until august

Гарні новини! Еліс Вінн поділилась у себе в інстаграмі анонсом своєї нової книги! 🥹 Вихід запланований на 23 лютого 2027 року. Називатиметься роман «Worship» (мабуть, «Поклоніння»):

Ось починається історія про приречених коханців, королеву, звіра, що шукає свою здобич, та лицарів Круглого столу. Новий роман від авторки бестселера «In Memoriam», сповнений злісно-гумористичних моментів і нескінченних сюрпризів, є свідченням надії в умовах невизначеності та того, чим ми готові пожертвувати заради тих, кого любимо.

Над обгорткою на основі картини Френка Купера (1926) працювала Мадлен Партнер. Це нам треба! until august | #книги

Для тих, хто любить схеми взаємодій (і любовні трикутники) або просто хоче відволіктись від своїх життєвих драм, рекомендую заглибитись в драми... пінгвінів 🤭 Сьогодні дізналась, що прекрасні працівники океанаріуму Кіото відслідковують соціальні взаємодії пінгвінів! Для цього вони навіть створили спеціальну схему та постійно її оновлюють. Як на мене, це чудова ідея! На схемі, яку можна довгенько розглядати, фіксують стосунки птахів між собою і навіть з персоналом океанаріуму. У кожного пінгвіна є свої фаворити, а є ті, кого вони недолюблюють. Різні кольорові лінії означають різні взаємодії: 🔴 — подружжя/пара 🔵 — розлучення/розставання 🟣 — можлива зрада, «більше ніж просто друзі» 🟡 — дружба 🟢 — ворожнеча Не знаю як ви, а я планую годинку витратити на те, щоб прочитати всеее про цих пташок. Любовні трикутники, ревнощі, ЛГБТК+, драми й комедії — ну чим не сюжет для книги? 🐧 until august | #цікаве

Ну і таке собі питання, не пов'язане з попередніми постами на каналі: як ви відноситесь до любовних трикутників? 👀 А до схем, що пояснюють взаємодію персонажів у книжках/фільмах/коміксах? ❤️ — я обожнюю таке! Можу розглядати такі схеми годинами! 🔥 — хто сказав слово "любовний трикутник"? Дайте два! 🙈 — не моя тема. 🌚 — мені просто цікаво, до чого це питання.

Лайфхак, як зловити депресивний епізод за сто з чимось сторінок: Крок перший: Налаштовуєтеся читати емпатично. Крок другий: Відкриваєте цю книгу. Читаєте (бажано) без перерви, заглиблюючись у текст і приміряючи на себе почуття головної героїні. Крок третій: Дочитуєте книгу, мовчите. Крок четвертий: Profit! У вас починається депресивний епізод! until august | #книги

✍️ І декілька цитат з «Becoming», про які можна досить довго думати. Одним з факторів хороших мемуарів для мене є те, що вони можуть принести користь будь-якій людині, незалежно від статі/раси/кар'єри/вірувань автора чи авторки. Ось ця книжка, як на мене, саме така. until august | #книги

🔖 «Becoming» Мішель Обами Одразу скажу, що ця книжка не про політику. Так, політика в ній є — а куди без неї, коли вісім років живеш у Білому домі. Але по суті це історія жінки, дочки й матері. Мішель пише про батька, якого любила і якого втратила. Про маму, яка була непохитна у своєму бажанні дати дітям освіту. Про брата, сусідів, про звуки і запахи "чорного" району, в якому вона виросла. Потім — про Прінстон, університет "для білих". Про кар'єру, дружбу, і, зрештою, про Барака. Описи життя в Білому домі теж цікаві. Мішель пояснює, які ініціативи вона обирала і як працювала над ними. І постійно повертається до однієї думки: скільки є людей, здатних змінити світ, яким просто не вистачило шансу. А ще Мішель відкрито пише про те, як важко було знайти себе поруч із публічною людиною, яка стає все відомішою, — і як вони разом з цим справлялися. Я хочу вірити, що світ можна змінити на краще, і ці мемуари, як і вчинки Мішель, ніби підтримують цю віру. Категорично рекомендую. until august | #книгоогляди

🔖 «Обмірювання світу» Данієля Кельмана Кінець вісімнадцятого століття. Два німці вимірюють світ — кожен по-своєму. Александр фон Гумбольдт пливе по Оріноко, підкорює на гори, куштує отрути, рахує вошей та лізе в кожну печеру. Карл Фрідріх Гаусс нікуди не їде. Та й навіщо йому, якщо простір можна осягнути, сидячи на місці? Гаусс рахує числа, свариться з людьми, а у власну шлюбну ніч виводить формули Всесвіту. Це книжка про двох геніїв і про два абсолютно різних способи існування. Гумбольдт вірить, що розум упорядковує світ: він безстрашно йде назустріч хаосу і дає йому назву. Гаусс впевнений, що розум робить речі лиш дивнішими: чим більше ми намагаємося пояснити, тим більше лишається незрозумілим. Але:

Коли щось видавається страшним, варто це виміряти.

