Храм поезії (🖤)

роздягатися кажеш? добре дивись як знімаю одяг ні ні не ховайся не відходь у іншу кімнату чи на балкон курити поклади свій їбучий айкос і не біси мене дивись надумав мене до стіни притиснути заради бога як то кажуть заради бога заради тебе самого - єдиного і найкращого - несвята небогиня ніяка тобі не наставниця розстібає застібки на сорочці я не граюся не морочу тобі юному і здуріти якому красивому голову залишається у білизні напівоголена продовжувати? дати води? горілки? чи заспокійливих? виїбати мене на кухні? та виїби вже хоч де! тільки виїби врешті най очі твої лукаві не бігають най руки твої не тремтять най тверднуть усі твої ...кгм... таланти і всі неприйняті рішення махає рукою - добре прикурюй тут люблю коли дим твій навколо стегон ну то що притиснешся упритул? ти питаєш як це роблю? дуже просто - не думаю не вийобуюсь не шукаю образів просто я вмирала вже бісову купу разів! бісову купу разів морозилась і студила усе довкола поснутим полум'ям вулкани мої дзвенять і розходяться і якось похуй на все      хто втоне              хто виживе ти тільки от по лаві цій ходиш як по воді годуєш мене із рук хлібом і рибою знаєш на тисячу кроків вперед що візьму що віддамся і що ти мене виїбеш      єдина планета яку ти крутиш - моя планета             моя одна додаєш до хліба вина запалюєш німб вінок терновий ми ділимо на обох і так ти граєш мене неперевершено ти граєш мене як бог! ти граєш і груди твої диханням ходять оголені збуджені піт твій - солодкий мед я сидітиму в першому з величезним букетом квітів ти дивитимешся уперед понад голови глядачів софітами сонце твоє освічене і освячене моїм розхвильовано-теплим освідченням пошепки під ніс собі          це немає ніякого значення ти стався         не дивися в глядацьку залу богиня своє зіграла -        крісло її пусте © @malskamira

а тут до 15 вересня триває набір на Білого кролика

Тут можна віддати голос за улюблену роботу, якщо не знаєте, за кого, можу дати пораду Вірші

мене переслідують літери, тебе - слова з книжок. я ховаюсь за стінами, а ти від своїх думок. мені вистачає фільму та кави. тобі недостатньо усього що є. я сідаю за книгу, ти просиш моїх обіймів. я потребую речень, а ти потребуєш дій. ти збираєш валізи, а я себе по шматкам. як дивовижно.. важливі не тільки слова. мене переслідують літери, вони складаються в твоє імʼя. тебе - слова із книжок, вони складаються у слово любов. рудий пінгвін

Життя — постійне змагання з вирішення проблем на швидкість заради можливості у майбутньому, де тебе приковано до ліжка кайданами метастазів, вимовити нечітко крізь кляп інсульту: "Сізіфова праця". Граю на випередження і кажу зараз, бо так визначаюся, хто я, розглядаючи питання у різних розрізах. Так вийшло — маю що сказати тоді, коли звідти обираю насичені гемоглобіном чорнила для образів. Краще збиратиму їх для творчості, ніж для терапії, бо дістати ножа з рани куди болісніше за удар, а так хоч буде хороший текст. Тому моя творчість — фрикції леза у рані. Часто чую: купа хорошого навколо для отримання натхнення. Найчастіше апелюють до твоїх почуттів. Дружба — ілюзія любові, за якою сховався взаємний гешефт. Любов — ілюзія звички до зручного побуту та задовільного сексу. Так залишаються тільки війна та анамнез. Мені вже не варто лікуватись. Точніше, так — вже варто не лікуватись. Від перестановки складників сума не змінилася, але вже видна геометрична прогресія у вигляді фігур в площині свідомості. І ця прогресія незабаром захопить свідомість повністю. Федір Федько #дефіртон

Domestic violence Коли я сказала чоловіку «Ні», він переламав мені пальці, — говорить жінка з трьома дітьми Я знаю як це приймати удар, в мене було багато переломів, — спокійно згадує інша Двоє напали ззаду і тепер я боюсь ходити вночі, — каже третя що обʼєднує цих жінок? що, бляха, може обʼєднувати цих жінок? можливо поганий мікрорайон чи відсутність мозку двійки в школі з математики так склались зорі або вони світили грішми Ні їх обʼєднує відсутність пеніса й присутність переконання що жінка слабка тиха приналежна знаєте, деякі чоловіки забулись звідки починався їхній життєвий шлях #новакаїн

