ECONOMIC JUSTICE

Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/118985224 від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 дійшла висновку, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. У справі, переданій на розгляд ВПВС, позивач пред`явив вимогу про визнання договору про поділ спільного майна подружжя (квартири) недійсним. Оскільки визнання недійсним правочину так чи інакше вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна, то вибраний позивачем вид забезпечення позову (накладення арешту на спірну квартиру) є співмірним із заявленою в цій справі вимогою позову. Це не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні.

Як правильно подати електронний доказ - матеріали вебінару Як і всі інші галузі, судочинство сьогодні зазнає відчутних змін у напрямі цифровізації процесів. Зокрема, стало можливим використання електронних доказів. Як правильно подати електронні докази, щоб їх прийняв суд? НААУ

▪️КГС ВС від 13.02.2024 у справі № 908/2069/22 про процесуальне право кредитора, який зазначає про наявні, однак не заявлені у справі про банкрутство та незадоволені грошові вимоги до боржника, на оскарження в апеляційному порядку ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство боржника на підставі пункту 7 частини першої статті 90 КУзПБ. ☝️У разі якщо кредитор не звертався із грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство, однак посилається на такі вимоги, оскаржуючи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство цього боржника у зв’язку із затвердженням звіту ліквідатора в порядку, передбаченому КУзПБ, враховуючи правову природу та наслідки її ухвалення, а також в силу прямої вказівки в положеннях частини четвертої статті 90 КУзПБ вона є судовим рішенням, що ухвалено про права та обов’язки такого кредитора у розумінні частини першої статті 254 ГПК України 📌Детальніше за посиланням: https://bit.ly/4dCQnRY Підписатись на канал

КСУ визнав неконституційними окремі приписи Закону "Про судовий збір" https://jurliga.ligazakon.net/news/227686_ksu-viznav-nekonstitutsynimi-okrem-pripisi-zakonu-pro-sudoviy-zbr

Зважаючи на те, що доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, що свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії кандидата на посаду судді можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності. Кандидат повинен усвідомлювати, що лише у разі відповідності його найвищим стандартам поведінки він може бути визнаний таким, що здатний здійснювати правосуддя у ВС. Повноваження членів Комісії оцінювати певні факти як такі, що узгоджуються чи ні з поняттям доброчесності, є виключними. Ніхто інший, окрім Комісії, не має повноважень оцінювати доброчесність кандидата на посаду судді. З огляду на це члени Комісії, оцінюючи певні обставини щодо позивача як кандидата, який брав участь у конкурсі на зайняття посади судді ВС, визначалися щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Інших засад щодо оцінки життєвих обставин позивача на відповідність критерію доброчесної поведінки, відмінних від власного розсуду членів Комісії як визначеного Законом № 1402-VIII органу, який проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді, чинним законодавством не встановлено. ВПВС в постанові від 18.04.2024 у справі № 9901/110/19 https://reyestr.court.gov.ua/Review/118868396 погодилась з висновком суду першої інстанції, що довід позивача, що правовими нормами не встановлено обов`язок кандидата на посаду судді надавати документальне підтвердження походження грошових коштів, які отримані третіми особами (стосовно фінансової спроможності його сестри купити житловий будинок), не є таким, що доводить незаконність оскаржуваного рішення ВККС. ВПВС не заперечуючи, що у судді немає обов`язку перевіряти правомірність походження грошових коштів членів сім`ї та/або близьких осіб, врахувала ту обставину, що позивач проживає в цьому будинку, а об`єктивні дані свідчать про те, що коштів на придбання будинку сестра позивача не мала. Саме цей факт викликав у Комісії сумніви у доброчесності позивача.