Богдан Кротевич

Ви навіть не уявляєте, скільки життів ви врятували цим збором! Красавчики! Дякую, Тавр!

Результат

Памʼятаєте цей збір на загін розвідки 12 бригади «Азов»?

Раджу трохи видихнути. Зараз у медіапросторі багато шуму, припущень і прізвищ. Втім, для мене — і, сподіваюся, для більшості моїх читачів — головний фокус лишається незмінним: сили оборони України та ситуація на фронті. Саме там мають відбуватися ключові зміни. Поки що позитивної динаміки я, на жаль, не бачу, хоч дуже хотів би. Але є надія, що зараз настав момент неприємних, але необхідних рішень, без яких країна не зможе рухатися вперед. Тому моє переконання таке: доки не оновиться система управління та підходи в ЗСУ, важко очікувати суттєвих зрушень, незалежно від того, які прізвища обговорюють у політичних новинах і хто обійме ту чи іншу посаду. Загалом, важливо пам’ятати: нам потрібні чесні й самостійні посадовці, які мають власну думку і здатні не лише виконувати накази, а й відкрито висловити обґрунтовану незгоду, коли це необхідно для результату. Інакше ми знову будемо наступати на ті самі граблі.

За моєю інформацією як мінімум дві пари подружжя подали себе та свою дитину на громадянство України саме в консульстві України в Вірменії. Тобто це молоді хлопець і дівчина які так само як і Дмитро отримали паспорта в окупації і мають тільки свідоцтва про народ, але їх дитина вже має російське окупаційне свідоцтво про народження. Після довгих очікувань і відсутності відповідей, вони подались на вірменське громадянство. Відповідь на питання « Чому так?» - процитує Дмитро, якому в консульстві України в Вірменії чітко сказали : « Ти до нас звернувся як росіянин. І те що ти народився в українському Криму, а твої батьки українці це нічого не дає».

Почнімо з речі, яку чомусь постійно забувають у світовій історії: не існує жодної гарантії безпеки, кращої, ніж власна сильна армія. Усі «папірці», дипломатичні формули, «довгострокові зобов’язання» — це добре лише доти, доки вони збігаються з інтересами великих гравців. Коли інтереси змінюються — зникають і гарантії. Ми це проходили. Будапештський меморандум — яскравий тому доказ. Підписаний, гарантований, урочисто проголошений. І що? Коли Росія напала у 2014, а потім розпочала повномасштабне вторгнення у 2022 — єдиним, хто рятував Україну, була українська армія. Тому будь-яка пропозиція, яка передбачає скорочення армії, — це не про мир. Це про капітуляцію. Це про те, щоб залишити країну беззахисною перед реваншистською державою, яка вже неодноразово довела що її не стримують жодні домовленості. Тут також абсолютно доречно звучать слова президента Азербайджану Ільґама Алієва, який прямо заявив: жодна країна не повинна поступатися територіями, бо такі поступки не приносять миру — вони лише провокують нову агресію. Нападник розуміє лише силу. Коли ти віддаєш частину території — ти не зберігаєш мир, ти відкриваєш двері до наступної війни. На цьому тлі всі ці «плани», де нам пропонують скоротити армію, обмежити союзницькі зв’язки, відмовитися від зброї чи територій, виглядають не як дипломатія, а як спроба красиво оформити чужі інтереси за наш рахунок. І тут варто сказати окремо: жоден план, жодна «ініціатива», жодна дорожня карта миру не можуть розроблятися без офіційних представників України. Мир не буває «для нас» без нас. Коли за стіл саджають усіх, окрім країни, яка веде війну за власне виживання — це не переговори, це спроба вирішити її долю за закритими дверима. Назвати це «компромісом» може тільки той, хто або нічого не розуміє в природі російської агресії, або свідомо ігнорує реальність. І тепер про головне- про армію. Проблема в тому, що одна людина, поставлена на чолі армії, може паралізувати її ефективність, якщо збирає навколо себе не професіоналів, а лояльних виконавців. Україні потрібне повне оновлення командування, де рішення ухвалюють не за принципом «зручності», а за принципом результату. І це означає повернення в ГШ тих командирів, які довели свою ефективність на фронті — навіть якщо вони комусь політично, медійно чи особисто незручні. І саме над цим треба працювати найбільше: оновлення командування, побудова сильної команди, призначення реальних професіоналів — навіть якщо вони не подобаються, навіть якщо ставлять «незручні» питання. Бо врешті-решт: — армія дає гарантії, — території не продаються, — а перемогу забезпечує не один лідер, а команда, здатна працювати разом заради спільної мети. Переклади англійською

