацією, знаходиться за адресою Нагірна 2 і йому вже понад 115 років (!): 7 (20) травня 1909-го було підписано креслення за яким його у подальшому зводили (цей документ зберігся і ви можете побачити його при вході у садибу). З того часу будівля змінила кількох власників та зазнала суттєвої трансформації. Тим не менш, у садибі збереглося чимало автентики: фурнітура, деякі елементи освітлення, печі, частково двері, зимовий варіант вентиляції, віконні рами та багато іншого. Однак, звісно, це все потребує відновлення, саме тому кошти, за які відвідувачі купують вхідний квиток, спрямовуються саме на це. Нині збирають на реставрацію вхідних дверей (тиць). Нещодавно підійшла до завершення перша виставка, що проводилася у садибі — «Салон рам» з колекції Павла Третьякова (тиць). Та простір невпинно продовжує свою роботу, тож вже має амбітні плани до кінця літа: зокрема завтра (06.07), ви можете завітати на лекцію «Афери та аферисти старого Києва» від Vintage Kyiv Guide (більше інформації за посиланням). Щиро радію подібним ініціативам та попрошу і вас всіляко їх підтримувати! Простір «Справжній Київ» (карти) Вхід — 250 грн (на виставку)/ 300 грн (на подію) #про_важливе #архітектура_Києва