Срібні Мемуари

​​Звернення секції кубанського козацтва революційного комітету поневолених народів до всіх кубанців із закликом підтримати боротьбу за самостійну Україну, за вільну Кубань За Українську самостійну державу! Воля народам! Воля людині! Кубанці! Славні правнуки запорозьких козаків! Наших прадідів – хоробрих лицарів України – вигубили білі московські царі. Запорозьку Січ з наказу цариці Катерини – зруйновано дощенту. Білі московські царі боялися козачої України, ненавиділи захисників українського народу – войовничих запорожців. Як царів Романових не стало, то об'явився цар Ленін і цар Сталін, а замість білих князів вилупилися більшовицькі князі Кагановичі. Більшовицькі царі і царята ще сильніше затягли петлю на шиї кубанських козаків. Більшовицькі кати не дали нам автономії у 1918 році, а вірних синів Кубані криваво завоювали. Нашу боротьбу багату Кубань більшовицькі вироди столочили брудними чобітьми, ограбили її, рознесли наші станиці. Кремлівські кровопивці нагаями заганяли кубанців у кріпацькі колгоспи, тисячами стріляли їх, кидали в тюрми, засилали в сибірський тундри. Браття козаки! Поки живе Сталін, поки панує більшовицький терор – нам не буде життя! Вільна Кубань разом з вільною Незалежною Україною буде тоді, як зникне з лиця землі більшовицька гідра. Український народ вже почав криваву боротьбу за свою незалежність. Український народ зродив Українську Повстанчу Армію, яка почала війну з гітлерівськими і сталінськими окупантами. Прилучайтеся до нашої Української Повстанчої Армії! Творіть свої бойові козачі загони! Жодні окупанти не дадуть нам волі. Ми самі прорубаємо собі шлях до життя. Нам поможуть у боротьбі всі народи, що їх гноблять більшовицькі душогуби. Ми боромесь за самостійну Україну, за вільну Кубань! Ми підтримуємо святу боротьбу за незалежний Дон, за вільні Держави народів Кавказу, за незалежну Росію на російських землях, за незалежні держави всіх народів Азії! Смерть кривавому Сталіну! Смерть гітлерівським і сталінським окупантам! Геть більшовицький режим! Хай живе Вільна Кубань! Хай живе Самостійна Україна! Липень. 1944 р. Революційний комітет поневолених народів Секція кубанського козацтва Джерело : ЦДАВО : ф. 3553. – Оп. 1. – Спр. 197. – Арк.104, 105. Автор допису: Володимир Акулах Бойовище на Кубани!

#ЗабутаУкраїна 🕯Сьогодні в СІЗО Білгорода співробітниками ФСБ РФ було вбито етнічного українця та корінного білгородця Олександра Демиденка. 🇷🇺З початку російського повномасштабного вторгнення він регулярно брав участь в антивоєнних пікетах і за цей час допоміг більш ніж 900 українським біженцям з окупованих територій, надававши житло та їжу і допомагаючи їм виїхати в безпечніші країни. 📖Срібні Мемуари

У кожного свій біль. Хтось живе у злиднях, рахуючи кожну копійку щоб вистачило на умовне «завтра», хтось намагається повернути втрачене кохання, страждаючи від самотності, хтось його ніколи і не мав , але відчуває глибоку пустоту у серці, а хтось втрачає рідних і близьких, залишаючись на самоті перед обличчям жахливого світу, який судячи з усього нічого хорошого і не мав на меті принести. Тільки не потрібно зараз все спихувати на Бога. Він дав нам свободу вибору, а ми сприйняли її за можливість нести біль у цей світ. І повірте, йому теж від цього болить, але Бог не втручатиметься, інакше вся надана нам свобода була би фарсом і не більше того. Нам теж потім болить, коли ми осмислюємо той біль що принесли у світ. Батько Кулі, сміливий полковник, якого мені пощастило знати ще з 2014 року - велика людина, який виховав надзвичайного, хороброго сина. Його біль можуть відчути лише ті, хто втрачав дітей. Рани від цього болю ніколи не загоюються. Куля з перших днів у нашому підрозділі і залишиться навіки в строю устократ відомщений ворогам. Батьків Лома я не знав. Знаю лише що вони живуть на окупованих територіях. І їх біль того що вони не змогли поховати свого сина можуть відчути лише ті, хто так само не зміг. Лом - старий азовець, який давно міг просунутись по карʼєрних сходах, але завжди їх заперечував, обираючи лиху козацьку вдачу на полі бою. Навіки у строю, ми помстимося. Рись - найвідважніша дівчина , яку я зустрічав у своєму житті. Її біль у тому що вона втратила більшість близьких друзів, з якими стояла в одному строю. Це біль дівчини, яка дала фору більшості чоловікам в Україні не може відчути майже ніхто. А мій біль у тому, що я сприймаю свій батальйон як дитя і коли хтось гине - відчуваю як з мене шкіру живцем здирають , та усвідомлення того що на війні інакше бути не може все одно не допомагає. Парадокс у тому що біль є одночасно фактором злому і мотивації для жорсткої боротьби. І щоразу, обираючи боротися, а не зламатися, я сподіваюсь що суспільство обере так само, адже їх біль куди менший.