Важливий текст по нарізній зброї тут

Ситуація на фронті погіршується з кожним днем, і причини цього пов’язані з діями конкретної посадової особи. Тому дуже раджу приділити 20 хвилин, щоб прочитати 17 сторінок конкретики, яку я підготував ще 14 липня цього року. Це допоможе краще зрозуміти першопричини нинішніх подій на фронті та побачити, як вони формувалися задовго до теперішнього моменту.

14 листопада 2024 року, після "потужного" плану "за все хороше, проти всього поганого", я спробував провести аналіз ситуації, та відпрацювати план алгоритмом MDMP (скороченим вийшло за декілька годин). Пройшов рік, а досі актуально і погіршується, погіршується, погіршується. Тому я відмічу одну з частин тексту і додам посилання на повний, в док форматі. Намагаюсь зібрати думки стосовно "станом на зараз", а потім мені підсвічують що стратегічний геній Головком вирішив будь-якими способами відбивати "Населений пункт", щоб знов таки "вислужитись", і це просто збиває коли є безліч напрямків, які треба терміново рятувати. Знов швидкі рішення замість плану, знов стирання вже не резервів( бо резерву немає) в тактичних контрударах та зачистках, за рахунок виснажених підрозділів, і вже навіть ручна армія, яка запакована мобілізованими та західною технікою під зав'язку, не врятує . Але дійсно, зараз ( як і рік назад) головна проблема- це кадрові рішення Президента, і ігнорувати це неможливо. Тож, 14 листопада 2024 року я написав наступне : " Зараз кадрова політика, м’яко кажучи, дуже дивна, кумівство прогресує в 90 відсотках політичних (і не тільки) посад, і десь відсотків 10 – випадкові люди, які на своїх місцях максимально намагаються, попри всі перешкоди, робити свою роботу віддано (такі є, це факт). Дивним є також те, що ця інформація у відкритому доступі, майже всі це відзначають але чомусь відверті проросійські діячі досі при владі (як центральній так і місцевій), окремі заступники можуть давати вказівки керівникам структур розслідування не давати хід справі, корупціонери прокурори, лікарі ,сепаратисти нардепи – котрі вільно тікають за кордон, і ніхто не несе за це покарання. Ще раз – всі бачать нахабне порушення закону по всіх напрямках, і всі також бачать нахабну бездіяльність. Як це працює для більшості – будь зручним, та будеш мати кар’єру і змогу існувати при владі, іноді красти та вирішувати свої проблеми. Проте той хто приймає рішення, мабуть не розуміє що такі люди не зацікавлені в перемозі і чим гірше на фронті, тим більше їх зацікавленість буде зосереджена на розкраданні держави для придбання собі маєтків закордоном (план Б). В мене є сподівання, в якійсь мірі наївне, що більшість оточення центру прийняття рішень настільки прогнивше, що мабуть створило умови такого собі ефекту плацебо. І дійсно воно так і є, частина бреше, бо боїться просрати своє тепле крісло та потрапити в опалу, інші брешуть тому що дегенерати, треті брешуть щоб дискредитувати четвертих, а п’яті ведуть свою гру в «карточний будиночок». Може десь хтось і розуміє що так відбувається, проте страх лишитись самотнім та ілюзія (а це точно ілюзія) кріпості фундаменту, нехай і неправильно побудованого, – не дозволяє приймати серйозних радикальних рішень. Що ж, на це я можу тільки побажати сміливості та спокійно сказати, що єдиний кому можна довіряти – це Український Народ, а Україна – це в першу чергу Український Народ. А Український Народ це в першу чергу ті, хто поставив своє життя на кін за захист Батьківщини. Таке не купиш за гроші."

