Храм поезії (🖤)

У сімдесят четвертому, коли світ полонили комп’ютери, А Квін і Абба співали в піснях кожен свій мотив "я люблю тебе", Скорсезе гримів із "Хрещеним батьком", феміністки боролися за права, на острові Лубанг на Філіпінах росла висока трава. Така ж зелена, як в сорок другім, під час Другої світової. Хіроо Онодо, японський воїн, із сивою головою, лягав у траву і дивився на зорі, коли відходив до сну. "Ми не маємо права, казав він, програти їм цю війну. Ми останні лицарі цих лісів, ми спротив і партизани. Ми тут до кінця, наче ми здаємо екзамен". І коли його друзі вмирали один за одним, Він лишився останнім з останніх, нескореним самураєм. І дивився як сонячний диск опускався за обрій, і зранку знову з'являвся за небокраєм. Хіроо Онодо не мав звання, не мав сім'ї і освіти. Він думав, що досі іде війна, і на них чатують Совіти. Він не знав, що застрелився Гітлер, Він щоранку співав свої Гімни. Хіроо Онодо щодня тримав оборону на самоті серед тропіків, і жив так двадцять дев’ять років. А потім його випадково знайшли, скінчилась долина смертної тіні. І доживав він свій вік у Бразилії сідав на тепле каміння. і коли запитували його: чи він не знаходив листівок які масово кидали з літаків: "мов, виходьте, війна скінчилась". Він говорив: "знаходив листівки я". Цей Хіроо Онодо. Чому ж не виходив? Чому ж так довго дивився на сонце і воду? а просто тому, що він командиром даний наказ виконував. "оборонятись і не здаватись ніколи їм". а світ змінився, став кращою версією минулого, майже раєм, де всі зрікаються клятв, друзів, ідей, ідучи у завтра. але справа в тому, що справжнім воїнам, поетам і самураям, вони цього так і не продали не встигли, не розказали. #маріялелека 1/237 ___ Це справжня історія про японця — Хіроо Оноду (Hirō Onoda), офіцера японської імператорської армії, який майже 30 років після Другої світової війни переховувався в джунглях, вірячи, що війна досі триває.

У сімдесят четвертому, коли світ полонили комп’ютери, А Квін і Абба співали в піснях кожен свій мотив "я люблю тебе", Скорсезе гримів із "Хрещеним батьком", феміністки боролися за права, на острові Лубанг на Філіпінах росла висока трава. Така ж зелена, як в сорок другім, під час Другої світової. Хіроо Онодо, японський воїн, із сивою головою, лягав у траву і дивився на зорі, коли відходив до сну. "Ми не маємо права, казав він, програти їм цю війну. Ми останні лицарі цих лісів, ми спротив і партизани. Ми тут до кінця, наче ми здаємо екзамен". І коли його друзі вмирали один за одним, Він лишився останнім з останніх, нескореним самураєм. І дивився як сонячний диск опускався за обрій, і зранку знову з'являвся за небокраєм. Хіроо Онодо не мав звання, не мав сім'ї і освіти. Він думав, що досі іде війна, і на них чатують Совіти. Він не знав, що застрелився Гітлер, Він щоранку співав свої Гімни. Хіроо Онодо щодня тримав оборону на самоті серед тропіків, і жив так двадцять дев’ять років. А потім його випадково знайшли, скінчилась долина смертної тіні. І доживав він свій вік у Бразилії сідав на тепле каміння. і коли запитували його: чи він не знаходив листівок які масово кидали з літаків: "мов, виходьте, війна скінчилась". Він говорив: "знаходив листівки я". Цей Хіроо Онодо. Чому ж не виходив? Чому ж так довго дивився на сонце і воду? а просто тому, що він командиром даний наказ виконував. "оборонятись і не здаватись ніколи їм". а світ змінився, став кращою версією минулого, майже раєм, де всі зрікаються клятв, друзів, ідей, ідучи у завтра. але справа в тому, що справжнім воїнам, поетам і самураям, вони цього так і не продали не встигли, не розказали. #маріялелека 1/237 _______________________________________________________ Це справжня історія про японця — Хіроо Оноду (Hirō Onoda), офіцера японської імператорської армії, який майже 30 років після Другої світової війни переховувався в джунглях, вірячи, що війна досі триває.

