Кризова психологія та травматерапія: фокус

ТЕХНІКА «ОНОВЛЕННЯ ТРАВМАТИЧНИХ СПОГАДІВ» (UPDATING TRAUMA MEMORIES)   компонент Cognitive Therapy for PTSD (CT-PTSD) А. Елерс і Д. Кларка   Джерела: 📌 Ehlers, A. (2010). Understanding and treating unwanted trauma memories in posttraumatic stress disorder. Zeitschrift für Psychologie, 218(2), 141–145. https://doi.org/10.1027/0044-3409/a000021   📌 Wild, J., Warnock-Parkes, E., Murray, H., Kerr, A., Thew, G., Grey, N., Clark, D. M., & Ehlers, A. (2020). Treating posttraumatic stress disorder remotely with cognitive therapy for PTSD. European Journal of Psychotraumatology, 11(1), 1785818. https://doi.org/10.1080/20008198.2020.1785818   Публікації: https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC3072671/ https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC7473124/   Мета. Допомогти інтегрувати травматичні спогади в їхній часовий контекст і змінити актуальне значення найтяжчих моментів травми, які й досі переживаються як загроза «тут і тепер».   Показання: ПТСР; інтрузії та флешбеки; травматичні спогади, що супроводжуються сильним відчуттям поточної загрози; стійкі висновки на кшталт «я помру», «це моя провина», «зі мною назавжди щось не так».   Протипоказання: гострий кризовий стан; неконтрольована дисоціація; нездатність утримувати подвійне усвідомлення минулого і теперішнього. Техніка потребує підготовки психотерапевта до травмофокусованої роботи.   Хід роботи   1. Виявлення «гарячих точок». У контрольованому пригадуванні травматичної події визначаються моменти найбільшого емоційного напруження – фрагменти, які й зараз переживаються як особливо небезпечні або нестерпні.   2. Визначення значення. Для кожної «гарячої точки» психолог уточнює, що саме вона означає для клієнта: «Що в цей момент було найстрашнішим?», «Що ви тоді думали про себе, інших або те, що станеться?»   3. Пошук оновлювальної інформації. Разом визначається інформація, якої людина не знала в той момент або яка не пов’язана в пам’яті з «гарячою точкою». Вона має бути фактично правдивою і безпосередньо змінювати значення спогаду. «Я помру» → «Я вижив і зараз перебуваю тут». «Я назавжди залишуся безпорадним» → «Зараз я можу рухатися, діяти й робити вибір». «Це сталося внаслідок моєї слабкості» → «Тоді існувала реальна загроза, а мої можливості були обмежені».   4. Поєднання спогаду з новою інформацією. Клієнт коротко повертається до відповідного фрагмента травматичної пам’яті й одразу вводить оновлювальну інформацію. Її можна промовити вголос, уявити як образ або підкріпити дією, яка демонструє теперішню реальність.   5. Перевірка зміни значення. Психолог уточнює: «Що цей момент означає для вас тепер?», «Що ви знаєте зараз, чого не могли знати тоді?» За потреби оновлення повторюється для інших «гарячих точок».   6. Повернення до теперішнього. Після роботи клієнт орієнтується в актуальному контексті: називає місце, дату, помічає навколишнє середовище та відмінності між «тоді» і «зараз».   Очікувані результати: зменшення відчуття, що травма відбувається знову; послаблення інтенсивності інтрузій і флешбеків; зміна катастрофічного або самоосуджувального значення травматичних фрагментів; краща інтеграція травматичного спогаду в автобіографічну пам’ять.   Застереження. Оновлення травматичної пам’яті не означає «переписування» події або створення позитивної версії минулого. До спогаду додається правдива інформація, доступна людині тепер. Якщо загроза реально існує зараз, терапевт не використовує формулу «тепер я в безпеці» всупереч фактам.   Підписуйтеся на канал «Кризова психологія та травматерапія: Фокус»: https://t.me/traumotherapy https://www.facebook.com/traumotherapy Канал створений Українським інститутом практичної адиктології для інформування про наукові досягнення у сфері травматерапії та кризової психології та ознайомлення з практичними техніками. Сайт Українського інституту практичної адиктології: http://www.uipa.com.ua/

РОЗКРИТТЯ ТРАВМАТИЧНОГО ДОСВІДУ ТА ГОТОВНІСТЬ ЗАЛУЧАТИ БЛИЗЬКИХ ДО ТЕРАПІЇ ПІД ЧАС ДВОХ ЕКСПОЗИЦІЙНИХ МЕТОДІВ ЛІКУВАННЯ ПТСР   #статті   📌 Thompson-Hollands, J., Reuman, L., Stoycos, S. A., & Sloan, D. M. (2026). Trauma disclosure and willingness to involve close others in therapy across two exposure-based treatments for PTSD. Behaviour Research and Therapy, 203, 105086. https://doi.org/10.1016/j.brat.2026.105086   Анотація   Посттравматичний стресовий розлад розгортається в міжособистісному контексті, однак про те, як ветерани спілкуються з близькими щодо пережитої травми, відомо порівняно мало. Ще менше відомо про те, як під час і після травмофокусованого лікування змінюються їхня готовність залучати близьку людину до терапії та розкривати власний травматичний досвід.   У дослідженні взяли участь 167 ветеранів із діагнозом ПТСР, яких випадковим чином у співвідношенні 1:1 розподілили на терапію тривалої експозиції (Prolonged Exposure, PE) або письмову експозиційну терапію (Written Exposure Therapy, WET).   Як готовність залучити члена сім’ї до лікування, так і відкритість у розмовах про травматичний досвід зростали з часом; значущих відмінностей між PE та WET не виявлено. Вихідна тяжкість симптомів, стать і наявність в анамнезі сексуальної травми під час військової служби не передбачали ані початкового рівня готовності залучити близьку людину чи розкривати травматичний досвід, ані динаміки цих показників.   Зв’язок між розкриттям травматичного досвіду та тяжкістю симптомів ПТСР змінювався впродовж лікування: на ранніх етапах нижча тяжкість симптомів була пов’язана з більшою відкритістю, тоді як пізніше напрям цього зв’язку змінювався.   Результати свідчать, що під час травмофокусованого лікування пацієнти поступово стають більш готовими залучати членів сім’ї та говорити з близькими про пережиту травму. Це створює можливості для підключення зовнішніх джерел підтримки не лише на початку, а й на пізніших етапах лікування. Динамічний зв’язок між розкриттям травматичного досвіду та симптомами ПТСР також вказує, що відкритість може бути важливим показником на перетині індивідуального дистресу та якості стосунків. _______________________________ Підписуйтеся на канал «Кризова психологія та травматерапія: Фокус»: Telegram: https://t.me/traumotherapy Facebook: https://www.facebook.com/traumotherapy   Канал створений Українським інститутом практичної адиктології для інформування про наукові досягнення у сфері травматерапії та кризової психології та ознайомлення з практичними техніками.   Сайт Українського інституту практичної адиктології: https://www.uipa.com.ua/

У дітей, які зазнали жорстокого поводження, неодноразово описували різні інтелектуальні та навчальні труднощі. Діти, які зростають в умовах нехтування або насильства, значну частину часу можуть перебувати у стані помірного страху й більше орієнтуватися на невербальні, ніж на вербальні сигнали. Дослідження показували негативний зв’язок між вербальним IQ і тяжкістю насильства. Посттравматичні реакції пов’язували зі нижчими показниками IQ і читання, вираженою різницею між вербальними та невербальними показниками за шкалою інтелекту Векслера для дітей, затримкою мовного розвитку та нижчою успішністю в школі. У дітей із діагностованим ПТСР також описували значні труднощі з увагою, абстрактним мисленням і виконавчими функціями порівняно зі здоровими контрольними учасниками.   В одному дослідженні близнюків експозиція до домашнього насильства пояснювала 4 % варіації показників IQ і була пов’язана зі зниженням IQ приблизно на 8 балів. Проспективне дослідження раннього жорстокого поводження та насильства також вказувало на значущі й тривалі наслідки для когнітивного розвитку. Припускається, що посттравматичні реакції можуть впливати на когнітивне функціонування через стресові механізми. Екстремальні стресові реакції після травматичного досвіду пов’язували з тривалими змінами секреції та метаболізму різних гормонів і нейромедіаторів, зокрема дофаміну та норадреналіну.   Симптоми ПТСР можуть сприяти когнітивним труднощам, обмежуючи здатність дитини ефективно взаємодіяти із середовищем і засвоювати нові навички. Водночас інші дослідження показували, що нижчий IQ у дітей може бути фактором ризику розвитку ПТСР. Отже, взаємозв’язок між травматичною симптоматикою, когнітивним функціонуванням і розвитком мозку є складним і багатовекторним. _______________________________ Підписуйтеся на канал «Кризова психологія та травматерапія: Фокус»: https://t.me/traumotherapy https://www.facebook.com/traumotherapy   Канал створений Українським інститутом практичної адиктології для інформування про наукові досягнення у сфері травматерапії та кризової психології та ознайомлення з практичними техніками.   Сайт Українського інституту практичної адиктології: http://www.uipa.com.ua/

