Храм поезії (🖤)

*** вказівник Ганну Степанівну бог пожалів - дав їй сина і внучку ніс мов картоплю торішню темні мішки під очима а зараз у неї кіт біля ніг хмиз на кравчучці і дев'яносто літ за плечима в Ганни Степанівни хата була - квіти на стінах мазаних піч із лежанкою грубка коту - гріти старечі кості та потім війна прийшла - каже - і вузлик собі зав'язує бо вже ні дітей ні хати - в церкві огарки воску і йде вона просто в ніч - ледве ногами рухає і тиша така довкруг мов скачуть чотири вершники і так їй спирає дух літо це - двадцять другого що наче брат-близнюк - згадує - сорок першого і йде вона там де вирви і там де поля обпалені попід блокпости і вопи - куди ж ви бабо поперлись? москву палити синочки - каже Ганна Степанівна і в грудях її гіркне зів'яле серце і котиться сміху хвиля - там ворогом заміновано і кіт їй нявчить під ноги - а щоб ти хвостатий скис та Ганна Степанівна йде у ніч що стікає оловом у поле в яке загнала косу свою смерть мов спис але вона йде - і каже - веди мене коте-мурчику бо шляху не буде в того хто вдома сидіти звик і смерть відстававляє вбік косу свою - важко й змучено і кістяною кистю прикручує вказівник @left_lost_sock

передпродаж поетичної збірки Тані Удод Цей день настав🥳 Я видаю власну поетичну збірку і ви УЖЕ можете її замовити. У вас вона буде в травні або тоді, коли ми побачимось особисто (пізніше). Я дуже довго до цього йшла і навіть тоді, коли я не знала куди я йду, я йшла все одно. Мабуть в цьому і є вся суть. Писати, бо пишеться, бо подобається, бо не можеш не писати. До травня замовляйте за зниженою ціною, а після - буде трохи вище, але все одно недорого. Для замовлення заповнюйте цю Гугл форму або пишіть особисто мені. А ще прохання: б дуже хотіла, щоб сучасна поезія поширювалась за межі двох десятків поетів, які знають одне одного і обмінюються книгами. Ілюстрації: Анастасія Скуратівська Фото живої книги, яку я ще не тримала в руках і корисні поради під час роботи з видавництвом: Олена Галунець Допомога в художньому редагуванні віршів: Ася Дан Видавництво: Терен м.Луцьк

ще є декілька днів щоб долучитись до конкурсу Великодні Дзвони тема конкурсу - охоплює Великдень, весну, прощення

*** Знайди собі жінку для життя, для продовження роду, для праці, для збереження традицій і звичаїв. Жінку, яка відлипає, мов тісто від пальців, коли її достатньо вимісиш. Жінку, яка крохмалить постіль і сорочки, має маленьку родимку на верхній губі, знає дати народження всіх твоїх родичів, не забуває спитати, чим ти сьогодні обідав. Жінку, яка розуміє з півслова, з півпогляду, вранці незмінно наспівує щось веселе, вміє долати всі побутові клопоти, білим промінням наповнюючи оселю. Жінку, яка говорить з вазонами, з усіма сусідськими дітьми, жартує із зустрічними п'яницями – і нічого їй, ані тріщинки, ані оскоми, жодної крихти на блискучій стільниці. Усмішки її, витримки – всім, а тобі – з лихвою. Щоб не врекли, затисни зап'ястя червоною ниткою. Знайди жінку для життя – і живи з такою. Обіцяю більше тобі не снитись. @musakovska

Вирішив чоловік схуднути за стародавніми рецептами йоги. Сів, відкрив книгу і читає. "Нічого не їж 3 дні. Після цього переверни сторінку." Так і вчинив. Перевернув сторінку , а на ній написано: "Нічого не їж ще 3 дні, після цього переверни сторінку." Він знову так і зробив. Перевертає сторінку, а там знову написано: "Нічого не їж ще 3 дні, після чого переверни сторінку." Він знову зробив, як було сказано. Після чого перевернув сторінку. На наступній сторінку було написано: "Вийди в чисте поле, потім переверни сторінку." Мужик вийшов. Перевернув, прочитав: "Зніми штани і сядь." І раптом почув: "ХРУМ-ХРУМ-ХРУМ." Подивився на всі боки і здивувався-нікого. Прислухався-знов: "ХРУМ-ХРУМ-ХРУМ." по сторонах нікого.Глянув униз і побачив-ЖОПА траву їсть Оля Ритик

