Обережно ваш психотерапевт МАТЮКАЄТСЯ 🙃
رفتن به کانال در Telegram
نمایش بیشتر
7 865
مشترکین
-124 ساعت
+1327 روز
+1 00330 روز
در حال بارگیری داده...
کانالهای مشابه
هیچ دادهای
مشکلی وجود دارد؟ لطفاً صفحه را تازه کنید یا با مدیر پشتیبانی ما تماس بگیرید.
ابر برچسبها
اشارات ورودی و خروجی
---
---
---
---
---
---
جذب مشترکین
سپتامبر '26سپتامبر '26
سپتامبر '26
+569
در 0 کانالها
اوت '26
+1 345
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '26
+528
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '26
+696
در 1 کانالها
Get PRO
مه '26
+1 186
در 1 کانالها
Get PRO
آوریل '26
+905
در 1 کانالها
Get PRO
مارس '26
+3 907
در 1 کانالها
| تاریخ | رشد مشترکین | اشارات | کانالها | |
| 25 سپتامبر | +3 | |||
| 24 سپتامبر | +7 | |||
| 23 سپتامبر | +19 | |||
| 22 سپتامبر | +10 | |||
| 21 سپتامبر | +25 | |||
| 20 سپتامبر | +32 | |||
| 19 سپتامبر | +21 | |||
| 18 سپتامبر | +47 | |||
| 17 سپتامبر | +33 | |||
| 16 سپتامبر | +23 | |||
| 15 سپتامبر | +8 | |||
| 14 سپتامبر | +4 | |||
| 13 سپتامبر | +9 | |||
| 12 سپتامبر | +4 | |||
| 11 سپتامبر | +6 | |||
| 10 سپتامبر | +14 | |||
| 09 سپتامبر | +31 | |||
| 08 سپتامبر | +23 | |||
| 07 سپتامبر | +21 | |||
| 06 سپتامبر | +31 | |||
| 05 سپتامبر | +29 | |||
| 04 سپتامبر | +32 | |||
| 03 سپتامبر | +46 | |||
| 02 سپتامبر | +47 | |||
| 01 سپتامبر | +44 |
پستهای کانال
| 2 |  بدون متن... | 339 |
| 3 | بدون متن... | 1 |
| 4 | بدون متن... | 721 |
| 5 | Друге. Тримайте межі спокійно, без покарання через приниження. "Я не дозволю грюкати дверима, але я розумію що ти зараз дуже злишся" одночасно ставить рамку і визнає почуття, замість того щоб або повністю здатись, або повністю подавити.
Третє. Не намагайтесь одразу з'ясувати причину крику в розпал самого крику. Дайте буревію вщухнути, і поверніться до розмови через годину чи наступного дня, коли обидві сторони здатні говорити, а не тільки виживати.
Четверте. Слідкуйте за різницею між бурхливою, але тимчасовою люттю і тривожними ознаками, самоізоляцією що триває тижнями, різким зниженням успішності, ознаками саморуйнівної поведінки. Це той рубіж де сімейних розмов вже недостатньо і варто звернутись до підліткового психотерапевта.
Нагадую: психотерапія досліджує зв'язок психіки і тіла, але не замінює медицину. Якщо підліткова агресія супроводжується різкими змінами сну, апетиту, ваги, спочатку варто пройти обстеження у лікаря.
Той крик "я тебе ненавиджу" не скасовує роки прив'язаності, які були до нього. Здебільшого це звучить якраз тому, що прив'язаність міцна настільки, щоб витримати навіть це.
ОБІЙМАЮ ВСІМ СЕРЦЕМ
Лялія Мідик ❤️ | 673 |
| 6 | ЛЮТЬ ПІДЛІТКА: ЧОМУ ЦЕ НЕ ПРО ВАС, НАВІТЬ КОЛИ ЛУНАЄ ПРЯМО У ВАШ БІК
"Я тебе ненавиджу!" кричить п'ятнадцятирічна донька і зачиняється в кімнаті. Мати стоїть на кухні з мокрими від сліз очима і думає, де вона так помилилась у вихованні.
Ось перше що я скажу батькам підлітків на прийомі. Це майже ніколи не про вас особисто. Хоч лунає це саме у ваш бік, з усією можливою гучністю.