НЕЙРОБІОЛОГІЧНИЙ ТА КОГНІТИВНИЙ ВПЛИВ ТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСУ В ДИТИНСТВІ   #цитата з   📌 Brown, A. D., Becker-Weidman, E., & Saxe, G. N. (2021). A developmental perspective on childhood traumatic stress. In M. J. Friedman, P. P. Schnurr, & T. M. Keane (Eds.), Handbook of PTSD: Science and practice (3rd ed., pp. 246–262). The Guilford Press.   Редакційна примітка. Наведений фрагмент узагальнює групові дані досліджень і не описує неминучий індивідуальний прогноз для кожної дитини, яка пережила травматичні події.   Ми лише починаємо усвідомлювати масштабний вплив травматичного досвіду на дітей. Сучасні дослідження свідчать, що вплив травматичних подій у дитинстві може мати тяжчі наслідки, ніж травма, пережита в дорослому віці, через взаємодію таких подій із процесами психологічного та нейробіологічного розвитку, які тривають у дітей.   Системи нейрофізіологічної регуляції у маленьких дітей – особливо від народження до 2 років – швидко розвиваються й перебудовуються під значним впливом чинників середовища. Реорганізація, що відбувається в цей період, може стати стійкою та впливати на подальший розвиток навіть після зміни умов. Травматична подія в поєднанні з низькою якістю стосунків між батьками та дитиною в цей чутливий період може мати особливо несприятливі наслідки. Негативний досвід раннього дитинства може залишати тривалий слід у системах стресової відповіді та структурах мозку.   Глибокий вплив травматичного досвіду на емоційне, поведінкове, когнітивне, соціальне та фізичне функціонування дитини пов’язують із його впливом на мозок, що розвивається. Коли досвід дитини хаотичний або сенсорні патерни в критичні періоди розвитку не є послідовними й передбачуваними, організаційні системи мозку відображають цей досвід і можуть формуватися в напрямі дисрегуляції.   Для дитини, яка зростає в умовах насильства або хаосу, гіперчутливість, гіперпильність і тривалий стан стресової відповіді можуть бути адаптивними. Дитина, яка живе в умовах хронічної травматизації, навчається очікувати повторюваного й невпинного болю та страху. Чим інтенсивнішою й тривалішою є травматична подія, тим імовірнішими стають зміни нервової системи. Такі нейронні зміни у відповідь на стресори середовища створюють біологічний механізм, через який тимчасові стани можуть перетворюватися на стійкі риси. Те, що спочатку було адаптивною стратегією подолання тимчасової ситуації, може стати стійко закріпленим способом функціонування у світі з не завжди сприятливими наслідками. Нагадування про травму можуть знову активувати негативні емоції й додатково перешкоджати розвитку. Дослідження вказують: що хронічнішою є травматизація, то вираженішою може бути дисфункція гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи і тим меншою – її здатність відновлюватися за покращення умов.   Зміни описували в ділянках мозку та гормональних системах, пов’язаних із регуляцією емоцій, контролем імпульсів, розв’язанням проблем, міркуванням і судженнями: мигдалині, медіальній префронтальній корі, дофаміновій та адренергічній системах, гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковій осі, гіпокампі, мозолистому тілі, серотоніновій та ендогенній опіоїдній системах. У дорослих із симптомами ПТСР описували нижчу базальну активність кортизолу та підвищену відповідь адренокортикотропного гормону на стрес, тоді як у дітей – підвищені рівні кортизолу. Припускається, що ця відмінність може відображати тривалу адаптацію до травми.   Після травматичного досвіду в дітей також виявляли анатомічні відмінності мозку, які загалом були пов’язані з більш раннім віком травматизації, більшою тяжкістю та хронічністю. De Bellis, Baum та колеги повідомляли, що діти й підлітки з ПТСР мали значуще менші внутрішньочерепний та загальний мозковий об’єми порівняно з підібраними контрольними учасниками. У попередньому дослідженні дітей 7–13 років симптоми ПТСР і рівні кортизолу були пов’язані зі зменшенням об’єму гіпокампа протягом 12–18 місяців.

Техніка «Лінія життя» (Lifeline) компонент Narrative Exposure Therapy (NET) 📌 Джерело: Jongedijk, R. A. (2014). Narrative exposure therapy: An evidence-based treatment for multiple and complex trauma. European Journal of Psychotraumatology, 5(1), 26522. https://doi.org/10.3402/ejpt.v5.26522   Публікація: https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC4265174/   Мета. Побудувати хронологічну структуру життєвої історії клієнта та розмістити травматичні й позитивні події в контексті всієї біографії як підготовку до подальшої наративної експозиції.   Показання: ПТСР, зокрема пов’язаний із множинними або повторними травматичними подіями; труднощі хронологічної організації травматичних спогадів.   Протипоказання: стани, за яких проведення травмофокусованої експозиційної терапії наразі є недоцільним або небезпечним; гострий психотичний стан, виражена нестабільність, нездатність підтримувати достатній контакт із терапевтом.   Матеріали: мотузка або шнур; камінці різного розміру; квіти або їх умовні замінники.   Хід роботи   1. Створення лінії. На підлозі або столі розкладається мотузка, яка символізує життя клієнта від народження до теперішнього часу. Один її кінець позначає народження, інший – теперішній момент.   2. Позитивні події. Клієнт розміщує вздовж лінії квіти, які позначають важливі позитивні події, періоди радості, успіхи та значущі життєві моменти.   3. Травматичні та тяжкі події. Камінці позначають травматичні, небезпечні або особливо тяжкі події. Їх розташовують відповідно до часу, коли вони відбувалися. Розмір каменя може відображати суб’єктивну значущість події.   4. Хронологічне впорядкування. Терапевт і клієнт переглядають всю лінію та уточнюють послідовність основних подій. На цьому етапі формується загальна структура автобіографічної історії.   5. Подальша наративна експозиція. У наступних сесіях терапевт і клієнт послідовно рухаються життєвою історією від народження до теперішнього часу. Травматичні епізоди детально опрацьовуються із відтворенням сенсорних, емоційних, когнітивних і тілесних компонентів досвіду та одночасним включенням їх у часовий і просторовий контекст. Позитивні події також включаються до життєвого наративу.   6. Формування автобіографічного наративу. Терапевт фіксує розповідь клієнта письмово. На наступних сесіях попередній текст перечитується, уточнюється та доповнюється новими фрагментами. Наприкінці терапії сформований наратив перечитується повністю; у класичному NET його підписують терапевт і клієнт, після чого текст передається клієнту.   Очікувані результати: хронологічна організація автобіографічної пам’яті; інтеграція травматичних спогадів у загальний життєвий контекст; зменшення фрагментарності травматичної пам’яті; формування цілісного життєвого наративу.   Застереження. «Лінія життя» в NET не є самостійною ресурсною або стабілізаційною вправою. Вона є частиною структурованої травмофокусованої терапії та використовується як основа для подальшої наративної експозиції травматичних подій. _______________________________ Підписуйтеся на канал «Кризова психологія та травматерапія: Фокус»: https://t.me/traumotherapy https://www.facebook.com/traumotherapy Канал створений Українським інститутом практичної адиктології для інформування про наукові досягнення у сфері травматерапії та кризової психології та ознайомлення з практичними техніками. Сайт Українського інституту практичної адиктології: http://www.uipa.com.ua/

