Храм поезії (🖤)

Як довго живеш без жінок, то думки виявляються різні Та іноді хочеться сексу, на жаль не хватає кабзи. Так довго крутився, не спав, тож прийшла мені гадка опівніч, Нарешті собі… силіконову жінку по знижкам знайти. До ранку в YouTube прослухав уважно поради надійних експертів. Дивився моделі, що можуть робити і ще й говорить. Здіймався, сідав і ходив по кімнаті, а потом нетвердо Натиснув на кнопку «купити» на сайті Chinese favorite. Три тижні минуло - і ось розгортаю жадану посилку, Скидаю одежу, лягаю — терпіти нема більше сил. Верзе без зупинки тиради, я міцно до себе притиснув, Минула хвилина, її почало енергійно трусить. У приступу паніки різко рвонув та став дихати часто: Безглузда реальність, не знаю, що навіть робити тепер. Відчув, що у ній залишився надійно між піхви стирчати Хоча і маленький, та дуже важливий кусочок мене.

Відкритий набір на поетичний конкурс від Храму поезії — Теорія катастроф. Конкурс складається з 5 турів. На кожен тур надається окрема тема для написання.  За кожен тур обирається 1 переможець, який отримує грошовий приз. За підсумками всіх турів, бали учасників сумуються та визначається головний чемпіон конкурсу, який отримує головний грошовий приз. Для участі в кожному турі мінімальний донат у 10 грн. Далі на ваш розсуд. Призовий фонд формується з внесків учасників. Можна сплатити за участь у 5 турах єдиним платежем.  Ви можете долучиться до конкурсу з будь-якого туру. Та позмагатись за перемогу в рамках туру, але це зменшить ваші шанси на місце головного чемпіона. Конкурс не є анонімним. Звісно, якщо у вас є бажання приватності, то можна подати вірші, як анонім. З приводу конкурсу писати сюди. Вірші залишати тут. До дедлайну роботу можна редагувати у гілці. 1 учасник/1 вірш. В теорії ви можете створити фейк, але відповідно, якщо — це з'ясується, то робота дискваліфікується. Верлібри та римовані на загальних умовах. На кожен тур будуть запрошені судді з нашої спільноти. Від 3 до 5 поетів. На кожен тур, згодом дається список суддів. Три критерії оцінювання: техніка, душа (відображення внутрішньої рефлексії, сублімації та досвіду у творі), розкриття теми, за 1 критерій від 1-5 балів. Склад суддів на кожен тур частково змінюватиметься. На 1 тур можна подати роботу раніше опубліковану. Далі роботи повинні бути новими, раніше неопублікованими, знову ж, якщо про це стане відомо дискваліфікація. Дедлайн: включно до 21 листопада о 23:59.  Чекаємо на ваc.

🕛 ▸ 24 Я — 24 година в добі. Здається, мене не існує. Минуле міцно тримає в обіймах, а майбутнє зачиняє двері перед очима. Куди йти далі? Де звучати? Ніч — час думок. День — час дій. В одному губиться головний біль, безсоння. В іншому — власна тінь. Агов! Скільки ще є спроб, аби зібрати шестерні в єдине ціле? Я використаю всі, і коли стрілка знову вдариться в межу між днями, ви це почуєте. Бо я — маю голос. І більше не боятимуся його. Обіцяю. ─ ────────── ↷ #yrboo_вірші @liliums_swamp

Бутербродна лірика "А це в тебе точно вірші?" Всміхаєшся, ріжеш окраєць хліба й мене по живому. Зависне тиша. Я слідом за нею. Чи дійсно вірші? А може ліпше борщі? Чи вишні вкладати в аркуші вараниць? Аніж холонути зараз, ніц не розуміючи. "Дивно пишеш" І рветься з тріском остання нить слабкої віри в складні сюжети. Хрумтить скоринкою на хлібці броня невизнаної поетки. Твої творіння — це просто ціль для неосвічених і охочих. "А де всі рими? Ну "очі, ночі..." І ніж не втомлюється в руці. "До біса сенси — клепай шедеври! Верстат банальнощів завше в тренді. Кому й на біса твоя майстерність? Лиш парі-трійці зухвалих денді, що пишуть розумом, а не серцем." І так і хочеться слати все це до чорта в пекло міцним хореєм. Та по крупиці збираєш нерви і знов по колу. Крізь терні й реви від критикині до критикера, до лав мистецтва та від народу, чия поезія — бутерброди.