Частина третя — рефлексійна Нещодавно ми спілкувалися з моїм побратимом на тему правил, законів і норм — звичайно, у форматі армії, хоча це стосується будь-якої сфери діяльності. Основна теза полягала в тому, що якщо ти командир, начальник, керівник — ти будуєш правила або дієш за тими, що існували до тебе. У будь-якому випадку ти відповідальний за контроль виконання цих правил, законів і настанов. Головне в цьому — ти можеш вимагати дотримання будь-яких правил лише тоді, коли виконуєш їх сам. Але коли підлеглі бачать, що ти ігноруєш правила, які наказуєш іншим виконувати, — твій авторитет як керівника падає до нуля. І навіть якщо потім ти говоритимеш правильні речі, ніхто не буде тебе слухати, бо ти вже дискредитував себе як командира. Тож коли ми бачимо брехню від людини, яка засуджує брехню; коли бачимо, що наближені до головнокомандувача особи можуть відкрито уникати покарань за порушення; коли ти змінюєш правила вікової межі служби через власний вік (нагадує, як путін переписав конституцію рф, щоб залишитися при владі) — не дивуйся, що авторитету в тебе не буде ніколи. Поряд звичайно завжди знайдуться ті, хто заради теплого місця, грошей, ефемерної влади й виправдання власної нікчемності казатиме, що ти ідеальний — і ти сам почнеш у це вірити. Ця хвороба зараз шириться на багатьох рівнях управління, включно з армією. Але як ми знаємо з дитинства — риба гниє з голови. Втім, я мабуть хочу звернутися до всіх молодих офіцерів. Не дозволяйте підлабузникам і кар’єристам затьмарювати ваш розум. Не втрачайте здатність мислити тверезо, не втрачайте совість і честь, навіть коли довкола панує байдужість чи брехня. Пам’ятайте: ваш авторитет не в погонах і не в посадах — він у відповідальності перед людьми, які вам довіряють. Стояти прямо — іноді важко, але це теж боротьба. Мимоволі згадується сцена з «Товариства мертвих поетів» : «О, капітан, мій капітан»...