Corre gatito (За мотивами мультфільму «Кіт у чоботях : останнє бажання») corre gatito, не треба тремтіти, нікуди бігти - прямую у бік твій. Чоботи. Шпага. Перо. Капелюшок. Вуса від страху тремтять. Мужність, сміливість я миттю спалю, щоб Взяти останнє життя. corre gatito, не треба тремтіти, леза злякався? твій страх - це прекрасно. Звешся героєм - котяча легенда! Блазню, браваду облиш. Раптом забракло повітря в легенях? Кіт обернувся на миш. corre gatito, не треба тремтіти, бийся із lobo, що сповнений злоби. Надто зухвалий і впевнений котик Вісім життів прогуляв. Кіт у чоботях - нещасна істота, Бідне, самотнє маля. corre gatito, не треба тремтіти, лізь у коробку від вищиру вовка. Милий, пухнастий… Який з тебе воїн? Не захлинись в молоці. Вперше програєш у рівнім двобої, Ти вже підпав під приціл. corre gatito, не треба тремтіти, крихітний gato втомився тікати. В хованки грати надумав? Це марно. В п’яти сховалась душа? Котику, шпагу свою піднімай-но, Використовуй цей шанс. corre gatito, не треба тремтіти, падай на лапи, мене не здолати. Друзі не зможуть тебе врятувати, Котик гуляє один. В очі дивись і побачиш там фатум, Все закінчилось, рудий. corre gatito, не треба тремтіти, паніки приступ ловити від свисту. Приторний запах твого переляку Чимось так схожий на мед. Швидше біжи-но, мале кошенятко. Швидше за бісову Смерть. corre gatito, не треба тремтіти, можеш завмерти у пазурах Смерті. © синьоока #синьоока

Нічний політ "Коханий, ти знову здійнявся до храмів небес. З вечірнього неба світила співають молебень: Цитринові очі щоночі шепочуть про тебе, Бо ладо моє - авіатор. Архангел, що штучним крилом небосхили дере, Де сяють зірок міріади..." Літаю між зграйками іскор, що гонять вітри. Шукаю між злота топазів сигнальних смарагдів, Бо жовті вогні промовляють: "Рушати не варто", Зелені кричать: "Прихиляйся!" З двох блисків безмежний політ семафор сотворив: Зірки з маяками у танці. В ефірі - гарячі новини, прямий репортаж: "Опівночі зникнув літак із екранних радарів. Вже пошуки йдуть. Результати, щоправда, примарні: Літак на маяк озирався, На світло салатного шлейфу ревів мотор, аж Затих із розмовами рацій." "Кохана, в янтарних сузір'ях горить малахіт, Як вогник волхвів, як надія Великого Гетсбі. Хай не на свічу прилетить мій метелик, щоб врешті На землю я став, як на сцену. Бо зелень сліпучого поля щомить майорить Очей твоїх каро-зелених..." @real_dobrutskiy

Холоднеча. Кохана, чи чуєш яка холоднеча? "Смертний протяг", - сказала би Марта, а Марта знає сенс. Не врятує ніщо - ні мовчання, ні зустріч, ні втеча, - не врятує ніщо, бо у холод зникає все. Хоч неначе й немає зими - ні заметів, ані заметілі. Холоднеча суха, мов запущений туберкульоз. Лиш на тілі відбитки одеж, що недавно безславно зотліли в намаганні згоріти. Можливо згоріти всерйоз. Проростає цибуля, і яблука в'януть потроху. Розсипається в прах великодній вінок на стіні. Допиваю вино, що бродило минулого року, і жбурляю пляшки за вікно, в неіснуючий сніг. Холодеча стерильна, і марно чекати предтечу. Це Різдво не прийшло і, напевно, уже не прийде. Я ховаюсь в кімнатах, натягую шкури на плечі, та сховатись від цього, кохана, не можна ніде. Треба вбрати, кохана, ці шкури, поїджені міллю, і виходити з дому, і переступати поріг, і рушати на південь, у край, де ще є заметілі, щоб упасти обличчям у білий, незайманий сніг. Іздрик

коли у нас дитинство ще біліло і кожен скалив зуби, і гарчав, коли себе я гірко не любила - Остап мені цукерки дарував. ми говорили - я колись поїду, я кимось стану, видам кілька книг. на завтра треба вчити енеїду. дивись як гарно, скоро буде сніг. і бив мороз тоді в благе віконце. весна гатила свій ревучий грім. ми всі боролись за місця під сонцем, але не всі штовхалися при цім. як би хотілось знати в тому часі, що це життя як кригу понесе! щоби разом зі світлом непогасним іти додому золотим шосе. кидати чисті погляди зненацька, з хоробрістю противитись юрбі. як доброта вважалася за слабкість, як ти її так виплекав в собі? іще доросле не набрало змісту, ще я ніяк слова не доберу. пекуче сонце прогуло над містом. Остап загинув в Часовім Яру.

