Листи Примарного Автора

Якби покемони були реалістичні

Ранку всім роботягам

Я надіюсь, що скоро в нас буде нова кругла циферка, а поки, всім надобраніч.

Занадто Вавилонська Башта. Сьогодні мав бути пост про RWBY, але, зібравши свої думки, я вирішив, що мені аж занадто багато чого є сказати про цей проєкт, тому лишимо його на кульмінацію. Сьогодні ж буде про Башту Бога, одну з найпопулярніших корейських манхв. У цьому світі є Башта: величезна вертикальна споруда, кожен поверх якої розміром з Північну Америку. За чутками, будь-яке бажання може бути виконане, якщо забратися на її вершину. Ті, хто мають таке бажання, іноді стають Обраними, і отримують право здійматися по башті, проходячи на кожному поверсі серію випробувань, складених адміністраторами поверхів. В цю Башту і потрапляє 25-й Баам, головний герой. Він погнався туди за Рахіль, своєю подругою, вчителькою, і в принципі єдиною людиною, яку він коли-небудь бачив. І задля цього він самостійно увійшов у Башту, ставши Незаконним, тим, на кого не діє частина її обмежень. І задля цього він пробирається нагору, проходячи випробування, збільшуючи сили та знаходячи нових друзів. Початок у цієї манхви воістину шикарний. Унікальний та колоритний світ, цікаві та яскраві персонажі, натяки на велику політику, цікаві випробування... Навіть незважаючи на особливість головного героя, він не може вирішити все, і потребує своїх друзів, а ті потребують його або інших персонажів. Їх постійно зіштовхують одного з одним, заставляючи вибирати, зрадити чи допомогти. І випробування є дуже різноманітними, і такими, що куди більше покладаються на тактику, хитрість та уважність, лиш потім дивлячись на силу. І це все чудово... було. З часом ця серія почала перетворюватися на типовий сьонен. Почали вводити купу нових персонажів, забиваючи і на них самих, і на старих. Головному герою почали насипати куди більше сил і внутрішніх тварюк, не насипавши йому при цьому нормальної цілі, коли стара стала неактуальною. І що найсумніше, випробування теж стали вирішуватися простими боями. Я не знаю, що стало причиною такого рішення. На просте "автор списався" не дуже схоже, тому що креативність вперто продовжувала проступати, але її постійно давила оця сьоненовість. Я думаю, це просто була спроба втрапити в тренди. Як показала індустрія та тайтли типу соло левелінгу, людям потрібен був аурафарм. І спробувавши змагатися на цьому полі, Башта Бога не витримала конкуренції, при тому втративши самобутність та те, що робило її хорошою. #творчість #арт #фентезі @widluda

Ранку всім роботягам. Нехай день у вас пройде добре.

Сьогодні нічого не буде. Автор відпочиває, а інший адмін зайнятий своїм. Але ми ще поговоримо про те, що було б хорошим, якби не дещо.

Дорогі роботяги. Це був важкий місяць, як для мене та і для моєї творчості. І мені, як і всім вам, треба трохи відволіктися від сумних дум. Тому рекомендую вам зайти за цим постом, і підписатися на моїх колег. Всім творчим людям потрібна підтримка. https://t.me/addlist/YuuYKbjEYKJmMWEy

Ранку всім роботягам

Усім надобраніч

Дитя, яке принесли в державу. Сьогоднішні Larian Studios , є такою якою ми її знаємо завдяки тому, що вони у свій час поставили все на гру original sin. Гра зібрала на кікстрартері багато грошей, а успіх її був хоч і не грандіозний, але дозволив студії піти на вільні хліби. Але щоб вийшла одна гра, мала померти інша. Dragon commander- це дуже дивна суміш стратегії, сатиричного політичного симулятора( повірте так і є), екшина з польотами дракона і трішки елементів глобальної стратегії та менеджменту. Це божевілля суміш, яка на диво непогано реалізована. На початку. Але увесь політичний контент швидко закінчується. Сама гра повниться дивними рудиментними механіками, на подобу угоди з демоном. А під кінець гри самий екшоновий елемент гри, ваш командир що в образі дракона літає над полем бою, стає таким же рудиментом. Усі аспекти гри так чи інакше просідають. Середина та кінець гри, мʼяко кажучи недороблені в усіх сенсах цього слова. І це було зроблено спеціально. В одному із інтервʼю Свен Вінке прямо сказав, що вони вбили цю гру. Вони спеціально не допрацювали її, щоб перекинути ресурси на original sin. Сумно, що так склалися обставини, але тут я розумію чому так склалося.

Ранку всім роботягам

Усім надобраніч завтра на роботу

Ледь не забув! Вітаю всі з Днем Всіх Чужих!🎉

Є щось в суміші фантачтичних технологій і буддизму, що завжди чіпляє мене. #творчість #арт #sci-fi #mecha #lancer @widluda

Ранку всім роботягам Починаємо голосування за наступну тему тижня.

Усім надобраніч

Плани здійснив, але все одно програв. Вакфу, це дуже дивна франшиза для мене. Сюжет моментами дитячий, моментами пошлий, жорсткий чи просто шокуючий. Автори моментами йшли у повний відрив із тим, яких персонажів вони створюють та які драматичні долі в них. І про одну з таких доль ми і поговоримо. Нокс був геніальним інженером, який добре винаходив, але погано ці винаходи продавав. Його орендодавець регулярно прогрожував тим, що вижене його та всю його сімʼю на вулицю. Це могла би бути сумна, але життєва історія про генія, що живе у злиднях, але він знайшов еліокуб. Предмет неймовірної потужності, який мав власну волю. Куб дарував йому знання, але почав його зводити з розуму. Його тілесний та ментальний стан погіршувався. Він став агресивним та почав лякати свою дружину та дітей. Його кохана не витримала цього, тому вона забрала дітей та покинула його. Лише через багато років, орендодавець, той кого він найбільше зневажав, приніс звістку про смерть його дружини. В одну мить він зрозумів, що все те, чим він колись цінив, було втрачено. Він хотів повернутися в ті дні, коли все було добре. Він використав увесь свій геній та потенціал геліокубу, щоб зробити немислиме. Повернути час в зворотньому напрямку. Двісті років він докладав немислимих зусиль, і йшов на будь які жертви заради цього. Він не рахувався з ціною, але прекрасно усвідомлював, що він творить зло. Але в нього була надія, що все це зникне, як страшний. Його план здійснився. Він сіяв геноцид та розруху протягом двохстор років та знищив мінімум один народ щоб відмотати час на … 20 хвилин. План був здійснений, але який в цьому сенс якщо всі жертви були даремні, а гріхи лягають тяжким грузом на серце. Все що він було даремно.

Ранку всім роботягам

Король під горою. Міфи про короля Артура, це історія про падіння. Королівство, яке йшло до ідеалу, разом зі своїм правителем, було зруйноване. Камелот, подібно Риму, занепав не за один день. Старі гріхи батька Артура, Утера Пендрагона, стали підступним спадком, який дав про себе знати пізніше. Але й при правлінні Артура не все було так добре. Любовні інтриги, образи та інтриги повільно розʼїдали фундамент держави. Врешті решт все закінчилося тим, що круглий стіл розколовся, а Артур погнався за Ланселотом, залишивши своє королівство без захисту. Все це закінчилося тим, що король Артур змушений був вбити узурпатора, яким виявився його власний син. Він переміг, але сам помер від ран. Рід Пендрагонів перервався, а Камелот пав.