Храм поезії (🖤)

роздягатися кажеш? добре дивись як знімаю одяг ні ні не ховайся не відходь у іншу кімнату чи на балкон курити поклади свій їбучий айкос і не біси мене дивись надумав мене до стіни притиснути заради бога як то кажуть заради бога заради тебе самого - єдиного і найкращого - несвята небогиня ніяка тобі не наставниця розстібає застібки на сорочці я не граюся не морочу тобі юному і здуріти якому красивому голову залишається у білизні напівоголена продовжувати? дати води? горілки? чи заспокійливих? виїбати мене на кухні? та виїби вже хоч де! тільки виїби врешті най очі твої лукаві не бігають най руки твої не тремтять най тверднуть усі твої ...кгм... таланти і всі неприйняті рішення махає рукою - добре прикурюй тут люблю коли дим твій навколо стегон ну то що притиснешся упритул? ти питаєш як це роблю? дуже просто - не думаю не вийобуюсь не шукаю образів просто я вмирала вже бісову купу разів! бісову купу разів морозилась і студила усе довкола поснутим полум'ям вулкани мої дзвенять і розходяться і якось похуй на все      хто втоне              хто виживе ти тільки от по лаві цій ходиш як по воді годуєш мене із рук хлібом і рибою знаєш на тисячу кроків вперед що візьму що віддамся і що ти мене виїбеш      єдина планета яку ти крутиш - моя планета             моя одна додаєш до хліба вина запалюєш німб вінок терновий ми ділимо на обох і так ти граєш мене неперевершено ти граєш мене як бог! ти граєш і груди твої диханням ходять оголені збуджені піт твій - солодкий мед я сидітиму в першому з величезним букетом квітів ти дивитимешся уперед понад голови глядачів софітами сонце твоє освічене і освячене моїм розхвильовано-теплим освідченням пошепки під ніс собі          це немає ніякого значення ти стався         не дивися в глядацьку залу богиня своє зіграла -        крісло її пусте @malskamira #міра_мальська

Та що ти таке? Вирядилась. Кусаєш обвітрені губи. Палиш. Твої сірники мокрі, бери мою запальничку. В затяг. Тепер гербарій горить у твоїх грудях. Ніхто і не побачить мене в твоїй сажі. Ніхто і не почує сморід гару, крізь запах стиглих  яблук. (Руденька, не кажи, що запальничка моя) ⠀ Я б тікав від тебе стираючи ноги, але прикутий. Думав, ти вигадка, чи фантазія психічно хворого мене. Та вони всі бачили в твоїх очах небо, поки я дивився в їх пусті очниці. Не люблять твій колючий светр, а мені пишеться, поки  ворсинки лоскочуть кістки, пишеться під твої сльози, пишеться під каркання ворони... пальцями, брудними від плодів горіхового дерева. ⠀ Твоє волосся — бабине літо, мої думки — в павутинні, як в коконі, жалять мухами в пульсуючі скроні, а ти павуком підкрадаєшся диким. ⠀ Коли я вже однією ногою в грудні, металевими кайданами липнеш до гарячої шкіри. Відривати тебе знову, щоб потім ці шрами клубком в горлі до нового літа. ⠀ Хоча, кидай недопалок мені під ноги, поки я ще в літніх кросівках. Ніхто і не побачить мене в твоїй кіптяві, ніхто і не почує сморід гару, крізь запах стиглих яблук. Але, перш ніж згоріти, хочу запити тебе теплим какао, а краще — дешевим вином. #маркітнийгербарій

1. Надіслати вірш українською мовою. Приймаються як нові так й старі роботи. 2. Тема туру — Пам'ять. 3. Один учасник — 1 вірш. 4. Мати можливість сплатити мінімальний донат у 10 грн. Далі на ваш розсуд. Якщо є бажання підтримати сучасну українську поезію та збільшити призовий фонд, який формується з внесків за участь. Приймаються як римовані так і верлібри на загальних умовах. Дедлайн: включно до 21 листопада о 23:59. https://t.me/uapoets5

1. Надіслати вірш українською мовою. Приймаються як нові так й старі роботи. 2. Тема туру — Пам'ять. 3. Один учасник — 1 вірш. 4. Мати можливість сплатити мінімальний донат у 10 грн. Далі на ваш розсуд. Якщо є бажання підтримати сучасну українську поезію та збільшити призовий фонд, який формується з внесків за участь. Приймаються як римовані так і верлібри на загальних умовах. Дедлайн: включно до 21 листопада о 23:59.