Київська міська рада хоче знищити чергову пам'ятку архітектури - підпішить петицію, щоб цього не допустити! По вул. Прорізна, 25а збереглася садиба Якова Грубера, збудована аж в 1882 році! Ця будівля є памʼяткою архітектури та має охоронний статус. Та попри охоронний статус, Київрада планує передати пам’ятку під забудову. Невдовзі тут може з’явитися офісний центр з підземним паркінгом. Підпишить петицію за посиланнями та поділіться цим постом з друзями, якщо не хочете, щоб на Золотих воротах виросло ще одне багатоповерхове одоробло: 📲 https://kvd.page.link/oujGy9Dsy7UWeUt37 👨‍💻 https://petition.kyivcity.gov.ua/petition/?pid=12825

Нині — день народження Максима Рильського. Читайте в нашій статті про цього епатажного київського денді, який зумів вижити в час сталінських чисток, пристосуватись і створювати вірші на догоду добі, але не втратив себе і свого унікального поетичного голосу 🩵

Київська міська рада хоче знищити чергову пам'ятку архітектури - підпішить петицію, щоб цього не допустити! По вул. Прорізна, 25а збереглася садиба Якова Грубера, збудована аж в 1882 році! Ця будівля є памʼяткою архітектури та має охоронний статус. Та попри охоронний статус, Київрада планує передати пам’ятку під забудову. Невдовзі тут може з’явитися офісний центр з підземним паркінгом. Підпишить петицію за посиланнями та поділіться цим постом з друзями, якщо не хочете, щоб на Золотих воротах виросло ще одне багатоповерхове одоробло: 📲 https://kvd.page.link/oujGy9Dsy7UWeUt37 👨‍💻 https://petition.kyivcity.gov.ua/petition/?pid=12825

​​😢Сьогодні, 80 років тому, українське село Сагринь (сучасна ґміна Вербковичі, Грубешівського повіту Люблинського воєводства, Республіка Польща) було повністю спалене поляками. Це сталося 10 березня 1944 року. За свідченнями джерел, під час знищення польськими військовими Сагрині було убито та закатовано від 800 до 1240 українців. Серед них більшість становили жінки та діти. Загиблі перед смертю зазнали знущань і тортур. Велика кількість жертв у Сагрині пояснюється тим, що у селі кожен день увечері збиралося багато людей із сусідніх сіл, щоб заночувати під захистом української поліції та місцевої самооборони, які дислокувалися в Сагрині. В селі було знищено церкву, парафіяльні будинки, понад 260 житлових будинків, молитовний будинок громади євангельських християн, сотні господарських будівель. Виконавцями цього воєнного злочину були військові Армії Крайової (під командуванням Зенона Яхімки) та бойовики польського підпільного збройного формування Батальйонів Хлопських (під командуванням Станіслава Басая). На початку 1944 р. війська Червоної Армії вступили на колишні терени Польської держави, що активізувало дії польського підпілля на території Холмщини. Зокрема розпочинається операція «Буря», метою якої було опанувати ці території до приходу радянської влади та засвідчити її приналежність до Польщі. Разом з тим військові дії на території Холмщини мали б послабити потенційну територію, де міг би розвиватися у майбутньому український національний рух. В рамках цих процесів, у березні 1944 р. силами польського підпілля було проведено масштабну антиукраїнську операцію, що входить до історії під назвою «грубешівська революція» (від назви міста Грубешів). Метою цією акції було не поголовне винищення українців, а створення таких умов, за яких вони б якнайшвидше залишили ці терени. Для цього спалювалися цілі українські села, показово та жорстоко вбивалося місцеве населення. Ініціатором «грубешівської революції» був комендант Грубешівської Армії Крайової Мар’ян Голембйовський. Протягом 10-11 березня польські підрозділи атакували села Андріївка, Березів, Бересть, Верешин, Ласків, Маличі, Малків, Модринь, М’ягке, Ріплин, Сагринь, Стрижівець, Теребінець, Теребінь, Турковичі, Шиховичі, повністю або частково спаливши їх. Польський наступ не обмежився цими днями і тривав протягом кількох наступних тижнів. За даними джерел в ході цієї операції було вбито від 1500 до 2000 українців. «Грубешівська революція» стоїть в одному ряду з іншими трагічними епізодами україно-польського протистояння 1939-1947 рр. Більше інформації у статті співробітника Інституту Віталія Баки за посиланням. На фото: бійці Армії Крайової під час знищення українського села Сагринь 10 березня 1944 року. #Сагринь

