until august

Дайджест дописів за березень 🌱🫖 Щось про книжки: 〰️ Рецензія на «Пройти крізь стіни» Марини Абрамович. 〰️ Анонси цікавеньких книг. 〰️ Декілька цитат з творів Кавабати. 〰️ Про Атлас Кленке. 〰️ Анонс «Гаррі Поттера і напівкровного Принца». 〰️ Цитати з «Пісні пророка» + рецензія на книгу. 〰️ Нові книги на поличках. 〰️ Старі медичні книги. 〰️ Знижка 25% на книги від Апріорі. Щось для очей: 〰️ Картини Анни Боберг. 〰️ Фото з Artist Support Program. 〰️ Найцікавіші західні обкладинки грудня. 〰️ Реальний прототип Рівенділа Толкіна. Щось цікаве: 〰️ 8 жінок до 8 березня. 〰️ Підбірка щоденних звичок відомих письменниць. 〰️ Космічні (буквально) новини про походження життя. 〰️ Кар'єрний злет Прометея. 〰️ Обираємо середньовічного покровителя. 〰️ Про Artist Support Program від Polaroid. 〰️ Неймовірне життя Анни Боберг. 〰️ Походження Ґандальфа. P.S. Картина в пості — це «Латаття та японський місток» Клода Моне. until august | #дайджест

Але про зірки я сказала, звичайно, не просто так :) На днях побачила дуже цікаву статтю й ділюся з вами! Японський зонд Hayabusa2 привіз із далекого астероїда Рюґу зразки породи. Вчені їх дослідили і знайшли там усі п'ять основних нуклеооснов — пуринів (аденін і гуанін) і піримідинів (цитозин, тимін і урацил). Це ті самі молекули, з яких складається ДНК і РНК будь-якого живого створіння. Фактично, це літери генетичного алфавіту. Цікаво те, що вчені перевірили також зразки космічного пилу з астероїда Бенну та метеориту Оргей, і скрізь знайшли ці "цеглинки" життя. Якщо раніше вважалося, що зародження життя на нашій планеті — це неймовірно рідкісний випадок, ледь не помилка природи, то тепер є підстави вважати інакше. Пурини та пірамідини, знайдені на астероїдах, говорять про те, що вони не є унікальною особливість Землі, а, схоже, поширений продукт хімічної еволюції в космосі. Астероїд Рюґу сформувався ще до появи Землі. Усі ці молекули мандрували космосом мільярди років — задовго до того, як наша планета взагалі почала своє існування. А потім вони якимось чином опинилися тут. У воді, у ґрунті, у перших клітинах. І, зрештою — у нас з вами. Як на мене, це неймовірна річ. Ми не відірвані від Всесвіту. Ми не якась випадкова помилка природи, не лотерейний білет, що якимось чином виявився виграшним. Ми буквально зроблені з космосу, а, отже, і Всесвіт живе всередині нас. until august | #статті

Можливо, вам сьогодні потрібне нагадування про те, що ви — зірки. Якщо так, то це воно. Особливо якщо врахувати, що ми з вами буквально складаємося з хімічних елементів, утворених в ядрах давніх зірок ✨

Апріорі радують гарною знижкою: 25% на 25 книжок. Тобто активно спокушають мене витратити ще трохи грошенят на книги (а я людина слабка). Це серія Magnum Opus, . Особисто я хожу навколо творів Сіґрід Унсет з трилогії «Крістін, донька Лавранса», за яку вона отримала Нобелівку. А ще ж є комедії Вудгауза і сімейна сага Моріо Кіти... Що б порадили ви? І що самі б хотіли почитати? until august | #книги

Показала вам стільки нових книжок, а сама взялася читати за ту, яка давно чекає своєї черги 🤠 І поки що дуже подобається! Це «Обмірювання світу» Данієля Кельмана, дає + 20 запитів в гуглі (може далі буде більше). until august | #книги

