fa
Feedback

فریب کلاهبرداران را نخورید! تل‌متریو این کانال‌ها را شناسایی و برچسب‌گذاری می‌کند 👉 برای مشاهده برچسب، اشتراک تهیه کنید

Храм поезії (🖤)

Храм поезії (🖤)

رفتن به کانال در Telegram

зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313

نمایش بیشتر
1 414
مشترکین
-224 ساعت
اطلاعاتی وجود ندارد7 روز
+1530 روز
آرشیو پست ها
Repost from OWL HUB channel
OWL HUB запрошує на конкурс відеодекламацій! 🦉📷 Це можливість продемонструвати свій талант та вміння передавати емоції чере
OWL HUB запрошує на конкурс відеодекламацій! 🦉📷 Це можливість продемонструвати свій талант та вміння передавати емоції через голос, а також отримати 1000 грн на приємні враження ✨ Усі деталі та умови конкурсу можна дізнатися тут. Зверніть увагу, конкурс проходить у нашому Instagram. #owl_stage

Тіні тиняються стінами, стелею. Регіт химер. Не завмерти би. Икають вікна сторічними петлями. Чад заважає диханню. І вкотре такий початок у сну. Перетинаю ті ж антрацитові хащі будинку наяву. Одна лише думка   Скрегоче у скронях,    Іскрить у нервах-дротах:       Мені, хоч трісни, потрібно зібрати намисто. Радше б не читала твій манускрипт, мандрівниче: Окрилена на мить (можна врятуватися!), Картаюся, здається, вічність. Імла прокляття розірваного дарунку    Вгризлася у пам’ять,      Ятрить кожну клітину,          Клонує і клонує страхосни. Не знайдуться, не зможуть нанизатися заново ще дві Агатові намистини — Сон поглине назавжди. Така ціна відмови нелюбу-чаклунові. Амурна невдача тягнеться отруйними щупальцями, Не дає спокою усім жінкам роду ще від прабабусі. Ейфорія від блиску дев’ятнадцяти кульок схлинула, Та на оголеному піску надії — Ефемерні сплески діяльності. Метр за метром прочісується знову і знову. Рветься на волю вітер крізь невгамовні рами, Як і ноти оптимізму – Висипаються поміж пальцями підібраними підробками. А за всім цим слідкують, Застигши не один рік на поручнях, Жовтаві у місячному світлі Елегантні мармурові дракончики. Рояться зграї попелу по кутках, Енергійно запрошуючи у данс макабр. Шанси меншають — Усміхаєшся новому дню ще більше. Каскади тривог посилюються, Але тримаєшся за найменшу Ймовірність успіху, Останню. Чорним поглядом зустріли драконячі статуї — Іст(о/е)рії кінець. P.S. Вірш із циклу "Чотири світи", який створили разом з командою l.Повна версія вище Ілюстрація чудової художниці Йртм @literospletinnia

добийте будь ласка, 60 реактів

Тіні тиняються стінами, стелею. Регіт химер. Не завмерти би. Икають вікна сторічними петлями. Чад заважає диханню. І вкотре такий початок у сну. Перетинаю ті ж антрацитові хащі будинку наяву. Одна лише думка   Скрегоче у скронях,    Іскрить у нервах-дротах:       Мені, хоч трісни, потрібно зібрати намисто. Радше б не читала твій манускрипт, мандрівниче: Окрилена на мить (можна врятуватися!), Картаюся, здається, вічність. Імла прокляття розірваного дарунку    Вгризлася у пам’ять,      Ятрить кожну клітину,          Клонує і клонує страхосни. Не знайдуться, не зможуть нанизатися заново ще дві Агатові намистини — Сон поглине назавжди. Така ціна відмови нелюбу-чаклунові. Амурна невдача тягнеться отруйними щупальцями, Не дає спокою усім жінкам роду ще від прабабусі. Ейфорія від блиску дев’ятнадцяти кульок схлинула, Та на оголеному піску надії — Ефемерні сплески діяльності. Метр за метром прочісується знову і знову. Рветься на волю вітер крізь невгамовні рами, Як і ноти оптимізму – Висипаються поміж пальцями підібраними підробками. А за всім цим слідкують, Застигши не один рік на поручнях, Жовтаві у місячному світлі Елегантні мармурові дракончики. Рояться зграї попелу по кутках, Енергійно запрошуючи у данс макабр. Шанси меншають — Усміхаєшся новому дню ще більше. Каскади тривог посилюються, Але тримаєшся за найменшу Ймовірність успіху, Останню. Чорним поглядом зустріли драконячі статуї — Іст(о/е)рії кінець. P.S. Вірш із циклу "Чотири світи", який створили разом з командою l.Повна версія вище Ілюстрація чудової художниці Йртм @literospletinnia

