Храм поезії (🖤)

А може автобус втомитися везти моє сумне тіло? Встав на диби, не сміливо, хитаючись в такт мотиву скрипучому з радіо, він відкриє всі задні двері і, пристебнувши нормальних людей, виплюне мене та поїде геть. А що коли дзеркалу остогидне наслідувати мої дії, воно захоче стати сміливим і чесно сказати: «твоє обличчя кольору зливи занадто бруднить мою  особистість». Воно краще трісне, запітніє, замажиться, аніж ще раз покаже розмазану кашицю на яку я, кажуть, все більше схож. А що як квартира зрадить також? Її кухня заплакана заткне всі отвори раковин, і ванна моя водоспадом вимовить слово «розплата». Зал розвернеться задом, коли знов я з´явлюся убогий, він розірве на частини дім тільки б мої ноги не торкалися маминої підлоги, і взагалі я тут більш не з´являвся. А що коли станеться, що людина всередені мене не справжня? Може то ящик під плащиком  з м‘ячиком замість скроні, обмотаний тряпкою, з зубами червоними, іграшковими, з дитячої пачки жуйкових цигарок. І очі з пляшок. І руки з бляшок з ременя мого батька-лишенька. Що мені тоді залишиться? Я маю цю звичку - кожен день готуватися до майбутнього, і тому вирішив, що існуванню не бути А автобус все їде рівно. Втомлюйся вже та й забудемо. @levizkins #левіза #поезія

Емма сьогодні фарбує волосся в синій Емма ледь посміхається чужій дитині. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Емма не міняє зачісок бо боїться стати занадто дорослою. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Всі наші фотокартки розмиті Крім однієї Біля будинку з рудої цегли. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Ці спогади спресовані як книга, Вони заховані надто глибоко, І лиш іноді у нічному поїзді вони падають на тебе зі свистом. як навушники з верхньої полиці. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Її улюблений вірш твій, це отой, де "крутий перехід від ямба до анапеста", ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Про непотрібних котів, яких всиновила смерть, коли знайшла їх у червоному кошику серед шмаття. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Емма купує презерватив у кіоску. Емма сьогодні фарбує волосся в червоний. Емма більше ніколи мені не подзвонить. @olgaram

занурюю пальці в грудину розм'якшену іржею втрат і не зустрічаю супротиву шукаючи серце чи може той вогник який колись злетить щоб злитися з іншими такими ж не знаю чи матиме значення хто з нас де чи зможуть наші вогники відшукати один одного впізнати і притулитися лобами *** не знаходиться серце чи все вислизає з пальців крихкотіле знаю ти сказав би як завжди облиш. дай собі спокій. відпочинь тож залишаю його зарюмсане і зморшкувате десь у кутку грудної клітки хай буде так по твоєму слову дам собі спокій але колись мій вогник точно наздожене твій @lysychkazlisu #лисичка

Ненависть — найкращий ресурс для стрибків вище голови. Так часто робив їх, що навіть не знаю інакших шляхів. Знову і знову пережовуєш це почуття всередині, у процесі згризаючи губи та щоки до крові. Ти накачуєшся, мов наркотиком, цілеспрямованим бажанням палити себе заради уявних моментів, бо без нього не видно нікому, де ти. І як немає, куди спрямувати усе це, то починається: серце; вихаркування текстів кров'ю зі щік, губ чи легень, які потім лишаються на туалетному папері; подерті шпалери та шкіряні шари з пліснявою, що з'явилася за відсутності свіжого повітря; зрештою, можливості просто вдихнути, без скреготу заіржавілого хребта та суглобів; пересилення природного больового порогу з відгуком реву Дніпра, якому вториш, яким ти — вторинний у текстах. Можна перебирати сотні літер, якщо ти — ментальний паралітик, не здатний рухатись далі по виставці витворів мистецтва у галузі створення спотворених сенсів життя, яка і є цим життям, яке ніхто з нас не обирав. І шлях прийняття цього непрошеного дару можна побачити, детально вивчаючи геральдику шрамування людей. Дивіться, ось онкологія в когось з тих, хто завжди був близько — буде як рак, очищати від бруду, хоч і лишиться на дні, бо потоне в водоймі проблем навколо. І ніхто не почує, коли він на дні буде плакатись, бо через очищення навколо відбувається внутрішній катарсис. Ніхто не почує, коли він на дні кричатиме, що не потрібний цей дар йому. Бо в усіх інших є свій власний акваріум, щоб тонути та виринати. @defirtonpoetry #федько

