Свята Літургійного року

9 серпня Церкви візантійської традиції відзначають пам’ять апостола Матія – того, хто зайняв серед дванадцятьох місце відпалого Юди. Римо-Католицька Церква має спомин про нього 14 травня. 🔸Про цього апостола згадує у Святому Письмі книга Діянь. Після Ісусового Вознесіння одинадцять його учнів разом з Богородицею та іншими жінками повернулися до Єрусалиму, де віддалися посиленій молитві. Першим плодом цієї молитви став вибір дванадцятого апостола. 🔸Петро як верховний серед їхнього збору, а “зібралося їх разом яких 120” (Ді. 1, 15) чоловік, взяв слово: “Мужі брати! Треба було, щоб збулося писання, що Дух Святий прорік був устами Давида про Юду, який зробився проводирем тих, що схопили Ісуса. Він же був прилічений до нас і прийняв частку служіння цього… Треба, отже, щоб із цих мужів, що були в нашім товаристві за ввесь той час, коли Господь Ісус жив з нами, почавши від хрищення Йоана аж до дня, коли він від нас вознісся, - щоб один з них був разом з нами свідком його воскресіння”. Далі детальніше

8 серпня християни латинської традиції вшановують св. Домініка, засновника Ордену Проповідників або Домініканців. 🔸Домінік де Гусман народився 1170 р. у шляхетній родині в селі Калеруега в Іспанії. Його родина відзначалася також глибокою побожністю. З ранніх літ Домінік заглиблювався у читання Святого Письма. 🔸Закінчивши університет у Паленсії, зокрема його богословські студії, Домінік став священиком. Служив каноніком у соборі Осми. Тамтешній єпископ Дієго де Асеведа залучив його до дипломатичної місії в Данії. Подорожуючи північною Європою, вони помітили залишки поганських вірувань серед народу, а також значне поширення єретичного руху катарів. Повертаючись назад, Домінік та єпископ де Асеведа завернули до Риму і попросили в Апостольського Престолу благословення на євангелізаційну місію на цих теренах. 🔸Однак Ватикан розпорядився інакше і направив їх на рідні землі, до Тулузи, де поширювався один із напрямків катарів, відомий під назвою альбігойці... Далі детальніше

6 серпня християни різних конфесій вшановують Преображення Господнє — одне з дванадцяти найбільших свят у християнстві, встановлене на честь об’явлення божественної сили Христа Спасителя своїм учням. Отці Церкви називали це свято другим Богоявленням. Подію преображення описують одразу три євангелисти — Матей, Марко та Лука. Преображення Господнє, згідно з Євангелієм, відбулось перед голгофськими стражданнями Ісуса Христа. Ісус взяв із собою трьох своїх учнів — Петра, Якова та Івана і вирушив з ними на гору. Традиційно Преображення пов’язують з горою Тавор. Однак в Євангеліях немає жодної згадки про назву гори, де відбулося Преображення. Далі детальніше

4 серпня християни латинської традиції відзначають пам’ять св. Жана-Марі Віаннея, котрий вважається покровителем парафіяльних священиків, та чий життєвий приклад став емблемою того, як Бог навіть через людські немочі може творити чуда. Народився Жан-Марі в містечку Дардії поблизу Ліону 1786 р. На період його дитинства припала Французька революція. Уряд, який утвердився внаслідок її перемоги, змушував священиків складати собі присягу. Серед народу це викликало велику зневіру. Ті, котрі відмовлялися, опинялися поза законом. До одного такого підпільного священика і ходила на богослужіння сім’я Віаннеїв у Екюлль. Далі детальніше

