Свята Літургійного року

Християни латинської традиції в перший четвер після неділі Зіслання Святого Духа відзначають свято Господа нашого Ісуса Христа, Верховного і Вічного Священика. Цього року воно випадає 28 травня. 🔸На Христі як на верховному священикові (архиєреєві) особливий акцент робить Послання до Євреїв. Відправною точкою бере пророцтво з Книги Псалмів, де Господь клянеться словами: “Ти — Єрей повіки на зразок Мелхіседека” (Пс. 110 (109), 4), стверджуючи, що воно сповнилося у Воплоченому Синові Божому (пор. Євр. 5, 6). Верховність і вічність Христа як Священика наскрізь пронизує Послання до Євреїв. 🔸Його священство цілковито відрізняється від встановленого на той час левітського священства, головним завданням якого було жертвоприношення в Єрусалимському Храмі. “Закон бо настановляє архиєреями людей, немочі підлеглих, а слово клятви, що було після закону, настановляє Сина, що навіки досконалий” (Євр. 7, 28). Далі детальніше

25 травня християни латинської та англіканської традицій відзначають пам’ять “батька англійської історії”, видатного інтелектуала свого часу, перекладача і коментатора Святого Письма Беди Преподобного. 📃Легенда каже, що по смерті святого монаху, котрий складав йому епітафію, з’явився ангел і звелів написати: “В цій могилі лежать кістки високоповажного (Venerabilis) Беди”. Відтак це “Venerabilis”, яке по-різному перекладається — Преподобний, Високоповажний, Достославний, Велебний, Вельмишановний тощо, назавжди закріпилося за його іменем. І вже богослови та синоди ІХ ст. вживають їх разом, згадуючи багату творчу спадщину монаха VII-VIII ст., котрий більшість із 63-х років свого життя провів у двох абатствах — св. Петра у Вермуті та св. Павла у Джарроу. Детальніше далі

Сьомою неділею після Пасхи, тією, що розміщується між празниками Христового Вознесіння та Зіслання Святого Духа, у літургійному календарі Церков візантійської традиції є Неділя святих отців І Вселенського Собору, який відбувся 325 р. в Нікеї. Цього року вона випадає 24 травня. Возносячись на небо, Ісус Христос заповів своїм учням: “Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню” (Мр. 16, 15). Однак вже в перші століття християнства проповідь Євангелія наштовхнулася не тільки на спротив зовнішніх сил, а й ізсередини Церкву підточували кривотлумачення Божого Об’явлення, сприятливим ґрунтом для яких була недостатня розвиненість на той час певних доктринальних принципів. Деякі такі хиби вдавалося полагодити мирно, через відвертий богословський діалог. Інші ж, якщо їхні адепти вперто наполягали на власній правоті, спричинювали значне замішання в Церкві і навіть криваве переслідування. Близько 318 р. в околицях Олександрії проповідував священик Арій... Читати повністю

23 травня Церкви Володимирового хрещення відзначають пам’ять преподобної Євфросинії Полоцької, князівни, котра свої здібності, багатство та зв’язки зуміла використати на розвиток монашества й освіти на Русі ХІІ ст. 🔸Євфросинія (у хрещенні Предслава) була донькою полоцького князя Святослава-Георгія Всеволодовича та правнучкою київського князя Володимира. Спадкоємство не тільки тілесне, а й духовне щодо руських святих відзначають літургійні тексти на честь св. Євфросинії. 🔸Так стихира на Вечірні передає цю тяглість, вплітаючи життєвий шлях Євфросинії між минулим і майбунім: “Давида і Романа серед мучеників і блаженного Теодосія серед преподобних бачачи увінчаними, Євфросиніє, себе принісши в жертву Богові, від князів руських земної батьківщини ти поспішила до братнього єдинодумства, блаженна, і почин лику князівен самообіцяний принесла Богові, щоб з ними прийняти обіцяні блага від Того, заради Кого трудилася”. Далі детальніше