Відкритий набір на поетичний конкурс від Храму поезії — Теорія катастроф. Конкурс складається з 5 турів. На кожен тур надається окрема тема для написання.  За кожен тур обирається 1 переможець, який отримує грошовий приз. За підсумками всіх турів, бали учасників сумуються та визначається головний чемпіон конкурсу, який отримує головний грошовий приз. Для участі в кожному турі мінімальний донат у 10 грн. Далі на ваш розсуд. Призовий фонд формується з внесків учасників. Можна сплатити за участь у 5 турах єдиним платежем.  Ви можете долучиться до конкурсу з будь-якого туру. Та позмагатись за перемогу в рамках туру, але це зменшить ваші шанси на місце головного чемпіона. Конкурс не є анонімним. Звісно, якщо у вас є бажання приватності, то можна подати вірші, як анонім. З приводу конкурсу писати сюди. Вірші залишати тут. До дедлайну роботу можна редагувати у гілці. 1 учасник/1 вірш. В теорії ви можете створити фейк, але відповідно, якщо — це з'ясується, то робота дискваліфікується. Верлібри та римовані на загальних умовах. На кожен тур будуть запрошені судді з нашої спільноти. Від 3 до 5 поетів. На кожен тур, згодом дається список суддів. Три критерії оцінювання: техніка, душа (відображення внутрішньої рефлексії, сублімації та досвіду у творі), розкриття теми, за 1 критерій від 1-5 балів. Склад суддів на кожен тур частково змінюватиметься. На 1 тур можна подати роботу раніше опубліковану. Далі роботи повинні бути новими, раніше неопублікованими, знову ж, якщо про це стане відомо дискваліфікація. Дедлайн: включно до 21 листопада о 23:59.  Чекаємо на ваc.

Не будись, лелійне малятко, ще встигнеш набутися: ще покаже тобі чорноангельний світ обвуглені хати та звивисті шáнці. І з пузця твого зробиться вирва — тільки нíде там буде гніздитись. І не виросте з тої вирви дерево — витопчуть випалять. Та поки ти цього не знаєш, тож спи, не будись, лелійне малятко @tallyakmovyt #таляк

Відкритий набір на поетичний конкурс від Храму поезії — Теорія катастроф. Конкурс складається з 5 турів. На кожен тур надається окрема тема для написання.  За кожен тур обирається 1 переможець, який отримує грошовий приз. За підсумками всіх турів, бали учасників сумуються та визначається головний чемпіон конкурсу, який отримує головний грошовий приз. Для участі в кожному турі мінімальний донат у 10 грн. Далі на ваш розсуд. Призовий фонд формується з внесків учасників. Можна сплатити за участь у 5 турах єдиним платежем.  Ви можете долучиться до конкурсу з будь-якого туру. Та позмагатись за перемогу в рамках туру, але це зменшить ваші шанси на місце головного чемпіона. Конкурс не є анонімним. Звісно, якщо у вас є бажання приватності, то можна подати вірші, як анонім. З приводу конкурсу писати сюди. Вірші залишати тут. До дедлайну роботу можна редагувати у гілці. 1 учасник/1 вірш. В теорії ви можете створити фейк, але відповідно, якщо — це з'ясується, то робота дискваліфікується. Верлібри та римовані на загальних умовах. На кожен тур будуть запрошені судді з нашої спільноти. Від 3 до 5 поетів. На кожен тур, згодом дається список суддів. Три критерії оцінювання: техніка, душа (відображення внутрішньої рефлексії, сублімації та досвіду у творі), розкриття теми, за 1 критерій від 1-5 балів. Склад суддів на кожен тур частково змінюватиметься. На 1 тур можна подати роботу раніше опубліковану. Далі роботи повинні бути новими, раніше неопублікованими, знову ж, якщо про це стане відомо дискваліфікація. Дедлайн: включно до 21 листопада о 23:59.  Чекаємо на ваc.