Хочете знати, як виглядає брехня? Приблизно ось так. Це я обіцяла собі не брати більше ніж дві нові книжки цього місяця 🫠 〰️ «Жіноче коло пані Тань» Лізи Сі я давно хотіла; писала про неї ось тут. 〰️ «Місто сходів» від Роберта Джексона Беннетта, на якого я покладаю великі надії після його «Затруєної чаші». Має бути атмосферне фентезі з таємницями й мертвими богами. 〰️ Збірка «Країна сліпих» Герберта Веллса, батька наукової фантастики, у дуже гарному оформленні. 〰️ «Любий Едварде» від Енн Наполітано, писала про неї тут. 〰️ «Життя хлопця» Роберта Маккаммона: дорослішання, дружба, гумор, таємниця, пошуки себе, ностальгія, магічний реалізм. 〰️ «Кити на частоті 52 герци» Соноко Мачіди — така гарна вживу! Аннотація ось тут. 〰️ «Цитадель» Арчибальда Кроніна про медицину, історію і моральні дилеми. Давно хотіла почитати щось у цього автора і ось цей час настав! 〰️ «Якщо зі світу зникнуть коти» Генкі Кавамури: дуже коротенька, вже прочитала. Про оформлення цієї книги писала тут. until august | #книги

Якщо говорити мовою корпорацій, то Прометей заходив у ТОВ «Олімп» як топовий фахівець. Його технічним завданням було розвивати біосистему «Земля». І все було непогано, допоки не виявилося, що СEO компанії, Зевс, — класичний нарцисичний самодур. Який відслідковує KPI у формі спалених биків. І терпіти не може, коли підлеглі мають власну думку. Зевс подивився на Землю і вирішив, що людям варто жити в печерах і дрижати від холоду, а інвестиції залучати не потрібно. Божественні ресурси (вогонь) були визнані інтелектуальною власністю Головного офісу і передачі людству не підлягали. Прометей, як справжній ідейник і філантроп, зрозумів: без вогню конверсія розвитку людства буде трохи нижчою за нуль. Потім провів аудит, виявив, що офіційні запити нічого не дають... і пішов на крайній крок. Він виніс з Олімпу вогонь у порожньому стеблі очерету (в сучасності це, мабуть, була б флешка) і віддав його людям. А ще навчив перших людей медицині, писемності, архітектурі й мореплавству. Коли Зевс побачив на Землі вогонь, то почав буквально метати громи і блискавки. Замість премії Прометею призначили примусовий релокейт, який, у підсумку, затягнувся на декілька тисяч років. Умови Плану підвищення ефективності (PIP) Прометея на Кавказі були такими: — робоче місце: прямовисна скеля (open-space з дуже поганою системою опалення); — відсутній work-life balance; — тімбілдінг: щоденна зустріч з директором із забезпечення якості — Орлом, який вже всіх дістав до печінки; — завдання: каяття і спокута під час повільних тортур; — овертайми: оскільки печінка Прометея регенерувала (ось вам і мінус бути безсмертним), процес автоматично зациклився. Мораль: якщо вам не пощастило мати керівника, який вважає, що страждання — це найкращий стимул для роботи, то міняйте керівника. Ви ж до скелі не прикуті, ну. until august | #міфи

Коли хтось жаліється на токсичне середовище на робочому місці, десь у Кавказьких горах роняє сльозу Прометей. Та про це потрібно розповісти детальніше. until august | #міфи

У біографії Толкіна також згадується, що в якийсь момент своєї подорожі він придбав поштівку з репродукцією картини Йозефа Мадленера «Der Berggeist» (Гірський дух). На картині зображений дідусь з білою бородою у круглому капелюсі, який сидить під сосною. Старий чи то гладить, чи то годує оленятко. На фоні видніються високі скелі. Толкін ретельно беріг цю листівку усе своє життя, а через багато років написав на конверті, у якому зберігав її: «Походження Ґандальфа». until august | #цікаве