СПІЛЬНЕ ПОДОЛАННЯ ТРАВМИ: ДОСВІД ТЕРАПЕВТІВ ЩОДО НАДАННЯ ІНТЕНСИВНОГО ТРАВМОФОКУСОВАНОГО ЛІКУВАННЯ В УМОВАХ РОТАЦІЇ ТЕРАПЕВТІВ   #статті   📌 Stotesbury, K., Danielsen, H. E., Thorsen, A. L., Ness, O., & Veseth, M. (2026). Confronting trauma as a team: therapists’ experience with providing intensive trauma-focused treatment, within a framework of therapist rotation. BMC Health Services Research, 26(1). https://doi.org/10.1186/s12913-026-14497-z   Анотація   Психотерапевти зазначають, що робота в умовах ротації терапевтів зменшує їхній страх перед проведенням травмофокусованого лікування, знижує схильність до уникнення та зменшує ймовірність відхилення терапевтів від протоколу лікування. У цьому дослідженні ми розглядаємо питання, як терапевти оцінюють проведення інтенсивного травмофокусованого лікування в умовах ротації терапевтів у центрі «Prompt Mental Health Care».   З командою терапевтів було проведено два інтерв’ю у форматі фокус-груп. Було проведено спостереження за сімома сеансами терапії, під час яких було зроблено відповідні записи. Аналіз даних проводився за допомогою рефлексивного тематичного аналізу.   В результаті аналізу було сформовано три тематичні напрями: (1) Це може бути складно, але ми не зупиняємося; (2) Відчуття підтримки з боку своєї команди; та (3) Необхідність надання допомоги людям, які пережили травму, у найближчому оточенні.   Це дослідження демонструє, що командна робота може допомогти мінімізувати ризики, пов’язані з наданням травмофокусованого лікування. Це також свідчить про те, що робота у складі функціональної команди в умовах ротації терапевтів має потенціал для мінімізації відхилення терапевтів від протоколу лікування. Спільна відповідальність та взаємна підтримка в команді дають змогу терапевтам ефективніше проводити травмофокусоване лікування. Отже, підхід, заснований на співпраці, може покращити доступ до методів лікування, що ґрунтуються на наукових даних. _______________________________ Підписуйтеся на канал «Кризова психологія та травматерапія: Фокус»: https://t.me/traumotherapy https://www.facebook.com/traumotherapy   Канал створений Українським інститутом практичної адиктології для інформування про наукові досягнення у сфері травматерапії та кризової психології та ознайомлення з практичними техніками.   Сайт Українського інституту практичної адиктології: http://www.uipa.com.ua/

🔥 Денис Старков та УІПА запрошують у жовтні🍁 на два онлайн-семінари — з адиктології та загальної психотерапії. 🔹 АДИКТОЛОГІЯ 📆 15 жовтня 2026 року «Робота із залежною пам’яттю та ейфорійними спогадами при потязі до вживання психоактивних речовин» 🔎 Спогади про перші або найяскравіші епізоди вживання можуть роками зберігати емоційну привабливість, актуалізувати потяг та підтримувати ідеалізацію минулого досвіду. Одне із завдань психологічної роботи — допомогти людині перестати сприймати вживання як «втрачений рай» та включити цей досвід у цілісну історію життя. 📚 Розглянемо: — нейробіологічні, поведінкові, когнітивні та психодинамічні моделі залежної пам’яті; — зв’язок тригерів, ейфорійних спогадів і потягу; — вибіркове пригадування, позитивні очікування та «chasing the first high»; — реконсолідацію й інтеграцію адиктивного досвіду. 🧩 Практична частина: — стабілізація станів, що активують ейфорійні спогади; — робота з тригерами, тілесними реакціями та асоціативними ланцюгами; — поєднання ідеалізованих спогадів із пам’яттю про наслідки вживання; — когнітивна реструктуризація та авторська техніка «Ресинтез». 📌 Для психологів, психотерапевтів, консультантів із залежностей і працівників реабілітаційних програм. ⏰ 18:00–21:00 💳 1100 грн — до 09.10; 1300 грн — з 10.10 📝 Реєстрація : https://forms.gle/DmgfkCnctBoiQA4s5 ━━━━━━━━━━━━━━ 🔸 ЗАГАЛЬНА ПСИХОТЕРАПІЯ 📆 22 жовтня 2026 року «Психотерапевтична робота із сексуальними дисфункціями та розладами» 🔎 За скаргами на сексуальні труднощі можуть стояти тривога, депресивні прояви, травматичний досвід, соматичні або медикаментозні чинники, проблеми у стосунках чи внутрішні психологічні конфлікти. Тому психотерапія сексуальних проблем потребує широкої клінічної оцінки та розуміння механізмів виникнення і підтримання проблеми. 📚 Розглянемо: — моделі сексуального реагування, бажання, збудження та близькості; — сексуальні дисфункції, аверсію, уникання і страх близькості; — гіперсексуальність та компульсивну сексуальну поведінку; — проблемне використання порнографії й онлайн-сексуальну активність; — парафілії та межу між сексуальною варіативністю і розладом; — когнітивно-поведінкові та психодинамічні моделі сексуальних проблем. 🧩 Практична частина: — первинна оцінка й диференціація психологічних, партнерських, соматичних та медикаментозних чинників; — визначення меж компетенції та показань до консультації інших фахівців; — психоедукація, робота з тривогою, поведінкові експерименти, експозиційні підходи та sensate focus; — робота з травматичним досвідом, аверсією, страхом близькості й компульсивною сексуальною поведінкою; — концептуалізація клінічних випадків і вибір стратегії терапії. 📌 Для психологів, психотерапевтів, сексологів, сімейних консультантів та інших фахівців, які працюють із сексуальними труднощами. ⏰ 18:00–21:00 💳 1100 грн — до 16.10; 1300 грн — з 17.10 📝 Реєстрація : https://forms.gle/9hQKoPk5ShfE5fWF9 🎙 Автор і ведучий — Денис Старков: ▪️ кандидат психологічних наук; ▪️ супервізор УСП у напрямку психотерапії узалежнень; ▪️ сертифікований психотерапевт у транзакційному аналізі (CTA-p-EATA) та психотерапії узалежнень; ▪️ президент і навчаючий тренер УІПА; ▪️ досвід психологічного консультування та психотерапії з 2009 року. ℹ️ Обидва семінари проходитимуть онлайн у Zoom українською мовою. Відеозв’язок обов’язковий. Реєстрація завершується за дві доби до початку. ✅ Для отримання сертифіката УІПА та 4 балів БПР необхідні присутність щонайменше на 80% семінару з увімкненою камерою та проходження тестування в день заходу. 💬 Організатор: +38 (050) 352-66-28 — Viber, Telegram, WhatsApp uipa.inst@gmail.com Віра Лисенко До зустрічі на семінарах! 🔥

ВСТАНОВЛЕННЯ ТЕРАПЕВТИЧНОГО АЛЬЯНСУ   #цитата з   📌 Horowitz, M. J. (2021). Treatment of stress response syndromes (2nd ed.). American Psychiatric Association Publishing.   Розповіді людей про пережитий травматичний досвід можуть викликати в терапевта емпатичні реакції – жах, страх, огиду або відразу. Хоча вони є нормальними, такі реакції можуть посилювати тривогу пацієнта. Деякі пацієнти також можуть провокувати страх («Я не можу допомогти цьому пацієнтові»), безнадію («Ніхто ніколи не зможе подолати це») або відсторонення («Я не можу витримати настільки сильні емоції»). Тому терапевтові важливо відстежувати власні контрпереносні реакції. До них також належить несвідоме ототожнення з роллю жертви або агресора, коли терапевт відчуває, ніби змушує пацієнта знову переживати болісні спогади.   У стресових ситуаціях деякі люди повертаються до замкнених, відчайдушних або надмірно тривожних моделей прив’язаності. Прагнучи контакту, вони іноді поводяться так, що відштовхують потенційних помічників. Усвідомлення власних контрпереносних реакцій допомагає терапевтові не відчужувати пацієнта й працювати з провокативними або відстороненими моделями поведінки у стосунках.   Організація консультацій, діагностичного оцінювання та лікування сама по собі може принести пацієнтові значне полегшення. Зрозуміла інформація зменшує вторинну тривогу. Наприклад, деякі люди сприймають інтрузивні симптоми як ознаку втрати контролю над психікою та бояться «збожеволіти». Терапевт може зменшити ці побоювання, пояснивши поширеність нав’язливих думок та інших симптомів після тяжких життєвих подій і типовий перебіг відновлення.   Пацієнтам можна пояснити, що їм не потрібно безперервно зосереджуватися на інтрузивних спогадах, думках і почуттях. Тимчасове відкладання таких тем може допомогти відновити психічну рівновагу; це не означає, що їх назавжди забудуть або що терапія буде їх уникати. Тимчасові перерви у зверненні до стресових тем можна підтримувати дозованим контактом з емоційно насиченим матеріалом. Психотерапевт допомагає визначити, які теми варто розглядати зараз, а які відкласти, а також заохочує фокусування на позитивних емоційних спогадах і майбутніх перспективах.   Деякі пацієнти відчувають, що після травми стали менш привабливими для інших, і бояться, що їх сприйматимуть як боягузів, слабких, таких, що перебільшують симптоми, або як неприємних співрозмовників. Пояснення, що подібні побоювання є поширеною реакцією на стрес, допомагає частково відновити реалістичний погляд на ситуацію.   Важливою частиною клінічного формулювання на ранньому етапі допомоги є спільне спостереження терапевта й пацієнта за змінами в міжособистісних моделях, що виникли після травми. Стресова подія може змінювати психічний стан і порушувати відчуття приналежності до спільноти. Адаптації сприяють дружнє спілкування, відчуття належності та достатня соціальна підтримка. Дезадаптація, навпаки, може посилюватися, якщо пацієнт стає залежним від ненадійних джерел підтримки, гнівно відкидає допомогу через те, що вона не може «чарівним способом» стерти травму, або уникає соціальних контактів через страх незручності.   Турботливе й відповідальне ставлення до пацієнта та спільне формування плану подальших дій дають змогу визнати його страждання й водночас передати надію на зміни. Початкова підтримка може помітно зменшити симптоми, після чого з’являється більше можливостей для дослідження глибинного змісту переживань, удосконалення стратегій подолання та подальшої психотерапевтичної роботи.   _______________________________ Підписуйтеся на канал «Кризова психологія та травматерапія: Фокус»: https://t.me/traumotherapy https://www.facebook.com/traumotherapy   Канал створений Українським інститутом практичної адиктології для інформування про наукові досягнення у сфері травматерапії та кризової психології та ознайомлення з практичними техніками.   Сайт Українського інституту практичної адиктології: http://www.uipa.com.ua/