«рoker face» Я навчений тримати «рoker face» І не зважати на гидливі реверанси. Вам буде важко осягнути сенс В моїй такій оманливій гримасі. Я навчений ходити по землі Із головою, що сягає неба. Проблеми ваші ‒ ха, такі малі! Не знаєте, що хочете від себе! Я навчений писати не пусті Слова, тому мені нестерпно Читати знову дописи в Інсті, Що вбити хоче хтось в собі поета. Я навчений, та кажуть знову вчись На помилках, на досвіді, у справі. Для мене світ, мов поетичний вищ, Де вчитись складно, але так цікаво! © Андрій Буремний

ЧЕРВОНА ЛІНІЯ На пероні пахне металом і кавою, яку ніхто не допив яку ніхто не чекав, бо так ніхто не писав. Плитка під ногами дихає, наче шкіра старого міста, що втомилось бути лише точкою на мапі, лише табличкою на автострадах. Я стою не для того, щоб їхати — я стою, щоб *втримати себе на місці.* Жетон холодний, він блищить, як релікт — останній предмет віри в часи цифрового вимирання. Наче чудодійна пілюля, що всі болячки лікує, проковтнеш, і система знов запрацює. Голос оголошує станції, наче проповіді на похороні: все одно вітряно і ніхріна не чути. *Двері зачиняються.* І натовп зіжмякує тебе, як шпаргалку, яку запалила вчителька. Тут усім байдуже, чи ти поет, чи безробітний бог, чи просто ще один силует у спільному дзеркалі транспорту. М’ясо шукає м’яса, тепло шукає тепла, і лише думка холодна, як поручень. Поїзд рушає. Червона лінія — це не маршрут, це шрам на обличчі міста. Пульс, що стікає з підземки у темряву підсвідомості. Тут поховано мрії, що колись пахли бензином і юністю, тепер пахнуть офісом і тривогою. Коли вагони вириваються назовні, світло дня лупить у скроню, немов сповідь після запою. Міст розкинув руки над річкою, місто блищить, мов розфарбований труп — пафосний, живий, бездушний. І Бог, як завжди, не мовчить: — *Я створив цей цикл.* А я відповідаю: — *Ти створив цю лінію, але я хочу вийти там, де нема станцій, де кінчається звук, і починається забуття.* Поїзд знову занурюється в темряву. Світло миготить, як остання ідея. Я пропускаю свою станцію, щоб сісти на зустрічний поїзд, крутячись безперестанку рубцями цього міста, рубцями своєї зневіри. @kudlatyy #кудлатий

Ембріон (Вірш №14) Скуте в стінах черева, плаваю, не дихаю. Рухами непевними граюсь пуповиною. Чую добрий голос тата: «Сину, а я знаю, де ти!». Чую щирий голос мами: «Ми чекаємо на тебе!». А-а-А-а-А... Лю-лі-Лю-лі-Лю... А-а-А-а-А... Лю-лі-Лю-лі-Лю... Колисає мене мати перед зустріччю зі мною. З нетерпінням я чекаю, коли вирвуся на волю. Я штовхаюсь і радію — цей, нарешті, день настав! І, не втративши надію, ставлю я життя на старт. Відблиск світла крізь повіки пробивається у очі. Мама мило і повільно ніжним голосом лоскоче. А-а-А-а-А... Лю-лі-Лю-лі-Лю... А-а-А-а-А... Лю-лі-Лю-лі-Лю... Бачу — татуся немає. Поглядом питаю: «Де він?». Мама каже: «Він під нами». — Де ми, мамо? — Ми на небі. А-а-А-а-А... Лю-лі-Лю-лі-Лю... А-а-А-а-А... Лю-лі-Лю-лі-Лю... © Анатолій Касперський 10.08.2025 t.me/kasperskyipoet #анатолій_касперський