21 травня християни візантійської традиції святкують пам’ять святих рівноапостольних імператора Римської імперії Костянтина Великого та його матері Олени. Виданий Костянтином 313 р. Міланський едикт поклав край переслідуванням християн у західній частині Римської імперії, так як дозволяв сповідувати віру в Христа на рівні з іншими релігіями. Цього ж року збудував храм на Латерані в Римі, і відтоді Костянтин та його мати Олена на підвладних територіях будували храми і в різний спосіб підтримували Церкву. 314 р. Римським архиєреєм став Сильвестр І. Він за сприяння рівноапостольних Костянтина і Олени збудував першу церкву над гробом апостола Петра. Далі детальніше

Цього року християни візантійської традиції, які мають в основі Пасхалії юліанський календар, святкують Вознесіння Ісуса Христа 21 травня. Це свято має біблійне походження і завершує сорокаденний пасхальний період. Як розповідає Святе Письмо, Ісус показував себе апостолам “живим після своєї муки, з’являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство” (Ді. 1, 3). Коли ці сорок днів минули, Ісус взяв дванадцятьох на Оливну гору, щоб дати останні вказівки щодо їхньої майбутньої місії. Вона полягала в тому, щоб “іти і зробити учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх берегти все” (пор. Мт. 28, 19 — 20), що заповідав Ісус. Але спершу апостолам слід було “прийняти силу Святого Духа, що на них зійде” (пор. Ді. 1, 8). Для цього Ісус наказав “Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця” (Ді. 1, 4) — “хрещення Святим Духом” (пор. Ді. 1, 5). Після цього Він, “знявши руки свої, благословив їх… і почав возноситись на небо” (Лк. 24, 50-51). “І хмара його взяла з-перед очей” (Ді. 1, 9) апостолів. Ісус “вознісся на небо й возсів праворуч” (Мр. 16, 19) Отця. Апостолам, котрі поглядом проводжали його, з’явилися два ангели і сказали: “Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо” (Ді. 1, 11), провістивши цим Друге пришестя. Далі детальніше

Остання, шоста, неділя Пасхального періоду в Церквах візантійської традиції називається Неділею сліпородженого. Цього року вона випадає 17 травня. Ця неділя як Господське свято має лише два дні посвяття — наступні понеділок і вівторок, адже вже в середу є віддання Пасхи. В центрі літургійних текстів Неділі і її посвяття є історія про зцілення Ісусом сліпородженого з євангельського читання Йо. 9, 1-38. Як і в попередні неділі після Воскресіння, йдеться про зустріч конкретної особи з Ісусом, після якої особа ця вже не житиме, як раніше. Христос вносить в її життя щось якісно нове. Цього разу “Ісус побачив чоловіка сліпого зроду” (Йо. 9, 1). Апостоли ставлять Йому екзистенційне питання, щоправда в чисто старозавітному розумінні походження страждань: “Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що він сліпим родився?” (Йо. 9, 2). Ісус розширює перспективу. Спершу апостолам у їхній зашореності: “Ні він не згрішив, ні батьки його, але щоб діла Божі виявились на ньому” (Йо. 9, 3). Детальніше далі

16 травня УГКЦ відзначає пам’ять Дрогобицьких мучеників — оо. Северіана Бараника, Якима Сеньківського та Віталія Байрака, котрі в різні періоди очолювали василіанський монастир в Дрогобичі і загинули від рук радянських окупантів. 🔸Священномученики Северіан, Яким та Віталій належать до плеяди новомучеників УГКЦ ХХ ст., проголошених блаженними св. Папою Іваном Павлом ІІ під час його візиту до України 2001 р. Попри всю унікальність життєвої дороги кожного з них, Церква, вшановуючи їхню пам’ять, знаходить вагомі спільні риси подвигу Дрогобицьких мучеників і об’єднує їх. 🔸Северіан (Стефан), Яким (Іван) та Віталій (Володимир) народилися в різний час і в різний час відчули покликання до монашества й священства. Усі вони вступили до Василіянського чину. Після різних служінь у різних василіянських монастирях опинилися в Дрогобичі. І тут потрапили під пильне око радянської репресивної машини. Відмовилися покидати свою паству і врешті загинули. Далі детальніше про них