Підліткова лють це не поломка, яку треба лагодити. Це необхідний, хоч і незручний, етап відокремлення дитини від батьків. Психіка підлітка виконує величезну роботу, вона будує окрему ідентичність, окрему від батьківської, і ця робота фізично неможлива без якогось обсягу протесту, злості, відштовхування.
Дитина, яка ніколи не сперечається з батьками, не грюкає дверима, не каже нічого дошкульного, часто турбує терапевтів більше, ніж та що бунтує гучно. Відсутність будь якого протесту в підлітковому віці іноді означає не хороше виховання, а страх дитини втратити прив'язаність, той самий страх, який ми обговорювали в темі про дорослих людей що бояться власної люті.
Чому саме батьки стають головною мішенню цієї нової, потужної хвилі афектів. Тому що батьки найбезпечніша мішень з усіх доступних. Підліток інтуїтивно, часто несвідомо, обирає саме той об'єкт, зв'язок з яким він точно не втратить назавжди, навіть після найгіршого крику. З друзями так ризикувати не можна, дружба крихка. З батьками, там де прив'язаність перевірена роками, можна дозволити собі найгостріші емоції без реального ризику бути покинутим.
Ось де ховається найважче для батьківського серця в цій темі.
Іноді підліток несвідомо провокує батьків на злість, на покарання, на конфлікт, саме тому що йому потрібен зовнішній ворог, аби відчути власні межі і власну окремість. Психіка кидає виклик авторитету не тому що ненавидить цей авторитет, а тому що тільки через опір можна намацати де закінчується батьківське і починається своє. Дитина, яка ніколи не мала змоги посперечатись з батьками, часто виростає дорослим, який не знає, чого хоче сам, бо ніколи не тренувався відрізняти свою волю від чужої.
Хорні писала важливу річ про походження дитячої ворожості. Вона не завжди виникає через фрустрацію бажань саму по собі. Діти здатні витримати багато обмежень, якщо відчувають що ці обмеження справедливі і що їх все одно люблять. Ворожість зростає там, де дитина відчуває несправедливість, приниження, придушення її волі під виглядом виховання. Тому крик підлітка "ти мене не розумієш" це майже завжди не про конкретне правило чи заборону, а про відчуття що його внутрішній світ, його думки, його бажання не бачать і не поважають.
Тут важливо розрізняти дві різні речі, які легко сплутати з переляку. Нормальна підліткова лють, різка, голосна, іноді дуже болюча для батьків, але яка не супроводжується постійним саморуйнівним поводженням, це частина здорового розвитку. А ось затяжна агресія, поєднана з самоушкодженням, повною відмовою від контакту, ознаками серйозної тривоги чи депресії, це вже привід не чекати поки "перехворіє віком", а звернутись за професійною допомогою.
Ще один момент, про який батьки рідко думають в розпал сварки. Крик підлітка часто адресований не стільки реальним батькам, скільки внутрішньому, вже частково засвоєному образу батьків, суворому, забороняючому, критичному голосу який дитина носить всередині ще з дитинства. Реальні тато чи мама іноді просто опиняються не в тому місці не в той час, приймаючи на себе гнів, спрямований на цілу структуру заборон і очікувань, яку підліток намагається переглянути.
Тепер конкретно, що з цим робити батькам.
Перше. Не сприймайте кожен крик як особисту образу і не відповідайте симетричною люттю. Ваше завдання не перемогти в цій сутичці, а залишитись стабільною фігурою, яка витримує шторм не руйнуючись і не тікаючи. | 701 |
| 7 |  بدون متن... | 658 |
| 8 |  Депресія | 951 |
| 9 | Залежність це блискучий саботаж дорослішання. Людина бунтує проти материнського контролю, відкидає її поради, ображається, тікає з дому, і водночас через алкогольну деградацію стає повністю безпорадною. Не може працювати, не може будувати стосунки, не може жити самостійно.
І ця безпорадність не випадкова. Це вирок матері довічно залишатися при доглядача при вмираючій дитині. Це помста, розтягнута на роки: ти ніколи не звільнишся від провини за мене, бо я ніколи не дозволю собі стати дорослим.
Тут же ховається ще одна пастка, страшніша за саму пляшку. Дозволити собі подбати про себе, заспокоїти себе, дати собі відпочинок, це у несвідомому переживається як крадіжка материнської функції. Начебто турбота про себе це виключне право, яке належить лише матері, і привласнити його означає скоїти святотатство.