Золотоворітська позолочена листям що драматично паде додолу скільки втоми в руках після всього життя ще й на осінь ламає кістки та голову переходжу дорогу повертаюся до Хрещатика разом з фільтром в руках у підземку стару спускаюся і сідаю на потяг, щоб доїхати типу "додому" навпроти хлопчина наче вимріяний із вусами що вкладалися довше мого волосся розглядаюся й бачу його очі (вуса) (вуса) і усмішку тримаю його за руку /не торкаюся, тільки поглядом/ перше побачення в нас на рейтарській поцілунок в театральній тривкій півтемряві потім кіт і собака потім кава і знову побачення рух сповільнився станція змінює станцію збираю речі докупи і власноруч видаляюся із фантазії виходжу надвір і вдихаю на повні груди, підзамахано йду купувати ліки - історія любові у нас закінчилась без шансу на старт, без свідків я вийшла з метро на Святошино він на Нивках @in_gal_night #софія_волкодав

«спа‌день рожевий нагонить думки про все те перебуте. далекі скитання пропахли вишневим суцвіттям. розвівся буремний вогонь – насолоджуюсь миттю: звільняю усе, що так довго тримав аби знову відчути. хмарини помірно сповзають – крильми‌ то махають фламінго пухкі, наче губи і хочуть з‘єднатись скоріше. дивлюся на них, розуміючи: бісова тиша! скорила й пришвидшила сум – де собака заритий. поблід я. той оболок-птиця потроху просякне багряно-червоним і так поступово стемніє під натиском ночі. палка ностальгія звільнилась – римується стовпчик, тепер вже не тільки ігристим розсудок нарешті наповнено. розгладились стомлені хмари і зшились в одне простирадло, лиш присмерки скрізь тут засіли, а схід неминучий… отак, зазирнувши в минуле й згадав, як світами мандруючи, не бачив подібного неба – нестерпно ж, та, трясця, як гарно.» 💗🦩🍷 © Ольга Ритик @in_vino_vino

Привіт! Як ви знаєте на мтб було прикольне завдання з прозою, для якого прийшлося попотіти, але ніби навіть вийшло шось, шо вийшло. Це історія про те, що люди, насправді, можуть нічого не знати про вищі сили, на землях яких живуть споконвіку. Будь-які уявлення чи сподівання можуть виявитися марними, навіть фатальними, і питання в тому, чи впливає негативний досвід одних людей, на повторення помилок іншими? 5 идолів на біду Текст тут За допомогу з аудіо дякую: Андрію Мальві Antony Ghost AT Kvazartsevam Немаксиму Теплому сніжечку Лисичці Юрі Іванову Якщо прям зайшло: 5355280016798009 Kildun4ik 🦩

Ембріон (Вірш №14) Скуте в стінах черева, плаваю, не дихаю. Рухами непевними граюсь пуповиною. Чую добрий голос тата: «Сину, а я знаю, де ти!». Чую щирий голос мами: «Ми чекаємо на тебе!». А-а-А-а-А... Лю-лі-Лю-лі-Лю... А-а-А-а-А... Лю-лі-Лю-лі-Лю... Колисає мене мати перед зустріччю зі мною. З нетерпінням я чекаю, коли вирвуся на волю. Я штовхаюсь і радію — цей, нарешті, день настав! І, не втративши надію, ставлю я життя на старт. Відблиск світла крізь повіки пробивається у очі. Мама мило і повільно ніжним голосом лоскоче. А-а-А-а-А... Лю-лі-Лю-лі-Лю... А-а-А-а-А... Лю-лі-Лю-лі-Лю... Бачу — татуся немає. Поглядом питаю: «Де він?». Мама каже: «Він під нами». — Де ми, мамо? — Ми на небі. А-а-А-а-А... Лю-лі-Лю-лі-Лю... А-а-А-а-А... Лю-лі-Лю-лі-Лю... © Анатолій Касперський 10.08.2025 t.me/kasperskyipoet #анатолій_касперський