У літургійному календарі Церков візантійської та латинської традицій 12 травня пов’язане з пам’яттю Константинопольського Патріарха Германа. Його життя припало на злам VII і VIII століть, коли найбільшим викликом для Церкви у Східній Римській імперії стало іконоборство. Народився майбутній святий в середині VII ст. у Константинополі. Був знатного походження. Його батько служив при царському дворі і доводився родичем візантійським імператорам. Здобувши хорошу освіту, Герман став священиком при Святій Софії у Константинополі. 715 р. Герман став Патріархом Константинопольським. Хоч скандальний собор 712 р., участь в якому закидали святителю, мав на меті спростувати постанови Халкедонського Собору (451 р.), однак як Патріарх Константинопольський Герман пише послання до Вірменської Церкви, в якому переконує монофізитів в істинності його постанов. Проте такі екуменічні старання не принесли результату — вірменські монофізити до єдності з Константинополем не прийшли. Детальніше далі

12 травня Церкви візантійської традиції відзначають пам’ять святого Епіфанія Кіпрського, одного з Отців Східної Церкви. Вчення цього чоловіка, яке частково дійшло й до наших днів, подібно до багатьох інших богословів, котрих Церква проголосила Святими Отцями, викристалізовувалося через молитовне та аскетичне життя, а також через потребу відповідати на певні виклики часу. Ними були численні відхилення від ортодоксального вчення. Тож відповідаючи на них, св. Епіфаній фактично уклав своєрідні енциклопедії єресей свого часу, аби застерегти від них вірних. Походив Епіфаній з Палестини. Народився близько 310 р. З раннього віку подвизався в одному з єгипетських монастирів, де керувався уставом св. Пахомія Великого та вивчав твори найвидатніших богословів Олександрійської школи: Петра, Олександра, Атанасія. Опанував грецьку, староєврейську, коптійську, арамейську мови та латину. Завдяки цьому постійно заглиблювався у Святе Письмо. Далі детальніше

11 травня у літургійному календарі Церков деяких слов’янських країн позначене як день пам’яті рівноапостольних Кирила й Методія, учителів слов’янських. Але мало хто в них задумується над тим, за яких обставин і ким було започатковано святкуванню цього дня. Кожен із братів, через своє походження названих солунськими, має свій день пам’яті — св. Кирило 14 лютого і св. Методій 6 квітня. Логічним видається і вшанування їх разом в один день. Адже рівноапостольні Кирило і Методій разом вирушили на місію до Хозарії, були в Херсонесі, звідти подалися до Моравії й Риму. Об’єднує братів і головне їхнє досягнення — винайдення слов’янської абетки та переклад літургійних і біблійних книг слов’янською мовою. Натомість Московська Церква почала сприймати свв. Кирила і Методія як учителів російських. Їх вписали в доктрини панславізму та слов’янофільства, роздмухувані Московією у ХІХ ст. На цій хвилі і вийшла постанова Синоду РПЦ 1863 р. про святкування пам’яті свв. Кирила і Методія 11 травня. Детальніше

10 травня Церкви візантійської традиції відзначають пам’ять апостола Симона, одного з дванадцяти учнів Ісуса Христа. Латинська Церква поєднує його з апостолом Юдою Тадеєм та вшановує їх разом 28 жовтня. Апостол Симон згаданий в усіх переліках дванадцяти, які подає Святе Письмо. Щоб відрізнити його від Симона Петра, вони вказують також його прізвисько. Лука у своєму Євангелії (6, 15) та Книзі Діянь (1, 13) називає його Зилотом. Дослівно це слово перекладається як “ревний” і в ті часи означало приналежність до групи юдеїв, котрі зі зброєю в руках прагнули відстояти свою незалежність від Римської імперії. Євангелія від Матея (10, 4) і Марка (3, 18) говорять про Симона Кананіта. Це слово може означати або ханаанянина, або мешканця Кани Галилейської. Передання, підхопивши останнє тлумачення прізвиська Кананіт, не просто пов’язує його з галилейським містом, а стверджує, що він був нареченим на весіллі в Кані, де Ісус перетворив воду на вино (Йо. 2). Далі детальніше

