Храм поезії (🖤)

Добірка! 1 місце! @cherry_fellow — "Гауді" 2 місце! Ірина Білик — "Буде час" 3 місце! @jessihalliwell — "Корчмаре" Варті уваги! @oksana_prykhodchenko — "Лише б душа" @clair_re — "Дівчинко моя" @RLysenko — "Безодня сумнівного кохання" @ZANDER_XHM — "Чоловік що кохав" За суддівство дякуємо: Чорній Ісус Вероніка Мовчан Іра Божко Олеся Репа #вірші #тижнева_добірка

І приходять вірші й стають на порозі, як діти. Просять хліба. І просять вивести їх на світло. Ось розсипані крихти. Що маю вам, діти, дати? День за днем до нуля прямують, немов солдати. Витягаю з горла зіржавіле вістря мови. Чим ділитися? Різати свою литку знов? Ні запхати у піч, ні лишити напризволяще. Лиш приймати в обійми окате таке нещастя. Цілувати в чола, як тих, що лягли зарано, наче зерна у землю, не зорану тракторами, з ошалілими вирвами, що кричать у простір. Годі їсти просити, ставайте уже дорослими. Нам ще довго іти по тунелю хребтами колій. Що за світло? Горить колосся на видноколі. Юлія Мусаковська #мусаковська

що ти береш із собою туди? слова. не писані на папері, вкладені в душу. навіть якщо душа моя — в п’ятках. навіть якщо ніхто не відає, скільки в ній грамів: більше чи менше, ніж в кулі. навіть якщо куля — шалена. беру слово «мама» — бо хто б сумнівався. і «пташка» — тому що воно крилате. і «дерево», дерево теж заберу з собою. бо воно про рід і про гойдалку, а сад — це те, що тебе тримає. плід і початок, земля. вона, зрештою, теж про можливість. точніш, неможливість без. і тому я беру з собою туди слова. і несу їх на шкірі як обереги. Катерина Міхаліцина #Міхаліцина

Не візьму червоної отрути, Крутить шию. Болять руки. І над прірвою постукай. Тукі-тукі Ту-ту-ту. Зникло світло серед острову світла. З нею втік би на гостеві звідти. Та невтішні бо осторонь звістки. Нема місця для хорошої невістки. І для неба немає причини поплакати, якщо міцно забити його латами. Якщо міцно мою руку триматимеш повік. Я закрию лише одну з повік Іншу залишу, щоб дивилася на тебе Іншу, щоб шматочок землі тримала в долоні Ще одну, щоб завжди тиша у скронях І холодні пальці не торкалися спини. Якщо буде занадто – зупини, але хвилі у склянці не з твоєї вини, і гарячі плями по кімнаті не вони І горять палаци, і ти...гориш. На стовпах творіння радості та пустоти, і коли за пазухою гравій, думаю — що ти. Бо єдина правда у світі зла — це коли горять міста із червоного скла. І коли спускається червона річка по руках І коли в пакетах зі сміттям чиєсь життя. Я сміюсь, бо сміятися – твоє останнє побажання. Навіть якщо болить голова. Навіть якщо тебе поруч нема. @maLvaaaaaaaaa #мальва

З дуба ніс розіб'ю, перетну інфошум, зроблю висадку в полі на Марсі. Побудую там дім 3D-принтером мрій — якось дам собі раду, не парся. Відірвало крило. Та з душі відлягло: всі зразки в кріогніздах вціліли. Суднотроща. Димок. Судна троща думок. Дістаю з морозилки циліндри. Тремор руки надгриз. Мікроскопом униз. Розглядаю в пробірці майбутнє. Тихим дотиком сліз спогад в око проліз — твої риси не можу забути. Біопам’ять на склі. Все отут зберегли: відродити колись для нащадків. Емоційне соте. Не прощу собі те, що з тобою не встиг попрощатись. Відчай серце розтяв. Клонувати життя… Цей план людства не стане провальним? «Ною, тільки не ний! Не все злиплось на ній. Тобі ще Новий світ будувати!» Тераформи страхів. Час повзе мимохідь. Дочекатись примарного “завтра”... Кануть зойком у тил кайнозойські ґрунти. Із орбіти Земля відв’язалась. Асфіксія ідей. Щось пофіксити б десь... А фіксатори зв’я‌зки натерли. В світові двигуни бруд амбіцій проник. Вибух другий. Зшивання матерій. Кожну кузьку і гриб із клітини збери... (бо реборн для смиренних як ребус) Редактура невдач. Тест на стійкість не здав. На радарі нерадість не щезла. Реверсивний прогрес нас до кварків зітре суб'єктивністю екстраполяцій. Молоко протозір. П’ю очима цю сідь, хоч за шкірку бере страх облятись.  Для команди мій звіт: ви зі мною повік… в епітафіях на монолітах. Свій несу саквояж. Та чому саме я?! Чом мені пощастило вціліти? Цифрове дежавю. Вже й забув, де живу. Дожувати б журбу — і за діло. Ось зразок номер п'ять — рідкісний екземпляр. Для колонії буде безцінним. Капітан говорив, що це справжній прорив й так боявся, що хтось усе згубить. Я так довго боровсь… В світі болю й хвороб саме ти мій бальзам ярсагумби! Лиш про тебе думки — стимул далі іти. Так би вже збожеволів помалу.  Вже би здався і вмер в безнадії химер... Ти — єдине, що досі тримає.  Пройде вік самоти, клони будуть рости, мов на дріжджах: їм в колбі вже тісно. Може, навіть колись так повернешся й ти — паразитом в своє/чуже тіло? На плантаціях див, що цей світ породив, або десь в марсіанському барі випадковістю фраз втрачу голову враз, як твої строгі очі побачу. @tysha_poems #тиша