пам'ять темряви вигини пам'яті лінії дійсності небо стікає ранковою бронзою кроки світанку сплітаються в відстані пройдені в часі весняними грозами грані реальності старанно вишиті в ранньому листі великого дерева в нетрях провулків клубочиться тишею все що лишилось від пам'яті темряви морок карбується в лінію часу і гордо крокує до місця повішення гідність це ноша з найбільшою масою перед обличчям байдужої вічності ніч відступає а ми зостаємося пам'ять слідів розчиняється кронами сутінки стануть прообразом єресі для інквізиції сонячних променів голі дерева малюють на березні лапами мапи невикритих вимірів ми попрощаємось ще раз і ще раз і будемо вічними доки не вимремо @nikolasson

** ми так і стоятимемо ось тут, врослі в бузок, мов духи. по нас залишиться фотокартка, вирваний з тексту параграф, можливо, уламок новини. до того, як сон піде, серед нас з'явиться більше суцвіть. ті, хто отримають, п'ять пелюсток, будуть на крихту щасливіші, бо зродяться знов, а ми пустимо всюди коріння на пам'ять. @galdranorn

Хто б міг подумати шість років війни хіба я міг знати. коли в дитинстві збирав стиглі яблука на кінці серпня. Хто б міг подумати я блукав разом з другом по промзоні міста збираючи метал залишки запчастин на дорозі 30 копійок за кілограм та ще й обважують щоб купити трохи Південної ночі та пограти в Халф-Лайф а тепер я збираю в посадці залишки хлопців людей наче і виглядає як людина чи частина людини немає на світі нічого настільки холодного. Потрібно створити додаток карту Лісового кладовища стовпчик номер 58 від нього 4 кроки вперед і третя могила праворуч – його путівник кладовищем всі лиш про це і говоритимуть. Довгий жовтий автобус-гармошка під номер 10 всього декілька на маршруті 25 копійок проїзд завжди наповнений людьми як ринок напередодні «першого вересня» потрібно міцно притискувати сумки чи наплічник бо ходять крадії непомітно розрізають шкірзам забирають останні гроші але сьогодні в мене викрали дещо більше: море. Мене ковтає кит суму я тут наче Йона та не можу вибратися вже шість років хоча це триває завжди війни не закінчуються закінчуються люди хто б міг подумати. Максим Кривцов

В кого тривога — кидайте по 2 грн на дрони. Перевіримо, скільки нас

Любий вітре, розкажи, за ким гонитву, Ти влаштовуєш постійно навесні, Що безжально пелюстками вже укриті Всі доріжки, де недавно запашні Вишні, яблуні, черешні хизувались Чепурним, неначе з голочки, вбранням, Чи літаєш заклопотано у справах, Що не маєш тиші-спокою щодня. Любий вітре, чи ти хочеш наздогнати Час нещадний, що несеться уперед Та лишає за собою як і втрати, Так і з успіхів, і досвіду контент. Любий вітре, ти же бачиш все довкола, Розкажи побільше радісних новин, Як розквітли килими вже кольорові, Бо природи рух ніхто ще не спинив. Любий вітре, я б з тобою політала І розвіяла думки би залюбки, І не те, щоби землі було замало, Та бентежать душу зоряні шляхи. @literospletinnia

Четвер В четвер перестав їсти м'яса, В четвер покохав чоловіка. Мій погляд змінився - невчасно? Мій сором опустить повіки.. Бо все, що жевріє - загасне, Батькам не поясниш довіку... В четвер я почав розуміти, Що в дзеркалі бачу насправді. Батькам все життя ми є діти, Батьки будуть точно не раді. Зустрінуть у п'ятничний вечір: Запечена курка, нарізки... Та небо впаде їм на плечі, Сказати би якось не різько. Чи, може, мовчатиму рибно, Ну, там печія, їм салати... Для них у четвер точно схибив, Про дівчину будуть питати... Коли там родина, онуки - І серце розріже катана. І сльози у мамині руки, Й годинник іти перестане. Пробачте, змінився завчасно, Пробачте за сліз гіркі ріки. Пробачте, що сонце погасло Для вас, мої рідні, довіку... Зізнаюсь: не їм більше м'яса, Й в четвер покохав чоловіка... @real_dobrutskiy