П’ята неділя після Пасхи в літургійному календарі Церков візантійської традиції називається Неділею самарянки. Цього року вона випадає 10 травня. Як й інші неділі після Воскресіння, ця є Господнім святом із самобутньою темою про зустріч Ісуса з жінкою-самарянкою біля криниці неподалік міста Сихар. Воно випадає якраз у посвятті Переполовення П’ятдесятниці, тому в неділю тексти цих двох свят поєднуються. У наступні понеділок, вівторок і середу знову домінуватиме тема Переполовення. А після його віддання, з четверга до неділі, вже йтиметься про Ісуса, самарянку та воду, “яка струмує в життя вічне” (Йо. 4, 14). Цю історію переповідає уривок з Євангелія від Йоана (4, 5-42), який читається на Божественній Літургії в Неділю самарянки. Її передають і тексти Вечірні та Утрені з певними особливими інтерпретаціями. Заговорює Ісус з жінкою біля криниці як людина, хоч “не мають бо зносин юдеї з самарянами” (Йо. 4, 9). Далі детальніше

На слов’янських та італійських землях утвердилося свято Перенесення мощей в. Миколая, єпископа Мир Ликійських до м. Барі, яке припадає на 9 травня. В розділеній Церкві ставлення до неї стало суперечливим. Святкування Перенесення мощей св. Миколая спершу закріпилося у самому м. Барі, де 1088 р. Папа Урбан ІІ освятив храм на честь ликійського святителя. Також воно поширилося серед греків південної Італії. Основний його акцент робився на порятунку мощей від мусульман. Натомість Візантійська імперія сприйняла подію як викрадення і зневагу святині своїми ворогами — відокремленою нещодавно Латинською Церквою. Київська Церква на той час не відчула ще наслідків розколу і продовжували відносини як з Константинополем, так і з Римом. 1089 р. з благословення її митрополита Йоана ІІІ до Італії прибула делегація і взяла участь у Маларському соборі з метою відновлення єдності християн. Вони також відвідали церкву св. Миколая в Барі і поклонилися мощам святителя. Далі детальніше

9 травня Церкви візантійської і латинської традицій відзначають пам’ять старозавітного пророка Ісаї, котрий чи не найбільше вплинув на Новий Завіт, через що отримав назву “п’ятого євангелиста” або “апостола Старого Завіту”. Лютерани дякують Господу за цього пророка 6 липня. Книга пророка Ісаї з канону Старого Завіту не є цілісністю і складається принаймні з трьох частин, які відносяться до різних історичних епох. Це свідчить про силу й популярність пророкування самого Ісаї. Так Іс. 1-39 відносять власне до цього пророка з VIII ст. до Христа (Перший Ісая або Протоісая); Іс. 40-55 — до VI ст., під кінець Вавилонського полону (Другий Ісая або Девтероісая); Іс. 56-66 — після Вавилонського полону (Третій Ісая або Трітоісая). Сам пророк Ісая, котрий започаткував цю традицію, народився в Єрусалимі між 770 та 760 роками до Христа. Далі детальніше

8 травня Церкви візантійської та латинської традицій відзначають пам’ять св. Арсенія Великого, котрий провадив монаший подвиг у мовчанні, однак його влучні апофтегми промовляють до сьогодні. А через приналежність до єгипетського монашества його особливо почитає Коптська Православна Церква. Арсеній Великий належить до найвідоміших Отців пустелі, котрі, починаючи з ІІІ ст., покидали суспільство, ішли на самоту, де боролися з гріховними помислами, намагаючись берегти чистоту серця та свободу від життєвих турбот, вправлялися у розрізненні духів, каялися в скрусі серця і сльозах, перебували у мовчанні. Серед них виробилася особлива духовність, одним з плодів якої стали апофтегми — короткі вислови Отців або випадки з їхнього життя. Від VI ст. їх почали записувати, формуючи цілі антології. Апофтегми та інші, більші за обсягом, твори Отців пустелі, відзначаючись універсальністю духовного досвіду, вийшли далеко за межі монашого середовища і здобули популярність також серед мирян. Далі детальніше