1 серпня Католицька Церква відзначає пам’ять святого Альфонса Марії де Ліґуорі, засновника Згромадження Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів) 🔸Як і багато інших реформаторів церковного чи суспільно-політичного життя, Альфонс помітив у ньому те, чого на сучасному етапі історичного розвитку йому бракувало, і, запалений Божою іскрою, зумів реалізувати. 🔸Народився Альфонс 1696 р. в містечку Маріанелла поблизу Неаполя у знатній родині. Вона дала йому хорошу юридичну освіту, і вже в ранньому віці хлопець досяг неабияких успіхів. У 16 років він захистив докторат з цивільного і канонічного права. З 18-ти років веде адвокатську справу в Неаполі. Він виграє одну за одною судові справи, поки не наштовхується на прояви корупції. Через неї він вперше програє справу, пов’язану з великою грошовою сумою, протягом трьох днів на самоті переживає цей провал, і після цього виходить зі своєї кімнати, кажучи: “Світе! Тепер я тебе пізнав! Прощавайте, суди! Більше ви мене не побачите!” Далі детальніше

1 серпня в календарі Церков візантійської традиції позначене як Похід із чесним Деревом чесного і животворчого Хреста, тобто як ще одне свято на честь Хреста Господнього. 🔸Таких свят у літургійному році є чотири. Найбільшими з них є внесене до переліку дванадесятих Всесвітнє Воздвиження Чесного Хреста 14 вересня та Хрестополонна Неділя у Великому Пості. 7 травня відзначають Спогад про явління на небі знамення чесного Хреста у св. місті Єрусалимі за єпископа св. Кирила Єрусалимського. І врешті вищезгадане свято 1 серпня. 🔸Своїми коренями воно сягає ІХ ст. На той час частина Дерева, на якому був розіп’ятий Ісус Христос, зберігалася у царській палаті в Константинополі. Столиця саме потерпала від пошестей, і вірні вирішили вдатися по “непоборну перемогу”. Хрест виставили на престолі у Святій Софії, звідки його виносили і на вулиці міста, де аж до Успіння Пресвятої Богородиці відбувалися молитовні процесії із закликами про порятунок народу “силою чесного і животворчого Хреста”. Далі детальніше

1 серпня християни візантійської традиції відзначають як день пам’яті святих сімох мучеників Макавеїв, матері їх Соломії і старця Єлеазара. Щоб не пов’язувати це свято з маком, називаючи його “маковим Спасом” чи “маковієм”, слід просто відкрити Біблію. 🔸Події, які вона описує, відносяться до ІІ ст. до Христа. Ізраїль потрапив під владу династії Селевкідів, основною політикою якої щодо підкорених народів була їхня асиміляція в елліністичну культуру. Особливо жорстоко це здійснював цар Антіох IV Епіфан. 🔸Він здійснив “різанину молодих і старих, загладу недорослих, жінок та дітей, винищення дівчат і немовлят”. Окрім того, Антіох увійшов до Єрусалимського Храму, “брав нечистими руками посуд і дари, принесені іншими царями на побільшення чести й слави святого місця, і давав їх у скверні руки”. Назвав він його храмом Олімпійського Зевса. 🔸Як реакція на це вибухнуло повстання на чолі з Юдою Макавеєм (перекладається як “Молот” і жодного відношення до маку не має). Далі детальніше

1 серпня християни візантійської традиції входять в Успенський піст, який триває рівно два тижні — до 14 серпня включно. Метою його є приготувати вірних до свята Успіння Пресвятої Богородиці, яке відзначають 15 серпня. А поєднавшись із самим святом, його посвяттям та празником Положення поясу Пресвятої Богородиці, який відзначають 31 серпня, може ознаменувати цілий серпень як місяць особливого почитання Божої Матері. 🔸Як припускає Симеон Солунський, Богородиця, передчуваючи свій відхід до Неба, належним чином готувалася до нього — постячи та молячись. Вона як свята і непорочна не мала потреби у покутних практиках, а звершувала їх за людство. Архиєпископ Солунський закликає і нас наслідувати її у цьому. 🔸Християни, які вбачають у події її Успіння своєрідну “ілюстрацію” власного перебування у воскресінні з душею і тілом, також протягом свого життя вдаються до цих засобів очищення та приготування. А в Успенському пості ще й зводять свій погляд до тієї, яка вказує на Христа як на Дорогу до спасіння. Детальніше

