Храм поезії (🖤)

Люба, цей ліхтарик — мандрівник у часі. Швидше-но злітаймо у минуле, в нас тоді Почуття палали, та й тепер не згасли, Осяваючи дороги через призму дій. Ти усе згадаєш, знаю, неодмінно, Може й ні, та далі все одно іти Нам з тобою поруч. На одне коліно Став би знову щоби, серед всіх світил Ти була найближче. Пам'ятаєш гори Та як вітер нищив зачіску тобі? Та ти йшла невпинно, граціозно, гордо. Виграє настирність будь-який двобій. Нумо у період, коли вдома тишу Берегли надмірно, поки спав малюк. Та уже синок наш і своїх колише Діточок щоночі. Хоч не без жалю Згадую роки всі, бо не все збулося, Наш старий противник — невгамовний час. Хай він захурделив нам обом волосся, Та до того, де ми, бережно примчав. Пам'ять — річ примхлива, щось ховає пильно, Щось із неї лине в недоречну мить. Хай тобі ліхтарик освіжить картину, Вибач, як любов'ю, я тебе стомив. @literospletinnia #приходченко

Хижих ракет зграя —  Знов над дахами вкраїнського світу. Поки богів ранять, Йди у мій храм, бо занадто ти свій тут. Теплий плацдарм — постіль, Танки не з феруму, а з феромонів. В пеклі сто днів постив —  Дай тепер спалаху ніжній бавовні. Пікселі тіл — спільні, І замість перцю ми маємо порох. Витисни гнів, біль мій, Вицілуй страх, що затримався в порах. Творять дива сили Протиповітряної оборони... Ти ж бо себе вилий Стиглим вином в мої вистиглі грона. Зараз забудь жа‌хи —  Кину розряди по нервах зі сталі. Дика війна жадно Вчить нас кохатися, наче востаннє. До гостроти зброї, До німоти, до правічного крику... І на полях бою Так, як мене, Перемогу бери ту. Наталка Меленишин #інтимнірядки #мелкнишин #поезія

Творчого вечора, альтернативники й альтернативниці 👋🏼 Пишете вірші, пісні або прозу? Хочете поділитися своєю творчістю із публікою? Тоді ви попали за адресою 🔥 ‼️ Усіх зацікавлених сердечно запрошую 9 листопада на літературний вечір! 📖 Початок — о 20:00 в голосовому чаті Студії 🎙️ Приходьте! Почитаємо, порефлексуємо, насолодимося теплою атмосферою 🎤🤩🥰 👉🏼 Записуємось у чергу на виступ (до 5 творів з автора) + буде вільний мікрофон 🔥 Усіх дуже чекаю, кожного/кожну буду рада чути 💜🤗

Вином червоним по небесній скатертині Розлився вечір і дивується: "Де гості?" В осінні сквери кличе йти. Медитативно Шепоче листя під ногами, клени гострят На зиму профілі свої. До грудня встигнуть. Вино червоне на дубах. Чи лиш здається? Он жвавий жолудь пострибав у коло друзів. Щоб не бентежила журба душі фортецю, Я залюбки вбираю свіжозбите смузі З яскравих барв, допоки жовтень грає скерцо. Вином червоним просочились хризантеми, Джмелі в пилочку майже сплять. І темінь швидко Стирає плями навкруги. Вночі натхненно Горіхи знов перешиватимуть накидки. Що стало краще, вранці сонце їх запевнить. Вином червоним майоріє горобина. Так серед чорних днів вкрапляються моменти, Що витягають з негатива й не набридне В свою палітру фарбувати дні, бо стерти Все завжди легше, ніж бої вести постійно. А поки місяць у картатих кронах тоне, Доносить вітер від зими колючі звістки. Жене додому ніч крізь листяні затори, Десь поруч гілкою сосни зненацька трісне. Проведемо ж у вічність час вином червоним. @literospletinnia