У моєму рідному місті Кривий Ріг чергова хвиля перейменувань місцевої топоніміки. Одну з вулиць у Саксаганському районі міста є можливість назвати на честь мого побратима друга "Ореста". Андрій Козюбчик народився і виріс у Кривому Розі. Закінчив Криворізький педагогічний державний університет факультет географії. Деякий час вчителював у місцевій школі. Андрій був членом Конгресу Українських Націоналістів, офіцером ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, одним з ініціаторів створення «Правого сектора» на Майдані, брав найактивнішу участь в його розбудові та вишколі бійців. Загинув 17 серпня 2014 року від кульового поранення в районі с. Піски під Донецьком у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Нагороджений відзнакою м. Кривий Ріг "За Заслуги перед містом" 3 ст. (посмертно). Проголосувати можна за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdBuM9PmI7sq3priTMwzJYQ4hzoXa-9vJaibAWU4wzYhbq6oA/viewform

#Забута_Україна 🇺🇦 Роман «Глухий» Музика, уродженець Кубані та боєць УНСО, що загинув від обстрілу 14 вересня 1993 року, в ході війни у Грузії. 🇺🇦 22 січня 2024 року було видано УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №17/2024 «Про історично населені українцями території Російської Федерації», який передбачає розробку плану дій щодо збереження національної ідентичності українців в Російській Федерації, у тому числі на історично населених ними землях Кубані. 🇺🇦 Срібні Мемуари

З вчорашнього вечора до суботнього ранку російська ФСБ та поліцейський спєцназ штурмували житлову багатоповерхівку у місті Карабулак в Інгушетії. Штурм відбувався саме так, як це зазвичай робить русня: з використанням реактивних вогнеметів «Шмєль», нищенням мирного населення, яке випадково опинилося поблизу, і без огляду на будь-яку кількість жертв з будь-якої сторони. Після бою, що тривав всю ніч, росіянам все ж вдалося вбити декількох бійців інгушського підпілля, які рік тому розмотали загін спєцназа ФСБ «Вимпел», який тоді втратив 11 осіб вбитими та пораненими. По дивному збігу обставин, активізація роботи ФСБ по Інгушетії сталася майже одразу після прийняття 23 лютого парламентом України постанови про визнання права інгуського народу на самовизначення і створення незалежної держави. Або, якщо читати українські ЗМІ (не всі, але більшість), сталося абсолютно не те. Сталося те, що героїчні бійці російських спецслужб ліквідували дуже небезпечних терористів і бойовиків, які загрожували безпеці мирних представників ФСБ і намагалися розхитувати мир і спокій у Російській Федерації. Сказати, що я був в ахуї, читаючи українські новини про нічний бій в Інгушетіі – це абсолютно нічого не сказати. Величезна кількість журналістів не звернулася до представників Комітету Інгуської Незалежності, не зробила мінімальну історичну експертизу, не проаналізувала хід подій, а просто скопіювала російські тези, переклала українською і повідомила аудиторії. Бойовики, значить. Ага. Все менше шановні представники ЗМІ! Я не знаю, яким буде наступна ступінь ваших дій. Ви будете дописувати до назв наших бригад «заборонена на території РФ»? До імен українських діячів – «розшукується Слєдкомом Россійськой Фєдєраціі»? Називати прильоти невідомих дронів по російським нафтобазам «терактом»? Просто скажіть, будь ласка, чого очікувати вашим читачам? Україна визнала право народу інгушів боротися з Росією за свою незалежність. Цей народ бореться. Поки що точково, але росіяни тремтять і від цього і випалюють цілу багатоповерхівку вогнеметами, аби вбити і залякати. Це настільки складні факти? Або ми можемо одною рукою писати про «терористів і бойовиків», а другою тужливі статті про те, що світова преса інколи копіює російські наративи і це айяйяй і дуже погано? А чому ж блядь різниця?..