Тому людина не вміє себе заспокоювати. Взагалі. А алкоголь стає протезом, неживою речовиною, якій дозволено дати те тепло, яке живій людині брати заборонено.
Питання, яке зазвичай ставлять близькі: чому він чи вона не може просто зупинитися. Відповідь груба і неприємна: тому що зупинитися означає відчути всю лють і все горе напряму, без анестезії. А ця лють десятиліттями трималася під замком саме тому, що здавалася смертельною.
Робота не в тому, щоб перестати пити силою волі. Робота в тому, щоб поступово вчитися перекладати те, що досі виходило тільки через тіло і через пляшку, у слова. Вчитися називати лють лютю, а не хворобою печінки. Вчитися визнавати, що та сама мати, яку так відчайдушно любили, могла одночасно ранити.
Це не про прощення. Прощення тут взагалі не тема розмови. Це про здатність втримати в одній голові дві правди одночасно: людину любили і людину недодали, і обидві правди справжні.
Тіло від цього не одужає саме. Якщо є печінка, підшлункова, нервова система, що вже сигналять, це не питання психотерапії. Це питання лікаря, і йти туди треба першим, а не після роздумів про дитячі травми.
Нагадую: психотерапія досліджує зв'язок психіки і тіла, але не замінює медицину. Фізичні симптоми спочатку до лікаря.
ОБІЙМАЮ ВСІМ СЕРЦЕМ
Лялія Мідик ❤️ | 940 |
| 10 | ХТО П'Є НЕ ВІД ЛЮБОВІ ДО ЧАРКИ. ХТО П'Є ЩОБ ВБИТИ МАТІР І НЕ СІСТИ ЗА ЦЕ
⚠️читати всім не треба ⚠️
Печінка руйнується роками. Тихо. Без крику. Клітина за клітиною.
І поки лікарі шукають фізіологію, я бачу зовсім інше рівняння. Людина не спивається. Людина методично, десятиліттями, здійснює вбивство. Тільки жертва і виконавець це та сама особа.
Хочу сказати це прямо, без пом'якшень, бо саме тут ховається найбільша брехня про алкоголізм: ніби людина любить випити. Ніякої любові там немає. Там ярість, яку нікуди подіти шістдесят років.
РОЗГОРТАННЯ
Немовля не вміє ненавидіти частково. Коли мама не прийшла на крик, коли груди виявилися холодними або взагалі відсутніми, дитина переживає це як загрозу знищення. І в цей момент у психіці стається розкол.
Мати ділиться на дві абсолютно окремі істоти. Одна годує, тримає, рятує. Інша кидає, морозить, вбиває. З'єднати їх в одну людину психіка не може, бо якщо визнати, що та сама жінка одночасно і джерело життя, і джерело болю, доведеться визнати власну лють на неї. А лють немовляти, у його ж власній фантазії, здатна знищити те єдине, від чого воно залежить повністю.
Отож ненависть ховається. Глибоко. На все життя.
І ось з'являється алкоголь. Перша чарка це не про смак і не про розслаблення. Це воскресіння тієї ідеальної, теплої, всепрощаючої груді з дитинства. На кілька годин людина знову у ілюзії злиття. Хтось нарешті тримає. Хтось нарешті не кидає.
А потім похмілля. І разом з ним повертається все те саме, від чого тікали: порожнеча, переслідування власного розуму, відчуття, що ти нікому не потрібен і ніколи не був потрібен насправді.
Тепер про тіло, бо тут найважче.
Немовля, яке відчуває заздрість до груді, атакує не тому що груди погані. А тому що вони належать не йому. Груди мають молоко, тепло, ресурс, якого дитина не контролює, і це нестерпно. Тому в фантазії дитина псує ту саму грудь, яку хоче забрати собі.
У дорослому житті ця сама механіка розігрується буквально. Людина бере в рот те, що мало б живити, і перетворює на отруту. Кожна пляшка це акт зіпсуття материнського дару. Ви годуєте себе не молоком, а ядом, і тим самим здійснюєте помсту тому джерелу, яке колись не дало вам достатньо.
Тільки труїться при цьому не мати. Труситеся ви.