Три плани Перший план. Санчик сидів на стільці в сірому костюмі у півоберта, наче за мить мав підірватись і бігти за двері, потім ще за якісь двері, потім ще кудись, забризкуючи все довкола своїм сірим костюмом і язиком. БіглО якесь. БіглО, яке не може нормально всістись за стіл, розвернути таз і виправити хребет на рівно. На йогу, до речі, ходить. Отам і вирівнюється. Увесь інший час сидить кривожопо за своїм макбуком у інфантильних наклейках і вже, здається, що й ходить він так само кривожопо у наклейках, викривлює простір і все довкола нього стає рагульним, як його постава і посидва. Санчик сидів криво, але дивився прямо. Із-за його спини визирав Юр-ра. Юр-ра, був його заспинним мозком, кривоспинним жгутом і серцеспинним паразитом, який підгрібав своїми мандибулами його дівчат, жінок і молодих мам із дітьми. Санчик був не проти. Він все одно ось-ось мав зісковзнути і бігти далі поки не зачепиться випадково своїм викривлено-горбатим організмом об тужливі очікування кам’яних баб. Другий план. Тіна пройшла в одну сторону. Тіна пройшла в другу сторону. Підійшов Юр-ра. Тіна сіла біля дверей так, наче не плече. Санчик пози не змінив. Між ними пройшов Лоша. Він торкався свого обличчя лівою і виглядав так ніби думав і соромився. Санчик теж думав і визирав нишком. Потім щось набирав нишком. Лоша входив у курс справи, тому продовжував м’яти бороду і ще щось переважно лівою. Прибіг веселий Іго-гор. Санчик почав набирати інтенсивніше. Іго-гор вже 14 років не відпочивав та працював у тцк і прицмокував так: «Т-ц-ц-к». Над усіма здійнялася руда голова Тіни, мов світанок. Всі Вклонилися. Тіна розтанула. — Мені в голові весь час хочеться прикрашати, дофантазовувати, — вгадував Іго-гор. — Приголомшувати! — додав Лоша і вони поцілувалися. — Клас, чуваче! Ти, Санчик-незмінна-поза, лише 8 занять узяв, а пишеш вже пришвидшено, — відволікся Іго-гор. Лоша знову орудував лівою. Тіна бігала туди-сюди і лунала як чух-чух-чух. Санчик невизначено присвиснув. Юр-ра створив подію чобітьми. Тіна обрала дивитися в одну точку, а потім така: — А у мене нічого не відбулося, ха-ха! Третій план провалився. 2016-2024 @ankolesan #лібротелінг #анґа_зелена

останнє сонце літа зловлене – рудий метелик порхнув у долини, і ти, бурштином заходу цілований, прямуєш схилом. враз гілка усмішки зігнулась й тихо бриньче, й морщинок павутинка у кутках очей стиха – блиснула й зникла, ніжність в мене сіючи – всміхнувся, як давно вже не всміхавсь. в яке врожайне літо тебе зрощено? оту зернистість рис й гречáну теплість ока. котрим гірським дощем був зрошений, що виріс так доладно і висóко? цяткú на щóках – сонцем розмальований, і кожен штрих – нежданий вигин втіхи, і міміка така летка й знайома, що нею дихаю. а гори – і звабливі, й неприступні, як тіло й дух любовей неприхильних. іди, по-птáшому легкий і вдумливий, мене минаючи, спускайся схилом. @thunder_in_july #липнева

Хто донатив за останні лотереї можете тут залишити коментар для розіграшу прикраси за добрі справи https://www.instagram.com/p/DB3rySSNMdP/?igsh=bDR1c2x0ZGp3bzl3 🙌

/за мотивами пісні Avril Lavigne - Nobody's Home/ *** ізнов повірила ізнов простила впустила в серце у душу в дім... слова красиві слова брехливі туманять очі стирають пам'ять тож не побачу і не згадаю що це усе колись уже було життя по колу біда і горе погнали в морок не в засвіти подякую що хоч жива! веселий голос весняний настрій вервечка фото з веселкою із пелюстків — себе запевнюю що не здалася іще тримаюсь достатньо сильна щоб поновити свої коралі — всі двадцять п'ять разків! але до того сховаю мрії замкну чуття бо надто сильно додому тягне незрима нитка но- -сталь- -гі- -ї лише здається що з волосину насправді ж надміцний зв'язок! і навіть зараз коли немає нікого в домі й самого дому також немає я досі бачу і стіни й стелю я досі чую пташине "тьох"... у пальцях — клямка скрипливі петлі обійми теплі і колискова яку співає чумацький шлях в букеті спогадів лише троянди їх шпичаки дошкульно-гострі уразять віру надія скрапує сльозами й кров'ю однак любов квітує й далі її підживлює безмежна пам'ять про те як добре було удома... можливо нині печатка болю таврує пам'ять аби ніколи не йняла віри словам брехливим не дарувала себе і долю рукам жорстоким які завиграшки руйнують світ. і більш ніколи вже не повірю і більш ніколи я не прощу! 29.09.2024 (с) Яніта Владович #владович #ключиці

у цього хліба хрустка скоринка в яблука кругле тіло а вино бордового кольору звечора не скінчилось молоко це ще трохи тепле в кукурудзи парна кількість зернят полуниця пускає пагони картопля висаджена в рівномірно прокопаний ряд кава ця з плямами бензину цукор розсипався на столі печиво крихтами вʼїлось у вуса дим щільно й затхло стоїть щоки ці зсередини пошматовані губи покусані і сухі підборіддя із саднами знизу під очима синьо-зеленуваті синці плечі ці згорблені серпом руки вільно висять долоні шорсткі і зморщені пальці не зігнути в кулак вікна ці поплямовані скотчем сонце світить рівно в анфас кухня з напівтонами радости ранок — римований кіно-пейзаж 🥱🛌☀️ @nesvidomo #оля_духота