Частина друга — важлива Хоч ця карта і не була з грифом, і можна її причислити до ДСК (для службового користування), втім користувачі твіттеру звернули увагу на інші, старі дописи в тіктоках Манька, де він виставляє фотографії вже таємних карт з детальною обстановкою, включно з системами «Дельта» та «Кропива». І хоч Генеральний штаб по імовірній вказівці Сирського хоче просто відкупитися словами «перевірку провели, нічого таємного не було», а панове журналісти не роблять свою «домашню роботу», я спробую в черговий раз пояснити, чому ДБР повинно відкрити провадження та розпочати слідчі дії. Я попросив хороших знайомих ідентифікувати місцевість з фотографій, а іншого користувача, який це помітив першим (фотографії в тіктоках) — знайти фотки з датами, коли їх викладали. По всіх фотографіях не хочу розписувати, тому що й однієї достатньо. Ітак, 31.08.2023 пан Манько на своїй сторінці в тікток @manko_valentin80 виклав фото бойової, добре оформленої мапи згідно зі всіма нормами тактичних знаків; поверх карти ми бачимо планшет із тактичною обстановкою, нанесеною, імовірно, в системі «Кропива». Але я детально зупинюся саме на мапі — все інше хай ДБР перевіряє, їх, до речі, обов'язок. Так от, на карті ми бачимо частину території України перед кордоном з рф, а саме села Басівка та Новеньке. Ми бачимо фортифікаційні споруди противника, підрозділи, цілі для артилерії з номерами, а також спостережні пости наших сил оборони України (сині трикутники). На карті вони позначені в селі Басівка, втім ми бачимо, що в н. п. Новеньке — позицій сил оборони немає, як і інженерних фортифікаційних споруд. Більш того, два спостережні пости перед Басівкою відмічені достатньо чітко — і знаходяться по обидві сторони яру, який проходить у напрямку кордону з рф. Станом на зараз ця територія окупована противником. Станом на 31.08.2023 вона окупованою не була. Це означає, що противник міг скористатися цією інформацією для визначення розташування сил оборони України — щоб нанести туди удари будь-якими засобами. Все, що я описав, — є підстави для внесення відомостей до ЄРДР та початку слідчих дій ДБР, а також є вагомий привід провести розслідування тих, хто проводив розслідування в ГШ і не знайшов порушень; але таким чином треба бути готовим почути від них свідчення, що їх начальник дав їм вказівку зробити такий висновок, а це вже тягне на перевищення повноважень з метою приховування злочинних дій. Втім ДБР у таких питаннях має посилатися на лист, бо коли справа доходить до інформації в медіапросторі, вони, звичайно, цього «не побачать». І тут я, мабуть, висловлю своє невдоволення і звернусь до панів офіцерів, бо саме ви відповідальні за життя підпорядкованого особового складу. Маючи цю інформацію, яку я тут написав, у вас є всі механізми та можливості перевірити вищезазначене — та звернутися до відповідних органів, включно з ДБР, з проханням перевірити цю загальнодоступну інформацію. Або на всю армію не знайдеться жодного офіцера який це зробить, а значить армія продовжить поповнюватися лояльними ставлениками, які будуть бездумно класти особовий склад заради звань, нагород та майбутніх крісел у Верховній Раді. А тут, як і з владою, кожен народ заслуговує владу, яку обрав.

Частина перша — менш важлива Я не шукав інстаграм Манька і навіть не знав про існування його тіктоку. У Facebook мені трапився спільний з кимось пост Манька, де він зустрічається з якимось іноземним генералом, і з цікавості я зайшов на сторінку Манька. Там, звісно, були посилання на інстаграм, в якому було посилання і на тікток. Ви знаєте, це було вже після того, як Сирський показав свою некомпетентність у розумінні, що таке ДШВ (називаючи їх елітарною піхотою), а Манько в інтерв'ю декілька разів суперечив собі, називаючи завдання штурмових військ то в стилі загальновійськового резерву, то в стилі мобільно-вогневих груп, то в стилі контрдиверсійного резерву, і іноді — ударними кулаками, тож надій на високі розумові здібності цих «офіцерів» в мене не було. Саме тому я вирішив порадити підписатися на цього пана в його соцмережах, бо коли офіцерів, як Сухаревського, називають неефективними, а Манька тягнуть по кар'єрній драбині (а від нього залежить життя тисяч військових) — це закінчиться погано; буде трагедія, і питання тільки в її масштабах. ЗМІ одразу почали звертати увагу на російську музику та серіальчики, інтерпретуючи це як те, що військовим не подобається саме те, що Манько — це якийсь «Турбо» зі слова «пацана», але справа в іншому. Якби цей пан був командиром відділення — всім було б абсолютно байдуже, але цей пан має прямий вплив на управління боєм, а його соцмережі відображають його розумові здібності. Саме це обурило більшість, — ні танці, ні російські пісні, ні те, що єдиний вовк у тіктоку — це він. Але те, що чомусь всі проігнорували, — це підписка пана Манька в інстаграмі на Локтєву Наталью — російського політика, «члена комісії по напрямку сім'я госсавєта рф», з підписом під сторінкою «Бить русскім — гордо». Проігнорували. Окей. Стандартна практика — не відповідай, ігноруй, пройде. Але головнокомандувач, мабуть, не має розуміння або можливо і повноважень наказати чи то попросити видалити соцмережі тому, хто дискредитує офіцерський склад. Тому шоу продовжилося під пісні Степана Гіги і, увага — з обстановкою на мапі! І тут стало вже не смішно, і не печально, стало страшно. Пан Манько в соцмережах виклав доповідь по обстановці (в деяких моментах не відповідаючу дійсності), втім з місцями розташування наших військ, де вони частково співпадали. За оформлення карти можна ставити двійку, але не про це. Після зауважень з боку коментаторів пан Манько виклав «детальну» карту «якщо комусь не видно». Цей парад сюрреалізму можна було б закінчити, але коли центр прийняття рішень у питаннях медіа ЗСУ — це Маляр, то маєте те, що маєте.