Із поля життя тебе ампутовано, ти став особистим фантомним спомином. Після Мідасових доторків смерті спогади — золото. Пам'ять роздерто на сонячне «до» і маревне «після». «Не вірю» в думках — заяложена пісня. Так само болить і все ще чутливо, хоч раціо вже давно зрозуміло: не варто пускати мінорність по вені, сухе чорне стерня не стане зеленим, чим не полий. А Signal'на ракета вже не працює в доставці букетів із жовто-багряних степів на Донеччині, і соняхи точно будуть приречені зів'яти, примарним твоїм недарунком стоятимуть в полі похмуро і струнко. Оберт за сонцем скрутить їм в'язи, вони теж помруть, але не одразу — на сороковини спорядять у вирій душу твою, а повіки закриють пелюстками замість монет, з букетом зустріне тебе вже Вінсент. Мороз і сльота посваряться з квітнем і врешті підуть. Щоб міг спомин красіти, старанно вкладаю насіння у лунки, тепер кожен сонях — то твій подарунок. *Присвячується моєму другу Віку, який надсилав найкрасивіші соняшники з лінії фронту і любив картини Ван Гога @lysychkazlisu #лисичка

і вони стали такими зрілими ці досвіди що годі казати про себе тільки слухати як брунька на гілці розпускається в горішніх плавнях як гірчить полином збентежене юністю надвечірʼя чи стаєшся вперше собі близьким в спільну макітру засипані пережитки минулого Тижня Року Дня тримай розітри до байдужості все скошене поневолене вічністю випрасувана кремезність дикого поля і ці втомлені носії дорослих облич риплять під натиском годинникових черевиків поки березень ретроградить неповерненнями і протягом завіса / в цій реальності мені бракує тільки твоїх привіт @nlitvinovapoetry #літвінова

все що у тебе є – все воно може боліти те чого в тебе немає боліти не буде тож позбувайся добра допоки ще літо і не ховайся від зла бо воно повсюди і не звертай із дороги якої не видно і зупиняйся скрізь де знайдеш спочинок краще обходити збоку все необхідне краще не підбирати з дороги піщинок «свій» і «чужий» – це слова що нічого не значать «хочу» і «можу» – ілюзія для олімпійців майя суцільна – усе що ти чуєш і бачиш пік параної – біг у мішках на милицях воля й бажання – проекції термодинаміки смерть і життя – лиш питання сухої статистики годі шукати на небі підказок і натяків годі пройти вздовж межі уникаючи ризиків все що ти маєш і любиш – усе воно буде боліти все що вже втратив – не станеться навіть журбою є тільки простір і час – і обидва вони відкриті є тільки біль у тобі що минеться разом із тобою Іздрик #іздрик

хто осудить його за жінку, що тіло її далеко дальше паломнитцва до медини до мекки до іншої будь-якої пригоди що віін її згадує кожного разу як їсть яблука

Там, де сходяться дві підземні річки, Де ворожки торгують курчатами й потерчатами, Де чорно-червоні півні опівночі кукурічуть Ця розхристана осінь бере свій початок Вона збирає собі безумних поплічників, Мов збанкрутілий директор цирку - трупу, Ось ця кривенька буде смішною калічкою, А цей патлатий навчиться грати на трубах Ці будуть робити сальто й ходити по линві Зриватимуться і падатимуть, ніби яскраве листя Обов'язково буде полин. Він просто буде полиновим Треба, щоб він творив осінню гіркаву близькість Ще осінь візьме кількох поетів і панків, Також підуть оті ворожки, курчата і потерчата Візьме й мене. Я буду пришибленою панянкою, Яка кидатиме ножі й не влучатиме Ти, певне, станеш спеціалістом із фокусів, Заклинателем кобр, хранителем брехливої мапи Коли нас оголосять у розшук, в описі Тебе згадають як того, хто був, хоч і не мав би Сизий дощ сіятиметься, мов крізь сито Навчимося ліпити големів з вохристої глини Наші відьми на вогнищах палитимуть інквізиторів, Наші голуби носитимуться з тліючими вуглинами Ми лякатимемо дітей, обкрадатимемо арсенали, Будемо зваблювати священників і патриціїв, Говоритимемо мовами, що їх ніколи не знали Так пройде тридцять днів, і ще тридцять, і тридцять Ці осінні уміння - підбирати ножі, що не влучили, Довіряти розмитим мапам, розмовляти із кобрами, Братись за руки, єднать імена сполучником, Засинати на зиму під однією кусючою ковдрою Марина Пономаренко