30 липня християни латинської традиції відзначають пам’ять одного з Учителів Церкви св. Петра Хризолога. Також його визнає візантійська традиція. 🔸Своє прізвисько св. Петро отримав завдяки лаконічним, однак влучним проповідям. Дослівно воно перекладається з грецької як “Золотослов”. Так назвала єпископа свого міста правителька Равенни Галла Плацидія, аби відрізнити його від ще одного майстерного проповідника св. Івана Золотоустого (Хризостома). 🔸Проповіді, якими він прославився за життя, у VIII ст. зібрав один з равеннських єпископів Фелікс. Тоді їх налічувалося 376. З часом дещо із цього творчого спадку втратилося, тому на сьогодні маємо їх 173. Як уже зазначалося, Петрові Хризологу як проповіднику була притаманна лаконічність у поєднанні з влучністю вислову та доступністю для будь-якого слухача. Завдяки цьому 1729 р. його проголосили Вчителем Церкви. Далі детальніше

Церковний календар, 29 липня. Свята Марта з Витанії, учениця Господня 29 липня християни латинської традиції вшановують св. Марту з Витанії, а 2021 р. Папа Франциск до цього свята додав ще й пам’ять її сестри Марії та брата Лазаря. 🔸У Євангеліях з цією родиною, з якою дружив Ісус та часто гостював у її домі, є пов’язані два яскраві епізоди. Вперше про них говорить євангелист Лука, від котрого довідуємось про Марту і Марію як про два різні способи служіння Богові — перша “клопоталася усякою прислугою” (Лк. 10, 40), а друга, “сівши в ногах Господа, слухала його слова” (Лк. 10, 39). 🔸Хоча Христос і заступається за Марію перед докорами сестри, кажучи: “Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї” (Лк. 10, 41-42), Церква все ж визнає, що і соціальна активність Марти, і споглядальне життя Марії є двома однаково цінними в Його очах проявами любові. Детальніше далі

27 липня Церкви візантійської традиції відзначають як день святого великомученика й цілителя Пантелеймона. Також цього святого вшановують римо-католики, англікани, орієнтальні Церкви. 🔸Як лікар за професією, він вважається покровителем медиків, на його честь називають медичні центри та освячують каплиці в лікувальних закладах, а хворі просять його про допомогу, незалежно від важкості їхньої недуги. На іконах святого часто зображають зі скринькою ліків. Без звернення до св. Пантелеймона не обходяться молитви за хворих, по храмах служать Акафіст до нього, згадки про нього містяться в чинах на освячення води та єлеопомазання. 🔸Але, як і для будь-якого іншого популярного “помічного” святого, завжди існує небезпека виродження його сприйняття у своєрідний культ, що нагадує почитання відомих у Старому Завіті домашніх божків — терафів. Далі детальніше

24 липня Церкви Володимирового Хрещення відзначають пам’ять святих мучеників Бориса і Гліба, у хрещені названих Романом і Давидом. 🔸Знаємо про цих святих насправді дуже мало. Наявні дані, які містяться в руських джерелах кін. ХІ – поч. ХІІ ст., скандинавській сазі про Еймунда ХІІІ ст., разом з окремими фактами з Хроніки католицького єпископа Тітмара Мерзебурзького за 1012–1018 рр. – період, коли орієнтовно загинули Борис і Гліб, часто вступають у протиріччя. 🔸На поверхні залишається повчальний наратив не без політичного забарвлення. А літургійні тексти, здебільшого оминаючи ці пастки, розставлені у Житіях, виводять на перший план Христа, котрий прославився у святих своїх, незалежно від того, в який спосіб ця святість реалізувалася. Борис і Гліб стають емблематичною засторогою проти згубності роздору та заступниками за свій народ всупереч намаганням північних сусідів їх привласнити. Детальніше далі

