until august

Самотня жінка, одягнена в штани з хутра північного оленя, у традиційному взутті саамів — nutukаs, у довгому пальті з тюленячої шкіри. З мольбертом власної конструкції, що кріпився до талії — бо вітер зривав усе, що не було прив'язане. На власному маленькому човні, яким Анна керувала сама, щоб дістатися місць, куди інакше було не добратися. Арктика традиційно вважалася простором чоловічих подвигів. Експедиції, рекорди, знахідки: Амундсен і Скотт у своїх полярних хутрах на шляху до Південного полюса. А Анна — жінка — просто взяла пензель і теж пішла туди. Паризькі друзі писали їй стривожені листи. Французький художник Жорж Клерен і дружина архітектора Паризької опери Луїза Гарньє обидва висловлювали занепокоєння її «диким» способом життя й одягом, що більше пасував інуїтам, ніж художниці їхнього кола. Анна, схоже, думкою друзів не надто переймалася. Більше тридцяти років художниця писала свої картини в екстремальних умовах; у походах вона сама знаходила собі їжу і малювала при температурах льодовика. Анна фіксувала те, що бачила: мінливе арктичне світло, яке не повторюється жодної хвилини, рибальський побут, пурпурові сутінки над фьордом. Її творчість охоплювала не лише живопис, а й декоративне мистецтво: гобелени, кераміку та сценографію, але відома Анна все ж як художниця. Більшість її робіт — невеликі, з густими мазками олійної фарби, дуже інтимні, майже щоденникові. Не монументальні полотна для виставок, а спроба схопити момент, поки він не зник. При всьому цьому Анна не була затворницею. Разом із чоловіком вони об'їздили Середземномор'я, Єрусалим, Єгипет, навіть Індію — Анна супроводжувала кронпринца Швеції в державному візиті та навіть видала книгу про ту подорож. Вона виставлялася у Чикаго на Всесвітній виставці 1893 року. Брала участь у турне скандинавського мистецтва Америкою в 1912–13 роках — і була єдиною жінкою серед учасників, а всі сім її робіт були про Лофотени. Сьогодні дослідники називають Боберг важливою противагою чоловічому полярному наративу. Її автобіографія, її картини, її фотографії в хутрі на тлі ледяного пейзажу — все це нагадує нам, що жінки теж були там. Не в ролі дружин і супутниць, а як самостійні дослідниці, художниці, люди з власним поглядом. Анна Боберг прожила 71 рік. Вона малювала до останнього. А маленький будинок на скелі, на жаль, не пережив Другої світової — його знесли німецькі солдати, щоб збудувати на тому місці бункер для боєприпасів. Жоден художник — ні чоловік, ні жінка — не працював раніше у таких умовах. До Анни Боберг :) until august | #цікаве

Є жінки, життя яких надихає дивитись на світ трошки ширше. Шведська художниця Анна Боберг — саме така :) Самоучка без диплома, без офіційного статусу. Батько — відомий архітектор. Чоловік — ще відоміший архітектор. Соціальне коло — художники, колекціонери, члени королівської родини, аристократи. Здавалося б, ідеальне життя паризької салонної дами в хутряному манто. Художник Карл Ларссон так і намалював її близько 1900 року (5 фото): вишукані кучері, розкішний капелюх, посмішка. Проте у 1901 році Анна потрапила на Лофотенські острови... і закохалась в них. Наступні тридцять три роки вона повертатиметься туди знову і знову. Разом із чоловіком вони побудують там маленький дерев'яний будинок на стрімкій скелі — з одного боку гори, з іншого — відкрите море. А потім вона часто залишатиметься там сама. Відправлятиме чоловіка назад до Стокгольма й буде малювати, малювати, малювати. until august | #цікаве

Настрій такий, що хочеться розповісти вам про одну дуже цікаву історичну постать. Але є нюанс: таких історичних постатей в мене наразі дві :) Тому давайте голосування вирішимо, хто буде першою! Про кого хотіли б почитати? 🕊 — про жінку, пов'язану з небом. ☃️ — про жінку, пов'язану зі снігом.