півфіналісти: Олена Галунець Аліса Колеснікова @100_sliv Іван Добруцький Лілія Черкас Саша Хопта Мовчан та Репа @zastavkad Заполярне сяйво Таня З Лисиця та Джессі Іляна Лисиця Аделіс Василь Капця Наталка Меленишин Олександра Дорога Яна Мороз @masha_and_her_pasika Юлія Рахно Ватульов та Чекарьова Анґа Зелена @natalie_dashwood Чекарьова Остап Кудлатий Ганна Фоміна Єва Верле Олеся Репа Ксандрик Ліля Роман Фещак Єлизавета Шипіцина Олеся Остапенко Ірина Квазар Гортензія Діана Онофріюк Літвінова Юлія Масюра Раміна Солнцева Анна Ничипорчук Таня Осіпенко Оксана Приходченко Каріна Коваленко Максим Чурков Роман Миронов Ольга Ритик завдання: написати вірш на тему Час, кількість символів, стандартний допис інстаграму. Є можливість використати будь-яку цікаву ретроспективу для написання роботи. Все залежить від власного бачення та уяви. Дедлайн: включно по 17 червня. 10 учасників з найбільшою кількість балів проходять у фінал. відбірковий етап судили: Тата Пі та Лана д'Арк вірші оцінки * якщо потрібні додаткові для півфіналу надсилайте ключиці або просто на підтримку Храму та розвитку сучасної української поезії

півфіналісти: Олена Галунець Аліса Колеснікова @100_sliv Іван Добруцький Лілія Черкас Саша Хопта Мовчан та Репа @zastavkad Заполярне сяйво Таня З Лисиця та Джессі Іляна Лисиця Аделіс Василь Капця Наталка Меленишин Олександра Дорога Яна Мороз @masha_and_her_pasika Юлія Рахно Ватульов та Чекарьова Анґа Зелена @natalie_dashwood Чекарьова Остап Кудлатий Ганна Фоміна Єва Верле Олеся Репа Ксандрик Ліля Роман Фещак Єлизавета Шипіцина Олеся Остапенко Ірина Квазар Гортензія Діана Онофріюк Літвінова Юлія Масюра Раміна Солнцева Анна Ничипорчук Таня Осіпенко Оксана Приходченко Каріна Коваленко Максим Чурков Роман Миронов Ольга Ритик завдання: написати вірш на тему Час, кількість символів, стандартний допис інстаграму. Є можливість використати будь-яку цікаву ретроспективу для написання роботи. Все залежить від власного бачення та уяви. Дедлайн: включно по 17 червня. 10 учасників з найбільшою кількість балів проходять у фінал. відбірковий етап судили: Тата Пі та Лана д'Арк вірші оцінки * якщо потрібні додаткові для півфіналу надсилайте ключиці

хочеш покличу зірку із неба? вона шукатиме нас за звуком тихого сміху та клацання запальнички між нашими поглядами. поставиш її у вазу, щоб не затухла, щоб світила теплом у грозові ночі, коли вечеря вимушено стає романтичною. «при зірках». коли найстрашніше, що може статися — це забути про необачно прочинену кватирку у спальні. та сьогодні ми туди не повернемось. лише набридатимемо розмовами годиннику над кухонним столом, а потім послухаємо, чи встигатиме він підспівувати в такти дощу. подумки рахуватимемо секунди між спалахами емоцій у хмарах і громом, щоб знати, що буря помалу відходить. посидимо так, доки небо забуде, за чим горювало, а далі... залишаться тільки тиша, пульсуюче світло зірки у грудях... і ми. @khashchi #гортензія