🔥 Український інститут практичної адиктології запрошує на онлайн-семінар: «ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНА РОБОТА ІЗ СЕКСУАЛЬНИМИ ДИСФУНКЦІЯМИ ТА РОЗЛАДАМИ» 🔎 ПРО СЕМІНАР За скаргами на сексуальні труднощі можуть стояти різні причини: тривога, депресивні прояви, травматичний досвід, соматичні або медикаментозні чинники, проблеми у стосунках чи внутрішні психологічні конфлікти. Тому психотерапія сексуальних проблем не зводиться до набору окремих «сексологічних технік». Вона потребує широкої клінічної оцінки, розуміння механізмів виникнення і підтримання проблеми та використання різних психотерапевтичних моделей. На семінарі систематизуємо це складне поле, розглянемо когнітивно-поведінкові та психодинамічні підходи, первинну оцінку й вибір стратегії психотерапевтичної роботи. 📚 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА: — основні моделі сексуального реагування, бажання, збудження та близькості; — сексуальні дисфункції: порушення бажання, збудження й ерекції, оргазму, еякуляції, сексуального болю та пенетрації; — гіперсексуальність, компульсивна сексуальна поведінка, проблемне використання порнографії та онлайн-сексуальна активність; — парафілії, парафільні розлади, BDSM і фетиші: межа між сексуальною варіативністю та розладом; — сексуальна аверсія, уникання, страх близькості та проблеми у партнерських стосунках; — критерії норми й патології та основні механізми виникнення і підтримання сексуальних проблем; — психодинамічні моделі: бажання і заборона, сором і провина, самооцінка, близькість та автономія, залежність і контроль, агресія, прив’язаність та об’єктні стосунки. 🧩 ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА: — первинна оцінка сексуальної проблеми; — диференціація психологічних, партнерських, соматичних і медикаментозних чинників, межі компетенції та показання до консультації інших фахівців; — когнітивно-поведінкова концептуалізація сексуальних дисфункцій; — психоедукація, робота з тривогою й очікуваннями, поведінкові експерименти, експозиційні підходи, sensate focus, робота з униканням; — психодинамічна концептуалізація: симптом, внутрішній конфлікт, сором, близькість, контроль, перенесення та контрперенесення; — робота з травматичним сексуальним досвідом, аверсією, страхом близькості, компульсивною сексуальною поведінкою та проблемним використанням порнографії; — інтегративна концептуалізація клінічних випадків і вибір психотерапевтичної стратегії. 📌 Семінар буде корисний психологам, психотерапевтам, сексологам, сімейним консультантам та іншим фахівцям, які працюють із сексуальними труднощами й проблемами у партнерських стосунках. 🎙 ДЕНИС СТАРКОВ ▪️ кандидат психологічних наук (медична психологія); ▪️ супервізор Української спілки психотерапевтів у напрямку психотерапії узалежнень; ▪️ сертифікований психотерапевт у транзакційному аналізі (CTA-p-EATA) та психотерапії узалежнень; ▪️ президент і навчаючий тренер УІПА; ▪️ науковий співробітник Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України; ▪️ досвід консультування та психотерапії з 2009 року. ℹ️ ОРГАНІЗАЦІЙНА ІНФОРМАЦІЯ 📆 22.10.2026 ⏰ 18:00–21:00, за київським часом 💻 Онлайн у Zoom, відеозв’язок обов’язковий 🗣 Мова — українська 💳 1100 грн — до 16.10; 1300 грн — з 17.10 📝 Реєстрація: https://forms.gle/zS2mRaYvy5S5HpWH6 Реєстрація завершується за дві доби до початку. Необхідна присутність щонайменше на 80% семінару з увімкненою камерою. 🎓 За дотримання всіх вимог видається сертифікат УІПА та нараховуються 4 бали БПР за умови проходження тестування в день заходу. 💬 Організатор: +38 (050) 352-66-28 (Viber, Telegram, WhatsApp) uipa.inst@gmail.com Віра Лисенко До зустрічі 22 жовтня!

Техніка «Уявний діалог із людиною, чиїй думці я довіряю»   адаптація техніки Imaginal Dialogue з підходів до роботи з moral injury при ПТСР   📌 Джерело: Murray, H., & Ehlers, A. (2021). Cognitive therapy for moral injury in post-traumatic stress disorder. The Cognitive Behaviour Therapist, 14, e8. https://doi.org/10.1017/S1754470X21000040   Публікація: https://www.cambridge.org/core/journals/the-cognitive-behaviour-therapist/article/cognitive-therapy-for-moral-injury-in-posttraumatic-stress-disorder/4B1CDD8F02D155FDF05BE7F746BC71F7   Мета. Допомогти клієнту зменшити тотальне самоосудження після травматичної або морально травмувальної події, розрізнити відповідальність за конкретні дії та глобальну негативну оцінку себе, а також знайти можливий напрям подальших дій відповідно до власних цінностей.   Показання: ПТСР і комплексний ПТСР; посттравматичний сором і провина; моральна травма; думки «я погана людина», «мені немає прощення», «я не маю права жити нормально після того, що сталося».   Протипоказання: гострий кризовий стан, активний флешбек, виражена дисоціація, недостатня стабілізація. Техніка потребує здатності працювати з уявними образами та внутрішнім діалогом.   Хід роботи   1. Визначення самозвинувачення. Клієнт коротко формулює, за що він себе засуджує і який висновок робить про себе як про людину.   2. Вибір значущої постаті. Клієнт обирає реальну або уявну людину, чиїй моральній позиції він довіряє: наставника, близьку людину, колегу, командира, вчителя або іншу значущу фігуру. Важливо, щоб це була людина, здатна бачити складність ситуації, а не лише карати або виправдовувати.   3. Звернення до цієї людини. Клієнт уявляє її перед собою та коротко розповідає, що сталося, без детального відтворення травматичної сцени: що він зробив або не зробив, що зараз думає про себе і чого найбільше соромиться чи не може собі пробачити.   4. Уявна відповідь. Психолог ставить запитання: «Що ця людина сказала б вам, знаючи всі обставини?» «Що вона сказала б про вашу відповідальність?» «Чи вважала б вона, що один вчинок повністю визначає вас як людину?» Терапевт не підказує «правильну» відповідь і не змушує клієнта уявляти безумовне прощення.   5. Відповідальність і ставлення до себе. Обговорюється, що в ситуації справді залежало від клієнта, а що було обмежено обставинами, браком інформації, часом, загрозою або діями інших людей. Якщо відповідальність є, вона не заперечується, але відокремлюється від глобального висновку «я поганий».   6. Подальший крок. Психолог запитує: «Що ця людина порадила б вам робити далі відповідно до ваших цінностей?» Це може бути вибачення, відновлення стосунків, допомога іншим, символічний акт пам’яті, зміна поведінки, прийняття відповідальності або дозвіл собі продовжувати жити.   Очікувані результати: зменшення глобального самоосудження; розмежування провини, сорому та відповідальності; формування більш диференційованого ставлення до себе; поява можливості відновлення, компенсації або подальших дій відповідно до власних цінностей.   Застереження. Техніка не використовується для автоматичного «прощення» клієнта або заперечення реальної відповідальності. Її завдання – допомогти перейти від тотального самоосудження до більш точного морального осмислення ситуації та визначення того, що людина може робити далі. ____________________________________________________________ Підписуйтеся на канал «Кризова психологія та травматерапія: Фокус»: Telegram: https://t.me/traumotherapy Facebook: https://www.facebook.com/traumotherapy   Канал створений Українським інститутом практичної адиктології для інформування про наукові досягнення у сфері травматерапії та кризової психології та ознайомлення з практичними техніками.   Сайт Українського інституту практичної адиктології: https://www.uipa.com.ua/