Це я дивлюся на «Касту» Ізабель Вілкерсон, яку читаю по 10 сторінок в день і кричу ⬆️ 📖 А як ваші справи? Розповідайте (і показуйте!), що читаєте зараз? until august | #поговорити

Атлас було названо на честь Йоганнеса Кленке — професора фізики, метафізики, логіки, етики та політики Амстердамського атенеуму. Він подарував цей велетенський атлас королю Карлу II як подарунок у 1660 році, намагаючись отримати вигідні торгові угоди з Британією для вивезення цукру з голландських плантацій у Бразилії. Карл II, захоплений картографією, був у захваті. Фактично це був витончений дипломатичний жест: карти Англії, Шотландії, Ірландії та Франції нагадували королю про його велику імперію, а незавершені карти Північної Америки та Південно-Східної Азії натякали на землі, які ще чекали на завоювання. До речі, того ж року Кленке отримав лицарство і, найімовірніше, домігся бажаних торгових привілеїв. Тому стратегія подарунку, мабуть, спрацювала 🙂‍↕️ until august | #цікаве

Атлас Кленке, вперше виданий у 1660 році, — це один із найбільших атласів у світі. Він створений у Нідерландах і має розміри 1,75 метрів у висоту на 1,9 метрів у ширину у закритому стані. Щоб перенести його кудись, Британській бібліотеці потрібно шість осіб :) Атлас містить 41 карту. Більшість із них надзвичайно рідкісні — деякі збереглися лише у трьох примірниках на весь світ. until august | #книги

Коли розмова заходить про великі книжки, я часто згадую ось цю:

Деякі фото з Artist Support Program: 〰️ «Палома Пікассо», Енді Воргол, 1983. 〰️ «Водоспад Йосеміті», Ансель Адамс, 1966. 〰️ «Тестове фото», Меро Морс, 1950-ті. 〰️ «Подвійний портрет Енді Воргола», Білл Рей, 1980. 〰️ «Милуючись краєвидом у Мулі-Пойнт, Юта», Марк Клетт, 1994. 〰️ «Конструкт XIII», Барбара Кастен, 1982. 〰️ «Дві дівчинки», Меро Морс, 1946. 〰️ «Джулія Оринські зі скульптурою на підвіконні», Ансель Адамс, 1950. 〰️ «S'he» Улай, 1973 — 1974. 〰️ «Церква», Джеррі Шарп, 1955. until august | #мистецтво

До речі, у своїй книзі Марина Абрамович згадала про цікаву програму, про яку я досі не чула. У своїй розповіді про Улая вона зазначила, що Polaroid безкоштовно надавав техніку та картриджі молодим митцям. Ну, мені довелось погуглити про це більш детально, а вам доведеться почитати 😎 Виявляється, ще з 1940-х Polaroid запрошував відомих художників тестувати плівку та камери, а частину робіт залишав собі. У 1949 році засновник компанії Едвін Ленд найняв фотографа Ансела Адамса як консультанта, і той пропрацював з Polaroid 35 років. Згодом ця практика переросла у формальну програму Artist Support Program: компанія безкоштовно надавала камери та плівку митцям, а ті передавали відібрані роботи до колекції Polaroid. Програма також давала доступ до унікальної студії з велетенською камерою формату 20×24 дюйми. Деякі митці могли позичати її і за межами студії. Серед учасників були Роберт Раушенберг, Чак Клоуз, Енді Воргол, Девід Гокні та багато інших. За десятиліття такої співпраці компанія зібрала понад 16 000 (!) художніх фотографій. Програма тривала аж до 2008 року. Після банкрутства компанії колекція пішла з молотка на аукціоні Sotheby's й принесла понад 12 мільйонів доларів. Polaroid став першим великим прикладом того, що комерційна корпорація може бути справжнім меценатом :) until august | #цікаве

Марк Твен, починаючи «Пригоди Гекльберрі Фінна», писав так:

Ту книжку написав містер Марк Твен, і все, про що він там розповідає, — майже правда. Хоча дещо він, звісно, й прибріхує. А втім, яка різниця? Я ще зроду не бачив людини, яка не брехала б зовсім.