23 липня Українська Греко-Католицька Церква відзначає пам’ять блаженного Василя Гопка, ісповідника віри, котрий за часів комуністичної Чехословаччини відновив Пряшівську єпархію. Народився майбутній єпископ 1904 р. у с. Грабське на Пряшівщині. Оскільки батько Василя загинув, а мати виїхала на заробітки до США, його виховував родич о. Дмитро Петренко. Він віддав хлопця до протестантської гімназії у Пряшеві, а згодом 1923 р. той вступив до Пряшівської єпархіяльної духовної семінарії. По її закінченні прийняв єрейські свячення з рук ще одного пряшівського ісповідника Павла Ґойдича, для котрого згодом Василь Гопко стане сподвижником. 1947 р. Василя Гопка призначили єпископом-помічником владики Ґойдича. На той час у Чехословаччині, до складу якої увійшла Пряшівщина, утвердилася комуністична влада. А Павло Ґойдич і Василь Гопко виявилися єдиними українськими католицькими єрархами на волі по той бік “залізної занавіси”. 1950 р. Пряшівську єпархію ліквідували, а обох її єпископів заарештували. Павло Ґойдич помер в ув’язненні. Василь Гопко відбув п’ятнадцятилітній термін і по його закінченні жив під наглядом в монастирі Осен. Празька весна 1968 р. дала нове дихання Греко-Католицькій Церкві у Чехословаччині. Василь Гопко був її єдиним єпископом і принаймні формально відновив Пряшівську єпархію. Він переніс до її катедрального храму св. Івана Хрестителя тіло Павла Ґойдича. Домігся визнання греко-католиків як окремої конфесії, проте засилля промосковської Церкви в державі зберігалося аж до 1989 р. Далі детальніше

22 липня християни візантійської, латинської, лютеранської, англіканської традицій відзначають як день пам’яті святої Марії Магдалини, названої мироносицею і рівноапостольною. 🔸Деякі Житія святої несправедливо ототожнюють її з грішницею (блудницею), котра обмила Ісусові ноги, та Марією, сестрою Лазаря, змішуючи все в одному казані. От і виходить, що тексти богослужінь Страсного Тижня, які намагаються молитовно переосмислити євангельське читання про Марію, сестру Лазаря, котра напередодні Ісусового в’їзду до Єрусалиму намазала йому ноги пахучим миром, обзивають її блудницею. Невідомо, чому саме блудницею, якщо євангелист Лука без уточнень щодо видів її гріхів розповідає, як жінка грішниця в домі Симона обмила сльозами Ісусові ноги, обтерла волоссям та намастила пахощами. Матей і Марко в цьому епізоді говорять просто про жінку. 🔸Марія Магдалина в жодного з чотирьох євангелистів у цій сцені не фігурує. Але фігурує в інших частинах Євангелій... Далі детальніше

21 липня християни візантійської, латинської, лютеранської традицій відзначають день пам’яті пророка Єзекиїла, одного з п’яти великих пророків Старого Завіту, могила котрого сьогодні також є місцем паломництва для юдеїв і мусульман на території однієї з шиїтських мечетей. 🔸Як і багато інших пророчих книг Старого Завіту, Книга Єзекиїла починається з відомостей про автора, місце та дату походження його видінь, беручи за точку відліку тодішні суспільно-політичні події. Період пророкування Єзекиїла припадає на добу вавилонського переселення юдеїв та зруйнування Єрусалиму царем Навуходоносором. Далі детальніше

20 липня Церкви східної і західної традицій вшановують святого славного пророка Іллю 🔸Він віддавна був популярний на українських землях. Ще за князя Ігоря, чоловіка княгині Ольги, в літописі згадується храм св. Іллі в Києві. 🔸Святий Ілля – пророк, життя якого описане в Старозавітних книгах. Ілля пророкував у північному Ізраїльському царстві за правління царя Ахава (874-853 роки до Різдва Христового). Ахав, бажаючи посилити своє царство, уклав політичний союз з ханаанським царем, та взяв за дружину його дочку Єзавель. Язичниця Єзавель, за підтримки царя Ахава, поширює в Ізраїлі культ бога дощу та блискавиць – Ваала — та винищує багатьох Господніх пророків, а їх залишок змушений переховуватись. 🔸Проти язичницьких жерців, цариці Єзавелі та самого Ваала відкрито виступає пророк Ілля. Він стверджує, перед лицем Ахава, що більше не буде роками дощу в Ізраїльському царстві, й лише по слову пророка Бога Ізраїлю дощ знову впаде на землю. Далі детальніше