ТЕРАПЕВТИЧНИЙ АЛЬЯНС ПІД ЧАС ІНТЕНСИВНОГО ЛІКУВАННЯ ПТСР ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ МОДЕЛІ РОТАЦІЇ ТЕРАПЕВТІВ   #статті   📌 Hoogeveen, M., De Jongh, A., Matthijssen, S. J. M. A., & Voorendonk, E. M. (2026). Therapeutic alliance in intensive PTSD treatment with a therapist rotation model. European Journal of Psychotraumatology, 17(1), 2664272. https://doi.org/10.1080/20008066.2026.2664272   Анотація   Терапевтичний альянс є надійним предиктором результатів лікування. Однак про його формування та зв’язок зі зміною симптомів під час інтенсивного травмофокусованого лікування посттравматичного стресового розладу (ПТСР) із ротацією терапевтів відомо небагато.   У дослідженні розглядали: (1) як формується терапевтичний альянс під час інтенсивного травмофокусованого лікування з ротацією терапевтів; (2) його двосторонній зв’язок зі зміною симптомів ПТСР; та (3) пошукові зв’язки між вихідними характеристиками пацієнтів, їхніми уподобаннями щодо формату роботи, розривами альянсу, суб’єктивним відчуттям реляційної відповідності та результатами лікування.   Було проаналізовано дані 133 пацієнтів (75,8 % жінок; середній вік = 41,32 року; SD = 12,59), які пройшли 4-денну програму інтенсивного травмофокусованого лікування, що поєднувала тривалу експозицію та EMDR-терапію і проводилася з ротацією терапевтів. Симптоми ПТСР оцінювали за PCL-5 під час первинного оцінювання, на початку другого дня лікування, у середині програми та після завершення; терапевтичний альянс – за короткою формою Working Alliance Inventory (WAI-SF) на початку другого дня, у середині та після завершення лікування. Для аналізу використовували лінійні змішані моделі та регресійний аналіз.   Терапевтичний альянс значуще посилився від початку другого дня до середини лікування (d = 0,19), після чого стабілізувався. Вища попередня тяжкість симптомів ПТСР передбачала слабший альянс на наступному етапі, тоді як міцніший попередній альянс передбачав більше подальше зменшення симптомів, що свідчить про невеликий двосторонній зв’язок. Експлораторний аналіз не виявив значущих зв’язків між вихідною тяжкістю ПТСР, сексуальним насильством у дитинстві, параноєю, стилем прив’язаності, аутизмом та формуванням альянсу. У процесі лікування уподобання пацієнтів зміщувалися в бік роботи з командою терапевтів, що ротуються, але ці уподобання не були пов’язані з результатами лікування. Після завершення лікування розриви альянсу та відсутність відчуття реляційної відповідності були пов’язані зі слабшим альянсом, а нерозв’язані розриви – з вищим рівнем симптомів ПТСР.   Результати свідчать, що терапевтичний альянс може формуватися й підтримуватися в умовах травмофокусованого лікування з ротацією терапевтів, причому його зв’язок зі зміною симптомів є невеликим, але послідовним. Експлораторні результати слід інтерпретувати обережно. Для визначення специфічної ролі ротації терапевтів у результатах лікування та формуванні терапевтичного альянсу необхідні контрольовані дослідження. _______________________________ Підписуйтеся на канал «Кризова психологія та травматерапія: Фокус»: https://t.me/traumotherapy https://www.facebook.com/traumotherapy   Канал створений Українським інститутом практичної адиктології для інформування про наукові досягнення у сфері травматерапії та кризової психології та ознайомлення з практичними техніками.   Сайт Українського інституту практичної адиктології: http://www.uipa.com.ua/

🔥 Український інститут практичної адиктології запрошує на онлайн-семінар: «ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНА РОБОТА ІЗ СЕКСУАЛЬНИМИ ДИСФУНКЦІЯМИ ТА РОЗЛАДАМИ» 🔎 ПРО СЕМІНАР За скаргами на сексуальні труднощі можуть стояти різні причини: тривога, депресивні прояви, травматичний досвід, соматичні або медикаментозні чинники, проблеми у стосунках чи внутрішні психологічні конфлікти. Тому психотерапія сексуальних проблем не зводиться до набору окремих «сексологічних технік». Вона потребує широкої клінічної оцінки, розуміння механізмів виникнення і підтримання проблеми та використання різних психотерапевтичних моделей. На семінарі систематизуємо це складне поле, розглянемо когнітивно-поведінкові та психодинамічні підходи, первинну оцінку й вибір стратегії психотерапевтичної роботи. 📚 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА: — основні моделі сексуального реагування, бажання, збудження та близькості; — сексуальні дисфункції: порушення бажання, збудження й ерекції, оргазму, еякуляції, сексуального болю та пенетрації; — гіперсексуальність, компульсивна сексуальна поведінка, проблемне використання порнографії та онлайн-сексуальна активність; — парафілії, парафільні розлади, BDSM і фетиші: межа між сексуальною варіативністю та розладом; — сексуальна аверсія, уникання, страх близькості та проблеми у партнерських стосунках; — критерії норми й патології та основні механізми виникнення і підтримання сексуальних проблем; — психодинамічні моделі: бажання і заборона, сором і провина, самооцінка, близькість та автономія, залежність і контроль, агресія, прив’язаність та об’єктні стосунки. 🧩 ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА: — первинна оцінка сексуальної проблеми; — диференціація психологічних, партнерських, соматичних і медикаментозних чинників, межі компетенції та показання до консультації інших фахівців; — когнітивно-поведінкова концептуалізація сексуальних дисфункцій; — психоедукація, робота з тривогою й очікуваннями, поведінкові експерименти, експозиційні підходи, sensate focus, робота з униканням; — психодинамічна концептуалізація: симптом, внутрішній конфлікт, сором, близькість, контроль, перенесення та контрперенесення; — робота з травматичним сексуальним досвідом, аверсією, страхом близькості, компульсивною сексуальною поведінкою та проблемним використанням порнографії; — інтегративна концептуалізація клінічних випадків і вибір психотерапевтичної стратегії. 📌 Семінар буде корисний психологам, психотерапевтам, сексологам, сімейним консультантам та іншим фахівцям, які працюють із сексуальними труднощами й проблемами у партнерських стосунках. 🎙 ДЕНИС СТАРКОВ ▪️ кандидат психологічних наук (медична психологія); ▪️ супервізор Української спілки психотерапевтів у напрямку психотерапії узалежнень; ▪️ сертифікований психотерапевт у транзакційному аналізі (CTA-p-EATA) та психотерапії узалежнень; ▪️ президент і навчаючий тренер УІПА; ▪️ науковий співробітник Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України; ▪️ досвід консультування та психотерапії з 2009 року. ℹ️ ОРГАНІЗАЦІЙНА ІНФОРМАЦІЯ 📆 22.10.2026 ⏰ 18:00–21:00, за київським часом 💻 Онлайн у Zoom, відеозв’язок обов’язковий 🗣 Мова — українська 💳 1100 грн — до 16.10; 1300 грн — з 17.10 📝 Реєстрація: https://forms.gle/zS2mRaYvy5S5HpWH6 Реєстрація завершується за дві доби до початку. Необхідна присутність щонайменше на 80% семінару з увімкненою камерою. 🎓 За дотримання всіх вимог видається сертифікат УІПА та нараховуються 4 бали БПР за умови проходження тестування в день заходу. 💬 Організатор: +38 (050) 352-66-28 (Viber, Telegram, WhatsApp) uipa.inst@gmail.com Віра Лисенко До зустрічі 22 жовтня!