Зітлілі каганці в притулку тилу, за тілом тіло, тихо й несміливо один за одним танемо потроху. І порохом до праху чорна охра спадає пилом в білі ноги свідків. Ми плачем хором, сміємося зрідка і переважно пошепки. Ніхто вже давно нас не запитує: "Ви звідки?" Пустельний погляд каже швидше фраз про нас, хто тягне крок по краю прірви. Десь там фінал та ілюзорний шанс з людинобійні вибратись живими хоча би тілом. Байдуже на душі. Бо шлях все вужчий, а у спину дужий піщаний самум замітає слід. Густого кисню димний моноліт не розкусити, щоб вдихнути кусень. Назад шляху немає, йди, бо мусиш. Бо хтось повинен світло вберегти. Хто ж як не ти?

Пружне, дородне тіло, Ніжно-дзвінка душа. «В зоряних заметілях Ми відшукали шарм». Роси на край шапчини Крап — виграють дива. «Пісня журбу розчинить, Хай розіллється! Два сонця: одне над світом, Інше — в тобі. Топи Лід, що мурує віру. В жменю збери теплинь». Ліс береже розмови Мавок, чугайстрів... «Стрів Морок? Долай любов'ю! В ній— світлячковий рій. День дощовий зігрівся: Ти його полюбив». Мавки й чугайстри лісу З виду — прості гриби. 22.08.2024 @tettios Картинка: ШІ #конкурс_віршометрія #грибний_сезон #віршеняв

▪️ЛЕЩАТА▪️ Коли йшов на щуку і ловив на жабку, було дуже жарко, скроні у лещатах затискала спека, стомлюючи очі; день ставав коротшим, червінню пророчим. Хмиз, як кішка, плутав під ногами стежку, коли в лісі вперше – від шляхів залежить, чи знайдеш дорогу межи териконів вздовж ріки у спеку, що стискає скроні. Коли йшов по полю, нив, бо скроні тисне; ґрунт, немов кавун, вже перезрів і тріснув, оголивши землю, жили крейди з кряжа, що мені не скаже, як постане стражем; на ріці ізловить декілька снарядів, а тоді навряд чи мав би я це знати. Коли йшов у кедах, назбирав, напевне, весь пісок в шкарпетки – так летів до тебе. Черга ця нестерпна, голіруч – не в змозі: взяв я по дорозі парочку морозив. Попри лід фруктовий так горіли щоки, хвилювався чокер, що завадить щось нам, та жага лишалась, охопив я спину, стала ти навшпиньки, ніц нас не спинило. Йду у ніч по спогад – то згадати варто, Кряж тепер на варті; правди не сховати: утекло минуле з особистих хронік, я лише з тобою забував про скроні. 11.07.2022 Copyright: Чурков Максим @cherry_poetry #літературне_горнило #немаксим

Вином червоним по небесній скатертині Розлився вечір і дивується: "Де гості?" В осінні сквери кличе йти. Медитативно Шепоче листя під ногами, клени гострят На зиму профілі свої. До грудня встигнуть. Вино червоне на дубах. Чи лиш здається? Он жвавий жолудь пострибав у коло друзів. Щоб не бентежила журба душі фортецю, Я залюбки вбираю свіжозбите смузі З яскравих барв, допоки жовтень грає скерцо. Вином червоним просочились хризантеми, Джмелі в пилочку майже сплять. І темінь швидко Стирає плями навкруги. Вночі натхненно Горіхи знов перешиватимуть накидки. Що стало краще, вранці сонце їх запевнить. Вином червоним майоріє горобина. Так серед чорних днів вкрапляються моменти, Що витягають з негатива й не набридне В свою палітру фарбувати дні, бо стерти Все завжди легше, ніж бої вести постійно. А поки місяць у картатих кронах тоне, Доносить вітер від зими колючі звістки. Жене додому ніч крізь листяні затори, Десь поруч гілкою сосни зненацька трісне. Проведемо ж у вічність час вином червоним. P.S. Вірш на минулорічний марафон Олі Ритик "Вино надихає". @literospletinnia #винонадихає #приходченко