А тепер уявіть двох внутрішніх мешканців, які живуть у людині з алкогольною залежністю. Перший це та частина, яка досі вірить у обіцянку любові, вона тягнеться до чарки як до порятунку, до злиття, до омріяного раю. Другий це внутрішній кат, який ненавидить першого за цю слабкість і за цю надію. І щойно перший піддається спокусі, другий накидається з жорстокістю, якої не знає жодна зовнішня людина.
Ось чому похмілля це не просто фізіологія. Це судилище. Внутрішній суддя, зліплений з холодної та відкидаючої матері, виносить вирок: ти нікчема, ти знову не втримався, ти завжди був недостойний.
І ось де ховається найгостріший момент, той, про який мовчать навіть у групах підтримки.
Алкоголь на короткий час паралізує цього внутрішнього суддю. Ось чому людина п'є не заради ейфорії, а заради тиші від власної совісті, яка звучить материнським голосом і не замовкає роками. І коли цей суддя приголомшений, назовні вивільняється лють, яку тримали під замком десятиліттями. Іноді вона летить у реальну матір чи її замінників. Частіше вона летить у власне тіло.
Бо тіло алкоголіка, це важливо зрозуміти, у несвідомому досі належить матері. Мати колись піклувалася лише про фізичне: чи поїв, чи одягнений, чи здоровий. Емоції, внутрішній світ, суб'єктність дитини її не цікавили ніколи. Тому дитина засвоїла: моє тіло це не моя територія. Це материнська власність.
І коли доросла людина трощить цю власність цирозом чи панкреатитом, вона у найглибшому шарі психіки здійснює перемогу над матір'ю. Вона знищує те, що мати мала б доглянути і не змогла вберегти. Це страшна, мазохістична, але справжня форма тріумфу: дивись, що ти наробила, дивись, до чого довела.
Ще одна річ, про яку майже ніхто не каже вголос. | 811 |
| 11 |  بدون متن... | 591 |
| 12 | . | 204 |
| 13 |  بدون متن... | 580 |
| 14 | Хороші слова одного дня повинні стати непотрібними.
Як покажчик на дорозі.
Ви ж не забираєте покажчик із собою.
Він просто показує напрямок.
Так само і терапія.
Терапевт не може прожити ваше життя.
Не може зробити ваш вибір.
Не може відчути замість вас.
Не може сказати вам, кого любити, кого залишити, кого пробачити і куди йти.
Він може бути поруч достатньо довго, щоб одного дня серед сотень чужих голосів ви раптом почули свій.
І спочатку він може бути дуже тихим.
Майже нечутним.
Але ви його впізнаєте.
Бо він не кричить:
"Ти повинна".
Він говорить:
"Я знаю".
І в цю мить вам більше не потрібен той, хто скаже, як правильно.
Ви повернулися.
До тієї точки всередині себе, з якої колись пішли дуже далеко, щоб бути коханими, прийнятими, потрібними, зручними, хорошими.
І раптом виявляється:
повертатися було недалеко.
Ви весь цей час були тут.
Тільки між вами і вами було дуже багато шуму.
Тому іноді після моїх текстів нічого не робіть.
Не шукайте наступний.
Не аналізуйте.
Не намагайтеся негайно "пропрацювати" те, що відчули.
Відкладіть телефон.
Посидьте.
Подивіться у вікно.
Послухайте своє дихання.
І якщо всередині хоча б на кілька секунд стане тихо -
не поспішайте заповнювати цю тишу.
Можливо, саме зараз вона говорить вам значно більше, ніж я.
ОБІЙМАЮ ВСІМ СЕРЦЕМ
Ляля ❤️ | 604 |
| 15 | Я багато пишу вам.
Але було б помилкою думати, що мої слова можуть навчити вас жити.
Ніхто не може.
Справжній учитель не дає людині себе.
Він повертає людину до неї самої.
Іноді для цього потрібні слова.
Іноді - запитання.
Іноді - біль.
А іноді потрібна тільки тиша.
Бо найважливіше знання про себе не приходить ззовні.
Ви не прочитаєте його в книжці.
Не отримаєте від терапевта.
Не почуєте від людини, яку вважаєте мудрішою за себе.
І навіть якщо хтось одного дня скаже вам саме ті слова, які змінять ваше життя, - вони змінять його не тому, що ця людина принесла вам істину.