Толкін відвідав Швейцарію лише один раз — влітку (липень — серпень) 1911 року, коли йому було 19 років. Поїздка тривала кілька тижнів. Щоб зрозуміти, наскільки сильно вразили його пейзажі, важливо враховувати контекст: він приїхав із індустріального британського міста, минаючи інші промислові центри на своєму шляху. Зі світу машин і диму він потрапив у куточок майже незайманої природи. Більшість відомостей про цю мандрівку ми маємо з листа №306, який він написав своєму синові через 57 років — у 1968-му, коли письменнику було 76. Деякі деталі закарбувалися в пам'яті письменника дуже чітко, інші ж залишилися розмитими. В іншому листі (під номером №232) Толкін прямо зазначає, що певні події з його подорожі потрапили на сторінки «Гобіта». 🌱 З цікавого: 〰️ Толкін відобразив саме звучання назви «Лаутербруннен» в англійській та ельфійській назвах річки Рівенділа: Гримуча (Loudwater) та Бруїнен (Bruinen). 〰️ Поблизу льодовика Алеч групу Толкіна ледь не розчавив обвал. Один із каменів пролетів прямо між Толкіном та мандрівником, що йшов попереду. Цей епізод точно знайомий вам з «Гобіта» :) until august | #цікаве

25 березня — День читання Толкіна. Але сьогодні я б хотіла показати вам дещо, пов'язане більше з самим професором :) У 1911 році 19-річний Джон Толкін здійснив пішу мандрівку швейцарськими Альпами і закохався у ці гори. Особливо йому сподобалась Долина Лаутербруннен («чисті джерела» або «гучні струмки») у Швейцарії, відома як «Долина 72 водоспадів». Краєвиди долини з її вертикальними скелями та численними каскадами води настільки вразили майбутнього письменника, що через десятиліття вони лягли в основу описів Рівенділа (Imladris) — прихистку ельфів у «Гобіті» та «Володарі перснів». Гамфрі Карпентер у офіційній біографії Толкіна підтверджує, що автор прямо пов’язував свої спогади про Швейцарію з Рівенділом. +1 місце, де хочеться обов'язково побувати! 🪄 until august | #цікаве

Вайб давніх медичних книг. Погортали б таке? 👀 until august | #цікаве

Нарешті наздогнала пропущені місяці по західним обкладинкам за минулий рік. Цього разу в нас грудень 🤲 Суб'єктивно найцікавіші (західні) обкладинки грудня 2025 року. Діліться, яка з них — ваш фаворит? until august | #книги

В «Пісні пророка» дуже гарний епіграф:

А в темні часи люди теж співатимуть? Так, співатимуть. Про темні часи.