«Час-ти-на-ми» День за днем нейрони збирають хвилини в нитки та в’яжуть мереживо спогадів, іноді пропускаючи петлі. Тож ніколи не вгадаєш: дата перетвориться у важкі мотузки чи в теплі зігріваючі светри? Так було і тоді.. Час не встигав переводити миті у числа годинника. Питав: Це трапилося на тік чи ток? Даремно, бо моя пам’ять залишилася чиста, огорнувшись у сніг, що зазіхнув на яскравість зірок та бережно сліпить аби забула, аби не бачила… але Ти цього не хотів. Ховав сяйво за тисячі миль. Змушував їсти пряник і приймати батіг. Та врешті чий голос незворотньо затих? «На- зав- жди» - червоні краплі повертають слова, що дарував мені ти. Ніжно торкаються рук, а потім тікають під стіл. Шепочуть казки про кохання! Нагадують, що колись були Ми. Та склянку терпіння ти випив до дна. Додати не можу — більше нема. Ні нас, не тебе… Добре, що мозок подалі від цього веде, і поки у сумнівах гублюсь десь позаду, він протягує руку та кричить: НЕ ЗГАДУЙ! НЕ ЗГАДУЙ!! НЕ ЗГАДУЙ!!! *** Тож вибачте, адвокате — таки не згадаю. Хай вирок нагряне, та під чашку із чаєм стелитиму мереживо пам’яті, де пропущені петлі хвилин… Та на душі хоча б нема мотузків.

🎞 ▸ Кіноспогади Шкода, що мої очі не проєктувала Кетрін Бер Блоджетт: вони не мають достатньо  чіткості, щоб бачити цей світ, таким, як він є — сонце засвічує погляд думки все. Якби ж працювали, як об'єктиви, дозволяючи фільмувати  кожен момент життя. Я б складала кадр до кадру. Мабуть, не вирізала б нічого. Хіба інколи. А потім увімкнула би проєктор І дивилася, дивилася, дивилася... Аж поки він не почне  незадоволено  кряхтіти. Але насправді збій даю лише я. Чи то очі. Чи то пам'ять. Бо щось — зникло. Розмилося. Викривилося. І як тепер згадати перший день у школі, ім'я улюбленої іграшки, або навіть зустрічі  минулого тижня... Можливо, переписати себе заново?Написати код для мозку створити шлях //пам'ять:кіноспогади_2008/фото1946_png Як тобі, Августо? Думаєш, спрацює?.. ─ ────────── ↷ #yrboo_тексти @liliums_swamp

Смерті не здогадатися, що ми виросли. Глянь на нас — сумні та огрядні діти. Безглютенові пики з поміткою "zero sugar". У щоденному пошуку, якої би ще отрути навернути, щоб довше не відпускало? Смак стає прісним, коли купуєш не на останні кишенькові. Завжди тепер не з тими. Істина відкривається на балконі чиєїсь вписки, де розпатланий хлоп, затягнувшись, казав мені: "Світ належить таким як ми" і сміявся заливисто так, що відлуння котилося лоскіткою за спинами. Тепер не заведено мати зграю, звичніше — одиночками. Друзі ділені на нулі, а ти — просто нетто в розмальованій тарі з першими зморшками на чолі. Смерть знаходить і поселяється шершнем в коконі голови, багом у черепній коробці. Бездумно гортаєш днів безкінечну стрічку і ніщо вже не викликає емоцій, крім пір'їни синиці жовто-блакитним опіком у руці. Ким і коли ми вийдемо із війни? А кудлатий пацан, єдиний, хто знав як бути, спить в бліндажі, загорнувшись в нірвану спальника. Бачить, мабуть, безтурботні міські вогні. Джа усміхається йому уві сні.