Вони лише торкнуться того, що вже було всередині вас.
І ви впізнаєте це.
Не зрозумієте.
Впізнаєте.
Це різні речі.
Розум запитує:
"Чому?"
"Як?"
"Що мені тепер робити?"
"Який наступний крок?"
А щось глибше іноді просто знає.
Без доказів.
Без аргументів.
Без необхідності переконувати себе.
Людина дуже довго може шукати себе.
У стосунках.
У роботі.
У дітях.
У коханні.
У духовності.
У психології.
У книжках.
У чужому схваленні.
Навіть у психотерапії.
І не помічати дивної речі:
той, кого вона шукає, весь цей час і є тим, хто шукає.
Ви нікуди не зникли.
Ви просто дуже давно себе не чули.
Можливо, тому що навколо було надто голосно.
А можливо, тому що всередині було надто боляче.
І тоді шум стає порятунком.
Ми весь час щось робимо.
Щось читаємо.
Комусь пишемо.
Кудись поспішаємо.
Щось аналізуємо.
Навіть себе ми намагаємося безперервно покращувати.
Наче з нами весь час щось не так.
Наче десь існує інша версія нас - правильна, пропрацьована, спокійна, зріла, щаслива - і треба тільки ще трохи постаратися, щоб нарешті нею стати.
А що, якщо хоча б на хвилину перестати себе ремонтувати?
Не покращувати.
Не виправляти.
Не пояснювати.
Просто помітити:
я є.
Спробуйте зараз.
Не завтра.
Не тоді, коли закінчите читати.
Зараз.
На кілька секунд перестаньте думати про те, ким ви повинні стати.
Не згадуйте, ким були.
Не вирішуйте, що робитимете потім.
Просто помітьте себе в цій миті.
Ви дихаєте.
Ваше тіло десь торкається поверхні.
Навколо є звуки.
Між одним реченням і наступним є маленька пауза.
І в цій паузі нічого не потрібно робити.
Ось вона.
Тиша.
Можливо, саме її ми так боїмося.
Тому що в тиші раптом стає видно, скільки всього в нашому житті було створено не любов'ю.
А страхом.
Страхом залишитися самій.
Страхом бути поганою.
Страхом розчарувати.
Страхом втратити.
Страхом не відповідати чиїмось очікуванням.
Іноді людина називає це "моїм характером".
Іноді - "моїм вибором".
Іноді навіть - "коханням".
А потім одного дня стає тихо.
І вона бачить:
це був страх.
Нічого більше.
І вже саме це бачення щось змінює.
Не треба негайно боротися зі страхом.
Те, що ви можете його побачити, означає, що ви - вже не тільки він.
Є страх.
І є той, хто його помічає.
Є біль.
І є той, хто знає, що зараз боляче.
Є думка.
І є той, хто чує цю думку.
Між цими речами є маленький простір.
Саме в ньому починається свобода.
Тому не поспішайте читати далі.
Взагалі не поспішайте зі мною.
Я пишу багато.
Вам не потрібно прочитати все.
І точно не потрібно з усім погоджуватися.
Іноді одного речення достатньо.
Якщо воно вас зупинило - зупиніться.
Якщо розлютило - побудьте з цією люттю.
Якщо захотілося заперечити - не поспішайте доводити протилежне.
Запитайте себе:
"Що саме зараз у мені так сильно відгукнулося?"
Не шукайте красивої відповіді.
Послухайте.
Можливо, відповіді не буде.
Це теж відповідь.
Ми занадто звикли думати, що все повинно бути назване.
Але деякі речі спочатку приходять як відчуття.
Як тиша.
Як сльози без зрозумілої причини.
Як раптове:
"Я більше так не хочу".
Або:
"Я хочу додому".
І тільки значно пізніше людина розуміє, що "додому" означало не місце.
Вона хотіла повернутися до себе.
Можливо, саме тому я пишу вам.
Не щоб сказати, як правильно.
Не щоб дати ще одну систему координат.
І не для того, щоб ви запам'ятали мої слова.
Навпаки. | 694 |
| 16 |  بدون متن... | 750 |
| 17 | . | 315 |
| 18 |  بدون متن... | 818 |
| 19 |  Страх збожеволіти | 981 |
| 20 |  Вона навіть не розуміє наскільки їй боляче | 1 089 |