Просили прихисток у снів, та впали в сутінкову просинь, де спомин щоку рясно росить і келих долі не змілів. Журливо тягнеться наспів, ріднí рідішають покоси. Просили прихисток у снів, та впали в сутінкову просинь. На скроні попелястий сніг зліта повітряною млостю. Ятріє милосердний досвіт, втішає смуту. Голоси просили прихисток у снів. @snigpoetry #мері

📗 «Піратська карта скарбів» 📗 1. Світ все тісніший, білих плям на карті все менше, години дороги, день у морі – і ось ти на місці, чи твоє це місце? Безмовна Марія під плащем ховає незадоволених, несправний компас веде до них, під плащем марна мара. Тортуга, Latòti – цятка на краю світу, тугі тортури думок про тугу турів, екскурсійних турів для бовдурів, най би навіть на спинах турів, жоден не приведе в легенду. Діловий підхід: хитруй, ще один хід під дих, шукай вихід, прохід, перехід, попсовий хіт, бери все, не віддавай нічого, аби опинитись на дивних берегах, та усюди диявольський трикутник, ніби прокляття Кортеса веде ще одного живого мерця у бухту катастроф. 2. У щоденнику Галілео Галілея перекреслені думки, колючість очей не коле, відхрестись від хреста, від вогню, від пильних очей інквізиції, будь як він, будь добрим рибалкою, працюй на нас, здобувай, плодися, вмри, всім дорога у скриню мерця, ну що ти як не свій, котику милий. Що? Не для тебе ця куля? 3. Я прийшов повернути себе. Гаїтянські боги хочуть рому й сигар, а не душі, такі хороші лоа. Ось орішу Ешу слухає, обіймаю чорний вітер як друга: «Не для мене ця земна куля!» Відповідає, сьорбнувши з пляшки: «Р-р-русалячі ляжки, так ти, дурню, не бійся тікати, така нині тактика, тільки капітан подає команди, тільки капітан повертає колесо Ка, колесо кора… бля! Тільки капітан питає титанів, як стати титаном, ти — там!» …Тільки капітан знає сім морів, дев’ять песо в кишені, по монеті на голову Гідри, нехай бере гроші та йде до ліфтера, пілота, таксиста, коханця Харона, вони знайдуть спільну мову та десять спільних язиків. Ми удвох на острові, удвох з тобою, дзеркало, небо, серце моє, живе джерело, господи, всі антиподи, іншосвітові гектаподи та кругові діаграми душевної панорами, зламані рами, замість краму сама пранаяма, десь у грудях майорить вихід. Легенда починається з нас. #верлібри_Покоління_ЛАРП ***

вітаю, наші переможці: 1 місце - Тата Пі 2 місце - Мері (Теплий сніг) 2 місце - Олександра Дорога позаконкурсний вірш Таня З результати вірші коментарі окрема подяка суддям пані Лисичці та Немаксиму #чорнаперлина

Етер Чорної перлини від пані Лисички https://t.me/ccaatt_ffooxx?livestream

* Любистковим рясним дощем. Спраглі любощі, спілі пестощі. Полуничний солодкий джем. Граймо в піжмурки, у відвертості! Повз сукенку, звабливо вниз Наполегливо стікав схилами. Я порушник, обшукуй скрізь! Покарай мене, стисни сильно так! В надвечірок спиняй мене. Не пручатимусь, міць віддам свою. В'яжи вузликом макраме. Я піддатливий, поступатимусь. Тра-та-та! — ти попався, стоп! Гра скінчилася, день втрачаємо. Імпульсивно злетів курок Вибуховості надзвичайної. Ми зірвали німий контроль З непокорою домінуючи. Прибуває жага до скронь, Пече вогником, маневрує чим Прокралася до піднебінь. Перехоплює подих – стриманість. Мерехтить твоя мужня тінь, За межею бажань незримості. © Оксана Лихогляд 09.02.2024 #інтимні_рядки

вітаю, наші переможці: 1 місце - Іван Добруцький 2 місце - Саша Хопта 3 місце - Юрій Іванов 3 місце - Маша Чекарьова 4 місце - Олександра Дорога результати вірші окрема подяка нашій судді Катрі Цимбал #палітраосені

жеребкування від тьоті Олі Ритик

Кілька хв і етер з жеребкуванням на сторінці в інсті https://www.instagram.com/uapoets?igsh=MWczdDNpeDg3MDd4eg==

Судді тьотя Іра Діана Онофріюк Таня Осіпенко тьотя Ліля