Кельман написав дійсно смішну книжку, що, враховуючи тематику, досить несподівано. Ми звикли сприймати вчених минулого як пам'ятники без життя за межами їх здобутків. Та, зрештою, навіть найбільші уми людства були людьми :) until august | #книгоогляди

🔖 «Країна сліпих» Герберта Веллса Ніжно люблю Веллса з дитинства, тому тут було попадання у яблучко. Це збірка невеликих оповідань і один роман («Невидима людина»), в якому автор грається з фізикою і з органами чуттів своїх героїв. Вони літають, знаходять невідомі землі, подорожують між тілами і стають невидимими. Цікаво, що книга, написана більш ніж 120 років тому, досі зачаровує й іноді трохи лякає. А ще у оповіданнях досить багато кумедного. Щодо «Невидимої людини»: наукова фантастика з дрібкою соціальної критики. Чудовий представник сюжету, в якому науковий експеримент пішов не туди. Так, можливо це не рівень «Франкенштейна», проте роман цікавий і ставить певні моральні питання. Думаю, що він був би популярнішим, якби не вийшов у 1897 році — якраз тоді вийшов друком «Дракула» Брема Стокера і перебрав більшість уваги на себе. Загалом, дива, іронія і дитяче почуття того, що на світі існує магія. until august | #книгоогляди

🔖 «Любий Едварде» Енн Наполітано Книга розповідає про дванадцятирічного Едварда, який виживає у авіатрощі, де гинуть його батьки, брат і ще 187 людей. Вже з цього стає зрозумілим, що це історія про горе, про те, як воно по-різному ламає людей, і про те, як вони з цим живуть. Роман перестрибує з розповіді про шлях Едварда після аварії до уривків із життя кількох інших пасажирів того рейсу. Обидві сюжетні лінії зрештою сходяться у фінальних моментах перед катастрофою. Коли починала читати цей роман, то трохи переживала, чи не буде він надто емоційно складним для мене. А вийшло навпаки — через стиль. Авторка ніби спостерігає за всім трохи здалеку, не дозволяючи повністю злитися з болем героя. Читається, думається, лишає слід. Просто я, схоже, хотіла більше скла. Ніколи не вгадаєш, чого від себе очікувати 🙂‍↕️ Книга «Привіт, красуне» цієї авторки сподобалась більше. until august | #книгоогляди

Років сто тому обіцяла вам декілька рецензій... Ну, день розплати за обіцянку настав 🙂‍↕️ Тому. Сьогодні-завтра будуть декілька міні-відгуків на останнє з прочитаного, не перемикайтесь :)

Знову дивлюся екранізації «Володаря» й згадала свою найулюбленішу цитату з усієї трилогії:

Війна необхідна, коли ми захищаємо своє життя від руйнівника, який готовий поглинути все; але я не люблю блискучий меч за його гостроту, ні стрілу за її прудкість, ні воїна за його славу. Я люблю лише те, що вони захищають.

У фільмі Фарамир не говорить цього (через що я завжди сумую). Та наприкінці першої частини, коли Арагорн востаннє говорить з Боромиром, на фоні ельфійською мовою звучать саме ці слова 🥺 until august | #цікаве

Жахлива ніч ❤️‍🩹 Сподіваюсь, що ви та ваші близькі цілі. І нагадую, що злість гарно конвертується у донати на ЗСУ.

Другою знахідкою було лімітоване видання «Мандрівного замку Хаула» в дуууже магічному оздобленні. Ілюстраціями займалась та ж французька авторка й художниця, що й книгами звичайної серії від «The Folio Society» — Марі-Аліс Арель. Якщо вам подобається такий стиль, то рекомендую зайти на її сайт — там багато цікавого! 🏷 А ціна лімітованого «Мандрівного замку» — 525 фунтів стерлінгів. until august | #книги

І, поки я чекала, то абсолютно випадково зайшла на сайт видавництва «The Folio Society» і побачила там навіть не одну, а дві неймовірно гарні книжки! Першою покажу вам «Останню з однорогів» Пітера С. Біґла, яка виглядає як щось, за що дев'ятирічна я була б готова на подвиг. Ці акварельні ілюстрації — це ж любов 🥹 🏷 Ціна питання — 75 фунтів стерлінгів і трохи сліз. until august | #книги

Це я чекаю на свої примірники «Володаря перснів», які мали прибути в травні. (У мене багато книг для читання, але я чекаю саме їх)

Досить цікава стаття на тему деколонізації України від лекторки з європейської історії в Університеті Чичестеру, Велика Британія. Гарно підсвічує те, як часто ми вдаємося до позиції жертви у історичній полеміці. 🪡 Декілька цитат для розуміння:

Деколонізація, яка бачить лише зло, вчинене над нами, лишається неповною.