*** вказівник Ганну Степанівну бог пожалів - дав їй сина і внучку ніс мов картоплю торішню темні мішки під очима а зараз у неї кіт біля ніг хмиз на кравчучці і дев'яносто літ за плечима в Ганни Степанівни хата була - квіти на стінах мазаних піч із лежанкою грубка коту - гріти старечі кості та потім війна прийшла - каже - і вузлик собі зав'язує бо вже ні дітей ні хати - в церкві огарки воску і йде вона просто в ніч - ледве ногами рухає і тиша така довкруг мов скачуть чотири вершники і так їй спирає дух літо це - двадцять другого що наче брат-близнюк - згадує - сорок першого і йде вона там де вирви і там де поля обпалені попід блокпости і вопи - куди ж ви бабо поперлись? москву палити синочки - каже Ганна Степанівна і в грудях її гіркне зів'яле серце і котиться сміху хвиля - там ворогом заміновано і кіт їй нявчить під ноги - а щоб ти хвостатий скис та Ганна Степанівна йде у ніч що стікає оловом у поле в яке загнала косу свою смерть мов спис але вона йде - і каже - веди мене коте-мурчику бо шляху не буде в того хто вдома сидіти звик і смерть відстававляє вбік косу свою - важко й змучено і кістяною кистю прикручує вказівник @left_lost_sock

Моя армія варить каву та слухає джаз. Танцює танго та сальсу, а іноді вальс. Моя армія читає біблію та робить намаз. Її благають дати автографи Тор та навіть Марс! Моя армія пише вірші та малює гуашшю. Вона одразу відчуває хто є свій, а хто точно не з наших. Моя армія багато жартує, сміється та майже не плаче. Лише інколи, тихо, вночі, коли в Вальхалу йдуть ті, що наші. Моя армія складається з тисячі різних історій. Вони з’являються від вітру війни, як хвилі на морі. Вона їх згадує, коли закурить - в перервах між боєм. Дві, три коротких затяжки - та знов вертає до строю. Моя армія ніколи не спить та завжди на варті. Вона не вірить гучним словам - вони геть нічого не варті. Вона сумує за домом, та робить собі дом усюди. Моя армія - то є найкращі на світі люди. Володимир Шевченко

давай ще голосніше давай прямо зі сцени розкажи як сильно ти мене зовсім не хочеш -сміятися будеш на мені в прямому тобто господи виключно в переносному літери плутаються під язиком Фрейд пророчив тільки мій вестибулярний апарат тепер не витримує цих дитячих гойдалок розгойдай високо вище лицем в пісок платтям до сонця я б і так показала що під ним але рівноваги впевненості потребуємо більше погодься жодних напівнатяків оголених ключиць сходимо з дистанції заїжджене коло спільних століть  розриваємо швидко безболісно зрив[аю] - голос, зрива[єш] - овації наступна спільна зупинка майбутня реінкарнація @artyleriya #домрачова

«Вільшаного короля барви…» Вільшаного короля барви гудуть червоним гудінням метро. Вертаюся в свою ізольованість, в пробивання ґрунту рослиною. Кола обмежень, квадрати табу, кільцевий рух змії — думка йде по колу червоних і зелених ромбів. Відгортання Всесвіту — перетворення підлоги в стелю. Переходячи з простору в простір, набуваємо нових друзів, такої ж видозміни, як підлога і стеля. Тяжіння об'єму до абсолюту і відсутності граней. Поєднання за валентністю передбачає нові елементи, зокрема любовний трикутник, за винятком соляної кислоти і кухонної солі. Лексика сягає далі, ніж розуміння: в окремих випадках не вистачає слів, тоді мислимо образами. Співіснування простору перетворює мене в куницю, що женеться за мисливцем. Бояри ладнають пастку. Втікаючи, ховаюсь у твоїх снах. Атилла Могльний