Залишу тут посилання на збір, щоб бажаючим було легше знайти: інформація про збір, збір 🙏

Осінь – не привід проспати все на світі, або хоча б варто спробувати сумістити приємне з корисним. Тому в четвер о 20:00 ми з Веронікою Мовчан @Verondadjokonda пострімимо та потеревенимо про "Сни за тарифом "безліміт", будемо раді, якщо завітаєте 😉 Цей стрім, як і усі інші – благодійний. Збираємо кошти на цукорки для розвід роти 21 ОМБр. Цукорки – це антидрони системи, які детектують різні літальні апарати (орлани, елерони, ланцети тощо). Вони потрібні для того, щоб хлопці могли прикрити себе від загроз з повітря та більш безпечно виконувати бойові завдання. Тож ці девайси дуже важливі і можуть врятувати життя. Долучіться донатом – подякуйте нам за етер! Донатити сюди: банка в шапці профілю 5375 4112 2203 7975 Paypal: veronikamovchann@gmail.com В коментарях «на цукорки» Просимо вас не забувати про лайки, коментарі та репости! Разом переможемо!

тонкі матерії всередині тебе рвуться, опори підхитуються й переламуються ти знаєш, що не дійти-не побачити, де гніздиться і в'ється спокій все, що документує твоя абсолютно риб'яча пам'ять — біль і сміх світлоокий отак рости крізь повітря осіннє, крізь попередні досвіди отак ловити сонце обіймів кожного із найближчих так розуміти, що насправді ні час, ні простір все одно ніколи не прогайнуєш, не втратиш, не перевищиш що насправді в деталях критично важливі значення навіть ті, що спочатку здавалися непосутніми так приймати, що ти складаєшся і з любові, і з люті так сидіти над дрібними обрізками власних спогадів, уявляти себе обдарованим колажистом так просити пробачення в тих, кого осмілився гризти . так питати: "що я можу для тебе?" в себе, тих, хто лишаться, хто підуть так кришитися від почутого "просто будь" @bukhtasvitla #світляр

занурюю пальці в грудину розм'якшену іржею втрат і не зустрічаю супротиву шукаючи серце чи може той вогник який колись злетить щоб злитися з іншими такими ж не знаю чи матиме значення хто з нас де чи зможуть наші вогники відшукати один одного впізнати і притулитися лобами *** не знаходиться серце чи все вислизає з пальців крихкотіле знаю ти сказав би як завжди облиш. дай собі спокій. відпочинь тож залишаю його зарюмсане і зморшкувате десь у кутку грудної клітки хай буде так по твоєму слову дам собі спокій але колись мій вогник точно наздожене твій @lysychkazlisu #лисичка