До мемуарів Абрамович я схильна підходити з тим же баченням: це її історія, записана з її точки зору. Власне, я думаю, «Пройти крізь стіни» — теж свого роду перфоманс, в якому Марина реконструює своє життя згідно свого бачення. Це не критика; мені цей підхід до вподоби. Де тут спогади, а де метафори — невідомо, адже це історія мисткині, що перетворила себе на витвір мистецтва. Марина розповідає про свої перформанси (дуже часто — з кров'ю й болем), і використовує для цього спокійний, відсторонений тон, з яким говорить про свої дитинство чи юність. Це невипадково. Для неї мистецтво не є якоюсь окремою реальністю:

Різниця між театром і перформансом — в тому, що в перформансі все справжнє. Ножі справжні. Кров справжня. Страждання справжнє.

Дитинство Марини не назвеш простим, хоча на позір воно привілейоване: батьки — герої війни, велика розкішна квартира (конфіскована у євреїв), книжки й картини... І зворотній бік: постійні скандали вдома, гіперконтролююча мати, батько, відомий своєю любов'ю до жінок, ізольованість. У шість років Марина майже рік провела у лікарні через хворобу, і вона описує цей час як найкращий у своєму дитинстві. Багато з її перформансів повертались до минулих травм (мабуть, щоб осягнути біль, який дитина не могла сприйняти повністю). Окремо хочу відмітити нахил до spirituality. Духовність пронизує всю книжку: привиди в шафах, ворожки, аборигени в Австралії, що вміють спілкуватись телепатично, бразильські шамани, що лікують емоційні травми через масаж... Зізнаюсь, мені важко було сприймати всерйоз деякі моменти. Хоча дуже цікаво, що всі ці речі, що вона робила в 80-х і 90-х, і що вважались тоді авангардними, зараз є звичним явищем :) Енергія, аура, бачення, усвідомленість, йога, ретрити... Для нас це вже не епатажно, правда ж? Не буду переказувати весь сюжет книги — читайте! Історія Абрамович може багато чому навчити, навіть якщо ви не фанат її мистецтва. Дуже цікаві мемуари про біль, самовираження і про те, що випробування ніколи не закінчуються. І, мабуть, про відданість своєму баченню — і про те, скільки сил й ресурсів ця відданість вимагає натомість. until august | #книгоогляди

Каюся, описати свої враження від книги «Пройти крізь стіни» Марини Абрамович було важко. Але як можна легко сприймати історію життя цієї жінки? Навіть просто називати географічні точки — й то приголомшливо: радянський Белград, Амазонія, австралійська пустеля, Індія, Шрі-Ланка, Венеція, Великий китайський мур, Амстердам, Непал, Нью-Йорк. А потім йдуть люди: Сьюзен Зонтаґ, Далай-лама, Рем Колхас, Леді Гага... Абрамович — це, мабуть, найвідоміша перформанс-артистка в світі. Принаймні з тих, що досі практикують — точно. І, звичайно, історія її життя проливає світло на теми, з якими вона працює. until august | #книгоогляди

Нарешті з'явився анонс довгоочікуваного «Гаррі Поттера і напівкровного Принца» 🤭 Художником став Леві Пінфолд, при чому він має ілюструвати і сьому книгу циклу. Леві працював з всесвітом Гоґсвортсу раніше, тому все має бути гарно! В книзі буде 432 сторінки, а в продаж по світу вона вийде 6 жовтня 2026 року. В нас «Принца» видаватиме, як і завжди, А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. Дуже люблю оформлення цієї серії, тому чекатиму! ✨ until august | #книги

Зі святом вас, любі ✨ until august | #цікаве

〰️ «Завіт води» Абрагама Верґіса Великий роман про три покоління християнської родини в Кералі, Індія. Їх родину переслідує моторошне прокляття: щонайменше одна людина в кожному поколінні гине, потонувши. Скоро буде у Artbooks. 〰️ «Мері Джейн» Джессіки Ані Блау 1970-і роки, Балтимор. Чотирнадцятирічна Мері Джейн працює нянею у незвичній родині, яка кардинально змінює її погляд на речі та життя загалом. Вийде у Ще одну сторінку. 〰️ «Момо» Міхаеля Енде Фентезійний дитячий роман про дівчинку на ім'я Момо, якій доводиться вирушити за межі часу, щоб врятувати своє рідне місто. Буде видана у ВСЛ. 〰️ «Ласкаво просимо до книгарні «Хюнам-тон» Хван Бо-Рим Теплий корейський роман про Йонджу, що зловила вигорання на роботі. Жінка вирішила відкрити затишну книгарню в маленькому містечку, що стане притулком для таких самих загублених людей. Історія про те, що почати нове життя ніколи не пізно. Вийде у Книголаві. until august | #книги