Передмова Поки займався питанням повернення українців з окупованих територій, Головнокомандувач з, ймовірно, запланованим командувачем, ймовірно, штурмових військ вирішили втілити принципи антиутопії і сюрреалізму в Збройних Силах України. Журналісти в притаманній їм дитячій наївності поверхнево пройшлися по «нібито проблемам», що дало хибне відчуття розголосу. А безліч діючих військових вже не на жарт обурилися ситуацією, яку породжує головнокомандувач та його «прибічники», включно з жінкою, яка дає команди речникам оперативних командувань як клоунам танцювати в підтримку інших танців у тіктоку. Я спробую пояснити цю тему більш розкрито, щоб люди усвідомили весь той колапс, до якого продовжує приводити кумовська антисистема, тож тексту буде трішки багато, але якщо ви не звикли читати — то йдіть дивіться танці в тіктоках, там все стабільно. А поки ви будете це читати, попрошу закинути на збір моїм друзям з 432 окремого батальйону безпілотних систем «SkyLine» на автівку для екіпажей бпла. Буду закидати на цей збір по 1к грн кожен день поки баночка не закриється. Посилання на банку ТУТ

Не чекай, доки хтось відкриє тобі двері — створи їх сам. Не шукай готових формул — придумай свою. Не кажи “так не робили” — зроби вперше. — Сенека

Це могла би бути історія про проблематику, усвідомлення та виправлення помилок. Але це історія про мерзенну байдужість і відвертий цинізм деяких органів. Тож, стосовно юнака, який застряг у Стамбулі й уже два роки не може повернутися на Батьківщину. Після того, як я випадково дізнався в спілкуванні з представниками інших структур, що в базі даних Мін’юсту його дані є, я, звісно, наполіг, щоб консульство відправило документи до Мін’юсту (чого вони, та інші консульства, до речі, раніше не робили ніколи й нікому у жодній країні). І уявіть собі — відповідь прийшла. Я її пощу: дані є. Це могло би бути чудовою підставою надати лист на повернення громадянину України, який має законне право на це. Лист зроблений 26 вересня, наданий хлопцю 9 жовтня (в електронному вигляді, звісно, після розголосу й постів). Тільки для МЗС це, виявляється, ніхріна не підстава. Як і Конституція України, напевно. Тож я особисто вважаю це перешкоджанням поверненню на Батьківщину. І нагадаю: юнаку 22 роки, він хоче приїхати й вступити до армії, щоб захищати цю саму Батьківщину. Але то таке… Що ми з ним робимо далі? Ми робимо дубль два — організовуємо проїзд через іншу країну до кордону з Україною за допомогою небайдужих людей (я їх усіх, звісно, назву, коли ми повернемо юнака додому, якщо вони дадуть згоду). До речі, консульство цієї третьої країни, через яку буде транзит, відмовило юнаку в супроводі до кордону. Кажуть, буде лист (який вони не видають, ахахаха) тоді допоможемо. Тож це (супровід) робитиме громадянин цієї країни — людина, якій більше болить доля українського юнака, ніж усьому абсолютно ганебному МЗС. Але я налаштований, знаєте, майже позитивно. Паралельно з цим дівчині-українці в іншій країні, коли я попросив її звернутися до українського консульства з проханням подати запит до Мін’юсту (бо в неї така сама ситуація, як у того юнака), — консульство України відповіло: «Вас чекають у Білорусі такого-то числа». І просто ігнорують прохання :) (Нагадаю, дівчина так само не може бути певна у своїй безпеці на території рф та Білорусі, бо перебуває в статусі біженки з рф.) Загалом до мене вже звернулося з десяток таких юнаків та дівчат — і це тільки через Instagram, лише ті, хто мене знає. Поки поставив усіх «на паузу», кого міг (бо не витягую ні по часу, ні по ресурсу). Але в багатьох ситуація стоїть гостро — за термінами перебування в інших країнах та іншими факторами. Хоч кому, блядь, я це розповідаю? Я б хотів розділити цю ганьбу, яку відчуваю зараз стосовно МЗС, на всіх міністрів закордонних справ, починаючи з окупації Криму та частин Донецької та Луганської областей в 2014 році й до сьогодні: Клімкін, Пристайко, Кулеба, Сибіга. Любите брати в них інтерв’ю? То спитайте, як вони клали на громадян України в окупації, і чому не можна організувати за пару днів робочу дорожню карту для всіх цих і наступних дітей, які хочуть повернутися. А так то що, щось да буде. Too stubborn to die; too proud to quit.