🕊️ Ангели не продаються. 2.0 🕊️ Книга "Ангели не продаються" отримала продовження та завершення. Тепер всі історії живуть під однією обкладинкою і називаються "Небесний Причал". До книги увійшли повісті "Ангели не продаються" та "Ціна крил", а також старі та багато нових оповідань про крилатих. На всі питання дані відповіді, всі історії відпущені, а герої отримали свої шляхи. Книгу можна взяти у мене. Пишіть в коментарі або приват, я відправлю. Книга наразі існує у форматі PDF, в якому є робочий зміст, а файл читається у додатку ReadEra. Можливо, пізніше я зможу зорганізувати FB2, але не зараз. Ви також можете дати книгу близьким, якщо вона їх порадує та принесе їм сенс. Але не викладайте її, прошу вас, у мережу, адже я планую її видавати та надсилати рукопис у видавництва. Тож я просто вам довіряю, тим більше, книга саме про це (в тому числі) – про довіру та радість. Правила ті самі. Вільний донат тоді, коли вам зручно, у зручній для вас формі на оцю картку: 4149629351667233 Ви можете не звітувати мені про це, задонатити після прочитання, або до та після, це може бути десять гривень або десять тисяч гривень, стільки, скільки вам відчується правильним, я зрадію та буду вдячна усім варіантам. Якщо вам так безпечніше та спокійніше, можете звітувати. Повна воля буття! Я вас люблю у будь-якому разі. *** Анотація до книги «Небесний причал» Жанр: міська казка, фентезі «Одного разу поруч з людьми з’явилися крилаті істоти, схожі на дітей. Мудрі, сильні, дивні. Одного разу люди не зрозуміли, що робити із дивом, злякалися і почали діяти звично. Продавати, купляти, заводити ангелів, як домашніх тварин. Це у кращих випадках. Але чому ангели дозволили так вчиняти із собою? Може, справа не в них, а в людях? І що робити тим, хто прекрасно усвідомив, заради чого прийшли у світ небесні крилаті духи? І зрештою, кому з нас справді варто прагнути Небесного Причалу?» Гарного дня та сильних крил за спиною. #до_читача ***

тілесність та трохи естетики для очевидно опуклих драм сонце вище аптеки ніч глибше дезинфікованих коридорів точка часу асимілювалася, ніби давно була з корінних слово а за ним - вивихи субкультур і бинти віджилих технологій де блоги про бога ледве сягають заявлених побічних дій Беатріче сипле у кошик стиглі ягоди щоб зробити відвар для спинного мозку, що крутить музику тихих часів та плідних передмов трохи підшкірних танців для обезголовлення диких риб яким несерферна дошка стала масовим притулком @viknapoetry #верле

=+= ти – моє око циклону кривавих днів чуєш, як видих раптом не гріє – морозить? просто у цю секунду від дій до вдів світ ворушивсь так само. і цвів амброзією. ти – тимчасовий прихисток в грудях прірв бачиш, як алергія повзе – і немає спасу? діло страшне: хтось тільки народився, і – постарів атоми болю крокують десь поряд з образою на вісім мільярдів практично байдужих тіл це ера-спарта: дитя-утопію геть зі скелі не стануть свідомими ті, хто і не хотів товченим склом російськість гниє під стелями ти – моя яремна впадина; рівний ритм серця; мурах по шкірі; сонячних днів; артерій дай хоч хвилину: вдихнути, згадати Вітмена, кліпнути – і не втратити рідних від рук "імперії". 05.09.24 #revantapoetry @revanta_notenough

У мене сьогодні походу день народження. Пішов третій рік у спілках, в українській поезії, в організації оулу і тд. Йде з перемінним успіхом, я досі шукаю себе і радію коли знаходжу якісь клаптики. Сов'ярня розвивається і я досі у нею вірю, сподіваюся не один я. Боротьба триває🤙 Традиційно, якщо хочете привітати монетою то 5355280016798009

Пливуть хмари-човни – чинно осінь у місто заходить. Оксамитовий ранок – черпаю атласне затишшя. Необвітрений лист ще не витримав намір природи, Проникають у вікна п'янливі гормони гашишу. Ковила вже сивіє – схиляє колосся додолу. Одинока олива на схилах щедротами гнеться, Починає покров ларго землю вгортати у ковдру, І зненацька зірвались у небо птахи... чи у серце? Виногрóна стобарвні велично проміння вдихають, У мускатних скарбницях дбайливо тримають жарини, Вже за мить перетворяться в істину, в сенс і у сяйво, Віддаватиме осінь стократно каскадами вина. І все більше і більше дурманить солодка отрута, То журбу нажене, то дитинство, то в спокій поверне, І незвана гроза, раптом дощ видноколи окутав — Це Дажбóг покидає престол до наступного червня. @black_white_house_poetry #чббудинок