〰️ «Грай як випаде» Джоан Дідіон Про духовну порожнечу в гламурному світі Каліфорнії 1960-х років. Головна героїня — акторка, якій не вдалося зробити кар’єру, переживає розпад шлюбу та внутрішню кризу. Буде видана в Урбіно. 〰️ «Світ Едени», книга перша, Мœбіуса Від одного з найвідоміших майстрів коміксу :) Двоє героїв потрапляють на пустельну планету після кораблетрощі. На шляху вони перетинаються з табором міжзоряних біженців і переміщуються у невідомий світ, який описано як «Едемський сад десь в іншій галактиці». Скоро буде у Видавництві. 〰️ «Жінки» Крістен Генни Історія юної американки, яка поїхала у В'єтнам медсестрою. Та справжня битва чекала її вдома, де ветеранів зустріла Америка, що прагнула забути В’єтнам. Вийде у РМ. 〰️ «Дівчина з крамнички» Саяки Мурати Книга про дивакувату жінку, яка працює у комбіні і не має жодних амбіцій. Дуже цікава історія про нейровідмінну жінку в "нормальному" світі. Читала давно, але вона дійсно оригінальна! Вийде у Vivat. until august | #книги

📚 Новинки, на які варто звернути увагу: 〰️ «Бджолине жало» Пола Мюррея Багатошарова й заплутана історія респектабельної (на перший погляд) ірландської родини Барнзів. Книга з короткого списку Букерівської премії 2023 року. Буде видана у ВСЛ. 〰️ «Марія Стюарт» Фрідріха Шиллера Класика. Три визначні історичні драми — «Марія Стюарт», «Дон Карлос», «Орлеанська діва» — під однією обкладинкою. Ключові теми: свобода особистості, проблеми морального вибору, відповідальності влади та духовної гідності. Вийде у Атені. 〰️ «Скарби України: Культурна спадщина нації» Розкішне видання-презентація найяскравіших витворів українського мистецтва в контексті історії, що створювалася насамперед для читача, який має мінімум знань про Україну. Гарна ідея для подарунку іноземцям! Вже вийшла у Arthuss. 〰️ «Сойчині крила» Івана Франка Збірка містить три феміністичні оповіді про сильних жінок в непростих обставинах й у соціумі, неготовому до змін та прогресу. Від видавництва Ще одну сторінку. until august | #книги

Проблема в тому, що гарні книги виходять швидше, ніж встигаєш усі їх прочитати... 😮‍💨 Але ніхто не заборонить нам про них думати, правда ж?

Вже третій місяць нового року, а ми з вами досі жодного разу не обрали свого середньовічного покровителя... потрібно виправляти! until august | #цікаве

Останні декілька днів намагалась написати рецензії на книги Кавабати, але зі світовими новинами якось не було на це сил 🫠 Точно можу сказати, що люблю образність японської літератури. Може здаватись, що сюжетно нічого не відбувається, але як багато ховається за бездіяльністю! І як майстерно передається емоційне забарвлення сцени у простих, здавалося б, речах:

Надворі щодень холоднішало, комахи залітали в його номер і неживі падали на татамі. Жучки перекидалися на спину і більше не ворушилися. Бджоли спотикалися, повзли і нарешті витягували ніжки. Їхня смерть була такою ж природною, як і зміна пір року. Спершу здавалося, що комахи вмирають тихо і без мук. Та придивившись уважніше, Шімамура побачив, що їхні лапки й вусики тремтять у смертельній агонії. Для цих маленьких смертей простір на вісім татамі був безмежним.

Її постать наче розчинилася на тлі чорної гори. Молочний Шлях наразився на хвилясті гори й, наче відбившись у небо широким віялом, залишив їх у ще більшій темряві.

Холодна поверхня глечика, що ніби пашіла жаром, викликала в уяві Кікуджі тіло пані Оота. І не було в тій згадці ні краплини сорому, ні каяття — краса перемагала. Дивлячись на шедевр кераміки, Кікуджі відчував, що пані Оота була довершеним витвором природи. А шедевр недосяжний для осуду.

Так гарно! until august | #книги