* * * на початку квітня біля метро масельського народилася жінка семидесяти шести років після народження погодувала вуличну кішку набрала доньку спитала ну як ви а я тримаюсь ні не поїду згодом в свої шістдесят вийшла робити на турбоатом а ще потому у двадцять три всміхнулась студенту хімфака десь у серпні на місці де був магазин продукти народився павло тридцяти двох років напередодні більше десятка новинних сайтів запостили ту світлину де він з джавеліном гарні дівчата репостнули ту ж світлину де він з джавеліном один проросійський канал теж запостив все ту ж світлину бо там джавелін написали найомник пабло за півроку він став фронтендером купив хату на оболоні заповнив анкету на тіндері мамі так і не пояснив коли в неї будуть онуки осінньої ночі народилося немовля а імʼя його не народилося акушери сказали хлопчик очі як той дніпро посередині грудня на пʼятому поверсі народився кіт більш половини наступних життів він проспав утім як і більш половини життів попередніх навесні народилося місто з сестер довгоногих сосен улітку народжено місто що водить охлялу ріку восени народини міст між слідів степового зайця за рік народилося місто мари поки не народилися не знала жодного уявляла барбі і кенів в будиночках без однієї стінки а потім вони народилися про них написали і показали в них косівські кухлики постер скорпіонз червоний гельлак борг в приватбанку непрочитані в телеграмі збір на мавік штучна ялинка запис до стоматолога кіло корму роял канін кролик із овочами пʼять зірок в застосунку таксі батін кітель на антресолях пляшка з-під хлібного дару у зйомній двушці сусід гітарист народилися, правда ?.. славімо їх Дар'я Зоріна #зоріна

* * * повір, Бітлз — це наша юність духмяна, як відчинене вікно в порожній кімнаті масового мистецтва і стерильно очищеної класичної музики, але чуєш — квартал живе, живуть люди, коти, дерева, живе над кварталом велике сонце, живуть пісні, і тому ти роздягаєшся — джинси і светер летять у куток, і без одягу ти стаєш така жіночна, що я починаю любити твої плавні несміливі рухи і стриману радість передчуття, що затуманила твої очі тому, повір, Бітлз — це наша юність, але про нашу любов ми напишемо самі Атилла Могильний #могильний

Дякую, мої любі, за підтримку, питання і донати💗💗💗

втрачай мене помалу отак, як вмієш з кожним не сказаним словом із кожною не надісланою посмішкою і «доброго ранку» із кожним «не сьогодні» втрачай мене мовчки втрачай, як океан відпускає своїх мешканців розкидає їх своїми хвилями на розпечений пісок і вони тануть або довго і спустошено палають під пекельним сонцем за крок до своєї солоної мрії і зневірливо отак вмирають а він споглядає мовчки втрачай, як непотріб, як річ брендову, хоч і не нову але доступну і наче таку бажану яку взяв і носиш на тремпелі з собою по залу в секонді, а в підсумку повертаєш на місце і йдеш мовчки втрачай всі миті зі мною, від яких відмовляєшся від погляду… голосу… доторків від оголеного силуету на твоєму ліжку… балконі… в телефоні… втрачай свідомо і зараз як вмієш мовчки © ольга ритик #вірш #текст #думки

«спа́день рожевий нагонить думки про все те перебуте. далекі скитання пропахли вишневим суцвіттям. розвівся буремний вогонь – насолоджуюсь миттю: звільняю усе, що так довго тримав аби знову відчути. хмарини помірно сповзають – крильми́ то махають фламінго пухкі, наче губи і хочуть з‘єднатись скоріше. дивлюся на них, розуміючи: бісова тиша! скорила й пришвидшила сум – де собака заритий. поблід я. той оболок-птиця потроху просякне багряно-червоним і так поступово стемніє під натиском ночі. палка ностальгія звільнилась – римується стовпчик, тепер вже не тільки ігристим розсудок нарешті наповнено. розгладились стомлені хмари і зшились в одне простирадло, лиш присмерки скрізь тут засіли, а схід неминучий… отак, зазирнувши в минуле й згадав, як світами мандруючи, не бачив подібного неба – нестерпно ж, та, трясця, як гарно.» 💗🦩🍷 ©Ольга Ритик #вірш

Саржин Яр Омела оминає Харків, Нема кому насіння збирати Може тому, що птахи Тут майже не літають? Спритний мисливець Зловив її незадовго  Перед грозою. "Не чіпай мого міста, " - Попросив. Затих Саржин Яр, Омела застигла Бетонною спорудою На трьох опорах. Розквітли дерева Згадкою про весну. Стріла за стрілою летить Тремтять звірі та камені, Відчувають розлом З того боку на світло Тіні втікають. Боюсь що згодом Замість омели Блискавка відповість: "Обіцянка нетривка". @lit_spalah #віршохват

за три хвилини в Олі етер, нічого гарячого, але буде багато віршів