Мій прихисток – дім із пелюсток й листків, із диких троянд несміливих ростків; із ірисів ніжних і лілій, з люпин, з тендітних конвалій, із різних шипшин. Фортеця моя із гілок й корневищ, із темряви нетрищ, із жару кострищ, з ранкових туманів з-над рік та боліт. там вежа і варта, там рів й живопліт; там день і там харч; там і тут, і тепер; там всі врятувались, ніхто не помер; там більші і менші міста і доми, там степ і шляхи, і вечірні дими; там зела живі, ковила й полини; там мама й сестра; там немає війни. Він був, але зник, мій найкращий з домів. Я знову би там опинитись хотів. Катерина Бабкіна #бабкіна

в тебе красиве волосся. вона — дуже звична. він — насправді ніколи нічого не значив. він прийшов мене зранити — зранив. я сама обрала його, щоб о нього зранитись. компульсивна гетеросексуальність — підвид селфхарму. все відбулося правильно. вечір. рожеве світло. читати вірші іншим, поки в мені для цього є очі, зуби і голос. осінь. кожанка. мартенси. якийсь бар. В а р ш а в а. «так от, в книжці, яку я зараз читаю…» наприкінці дня в мене є: мій трамвай, моя ванна. і доказ, що неї в мене більше немає. наприкінці дня, коли вулиці обіймає темрява, усі залишаються зі своїми янголами і своїми жахами. @gkruk_wirszi #крук

серце, куди я не гляну - усюди райдуги серце, я вся жива - і немає ради груди мені прошито стібками радості дерево (те що ми) доросте до раю серце, сміється обличчя землі рябе серце, цвітуть сузір'я по всьому обрію і я під ними за руку беру тебе бо разом з тобою іти так нестерпно добре ступати зосереджено слід у слід із кожним кроком провалюючись у небо серце я хочу народити світ від тебе Ірина Шувалова #шувалова

давай ще голосніше давай прямо зі сцени розкажи як сильно ти мене зовсім не хочеш -сміятися будеш на мені в прямому тобто господи виключно в переносному літери плутаються під язиком Фрейд пророчив тільки мій вестибулярний апарат тепер не витримує цих дитячих гойдалок розгойдай високо вище лицем в пісок платтям до сонця я б і так показала що під ним але рівноваги впевненості потребуємо більше погодься жодних напівнатяків оголених ключиць сходимо з дистанції заїжджене коло спільних століть  розриваємо швидко безболісно зрив[аю] - голос, зрива[єш] - овації наступна спільна зупинка майбутня реінкарнація @artyleriya #домрачова

Час Анн перша Анна вирощує вдома вишню і носить світ на рукавах вишиванки немовби квітку у роті любові за кожним кроком її трави співають мов церковні дзвони надії друга Анна світ прибирає щоби мир увійшов в чисті помешкання каже: так ця війна насмітила що й за рік весь той бруд не відмити і світиться кольоровими скельцями сміху третя Анна рибалить на березі снів щоб нагодувати живих свіжою рибою а коли тривога вибиває з рук її баняки ховається у рудому хутрі лисиці мов лелечий рушник в українському небі а ще одна Анна – легка мов повітря свободи каже: не дякуй за порятунок цей час – мов міцне рукостискання – робить з нас вартових на полі майбутнього а ще одна Анна-Анета – складає зі слів бомбосховище для українців каже: тіло моє – ваші крихкі кириличні життя і на кордоні стоїть порозуміння мов обіцянка веселки перших трьох Анн я називаю: мої львівські родини всіх моїх Анн я називаю: мої тонкі плечі @iyakiva #ія

Repost from N/a
Тихше, шепоче Шива, можеш сховати стогін під кожною з моїх рук. Звук зачинає матерію. Навіщо? Якщо є дух. Я відаю і веду від народження до прощення. П'ю ваші вини айвовим вином спокути. Те, що нагадує глухий кут — можливість змінити ракурс. Дивись, квітне  рута твоєї втоми, криваве пелюстя повільно стає прозорим, перетворюється на лотос, очищений від потворного. З безмовного ембріона проростає моя любов — непривласнена, безумовна. Визрілий пагін вже майже плід, який скоро стане вами і знову почне цвісти. Все, що важливо — наразі в моїх руках. Це Ти.