Хлопець-отрута, гаспидський біскуп, На переноссі бронзовий бісер, Носиш сережки, наче ти бікса, Бісиш ти люто, як же ти бісиш, Вічно ти бізі: Кризи, ескізи. Блазень чи кисень? Клятий твій писок Бачу у Деппі, Пітті і Рівзі Вайби: зв’язати, їсти і різать. Хай ти з нефриту, хай ти залізний, Лизнем прилипну, зверху залізу. Зви мене злиднем, згубой чи Ліззі, Зли мене, злись, та тільки не злийся. Булки розслаб і губи затисни, Випий, бухло позбавить колізій, Раф твій до біса, хряпнеш коліса Ношпи чи ринзи. Кляті ті джинси Скинеш, чи в хід пущу джиу-джитсу? Акка Гангрел

💥Суцвіття звуків, тенета літер💥 суцвіття звуків, тенета літер на тебе діють як антидоти, гербарій світу нитками зшитий, гірке й солоне – крихке на дотик тому позбався лимонних друзів: ти вкотре сиплеш лиш сіль на рану, суцвіття звуків підвладне музі, тенета літер – твоя нірвана тенета літер – мов крові літр, який когось реанімує тактом, для інших – це токсична група світу, бо не збігається ваш резус-фактор тому позбався липких ілюзій: усім подобатись – дивне диво, піди непрямо по рівній смузі, себе відчути – це вкрай важливо поради – тільки для тих, хто просить, а добрі вчинки – усім без черги, бо все по колу, бо все так просто, як рухи сонця над морем в червні @virshoplitkarka instagram.com/halupoetry #олена_галунець

залишився місяць без права сидіти на місці. то висци всі сльози свої і страхи всі. бо страхом не зцілишся. краще вже трахом який без кохання — то спортік, він спортить тебе як дешевих ескортниць. заїж себе тортом реторти заповнюй по спектрах респект нах. як тріснеш, то скажеш експекто патронум і прийде… ти ж знаєш, ніхто не врятує тебе на пероні, бо потяг вже їде за житом. тож сенсу жаліти немає. ставай жадеітом. і так проживи то, як манить і бісить. тож містик, у літа залишився місяць. і в тебе є місяць у місті коханому місті. @Chagachaga * і знову ж додаю: я в курсі, що спортить літературно це зіпсує, але в нас так кажуть, коли хочуть дати певний натяк

⏳ Чорний замок часу ⌛ Нескінченності чорний маятник коливається понад прірвою, Шестерні гравітацій лагідно прогортають невпинний вальс. Я дивлюсь, як епохи міряють всі рахунки живою мірою, По завершенню цих історій шлях додому вертатиме нас. Антрацитові стіни замкові височать над безкрайнім обрієм, Між пружинами та між сходами тут заведений мудрий триб. Ніби стилуси моріонові шпилі замку безодню зорюють, Ходять сфінкси м'якими лапами, линуть поглядами углиб.  Кожен з них пам’ятає впевнено, що у просторах відбувається, Кожен знає стежини плутані до мільйонів чужих планет. Серед них моє місце зведено, риси казки історія має ця, Тож лечу неземними кроками павутинням земних тенет. Механічний годинник всесвіту і без нагляду працюватиме.  По орбітах підуть галактики, вітер буде тягнути пил. Воля тисне фізичним проявом, атомарними скута гратами, Але кожен, хто йтиме вічністю, повнить світлом краї вітрил. @worldscrossroads #alldoroga

Дорогі учасники, щоб вас довго не маринувати, даю завдання на другий тур: 🍄написати лише один вірш не про гриби, але вплести в нього 7 слів, пов'язаних з будовою грибів: 1) міцелій (грибниця), 2) ніжка, 3) шапинка (капелюшок), 4) трубочки, 5) пластинки, 6) спідничка, 7) спори. 🍄Слова можна відмінювати за числами і відмінками. 🍄Термін до 20 вересня включно. Бажаю натхнення, ваша Наталка-Юзя 😍

Розпечені квіти помалу повзуть підребер'ям і шкрябають свиту, подайте хоч крихточку сонця в закляклу правицю – воронку зашив би. Провалля зжирає світіння очей на розхресті моїх магістралей, які завели у гущáвінь здичáвілих градів і, мабуть, там стратив. І знову стараюсь знайти незамінне тепло на знайомих обличчях, хоча позабув мерехтіння заграви й коли наостанок молився. Розлігся на стежці, як кинутий дріб'язок, згадую дотики травня і ніжні цілунки промінних котів,що муркочуть і кігтями дражнять. – Нужденні вітри, підійміть це знесилене тіло, як проханий хліб і подайте стерв'ятникам звану вечерю. Мені б попрощатися вспіти з терновою пташкою в клітці рум'янцевих квітів. Дозволь обігріти твої аметистові крильця, бо хто ще зуміє сховати в обіймах. 20.02.2024. Масюра Юлія #вірші