...історія Криму особливо незручна для української пам’яті: вона змушує визнати, що українці могли бути не лише жертвами імперії, а й учасниками колонізації території, з якої перед тим було усунуто її корінний народ.

...ми маємо справу не з простим поділом на панів і підданих, а з багаторівневою ієрархією, де пригноблені теж могли брати участь у пригніченні інших.

...народ міг одночасно бути і матеріалом імперії, її інструментом чи аґентом.

Нація, яка бачить себе лише жертвою, краще мобілізується, але гірше розуміє механізми імперії.

Ця тема не дуже приємна і не надто популярна. Але. Тут є про що подумати, тому раджу прочитати, тим паче що стаття коротенька. until august | #статті

Обкладинки травневих випусків журналу «The New Yorker» різних років 🌷 until august | #цікаве

Ви, мабуть, вже бачили, що The Guardian на днях опублікували список «100 найкращих романів всіх часів». Спойлер: там досить багато русні 🥲 Але цікаво те, що на 91-першій сходинці — книга «Життя і доля» українського єврея Василя Гроссмана. Роман має різко антирадянський характер. Автор працював над ним з 1950 року, після чого віддав для публікації в редакцію журналу «Знамя». У лютому 1961 року співробітники КДБ конфіскували копії рукопису і чернетки під час домашнього обшуку у Гроссмана. Йому сказали, що цей роман може бути надрукований в СРСР не раніше, ніж через 200—300 років. Копія роману, що дивом збереглася, була вивезена на Захід і вперше опублікована у Швейцарії в 1980 році. Разом з «Життям і долею» у письменника конфіскували рукопис повісті «Все тече», що ставила поруч Голодомор і Голокост. until august | #книги

🖊 Конспект інтерв'ю Ольги Токарчук про роботу над «Емпусіоном». —Книга в багатьох моментах справді лякає, але водночас дуже смішна. Як і чому ви поєднали жахи з комедією?

Я не дуже вірю в класифікацію художньої літератури за жанрами. Літературні жанри існують, щоб допомогти книгопродавцям вирішити, на яку полицю поставити книгу, а також можуть допомогти деяким читачам вибрати, що читати. ...в цьому випадку вибір жанру жахів має сенс, оскільки головна тема цієї книги — це, по суті, історія жахів: про патріархальний жах, що триває. Щоб не зіпсувати читачам задоволення, зазначу лише, що книга містить чимало цитат, перефразувань та відсилань до класичної літератури кінця XIX та XX століть. Ідеї, які вони висловлюють, сформували сучасну свідомість, виліпили наш світогляд; ми відчуваємо їхній вплив і донині.

— Подібно до роману Томаса Манна «Зачарована гора», у «Емпусіоні» йдеться про юнака, який лікується від туберкульозу в санаторії напередодні Першої світової війни. Чи є цей роман даниною поваги твору Манна? Або ж критикою?

Не думаю, що будь-яка нова книга з’являється з нізвідки, ніби матеріалізувалася з повітря або з Місяця. Свідомо чи ні, вона натхненна іншими книгами, які ми читали, піддана нашому власному досвіду та думкам. Уся людська культура посилається на те, що було раніше, вона безперервно встановлює зв’язки та веде дискусії з нею, наче живий організм. «Емпусіон» — це свідоме відсилання до творчості одного з моїх улюблених письменників, Томаса Манна, який у минулому мав дуже сильний вплив на моє ставлення до літератури і якого я надзвичайно високо ціную. Це, безсумнівно, одна з найважливіших європейських книг. Сьогодні, коли ми читаємо класичні літературні твори, нас вражає відсутність жінок або мізогінія. У дитинстві, будучи завзятою читачкою, я просто сприймала це як належне: світ належав чоловікам. Класичні твори сповнені чоловіків, які обговорюють серйозні питання та переживають екзистенційні дилеми, тоді як жінки ховаються на задньому плані у своїх соціальних ролях, турбуючись про підгорілий пудинг чи немодний капелюх, роблячи все можливе, щоб бути хорошою матір’ю, привабливою коханкою чи кмітливою дружиною. Мені здається, важливо постійно повертатися до класики та переосмислювати її, шукаючи нові значення, а іноді й трохи «поборотися» з нею. «Зачарована гора» — це приклад однієї з тих видатних книг, у яких не згадуються жінки, написаних у свій час і з характерними для того часу рисами.