розрив-трава коли я повертаюся лицем до стіни щоби нарешті заснути мені проступає волога земля у клубáх простирадел — її сірі розливи знебарвлені райдужки ось він іде гілочку бальзаміну заклавши за вухо транзитні місця із присмаком солі непевність мови як непевність речей що перестрибують через наголоси ось він іде чоловік що ніколи не верне а як він говорить негучно із довгими павзами знайомі частоти вимушені ревербації і сизо-блакитні вічі що міняються в кольорі спливають туманом скільки мене не було там на берковецькому цвинтарі а як і приходив до тебе то хто ці фігури зо мною — чоловіки яким не бракне нічого — ані принади ні відчаю — тільки кухлик надщерблений чорно зяє з грудей і тому вони другі і кожен із них буде другим у нескінченних вервечках відшукування і горіння і сіра земля танцює довкола юначих ніг і виростає із неї блакитна розрив-трава

цей чоловік говорить до мене резонно, сухо пережовує і випльовує мої тексти ти, каже, з херсону сука бестія ти як читаєш у купідоні дивишся мені в очі підіймаєш за бога, а п'єш все одно за мене що я можу сказати про тебе точно в тобі є щось від нього - ти клала на це наземне в чоловіка із купідону гарно ворушаться губи, коли він кричить ти, каже, знайдеш сукаліон причин відмазок щоби піти раніше, ніж я зачитаю своє я не зробив тобі нічого образливого, "воєнного" це навіть виявилося корисно: не розсікатись об тебе нервами яка ж ти нахуй актриса стерва я його слухаю , /чесно він має рацію/ тут внатурі глухо я ж бачила його пальці я ж цілувалася з ним в метро вчора він мені каже: вибудуй собі трон, жертовник , вівтар віриш, я хочу його сталевобетонно вдарити а потім приходить субота і першакава чоловік з купідону говорить: о, я якраз тебе і шукаю вже давно тут? я підігрую, я знаю його темноти втім збираюся до ладу‌ і читаю цей вірш хтось аплодує він аплодує найтихше.

[18 лис] ніжнятіни робочої

🐈 #в_наявності

Асфальтний покрив вкритий свіжим ще карміном, Вікно розкрите навстіж, ніч стояла пізня. Мирське життя стоїть більмом в моєму оці. І я суддя, о грішник, дні як дріб скоротні. Чим я не Бог? П'янка гординя, справжній Одін! Одна лілея серед тих людських амброзій. Нечисте тіло має присмак жовчних марень. Як Лектер харч зап'ю бокалом к'янті владно. Твоя гріховна туша ледь жива, жадобна... Жага спокути тих пустих спокус полонить. Не ввійдеш двічі в ту одну ріку безкарно, Не дам нікому суд чинити, ідол спраглий. На трьох китах основа світу - все стабільно. Поріг чужої волі впустить заздрість в хвіртку. Скажений вир твоїх свобод спочине нині. І вб'ю тебе, бо заздрить плоть душі людини. Чотири ока в мене зараз, два в пательні... Налились рясно кров'ю... Смак життя - мерзенний! Втоплю в яєчні гнів, наб'ю очима пузо. Приправа злості змусить їсти харч поштучно. Томатні соки вип'ю з тебе всі до краплі, За п'ять хвилин шеф-кухар, їжа ця сакральна. Солодке юне тіло тане, ніжки в клярі, Духмяна страва втім якраз смакує з карі. Чи можна вдень зростити квітку, стан дурманний... Аби вночі хотіти весь букет зірвати? І шостий гріх - це хіть, віддайся, юнко. Залишу свіжі тавра кігтів тій гравюрі. Потому сім потів зійшло, нема спасіння... Єство моє сповите лінню, тіло тлінне. Вона уже нутром керує, дух порочний, Політ з вікна і плин життя спинився точно. І в колі сімки видно пекло повне криги, Яка вкриває лик людини так нестримно. Сприйняти важко, дух без тіла має бути, Але гріхам примари вже нема спокути.

Ми любили не тих Ми любили не тих, Не на тих ми молились ночами. Мертві серед живих Сон збудили поміж хорогвами. Ми любили всліпу. Щемно грались у піжмурки з Богом. Хто затіяв цю гру? Та чи прийде кінець? Невідомо... Ми любили взамін, Безкорисно плекали надію. І ділились усім: Все, що мали та добре уміли. Ми любили, однак Нас ніхто не примусить любити: Іншу мову і стяг. Навіть, наші трикляті сусіди. © Андрій Буремний 18.12.2024