8 травня — один із днів, в які Церкви візантійської традиції відзначають пам’ять апостола і євангелиста Йоана Богослова. Крім нього, вони святкують 26 вересня як Переставлення цього святого. А християни латинської традиції вшановують пам’ять Йоана Богослова 27 грудня. І для Східної, і для Західної Церкви найбільша заслуга цього апостола полягає в тому, що він залишив один із найбільших корпусів книг Нового Завіту, до якого увійшли Євангеліє, три послання та Одкровення (Апокаліпсис). Ісус покликав Йоана до апостольства разом з його братом Яковом. Вони саме рибалили з батьком Заведеєм. Як почули поклик Ісуса, брати, “покинувши батька Заведея в човні з наймитами, пішли слідом за ним” (Мр. 1, 20). Йоан та Яків, котрим Ісус дав “ім’я Воанергес, у перекладі - Сини грому” (Мр. 3, 17), увійшли до числа дванадцяти найближчих його учнів. Далі детальніше

6 травня у Церквах візантійської традиції присвячене пам’яті Йова — напівлегендарної постаті, на основі життєвої історії котрої побудована ціла книга Старого Завіту. Якщо святі у літургійному календарі здебільшого відносяться до якоїсь категорії (мученики, преподобні, святителі тощо), то Йов виходить за межі умовностей цього поділу. А там, де в пам’яті про святого зазначають його заслуги, Йова називають багатостраждальним. Справді, книга Йова про страждання, а заслуга його самого, мабуть, у тому, що він допоміг старозавітній людині, та й дотепер продовжує допомагати читачеві Біблії по-новому дивитися на них. Сама Книга Йова у порівнянні з рештою канону є відносно новою. Більшість дослідників відносять її до поствавилонського періоду — після 536 р. до Христа. Деякі частини додані пізніше, деякі — раніше, а в основі їх усіх — переказ про чоловіка із землі Уц, щирого і праведного, богобоязливого і такого, що цурався зла (пор. Йов 1, 1). Детальніше далі

Тижні по Воскресінні у візантійській традиції тематично побудовані так, що кожен з них, починаючи з попередньої неділі, переповідає нам якусь одну історію зустрічі людей з Ісусом. А посеред четвертого тижня, у середу, є ще одне свято — Переполовення П’ятдесятниці. Цього року воно випадає 6 травня. Технічно воно ділить навпіл п’ятдесятиденний період від Воскресіння до Зіслання Святого Духа. Синаксар свята так пише про нього: “У середу Розслабленого празнуємо празник Переполовення П’ятдесятниці задля почести двох великих празничних днів — Пасхи і П’ятдесятниці. Переполовення обидва ці празники з’єднює і сполучує”. А перша стихира Вечірні свята каже нам так: “Настала половина днів від спасенного Воскресіння, якими закінчиться божественна П’ятидесятниця. Маючи світлість обох та обоє об’єднуючи, заздалегідь вшановує і появляє прийдешню славу вознесіння Владики”. Звичай особливого святкування цього дня бере свій початок із часів Йоана Золотоустого (IV ст.) — він згадує про нього. Детальніше далі

5 травня Церкви візантійської традиції відзначають пам’ять мучениці Ірини, котру пов’язують з апостолами, і чий мученицький подвиг допоміг навернутися багатьом поганам. Походила Ірина зі знатного македонського роду. Згадку про це навіть містять її ікони — на них Ірину часто можна побачити в царських шатах і короні, що відрізняє мученицю від інших святих з таким іменем. Її батько Ліціній керував містом Магедоном. Для своєї доньки він збудував і розкішно облаштував палац з вежею, оточивши численними служницями та усіма можливими на той час зручностями. Для освіти Пенелопи, як у поганстві називалася дівчина, він найняв учителем старця Апеліана. Однак той виявився християнином і розповів їй про Спасителя. Далі у Житії святої йдеться про численні видіння, які вона мала, а вчитель допомагав правильно їх витлумачувати. Через видіння ангела уві сні Пенелопа дізналася, що до вежі прийде той, хто її охрестить. Одні джерела кажуть, що це був апостол Тимотей, інші схиляються до Павлового учня Теотима. Далі детальніше