19 липня Церкви візантійської традиції відзначають день пам’яті преподобної Макрини, відомої як сестри святих Василія Великого, Григорія Ниського та Петра Севастійського. 🔸Титул преподобної до Макрини можна застосувати опосередковано. Її життя виходить далеко за межі поширених у Мінеях розповідей про те, як жінка/ чоловік вступили до монастиря, молилися, постили, працювали, подолали спокуси й відійшли у мирі. Це вказує на те, що святість — не рамки, у які потрібно увігнати людину, а самобутній шлях, який починається з голосу Бога, що пролунав у її серці. 🔸Про особливості Макрининого шляху до святості маємо доволі повні свідчення завдяки її брату Григорію, єпископу м. Нисси. Вони викладені у його творах “Про спосіб і уклад життя сестри Макрини”, “Життя св. Макрини” та “Діалог про душу і воскресіння”, який ведуть Григорій і Макрина по смерті їхнього брата св. Василія Великого. Детальніше далі

15 липня Латинська Церква відзначає пам’ять святого Бонавентури, Вчителя Церкви, монаха-францисканця, котрий життям і діяльністю наголосив для свого Чину на необхідності освіти й науки. Цінність цих речей, зокрема на шляху людини до Бога, була не завжди і не всюди очевидною. Не становив винятку і Орден Братів Менших (міноритів), заснований 1209 р. св. Франциском Ассизьким, особливостями життя послідовників котрого стали вбогість, простота, аскетизм, постійні переходи з місця на місце, служіння ближнім. Окрема гілка цього Ордену, звана спіритуалами, виступала за крайню строгість у дотриманні цих ідеалів. А освіту, науку, священиче служіння, над важливістю яких задумувалися наступники св. Франциска, вважали відходом від первісної його духовності. За таких умов і намагався достукатися до свідомості передусім своїх співбратів, а відтак і до всієї християнської Європи св. Бонавентура (в миру — Джованні Фіданца). Далі детальніше

Українські (і не тільки) Церкви візантійської літургійної традиції вшановують 15 липня святого рівноапостольного князя Володимира Великого, постать надзвичайно контроверсійну в історичному контексті, а ще більше міфологізовану. Українська ідея від післямонгольської доби через козаччину аж дотепер вбачає у ньому символ консолідації нації, а «русскій мір» по-всякому спекулює ним задля виправдання своєї легітимності та експансії. І серед цих протиріч виступає найбільша його заслуга – утвердження того, що не вдалося його попередникам задля вибору Руссю християнського вектора. Християнами раніше стали київські правителі Аскольд та Ольга, бабуся Володимира. За чоловіка Ольги, князя Ігоря, в Києві був соборний храм св. Іллі, навіть серед варягів були християни. Ольга робила спроби налагодити контакт з германським імператором Оттоном І та залучити латинських місіонерів на Русь. До схожих спроб вдався внук Ольги київський князь Ярополк. Далі детальніше

14 липня в календарі Церков візантійської традиції позначене як день пам’яті апостола Акили. Проте ні у назві свята, ні в літургійних текстах на цей день жодним словом не згадана його дружина Прискилла, разом з котрою на сторінках Святого Письма він завжди допомагав апостолові Павлові проповідувати Євангеліє. Латинська Церква натомість відзначає пам’ять їх обох в один день — 8 липня. Вперше про це подружжя апостолів зустрічаємо згадку під час другої подорожі Павла на початку 50-х рр. Вона зокрема пролягала через Коринт, де апостол народів зостався на 18 місяців. “Він тут знайшов одного юдея, на ім'я Акила, родом з Понту, що прибув недавно з Італії, і Прискиллу, його жінку, — бо Клавдій був звелів усім юдеям вийти з Риму; — і він пристав до них. А що він був того самого ремесла, то перебував у них і працював, бо ремесло їхнє було — намети виробляти”. Акила і Прискила супроводжували Павла, коли він з Коринту вирушив до Сирії. Дорогою апостол народів завітав з проповіддю Євангелія в Ефес. Далі детальніше