🔥 Український інститут практичної адиктології запрошує на онлайн-семінар: «Робота із залежною пам’яттю та ейфорійними спогадами при потязі до вживання психоактивних речовин» 🔎 ПРО СЕМІНАР Спогади про перші або найяскравіші епізоди вживання можуть роками зберігати емоційну привабливість, актуалізувати потяг та підтримувати ідеалізацію минулого досвіду. Важлива мета психологічної роботи — допомогти людині перестати сприймати вживання як «втрачений рай» і включити цей досвід у цілісне розуміння власної життєвої історії. На семінарі розглянемо розвиток уявлень про ейфорійне пригадування та залежну пам’ять — від практики АА/АН до сучасних психологічних і нейробіологічних концепцій. 📚 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА: — нейробіологія залежної пам’яті: моделі White, Goldfarb & Sinha, дослідження Vorel; — поведінкові механізми: обумовлення, підкріплення, зв’язок тригерів, спогадів і потягу; — когнітивні моделі: вибіркове пригадування, позитивні очікування, «chasing the first high», когнітивний дисонанс; — психодинамічне розуміння кайфу та пам’яті про нього: Radó, Khantzian, об’єктні відносини, сором, страждання й нарцисична вразливість; — реконсолідація та інтеграція адиктивного досвіду в автобіографічну пам’ять. 🧩 ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА: — стабілізація станів, що активують ейфорійні спогади; — робота з тригерами, тілесними реакціями та асоціативними ланцюгами; — поєднання ідеалізованих спогадів із пам’яттю про реальні наслідки вживання; — когнітивна реструктуризація та перегляд ідеалізації минулого досвіду; — авторська техніка «Ресинтез» — перенесення переживань, пов’язаних зі сп’янінням, у нормативний досвід тверезого життя; — осмислення функції вживання та включення адиктивного досвіду в цілісну історію життя. 📌 Для психологів, психотерапевтів, консультантів із залежностей, працівників реабілітаційних програм та інших фахівців, які працюють із залежністю від психоактивних речовин. 🎙 ДЕНИС СТАРКОВ ▪️ кандидат психологічних наук; ▪️ супервізор Української спілки психотерапевтів у напрямку психотерапії узалежнень; ▪️ сертифікований психотерапевт у транзакційному аналізі (CTA-p-EATA) та психотерапії узалежнень; ▪️ президент і навчаючий тренер УІПА; ▪️ науковий співробітник Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України; ▪️ досвід консультування та психотерапії з 2009 року. ℹ️ ОРГАНІЗАЦІЙНА ІНФОРМАЦІЯ 📆 15.10.2026 ⏰ 18:00–21:00, за київським часом 💻 Онлайн у Zoom, відеозв’язок обов’язковий 🗣 Мова — українська 💳 1100 грн — до 09.10; 1300 грн — з 10.10 📝 Реєстрація: https://forms.gle/oLZLYaWA1t4NvzGW6 Реєстрація завершується за дві доби до початку. Необхідна присутність щонайменше на 80% семінару з увімкненою камерою. 🎓 За дотримання всіх вимог видається сертифікат УІПА та нараховуються 4 бали БПР за умови проходження тестування в день заходу. 💬 Організатор: +38 (050) 352-66-28 (Viber, Telegram, WhatsApp) uipa.inst@gmail.com Віра Лисенко До зустрічі 15 жовтня!

Хронічні форми травматичного впливу також створюють ширший «травматичний контекст», пов’язаний зі страхом, небезпекою та несприятливими умовами, який може впливати на ризик ПТСР. Наприклад, перебування в зоні бойових дій супроводжується додатковими стресорами: браком або низькою якістю базових ресурсів, складними побутовими умовами, а також тиском і обмеженнями під час виконання службових обов’язків. Деякі аспекти бойового стресу відрізняються для чоловіків і жінок, зокрема частота гендерної дискримінації та домагань, що створює додаткові гендерно зумовлені ризики ПТСР. Травматичні обставини також пов’язані з вищою поширеністю міжособистісного насильства. Частота жорстокого поводження з дітьми та домашнього насильства зростає після масштабних стихійних лих і в районах із високим рівнем злочинності. Сексуальна травматизація серед військовослужбовців також пов’язана зі службою в умовах бойового розгортання, де ширший травматичний контекст може додавати ризиків понад вплив окремих травматичних подій. Підвищений ризик фізичного та сексуального насильства, якого жінки зазнають у дитинстві, може бути особливо важливим: такий досвід часто супроводжується іншими несприятливими обставинами дитинства, що підвищують ризик проблем психічного здоров’я в дорослому віці, послаблюють наявні соціальні ресурси та ускладнюють формування нових. Ці обставини також можуть збільшувати ризик подальших травматичних подій і ПТСР після них.   Перспективним напрямом є підходи, що одночасно враховують якісні та кількісні характеристики травматичного досвіду, зокрема особоцентричні (person-centered) аналітичні методи, у межах яких людей групують за якісно відмінними профілями пережитих травматичних подій. У дослідженні дорослих жителів Північної Америки за допомогою такого підходу було виокремлено три групи: з низьким рівнем травматичного впливу – переважно непрямі травматичні події та нещасні випадки; з помірним рівнем – частіше спостереження насильства або збройні погрози; та з високим рівнем – висока поширеність міжособистісного насильства й велика кількість травматичних подій. Жінки були значно більше представлені в групі з високим рівнем впливу, яка також характеризувалася вищими показниками симптомів ПТСР за DSM-5. Такі методи, що дають змогу кількісно описувати травматичний досвід за допомогою стислих, але клінічно значущих моделей, можуть сприяти подальшому дослідженню гендерно пов’язаних ризиків.   _______________________________ Підписуйтеся на канал «Кризова психологія та травматерапія: Фокус»: https://t.me/traumotherapy https://www.facebook.com/traumotherapy   Канал створений Українським інститутом практичної адиктології для інформування про наукові досягнення у сфері травматерапії та кризової психології та ознайомлення з практичними техніками.   Сайт Українського інституту практичної адиктології: http://www.uipa.com.ua/

ГЕНДЕР ТА ПОШИРЕНІСТЬ ТРАВМАТИЧНИХ ПОДІЙ   #цитата з   📌 Kimerling, R., Weitlauf, J. C., & Street, A. E. (2021). Gender issues in PTSD. In M. J. Friedman, P. P. Schnurr, & T. M. Keane (Eds.), Handbook of PTSD: Science and practice (3rd ed., pp. 229–245). The Guilford Press.   Травматичні події є досить поширеними, і більшість людей, які їх переживають, демонструють стійкість. У Сполучених Штатах близько 70 % населення принаймні раз у житті зазнавали події, що відповідає критерію A травми за DSM-5, причому загальна поширеність такого досвіду серед чоловіків і жінок приблизно однакова. Подібність показників травматичного досвіду за DSM-5 серед чоловіків і жінок, виявлена в Національному епідеміологічному дослідженні алкоголю та пов’язаних із ним станів, узгоджується з деякими епідеміологічними оцінками за DSM-IV, але суперечить результатам частини попередніх досліджень за DSM-III-R та DSM-IV, у яких травматичні події частіше фіксували серед чоловіків. Висловлювалося припущення, що ширші й точніші запитання про травматичні події в сучасних епідеміологічних інструментах – наприклад, окремі запитання про насильство з боку інтимного партнера – дали точніші оцінки травматичного впливу та зменшили виявлені гендерні відмінності.   Гендерні відмінності в типах травматичних подій, яких зазнають жінки та чоловіки, пояснюють частину, але не весь підвищений ризик ПТСР у жінок. Чоловіки частіше зазнають подій, пов’язаних із війною, нещасними випадками, серйозними захворюваннями, фізичними нападами або пограбуваннями й терористичними атаками, а також частіше стають свідками травматичних подій. Жінки частіше зазнають різних форм жорстокого поводження в дитинстві, сексуального насильства або зґвалтування, насильства з боку інтимного партнера, викрадень і переслідування. Характер травматичного впливу пов’язаний із ризиком ПТСР, оскільки різні типи травматичних подій мають неоднакову ймовірність подальшого розвитку розладу. За даними міжнародних досліджень, проведених у межах DSM-IV, ПТСР розвивався приблизно у 4 % осіб, які пережили будь-яку травматичну подію, однак цей показник суттєво залежав від типу події. У дослідженнях населення США за DSM-5 поширеність ПТСР серед людей із травматичним досвідом становила приблизно 9–10 %. У різних популяціях та за різних діагностичних визначень найвищий умовний ризик ПТСР пов’язаний зі зґвалтуванням і сексуальним насильством. Інші події, частіші серед жінок, зокрема фізичне насильство в дитинстві, викрадення та переслідування, також пов’язані з ризиком, вищим за середній. Профілі ризику для подій, частіших серед чоловіків, є неоднорідними: вищий за середній ризик спостерігали після тортур, спостереження за жорстокими діями, нещасних випадків та участі в бойових діях у США, а нижчий – після травм, спостереження за смертю або тяжким ушкодженням іншої людини та пограбування.   Інтенсивність і тривалість травматичного впливу також можуть сприяти підвищеному ризику ПТСР у жінок, що підкреслює значення гендерних особливостей дитячої травматизації, сексуального насильства та повторних травматичних подій. Пережите фізичне та сексуальне насильство пов’язане з підвищеною вразливістю як до подальших травматичних подій, так і до розвитку ПТСР після них, що може додатково підвищувати ризик для жінок. Повторне й тривале насильство пов’язане з вищим ризиком ПТСР, причому форми насильства, які частіше переживають жінки – жорстоке поводження в дитинстві та насильство з боку партнера, – нерідко мають повторюваний і хронічний характер.