Диви, твій поет — наче йобаний Ленін, лежить, ворухнутись не в змозі. Він вже паралітик у області паху, всі сенси давно закінчились, бо їх причавила вага емпіричного досвіду, вже розумієш відносність ідей, що виношуєш, хоч і тривожить пришвидшений часу лічильник. Усе залишилось в минулому — учні залишили, як не залишив нічого, найкраще вже, певне, написане, вище ти вже не стрибнеш-то, постьобуєш ще новачків, що хотіли б писати про тварєй-колишніх, бо заздриш, бо пишуть хоч щось, їм ще вештатись, вештатись!.. Ти ж бо лиш можеш себе цілувати, казати, що є чемпіони, що в тебе навчались! А тренери, ну, вже не ті, вже давно не гравці, а ще звіт по роботі, і дача, де знову хворіють піони — і їм від хвороби, й собі від невдобної правди потрібна вакцина. А правда така. Ти навряд чи залишиш свій слід у поезії, друже. Бо ти не навчився себе відкривати з потрібного, гарного боку. Бо справжній — жахаєш. Нікому не треба побачити хоч би і мужність в своїй боротьбі із собою. Бо людям потрібна своя із собою. @defirtonpoetry

Коли світ міцно спав, ти стояв на моєму порозі, і очі твої закришталювались болем. Ти просив дозволу переночувати, і простягнув маково-ромашковий жмуток. Твої пальці дрібно губилися в моєму волоссі і неймовірно пахли полем. Якби почуття мали людську подобу, то саме таким я уявляю собі смуток. Ти йдеш на кухню і готуєш для нас каву, хоча пити її перед сном – погана прикмета. Я злюсь через твою безцеремонність, а ще – через відсутній у моїх грудях тобі-спротив. Ти ловиш очима гострі кути моєї кімнати і переконуєш, що це – ціла планета. А я відчайдушно стискаю в собі думку, що цілий всесвіт – то твої очі навпроти. «Хіба тобі шкода своїх обіймів?» – притискаєш мене до стіни рішучістю свого голосу. А я вкотре намагаюся пояснити, що саме через обійми люди пролазять до серця. Твій подих так близько, тремтіння гаряче у шкіру вплітається колосом. Ще мить – і майстерно збудована мною стіна із «не можна» на пил розітреться. Ти цілуєш мої зап’ястя і шепочеш, що в мене знову не вистачить сил тебе прогнати. Знімаєш сорочку і я пригадую, як здригається твоє тіло під моїм дотиком. Доки ти вкриваєш фіранками вікна, я збираю свої почуття докупи і ховаю їх за гратами. Випробовувати себе тобою – це ніби гратися із важким наркотиком. Ти з’являєшся в моєму житті з абсолютно нелогічною періодичністю, І ніколи не допитуєшся, для кого сьогодні готувала сніданок. Збираєш губами мої сльози з тільки тобі відомою методичністю, І завжди пам’ятаєш, що маєш зникнути, коли до кімнати прокрадеться ранок. ©️ Юлія Шевель

а я тільки, но збирався їхати

* * * Квітень почнеться і не скінчиться потім ніколи. Сливи і вишні цвістимуть в твоєму дворі й в моєму, птахи на світанку після вечірки кричатимуть як безумні. Не буде снігу з дощем і ожеледі, не подорожчає долар, спека не стане нав’язлива, задушлива, неприємна. Ні за ким не буде боляче, ні без кого — сумно. Квітень почнеться — шибки будуть прозорі, наміри щирі, усміхнені кур’єри доставлятимуть квіти, задоволені діти повертатимуться з весняних канікул у світлі школи. Ніколи речі твої не зникнуть із моєї квартири, і стоси найкращих книг і платівок не треба буде ділити, і бордюри, насвіжо вибілені, не зблякнуть ніколи. Квітень почнеться і буде завжди тривати квітень. Проросте й не зів’яне зламана взимку гілочка глоду, вдома буде завжди достатньо алкоголю, фруктів і спецій, без причини, коли захочеться, можна буде тобі дзвонити. Можна буде більше не мріяти про те, що станеться згодом — А просто завмерти, видихнувши, і дякувати за все це. Катерина Бабкіна

📩 Для замовлення пишіть мені особисто - @helen_halu або заповніть гугл-форму: https://docs.google.com/forms/d/18GTrFCpE50cPlQ9HAWszp_sZfWAoktgvYvSqfGUbrV0/edit

Це мій кит Мар радить замовляти збірку @helen_halu