— Бертольд Брехт, німецький поет та драматург, 1939. until august | #книги

Є книги, які не дають видихнути. «Пісня пророка» буквально така. В ній навіть абзаців немає. Текст тече суцільним потоком — речення нанизуються одне на одне, як вагони потяга без зупинок, і ти їдеш, їдеш, їдеш, і станції не буде. Тоталітаризм саме так і працює: він не залишає пауз, не дає зупинитися й подумати, видихнути, стиснути кулаки й вирішити: «ні, далі я не піду». Ти просто продовжуєш бігти. Лінч міг би написати про Білорусь. Або про Іран. Або вигадати якусь Паританію на іншому боці Землі, з засмаглими людьми та екзотичними назвами вулиць — щоб читач кивав із думав: так-так, жахливо, та це десь там, не тут. Замість цього він вирішив написати про Ірландію. Для самих ірландців це, мабуть, жахливий досвід — читати про війну у власних містах. Я ж не можу розділити цей досвід: мені не потрібно читати про війну, щоб її відчути. Увесь сюжет показаний очима досить пасивної жінки — і мені досі найбільше болить її персонаж. Не тому, що люди, які не чинять опору, не заслуговують на те, щоб їхня історія була розказана. А просто тому, що Айліш не схожа на реальну жінку. За сюжетом вона — науковець. Людина, яка за фахом має вміти мислити системно, шукати докази і швидко робити висновки. Що ж робить Айліш, мати чотирьох дітей, коли її чоловіка забирають, а навколо руйнується держава? Купує хліб. Годує дітей. Чекає на чоловіка. Потім чекає на сина. Сидить під бомбами. Потім ще трохи чекає — хоча їй вже прямим текстом кажуть, що чекати нема на кого. Можливо, це іронія. Освічена людина виявляється абсолютно беззбройною перед інституційним колапсом, бо правила вже не діють. А, можливо, це старий патріархальний трафарет: жінка в кризі, що чекає на чоловіка, тримається за дім і терпить. Можливо, правда десь посередині, я не знаю. Гаразд, а тепер про молоко. Ні, серйозно. По всій книзі — бомби, зникнення, комендантська година — сім'я Айліш якимось дивом продовжує знаходити молоко в магазині. І гарячу воду. І майже повністю функціонуючий побут, який виглядає трохи... підозріло оптимістичним. Але парадокс в тому, що, можливо, це навмисно. Адже початок кінця — це не кінематографічний апокаліпсис із вогнем і порожніми полицями в перший день, а повільне, майже непомітне погіршення, де молоко ще є, але вже дорожче, і комендантська година ще нова, але вже звична. Люди живуть навіть всередині катастрофи. Пророк, якого ніхто не слухає — концепція не нова: згадайте Кассандру, що бачила майбутнє, попередила всіх навколо, і ніхто їй не повірив. Батько Айліш, Саймон, попереджає доньку з перших сторінок: іди, забирай дітей, це не скінчиться добре. У нього деменція, але саме він бачить ясніше за всіх. Решта переконує себе, що це тимчасово. Лінч наче стверджує, що людство навчається з катастроф приблизно так само, як лабораторна миша навчається з дослідів, тобто ніяк. Цикл повторюється. Пісня пророка залишається тією самою, змінюються лише декорації та географія. Сьогодні — Ірландія, учора — Сирія, позавчора — Угорщина 1944-го, завтра — обирайте самі, бо варіантів, на жаль, вистачає. Найстрашніше те, що книга не пропонує катарсису. Після 300 сторінок напруги й жаху гарного фіналу немає. Є тільки жінка з розпухлими ногами, що несе дітей кудись уперед — бо назад вже нема куди. Пісня пророка не закінчується. Вона просто переходить до наступного куплету. Не дивлячись на все, що я написала вище, книга хороша і варта того, щоб її прочитати. Чи досконала вона? Ні. Чи важлива вона і чи передає атмосферу? Так, безперечно. Ось це відчуття повільного, непомітного сповзання в катастрофу — те саме, яке більшість людей ніколи не розпізнає вчасно, бо молоко і гаряча вода ще є, роман передає неймовірно. Пророки ніколи не приносять хороших новин. Але іноді варто їх послухати — хоча б заднім числом. until august | #книгоогляди

«Пісня пророка» Пола Лінча: пророк кричить, а ти стоїш у черзі за молоком. Чесно кажучи, я не знаю, чого я очікувала від цієї книги і навіщо взялась її читати саме зараз (навколо війни, війни, ще більше війн). Можливо, якби я була не українкою і читала це не у 2026, то для мене ця книга була б жахливим одкровенням. Можливо, якби я не знала на досвіді власних предків, як працює тоталітаризм, то я б зламалась. Можливо, якби я не відчувала на собі війни, то злякалася б, заглянувши у цю прірву. Але суть в тому, що важко боятись прірви, коли дивишся на неї кожного дня. until august | #книгоогляди

🎐А поки я намагаюсь відійти від прочитання «Пісні пророка» Пола Лінча — тримайте цитати з неї. until august | #книги

❤️Вперше у авторському виконанні класичний уривок з історичного роману Ліни Костенко «Маруся Чурай».

Легенда 🥹💖

І, звичайно, як не показати картини Анни — така краса! ✨ until august | #мистецтво