🎙Декламатори весняної аудіодобірки 2025: «Вигризні» — Саня Ставицький і Elvis «Завтра» — Андрій Мальва «Як тебе звати?» — Гортензія «Тринадцятий місяць» — Дмитро Пальонко та Олена Галунець «Там» — Василь Капця «Хованка» — Олена Галунець «Злет і падіння халабуди» — Elvis #плейлиствіршопліткарки #трекипереможців @virshoplitkarka 🔽

⛰️🌊 Шаман 🌊⛰️ Коли ідеш углиб океану – будь океаном, Коли потрапляєш у серце бурі – будь громовицею, Гранітні вилиці скель підкажуть, як стати каменем, Вітри повідають вітряні таємниці. Старий шаман підіймає долоні віття, І миттю світ темнішає, ніби морок – Не бійся, говорить, усі ми – стихії діти, Бери своє, йди донизу, а потім – вгору. Віддай чуже, тобі непотрібне – комусь згодиться, Не бійся болю, той біль тепер – жертовна данина. Не будь наївним, віднині ставай невинним. Невинний знає про зло та іде в долину. Невинний знає про страх, він боятись вміє, Але стихія серця тримає міцно. Коли океан міліє, приходять змії, Отрута їхня – цілюща, і точить крицю.   Старий шаман підіймає чоло до неба, А потім крокує прямо, стає горою, А потім крокує криво в зелених стеблах, І тіні його кружляють осиним роєм.  Ідеш углиб – так ставай глибиною, хлопче, Ідеш догори – розгортай-но, дівчино, крила. Ніхто насправді сили собі не хоче, Усім, хто може – сила себе відкрила.  *** @worldscrossroads #alldoroga

Ніч, що переплітається в слова, прозвучить на сцені. «Майже знамениті» запрошують Тебе відчути мелодію речень, сплетених у строфи, рими... Поети та музиканти мовитимуть. Що є вигадкою, а що — бувальщиною, як завше відомо лише авторам і їхнім героям. Бо хіба не траплялося Тобі збудитись опівночі від слів, що самі напрошуються на перо? Се — наче хтось диктує згори, а ти лише встигаєш карлючити. Цього вечора звучатимуть: Гризельда Непотрібна, Олексій Бухтій, Ростислав Кузик, Діана Анджейчик, Євген Кириленко та Роман Климкевич, музичний проєкт "Амплітуди". 27 квітня, 18:00 Грушевський Cinema Jazz, Львів (пр. Шевченка, 28) Вхід — 150 грн (на вході 250 грн) Квитки й реєстрація за покликанням

На старих фотографіях всі молоді. За роками людина сама себе кличе. У зіницях печалі, як в чорній воді, відбиваються люди, дерева, обличчя. І стонадцятий сніг ті поля притрусив, і уже прилетять не ті самі лелеки. Біля каси такий незворушний касир, зафіксовану мить вибиває, мов чеки. Білі, білі обличчя у чорній воді, неповторні обличчя навік зостаються. На старих фотографіях всі молоді. На старих фотографіях мертві сміються. #Ліна_Костенко

чого боїться й на що сподівається квітка латаття завмерла посеред чорного озера на дні печери драконової пелюстки озиваються світлом примарним коли той вивільняє сльозу і розходяться кола мов сонне зітхання води пірнай у скелю випливеш біля квітки корінь її затискаючи у зубах ляжеш на листя плескате як втомлений вуж вдихнеш чорноту і прозрієш ось воно повного місяця біле латаття ось вона тепла сльозина першої зірки ось він на скелі хмарини відбиток крила перетинчастого @bozhkoistyping #божко