Небо спускалось на землю неспішно: крапля за краплею. Висіло в повітрі тишею, сутінками розграфлене. Кутало своєю сірістю, ко
Небо спускалось на землю неспішно: крапля за краплею. Висіло в повітрі тишею, сутінками розграфлене. Кутало своєю сірістю, котилось під ноги килимом, ловило світло, а потім - назад відпускало хвилями. Ховало у собі душі, що впали в холодну воду. З безодні темної, кажуть, назад ніхто не виходив. Чотири секунди, а далі назавжди закриється брама, що золотом зовсім не сяє, а лиш залишає шрами у пам'яті тих, хто зостався на іншому березі Стіксу. Тут наша валюта не ходить, а дим до ранку вже стік весь. Небо. Верталося назад на землю, торкалось її туманом, змочило осінню куртку, насипавши повні кармани холодного листопаду. Небо. Ледь човгаючи ногами, опиниться на зустрічній, покотиться краєм обочини. Вернеться увись до сходу, залишивши червоточину. Катя Цимбал (@katrin_tsymbal) #цимбал

Звуки ти носиш у собі наймення і звуків когорту є плач та квиління десь там заповзла німота є звуки зі срібла а є почорнілі від горя і розпач триденний складаєш у вузлик ретельно як бабця складала найбільші скарби бо ж дітям у спадок бо що вже та радість скінченна ховаєш між кутиків губ сорому дрібку смієшся бо важко з тобою бо звуки війни як плащ королівни червоний від крові пасує до білого личка і розвівається шлейфом кричить життєствердно ненависть — цей звук що найдалі зайшов якнайглибше сидить одного дня відізветься @novakain_poetry #новакаїн

боронь комусь заходити сюди. тут поле вимерле. тут вже гілляччя чорне. коли згорілий сад тебе пригорне, не згадуй, як котилися плоди. коли вже вікна вибиті, мов очі, не глипають з-під ночі на тини, поріг і комин звилися в одне, калейдоскопом завертіле, клоччя, не думай: а чому я пам'ятаю ім'я того захвицяного пса, що років сорок тут не завиває? коли жилава висохла рука, десниця суму, горло притискає, не згадуй давню провесінь, яка дива творила в повноводді синім, не згадуй сміх, тим паче добрі вісті. не згадуй предків, що водили в храм аж доки осінь в ночі горобині тебе віднесла з рідного обійстя і знавіснілим віддала птахам. хай хто тебе закинув на край світу, якби він знав, що ти вернеш колись, то балки не прогнили б так за літо, і бур'яни би так не розрослись. та вороття минулому нема. тож пом'янеш виною, без вина. якби ж раніше знати, то авжеж... вже перейшло мереживо пожеж. десь є твій син, хоч ти його не знаєш. десь є дочка, хоч ти й не признаєш. і плечі їй вкриває позолота, таким, як сад цей, відблиском густим. кропива проводжає за ворота і трохи далі проводжає дим. @howfrankydies #френкі

*** забула навушники вдома і цілий день слухала чужі розмови в тролейбусі автобусі на вулиці — він скаже що там було за день — виходимо на наступній — ааа підбили суки — до сорока градусів буде жара — дякую що зачекали — можливий запуск крилатих ракет — наступна зупинка вулиця мельника next stop melnyka street — та понятно — відірви її — якщо не можна три то давайте два — я хотіла подивитися як це — я нічого не чув і т.д. забула навушники вдома і цілий день слухала самі тільки чужі розмови в тролейбусі автобусі і на вулиці а потім задзвонив мій телефон і я сказала у слухавку: приїдеш ввечері — поговоримо @dushavtili #les_le_poetry

Repost from N/a

Тисяча перша Гордіїв вузол відвертого погляду пов'яже міцніше обіймів. Дихаємо синхронно вже тисячі схожих ночей, проте і сьо
Тисяча перша Гордіїв вузол відвертого погляду пов'яже міцніше обіймів. Дихаємо синхронно вже тисячі схожих ночей, проте і сьогодні так само взаємно гостро і голо, як у першу ніч, що стала початком для тисячі обсидіанових наступниць. Так природно дихати на твою шию, розкривати руки пелюстками лотосу, стебло якого піднімається вздовж центра живота, щоб потім винирнути над сонячним сплетінням бутоном, миттєво розквітнути і осипатися за тисячу терцій. Іляна Лисиця #лисичка