/черви/ я хочу, щоб ви згнили — покинуті, непохо‌вані. я хочу, щоб ви не могли напитись нічим, крім морської води. у пеклі мало смоли, щоб вам казани наповнити за те, що ваші брудні копита посміли ступити сюди. я хочу, щоб ви страждали й коли ваше місто спатиме — аби ви безсило дрижали від виску сирен і тріску пожеж. у пеклі занадто мало вогню, аби катувати вас. аби ваші душі від бруду очистити, треба дерти ножем. хай душі ваші черви‌ві ніде не знаходять при‌хистку. шматуйте їх дужче, вогненні бурі! шуліки, зліше деріть! хай спершу здохнете ви, а потім і ваші при‌хвостні, що врешті стягнули овечі шкури й явили з-під них щурів. ...ворога возлюбити не можу — прости мене, Боже мій. немає добра до ницої че‌рні, яка прийшла по моє. я хочу, щоб ці раби родючість землі примножили і здохли, немов жалюгідні че‌рви, якими вони і є. @nikolasson #ніколассон

В чані з пасифлорою кажуть спокій живе у стінах заклеєних золотавим скотчем у скутках ночей помаранчових у тиші першої сповіді Естер зрізає спогади мов шкірку диких плодів та тішиться  манірною пасифлорою - проступає з-під блідої шкіри стигмами на зап'ястях її гострі вогні-пелюстки спалахують новими зірками зривай         їх марлевий цвіт заповнюй         незбовтану порожнечу темної  холодної води що просочується крізь понівечене чоло квадратних метрів мертвими краплями потойбічних сліз і в той час як пасифлори обплітають кожен сантиметр стіни туляться жантиляться випростовують білизняне мереживо вусиків чорні слизькі баракуди вливають отруту в Естер пестять оголені груди торкаються  її глибин ї ї п а л ь ц і т о р к а ю т ь с я д н а о, де ти тепер, моя несамовита Естер?     клеїла скотчем вікна щоб друзки не різали шкіру щоб раптом не впасти додолу вона кожному хто не міг почути доки чорна й густа отрута безжальних  списів пасифлор затопила метри її надій забираючи втому та відчай текла  зап'ястями Естер текла  текла і нарешті Естер  занурилася у вічний спокій з головою Єва Верле https://t.me/viknapoetry

*** Цієї холодної ночі мене вкривала журба Цілував мені вітер плечі Витирав мої сльози з лиця Я втікала від себе знову Не хотіла бачити сни Бо являлась мені розмова Де залучені я і ти Та втікаючи проти вітру Я лише змарнувала час Десь поділися мої сили Але врешті й немає "нас" @Love_is_boo

імена втомили уже, пора залишитись без імен, сіллю морською смакує ця дрібка літер серце на осінь стає максимально пусте й просте вся його палкість висне, як дощ в повітрі, дні пролітають, неначе пісок з пустель – трохи січуть обличчя, скриплять на зубах, набивають тобі оскому... сонячні зайчики кочують зі стін і стелі в теплі краї, лікувати чужу утому а ти виймаєш із себе рибальські гачки, скидаєш стару луску як велика сумна рибина, обдираючи бік об камені і приймаєш нутром всю планету, тобі близьку викликаєш у пам'яті татові смішки і очі мамині і ведеш, і ведеш хвостом по намулу і по піску, і зникаєш в передосінній тузі й любові, зникаєш із плавниками @bukhtasvitla

вітаю, наші переможці: 1 місце - Саша Хопта 1 місце - Немаксим 2 місце - Лана д'Арк 2 місце - Адрій Мальва результати коментарі вірші окрема подяка суддям Каті Цимбал, Тата Пі та Діані Онофріюк #хрампоезії