маленький топ каналів сучасної української поезії ч.1: Синьоока Ольга Ритик Олена Галунець Саша Хопта Максим Чурков Дар'я Зоріна Юлія Мусаковська Ана Море Анастасія Рум'янцева Іванка Світляр Ія Ківа Дарина Дворецька м'яка і тепла Лі Катерина Гетало Дарина Чупат Тетяна Власова Антоніна Корнута Єлизавета Кобилянська Як помирає Френкі Ольга Новак Ірина Лазоревич Аля Гулієва Катерина Батушан Ніколассон Іолана Тимочко Тетяна Осіпенко Естер Невінчаний Юрій Ліщук Діана Онофріюк Левіза Нікуліна Єгор Дьомін Артем Сергієнко Оленямка Карич Ніла Ревчук Марта Садлова Федір Федько Маша Чекарьова Костянтин Ватульов Юрій Іванов Іван Добруцький Яна Мороз Дар'я Загребельна Ада Єлагіна Олександра Дорога Олександр Шакіров Дмитро Занков Олена Павлова Олександр Жилко Анна Єпіфанова 29.20 за північ Раміна Солнцева Катерина Балашова Олеся Репа Оксана Мовчан Ірина Квазар Олександр Ставицький Андрій Мальва Олександр Негрич Мур Каметов Таланна Лія Бурман Ліля Гортензія Юлія Яськова Ірина Божко Зими нема Ірина Ноксицька Микола Дендак Летаргія Морті Блек Заполярне сяйво Літвінова Лізочка Аделіс Юлія Масюра Юлія Пилипенко Ася Шевцова Андрій Куранов Лана д'Арк Мар'я Терція Фіалка Іляна Лисиця Оксана Приходченко Катерина Цимбал Тата Пі Мері Анґа Зелена Оксана Лихогляд Василь Капця Каріна Коваленко Остап Кудла Ганна Крук Єва Верле

Говори. Говори, наче бог, який говорить з гори. Говори про важливе, лише про суть, Говори до дітей, вони саме ростуть, Вони набираються сил, на їхньому боці час Їм дістанеться світ, у якому не буде нас, Наших імен, наших сердець і голосів. Говори про любов, розкажи їм, у чому сіль, Говори про радість, про світло і про красу, Говори, поки в нас іще є трохи часу Говори. Говори, що живими не вийти з цієї гри, Що нікуди не дінешся, гра – така, Коли програєш, треба тримати себе в руках, Треба триматись своїх людей і своїх знамен Вчитись бути щасливим. Нещастя вийде й саме Говори. Говори крізь біль, крізь сльози й печаль Раптом твій голос – єдине, що буде звучать У пустелі, де їм доведеться жити у тиші пісків Говори. Говори зі мною, коли більше немає з ким #марина_пономаренко

вина сором і алкоголь палкими шотами забитий столик руки так близько, єбашить техно очі як спалахи на фоні темному ніхто не пробачить жодного погляду а далі відчай а далі похуй техно до кісток серцем гупає ми німі, ми безбарвні гуппі липкі кінчики пальців капає сік мікси кислоти, хтось із нас sick виріж несказане, я твій стікерпак, нехай буде так, наскільки повітря забракне. ковзнув по талії, теплий чорний шовк... солодко, допоки не почуєш "та пішов [ ]" шот за шотом, червона вишня мішень ми беззбройні герої, таке собі поетичне кліше. викручений ґлосник, на спалах спрямований вектор, хей, напарнику, залиш голосове густа, наче чорна ніч, скрапує з неба вина на ще одну мить до смерті, мов неіснуючий знак. @viknapoetry #верле

ти думаєш, я не зможу без тебе прожити й не шукати у кожному те, що належить тільки тобі. повір, я не буду сіяти сльози у землю, мов жито і не буду блукати, наче глуха у юрбі. ти загублена скрипка для кращого в світі оркестра, серед сотень імен найбанальніше, мабуть, твоє. знай, що на площі свободи я буду читать маніфести про те, що ніколи нізащо я не згадаю тебе. 2023

весна подарує мені незабутні емоції щастя та радості в будні. тепло зачарує природу навколо, вона не підкориться більше нікому, ніякій впізнаваній силі у світі. ти бачиш, як в небі палає сузір'я, воно нам віщує, що все буде добре, і скоро не буде у світі подоби ось тим ворогам, що кидають ракети, та так, що вже Бога запитуєш "де ти?" я вірю, що буде остання тривога і вже незабаром прийде перемога. паліндромова бабка