Техніка «Румінація чи осмислення?»   адаптація поведінкового експерименту з CT-PTSD для роботи з посттравматичною румінацією   📌 Джерело: Murray, H., & El-Leithy, S. (2021). Behavioural experiments in cognitive therapy for posttraumatic stress disorder: Why, when, and how? Verhaltenstherapie, 31(1), 50–60. https://doi.org/10.1159/000511921   Публікація: https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC7611432/   Мета. Допомогти клієнту розрізняти продуктивне осмислення досвіду та посттравматичну румінацію, помічати її вплив на емоційний стан і симптоми ПТСР та переходити від циклічних запитань до конкретних завдань, які можна розв’язувати.   Показання: ПТСР і комплексний ПТСР; повторювані думки «чому це сталося?», «що я мав зробити інакше?», «а якби…?»; тривале прокручування травматичної ситуації без появи нових висновків; посилення інтрузій або напруження після таких роздумів.   Протипоказання: Гострий кризовий стан, активний флешбек, виражена дисоціація. Техніка не використовується для детального відтворення травматичної події.   Хід роботи   1. Виявлення румінативного циклу. Клієнт обирає типове повторюване запитання або думку. Психолог уточнює: «До якої відповіді ви намагаєтеся прийти?» та «Що має змінитися, якщо ви знайдете цю відповідь?»   2. Перевірка результату. Клієнт пригадує один із нещодавніх епізодів румінації та оцінює: скільки часу він тривав; чи з'явилася нова інформація; чи було прийняте рішення; як змінилися напруження, провина, тривога, пригніченість або інтрузії.   3. Розрізнення. Разом визначаються ознаки двох процесів.   Осмислення: З'являється нова інформація, конкретний висновок, рішення або наступний крок.   Румінація: Ті самі запитання повторюються, відповідь не наближається, а напруження чи симптоми зростають.   4. Переформулювання запитання. Абстрактне «чому?» або контрфактичне «а якби?» переводиться у запитання, на яке можна відповісти зараз: «Що я знаю про цю ситуацію зараз?» «Чи є тут завдання, яке ще можна розв’язати?» «Що залежить від мене тепер?» «Якщо нічого змінити вже неможливо, що мені потрібно для прийняття цього факту?»   5. Поведінковий експеримент. Протягом кількох днів клієнт помічає природні епізоди румінації та коротко фіксує їх наслідки. Коли цикл розпізнано, він пробує перейти до конкретного запитання або повернутися до поточної діяльності. Навмисно посилювати румінацію в цій адаптації не потрібно.   6. Підбиття підсумків. Обговорюється, які способи мислення допомагали щось зрозуміти або розв’язати, а які лише підтримували емоційну активацію. Формулюється індивідуальна ознака: «Я розумію, що почав румінувати, коли…»   Очікувані результати: Краще розпізнавання посттравматичної румінації; зменшення часу, проведеного в циклічних роздумах; зниження пов'язаної з ними емоційної активації; розвиток здатності переходити від абстрактних запитань до конкретного осмислення та дії.   Застереження. Мета техніки – не заборонити думати про травматичний досвід і не пригнічувати небажані думки. Важливо розрізняти осмислення, яке приводить до нового розуміння або рішення, та румінацію, яка повторює ті самі питання без просування вперед. ____________________________________________________________ Підписуйтеся на канал «Кризова психологія та травматерапія: Фокус»: Telegram: https://t.me/traumotherapy Facebook: https://www.facebook.com/traumotherapy   Канал створений Українським інститутом практичної адиктології для інформування про наукові досягнення у сфері травматерапії та кризової психології та ознайомлення з практичними техніками.   Сайт Українського інституту практичної адиктології: https://www.uipa.com.ua/

🔥 УІПА запрошує на онлайн-семінар «Психологічна робота із соціальною тривогою та соціофобією». 📌 Опис семінару Соціальний тривожний розлад (традиційний термін — соціофобія) характеризується вираженим страхом або тривогою в ситуаціях, у яких людина може опинитися в центрі уваги та оцінювання. Центральним компонентом є страх негативної оцінки — бути сприйнятим як некомпетентний, слабкий, дивний, непривабливий, смішний або неприйнятний. За даними National Comorbidity Survey Replication, протягом року критеріям розладу відповідають близько 7,1% дорослих у США, а протягом життя — близько 12,1%. Психотерапевтична робота із соціальною тривогою не зводиться до зменшення тривоги або регуляції її тілесних проявів. Психофізіологічна стабілізація важлива, однак основні механізми пов’язані із соціальним образом себе: самооцінкою, соромом, очікуванням оцінювання та відкидання, уявленням про себе очима інших, надмірним самоспостереженням і контролем власної поведінки. Тому робота із соціальною тривогою потребує комплексної концептуалізації: від тривожних когніцій і тілесного збудження — до уникання, захисної поведінки, порушень самооцінки, стосункових патернів та процесів, що виникають у психотерапевтичному контакті. 📌 На теоретичній частині розглянемо: — соціальну тривогу як континуум: від нормативної тривоги до соціального тривожного розладу; — сучасні діагностичні критерії, епідеміологію та диференційну діагностику; — механізми формування й підтримання соціальної тривоги; — соціальну концепцію себе: страх негативної оцінки, вразливість самооцінки, сором, нарцисичну регуляцію та дисфункціональні переконання; — самофокусування, гіперконтроль, уникання та захисну поведінку (safety behaviours); — випереджальну тривогу й постподієве опрацювання; — принципи психологічної концептуалізації конкретного випадку. 📌 У практичній частині розглянемо: — когнітивну терапію Clark & Wells: роботу із самофокусуванням, захисною поведінкою, негативним образом себе, поведінковими експериментами, зовнішнім фокусуванням уваги та постподієвим опрацюванням; — КПТ-модель Heimberg: когнітивну реструктуризацію, експозицію до соціальних ситуацій та роботу з базовими переконаннями; — короткострокову психодинамічну психотерапію Leichsenring, Beutel & Leibing: роботу із соромом, конфліктними стосунковими темами, прив’язаністю та терапевтичними стосунками; — основні психотерапевтичні мішені: страх оцінювання, уникання, захисну поведінку, самофокусування, негативний образ себе, сором, порушення самооцінки та постподієву румінацію; — діагностичну «ромашку тривоги»: аналіз проблеми через мислення, емоції, тіло, поведінку й часову організацію тривоги; — інтегративну концептуалізацію випадку; — побудову терапевтичного контакту з клієнтом, для якого психотерапевт стає потенційним джерелом оцінювання; — розпізнавання уникання та захисної поведінки у терапевтичних стосунках; — поєднання когнітивних, поведінкових, емоційних, тілесних і стосункових інтервенцій. 📌 Для кого цей семінар Для психологів і психотерапевтів, які працюють із тривожними розладами та хочуть перейти від окремих технік зниження тривоги до комплексної психотерапевтичної концептуалізації й роботи із соціальним тривожним розладом. Автор та ведучий семінару: ➡️ Денис Старков ℹ️ Організаційна інформація: 📝 Реєстрація: https://forms.gle/4JzEP2w7Fx1bPZQQ6 ✅ Вартість: 1300 грн Реєстрація закінчується за дві доби до початку. 📆 Дата: 24.09.2026 ⏰ Час: 18:00–21:00 за Києвом ✅ Мова — українська ✅ Формат: онлайн у Zoom, відеозв’язок обов’язковий. Присутність — щонайменше 80% семінару зі ввімкненою камерою. ✅ За умови дотримання всіх вимог видається сертифікат УІПА та нараховуються 4 бали БПР (за умови проходження тестування в день заходу). Контакти організатора: 📱 +38 (050) 352-66-28 — Viber, Telegram, WhatsApp 📧 uipa.inst@gmail.com Віра Лисенко До зустрічі 24 вересня!