— У другорядних сюжетних лініях роман досліджує «сірі зони» статі та гендеру. Які проблеми ви досліджуєте у конфлікті між цими двома напрямками?

Мене цікавить усе, що лежить між чітко визначеними протилежностями. Усе, що не є повністю визначеним, що важко класифікувати, що внутрішньо суперечливе і що зазвичай заперечується або забувається, бо не вписується в наш жорсткий, обмежений образ світу. У певному сенсі це мій метод — слідувати за цією проміжною зоною існування, яку, мабуть, можна представити лише в літературі. Ці прикордонні зони завжди мене приваблювали, і я завжди шукаю способи їх виразити.

— Дія роману розгортається серед пишних гірських пейзажів, сповнених звуків, смаків та запахів, де герої часто вживають галюциногенний напій. Чим для вас цікаве підкреслення цієї ненадійності чуттів?

Ми пізнаємо світ лише настільки, наскільки нам це дозволяють наші чуття. Ми не можемо уявити, яким є світ з точки зору коника, косяка риб чи навіть собаки. Ми фундаментально залежимо від наших чуттів. Під цим я маю на увазі, що величезні простори існування ніколи не стануть для нас доступними і назавжди залишаться поза межами нашого розуміння. Саме тому я обрала епіграфом прекрасний уривок із «Книги тривоги» Фернанду Пессоа: «Такий закон: те, що неможливо пояснити, потрібно забути. Сонячне світло і далі керує життям видимого світу. Чуже піддивляється за нами з тіні».

А ось тут можна почитати інтерв'ю Ольги повністю 💛 until august | #цікаве

При цьому «Емпусіон» дуже влучно описують як «санаторійний горор». З одного боку тут — прекрасний опис мрійливого санаторного побуту, з іншого — постійна прихована напруга. Хтось з героїв постійно щось не договорює, а кожен пейзаж містить в собі прихований знак. Авторка створює цілу мозаїку з філософських роздумів, мізогінічних переконань початку 20 та таємничої серії кривавих вбивств. Сюжет роману відбувається у 1913 році. Молодий львівський студент-інженер Мечислав Войнич прибуває до санаторію в Ґерберсдорфі (тоді — частина Німеччини, нині — західна Польща), де має лікуватися від туберкульозу. Відповідно до тогочасних норм, товаришами Войнича по одужанню є виключно чоловіки. Наш герой зупиняється в мальовничому гостьовому будинку, розташованому високо в Сілезьких горах, і вливається у товариство. Він ходить на огляди й процедури, знайомиться з сусідами, попиває домашній лікер, настояний на "чарівних" грибах... і слухає. В ті години, коли чоловіки не напиваються, не прогулюються горами або не наминають смажене м’ясо, вони безперервно базікають. Іноді вони базікають і під час прогулянок, їжі та питва. Кумедно, що усі їхні високоінтелектуальні розмови завжди повертаються до теми жінок. Суперечки різняться за ступенем шовінізму. Так, наприклад, один з героїв, німецький католик, посилається на Дарвіна й каже:

Жінка — це така собі еволюційна відстала. Поки чоловік рухався вперед і набував нових здібностей, жінка залишилася на своєму старому місці й не розвивалась. Ось чому жінка є недієздатною, неспроможною самостійно давати собі раду…

Мило. І ось так усю книгу. Жінок вважають громадською власністю, бо вони народжують дітей (навіть коли вони не народжують). Жінки у шлюбі повинні терпіти усі незгоди, бо "жіноче щастя" — це виключно сім'я і щастя чоловіка. Жінки мають обов’язок задовольняти чоловічі бажання, бо без цього чоловіки починають хворіти. Матері ж є особливо небезпечними, заражаючи своїх дітей "надмірною емоційністю, що зрештою призводить до всіляких хвороб і слабкості духу". Виходить так, що майже кожен чоловічий персонаж роману — лютий сексист, що розмірковує про дефектність жіночої природи. Токарчук щедро цитує Конрада, Ніцше, Фрейда, Дарвіна, Моема, Лоуренса, Сартра, Шекспіра, Єйтса... І чомусь в устах її персонажів ці фрази звучать жахливо — так, наче їх не міг би вимовити розумний чоловік. При цьому жінок як персонажів у романі майже немає. У фіналі, правда, можна ближче познайомитись з деякими жінками. Але я не буду спойлерити — читайте, вам сподобається :) «Емпусіон» дійсно чудовий. Це книжка про природу і цивілізацію, про жіноче, чоловіче й те, що посередині. Рекомендую! until august | #книгоогляди