Підгорецький син Схилами милими, ожиновими стежинами крокую роками – родино, скажи-но мені, скаженими зимами мами казки підзамкові  чи випадково не втратив я? Звісно, ні. З веснами танули сни мої вітряні, білий налив на гілці над квітами мама навчала любити – любитиму, мамо, як йтиму додому, завітрений часом, війною, життям жовтожитовим, матінко-нене, зустрінь мене зморшками, чуєш-но, я пам’ятаю про котигорошка, кашу у горщику,  долю потрощену. Храм підгорецький згорів  у дві тисячі шостому – горе це й досі ніяк не дотліє шорстко серед хрестів кам’яних – а це ще було ж до війни! Хочу додому. Втома танцює на ребрах – я не брехатиму, мамо, що стебла, тобою заплетені, крила мої журавлині та серце таке швидкоплинне нині журбою руїнно отруєні. Може, як втома мене переможе, я повернуся, ти вийдеш до мене, матінко-нене, із білої хати під білою хмарою з білим наливом у зморшкуватих долонях, та й відведеш у дитинство назавжди. Там між джерел зачекався на сивих скронях мій Підгорецький замок. @worldscrossroads #alldoroga

*** Літо таке, що місяць, здається, весь час уповні. Літо таке, що починаєш сумніватися у любові. Літо сумнівів і забобон, про таке лякаються говорити. Кому потрібна любов, коли навколо все здригається і горить? Це літо виганяє тебе з осель і водночас у них тримає. Це літо, коли в тебе є все і водночас нічого немає. Цього літа стільки вразливості, стільки кривавості. Цього літа любов народжується із ненависті. Але якщо це літо має бути важливим — хай воно буде вартим. Хай цього місяця будуть ночі — такі спекотні, такі липневі. Можливо, цей світ навіть любов не зможе порятувати. А можливо, його якраз не врятує нічого, крім неї. @tania_vlasova_virshi #таняпише #поезія #вірші

Ось так виглядає книга ближче. І це краса 🩷🩷🩷 Щиро дякую видавництву ТВОРИ (м.Вінниця) за професійну та якісну роботу! Рекомендую від душі! 💜 менеджер Інна супроводжувала мене на всіх етапах, робила все можливе і не дуже, щоб вдалось так, як я відчуваю. 💜 дизайнер Дем'ян розумів з півслова і виконував усі мої кольорові примхи. 💜 Таїсія допомагала в юридичних аспектах. 💜 директор видавництва Дмитро Юрійович йшов на зустріч в усіх питаннях. 💞 редактор Оксана Мовчан, твоя неймовірна підтримка та дружба робили неможливе можливим. Дякую всім, дотичним до процесу видання 🩷 Придбати можна на сайті видавництва: https://shop.tvoru.com.ua/books/item/8 Кошти від продажу передам центру протезування і притулку для тварин.

Цей неймовірний день настав!!! 💜💜💜 Світ побачила моя книга поезій "Віршолегіт безмежжя" Я щаслива, що наважилась! 180 сторінок моєї душі, 155 віршів мого серця, збірка моїх думок! Від видавництва: «Віршолегіт безмежжя» – третя збірка харківської поетки Олесі Репи. Для авторки вірші – не просто захоплення, а частина душі. Поезія інтелектуальна, наповнена змістами та потаємними сенсами. Входять тексти за період з 2022 по 2024 роки. Книга поділена на розділи, названі за вітрами різних видів та сили, що відкриватимуть нову тематику. Неодмінно віднесе вас у світ української сучасної поезії, змусить ставити питання та шукати відповіді. Тут романтичні переживання, біль війни, любов до природи та Всесвіту, філософські роздуми, рефлексії, цікаві літературні техніки, казкові та міфічні сюжети – все є у більш ніж півтори сотні поезій. Читайте з насолодою та знаходьте близькі собі рядки. Придбати книгу можна на сайті видавництва ТВОРИ, за посиланням: https://shop.tvoru.com.ua/books/item/8