🔥 УІПА запрошує на онлайн-семінар «Психологічна робота із соціальною тривогою та соціофобією». 📌 Опис семінару Соціальний тривожний розлад (традиційний термін — соціофобія) характеризується вираженим страхом або тривогою в ситуаціях, у яких людина може опинитися в центрі уваги та оцінювання. Центральним компонентом є страх негативної оцінки — бути сприйнятим як некомпетентний, слабкий, дивний, непривабливий, смішний або неприйнятний. За даними National Comorbidity Survey Replication, протягом року критеріям розладу відповідають близько 7,1% дорослих у США, а протягом життя — близько 12,1%. Психотерапевтична робота із соціальною тривогою не зводиться до зменшення тривоги або регуляції її тілесних проявів. Психофізіологічна стабілізація важлива, однак основні механізми пов’язані із соціальним образом себе: самооцінкою, соромом, очікуванням оцінювання та відкидання, уявленням про себе очима інших, надмірним самоспостереженням і контролем власної поведінки. Тому робота із соціальною тривогою потребує комплексної концептуалізації: від тривожних когніцій і тілесного збудження — до уникання, захисної поведінки, порушень самооцінки, стосункових патернів та процесів, що виникають у психотерапевтичному контакті. 📌 На теоретичній частині розглянемо: — соціальну тривогу як континуум: від нормативної тривоги до соціального тривожного розладу; — сучасні діагностичні критерії, епідеміологію та диференційну діагностику; — механізми формування й підтримання соціальної тривоги; — соціальну концепцію себе: страх негативної оцінки, вразливість самооцінки, сором, нарцисичну регуляцію та дисфункціональні переконання; — самофокусування, гіперконтроль, уникання та захисну поведінку (safety behaviours); — випереджальну тривогу й постподієве опрацювання; — принципи психологічної концептуалізації конкретного випадку. 📌 У практичній частині розглянемо: — когнітивну терапію Clark & Wells: роботу із самофокусуванням, захисною поведінкою, негативним образом себе, поведінковими експериментами, зовнішнім фокусуванням уваги та постподієвим опрацюванням; — КПТ-модель Heimberg: когнітивну реструктуризацію, експозицію до соціальних ситуацій та роботу з базовими переконаннями; — короткострокову психодинамічну психотерапію Leichsenring, Beutel & Leibing: роботу із соромом, конфліктними стосунковими темами, прив’язаністю та терапевтичними стосунками; — основні психотерапевтичні мішені: страх оцінювання, уникання, захисну поведінку, самофокусування, негативний образ себе, сором, порушення самооцінки та постподієву румінацію; — діагностичну «ромашку тривоги»: аналіз проблеми через мислення, емоції, тіло, поведінку й часову організацію тривоги; — інтегративну концептуалізацію випадку; — побудову терапевтичного контакту з клієнтом, для якого психотерапевт стає потенційним джерелом оцінювання; — розпізнавання уникання та захисної поведінки у терапевтичних стосунках; — поєднання когнітивних, поведінкових, емоційних, тілесних і стосункових інтервенцій. 📌 Для кого цей семінар Для психологів і психотерапевтів, які працюють із тривожними розладами та хочуть перейти від окремих технік зниження тривоги до комплексної психотерапевтичної концептуалізації й роботи із соціальним тривожним розладом. Автор та ведучий семінару: ➡️ Денис Старков ℹ️ Організаційна інформація: 📝 Реєстрація: https://forms.gle/4JzEP2w7Fx1bPZQQ6 ✅ Вартість: 1300 грн Реєстрація закінчується за дві доби до початку. 📆 Дата: 24.09.2026 ⏰ Час: 18:00–21:00 за Києвом ✅ Мова — українська ✅ Формат: онлайн у Zoom, відеозв’язок обов’язковий. Присутність — щонайменше 80% семінару зі ввімкненою камерою. ✅ За умови дотримання всіх вимог видається сертифікат УІПА та нараховуються 4 бали БПР (за умови проходження тестування в день заходу). Контакти організатора: 📱 +38 (050) 352-66-28 — Viber, Telegram, WhatsApp 📧 uipa.inst@gmail.com Віра Лисенко До зустрічі 24 вересня!

ПОЕТАПНИЙ ПІДХІД ДО РЕГУЛЯЦІЇ ЕМОЦІЙ У ТРАВМОВАНИХ ЛЮДЕЙ ІЗ ДИСОЦІАЦІЄЮ: НАРАТИВНИЙ ОГЛЯД   #статті   📌 Garibaldi, P. M., Finley, J.-C. A., Salvati, J. M., Blackwell, M. A., Grove, L., & Brand, B. (2026). A Phase-Oriented Framework for Emotion Regulation in Traumatized Individuals with Dissociation: A Narrative Review. Psychological Reports. Advance online publication. https://doi.org/10.1177/00332941261421512   Анотація   Симптоми емоційної дисрегуляції та дисоціації часто трапляються у людей з історією психологічної травми й можуть ускладнювати лікування та знижувати його ефективність.   Поетапні підходи до лікування починаються зі стабілізації та формування навичок, після чого переходять до травмоорієнтованих втручань. Така послідовність дає змогу використовувати гнучкі, придатні до інтеграції та ефективні підходи в різних терапевтичних модальностях і форматах надання допомоги.   У цьому наративному огляді описано емпірично підтримані методи (наприклад, діалектичну поведінкову терапію), спрямовані на емоційну дисрегуляцію в межах поетапного лікування травми та дисоціації.   В огляді розглянуто: (1) сучасне наукове розуміння емоційної дисрегуляції та дисоціації, що виникають унаслідок травматичного досвіду; (2) спектр гнучких, науково обґрунтованих підходів до лікування емоційної дисрегуляції; (3) трансляційні та практичні наслідки поетапного лікування, орієнтованого на регуляцію емоцій, для травмованих людей із дисоціацією; та (4) потенційні обмеження поетапних підходів, зокрема можливе відтермінування опрацювання травми.   Гнучкість і ресурсна ефективність таких підходів можуть розширити доступ до допомоги у сфері психічного здоров’я, зокрема завдяки телемедицині, груповим форматам і короткостроковим втручанням, а також частково компенсувати наявні обмеження системи, зокрема дефіцит фахівців. _______________________________ Підписуйтеся на канал «Кризова психологія та травматерапія: Фокус»: https://t.me/traumotherapy https://www.facebook.com/traumotherapy   Канал створений Українським інститутом практичної адиктології для інформування про наукові досягнення у сфері травматерапії та кризової психології та ознайомлення з практичними техніками.   Сайт Українського інституту практичної адиктології: http://www.uipa.com.ua/

ГЕНЕТИКА ПОСТТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ: ДОСЛІДЖЕННЯ БЛИЗНЮКІВ   #цитата з   📌 Bustamante, D., Bountress, K., Sheerin, C., Koenen, K. C., Guffanti, G., Yan, L., Haloossim, M., Uddin, M., Nugent, N., & Amstadter, A. B. (2021). Genetics of PTSD. In Friedman M. J., Schnurr P. P., & Keane T. M. (Eds.), Handbook of PTSD: Science and practice (3rd ed.). The Guilford Press.   Дослідження близнюків дозволяють розмежувати вплив генетики та умов середовища на фенотип. Частку від загальної дисперсії фенотипу, що пояснюється генетичними факторами (тобто широкою спадковістю: адитивними та домінантними генетичними ефектами) та умовами середовища (спільними та специфічними), можна розрахувати, порівнявши коваріацію у парах монозиготних близнюків із коваріацією у парах дизиготних близнюків. Монозиготні близнюки мають 100 % спільних генів, а також 100 % спільного середовища; дизиготні близнюки мають приблизно 50 % спільних генів і 100 % спільного середовища, за умови, що близнюки виховувалися разом. Якщо монозиготні близнюки мають вищий ступінь схожості за певною ознакою порівняно з дизиготними близнюками, то можна припустити, що на варіацію фенотипу впливають генетичні фактори. Дослідження близнюків, присвячене посттравматичному стресовому розладу, дозволило зробити чотири основні висновки. По-перше, на сприйняття травматичних подій впливають генетичні фактори. Оцінки спадковості щодо впливу травматичних подій на цивільне населення коливаються в межах 38 %, а у разі бойових дій – у діапазоні 35–47 %. По-друге, генетичні фактори пояснюють значну частину схильності до посттравматичного стресового розладу – від приблизно 30 % серед чоловіків-ветеранів війни у В’єтнамі до 72 % серед молодих жінок. Високий рівень впливу важких травматичних подій може підвищити схильність до посттравматичного стресового розладу шляхом посилення впливу генетичних та екологічних факторів. По-третє, дослідження близнюків та сімейних груп свідчать про те, що більшість генів, які впливають на ризик розвитку посттравматичного стресового розладу, також впливають на ризик розвитку інших психічних розладів, і навпаки. Ймовірно, що генетичні фактори, які впливають на розвиток посттравматичного стресового розладу, значною мірою збігаються з тими, що викликають депресію, генералізований тривожний розлад і панічний розлад, а також алкогольну та наркотичну залежність і нікотинову залежність, щоправда, в менш серйозній формі. По-четверте, двовимірні дослідження близнюків, присвячені посттравматичному стресовому розладу та іншим теоріям, виявили значну схожість результатів. Наприклад, Вольф, Міллер та їхні колеги (2018) виявили, що спільні генетичні фактори пояснюють приблизно 59 % кореляції між посттравматичним стресовим розладом та резильєнтністю. _______________________________ Підписуйтеся на канал «Кризова психологія та травматерапія: Фокус»: Telegram: https://t.me/traumotherapy Facebook: https://www.facebook.com/traumotherapy   Канал створений Українським інститутом практичної адиктології для інформування про наукові досягнення у сфері травматерапії та кризової психології та ознайомлення з практичними техніками.   Сайт Українського інституту практичної адиктології: https://www.uipa.com.ua/