МЗС спиш?

Більшість телеграм-каналів і блогерів сьогодні працюють за гроші: замовні «пости», виправдання за винагороду, «відбілювання» репутації. Суми — нереальні. Спочатку умовну людину або бізнес обливають брудом, а потім — на тому ж каналі, за гроші — її ж і «виправдовують». Реклама політиків, компаній, казино — оверпрайс . У багатьох випадках ціна за згадку вдесятеро вища за звичайний рекламний бюджет. І можна було б говорити про репутацію таких каналів та людей, але з інститутом репутації, як і з тривалістю суспільної памʼяті, у нас великі проблеми. Це штовхає людей, які мають медійний ресурс, погоджуватися на «джинсу». Бо це швидкі гроші — ніхто не питає «а за що?», і мало хто памʼятає, «що було вчора». Але варто сказати — не всі такі. Є ті, хто лишається вірний принципам. Чи стане колись лобізм відкритим? Закон про нього вже є. Теоретично можна офіційно брати гроші, щоб просувати ту чи іншу тему, і навіть оподатковувати їх. Але, як казав Джуба в чудовому фільмі «Гладіатор»: «Але не зараз». Так чи інакше, підняття гостросоціальних питань, публічні висловлювання, аналітика — усе це вимагає часу та емоційних і матеріальних ресурсів. Мені теж пропонували «попрацювати» на окремих персон. Я відмовляюсь, бо вважаю, що той час, який я віддав державі, дав мені головне — незалежність і право на власну думку, подобається вона іншим чи ні. І я це дуже ціную та оберігаю. Це звичайно лише збільшило кількість моїх ворогів — і зовнішніх (фсб рф — хелоу), і внутрішніх, але то таке. У цілому, якщо коротко (хоч коротко, мабуть, я не вмію) — у мене давно створена монобаза. Офіційно, фоп, податки і т.п. Робив декілька прикольних скінів на картку, але, на жаль, правила не дозволяють постити зброю, тому замість зброї отримаєте котика з-під Донецька (фото зроблено на дачі якогось прокурора; координати: 48.009199, 37.545156, якщо цікаво). Також є можливість потрапити до закритого Telegram-чату, де ми обговорюємо доцільність смертної кари, право на володіння короткоствольною вогнепальною зброєю, інститут репутації, як дістати кинутих напризволяще українських юнаків та дівчат з окупованих територій, військові, політичні та соціально гострі питання. Інтелектуальні суперечки вітаються. Посилання тут base.monobank.ua/AKQb3GjdneA1mw